Постанова В.Р,

Постанова Верховної Ради України

«Про Державний герб України»

(витяг)


Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вва­жа­ючи його головним елементом великого герба Ук­раїни...

Голова Верховної Ради України І. Плющ


м. Київ, 19 лютого 1992 року


Державний прапор України


На пропозицію Президента України Л. М. Кравчу­ка 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради біль­шіс­тю голосів прийняла постанову про Державний пра­пор України. Ним став національний синьо-жов­тий стяг.

Укрінформ, січень 1992 року


Указ президії Верховної Ради України

(витяг)


Президія Верховної Ради України постановляє:

1. Затвердити музичну редакцію Державного гім­ну України, автором музики якого є М. М. Вер­биць­кий...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 15 січня 1992 року


ГІМН УКРАЇНИ


Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки

Як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.


Приспів:

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу,

І покажем що ми, браття,

Козацького роду.


Станем, браття, всі за волю

Від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться,

Дід Дніпро зрадіє,

Ще на нашій Україні

Доленька наспіє.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ


(витяг)


Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демокра­тична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є ці­лісною і недоторканою.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гід­ність, недоторканість і безпека визнаються в Укра­ї­ні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держа­ва відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства Укра­ї­ни визначаються законом.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гід­но­с­ті та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та не­порушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний роз­виток своєї особистості, якщо при цьому не пору­шуються права і свободи інших людей, та має обов’­язки перед суспільством, в якому забезпечу­єть­ся вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні пра­ва і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 25. Громадянин України не може бути поз­бавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за ме­жі України або виданий іншій державі.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, жит­тя і здоров’я інших людей від протиправних пося­гань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гід­ності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстоко­му, нелюдському або такому, що принижує його гід­ність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути під­данна медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та осо­бисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням су­ду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканість жи­тла.

Не допускається проникнення до житла чи до ін­шо­го володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко­респонденції. Винятки можуть бути встановлені ли­ше судом у випадках, передбачених законом, з ме­тою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час роз­слідування кримінальної справи, якщо іншими спо­собами одержати інформацію неможливо.

Стаття 35. Кожен має право на свободу сві­то­гля­ду і віросповідання. Це право включає свободу спо­ві­дувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, без­перешкодно відправляти одноособово чи колектив­но релігійні культи і ритуальні обряди, вести ре­лі­гійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні від­ок­рем­ле­ні від держави, а школа – від церкви. Жодна релі­гія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’­яз­ків перед державою або відмовитися від виконання за­конів за мотивами релігійних переконань. У разі, як­що виконання військового обов’язку суперечить ре­лігійним переконанням громадянина, виконання цьо­го обов’язку має бути замінене альтернативною (не­військовою) службою.

Стаття 40. Усі мають право направляти ін­ди­ві­ду­аль­ні чи колективні письмові звернення або особис­то звертатися до органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звер­нення і дати обгрунтовану відповідь у встановле­ний законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користувати­ся і розпоряджатися своєю власністю, результата­ми своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конфіскація майна може бути застосована виключ­но за рішенням суду у випадках, обсязі та поряд­ку, встановлених законом.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджу­єть­ся.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або аль­тернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи ін­шим рішенням суду або відповідно до законів про во­єнний і про надзвичайний стан.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, ме­дичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фі­нан­суванням відповідних соціально-економічних, ме­дико-санітарних і оздоровчо-профілактичних про­грам.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина за­хищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в су­ді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додер­жу­ватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність ін­ших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної від­по­відальності.

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Ук­раїні є парламент – Верховна рада України.

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного сувере­нітету, територіальної цілісності України, додержан­ня Конституції України, прав і свобод людини і гро­мадянина.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим ор­­ганом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керу­ється Конституцією і законами України, актами пре­зидента України.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Стаття 160. Конституція України набуває чинно­с­ті з дня її прийняття.

Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.


Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року



ВСТАНОВЛЕНА ЗАКОНОМ ЧАСТИНА СТРОКУ


1/3


1/2


2/3


ПІЛЬГИ ЗАСУДЖЕНИХ,
УМОВИ ТА ПОРЯДОК
ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ

(ст. 52 Кримінального кодексу України)

Умовно-дострокове звільнення від покарання або за­міна невідбутої частини покарання більш м’яким по­каранням може бути примінено до засудженого ли­ше в тому випадку, якщо він зразковою пове­дін­кою і сумлінним відношенням до праці довів своє ви­правлення.


  • До засуджених на строк до 3-х років за умисні зло­чини.

  • До засуджених за злочини, що скоєні з необереж­но­сті

  • До засуджених за умисні злочини на строк біль­ше 3-х років.

  • До засуджених які раніше відбували покарання за уми­сний злочин і до погашення або зняття судимо­сті знову скоїли умисний злочин, за який вони за­суджені до позбавлення волі.

  • До засуджених, які скоїли під час відбування пока­рання в місцях позбавлення волі умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі


ВТК-ПОСЕЛЕННЯ

(ст. 46 Виправно-трудового кодексу України)


В порядку, встановленому ст. 410 КПК України, за­суджені, які твердо встали на шлях виправлення, мо­жуть бути представлені до переведення для подаль­шого відбуття покарання до колонії-поселення.


З ВТК загального та посиленого режиму.


З ВТК суворого режиму.


Перелічені у ч. 6 ст. 52 КК України, а саме: засуд­же­ні за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 861, крім скоєного шля­хом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 п. «б», «в».


3/4


  • До засуджеинх за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 861, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 п. «б», «в».


НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ
УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ

(ст. 521 Кримінального кодексу України)


  • До особливо небезпечних рецидивістів.

  • До осіб засуджених за ст. 58–60, 62, 63, 631.

  • До осіб засуджених за ст. 69; 691; 86 ч. 2; 142 ч. 2, 3; 811, скоєне шляхом розбою; 93, 94, 96, 234 п. «в», крім вбивства при перевищенні меж необ­хід­ної оборони або у стані сильного душевного хвилю­вання; 101 ч. 2, 3; 1894 ч. 2; 117 ч. 4; 1231; 1876; 1901; 206 ч. 3; 2172; 2173 ч. 3; 223 ч. 2; 2292 ч. 3; 22949 ч. 3.

  • До осіб, яким покарання у вигляді страти за­мі­не­но позбавленням волі у порядку помилування або ам­ністії.

  • До осіб, які раніше більше двох разів засуджували­ся до позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимість за попередній злочин не знята або не погашена у встановленому законом порядку.

  • До осіб, які раніше звільнялися з місць позбавлен­­ня волі до повного відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково або умо­в­но з обов’язковим залученням до праці та зно­­ву скоїли умисний злочин протягом невідбутої час­­тини покарання або обов’язкового строку робо­­ти.



НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПЕРЕВЕДЕННЮ
ДО ВТК-ПОСЕЛЕННЯ

(ст. 46 ч. 2 Виправно-трудового кодексу України)


  • Особи, щодо яких не застосовується умовно-до­стро­кове звільнення від покарання, передбачене стат­тею 521 КК України.

  • Особи, які не пройшли призначене судом примусо­ве лікування від алкоголізму або наркоманії, а та­кож ті, що не пройшли повний курс лікування ве­неричного захворювання, активної форми тубер­кульозу, психічного розладу.

  • Особи, які раніше відбували покарання у коло­ні­ях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залучен­ням до праці, але за умисні порушення вимог режи­му були переведені у виправно-трудові колонії то­го виду режиму, який їм раніше був призначений судом.


ЗАКОН УКРАЇНИ


ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ
НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ


(витяг)


Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Стаття 1. Поняття адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостережен­ня і контролю за поведінкою окремих осіб, звіль­нених з місць позбавлення волі, що здій­сню­ють­ся органами внутрішніх справ.

Стаття 2. Завдання адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особа­ми, звільненими з місць позбавлення волі, і здій­снен­ня виховного впливу на них.


Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адмі­ні­стра­тивний нагляд.

Адміністративний нагляд встановлюється щодо пов­нолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними реци­дивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочи­ни або засуджених два і більше разів до позбавлен­ня волі за умисні злочини, якщо під час від­бу­ван­ня покарання їх поведінка свідчила, що вони впер­то не бажають стати на шлях виправлення і зали­шаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочи­ни або засуджених два і більше разів до позбавлен­ня волі за умисні злочини, якщо вони після від­бу­вання покарання або умовно-дострокового звіль­нен­ня від відбування покарання, незважаючи на попе­редження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших гро­мадян, вчиняють інші правопорушення.

Розділ 2

ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ

Стаття 4. Підстави для встановлення адміні­стра­тив­но­го нагляду.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

а) вирок суду, що набрав законної сили, – щодо осіб, зазначених у пункті «а» статті 3 цього Закону;

б) матеріали виправно-трудових установ – щодо осіб, зазначених у пункті «б» статті 3 цього Закону;

в) матеріали органів внутрішніх справ – щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього Закону.


Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного на­гляду.

Адміністративний нагляд встановлюється:

  •  щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» статті 3 цьо­го закону, – в судовому засіданні одноособово суд­дею районного (міського) суду за міс­це­зна­ход­жен­ням виправно-трудової установи за поданням на­чальника виправно-трудової установи;

  •  щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього за­кону, – в судовому засіданні одноособово суддею рай­онного (міського) суду за місцем проживання осо­би, звільненої з місць позбавлення волі, за подан­ням начальника органів внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія ви­ро­ку та матеріали, що свідчать про необхідність вста­новлення адміністративного нагляду за від­по­від­ною особою.

У судове засідання викликаються особа, щодо якої внесено подання про встановлення ад­мі­ні­стра­тив­ного нагляду, а за її клопотанням – і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подан­ня.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з’я­вилися у судове засідання.

Постанова судді оскарженню не підлягає, але мо­же бути опротестована в порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання началь­нику районного (міського) відділу (управління) вну­трішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, у випадках, передбачених пунктами «а» і «б» статті 3 цього Закону, – началь­нику виправно-трудової установи.

Адміністрація виправно-трудової установи поста­нову судді надсилає для виконання органу вну­тріш­ніх справ за вибраним піднаглядним місцем про­живання в день його звільнення.

Стаття 6. Термін адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості.

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залиша­є­ть­ся небезпечною для суспільства, адміні­стра­тив­ний нагляд за поданням відповідного органу вну­тріш­ніх справ може бути продовжено у визначеному цим Законом порядку кожного разу ще на шість мі­ся­ців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлен­ня адміністративного нагляду.

Стаття 7. Порядок здійснення адміністративного на­гля­ду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необ­хід­ності у них беруть відбитки пальців. Працівники мі­ліції забов’язані систематично контролювати пове­дінку ціх осіб, запобігати порушенням ними громад­ського порядку та прав інших громадян і припиня­ти їх, проводити розшук осіб, які уникають ад­мі­ні­стративного нагляду.


Стаття 8. Порядок припинення адміністративного на­гляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу вну­трі­ш­ніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом;

б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути не­безпечним для суспільства і позитивно характери­зується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про знят­тя нагляду з підстав, зазначених у пункті «а» час­тини першої цієї статті.

В інших випадках адміністративний нагляд авто­ма­тично припиняється:

а) після закінчення терміну, на який його встано­вле­но, якщо органом внутрішніх справ не подано кло­потання про продовження нагляду або суддя від­мо­вив у продовженні нагляду;

б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування пока­рання;

в) у разі смерті піднаглядного.

Порядок розгляду у суді питання про припинення ад­міністративного нагляду здійснюється відповідно до вимог частини третьої статті 5 цього Закону.


Розділ 3

ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД


Стаття 9. Обов’язки піднаглядних.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний на­гляд, зобов’язані вести законопослушний спосіб жит­тя, не порушувати громадський порядок і додер­жу­вати таких правил:

а) прибути у визначений виправно-трудовою уста­новою термін в обране ними місце проживання і за­реєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з’являтися за викликом міліції у вказаний тер­мін і давати усні та письмові пояснення з питань, по­в’язаних з виконанням правил адміністративного на­гляду;

в) повідомляти працівників міліції, які здій­сню­ють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міс­та) у службових справах;

г) у разі від’їзду в особистих справах з дозволу мі­ліції в інший населений пункт та перебування там біль­ше доби зареєструватися в місцевому органі вну­трішніх справ.


Стаття 10. Обмеження дій піднаглядних.

До осіб, щодо яких встановлено адміні­стра­тив­ний нагляд, за постановою начальника органу вну­трі­шніх справ застосовуються частково або у повно­му обсязі такі обмеження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначе­ний час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у визначених місцях ра­йо­ну (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в осо­бистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох ра­зів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду на­чаль­ник органу внутрішніх справ з урахуванням осо­би піднаглядного, його способу життя і пове­дін­ки має право змінювати (зменшувати або збіль­шу­ва­ти) обсяг обмежень, передбачених цією статтею.

Розділ 4

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯМ


Стаття 11. Відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду.

У разі злісного порушення правил ад­мі­ні­стра­тив­но­го нагляду, передбачених статтями 9 і 10 цього За­кону, особи, щодо яких встановлено ад­мі­ні­стра­тивний нагляд, притягаються до відповідальності згі­дно з законодавством.


Президент України Л. Кучма

м. Київ, 1 грудня 1994 року

Стаття 1961. Порушення правил адміністративного на­гляду.

Злісне порушення правил адміністративного нагля­ду, якщо воно вчинено особою, до якої двічі протя­гом року застосувались адміністративні стягнення за такі ж порушення, –

карається позбавленням волі на строк від шести місяців до двох років або виправними робо­та­ми на той же строк.

Самовільне залишення піднаглядним місця прожи­вання з метою ухилення від адміністративного на­гляду, а так само неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживан­ня особи, щодо якої встановлено адміні­стра­тив­ний нагляд при звільненні з місць позбавлення волі, –

караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.


Кримінальний кодекс України

ЗАКОН УКРАЇНИ


ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН
ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ»


Стаття 2...


Безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, які через відсутність роботи не ма­ють заробітку або інших передбачених законодав­ством доходів і зареєстровані у державній службі зай­нятості як такі, що шукають роботу, готові та зда­тні приступити до підходящої роботи.


У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних прийма­ється державною службою зайнятості за їх особи­сти­ми заявами з восьмого дня після реєстрації у цен­трі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян проводи­ть­ся при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби – військового квитка, документа про ос­віту або документів, які їх замінюють.

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих ка­тегорій населення.


1. Держава забезпечує надання додаткових гаран­тій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують со­ці­аль­но­го захисту і не здатні на рівних конкурувати на рин­ку праці, в тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чо­тирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-тех­нічних закладах освіти, звільнилася зі строкової вій­ськової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (си­ро­там), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх за­мі­­нює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам при до­сягненні 58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 ці­єї статті категорій громадян місцеві державні ад­мі­ністрації, виконавчі органи відповідних рад за по­дан­ням центрів зайнятості бронюють на під­при­єм­ствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за ро­біт­ничими професіями, у тому числі з гнучкими фор­мами зайнятості.


У разі скорочення чисельності або штату пра­ців­ни­ків підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні ад­міністрації, виконавчі органи відповідних рад змен­шують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.


3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із чис­ла категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у ме­жах установленої броні з підприємств, установ і ор­ганізацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному роз­мірі неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої час­тини державного фонду сприяння зайнятості насе­лення і можуть використовуватися для фі­нан­су­ван­ня витрат підприємств, установ і організацій, які ство­рюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування.


Громадяни мають право на працевлаштування і ви­бір місця роботи шляхом звернення до під­при­єм­ства, установи, організації, індивідуального селян­сь­кого (фермерського) господарства і до іншого робо­тодавця або при безплатному сприянні державної служ­би зайнятості.


Стаття 27. Розмір матеріальної допомоги в період про­фесійної підготовки та перепідготовки.


1. Громадянам, зареєстрованим у державній служ­бі зайнятості як такі, що шукають роботу і безро­бітні, згідно з пунктом 1 статті 26 цього Закону, в пе­ріод професійної підготовки і перепідготовки випла­чується матеріальна допомога в розмірі 75 процен­тів їх середньої заробітної плати за останнім міс­цем роботи, але не більше середньої заробітної пла­ти, що склалася в народному господарстві від­по­від­ної області за минулий місяць, і не нижче встанов­леного законодавством розміру мінімальної заро­бітної плати.

Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю гро­мадянам, зареєстрованим на загальних під­ста­вах.


2. Право на допомогу по безробіттю мають незай­няті (непрацюючі) громадяни, визнані у встано­вле­ному порядку безробітними.


3. Допомога по безробіттю виплачується з восьмо­го дня після реєстрації громадянина у державній служ­бі зайнятості до працевлаштування, але не біль­ше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього Закону) – до 720 календарних днів, а громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календар­них днів.


4. У період пошуку роботи та безробіття громадя­нин зобов’язаний сприяти своєму працевлаштуван­ню відповідно до рекомендацій працівників дер­жав­ної служби зайнятості.


Стаття 29. Розміри допомоги по безробіттю громадя­нам, зареєстрованих на загальних підставах.


1. Громадянам, зареєстрованим на загальних під­ста­вах у державній службі зайнятості як такі, що шу­кають роботу, визнані у встановленому порядку без­робітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:


а) не менше 50 процентів середньої заробітної пла­ти за попереднім місцем роботи, але не більше се­редньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий мі­сяць, і не нижче встановленого законодавством роз­мі­ру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття, працював не менше 26 календарних днів.


Президент України Л. Кучма


м. Київ, 21 листопада 1997 року

НОРМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
за злочини, скоєні в місцях позбавлення волі, умисне псування майна та обладнання


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ЗЛОЧИНИ СКОЄНІ В МІСЦЯХ
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ


Стаття 691. Дії, що дезорганізують роботу виправно-тру­дових установ.

Тероризування у місцях позбавлення волі засудже­них, що стали на шлях виправлення, або напад на ад­міністрацію, а також організація з цією метою зло­чинного угруповання або активна участь у такому угрупованні, вчинені особами, які відбувають по­ка­рання у вигляді позбавлення волі, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рециди­віс­том або особою, засудженою за тяжкий злочин, –

караються позбавленням волі на строк від вось­ми до п’ятнадцяти років.

Стаття 71. Масові безпорядки.

Організація масових безпорядків, що супроводжу­валися насильством над особою, погромами, під­па­лами, знищенням майна, опором представникам вла­ди із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а так само активна участь у масових безпорядках –

караються позбавленням волі на строк від двох до дванадцяти років.

Ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, –

караються позбавленням волі на строк від деся­ти до п’ятнадцяти років.

Стаття 89.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна –

караються позбавленням волі на строк до одно­го року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від тридцяти до вось­мидесяти офіційно встановлених мі­ні­маль­них розмірів заробітної плати.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або ін­шим загальнонебезпечним способом, а так само уми­сне знищення чи істотне пошкодження лісових ма­сивів шляхом підпалу –

караються позбавленням волі на строк до деся­ти років.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна або лісових масивів, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним спо­собом, якщо це діяння спричинило людські жер­тви або завдало особливо великої шкоди, –

карається позбавленням волі на строк від вось­ми до п’ятнадцяти років.

Стаття 90. Необережне знищення або пошкодження дер­жавного чи колективного майна.

Необережне знищення або пошкодження держав­но­го чи колективного майна, що спричинило люд­ські жертви або інші тяжкі наслідки, при від­сут­но­сті ознак злочину проти громадської безпеки –

карається позбавленням волі на строк до трьох ро­ків або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 94. Умисне вбивство.

Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93 цього Кодексу ознак, –

карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне ті­лесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хво­робу або інший розлад здоров’я, поєднаний з стій­кою втратою працездатності не менше ніж на од­ну третину, або переривання вагітності чи непоправ­не знівечення обличчя, –

карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене спосо­бом, що має характер мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок яко­го сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом, –

карається позбавленням волі на строк від п’ти до дванадцяти років.

Стаття 102. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкод­ження.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тоб­то умисне тілесне ушкодження, що не є небезпеч­ним для життя, але таке, що спричинило три­вале по­­рушення функцій будь-якого органу або інший три­­валий розлад здоров’я без наслідків, зазначених у статті 101 цього Кодексу, –

карається позбавленням волі на строк до чоти­рьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 106. Умисне легке тілесне ушкодження.

Умисне легке тілесне ушкодження, що спричини­ло короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втра­ту працездатності, –

карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на цей же строк.

Умисне легке

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: