Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Тлумачення норм права

Тлумачення норм права

зрозумілою, потрібно її з'ясувати, розтлумачити.

Тлумачення норм права обумовлено двома чинниками:

1) необхідністю та потребами правозастосувальної діяльності державних та інших уповноважених суб'єктів;

2) потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичної науки, що аналізує й узагальнює правові поняття.

У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, їх основна мета та соціальні спрямованість, місце в системі правового регулювання.

Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на меті дослідження існуючого конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально-економічного, господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових нормі надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення ніж той, який вкладений у них законодавцем.

Розрізняють тлумачення індивідуального та загального правового регулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є у конкретних рішеннях і констатаціях Воно завжди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими особами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає, у першу чергу, виявлення оригінального змісту і призначення, які є у цих нормативних приписах, їх зв'язків і способів єднання, юридичної сили та природи.5


2.2 Способи тлумачення правових норм


При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватися різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають «словесне», «філологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропонують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропозиція також невдала, тому що всі способи і види тлумачен ня здійснюються при допомозі мови. В зв'язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі «Про мови» від 28 жовтня 1989 р. В процесі правотворчої діяльності законодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв'язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу актуальність в процесі тлумачення має визначення значень сполучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використовуються поєднуючи або розмежовуючи союзи по своєму значенню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко-фаматичний аналіз речення.

В будь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальновживаних слів, і всі вони можуть бути використані в законодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах використовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. Їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права. Проте сьогодні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для позначення того самого поняття — звичне явище в українській правничій термінології. Мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту. Наприклад, «вогнепальна зброя» та «вогнестрільна зброя», «крайня необхідність» та «крайня потреба», «строк» і «термін» тощо. Як бачимо, проблема існує, а тому інтерпретатор повинен знати добре синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термінологію, теорію права й окремі галузі права.

Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище питань розбудови правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису.6

Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них можна віднести такі правила:

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

2) Якщо є легальна деменція терміну, або якщо законодавець іншим чином визначив його значення, то в цьому значенні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його інше значення в звичайній мові.

3) Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна розповсюджувати на інші галузі.

4) Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати те значення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і науці.

5) Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних галузях знань.

6) Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту не витікає інше.

7) Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й теж значення.

8) Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві.

9) Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону.

10) Значення складних виразів необхідно встановлювати відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сформульована інтерпретаційна норма.

11) При тлумаченні тексту закону, викладеного не на основі першоджерела, слід звертатися до тексту першоджерела. Завдання тлумачення і його успішного розв'язання залежить як від знання суб'єкта пізнання (законодавця), який формулює норму у вигляді статті, так і від правозастосовувача, який використовує текст нормативно-правового акта, керуючись загальномовними нормами, а також і від техніко-юридичної досконалості самого тексту.

Загальномовні норми потребують:

1) розмежування сполучників єднальних і розділових, якими користувався законодавець у текстах статей із простими,

складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями;

2) урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчинила злочин...» (ст. 27 Кримінального кодексу України) тлумач розуміє так: суб'єкт злочину не може відповідати за дії, що скоєні іншими учасниками злочину. Використовуються також спеціалізовані терміни як певний засіб законодавчої техніки. Отже, тлумачення норм передбачає урахування особливостей мови права та відповідних правил мовного тлумачення. Наприклад, якщо терміни використовуються в тексті, то вони мають значення, тотожне тому, яке вони мають у літературній мові; значення терміну, що використовується в будь-якій галузі права, не може вільно поширюватися на інші галузі (наприклад, поняття «член родини » в житловому і шлюбно-сімейному законодавстві мають різний зміст, юридичний статус і сферу використання). Неприпустимо тлумачити норми, ігноруючи окремі слова, оскільки це може викривити смисл норми. Наприклад, якщо з поняття «крадіжка» вилучити слово «таємна», то воно розчиниться в інших поняттях, що їх застосовує законодавець: «пограбування» або «розбій».7

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст.141 ч.І закріплено: «Відкрите викрадення індивідуального майна громадян (грабіж), — карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк від одного до двох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила грабіж, підлягає покаранню по ч.І ст.141 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна громадян, зобов'язана буде понести покарання згідно ст.141 ч.І КК України».

Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

2) Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм в випадку прогалин в праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт С. знаходиться в умовах У., то повинен здійснювати дії Д.

На основі інструментального обов'язку здійснення того, що необхідно для виникнення даного стану явищ і інструментальної заборони, З.Зембинський і Є.В.Васьковський вивели такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, яка веде до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона веде, якщо не можна досягнути її іншим шляхом; хто уповноважений до цілі, той уповноважений і до дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим слід пам'ятати, що одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3) Висновки "a fortiori". Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той уповноважений або зобов'язаний до меншого; кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила ідуть ще з римського права і традиційно відносяться до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керуватись тими ж оцінками, що і законодавець.

4) Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв'язки, які включають в себе: зв'язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його об'ємом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття — це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки — розвернення його до детальних суджень. При цьому відбувається аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції індукції, дедукції, умовисновки.

5) Висновки по аналогії. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалинах в праві, але і як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві дається перечень подій стихійного лиха: заноси, паводки, пожежі і т.п. В цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не перераховані в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6) Висновки від протилежного. Це правило засновано на логічному законі протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язково являється неправильним. Інтерпретатор повинен вияснити і усунути неправильне судження.

7) Доведення до абсурду. Інтерпретатор в даному випадку відштовхується від істинного судження про зміст норми права і приходить до висновку про помилковість протилежного судження. В даному випадку помилковість тезису доказується шляхом доведення його до абсурду.

Приклад 1(П. 7 статті 28 Закону РФ «Про військовий обов'язок та військову службу» про можливість оскарження дій призовної комісії в Російській Федерації):

Рішення призовної комісії може бути оскаржене громадянином у встановлений законодавством Російської Федерації термін з дня отримання громадянином копії вказаного рішення в призовну комісію відповідного суб'єкта Російської Федерації або в суд, а рішення військового комісара - військовому комісару відповідного суб'єкта Російської Федерації або в суд. Скарга громадянина повинна бути розглянута в п'ятиденний термін від дня її отримання призовною комісією відповідного суб'єкта Російської Федерації або військовим комісаром відповідного суб'єкта Російської Федерації. У цьому випадку виконання рішення призовної комісії або військового комісара призупиняється до винесення рішення призовної комісії відповідного суб'єкта Російської Федерації, військовим комісаром відповідного суб'єкта Російської Федерації або набуття чинності рішення суду.8

III. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв'язку, тобто в певній системі. Системність правових інститутів, галузей права обумовлює необхідність тлумачити норми права в їх певних взаємозв'язках і взаємовпливі. Тому потрібно в процесі застосування правових норм враховувати всі взаємозв'язки. В літературі існують різні підходи до розуміння систематичного способу тлумачення правових норм. Тут потрібно враховувати місце правової норми в системі правового інституту, підгалузі, галузі, системи права. Норми права можуть і повинні співставлятися, порівнюватися і відмежовуватись одна від одної. Систематичне тлумачення повинно також враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства. Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосовується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно-правового припису в нормативно-правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права. Наприклад, у тексті «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності...» (ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України) наведена норма повинна бути пов'язаною з іншими нормами Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів — про загальні положення судочинства, про порядок дослідження доказів, про допит підсудного, свідків, потерпілого та ін. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо, які існують між різними нормами. Цими Зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що розкривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло прав і обов'язків будь-яких осіб, організацій, що займаються підприємницькою діяльністю, визначається поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (ст. 2 Закону України «Про підприємництво»). Аналіз інших актів про підприємництво (Закони України «Про господарські товариства», «Про підприємства» та ін.) переконує, що суб'єктами такої діяльності визнаються як громадяни, так і особи без громадянства;

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нормативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єктом нормотворення відсилочного способу викладення норми, як відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей того ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови «поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей нормативного акта, до яких вона відсилає.9

IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього способу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлумачення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої — воно може вести до пристосування нових суспільних відносин старим нормативно-правовим актам. В результаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відстали від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.. Цей спосіб тлумачення дозволяє аналізувати різні джерела, що знаходяться за межами права: матеріали обговорення та прийняття проектів нормативних актів, початкові проекти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо.

Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє виявити такі правові норми, які хоч і формально не скасовані, але фактично вже не діють, тобто відсутні ті суспільні відносини, які регулювала норма. Усе це сприяє більш точному встановленню змісту правової норми. 10

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законодавства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мотиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні політичні документи, історичні, соціально-економічні і політичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовувати їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпретатор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

1) що дана норма закону фактично не діє, так як відпали, зникли відносини, які нею регулювались;

2) що не діє певне положення норми в силу тих же причин;

3) що певна норма, яка видана в інших умовах, протирічить економічним і політичним обставинам часу її інтерпретації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись. В цьому випадку можна зробити висновок на підставі історичного і систематичного тлумачення правових норм;

4) що дана норма, яка видана в інших умовах, не відповідає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому вимагає певного пристосування до нових умов.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно-правові акти, а не історичні умови їх прийняття.

V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з'ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці фактори можуть співпадати з історичними факторами. Це підкреслює, що способи тлумачення можуть співпадати або використовуватись комплексно.

На думку Є.Врублевського цей спосіб полягає у встановленні значення норми з врахуванням її функціонального контексту. Контекст складається із сукупності різних факторів, що є в ситуації функціонування норми права: суспільний і державний устрій, загальна культура суспільства, яка виражається в системі оцінок і неправових норм, суспільної і партійної ідеології, які впливають на правове регулювання. Сюди відноситься також знання про зв'язки явищ, які можуть мати вплив на правотворчість і застосування права, завдання і цілі законодавця, практика і ідеологія функціонування державного апарату. Цей комплекс факторів змінюється в часі і залежно від теорій тлумачення: беруться вони в період встановлення інтерпретаційної норми чи під час її застосування і тлумачення. Розрізняється період тлумачення норми права, враховую чи три аспекти: коли вона приймалась, коли видавався інтерпретаційний акт і тлумачення під час її застосування.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів і виразів. Оціночні терміни безпосередньо зв'язані з такими поняттями як оцінка і цінність. Оцінками прийнято вважати висловлювання про цінності. До них можна віднести: ситуації і стани, дії, результати дій, мотиви, причини дій, способи, предмети і речі, властивості речей тощо. Критерієм оцінки різного роду явищ є зразки, стандарти, які склались в сфері людської діяльності.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє правосвідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони суттєво впливають на процес застосування норм права, а також на процес тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення правових норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись логіко-семантичні форми результату тлумачення; критерії істинності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов'язковість тлумачення та інші питання.

Приклад 2(Закон 1 грудня 1934 року):

Внести наступні зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік з приводу розслідування та розгляду справ про терористичні організації та терористичні акти проти працівників радянської влади:

1. Слідство з цих справ закінчувати в термін, що не перевищує десяти днів.

2. Обвинувачення надавати обвинуваченим за одну добу до розгляду справи в суді.

3. Справи слухати без участі сторін.

4. Касаційного обвинувачення вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати.

5. Вирок до вищої міри виконувати негайно після винесення вироку.11

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення

Цей спосіб полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, — це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту. Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відомо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний професійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування).12

Історико-політичний, цільовий і функціональний спосіб тлумачення можна прояснити, якщо проаналізувати зазначений закон.

Історико-політичний спосіб тлумачення цього Закону буде полягатиме в тому, що ця постанова була прийнята в день вбивства в Ленінграді С.М. Кірова, тобто в умовах державного та антидержавного терору. Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє стверджувати, що в умовах становлення тоталітарного режиму в СРСР він відповідав інтересам правлячої партії і Й.В. Сталіна для посилення його боротьби з опозицією.

Цільовий спосіб тлумачення дозволяє встановити, що постанова 1 грудня 1934 року мала за мету придушення будь-якої опозиційної діяльності як в країні в цілому, так і в окремих елементах державного апарату, наприклад, в армії.

Функціональний спосіб тлумачення дозволяє нам зрозуміти ті умови, за яких реалізовувалася ця постанова в період сталінських репресій. До речі, саме за цією постановою розглядалася справа військових на чолі з М.М. Тухачевським 11 червня 1937 року за спробу повалити в наркоматі оборони владу члена По-літбюро ЦК КПРС К.Є. Ворошилова.

Використавши різні способи тлумачення, інтерпретатор може правильно і повно виявити волю законодавця, викладену в тексті.


2.3 Види тлумачення


Тлумачення правових норм в залежності від суб’єктів інтерпретаційної діяльності можуть бути офіційні і неофіційні. В свою чергу останні діляться на компетентні і буденні, а компетентні діляться на професіональні неофіційні і доктринальні.

Неофіційним тлумаченням називається роз’яснення смислу права, яке реалізується не уповноваженим спеціально на це органом, особою і не має обов’язкового характеру. Офіційне тлумачення нормативно регламентоване і його акти інтерпретації мають юридичну силу, що не притаманне актам неофіційного тлумачення.

У відповідності з Коституцією України, іншими законами правом тлумачити нормативні акти володіє Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів у відношенні до актів, які вони видають. Верховний Суд України і вищий Господарський суд мають право давати роз’яснення по питаннях судової практики. Неофіційне тлумачення реалізують наукові і учбові юридичні установи, учені, адвокати, юрисконсульти, судді, прокурори, громадяни. Разом з тим неможна применшувати ролі значення неофіційного тлумачення, в тому числі і в аспекті його впливу на офіційне. Таке тлумачення, безумовно, вміщує офіційне і має важливе значення для виробітку єдності поглядів і підходів до процесу тлумачення прав.

У системі неофіційного тлумачення більше значення має компетентне тлумачення. В юридичній літературі воно визнане не всіма вченими й ототожнюється з доктринальним.

В дійсності зв’язок компетентного тлумачення з докртинальним і професійним вельми тісне, оскільки види пізнавальної і роз’яснювальної діяльності в реальній практиці переплітаються і виступають в якості комплексних, які мають багато якостей інтерпретаційних актів. Проте немає підстав ототожнювати дані види тлумачення13.

Компетентне тлумачення - різновид неофіційного тлумачення права, яке виходить від провідних в області права осіб, діяльність яких по роз’ясненню правових норм не набувають силу юридичного факту. Воно, на думку Л.В. Соцуро, може реалізовуватися не тільки особою, яка має юридичну освіту. Ним може бути будь-який громадянин, який користується заслуженим суспільним визнанням, авторитетом. Компетентне тлумачення – не у всіх випадках юридично правильне і бездоганне роз’яснення смислу норм права. Головне у тому, що воно походить від суб’єкта, який володіє визначеним соціальним визнанням, і тому є авторитетним для інших осіб. Професійне тлумачення завжди компетентне, але не будь-яке авторитетне роз’яснення права основане на професіоналізмі. Компетентне неофіційне тлумачення ширше по об’єму порівняно з професійним неофіційним тлумаченням. Останнє входить у структуру компетентного і відрізняється від інших видів компетентного неофіційного тлумачення тим, що ним займаються юристи-професіонали. Суб’єктами компетентного тлумачення правових норм є філософи, психологи, соціологи, журналісти, педагоги, юристи, письменники, суспільні, юридичні й інші некомпетентні організації, колегії адвокатів, юридичні фірми, кооперативи.

Вказані учасником інтерпретаційної діяльності по тлумаченню правових норм відповідають види компетентного тлумачення:

а) докринальне (систематизоване і несистематизоване);

б) офіційне;

в) спеціально-юридичне.

Компетентне тлумачення може бути загальним і казуальним. Суб’єктами неофіційного тлумачення є: учені-юристи, юрисконсульти, адвокати, юридичні фірми і кооперативи, суспільні й інші некомерційні організації. Л.В. Соцуро до них відносив суб’єкти, які володіють владними повноваженнями, тлумачити право не в конкретній управлінській діяльності. Ця позиція сумнівна, оскільки суб’ктами, що мають владні повноваження можуть бути і не юристи. Але їх ніхто не має права позбавляти можливості тлумачити правові норми.

Суб’єктами професійного тлумачення права є юристи, особи, які володіють спеціальними юридичними знаннями. У тлумаченні, що реалізуються юристами, виражена їхня суб’єктивна воля і розуміння тої чи іншої правової ситуації, їхня професіональна компетентність у відповідній сфері суспільних відносин, урегульованого правом. У юристів, в порівнянні із звичайними громадянами більш високий рівень правової культури і знання в області права. Це і визначає більш високу якість їх інтерпретаційної діяльності. Сутність правової свідомості юристів конкретизується у його змісті – система притаманних даній професійній групі правових знань, оцінок, уявлень, стереотипів, традицій, звичок, ціннісних орієнтацій і т. д. Професіоналізм в правовій сфері, безумовно, пов’язаний з наявністю в особи спеціальних юридичних знань, які дають йому можливість грамотно реалізовувати спеціально-юридичний і аналітичний вид професійного тлумачення. Враховуючи те, що знання юристів в області права значно повніше і детальніше, ніж в інших громадян і досягають експертного рівня, неофіційне професійне тлумачення можна визначити як з’ясування і роз’яснення правових норм, що реалізуються юристами14.

Одним із різновидів неофіційного тлумачення права є доктринальне (наукове) тлумачення, яке розуміється як наукове роз’яснення правових актів смислу і цілей правових норм, які отримують у результаті творчих пошуків, наукового аналізу права. Воно, як правило, реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки. Сила цього виду тлумачення в його переконливості, науковості, авторитеті осіб, які його реалізують. Істинність доктринального тлумачення визначається вдалим синтезом теорії і практики юриспруденції. Його роль значно підвищується, коли у юридичній практиці є необхідність у застосуванні аналогії закону чи права. При цьому в ситуації, коли потрібно застосовувати аналогію закону чи права, “інтерпрутатор виконує наступні розумові операції:

а) вивчає аналогічний випадок з вихідною нормою права кожного окремо, призводить до виявлення їх значущих признаків;

б) порівнює вивчені признаки аналогічних ситуацій і на цій основі встановлює спільні (схожість), а також відмінні признаки;

в) оцінює признаки аналогії і передбачає наслідки застосування закону”.

У літературі виділяють також офіційне тлумачення як вид неофіційного тлумачення.Н.Н. Вопленко називає їх “офіційними роз’ясненнями” ці тлумачення, на думку Л.В. Соцуро, знаходяться ніби на грані неофіційного і офіційного тлумачення норм права. Як приклад можуть слугувати “круглі столи” радіо та телепередач, у ході яких на питання відповідають юристи, журналісти, філософи, економісти, соціологи і т.д. на правові питання в газетах і журналах. Відмінними рисами офіційного тлумачення є те, що воно не підкріплюється державним примусом, виступає засобом реалізації цілей “червертої влади”, тобто ЗМІ, характеризується широким колом учасників (слухачів) і вузьким колом використовуючих ЗМІ, оперативністю і доступністю, можливістю кожним учасником виражати не тільки офіційну установку, але й вичловлювати свої погляди, почуття і т.д. “Тлумачення норм права ЗМІ визначають офіційне тлумачення чи як

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: