Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Послуги з сурогатного материнства: цивільно-правовий аспект

Послуги з сурогатного материнства: цивільно-правовий аспект

незалежно від нашої свідомості.

Для того щоб встановити причинний зв'язок, який має істотне значення для вирішення питання про цивільно-правову відповідальність, необхідно із ланцюжка загального взаємозв'язку явищ виділити лише ті, які є необхідними і достатніми для заподіяння шкоди у кожному конкретному випадку.

Зміст ст. ст. 203 і 440 ЦК полягає в тому, що для того щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно встановити, що ця шкода є результатом саме її протиправного діяння, тобто між ними повинен існувати певний причинний зв'язок.

Таким чином для настання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства суд має встановити, що спричинена шкода є наслідком протиправного діяння винної сторони. Тобто саме дія (бездіяльність) одного суб’єкта стала справжньою, об’єктивною причиною настання шкоди, нанесеної іншому суб’єкту.

Існують різні теорії щодо характеру причинного зв'язку: необхідний і випадковий причинний зв'язок, можливий і дійсний причинний зв'язок та ін.

Прихильники теорії необхідного причинного зв'язку (Г. Матвеев, Б. Антимонов та ін.) вважають, що серед причин негативних наслідків можуть бути як об'єктивно необхідні, так і випадкові. Відповідно до теорії можливого і дійсного причинного зв'язку існують два види фактів: перші створюють лише можливість настання негативних наслідків, а другі перетворюють цю можливість у дійсність. Лише другі обставини перебувають з наслідками в безпосередньому причинному зв'язку.

Всі ці теорії мають як позитивні, так і негативні моменти. На практиці при встановленні причинного зв'язку, який має юридичне значення для відповідальності, необхідно враховувати, що таким він буде лише тоді, коли шкода с необхідним, закономірним та неминучим наслідком протиправних дій особи.

Тож для настання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства, суд має чітко з’ясувати, що саме дії сторони, які порушують умови договору та тим самим порушують права контрагента, стали тим фактором, який безпосередньо призвів до шкідливих наслідків. Тобто, якщо протиправна поведінка виражалася в діях сурогатної матері, то має бути чітко доведено й обгрунтовано з медичної точки зору, що саме вживання спиртних напоїв чи, наприклад, паління сурогатною матір’ю призвело до негативного наслідку – аномалії в розвитку плоду (спричинена шкода).

Наступною умовою настання цивільно-правової відповідальності є вина. Вина — це психічне ставлення особи до протиправного діяння, яке вона вчинила, а також до негативних наслідків цього діяння. Тобто вина є суб'єктивною підставою відповідальності [27 Цивільне, с.345].

Щодо вини як необхідної умови відповідальності в науці існують дві теорії: теорія спричинення і теорія виновної відповідальності. Прихильники теорії спричинення вважають, що цивільно-правова відповідальність виникає при наявності у поведінці особи лише об'єктивних елементів складу правопорушення. Психічне ж ставлення особи до своїх дій (бездіяльності) та їх правових наслідків не береться до уваги. Принцип виновної відповідальності є домінуючим принципом цивільно-правової відповідальності, і виражається у визнанні вини обов’язковою підставою цивільно-правової відповідальності та неможливості настання останньої у випадку відсутності вини суб’єкта. Тож, при порушенні умов договору з сурогатного материнства відповідальність настане для порушника тільки при наявності вини з його боку.

Право регулює вольову поведінку суб'єктів. Вольовий вчинок є результатом свідомого вибору конкретного варіанту поведінки в певній ситуації. Підставою відповідальності є те, що правопорушник обрав такий варіант свого діяння, який порушує договір. Якщо ж суб'єкт не передбачав і не міг передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності), то його воля була позбавлена вибору і його поведінка не може бути визнана винною і такою, що потребує застосування заходів відповідальності.

Вина як підстава відповідальності в цивільному праві є обов'язковим елементом при виникненні відповідальності. ЦК України встановлює загальне правило, згідно з яким відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. У ЦК закріплено також положення про те, що той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Отже, настання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства відбувається за рішенням суду при доведеному факту вини збоку сторони, яка вчинила дії (бездіяльність), що порушують умови договору.

Від вини сторони залежить відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг сурогатного материнства. Наприклад, якщо сурогатна матір зі своєї вини порушила договір, що призвело до завдання шкоди іншій стороні, то вона повинна буде відшкодувати подружжю понесені ними збитки, пов’язані із забезпеченням її потреб під час вагітності та (або) пологів. Слід зазначити, що розмір відшкодування буде залежати від того моменту, коли сурогатна матір допустила порушення умов договору. Але, як випливає із змісту ст. 906 ЦК України, якщо невиконання або неналежне виконання договору було допущено сурогатною матір’ю не з її вини (наприклад, жінка виконувала всі вказівки лікарів, вела здоровий спосіб життя, але все ж таки вагітність перервалася з якихось об’єктивних обставин), подружжя не має права вимагати від неї відшкодування збитків, заподіяних йому невиконанням або неналежним виконанням договору з сурогатного материнства. У разі ж винного невиконання або неналежного виконання договору з сурогатного материнства подружжям-заказниками сурогатна мати має право вимагати від нього відшкодування понесених нею збитків у вигляді витрат на медичні огляди, посилене харчування, лікарські засоби, зайняття спортом тощо [15 Москалюк, с.71].

Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила. За їх наявності відповідальність за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства не настає.

Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання сурогатного материнства, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки договором не передбачено відповідальності і без вини. Особа вважається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

Непереборна сила (фарс-мажорні обставини) — надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, ординарна, звичайна обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. По-третє, непереборна сила — це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності. Те, що в одних умовах можна легко подолати, в інших — стає неможливим. Тому при дії непереборної сили теж немає вини сторони. Якщо під час виконання договору з сурогатного материнства мала місце непереборна сила, яка призвела до порушення умов договору збоку однієї зі сторін, то порушник визнається таким, що не є винним, тому цивільно-правова відповідальність для нього не настає. Наприклад, якщо дитина, якою була вагітна сурогатна матір, отримала ушкодження під час стихійного лиха чи стався викидень внаслідок явища стихійного характеру, то сурогатна матір не несе відповідальності за неналежне виконання умови договору про виношення дитини, адже причиною цієї події стала обставина, яку не можна було передбачити та відвернути, а не винна діяльність сторони. Або якщо під час виношування плоду настає смерть одного з подружжя заказників, а інший відмовляється забрати дитину після народження, то дане неналежне виконання договору з сурогатного материнства відбувається не з вини сторони, а за наявності непереборної сили, яка звільняє суб’єкта від відповідальності. У цьому випадку ми бачимо, що при укладенні договору з сурогатного материнства треба обговорювати та включати якнайбільше умов, які врегулюють відносини та поведінку суб’єктів у будь-якій ситуації та за всіх обставин [27 Цивільне, с.349].


3.2 Відшкодування шкоди як захід цивільно-правової відповідальності медичних працівників


Медичні установи (або приватні лікарі) можуть бути притягнуті до цивільно-правової (майнової) відповідальності з двох підстав: на підставі укладеного між ними та пацієнтом договору (договірні відносини) та на підставі заподіяння пацієнту шкоди (деліктні відносини, в тому числі із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, в тому числі компенсація завданої моральної шкоди). Особливості притягнення до відповідальності за обома цими підставами містяться, перш за все, в Цивільному кодексі України.

Відповідальність за недотримання договірних зобов’язань виникає у закладу охорони здоров’я в разі невиконання чи неналежного виконання укладених ним фізичними особами договорів [6 Гладун; С. 473].

Одним з суб’єктів договору сурогатного материнства є медичний заклад (лікар), який має спеціальну ліцензію на проведення програми сурогатного материнства. Існує можливість укладення з цим суб’єктом окремого договору про надання медичних послуг з проведення процедури сурогатного материнства. В такому договорі чітко прописуються обов’язки даного суб’єкта, до яких відносяться проведення процедури запліднення та перенесення ембріону в порожнину матки сурогатної матері, спостереження за вагітністю, проведення всіх необхідних процедур, регулярні обстеження, обсуговування пологів та будь’які інші медичні процедури, передбачені домовленістю сторін. Правом медичної установи, яка бере участь у проведенні програми сурогатного материнства є отримання вказаної в договорі оплати за надання своїх послуг. У випадку укладення окремої угоди з клінікою цивільно-правова відповідальність медичних працівників, порядок її настання та розміри відшкодувань передбачаються умовами договору за домовленістю сторін.

При відсутності окремого договору між сторонами та медичним закладом, останній обов’язково вказується у договорі з сурогатного материнства, як суб’єкт, що надає медичні послуги та обслуговує процедуру сурогатного материнства. Тож, медичний заклад, що проводить процедуру сурогатного материнства, по суті надає сторонам договору платні медичні послуги. Тож при застосуванні відшкодування шкоди як заходу цивільно-правової відповідальності медичних працівників при обслуговуванні програми сурогатного материнства треба керуватися загальними правилами про відшкодування шкоди при неналежному наданні медичних послуг.

Загальні правила щодо договору про надання послуг, одним з видів якого є і договірне надання медичних послуг, містить ст. 901 ЦК України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (тобто договір може бути і безоплатним). Зокрема, у ст. 902 ЦК України відзначається, що виконавець повинен надати послугу особисто, а у випадках, встановлених договором, має право покласти виконання договору на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

У ст. 906 ЦК України передбачено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

ЦК України містить також і певні спеціальні правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Так, згідно ст. 1209 ЦК України, продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Звідси можемо зробити висновок, що посилаючись на цю норму, може бути притягнуто до майнової відповідальності тих працівників охорони здоров’я, які завдали шкоди, надаючи пацієнту неналежні медичні послуги, реалізуючи йому неналежні медичні препарати і навіть надали недостовірну чи недостатню інформацію щодо таких товарів чи послуг. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг). В силу ст. 1210 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, а також шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару; шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. У ст. 1211 ЦК України встановлено строки відшкодування таких видів шкоди. Зокрема, шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги); шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також якщо: 1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару, роботи (послуги); 2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій [ЦК] .

Надалі, у випадку пошкодження здоров’я пацієнта чи спричинення його смерті виникає обов’язок, який характеризується як правовідносини, через які особа, відповідальна за спричинення шкоди здоров’ю (чи життю) потерпілого, зобов’язана відшкодувати спричинену йому майнову шкоду [6 Гладун; С. 472].

Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. З цього слідує, що позови про стягнення суми завданої здоров’ю шкоди слід пред’являти до медичної установи (або приватного підприємця, працівники котрого заподіяли шкоду, якщо такі особи працюють без створення юридичної особи), оскільки за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта працівником закладу охорони здоров’я при виконанні професійних обов’язків цивільно-правова відповідальність за вказану шкоду покладається саме на заклад охорони здоров’я.

Відповідно до норм ЦК України особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Стаття 1192 ЦК України вказує способи відшкодування шкоди: “присуджуючи відшкодування шкоди, суд, господарський суд або третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки”.

Якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди – і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено (ст. 1193 ЦК України).

У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, зумовлені ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо), - всі таким чином понесені витрати мають бути документально посвідчені квитанціями, довідками, чеками тощо (ч. 1 ст. 1195, ст. 1197 ЦК України). Якщо ж каліцтво або інше ушкодження здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними сплачувати за потерпілого внески з державного соціального страхування, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 1195-1202 ЦК України у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично одержуваної ним пенсії (п. 3 ст. 1195 ЦК України) [21 Савицкая; С. 49 - 77].

У разі реорганізації закладу охорони здоров’я-юридичної особи, виплата щомісячних платежів (ст. ст. 618, 1205 ЦК України), належних з неї в зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на його правонаступників. При ліквідації ж такої юридичної особи без правонаступника належні платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. В разі ліквідації закладу охорони здоров’я позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, пов'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи. Вимога ж про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у ст. ст. 1204, 1208 ЦК України, пред'являється до правонаступника або до відповідних організацій, або відповідно правонаступникам юридичної особи чи організаціями, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду [6 Гладун; С. 474].

Інколи трапляються ситуації, коли внаслідок халатності лікарів, іншого медичного персоналу під час виконання ними своїх професійних обов’язків стається занесення інфекції в організм пацієнта під час проведення хірургічної операції, переливання чи простого взяття крові для аналізу тощо, що може призвести не лише до істотного погіршення стану здоров’я пацієнта, а навіть і до летальних наслідків. В таких випадках претензії до лікарів щодо відшкодування завданої шкоди можна пред’являти, керуючись правилами ЦК України, передбаченими для відносин, що виникають при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Так, згідно п. 5 ст. 1187 ЦК України, організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У цій нормі йдеться про особливий засіб заподіяння шкоди – про джерело підвищеної небезпеки.

Як відзначає З.С. Гладун, сучасний рівень розвитку медицини характеризується значним технічним потенціалом у цій галузі - це машини, механізми, устаткування, різні знаряддя праці, що безсумнівно покликані допомагати лікарю, попри це їх експлуатація, як свідчить досвід, пов’язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян (рентгенівське устаткування, родонові ванни, кобальтові гармати, ядерні водії ритму серця, лазерні апарати, пристрої з використання ультразвуку, отруйні, наркотичні, сильнодіючі лікарські засоби, використання електричного струму). Чинне законодавство містить приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки (організацій і громадян, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою), однак діяльність працівників закладу охорони здоров’я у ньому не згадується. Разом з цим, оскільки перелік не є вичерпним, судова практика вправі визнати певні види діяльності джерелами підвищеної небезпеки (хірургічні інструменти до таких не відносять). Однак хірургічний метод лікування не виключає небезпеки для пацієнта, разом з цим використання хірургічних інструментів здійснюється під контролем волі та свідомості лікаря. Крім цього, у цьому випадку можливе спричинення шкоди лише одній людині – пацієнту, але не оточуючим. Таким чином, медична діяльність неоднорідна і не може бути в цілому віднесена до джерел підвищеної небезпеки, хоча окремі методи (способи) лікування відповідають визначенню останніх (адже джерело підвищеної небезпеки, що вийшло з-під контролю медичного персоналу, може спричинити шкоду не лише пацієнту, а й іншим особам). Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є власне сама шкода (доведений факт її існування), протиправність діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, причинний зв’язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала. Діяльність, пов’язана з використанням засобів техніки, сама собою правомірна, проте правомірність експлуатації джерел підвищеної небезпеки не обов’язково означає правомірності заподіяння ними шкоди особі, тому заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки – завжди неправомірна дія. Відшкодування за ст. 1187 ЦК України проводиться, якщо шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо ж шкода заподіяна хоч і під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за ст. 1187 ЦК України неможливе. Згідно із вказаною статтею обов’язок з відшкодування заподіяної шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди [6 Гладун; С. 476].

Необхідно окремо зупинитися й на можливості стягнення немайнової шкоди, завданої пацієнту, який звернувся за допомогою до закладу охорони здоров’я, тобто стягнення компенсації моральної шкоди. Як вбачається із ст. 1167 ЦК України, моральну (немайнову) шкоду, заподіяну громадянину діяннями іншої особи, яка порушила його законні права, відшкодовує особа, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини, крім випадку, коли шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - в такому випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.

Як зазначено у ст. 23 ЦК України, моральна шкода в разі заподіяння шкоди здоров’ю або смерті потерпілого може полягати (саме ці критерії братимуться судом до уваги при вирішенні справи) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі, гідності, ділової репутації особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, однак, відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Список літератури до диплому


1.1. Конституція України // ВВР України. – 1996. - № 30, ст.141.

1.2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // ВВР України. — 2003. — № 40-44, ст. 356.

1.3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ // ВВР України. – 2002. - № 21-22, ст.135.

3.4. Основи законодавства про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. № 2801- XII // ВВР України. – 1993. - № 4, ст.19.

2.5. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХII // ВВР України. - 1993. - № 23, ст. 243;

3.6. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22 лютого 2000 р. № 1490-Ш // ВВР України. - 2002. - № 20, ст. 148;

4.7. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. у ред. Закону України 01.12.2005 р. // ВВР. —2006. — № 7, ст. 84;

5. 8. Про зв'язок: Закон України від 22 грудня 1999 p. № 1347-XIV // BBP України. - 1995. - № 20, ст. 143;

6.9. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 р. // ВВР України. - 1992. - № 21, ст. 296 (припинив дію на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. // ВВР України. - 2001. - № 12. - Ст. 64;

7.10. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 р. // ВВР України. - 1995. - № 4, ст. 28;

8.11. Про поштовий зв'язок: Закон України від 04 жовтня 2001 р. № 2759-Ш // ВВР України. - 2002. - № 6, ст. 39;

9.12. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 01.12.2005 р. //ВВР. — 2006. — № 12, ст. 101;

10.13. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003 р. // ОВУ. — 2003. — 51 (частина 1), ст. 2644;

11.14. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 01.07.2004 p. // ОБУ. — 2004.№ ЗО (частина 1), ст. 1996;

12.15. Про туризм: Закон України від 15.09.1995 р. // ВВР. - 1995. - № 31, ст. 241;

13.16. Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів: наказ Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р. // ОВУ. — 2003. — № 8, ст. 319;

9. 17. Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану України: Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. // ОВУ. – 2000. - № 52/5;

14.18. Про затвердження складових галузевих стандартів вищої освіти з напряму 0504 “Туризм” (Складові галузевих стандартів вищої освіти, п.3.2): Наказ Міністерства освіти та науки України від 14.06.2004 р. // ОВУ. — 2004. — № 28 (частина 2), ст. 1922;

1.19. Айвар Л.К. Правовая защита суррогатного материнства // Адвокат, 2006.- №3.

15.20. Александров-Дольник М.К. Правовое регулирование эксплуатации железнодорожных подъездных путей необщего пользования // Вопросы советского транспортного права. - М, 1957. - С. 118-120;

2. 21. Алексеев Н.А. Гей-брак: семейный статус однополых пар в международном, национальном и местном праве. М.: БЕК, 2002.

3. 22. Байбороша Н. Сущность института суррогатного материнства // Журнал международного права и международных отношений. – 2008. - № 3.- С.25-41.

16.23. Баринов И. А. Имущественные потребности и гражданское право. - Саратов: Саратовский университет,1987. — С. 132-133;

17.24. Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник: — М.: Центр ЮрИнфоР, 2003. – С. 193;

18.25. Белозерова С. Н. Медицинские услуги: Дис. ... магистра частного права. —Екатеринбург: Российская школа частного права. Уральское отделение, 2001. — С. 43-45;

4.26. Бесплодие: проблема – глобальная, решение – индивидуальное // Здоров'я України. — 2005. — № 120.

19.27. Борисов Б. А. Услуги. Правовой режим реализации. - М., 1997. — С. 8- 11;

20.28. Брагинский М.И., Витрянекий В.В. Договорное право. Общие положения. — М., 1997. - С. 320;

21.29. Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. - Мн., 1967. — С. 30-31, С. 232;

89.30. Брауде И. Л. Отдельные виды обязательств. – М., 1954. – С.221.

22.31. Васильєва В. А. Істотні умови посередницького договору // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. — 2006. — № 1 (17). — С. 79-82;

23.32. Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Т. Буселя. - К., 2003. - С 894, С.1251;

24.33. Ворожейкин Е.М. Обязательство по транспортно-экспедиционному обслуживанию. - М, 1957. - С. 47;

5.34. Вустенко В.В. Сурогатне материнство: правовий та морально-етичний аспекти // Новости медицині и фармации. – 2007. - № 20(228)

6.35. Гладун З.С. Державна політика охорони здоров’я в Україні (адміністративно-правові проблеми формування і реалізації): Монографія – Тернопіль, „Економічна думка”, 2005. – 460 с.

25.36. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института. — 1954. — Вып. 5. — С.85;

26.37. Гражданске право:

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: