Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

наш погляд, такі якості, як цілеспрямованість, авторитетність і наполегливість (які особливо ціняться лише 5 % батьків опитаних злочинців, що значно менше, ніж показники, що стосуються здатності постояти за себе при нападі, у бійці, застосувати фізичну силу, прагнення до самоствердження й інших подібних якостей - 15-20 %) при певнім знанні почуття міри й нормальному психічному розвитку можуть сприяти розвитку сильної, самодостатньої особистості, для якої самоствердження за допомогою сексуального насильства над іншими людьми не буде єдино прийнятним рішенням власних проблем. Звичайно, ми ні в якій мері не призиваємо віддати пріоритети зазначеним якостям перед іншими позитивними людськими характеристиками, мова йде лише про необхідність індивідуального підходу до підростаючого покоління, відсутності типових моделей поводження, відступ від яких неминуче тягне громадський осуд, а найчастіше й відторгнення людини із суспільства й, як слідство, формування в нього психологічного дискомфорту, безвихідності, а часто й озлобленості И це, мабуть, головне, тому що, говорячи про психологічний атмосфері дорослішання дитини, якщо заздалегідь виключити можливу ідеалізацію половим злочинцем власного дитинства й осіб, його що оточували, то в 71 % випадків відносини між родителями полових злочинців складалися добре (в 57 % з яких вони взагалі обходилися без сварок), їх поєднували любов (54 %), взаємоповага (46 %), діти (32 %), сімейний затишок (21 %). Усього 4-7 % злочинців виховувалися в обстановці зловживання родителями алкоголю, підвищеної конфліктності батьків з навколишніми, неналежного відносини до виховання дітей, повлекшего позбавлення батьківських прав або вилучення дитини з родини без позбавлення батьківських прав, здійснення родителями протиправних учинків, у тому числі й злочинів (убивства, заподіяння різної ваги шкоди здоров'ю, хуліганства).

Найпоширенішими методами виховання родителями або інших членах родини полового злочинця зазначена розмова по душах (54 %), схвалення словом, пещенням (29 %), відвідування родителями освітніх установ, у яких навчалася дитина, тобто ті методи, які, взагалі ж, виключають нанесення психологічних травм дитині; те ж можна сказати й про застосування фізичного покарання: тільки в 7 % випадків батьки полових злочинців застосовували до них у дитинстві фізичне покарання без видимої причини, у той час як в 47 % випадків таке покарання застосовувалося лише за серйозні провини, а 40 % випадків не застосовувалося зовсім. Нарешті, тільки 9 % опитаних полових злочинців уважали, що головну причину зробленого ними сексуального злочину варто шукати в їхньому дитинстві, у батьківській родині; більша частина з них (73 %), безумовно, заперечують це.

Таким чином, формування особистісних характеристик дитини, грамотне визначення життєвих орієнтирів представляється більше значимим, чим самі методи, застосовувані для цього, але й при застосуванні різних виховних методів не слід забувати, що кожна людина індивідуальна й те, що прийнятно у вихованні до одному, може бути неприйнятно до іншого.

Варто сказати й про те, що формування мотивації злочинного поводження сприяють існуючі в Україні соціально-побутові умови, що характеризуються низьким матеріальним рівнем добробуту громадян й, як слідство, неможливістю придбання окремого житла кожною родиною, невелике кількість державних соціальних гарантій і пільг і т.д.

Вибіркове вивчення кримінальних справ про злочини, пов'язаних зі здійсненням насильницьких сексуальних дій, показує, що особи, винні в їхньому здійсненні, найчастіше відрізняються брутальністю, цинізмом, неповажним відношенням до суспільства в цілому й до окремих громадян зокрема, відсутністю навичок спілкування. Їм властива замкнутість й у той же час нестриманість в емоціях, егоцентризм, коли власні бажання розглядаються як визначальні. У той же час суб'єктом сексуального злочину може стать і людина, що відрізняється високим рівнем культури, вихований і попереджувальний, що позитивно характеризується в колективі.

Даючи характеристику особистості злочинця, не можна залишити без уваги почуття, які він випробовує при здійсненні злочину й після нього. Мова йде про такі суб'єктивні переживання, як почуття провини, каяття, каяття совісті, жалість до потерпілої особи й інших проявах психологічного дискомфорту або їхній відсутності. Так, проведені дослідження в цій області показали, що більшість засуджених за сексуальні злочини не випробовують щирого почуття провини за вчинене (55 %). Матеріали відповідних кримінальних справ свідчать про те, що на початку попереднього слідства, а також у ході судового засідання більше половини засуджених визнали свою провину, але при наступному зіставленні пояснень, що дають ними в ході слідства й на суді, стає ясно, що позитивна відповідь на питання про винність ніяк не пов'язаний із критичним відношенням обвинувачуваного до себе. На момент відбування покарання близько 60 % засуджених за здійснення насильницьких сексуальних дій уже не визнають себе винними, і не стільки тому, що вони бояться осуди з боку родичів, друзів, колег, складностей з послеизоляционной адаптацією, скільки з бажання самовиправдатися у власних очах, і чим раніше в таких осіб виникне подібна установка на самовиправдання, тим більше вона закріпиться до моменту їхнього звільнення з місць позбавлення волі. Однак сказане ставиться скоріше до засудженого за сексуальні злочини чоловічої статі, тому що якщо чоловіка при здійсненні насильницьких сексуальних дій в основному керуються сексуальним, хуліганським й іншим подібним мотивами, то жінці властиві інші спонукання, як то: прагнення залучити до себе увага, подобатися чоловікам, мати перевага перед іншими жінками; і те, яке враження вони провадять на навколишніх, як зложиться їхня подальша доля після відбування покарання за зроблений сексуальний злочин, чи вдасться їм відновити колишні відносини з колегами, родичами й друзями, має для них не менше, а може бути, навіть більше значення, чим почуття внутрішнього комфорту, що наступає внаслідок самовиправдання. Іншими словами, для осіб жіночий статі важливо, скоріше, не самовиправдання, а підтримка, розуміння й у відомій мері виправдання їхнього поводження з боку інших особі, тому почуття провини (причому на всіх стадіях судочинства) сексуальні злочинниці випробовують частіше, ніж винні в здійсненні тих же діянь чоловіка.

У кримінально-правовій науці розрізняють кілька способів самовиправдання, з яких особам, що зробили насильницькі сексуальні дії, найбільш властиве наступні: перекручене подання про кримінальну ситуацію й роль діючих осіб (наприклад, участь особи в здійсненні насильницьких сексуальних дій в іншому, чим виконавець, якості може створити в нього невірне подання про ролі в зробленому діянні і його караності); необґрунтоване звуження альтернатив поводження (наприклад, затвердження про здійснення дій під страхом наступних глузувань із боку друзів у випадку відмови від здійснення сексуальних дій з жертвою й т.д.); недопущення у власній свідомості відповідальності за виникнення кримінальної ситуації, що рисується як фатальний збіг обставин (наприклад, більшість ґвалтівників оцінюють поводження потерпілої особи як аморальне й протиправне. Безумовно, у ряді випадків провокуюче поводження потерпілого (потерпілих) має місце, але не настільки часто); подання себе жертвою примуса, залежності або обману або власних помилок й оман (наприклад, затвердження ґвалтівника про його оману щодо віку потерпілої особи або про наявність мнимого опору); упевненість у щоденності чинених дій (наприклад, багато злочинців не вважали застосоване в процесі здійснення тієї або іншої сексуальної дії насильство кримінально карним діянням і розглядали свої дії й опір потерпілої особи лише як сексуальну гру); знецінення жертви злочину й предмета зазіхання, підміна й облагороджування справжніх спонукань і цілей (наприклад, здійснення насильницьких сексуальних дій з повією); зниження рефлексивних здатностей, апарата передбачення й самоконтролю.

Зазначені способи самовиправдання конкретизуються залежно від ходу розслідування, у міру виявлення й пред'явлення доказів обвинувачуваному, але від цього їхня спрямованість не міняється, внаслідок чого в злочинця формується ілюзорна картина які відбулися, бачення себе у вигідному світлі, що, у свою чергу, породжує впевненість у власній правоті й підвищує ймовірність повторного здійснення їм злочинних дій, у тому числі й насильницьких сексуальних

І, нарешті, останнє. Говорячи про психічні механізми самозахисту, ми маємо на увазі, скоріше, несвідоме самовиправдання, властиве в принципі будь-якій людині при обґрунтуванні своїх учинків. Однак чим сильніше антигромадська установка особи, що здійснили насильницьку сексуальна дія, тим більше буде контрольованим процес його самовиправдання, тому, як представляється, у цьому випадку мова повинна йти про наявність захисних мотивів, породжених захисними механізмами.

Матеріали судової практики показують, що серед ґвалтівників досить висока частка осіб, що страждають якими-небудь психічними аномаліями, що здебільшого не виключають осудності. Так, згідно вибірковим даним ряду авторів (за основу брався таке "сексуальний злочин, як зґвалтування), близько 40 % злочинців психічно нездорові, основну масу з яких становлять: психопати - 15,8 %, хронічні алкоголіки - 9 %, олігофрени - 6,8%, особи із залишковими явищами травм черепа - 2,8 %'. Однак наявність зазначених психічних відхилень саме по собі не служить поясненням зробленого сексуального злочину й лише «у ряді випадків може сприяти здійсненню кримінального акту, полегшує його реалізацію, звужує можливості альтернативного вибору дії, приносить іноді своєрідну «мотивацію» учинків, знижує можливості самоконтролю й т.д.».

Особи із психічними аномаліями відрізняються підвищеною дратівливістю, агресивністю, жорстокістю, постійним почуттям тривоги, внаслідок чого конфліктні й недовірливі. Крім того, психічне нездоров'я може перешкоджати здійсненню нормальної трудової діяльності, підвищенню рівня утворення й разом з тим сприяти кількаразовому здійсненню злочинів, тому що «аномальним» злочинцям властиво також імпульсивне здійснення злочину, тобто, під впливом раптово виниклого наміру.

16 червня 1998 р. близько 12 годин К. у під'їзді будинку з метою зґвалтування й здійснення насильницьких дій сексуального характеру напав на неповнолітню Л., 1989 року народження. Роздягнувши дівчинку, К., придушуючи її опір шляхом застосування фізичного насильства, зробив з нею полові зносини й половою акт per anum заподіявши тим самим тяжка шкода здоров'ю Л. у вигляді травми промежини.

Стаціонарною судово-психіатричною експертизою було встановлено, що К. страждає органічною поразкою головного мозку складного генезу (раннього періоду розвитку, травматичного зі змінами психіки, про що свідчать дані анамнезу про отмечавшемся в його в дитячому віці енурезі, сноговорении, про перенесені їм у віці 15 років черепно-мозкових травмах з появою згодом церебрастенической симптоматики (головні болі, емоційна лабільність, труднощі концентрації уваги), явищах «уже баченого», про появу з пубертатного віку патахарактелогічних чорт по епіледтоідному типі (у вигляді перебільшеної акуратності, скрупульозності, докладності, уразливості, злопам’ятності, легкості виникнення реакції дратівливості, егоцентричності, переоцінкою власних можливостей, групова незалежність і виборча товариськість із критичним і вимогливим відношенням до навколишнім), про перенесені їм екзогенно-органічних психозах: в 1988 р. - параноїдної структури (маячні ідеї самовдосконалення, впливу переслідування), що розвилося на тлі фізичної перевтоми, виснаження, порушення сну й спровокованого прийомом лікарського препарату психостимулюючої дії; в 1997 р. - галлюцинаторної структури (обмани сприйняття, психомоторне порушення), що виникло в умовах психогенно, що травмує ситуації (смерть батька).

Таким чином, було встановлено, що в період здійснення у відношенні неповнолітньої Л. злочинного сексуального діяння К. перебував у стані тимчасового сутінкового потьмарення розвиненого на тлі фізичної й психічної перевтоми психоемоційної напруги, уживання великої кількості кофеїномістячих напоїв, з появою невротичних розладів у вигляді метушливості, дратівливості, нетерпимості до зауважень у свою адресу, тривожного афекту, безсоння, нав'язливих маячних ідей винності, переслідування, величі з обманом сприйняття, афектом страху, з дезорієтуванням у місці часу й власної особистості, незв'язністю мислення, втратою комунікативної функції мови, психомоторним порушенням, невмотивованою агресією з наступною тотальною амнезією періоду порушеної свідомості, відчуттям нереальності, сторонності із власною особистістю. Тому К., що як перебував у момент здійснення інкримінованого йому діяння в стані зазначеного тимчасового психічного розладу, не міг усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними, був визнаний несамовитим; по своєму психічному стані (недостатня критика до свого стану й сформованої ситуації, повторність органічних психозів) К. на момент винесення вироку мав потребу в напрямку на примусове лікування в психіатричному стаціонарі загального типу, у зв'язку із чим Промисловим районним судом г. Ставрополя К. був звільнений від кримінальної відповідальності за зроблені їм суспільно небезпечні діяння. У відношенні К. були застосовані примусові міри медичного характеру у вигляді напрямку його на примусове лікування в психіатричний стаціонар загального типу.

Кримінальна справа у відношенні К. по п. «в» ч. 3 ст. 131, п. «а» ч. 2 і п. «в» ч. 3 ст. 132 КК РФ було припинено виробництвом.

Однак перераховані вище особистісні характеристики психічно нездорової особи не обов'язково повинні бути властиві йому в повній сукупності, більше того, відрізняючись подібними рисами характеру, така особа може провадити враження абсолютно спокійної, попереджувальної, сентиментальної людини.

З урахуванням специфіки розглянутих у дійсній роботі діянь важливо звернути увагу на те, що гомосексуалізм (як чоловічий, так і жіночий), а також садизм, мазохізм, геронтофілія, педофілія, підвищене половий потяг (сатириазис - у чоловіків, у жінок) ставляться до різновиду психічних аномалій (так називані сексуальні психопатії), які проявляються в розладі сексуального потяга особи. Разом з тим при вивченні особистості даної категорії злочинців і при рішенні питання про запобіжні заходи щодо здійснення сексуальних діянь варто мати на увазі, що той же гомосексуалізм, як й інші перераховані вище сексуальні відхилення, може бути наслідком не тільки психічних аномалій, але й результатом неправильного виховання, криміногенного оточення, антисоціальної установки особистості й інших супутніх явищ, з тією лише різницею, що у випадку, якщо дані відхилення з'явилися слідством сексуальної психопатії, дії такої особи будуть носити більше інтенсивний, жорстокий, можливо, масовий характер, а сама особа менш піддана його декриміналізації.

Як видно, і психічно здорові особи, і страждаючими психічними відхиленнями найчастіше характеризуються однаковими рисами, похилостями, пристрастями. У чинність цього для з'ясування мотиву злочину, призначення й індивідуалізації покарання, більше ефективної роботи з усунення причин й умов, що сприяють здійсненню сексуальних злочинів, а також профілактики їхнього здійснення, на нашу думку, буде не зайвим по кожному факті здійснення сексуального злочину призначати судово-психологічну експертизу обвинувачуваного (підсудного) з метою з'ясування наступних питань:

1. Які індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного (підсудного)?

2. Чи є в обвинувачуваного (підсудного) такі індивідуально-психологічні особливості, як підвищена агресивність, жорстокість, імпульсивність, тривожність, помисливість, підозрілість, підвищена сугестивність і т.д. і чим вони можуть бути обумовлені? Які ціннісні орієнтації, соціальна установка обвинувачуваного (підозрюваного) і під впливом яких факторів відбулося їхнє формування?

У зв'язку з тим, що саме по собі наявність психічної аномалії в обвинувачуваного (підсудного) не може служити безпосереднім поясненням здійснення їм сексуального злочину, а в деяких випадках лише сприяє якоюсь мірою його здійсненню, а також у чинність необхідності поділу поводження суб'єкта, обумовленого «соціально перекрученим, але психологічним закономірностям, що підкоряються,», і «поводження, що протікає з порушенням повного усвідомлення й контролю» під впливом тих або інших особистісних особливостей, має зміст при проведенні судово-психологічної експертизи такої особи ставити на дозвіл експерта питання про те, чи могли індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного (підсудного) вплинути на його поводження під час здійснення інкримінованого йому діяння, тобто саме сприяти його здійсненню шляхом обмеження можливостей такої особи повністю віддавати звіт у своїх діях, контролювати емоційну сферу й т.д. При виявленні в результаті проведення судово-психологічної експертизи психічних аномалій в обвинувачуваного (підозрюваного) слідчий або суд повинні неодмінно вирішити питання про осудність такої особи і як слідство призначенні судово-психіатричної експертизи.


Суб'єктивна сторона злочину


Суб'єктивна сторона насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виражається у тому, що воно може бути вчинене тільки умисно, тобто суб'єкт злочину усвідомлює, що із застосуванням фізичного насильства, або погрозою його застосування до потерпілої особи або інших осіб, або з використанням безпорадного стану жертви скоює мужолозтво, лесбіянство або інші дії сексуального характеру проти або мимо волі потерпілої особи і його дії порушують або можуть порушити статеві інтереси такої особи, але, проте, бажає зробити їх. При цьому він скоріше байдужо ставиться до можливості настання суспільно небезпечних наслідків насильницького сексуального діяння, однак бувають випадки і їх бажаного з боку винного настання.

Таким чином, намір на здійснення насильницьких сексуальних дій може бути тільки прямий, у той час як заподіяння в ході здійснення зазначених вище дій тієї або іншої шкоди здоров'ю потерпілої особи може охоплюватися й непрямим умислом, а також бути результатом необережних дій суб'єкта внаслідок його недбалості або легкодумства.

Прямим наміром характеризується суб'єктивна сторона не тільки виконавців тих або інших сексуальних дій, але й інших учасників їхнього здійснення. Предметний зміст наміру співучасників полягає в тому, що вони усвідомлять протиправність і суспільну небезпеку вчинених виконавцем дій, що порушують статеві інтереси особи, і бажають сприяти в їхньому здійсненні.

Особливість наміру в цьому випадку складається в психічному відношенні злочинця не стільки до самих вчинюваних їм дій, скільки до соціального характеру цієї дії.

Сексуальна дія, вчинена суб'єктом, саме по собі суспільної небезпеки не представляє. Суспільно небезпечними такі дії робить тільки певний соціальний елемент - насильницький характер їхнього здійснення.

Однією з необхідних умов умислу - усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій. А.А. Піонтковский у зв'язку із цим вказував, що усвідомлення суспільної небезпеки (протиправності) дії резюмується наявністю карного закону й тому при встановленні наміру не підлягає спеціальному доведенню.

Інакше підходить до цьому питання И.Г. Філановский, який думає, що усвідомлення суспільної небезпеки діяння не слід змішувати з усвідомленням протиправності діяння, і воно визначається часто суб'єктивними якостями людини: життєвим досвідом, утворенням, ерудицією, загальною культурою й т.д. Ця точка зору представляється більше правильною.

Як ми вже відзначали, особливістю даного складу злочину є те, що протиправною сексуальна дія стає внаслідок своєї антигромадської спрямованості. Тому в окремих випадках суб'єкт може не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх сексуальних дій. Зокрема, у чинність особливої ситуації, створеної потерпілою особою, суб'єкт може вважати, що його опір тим або іншим сексуальним діям носить уявний, удаваний характер. Крім того, мають місце випадки (в основному, обумовленими якими-небудь психічними захворюваннями, що не виключають осудність), коли особа не усвідомлює фактичну сторону зробленого їм сексуальної дії, а отже, і саму суспільну небезпеку такого діяння. Неусвідомлення суспільно небезпечного характеру зробленого сексуального діяння в таких випадках повинне виключати відповідальність, передбачену відповідною статтею ККУ, оскільки ці дії можуть бути зроблені тільки навмисне, у той час як інтелектуальний момент наміру й складається саме в усвідомленні особою характеру свого діяння (немає усвідомлення - немає наміру - немає провини).

За загальним правилом, якщо суб'єкт усвідомить суспільну небезпеку зробленого діяння, то він усвідомить і його протиправність. Однак це зовсім не означає, що усвідомлення протиправності в цілому неодмінно спричиняє усвідомлення суспільно небезпечного характеру конкретного злочинного діяння (епізоду).

Судовій практиці відомі й такі випадки, коли особа, яка притягується до відповідальності за здійснення насильницьких сексуальних дій з неповнолітнім (особою), заявляє, що воно думало, що потерпілий (потерпіла) є повнолітнім (ю), обґрунтовуючи це тим, що він (вона) неправильно повідомив (а) йому свій вік, або його (її) зовнішніми фізичними даними. Відсутність провини в подібного роду випадках засноване на тім, що особа в даній ситуації не могла усвідомлювати, що її сексуальні дії носять суспільно небезпечний характер, ще більш збільшеним неповноліттям жертви.

А. А. Піонтковский відзначав, що Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 25 березня 1964 р. № 2 «Про судову практику по справах про зґвалтування» необґрунтовано розширює випадки залучення до кримінальної відповідальності осіб за здійснення зґвалтування неповнолітньої, вказуючи, що такої відповідальності підлягає особа, що знала або допускала, що скоїла зґвалтування із неповнолітньою, або могла й повинна була це передбачати. Тим самим, незважаючи на те, що зґвалтування завжди являє собою діяльність умисну, у тому числі й відносно віку потерпілої особи, Пленум допускав можливість необережного відношення суб'єкта до такої кваліфікуючої ознаки діяння, як зґвалтування неповнолітньої, коли особа могла й повинна була передбачати здійснення статевого акту з неповнолітньою, що, звичайно, невірно. З обліком цього А.А. Піонтковский для правильного застосування закону про відповідальність за зґвалтування неповнолітньої запропонував розглядати наявність даного складу злочину лише в тих випадках, коли особа знала або свідомо допускала, що робить насильницький статевий акт із неповнолітньою. Пізніше Пленум Верховного Суду РФ зайняв таку ж позицію, закріплену в його постанові від 22 квітня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування», що сприяло винесенню більш справедливих вироків по справах даної категорії. Те ж варто мати на увазі й відносно насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчиненого з неповнолітньою (малолітньою) особою.

Таким чином, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відносно неповнолітньої особи може відбуватися як із прямим, так і з непрямим умислом. Наприклад, якщо суб'єкт злочину хотів вчинити насильницькі сексуальні дії саме з неповнолітньою особою, знав про вік цієї особи й реалізував свій намір, то буде мати місце прямий умисел. Якщо ж йому був байдужний вік потерпілого (потерпілої), але існувала необхідність задовольнити свою статеву потребу взагалі, то такі насильницькі дії сексуального характеру при встановленні факту непроінформованості ґвалтівника про вік жертви варто розглядати як вчинені з непрямим умислом.

Більш складні випадки, що зустрічаються в судовій практиці, коли відсутність усвідомлення суспільної небезпеки вчинених сексуальних дій пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкта. Буває, що особи, обвинувачувані в статевих злочинах, через недостатній інтелектуальний розвиток і неправильне статеве виховання не розуміли, що чинені ними сексуальні дії насильницького характеру є суспільно небезпечними.

Подібного роду випадки відрізняються від тих, коли відсутність в обвинувачуваного усвідомлення суспільної небезпеки зробленої сексуальної дії було пов'язане з обставинами об'єктивного характеру, що дають підстави для подібного висновку.

На нашу думку, при недорозумінні суспільної небезпеки зробленого немає підстав для звільнення особи від відповідальності через відсутність провини.

Крім провини, ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є його мотив.

Щодо поняття «мотив поведінки» (у тому числі й злочинної) серед вчених немає єдиної думки. Особливо розрізняються визначення, що даються представниками психології і юриспруденції. Однак, як справедливо відзначає СВ. Кудрявцев, кримінологам не слід претендувати на створення власного визначення мотиву злочинної поведінки, і, насамперед тому, що мотив є продукт психологічних досліджень, що грає не останню роль у вивченні особистості людини, його усвідомленої діяльності й, як слідство, що становить частину її (психології) предмета. Цієї ж точки зору дотримується й ряд інших авторів (А.В. Пашковська, И.Б. Степанова, Б.В. Аразишвілі Б.В. та ін.). Тому, даючи визначення мотиву злочину, треба насамперед відштовхуватися від тих позицій, які були вироблені в сфері психологічної науки.

Отже, що ж розуміти під мотивом злочинного поводження? Деякі автори під мотивом розуміють невизначений потяг, прагнення, що є вихідним спонуканням до дії. Між тим, як правильно у свій час відзначили И.Г. Філановський, «невизначені потяги ніяк не можуть бути мотивом злочину, тому що поки спонукання не визначене, воно не може бути усвідомлено, а поки воно не усвідомлено, воно не може стати вихідним пунктом вольового поводження». Здається, однак, що й І.Г. Філановський, відкидаючи вищенаведене визначення мотиву злочину, сам припускається помилки, ототожнюючи мотив злочину зі спонуканням, і в цьому він не самотній. Так, найчастіше мотиви злочину визначаються як спонукальні причини, якими керувалася особа при здійсненні злочину, що не можна визнати правильним, тому що мотив поводження (у тому числі й злочинного) є результат досить складного розумового процесу, початковим етапом якого виступає не що інше, як виникнення потреби, що і треба, на наш погляд, розглядати спонукальною причиною (свого роду спонуканням) здійснення будь-якого діяння. Однак сказане зовсім не означає, що безпосередньою причиною того або іншого поводження (зокрема, здійснення злочину) є сама потреба. Так, саме по собі прагнення особи задовольнити полову потребу не протиправно. Воно стає таким, коли здійснюється способами, що суперечать нормам моралі й забороненими карним законом.

У психології під мотивом розуміється те, що відповідає певної потреби людини й спонукує його до діяльності, а також виправдує цю діяльність.

Безпосередньою причиною поводження, у тому числі й злочинного, психологи вважають установку поводження, що виникла у свідомості людини, що виражає собою порядок, тобто певну спрямованість поводження. Сама ж установка створюється саме «імпульсом і ситуацією задоволення потреби (імпульсивне поводження) або ж виникає внаслідок прийняття суб'єктом рішення про здійснення певної дії (вольове поводження)». Таким чином, активність людини порозумівається існуванням тієї або іншої потреби, але поза залежністю від її характеру; для її задоволення, як правило, існує багато варіантів поводження, і яке з них зволіє індивід, залежить уже від інших факторів.

Пошук шляхів задоволення потреби здійснюється за допомогою мотивації, що являє собою процес інтелектуального пошуку часу, напрямку й характеру конкретного поводження, у результаті якого суб'єкт з'ясовує, яке поводження йому підходить у даних обставинах серед його можливих видів, якщо особа вирішить, що для задоволення полової потреби із числа різних видів поводження (здійснення дій, спрямованих на одержання добровільної згоди потенційної жертви на вступ у сексуальні відносини, або приборкання імпульсів сексуальної потреби й т. буд.) для нього найбільш підходящим є здійснення насильницьких сексуальних дій, у такої особи виробляється мотив злочинного поводження, у цьому випадку - залежно від обставин мотив здійснення насильницьких дій сексуального характеру або мотив зґвалтування. Тому прав Д.Н. Узнадзе, що відзначає, що потреба є «двигун, джерело активності», що задає певний об'єкт, але ніяк не модель того або іншого поводження, що виробляється в процесі мотивації - інтелектуального міркування про те, як досягти цей об'єкт потреби.

Відомі випадки, коли в людини сама по собі існує потреба злочинного поводження. Тут маються на увазі, насамперед різного роду аномалії, що породжують таку потребу (приміром, садизм), про що мова йтиме нижче.

Отже, результатом мотивації виступає мотив поводження, у випадку протиправності якого він буде мотивом злочинного поводження. Іншими словами, мотив - це свого роду підстава діяльності. Відповідно мотивом злочину буде підстава його здійснення, що відповідає потреби особи й спонукує його до злочинної дії, заздалегідь виправдуючи його здійснення.

Варто мати на увазі, що постановка залежно від виниклої потреби мети, процес мотивації й вироблення мотиву характерні тільки для вольового поводження. Однак під впливом тих або інших причин (наприклад, дія алкоголю й т.п.) суб'єкт може почати діяти імпульсивно, тобто приступитися до негайного задоволення виниклої потреби, минаючи всі стадії формування мотиву. І саме в таких випадках може мати місце визначення мотиву як спонукальної причини, якою керувалася особа при здійсненні злочину.

Мотив злочину має важливе значення при судженні про злочин й особистість злочинця. Установлення мотиву відповідає на запитання, чому особа вчинила злочин, якими спонуканнями воно при цьому керувалося.

Іноді злочин має не один, а кілька мотивів. При наявності декількох мотивів варто розрізняти основні, головні з них, що надають певну спрямованість діям особи, і мотиви додаткові, супутні основним.

Деякі автори думають, що при здійсненні насильницьких дій сексуального характеру основним мотивом завжди є мотив, що носить сексуальний характер. Однак це положення поруч авторів справедливо оспаривается. Так, на думку А.Н. Ігнатова, П.П. Осипова, М.Д. Шаргородского, мотив задоволення полової потреби в окремих випадках насильницьких сексуальних дій може бути відсутньою, наприклад, при здійсненні сексуальних дій з метою принизити жертву, знеславити неї, примусити до вступу в шлюб і т.д. і при відсутності мети порушення або задоволення полової потреби (наприклад, розрив пальцем незайманої пліви, ушкодження анального отвору й др.).

Іноді поняття «мотив» ототожнюють із поняттям «ціль», наприклад, словосполучення «мотив задоволення полової пристрасті» прирівнюється до словосполучення «ціль задоволення полової пристрасті». Однак зазначені поняття не можна змішувати, тому що ціль - це безпосередньо те, чого хоче досягти особа, до чого воно прагне, вчиняючи злочин, а мотив, як ми вже відзначали, - це підстава здійснення злочину, що відповідає потребам особи, які, у свою чергу, властиво й формують саму мету. Інша справа, коли й мотив, і ціль збігаються. Так, найчастіше (але не завжди) при здійсненні насильницьких дій сексуального характеру й мотивом, і метою є задоволення полової потреби.

Отже, мотиви здійснення сексуальних дій різні. Найчастіше це сексуальний мотив: бажання задовольнити полову потребу.

Насильницькі дії сексуального характеру відбуваються й по інших

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: