Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

тіла або в їх множинності. Рухи тіла, що становлять дію, повинні мати цілеспрямований характер і, отже, поєднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки. Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в кримінально-правовому розумінні, коли вони контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об’єкт. Звідси випливає, що мимовільні (наприклад, рефлекторні) акти руху, що відбуваються поза контролем свідомості та не виражають волю особи, не можуть утворити дію як ознаку об’єктивної сторони злочину, наприклад, рухи, внаслідок яких завдано шкоди охоронюваному законом благу, якщо вони зумовлені реакцією організму на біль від ураження струмом, вогнем тощо.

З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, завдання удару. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія. У цих випадках одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв’язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту (як основному, так і додатковому).

До складних належать також дії, що складаються з низки тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку, що утворять у своїй єдності злочини.

Відносно зовнішнього прояву фізичного насильства в теорії кримінального права існують різні точки зору. Так, П.А.Дубовець вважає, що дії, які спричиняють те чи інше тілесне пошкодження розділяються на три групи:

завдання тілесних ушкоджень шляхом фізичного впливу, до котрого він відносить механічний, термічний, електричний, температурний, біологічний вплив тощо;

завдання тілесних ушкоджень хімічним шляхом;

завдання тілесних ушкоджень шляхом психологічного впливу5.

На думку Л.Д.Гаухмана, такий розподіл навряд чи можна вважати правильним, оскільки, по-перше, хімічний спосіб завдання тілесних ушкоджень підпадає під поняття «фізичний вплив», оскільки мова йде саме про фізичний вплив, а не про фізичний спосіб як одного з різновидів способів завдання тілесних ушкоджень, по-друге, в кримінальній теорії важливим є не стільки спосіб, яким завдано тілесне ушкодження, а скільки, як дія вчинюється – відкрито, чи таємно6.

Ряд вчених (В.І.Сімонов, А.А.Піонтковський, В.Д.Меншагін, Б.В.Даніельбек) в поняття фізичного насильства включають лише зовнішній фізичний вплив на тіло людини, тобто застосування фізичної сили (м’язової енергії). З цим важко погодитись. В такому випадку вбивство, скоєне шляхом введення отрути в організм потерпілої особи або сильнодіючих речовин, не буде вважатись насильницьким злочином, проте хибність такого підсумку очевидна. Крім того, вплив введених в організм людини одурманюючих речовин шкідливо відбивається на стані її головного мозку, нервової системи тощо, а тому використання суб’єктом таких речовин представляє собою різновид фізичного насильства, оскільки завдає шкоди здоров’ю потерпілій особі проти її волі. З цього випливає, що більш правильна позиція, яка до речі розглядається судовою практикою, згідно котрої до фізичного насильства окрім зовнішнього впливу на тіло людини необхідно відносити і вплив на внутрішні органи потерпілого (потерпілої) без пошкодження зовнішніх тканин, оскільки отруйні та одурманюючи речовини шкідливо впливають на його (її) організм проти волі7. При чому, фізичне насильство може виражатись і в порушенні тілесної недоторканості потерпілої особи, позбавлення її чинити опір, наприклад, коли злочинець зв’язує потерпілу особу, незаконне утримування такої особи в приміщенні, позбавлення її покликати на допомогу, нанесення побоїв, поранень, в застосуванні інших форм фізичного впливу (короткострокових чи тривалих).

В юридичній літературі не має єдиної думки з приводу того, чи потрібно відносити до фізичного насильства обмеження свободи людини. Ряд авторів (І.І.Горелік) вважають, що обмеження свободи потерпілої особи не визнається насильством. Прихильники іншої, більш розповсюдженої точки зору (Н.А.Беляєв, Д.П.Водяников, В.В.Орехов, С.С.Степичев, М.Б.Гугучия, А.К.Щедріна) насильством вважають будь-яке обмеження волі. Нарешті, Л.Д.Гаухман, О.Ф.Шишов, Б.С.Нікіфоров, Г.А.Крігер визнають насильством не будь-яке обмеження волі, а лише таке, котре поєднане з безпосереднім впливом на тіло потерпілої особи. Справа в тому, що при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом насильство являється засобом придушення опору жертви або його запобігання, а обмеження волі потерпілої особи шляхом її утримання, яке супроводжується зв’язуванням чи скоєння інших подібних дій виступає в якості такого засобу, при тому, що ці дії носять насильницький характер, оскільки вчинюються шляхом фізичного впливу на організм потерпілого (потерпілої) проти його (її) волі.

