Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій
Протягом наступних двох днiв кандидатовi Ж. були оголошені попередження за незаконне формування i використання свого виборчого фонду (№ 4 та № 5) у зв'язку iз надходженням до його фонду добровiльних внескiв вiд суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, який має заборгованiсть перед бюджетом. З огляду на необхiднiсть створення рiвних умов усiм кандидатам, незалежно вiд їхньої iдеологiчної чи партiйної приналежностi, а також з метою запобiгання можливому застосуванню адмiнiстративного ресурсу в умовах нерiвного доступу кандидатiв до iнформацiї, що стосується виборiв, положення частини п'ятої статтi 36 Закону, що саме й встановлюють заборону здiйснювати внески до виборчого фонду суб'єктам пiдприємництва, якi мають вiдповiдну заборгованiсть, повиннi зазнати суттєвих змiн.
А от оголошення кандидатовi Ж. чергового попередження (вже № 6) за порушення ним положень частини шостої статтi 51 Закону, якi визначають право кандидата укладати угоди про оренду примiщень для проведення зустрiчей з виборцями, на тiй пiдставi, що кандидат Ж. не укладав вiдповiдної угоди з однiєю установою, не видається безспiрним. Норма Закону щодо права укладати подiбнi угоди не означає обов'язок кандидата орендувати примiщення на оплатнiй основi. До речi, такої ж позицiї дотримувалися суди при розглядi вiдповiдних справ. На нашу думку, ця норма Закону також має зазнати уточнення.
Ще одне попередження (умовно - № 7) кандидату Ж. було оголошено за порушення вимог частини шостої статтi 56 Закону, яка встановлює заборону на проведення передвиборної агiтацiї, що супроводжується наданням виборцям грошей. Знову доводиться констатувати нечiткiсть законодавчих формулювань: заборонено здiйснювати надання грошей тим виборцям, серед яких проводиться агiтацiя, чи заборонено виплачувати певну винагороду тим членам штабу кандидата, агiтаторам, якi залученi до проведення агiтацiйних заходiв. За матерiалами цiєї справи можна зробити висновок, що кошти кандидат Ж. виплачував саме агiтаторам, а не виборцям. З огляду на правову позицiю ВК вищого рiвня та судiв стосовно того, що кошти виборчого фонду кандидата можуть бути використанi не лише на ведення передвиборної агiтацiї (вiдповiдну справу проаналiзуємо у роздiлi „Передвиборна агiтацiя”), видається, що оплата кандидатом у депутати працi членів свого штабу не є порушенням законодавства. Iнша справа - форма виплати такої винагороди, що повинна бути належним чином дотримана [12, 207-213].
Остаточне рiшення ОВК щодо скасування реєстрацiї кандидата Ж. приймалося на пiдставi оголошених йому попереджень, а також двох рiшень мiсцевого суду м. Нiкополя Днiпропетровської областi про встановлення фактiв порушення вимог законодавства стосовно використання для ведення передвиборної агiтацiї iнших коштiв, окрiм коштiв виборчого фонду. Зазначимо одну особливiсть: вiдповiднi цивiльнi справи розглядалися мiсцевим судом за заявами ОВК про встановлення фактiв порушення. Згадаємо, що пiсля набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК законом взагалi не передбачено розгляд заяв ВК вищого рiвня з вимогою про встановлення фактiв порушення. Комiсiї вправi звертатись iз скаргами на неправомiрнi дiї, зокрема, кандидатiв у депутати. А як свiдчать матерiали обох справ, судом розглядалися саме заяви ОВК з вимогою про встановлення фактiв порушення законодавства кандидатом у депутати Ж. Наразi невiдомо, чи було кандидатом Ж. поставлено у судовому засiданнi запитання вiдносно того, в якому порядку здiйснюється судочинство: в порядку глави 30-В ЦПК чи в порядку окремого провадження, а саме - встановлення фактiв, що мають юридичне значення.
Аналiзуючи ситуацiю навколо скасування реєстрацiї кандидата Ж., розглянемо інший аспект: застосування механiзму „легiтимiзацiї” рiшень ВК через судовi рiшення. Згадаємо, що вiдповiдно до положень частини дванадцятої статтi 29 Закону у разi надходження скарги з одного й того самого питання до ВК та до суду, ВК зупиняє розгляд скарги до набрання рiшенням суду законної сили. Згiдно з положеннями частини тринадцятої статтi 29, у разi скасування судом рiшення ВК, рiшення з цього питання приймає ВК, рiшення якої було скасовано, або ВК вищого рiвня на пiдставi рiшення суду. Таким чином, законодавець встановлює щодо рiшення суду певне „верховенство”. ЦВК у своїй дiяльностi дотримувалася позицiї, згідно з якою предмет спору, дослiджений та встановлений у судовому порядку, не пiдлягав подальшому розгляду у ВК. За таких умов, у разi оскарження певного рiшення ВК у судовому порядку й подальшого незадоволення скарги, рiшення ВК набуває бiльшого ступеня „легiтимностi” [10, 94-99]. Подiбна процедура була використана пiд час пiдготовки повторних виборiв, коли виборцем М. була оскаржена до апеляцiйного суду Днiпропетровської областi постанова ОВК про оголошення кандидатовi Ж. попередження, яке умовно нами позначено як № 4. Рiшенням суду у задоволеннi скарги заявниковi М. було вiдмовлено, тобто законнiсть i правомiрнiсть вiдповiдної постанови ОВК була пiдтверджена у судовому порядку. У зв'язку iз цим у подальшому кандидатовi Ж. було складнiше оскаржувати iншi рiшення ОВК про оголошення йому попереджень.
Передвиборна агiтацiя
Досить цiкавою для аналiзу видається правозастосовча практика ВК вищого рiвня та судiв щодо порядку ведення передвиборної агiтацiї, яка, власне, створює значний масив пропозицiй та рекомендацiй щодо подальшого вдосконалення виборчого законодавства. Фахiвцi свiдчать, що роздiл VIII Закону опрацьовувався надзвичайно ретельно. Але разом iз тим законодавцевi не вдалось уникнути певних прогалин у визначеннi термiнiв та правовому регулюваннi деяких процедур, що у подальшому виявилось у застосуваннi Закону ВК та судами. Так, бракує самого визначення поняття передвиборної агiтацiї, що покладає на правозастосовчi органи додатковий обов'язок щодо належного встановлення сутi правової дефiнiцiї. Зокрема, ЦВК при розглядi скарги лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ вказує на те, що передвиборна агiтацiя є дiяльнiстю суб'єктiв виборчого процесу, спрямована на схиляння виборцiв до голосування за того або iншого кандидата, голосування проти того або iншого кандидата чи партiю. Однак, вiдповiдно до позицiї ЦВК, розповiдь про дiяльнiсть партiй, якi входять до виборочго блоку, не є за своєю суттю передвиборною агiтацiєю.
Подiбне тлумачення поняття агiтацiї наводить на певнi роздуми. Майже всi громадяни України є бiльш-менш постiйними телеглядачами. Перед початком виборчого процесу на одному iз загальнодержавних телеканалiв демонструвався триваючий телепроект, який був реалiзований за фiнансового сприяння полiтичної партiї „З”, про що глядачi могли дiзнатися з вiдповiдного посилання пiд час демонстрацiї. Пiсля початку виборчого процесу, але до початку ведення передвиборної агiтацiї партiя „З” добросовiсно прибрала згадування своєї назви пiд час трансляцiї окремих частин телепроекту, розумiючи, очевидно, що зазначення її участi у створеннi програми може бути розцiнено як полiтична агiтацiя. Проте, з урахуванням позицiї ЦВК, яка у подальшому була пiдтримана вiдповiдним рiшенням Верховного Суду України, видається, що подiбне „просте згадування” фiнансової участi окремої партiї у створеннi певного телепроекту не могло вважатися саме агiтацiєю [25, 122-125].
Цiкавим є рiшення суду, в якому газетна публiкацiя за змiстом визнається такою, що має агiтацiйний характер. У цьому матерiалi при дослiдженнi проблеми встановлення у судовому порядку фактiв порушення виборчого законодавства автори вже посилалися на рiшення мiсцевого суду м. Мелiтополя Запорiзької областi у справi за скаргою ОВК № 82 про встановлення факту порушення та заборону розповсюдження випуску газети „МВ”, який був пiдписаний до друку близько 23:00 у п'ятницю, 29 березня, та був надрукований накладом 82 тисячi примiрникiв наступної суботи, коли проведення передвиборної агiтацiї було заборонено. Цей випуск газети мiстив певнi матерiали, якi, на думку ОВК, носять характер агiтацiї за одного з кандидатiв. Судом не було взято до уваги позицiю представникiв цього ЗМI про те, що опублiкований матерiал мiстить вiдомостi щодо дiяльностi певної особи не у зв'язку з його статусом кандидата і є iнформацiйним. Натомiсть судом встановлено, що за змiстом дана публiкацiя є формою передвиборної агiтацiї. Рiшенням суду було встановлено факт порушення вимог статтi 56 Закону та заборонено розповсюдження газети „МВ” [1, 144].
Рiшенням ЦВК було оголошено попередження партiї „С” за участь в її агiтацiї осіб, які не є громадянами України, що заборонено вiдповiдними положеннями частини першої статтi 56 Закону. Пiд час трансляцiї агiтацiйних програм цiєї партiї, ефiрний час на проведення яких був профiнансований з коштiв Державного бюджету України, участь у них брали iноземнi громадяни. З точки зору застосування положень статтi 56 Закону не виникає питань щодо правомiрностi оголошення попередження партiї „С” за порушення вимог Закону [10, 154]. Але, зважаючи на наведене вище визначення поняття агiтацiї Центральною виборчою комісією, виникає iнше питання: чи вбачалось би порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї суб'єктом виборчого процесу у разi, якщо би пiд час трансляцiї в ефiрi програми, оплаченої цим суб'єктом з коштiв виборчого фонду, особи, які не є громадянами України, розповiдали б про дiяльнiсть певного кандидата чи партiї. На жаль, положення Закону через свою нечiткiсть не дають однозначної вiдповiдi на це питання [28, 65-66].
Ще однiєю прогалиною законодавства стосовно правового закрiплення понять, на нашу думку, є положення частини одинадцятої статтi 56 Закону, що забороняють включення агiтацiйних матерiалiв до iнформацiйних програм [8, 84]. Через вiдсутнiсть визначення самого поняття iнформацiйної програми залишився незрозумiлим порядок застосування цiєї норми. Натомiсть, ЦВК та у подальшому Верховний Суд України при розглядi вже згаданої нами скарги лiдера полiтичної партiї „Яблуко” М.Бродського на неправомiрнi дiї кандидатiв виборчого блоку „За Єдину Україну„ пiд час проведення передвиборної агiтацiї, що полягали у фiнансуваннi цим блоком телевiзiйної трансляцiї спортивних змагань, встановили, що трансляцiя спортивних змагань не є iнформацiйною програмою. У судовому рiшеннi не було дано правової оцiнки змiсту саме посилання на участь блоку - суб'єкта виборчого процесу у фiнансуваннi створення телепрограми пiд час проведення виборчої кампанiї. На нашу думку, за змiстом це посилання якраз i мало всi ознаки агiтацiї [1, 175].
З огляду на аналiз практики застосування положень статтi 51 Закону цiкавою є справа, розглянута ЦВК, за скаргою кандидата Т. щодо порушень законодавства про вибори в частинi ведення передвиборної агiтацiї кандидатом В. Пiд час свого виступу на телебаченнi кандидат В. звинуватила кандидата Т. у скоєннi злочинiв. Своїм рiшенням ЦВК, керуючись положеннями частин першої та третьої статтi 62 Конституцiї України, а також частини першої статтi 51 Закону, визнала, що кандидат В. порушила вимоги частини першої статтi 51 щодо можливостi здiйснення передвиборної агiтацiї у будь-яких формах i будь-якими засобами, що не суперечать законодавству держави. Кандидату В. було оголошено попередження. У цiй справi заслуговує на увагу такий момент: вiдповiдно до положень частини десятої статтi 55 Закону, телерадiоорганiзацiям заборонено надавати ефiрний час для здiйснення передвиборної агiтацiї суб'єктам виборчого процесу без укладення вiдповiдних угод та здiйснення оплати ефiрного часу.
Своїм рiшенням ЦВК визнала порушення з боку кандидата В. саме в частинi умов ведення передвиборної агiтацiї, хоча з матерiалiв справи не встановлено, чи була телепередача, участь у якiй взяла кандидат В., програмою передвиборної агiтацiї з боку виборчого блоку „В”, у списку якого кандидат В. була зареєстрована. У разi ж встановлення вiдсутностi такої угоди, очевидно, до вiдповiдальностi потрiбно було притягти засiб масової iнформацiї (далi - ЗМI) - телеканал, хоча доводиться констатувати ще й факт того, що чинним законодавством про вибори не передбачено вiдповiдальнiсть за порушення вимог частини десятої статтi 54 Закону. Очевидно, що пiдлягав перевiрцi й факт можливої оплати кандидатом В. ефiрного часу з коштiв виборчого фонду. Попри все це, Т. вже пiсля проведення виборiв звернулася до суду за захистом своїх порушених прав шляхом подання позовної заяви про захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї. За даними авторiв цього матерiалу, пiсля дослiдження справи Т. мiсцевим та апеляцiйним судами, вимоги позовної заяви були задоволені [12, 202].
Важливою новелою Закону, що мала зупинити застосування „чорного компромату” у виборчiй кампанiї, стали положення частини п'ятої статтi 56. Цiєю нормою передбачено механiзм оперативного реагування кандидатiв у народнi депутати у разi поширення у ЗМI iнформацiї, яку кандидат вважає явно недостовiрною. Простежимо, як була застосована ця норма у процесі пiдготовки виборiв. Так, ЦВК розглянула скаргу кандидата Т. щодо направлення подання до мiсцевого суду про тимчасове припинення дiяльностi одного з загальнодержавних телеканалiв. Пiд час трансляцiї в ефiр на цьому каналi телепередачi „П”, яка не була програмою передвиборної агiтацiї, були поданi висловлювання кандидатiв у депутати та посадових осiб державної влади щодо дiяльностi кандидата Т., причому оцiнка дiяльностi Т. носила негативний характер. Враховуючи той факт, що загальнодержавний телеканал вiдповiдно до положень частини п'ятої статтi 56 Закону офiцiйно висловив готовнiсть надати кандидату Т. ефiрний час для розмiщення спростування поширених щодо неї вiдомостей, ЦВК своїм рiшенням скаргу Т. залишила без задоволення [12, 206-207]. Ця справа, крiм усього, вкотре наочно демонструє необхiднiсть законодавчого закрiплення поняття агiтацiї, оскільки цiлком зрозумiло, що просте поширення iнформацiї будь-якого змiсту, негативного чи позитивного, про дiяльність суб'єктiв виборчих перегонiв великою мiрою сприяє формуванню у виборцiв, вiдповiдно, ставлення прихильностi чи, навпаки, несприйняття кандидата або партiї.
Одним iз обмежень ведення передвиборної агiтацiї, вiдповiдно до положень частини першої статтi 56 Закону, є заборона участi в агiтацiї органів державної влади та мiсцевого самоврядування, а також їх службових та посадових осіб. Стосовно посадових осiб, які були зареєстровані кандидатами у депутати, ЦВК та Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ встановили, що зазначенi обмеження на цих посадових осiб не поширюються i Закон не вимагає вiд них припинення своїх повноважень на час участi у виборчому процесi.
Слід зазначити, що пiд час пiдготовки чергових виборiв 2002 року участь народних депутатiв України, у тому числi й тих, хто не був зареєстрований як кандидат на наступних виборах, у веденнi агiтацiї була досить активною. Але вже пiд час пiдготовки повторних виборiв апеляцiйний суд Черкаської областi за скаргою кандидата Г. встановив, що народнi депутати України є службовими особами органу державної влади i, вiдповiдно, не мають права брати участь у передвиборнiй агiтацiї. Нами вже були проаналiзовані епiзоди з практики застосування положень Закону ОВК, коли кандидатовi Ж. за участь у його передвиборнiй агiтацiї народних депутатiв було оголошено попередження.
Доцiльно згадати й iнший випадок оголошення попередження ОВК пiд час пiдготовки повторних виборiв кандидатовi Ж., рiшення про яке у подальшому було скасоване постановою ЦВК. Пiд час розгляду скарги кандидата Ж. ЦВК було встановлено, що народнi депутати виступали в прямому ефiрi передачi, присвяченої дiяльностi Верховної Ради України, i дiйсно вислювлювали пiдтримку кандидатовi Ж. Разом iз тим, ЦВК не встановила факту участi кандидата Ж. у пiдготовцi цiєї передачi, до того ж сам кандидат участi у нiй не брав. Подiбна справа була також розглянута ЦВК за зверненням народного депутата П. щодо порушень ведення передвиборної агiтацiї, а саме - розповсюдження виборчими блоками „ЗЄ„ та „НА” (мiж iншим, опонуючими силами на виборах) друкованих агiтацiйних матерiалiв, що не мiстять необхiдної вихiдної iнформацiї (вiдомостi про установу, що здiйснила друк, наклад, вiдповiдальну за випуск особу). Пiд час розгляду цього звернення ЦВК було встановлено, що обидва виборчi блоки не здiйснювали замовлення i, вiдповiдно, не оплачували виготовлення тих матерiалiв, про якi згадувалось у зверненнi депутата П. Таким чином, ЦВК, з посиланням на той факт, що триває перевiрка правоохоронними органами фактiв виготовлення окремими пiдприємствами агiтацiйних матерiалiв з порушенням вимог законодавства, залишила звернення без задоволення.
Наведені приклади свідчать про необхiдність законодавчого закрiплення обов'язку ЗМI надавати ефiр виключно на пiдставi угод iз суб'єктом виборчого процесу, оплачених належним чином, а також встановити вiдповiдальнiсть юридичних осiб ЗМI за порушення цих вимог. На пiдтвердження такої позицiї авторiв наведемо ще декiлька прикладiв з практики апеляцiйних судiв [18, 330].
Апеляцiйний суд Тернопiльської областi розглянув та задовольнив скаргу кандидата У. на рiшення ОВК № 164 про оголошення йому попередження за порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї, а саме - публiкацiї в газетi агiтацiйних матерiалiв без укладання угоди та оплати публiкацiї з коштiв виборчого фонду. Судом було встановлено, що публiкацiю кандидат не замовляв та дозвiл на розмiщення агiтацiйних матерiалiв не давав. На пiдставi цього рiшення ОВК було визнано неправомiрним та скасовано судом.
Рiшенням апеляцiйного суду м. Києва було розглянуто та задоволено скаргу кандидата С. на рiшення ОВК № 217. Суд встановив, що мало мiсце порушення порядку ведення агiтацiї: поширення агiтацiйних матерiалiв на пiдтримку цього кандидата, якi не мiстили необхiдних вихiдних даних, але у судовому засiданнi не було встановлено зв'язку мiж цими порушеннями та дiями кандидата С.
Судова практика свідчить про ще одну, досить суттєву прогалину чинного виборчого законодавства. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто скаргу виборця В. на бездiяльнiсть ОВК № 125, що полягала, на думку заявника, в усуненнi цiєї комiсiї вiд оцiнки порушень порядку ведення агiтацiї з боку кандидата О., а саме - ненаданнi до ОВК примiрника агiтацiйного плаката-розтяжки. Нагадаємо, що положеннями частини шостої статтi 52 Закону на партiї (блоки) та кандидатiв покладено обов'язок подання до вiдповiдної ВК примiрникiв друкованих агiтацiйних матерiалiв [1, 179-192]. Разом iз тим поза межами правового регулювання цiєї норми дiйсно залишилися питання про розмiщення плакатiв-розтяжок, якi навряд чи можуть бути визнанi саме друкованими матерiалами.
Розглянемо ще такий аспект ведення передвиборної агiтацiї, визначений частиною другою статтi 56 Закону, як обмеження щодо ведення агiтацiї у вiйськових частинах та установах кримiнально-виконавчої системи. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто та задоволено скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ОВК № 117 щодо ненадання вчасно кандидатовi iнформацiї про дату, час i мiсце зустрiчей кандидата iз виборцями, якi перебувають у цих частинах та установах. Суд наголосив на тому, що органiзацiя зустрiчей кандидатiв iз виборцями на цих ВД є обов'язком, а не правом ОВК, як це помилково трактували члени ОВК [1, 186].
Фiнансування виборчої кампанiї
Масив практики розгляду ВК та судами справ, пов'язаних iз фiнансуванням виборчої кампанiї, не є значним. Але немає сумнiву у тому, що потребують подальшого вдосконалення положення законодавства про вибори стосовно саме фiнансування виборчої кампанiї.
Ми вже згадували у цьому дослідженні про обов'язок суб'єктiв виборчого процесу здiйснювати оплату поширення всiх агiтацiйних матерiалiв лише з коштiв виборчого фонду. Разом з тим, законодавцем не було чiтко врегульовано питання щодо того, чи можливе витрачання коштiв виборчого фонду на здiйснення iнших заходiв, не пов'язаних з агiтацiєю. Вважаємо, що й вiдповiдною постановою ЦВК, якою затверджено „Порядок облiку надходжень та використання коштiв виборчих фондiв полiтичних партiй, виборчих блокiв полiтичних партiй, кандидатiв у народнi депутати України та звiтностi iз цих питань” [24, 44-47], повною мiрою не було врегульовано це питання. Крiм передбачених цим Порядком у перелiку витрат на проведення заходiв передвиборної агiтацiї, можемо виокремити лише деякi, що прямо не пов'язанi iз такою дiяльнiстю, а, натомiсть, вiдображають витрати на „загальноадмiнiстративнi” цiлi:
послуги зв'язку;
оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобiв;
оренда (плата за оренду примiщення, обладнання тощо);
оплата банкiвських послуг.
Найбільш невизначеним є такий напрям витрат, як використання коштiв не за цiльовим призначенням. За вiдсутностi законодавчого визначення „цiльових” напрямiв використання коштiв виборчих фондiв незрозумiлими залишилися критерiї вiднесення окремих витрат до „нецiльових”.
Проаналiзуємо рiшення ЦВК та Верховного Суду України за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„. Правова позицiя цих установ є такою: участь виборчого блоку „ЗЄ„ у фiнансуваннi трансляцiї спортивних змагань не є порушенням порядку ведення агiтацiї, а сама трансляцiя змагань не є передвиборною агiтацiєю й iнформацiйною програмою. Таким чином, iз цих рiшень прямо випливає, що ЦВК та Верховний Суд України не вважають порушенням вимог виборчого законодавства фiнансування з коштiв виборчого фонду iнших заходiв, нiж заходи передвиборної агiтацiї. Наразi авторам невiдомо, чи змогли використати таке тлумачення положень Закону кандидати та партiї (блоки), чи витрачалися кошти виборчих фондiв на iншi цiлi: оплату вiдряджень, оплату праці осiб, залучених до роботи у штабах кандидатiв тощо. За даними, що були опублiкованi ЦВК, жодна з полiтичних партiй чи блокiв не зазначила у своїх фiнансових звiтах використання коштiв не за цiльовим призначенням, а кандидати, якi були зареєстрованi у 225-ти ОВО, разом витратили трохи бiльше 8 тис. гривень цiєї категорiї коштiв.
Доречно нагадати, що, наприклад, частиною другою статтi 5 Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” прямо заборонено використовувати кошти виборчого фонду на iншi потреби, окрiм виборчої кампанiї [20, 15]. До того ж i Законом „Про вибори народних депутатів України” в редакцiї 1998 року передбачалося, що кошти виборчого фонду можуть використовуватися виключно на потреби агiтацiйної кампанiї (частина дванадцята статтi 37) [28, 105].
Положеннями частини п'ятої статтi 52 Закону партiям (блокам) та кандидатам надано право при виготовленнi матерiалiв агiтацiї застосовувати майно, що їм належить. Вочевидь, законодавець передбачав, що партiї (блоки) та кандидати можуть використовувати певне друкарське чи полiграфiчне обладнання. Застосована ж конструкцiя правової норми не видається вдалою з огляду на те, що грошовi кошти так само є майном, яке належить певному власниковi [8, 131]. Отже, якщо до аналiзу цiєї норми застосувати цивiлiстичний пiдхiд, то використання для виготовлення агiтацiйних матерiалiв майна суб'єктiв виборчого процесу у виглядi грошових коштiв, але не з коштiв виборчого фонду, не може вважатися порушенням. Крiм того, застосування термiна „належить” залишило поза межами правового регулювання питання щодо власника майна через те, що майно може належати певному суб'єктовi, який не є власником цього майна, наприклад, на правi оперативного управлiння. Такi недолiки Закону з точки зору недосконалостi юридичної технiки позначилися на правозастосовчій практиці судiв.
Апеляцiйний суд Донецької областi розглянув справу за скаргою В. на рiшення ОВК № 54, яким до В. застосованi санкцiї за порушення вимог законодавства стосовно порядку ведення агiтацiї, а саме - друкування агiтацiйних матерiалiв з використанням ризографа, власником якого не є В. Судом було встановлено, що заявник скарги є володiльцем ризографа на пiдставi договору оренди, тобто на законних пiдставах. Доводи ОВК про несплату орендної плати не були взятi судом до уваги як такi, що стосуються наявних цивiльноправових вiдносин власника ризографа та В. та не пов'язанi з вiдносинами, якi регулюються виборчим законодавством [1, 199].
Досить актуальним також залишається питання забезпечення прозоростi фiнансових витрат виборчих фондiв кандидатiв та партiй. На жаль, законодавчо не встановлений порядок оприлюднення вiдповiдних вiдомостей, а це, у свою чергу, не сприяє забезпеченню принципу рiвностi кандидатiв [9, 10] . Так, Соснiвський районний суд Черкаської областi вже напередоднi повторних виборiв народних депутатiв розглянув скаргу кандидата О. щодо встановлення факту використання кандидатом В. при фiнансуваннi передвиборної агiтацiї, крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв. Крiм iнших доказiв, кандидат О. посилався на участь кандидата В. у передачах на загальнодержавних телеканалах, якi не стосувалися виборiв, а трансляцiя цих передач супроводжувалася вiдеорядом на пiдтримку кандидата В. на виборах. Кандидат О. також стверджував, що оплату ефiрного часу здiйснено не з виборчого фонду кандидата В. та за явно заниженими тарифами. Зазначимо, що своїм рiшенням суд залишив скаргу без задоволення, посилаючись на ненадання кандидатом О. переконливих доказiв стосовно порушень законодавства з боку В. [1, 206]
Гарантiї дiяльностi суб'єктiв виборчого процесу.
Доводиться визнати, що у правозастосовчій практиці ВК та судiв щодо реалiзацiї положень роздiлу IХ Закону, присвячених гарантiям дiяльностi деяких суб'єктiв виборчого процесу, застосовувався різний правовий підхід до вирішення тотожних питань.
Положеннями статтi 61 Закону визначено порядок реєстрацiї та правовий статус офiцiйних спостерiгачiв вiд iноземних держав та мiжнародних органiзацiй. Поза межами правового регулювання Законом залишилося питання про громадянство особи, яка може бути зареєстрована таким спостерiгачем. Верховний Суд України розглянув скаргу виборця С. на рiшення ЦВК, яким йому було вiдмовлено у реєстрацiї офiцiйним спостерiгачем вiд мiжнародної органiзацiї. Суд вiдмовив С. у задоволеннi скарги, мотивуючи своє рiшення, у тому числi, тим, що реєстрацiя громадянина України офiцiйним спостерiгачем вiд мiжнародної органiзацiї суперечить нормам чинного законодавства, яке встановлює права та обов'язки суб'єктiв виборчого процесу i розширення статусу яких за рахунок iнших нормативно-правових актiв не допускається. Разом iз тим ЦВК iншою постановою зареєструвала за поданням консульства Республiки Ф. громадянина України К. офiцiйним спостерiгачем вiд iноземної держави [12, 204-207].
Проаналiзуємо тепер декiлька справ, що стосувалися порушень прав окремих категорiй суб'єктiв виборчого процесу. Положеннями частини шостої статтi 60 Закону офiцiйним спостерiгачам гарантовано право робити фото-, кiнозйомки, аудiо- та вiдеозаписи. Але аналогiчнi права не передбаченi для iнших суб'єктiв, наприклад довiрених осiб кандидатiв у депутати, що значною мiрою обмежує їх можливостi [10, 127]. Так, ЦВК розглянула справу за скаргою кандидата В. на рiшення ОВК № 54 про заборону довiреним особам цього кандидата проводити аудiозапис засiдання ОВК. Своєю постановою ЦВК вiдмовила кандидатовi В. у задоволеннi скарги, зазначивши у мотивувальнiй частинi рiшення, що Законом не надано право довiреним особам здiйснювати аудiозапис [12, 209]. Разом iз тим доречно пригадати, що положеннями статтi 34 Конституцiї України гарантується право кожному вiльно збирати, зберiгати, використовувати та поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб. Очевидно, що вiдповiднi положення виборчого законодавства, що регулюють гарантiї прав суб'єктiв виборчого процесу, потребують подальшого удосконалення.
У цьому дослідження вже зазначалось про необхiднiсть законодавчого визначення окремих понять, якi вживаються у виборчому законодавствi. Значною мiрою це стосується визначення поняття „виборцi”, про що йшлося пiд час висвiтлення справи щодо оголошення попередження кандидатовi Ж. за порушення вимог ведення агiтацiї, яке полягало у наданнi виборцям грошей. Ця проблема також стосується законодавчого регулювання проблеми припинення статусу офiцiйного спостерiгача, довiреної особи кандидата та самого кандидата в депутати [9, 10].
Пiд час пiдготовки повторних виборiв у трьох ВО виникало доволi цiкаве питання: чи припинився строк повноважень офiцiйних спостерiгачiв вiд кандидатiв, зареєстрованих в ОВО на чергових виборах, у зв'язку iз тим, що виборчий процес у цих округах не був завершений? Схоже, що безпосереднi учасники виборчих перегонiв - кандидати та партiї (блоки), якi їх пiдтримували - не дуже переймалися цими майже теоретичними питаннями. На практицi ж вiдбувалося повторне подання вiдповiдних документiв до ОВК, якi реєстрували спостерiгачiв та видавали посвiдчення встановленого зразка.
Виборчi бюлетенi. Голосування та пiдрахунок голосiв. Визнання голосування на дiльницi недiйсним, визнання виборiв в одномандатному виборчому окрузi недiйсними
Доволi незначним є масив правозастосовчої практики щодо розгляду спорiв, пов'язаних iз передачею виборчих бюлетенiв вiд ВК вищого рiвня до ВК нижчого рiвня. Положеннями статтi 64 Закону не встановлюється кiлькiсть бюлетенiв, яку ЦВК передає окремiй ОВК. Натомiсть у частинi шостій статтi 64 Закону зазначено, що виборчi бюлетенi передаються до ДВК у кiлькостi, яка дорiвнює кiлькостi громадян, включених до списку виборцiв на ВД, iз резервом, обсяг якого встановлюється ЦВК [8, 136]. Верховним Судом України було розглянуто та частково задоволено скаргу кандидата С. на дiї ЦВК щодо замовлення, виготовлення та передачi бюлетенiв ОВК № 193. Заявник скарги обгрунтувала свої вимоги тим, що на територiї ОВО проживає близько