Тлумачення норм права
Крім того, існує такий вид тлумачення правових норм як буденне тлумачення, яке реалізується суб’єктами, які не мають юридичної освіти. Їхня інтерпретаційна діяльність по тлумаченню правових приписів не входить в структуру їх професійних обов’язків. Буденне тлумачення – це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, переживання, судження, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв’язку з виконанням прав та обов’язків, відношення до права в цілому і до конкретного закону чи підзаконного акту зокрема. Сутність цих актів тлумачення полягає у тому, що вони є безпосередньою дійсністю процесу з ’ясування і роз’яснення смислу правових норм не у зв’язку з правозастосовуючою діяльністю. Вони мають вагоме значення успішної реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів. Г.Ф. Шерменевич зазначав: “Зовсім неправильно розглядати процес тлумачення норм права як наукову діяльність. Тлумачити закон можуть і повинні всі, повинні узгоджувати свою поведінку з повеліннями норм права. Якість буденного тлумачення визначається рівнем правової культури громадян, посадових осіб, суспільства в цілому. При цьому слід виходити з того, що “правова культура – це не тільки рівень розвитку нормативних й індивідуальних юридичних актів, це й рівень розвитку усієї правової діяльності, рівень розвитку усього права, правової сідомості, це правопсихологічний клімат, правові цінності й ідеали, традиції й побут, головне це – реальний правовий статус особи в державно-організаційному суспільстві, рівень прав і свободи, гарантованих державою”. Чим демократичніша держава, тим більше вона приділяє уваги правовому сприйняттю населення, юридичній досвідченості всеобучу, тим конкретніше судження громадян про право, тим кваліфікаційніше вони можуть судити про Конституцію, закони, інші нормативно-правові акти.
Буденне тлумачення реалізується людьми, які не є спеціалістами в області юриспуденції, воно направлене перш за все на себе і найближче оточення, спілкуючись на буденному рівні, виробляються свої стереотипи поведінки в правовій сфері. У ході цього спілкування засвоюються одні й заперучуються інші правові установки. Суспільна правосвідомість – джерело, яке дає їжу для розуму і почуттів індивідуальній правосвідомості і мисленню, являється “практичною правосвідомістю”.
В актах буденного тлумачення виражаються його основні риси:
а) формування відносин до права і закону на рівні масової психології;
б) широке і різноманітне коло суб’єктів – учасників тлумачення;
в) виключно практичне спрямування; пошук в тлумаченні задоволення підходів, пов’язаних з розсудочним значенням інтересів учасників, їх розуміння та прагненні до істини.
Участь громадян в буденному тлумаченні з однієї сторони закладає фундамент правової культури особистості, з іншої – звичку виконати акти тлумачення.
Специфічна риса буденного тлумачення – широкий плюралізм думок в оцінці правових норм. Тут проявляється різноманітний рівень правосвідомості, фактори національні, релігійні, соціокультурні і навіть степінь освоєння мови спілкування.
Вказуючи на останній фактор, у літературі до структури буденних зв’язків зазначили: “вирішальним тут виявляється тип організації індивідуальної мовної свідомості реципієнта, його здатність до підготовленості до адекватного сприйняття інтерпретації і спілкування, тобто певний тип тренування”.
В буденному тлумаченні правових приписів беруть участь не тільки конкретні особистості, але й групи, колективи людей. Важливо, щоб у них було позитивне відношення до право. Це необхідно для становлення в україні правової держави. Тут особливо проявляється правова психологія, яка відповідає емпіричному, буденному рівню суспільної свідомості, яка формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так спеціальних груп. Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрій, звички, стереотипи, які виникають у громадян у зв’язку з діючими правовоми нормами і практикою їх реалізації. Правова психологія, будуди свого роду стихійним шаром правосвідомості людей, виражаюча в реакціях конкретної особи чи певної соціальної групи на правові установки, безумовно, виявляє на інтерпретацію тлумачення ними відповідних правових норм. Врахування правової психології, у тому числі і в аспекті тлумачення норм права, - важлива потреба часу. Це стосується будь-яких видів інтерпретаційної діяльності – офіційного, доктринального, компетентного, буденного тлумачення. Правова психологія, як правило, зазначає Т.В. Сінкокова, - найбільш глибока, прихована від безпосереднього впливу і розуміння сфера правового відображення, яка дає інколи такі типи індивідуальних і масових реакцій на право і законодавство, які здатні кардинально визначити успіх чи невдачу тих чи інших законодавчих програм. Новосприяти в психології населення тих чи інших заборон як реально упречних, а дозволений – як соціально-виправданих, веде, як правило, до серйозних проблем в реалізації нового законодавства, породжує багато труднощів у діяльності правоохоронних органів.
За ступенем конкретизації тлумачення може бути нормативним або казуальним.
Нормативне тлумачення застосовується до розгляду всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі відповідних правових норм. Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення – це тлумачення правових норм. А.Ф. Черданьцев вважав, що нормативним воно є в силу того, що носить загальний характер, формально обов’язкове при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумачення норми. Воно нормативне і тому, що результат такого тлумачення важливий і інтерпретаційних, обов’язкових для інших суб’єктів норм. Це норма про норму, у них написано, як слід розуміти і застосовувати інші правові норми. Нормативне тлумачення у поставлених пленумах Верховного Суду, Вищого арбітражного суду. Правом тлумачити Конституцію наділений Конституційний суд15.
Суть нормативного (загального) тлумачення полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для усіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів16.
Разом з тим юридична природа таких правил неоднакова. В одних випадках вони виступають в якості результату правотворчої діяльності компетентних органів і являються конкретизуючими нормами, в інших – тільки виражають юридичну практику і можуть бути охарактеризовані у вигляді специфічних правових проявів – правових положень, норм правозастосування.
Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм17.
Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.
Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.
У випадку легального тлумачення правових норм, то воно дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду України). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).
Відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства18.
Казуальне (індивідуальне) тлумачення – роз’яснення нормативного акту, обов’язкове тільки для даного конкретного випадку.
Якщо нормативне тлумачення невіддільне від тлумачення норм, то розглядаючий різновид офіційного тлумачення невіддільний від даного випадку (казуса). Він дається тільки до застосування у конкретній юридичній справі і не має будь-якого загальнообов’язкового значення. При вирішенні ж інших справ казуальне тлумачення є прикладом, що допомагає розкрити значення юридичної норми і не грає ролі загального категоричного роз’яснення 19.
Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов’язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз’яснень що договір довічного утримання підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню ч. 2 ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди 20.
Спільність в офіційному і неофіційному тлумаченні проявляється у наступному:
ці види тлумачення являють собою розумовий процес, який направлений на з’ясування змісту правових приписів;
це сам результат розумового процесу інтерпретаційної діяльності, у ході якого розкривається зміст тлумачувальних правових норм, відбувається роз’яснення державної волі, вираженої у нормативних актах;
в них є спільні гносеологічні і методологічні основи, способи, прийоми і підходи до тлумачення;
є спільні причини функціонування офіційного і неофіційного тлумачення – необхідність забезпечення в правильному розумінні і застосуванні правових норм це важливо для забезпечення єдності законності по всій території держави, функціонування суспільства в режимі згоди;
базується на правилах формальної і діалектичної ланки, “підпорядковується” загальним моделям розумового процесу. Тлумачення правових норм носить об’єктивний характер і підпорядковується законам діалектичної логіки;
ці види тлумачення об’єднує й те, що у процесі інтерпретації відбувається конкретизація норм права.
Розбіжності офіційного і неофіційного тлумачення правових норм проявляються:
а) суб’єктах тлумачення;
б) обов’язковості результатів тлумачення;
в) нормативною регламентацією самої процедури інтерпретаціної діяльності.
2.4 Основні функції тлумачення норм права
Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:
1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.
2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).
3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.
4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.
5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.
У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.
У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.
Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.
У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.
Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.
У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.
Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.
Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти —це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.
Оскільки інтерпретаційні акти — акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.
Висновок
Проблема тлумачення ще мало вивчена і потребує подальшого більш широкого розгляду. Всеохоплююче досліджувати її в рамках даної роботи неможливо, проте важливість її вивчення очевидна.
Складовий предмет даної роботи проаналізувати різноманітні аспекти проблеми тлумачення, виявити його необхідність у дотриманні законності і виконання норм права, досліджувати засоби і суб'єкти тлумачення.
Тлумачення нормативні актів надзвичайно важливо для застосування правових норм до конкретних фактів громадського життя, для здійснення правосуддя. Від правильного, всебічного і глибокого тлумачення нормативні актів багато в чому залежить зміцнення законності, охорона прав і законних інтересів громадян.
У ході роботи були розглянуті такі засоби тлумачення як текстовий, систематичний, історико-політичний. Причому для здійснення правильного тлумачення необхідно використання усіх із них.
Що стосується суб'єктів тлумачення, ними можуть бути як громадяни так і органи держави, проте офіційне тлумачення Конституції можуть здійснювати або законодавча або виконавча гілки влади або судова.
Зі сказаного в курсовій роботі можна зробити висновок про те, що теорія тлумачення права, як сукупність наукових знань про техніку, способи, види і знань про юридичні властивості інтерпретаційних актів, складає сферу професійно необхідної для юриста інформації, які представлені у виді навичок і умінь. Ці досвідчення складають своєрідне мистецтво, що дає смогу професійно, грамотно і вміло пізнавати, інтерпретувати і використовувати чинне законодавство для здійснення задач юридичної діяльності.
Використана література
1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003
2. Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. – М. юрид. Лит. – 2 том.
3. Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: Факт, 2003.
4. Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998.
5. Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик – М. Проспект, 1999.
6. Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права.
7. Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів. Суми, 2005.
8. Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000.
9. Карпунов В.М. Теорія держави і права: навчальний посібник ВУЗів 2-ге видання, Луганськ, 2005
10. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: навчальний посібник. Львів. 1997
11. Алексеев С.С. Право: азбука- теория- философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- С.126-141.
1 Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998, с.323.
2 Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик – М. Проспект, 1999. –с. 236
3 Вопленко Н.Н. Толкование права. Общая теория права. Курс лекций. Нижний Новгород, 1993 с.371
4 Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: факт, 2003 – с.37-38
5 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ – 2000» Львів, 2003. С. 410-412
6 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ – 2000» Львів, 2003. С. 417
7 Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права. С. 374
8Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів . Суми, 2005. С.462
9 Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права С. 376
10 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ – 2000» Львів, 2003. С. 420
11 Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів – Суми, 2005.С.464
12 Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права. С. 377
13 Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000. с.42
14 Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: факт, 2003 . с.56
15 Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: Факт, 2003. с. 66-67.
16 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права. – Новий світ 2000, Львів, 2003. –с.413
17 Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х т.м. юрид. Лит. – 2 том. с.310.
18 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003, с.413
19 Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. – М. юрид. Лит. – 2 том. с. 311
20 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003, с.414