Дії, які обмежують свободу потерпілої особи, можуть і не завдавати їй фізичного болю, проте, як було зазначено вище, це і не обов’язково, оскільки юридична природа таких дій не змінюється від нанесення чи не нанесення їм фізичного болю. В силу цього, ці дії повинні розглядатись як такі, що мають насильницький характер8.

Деякі автори (Ю.А.Красіков, С.І.Нікулін) вважають, що фізичне насильство при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виражається тільки в нанесенні не великої тяжкості шкоди здоров’ю, і пояснюється це тим, що завдання не великої тяжкості шкоди здоров’ю в процесі скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом охоплюється складом злочину, передбаченого ч.1 ст.153 ККУ, в той час, коли нанесення іншої шкоди здоров’ю потерпілої особи повинно кваліфікуватись інакше (про це – нище). Проте, на наш погляд, кваліфікація вчиненого не повинна визначати його об’єм, а тому, в незалежності від того, що більш тяжка, ніж легка, шкода здоров’ю, завдана в процесі скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, не охоплюється передбаченим законодавцем простим складом таких дій, фізичне насильство при вчиненні розглядуваних дій може виражатись у нанесенні шкоди здоров’ю різного ступеня тяжкості. Тому, обидва види насильства, вказані вище, можуть завдати біль, шкоду здоров’ю або смерть.

При більш детальному розгляді фізичного насильства у формі впливу на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин виникає питання про те, що необхідно розуміти під одурманюючими речовинами та введення цих речовин у організм.

Одурманюючими речовинами необхідно вважати наркотичні речовини (анашу, морфій тощо) та інші речовини (наприклад, сильнодіюче снодійне), введення котрих в організм людини в великих дозах може викликати без свідомий стан потерпілої особи. До вказаних речовин не відносяться алкогольні напої, оскільки вони мають специфічний смак і непомітно дати їх потерпілій особі практично неможливо, в той час, як властивості одурманюючих речовин більшості людей невідомі, що забезпечує можливість їх непомітного введення в організм. Щоправда, в кримінально-правовій літературі існує думка про те, що споювання алкогольними напоями проти волі потерпілого (потерпілої) необхідно відносити до фізичного насильства, так як і не всі наркотичні речовини можна дати непомітно (наприклад, кокаїн, героїн). Тому, якщо визначальною ознакою віднесення речовин впливу на внутрішні органи людини до розглядуваного виду фізичного насильства вважати непомітність їх введення в організм, то відкрите їх введення (тобто, коли потерпіла особа усвідомлює ці дії, які вчинюються проти її волі, наприклад, із застосуванням сили) повинно розглядатись як менш суспільно небезпечне діяння і не може кваліфікуватись як застосування фізичного насильства. Дане положення можна було б розглядати як вірне, якби не одне «але». Справа в тому, що оскільки вказані дії будуть супроводжуватись застосуванням фізичного насильства на тіло людини , то не в залежності від завдання таким впливом фізичного болю, а тим більше шкоди здоров’ю, вони повинні розглядатись як пошкодження зовнішніх тканин, а це суперечить назві розглядуваного виду фізичного насильства – вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин. В силу вищевказаного таке насильницьке введення одурманюючих речовин буде складати склад фізичного насильства в формі зовнішнього впливу. У тому випадку, коли давання одурманюючих речовин потерпілій особі буде супроводжуватись лише погрозою застосування фізичної сили, то такі дії, на наш погляд, можна віднести до фізичного насильства у вигляді впливу на внутрішні органи потерпілої особи.

Таким чином, під даванням вищевказаних речовин, котре можна розглядати як фізичне насильство, вчинюване шляхом впливу на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин, розуміється їх введення в організм потерпілої особи проти її волі, непомітно для неї або під погрозою застосування фізичного насильства, а давання цих речовин шляхом застосування насильства до потерпілої особи повинне розглядатись як фізичне насильство, вчинюване шляхом впливу на тіло людини. Добровільне прийняття таких речовин не може розглядатись як застосування фізичного насильства.

Аналіз судової практики показує, що застосування такого фізичного насильства здебільшого призводить до виникнення у потерпілої особи безпорадного стану.

Так, 1 червня 2002 року в місті Чернігів біля 17 години Ф., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, привів дочку своєї знайомої К. на поле, де для відпочинку запропонував їй пройти до лісосмуги. Через деякий час на зворотному шляху із лісосмуги Ф. з метою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом К. зіштовхнув її в яму біля ґрунтової дороги та, подавляючи опір К., став стискувати її шию руками, а потім обмотав її шию мотузкою та став душити К. Після того, як К. стала непритомною, Ф., використовуючи її безпорадний стан вчинив з нею аногенітальний контакт.

В юридичній літературі досі залишається спірним питання щодо кваліфікації дій стосовно доведення потерпілої особи до безпорадного стану шляхом застосування фізичної сили (наприклад, нанесення по голові удару важким предметом, стискування шиї тощо) або давання одурманюючих або отруйних речовин: як застосування фізичного насильства або використання безпорадного стану потерпілого (потерпілої). М.Д.Шаргородський вважав, що доведення потерпілої особи до непритомного стану шляхом застосування фізичного насильства повинно розглядатись як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Проте, сама наявність безпритомного стану (як і алкогольного, наркотичного сп’яніння, безпритомного стану внаслідок вживання одурманюючих чи отруйних речовин) без встановлення причини, внаслідок чого він настав (незалежно чи по волі винного), не повністю відображає обставини справи, що може розвести до винесення неправомірно м’якого або ж, навпаки, сурового вироку. Тому, скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з особою, яка була доведена до безпритомного стану тими чи іншими діями злочинця, не повинно визнаватись скоєним тільки з використанням безпорадного стану. На думку Б.В.Даніельбеком, в подібних ситуаціях буде мати місце скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом лише із застосуванням фізичного насильства, тобто без врахування наступного використання злочинцем безпорадного стану потерпілої особи9.

В судовій практиці це питання також вирішується неоднозначно.

Так, Сумським обласним судом по справі М., обвинуваченого по ч.1 ст. 153 ККУ, побиття їм потерпілого, внаслідок якого той знепритомнів, було вирішено як використання безпорадного стану для скоєння в подальшому насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Той же суд у своєму вироку по справі Ч., притягненого до кримінальної відповідальності згідно ч.1 ст.153 ККУ, доведення потерпілого до безпритомного стану внаслідок удару пляшкою по голові для скоєння в подальшому насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом кваліфікував як застосування фізичного насильства.

На наш погляд, найбільш правильною являється наступна позиція. Якщо обвинувачена особа застосувала фізичну силу, у тому числі й сильнодіючі, одурманюючи або отруйні речовини, довів потерпілу особу в безпритомній стан, то необхідно вважати що він застосував фізичне насильство, а також використав безпорадний стан. Необхідно відзначити при цьому, що кількість подібного поєднання вказаних дій складає біля 4% випадків скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Аналогічним шляхом вирішується питання з приводу злочинів, обов’язкові признаки котрих вказані в диспозиції статті альтернативно. Так, в статті 121 ККУ перераховано декілька ознак тяжкого тілесного ушкодження. Для повного складу злочину необхідна наявність однієї з них. Проте, якщо в діях особи мається декілька ознак, зазначених в статті, слідчі та судові органи в обов’язковому порядку враховують всі ці ознаки.

Тобто, при наявності двох ознак в постанові про притягнення в якості обвинуваченого по справі про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у вироку суду вони повинні бути вказані обидві. Причому ознака фізичного насильства може бути застосована до обвинуваченого лише при тій умові, що мета скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з потерпілою особою в нього (неї) виникла до застосування насильства. Якщо ж давання одурманюючих речовин або інше фізичне насильство здійснювалося з іншою метою і лише після того, як потерпіла особа опинилась у безпорадному стані, виникло бажання вчинити з нею злочинних дій, передбачених статтею 153 ККУ, то враховувати можна тільки ознаку використання безпорадного стану. Факт застосування насильства підлягає самостійній кваліфікації відповідно до статті , яка передбачає відповідальність за злочини проти здоров’я.

У зв’язку з тим, що з суб’єктивної сторони застосоване фізичне насильство як спосіб дії при скоєнні розглядуваних злочинів повинно мати своєю метою скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, в тих випадках (і тільки в тих!), коли мінімальне фізичне насильство мало місце, але при цьому переслідувалась мета таким чином схилити потерпілу особу до добровільного скоєння будь-яких сексуальних дій (у рамках статті 153 ККУ) або насильство застосовувалось як помста за відмову добровільно вступити у сексуальний контакт, або ж з хуліганських або садистських переконань тощо, насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом або замаху на нього не має: особа, яка застосувала фізичне насильство, може нести відповідальність лише за сам факт його застосування.

Фізичне насильство злочинець може застосовувати або сам, за допомогою своєї фізичної сили, або ж використовуючи різноманітні предмети, зброю (вогнепальна та холодна зброя, предмети, які їх замінюють, рідини (кислоти, окріп) або сипучі речовини (мука, пісок тощо), як правило, які кидаються в обличчя) або ж третіх осіб.

У зв’язку з тим, що нанесення тілесних ушкоджень складає самостійний склад злочину, може виникнути питання: чи необхідно кваліфікувати такі ушкодження, нанесені при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, по сукупності злочинів, або ж вони повністю охоплюються статтею 153 ККУ, як єдиний склад? Оскільки насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом за своєю суспільною небезпечністю, ознаками, кваліфікуючими ознаками та особливо кваліфікуючими ознаками схожі із зґвалтуванням, вважаємо, що це питання необхідно вирішувати, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року № 3, від 3 грудня 1997 року № 12)10. Відповідно до неї, зґвалтування або замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягає кваліфікації за ст. 117 (ст. 152). Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров’ю у вказаних межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. Тобто ці положення слід застосовувати таким же чином і до насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 101 і 117 (121 і 152) ККУ. Тобто ці положення слід застосовувати таким же чином і до насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тобто із врахуванням вищевказаного можна зробити висновок, що при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, що потягло за собою легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілої особи, дії вчинені злочинцем повністю охоплюються відповідною частиною статті 153 та додаткової кваліфікації не потребують. Якщо ж такі дії спричинили тяжкі тілесні ушкодження, то повинні кваліфікуватися як за сукупністю злочинів відповідно до ст. ст. 153 та 121.

До фізичного насильства як способу скоєння насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства чи інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом закон прирівнює також і використання погроз (кількість скоюваних сексуальних злочинів із застосуванням погроз до потерпілої особи складає 68% від загальної кількості подібних кримінально-правових діянь). На нашу думку, таке рішення не можна у повному обсязі визнати вірним, так як явно, що фізичне насильство і погроза його застосування мають різний ступінь суспільної небезпечності, в той час, як санкція за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом кожним з цих способів передбачена однакова (необхідно відзначити, що кількість випадків скоєння сексуальних злочинів тільки з використанням фізичного насильства і випадків скоєння таких злочинів тільки із застосуванням погроз досить однакова і складає біля 12%). В якості контраргументу можна вказати на те, що розмір покарання, на думку законодавця, залежить не від вибраного способу скоєння злочину, а від його кінцевої мети – скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тим самим гарантується відповідне призначення покарання особі, яка здатна перейти безпосередньо до фізичного насильства, тобто до негайної реалізації сказаної погрози у тому випадку, якщо б потерпіла особа продовжувала опір у відповідь на сказані в її адресу погрози. Проте, аналіз судово-слідчої практики показує, що при неможливості зламати опір потерпілої особи шляхом використання по відношенню до неї погроз, суб’єкт добровільно відмовляється від подальшого скоєння протиправних дій, хоча і усвідомлює можливість доведення початого злочину до кінця, але вже шляхом застосування фізичного насильства. Іншими словами, насильник не вирішує на застосування більш діючих мір впливу до своєї жертви, хоча, якщо б під дією погроз вона перестала чинити опір, то сексуальний злочин було б доведено до кінця. Таким чином, до особи, яка прагне досягти своєї мети – скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з потерпілою особою – будь-якою ціною, та до особи, яка здатна обмежити свої дії лише використанням погроз, суд може призначити однакове покарання.

У зв’язку з цим необхідно вказати на положення В. Ткаченка «у відповідних статтях відмежувати по частинам насильство від погрози насильством…Можна піти й іншим шляхом. У Загальній частині КК можна дати перелік обставин, які знижують ступінь суспільної небезпечності злочину (непрямий умисел, погрозу спричинення шкоди тощо) із зазначенням докладно тих, котрі вказані у частині 3 статті 66 ККУ про відповідне зниження покарання»11.

Необхідно відзначити, що термін «погроза» розуміється в кримінальному праві по-різному.

Погроза являється одним із способів виявлення умислу на скоєння відповідного злочину. У таких випадках вона сама по собі являє склад злочину, тільки якщо це передбачено законом.

Погроза являє собою суспільно небезпечний наслідок. У ряді випадків вона виступає як підстава для відповідних дій, у подальшому визнаних незлочинними, або ж скоєними при пом’якшуючих обставинах. Поряд з цим погроза як підстава для відповідних дій може слугувати підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а також являється обставиною, яка пом’якшує покарання. Як обставина, що обтяжує покарання, погроза виступає у випадку, якщо вона направлена на малолітню особу, особу, яка знаходиться у безпорадному стані, або ж на вагітну жінку. Проте, погроза – ознака складу злочину, котрий виражається у суспільно небезпечній дії12. Так, у кримінальному праві поняття погрози застосовується у контексті однієї із складових психічного насильства. При цьому, погроза розглядається як протиправний засіб впливу на психіку потерпілої особи з метою зламати опір, шляхом залякування тим, що якщо вона не погодиться на домагання винного, то їй буде спричинена значна шкода.

В юридичній літературі використання погроз інколи називають використання психічного насильства, що вважається не досить вірним, так погроза – лише один з видів психічного насильства, котре може бути вчинено і шляхом наклепу, образи тощо.

Погроза при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом переслідує ту ж мету, що й фізичне насильство: паралізувати можливий опір потерпілої особи і скоїти проти волі з нею будь-які сексуальні дії (в рамках ст..153 ККУ), і тому вона повинна бути адресована безпосередньо потерпілій особі. Погроза , як і фізичне насильство, повинна виступати засобом придушення волі потерпілої особи, а не осіб, які застосовують міри щодо припинення вчинюваного злочину.

По формі прояву розрізняються:

- погроза на словах (усно та письмово);

- погроза жестами, діями, демонструванням зброї (пістолета, ножа тощо). В цьому випадку погроза не обов’язково повинна супроводжуватись насильством, наприклад, винний виймає ніж і підносить його до потерпілої особи. Проте, буває, коли погроза супроводжується насильницькими діями. Наприклад, при насильницькому мужолозтві злочинець схоплює руками шию потерпілого і заявляє, що якщо той буде чинити опір, він його задушить. По своєму характеру такі дії являються погрозою застосування більш тяжких мір насильства, а по формі прояву – одночасно погрозою, вираженою на словах та жестами.

Погроза застосування насильства, яке не являється небезпечним для життя та здоров’я (таким в кримінальному праві визнається насильство, що не потягло тимчасового розладу здоров’я), по формі прояву може бути тільки словесною, тому спричинення будь-якого фізичного болю, як такий, що викликав настання шкоди здоров’ю потерпілої особи, так і такий, що не викликав вказаних наслідків, необхідно розглядати вже як застосування фізичного насильство. При погрозі застосування до потерпілої особи насильства, небезпечного для її життя та здоров’я(котре виражається в нанесенні різноманітної тяжкості тілесних ушкоджень), однією з форм її прояву буде здійснення дій, наслідком яких стало спричинення фізичного болю без розладу здоров’я. Спричинення легкої, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження здоров’ю потерпілій особі необхідно визнати вже реалізацією погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я та, відповідно, розглядати як застосування фізичного насильства в процесі скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Поняттям погрози вбивством або спричиненням тяжкої шкоди здоров’ю при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом охоплюється фактичне спричинення легкої та середньої тяжкості шкоди здоров’ю потерпілої особи, так як ця шкода визнається формою вираження розглядуваної погрози. Реалізація такої погрози у повній мірі буде означати факт спричинення насильства, наслідком якого стала смерть або спричинення тяжкої шкоди здоров’ю.

На думку деяких авторів, погроза може випливати і з складеної обстановки скоєння злочину13. Наприклад, якщо в безлюдному місці група осіб вимагає від жінки вступу з ним в сексуальні контакти, то погроза при відповідній їх поведінці випливає з обстановки скоєння злочину, хоча і з учасників явно ніхто не вимовляє погроз.

Безумовно, обстановка, яка склалась здійснює великий психологічний вплив на потерпілу особу. Проте, без того, щоб злочинець словами або жестами не виразив свою погрозу, потерпіла особа не може знати ні про його намір, ні про те, чим він збирається погрожувати.

Основний елемент погрози – залякування потерпілої особи. Погроза повинна досягти такого ступеня інтенсивності, щоб стати рівнозначною фізичному насильству, а тому вона повинна бути реальною. Реальність погрози полягає в її здатності викликати у потерпілої особи переконання в її здійсненності, тобто оцінюватись в якості реальної небезпеки для її тілесної недоторканості, життя та здоров’я. Оцінювати реальність погрози слідує виходячи з тих внутрішньо притаманних погрозі якостей, котрі знайшли об’єктивне вираження як засіб впливу на психіку даної потерпілої особи. Враховувати при цьому тільки думку потерпілої особи не можна, оскільки жертва внаслідок підвищеної страхітливості може прийняти за погрозу дії, які такими не являються. Деякі автори пропонують в основу оцінки при визнанні погрози злочинною покласти суб’єктивний критерій та розглядати погрозу як протиправні дії, навіть якщо вона не була реальною, проте сприймалась потерпілою особою як небезпека для її життя та здоров’я14. Навряд чи можна погодитись з цією позицією, так як помилкове уявлення про реальність погрози основується частіше всього на її сприйнятті в такій якості підвищено страхітливої особи.

Тобто, погроза повинна бути реальною, а не існувати тільки в уявленні потерпілої особи. Крім того, погроза повинна бути безпосередньою, тобто примушувати до вчинення сексуальної дії і містити намір винного у випадку опору жертви негайно розпочати приведення її у виконання. Питання про встановлення наявності такого характеру погрози, як дійсність (реальність) та безпосередність віднесено до компетенції суду та повинно вирішуватись на основі оцінки всіх обставин справи, що, нажаль, не завжди притаманно нашому правосуддю.

Ленінським районним судом м. Ставропіль було розглянуто кримінальну справу про зґвалтування неповнолітньої і скоєння по відношенню до неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Обставини справи такі.

23 травня 1999 року біля 20 години С., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, привів знайому йому неповнолітню Д. в дім свого друга Х., де разом з Х. став пити спиртні напої. Під час вживання спиртного у молодих осіб виник умисел на зґвалтування Д., внаслідок чого вони, не дивлячись на присутність в домі баби Х., намагались зґвалтувати Д. Проте Д. стала чинити опір, чим притягнула увагу баби Х., котра почала грюкати в заперті двері Х. Молоді особи двері відкрили і були вимушені піти ніби для того, щоб провести Д. до дому. Покинувши дім Х. та С., Х. та Д. направились до гуртожитку, де проживав ще один їх знайомий Г.. Х. та Г. залишились у кімнаті Г. розпивати спиртні напої, в той час як С. повів Д. до душової кімнати де почав її роздягати. Розцінивши дії С. як намір зґвалтування, Д. сказала йому, що вона неповнолітня і намагалась чинити опір, відштовхнувши С. З метою подолати опір С. зажав рота Д. рукою і під погрозою викинути Д. з балкону четвертого поверху, якщо вона закричить і буде чинити опір, скоїв з нею насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом характеру «per os» та статевий акт.

С. вину в інкримінованому йому діяння не визнав. Суд, при цьому, допитав підсудного, потерпілу, свідків, розглянув матеріали справи, виправдав підсудного, так як в ході судового слідства доказів того, що він шляхом обману привів Д. до гуртожитку і скоїв з нею насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та зґвалтування, добуто не було, а твердження потерпілою про те, що находячись з С. в душовій кімнаті, вона реально боялась його погроз, не було підтверджено ні протоколом місця скоєного, ні іншими матеріалами справи. На думку суду у потерпілої була можливість у випадку небезпеки покликати на допомогу, звернутися до перехожих, до жителів гуртожитку, проте цього вона не зробила.

Судова колегія вирок Ленінського районного суду м. Ставропіль по відношенню С. відмінила і справу направила на новий розгляд. Однією з умов такої відміни являвся той факт, що відсутність тілесних ушкоджень на тілі потерпілої та підозрюваного не може служити доказом добровільних статевого та орогенітального актів підсудного та потерпілої. Крім того, судом були не повністю розглянуті матеріали справи, не враховані особистість Д., її вік, тип характеру, а також те, що вона знала про вже існуючу у С. судимість за скоєння зґвалтування, слабку конституцію потерпілої та сильну С.

В результаті, по вироку Ленінського районного суду м. Ставропіль С. був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. 132 ч. 2 п. «д», ст.. 131 ч. 2 пп. «а, д» УК РФ (ст. 152 ч. 3, ст. 153 ч.2 ККУ).

Необхідно відзначити, що погроза повинна виражатися до початку скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом і відноситися до теперішнього часу, а не до майбутнього, хоча в юридичній літературі розглядаються й інші точки зору. Наприклад, деякі автори вважають, що «погроза скоєння тих чи інших дій в майбутньому по силі свого впливу на потерпілу особу (мається на увазі зґвалтування) може бути в ряді

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: