Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Особливості розслідування проституції

Особливості розслідування проституції

автошляхах (так звані "плечові"), та в інших громадських місцях. На найнижчому щаблі знаходяться вуличні повії (зде­більшого алкоголічки чи наркоманки), які є безнадійними покидька­ми суспільства.

Певну частину жінок легковажний спосіб життя засмоктує, ро­бить психічно залежними не менше, ніж алкоголь чи наркотик. Сти­мулюють проституцію і багаті чоловіки, здатні витрачати на повій великі гроші, а також низька активність у цій справі правоохорон­них органів, через

недосконалість законодавства про боротьбу з проституцією.

Лише кілька відсотків повій — мешканки місць, реш­та — приїжджі з менших, а отже, бідніших населених пунктів, де, аби знайти роботу, слід, принаймні, бути фахівцями досить високого класу, а їх фах, як правило, обме­жується „так-сяк” опанованою середньою чи незакінченою середньою освітою. Тому й не дивно, що ті гроші, які вони мають тут, стоячи при дорозі, не можна навіть порів­няти із заробітками на «малій батьківщи­ні».


2.2. Способи готування до злочину


Способами готування до проституції є покупка відповідних одягу та косметики, щоб займатися відповідною діяльністю. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги. Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате­вих партнерів, з якими буде мати справу повія.

Переважно дії по забезпеченню най­маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.

Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос­титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити па такі, які полегшують проникнення до місця проституювання та пропонування відплатних сексуаль­них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре­жиму в готелях, гуртожитках, забезпечення можливості пос­тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль­ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.

Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно­го стилю поведінки, необхідності вдаватися до .послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений і без них. Але це залежить від різних факторів, що стосуються як са­мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.

Дії щодо .пошуку статевого партнера та узгодження з ним умов проституювання носять переважно одноразовий харак­тер і можуть бути виконані як самою повією, так і її пред­ставником. Прийоми, які використовуються для цього, мо­жуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, безпосереднє знайомство повії з статевим .партнером, пропозиція сексуаль­них послуг шляхом об'яв у газетах та журналах, по телефону, через посередництво знайомих та друзів, різні довідкові служби тощо. При цьому здійснюється і узгодження умов проституювання — час, місце, спосіб надання сексуальних послуг, розмір та форма належної за це платні.


2.3. Предмет посягання


Предметом посягання є громадська моральність у сфері сексуаль­них стосунків. Однією з умов злочинної поведінки проституток є аморальність у взаємовідносинах, та вчинках. Аморальність в сексуальних стосунках міх чоловіком та жінкою негативно впливають на суспільство, розвиток дітей та молоді, але найбільш розпусними та гидкими є сексуальні стосунки між особами жіночої статі — „лесбіянство” (цей вид статевого збочення має назву від грець­кого острова Лесбос, де таке збочення виникло у старо­давні часи) та статевий акт між особами чоловічої статі — “мужо­лозтво” й інші види статевого збочення.

Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція і девіація підлітків.

Особливістю такої проституції є те що дівчинками надаються сексуальні послуг і без попереднього вибору партнера. Вони є жертвами. Вони є хворими. Вони виявилися в складній соціальній ситуації. Вони є товаром і залежать від покупців і посередників. Їхнє життя постійно перебуває під загрозою. Спочатку суспільство повинне їх захистити, потім провести лікування і тільки потім застосовувати педагогічні й адміністративні міри.

Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.

Дитяча проституція як феномен характеризується наступними показниками:

Вікова градація. Виходячи з загальних законів становлення

сексуальної свідомості і фізіологічної полової зрілості можна умовно виділити три вікові групи дівчинок-повій:

а) дівчинки від 8 до II років. У нормі цей вік характеризують понятійна стадія сексуальної свідомості, полова незрілість, конвенційний (договірний) рівень моральності, тобто поняття "що таке гарно, що таке погано" нав'язує або активно виховує навколишнє соціальне середовище;

б) дівчинки 11-14 років. У нормі цей вік характеризують романтична стадія сексуальної свідомості, період пубертата, активного полового дозрівання, що супроводжується високою гормональною насиченістю крові, формуванням вторинних полових ознак, пробудженням лібідо, конвенційний рівень моральності;

в) дівчинки 14-16 років. У нормі цей вік характеризують еротична стадія сексуальної свідомості, закінчення пубертата і вступ у дітородний вік, автономний рівень моральності, тобто здатність самостійно рефлексувати, оцінювати й осмислювати позитивні і негативні фактори соціального середовища. У силу характерного для юнацького максималізму віку оцінки і результати рефлексії не завжди адекватні.

Дівчинок-повій ми можемо теж співвідносити з приведеною вище віковою градацією, однак їхні особистісні характеристики будуть відхилятися від приведеної умовної норми.

2) В основі дитячої проституції лежить хворобливий стан дівчинки, про основні причини якого вже згадувалося. Дівчинки мають потребу в глибокому медико-психологічному обстеженні.

3) Кожен окремий випадок дитячої проституції вимагає аналізу сімейної ситуації дівчинки (родина повна — родина неповна, психологічний клімат родини, наявність осіб із сексуальними девіаціями та інше). Найчастіше саме поганий сімейний клімат є визначальним для вступу дівчинки на шлях заняття проституцією. Феномен дитячої проституції зв'язаний із соціально-економічними процесами кожної окремої країни. Він

носить хвилеподібний характер, що не завжди збігається з хвилеподібними змінами росту і падіння рівня проституції дорослих у тій же країні.

Короткий огляд дитячої проституції в Російської імперії та Радянському Союзі з кінця XVIII століття до Жовтневої революції дозволяє окреслити наступні положення:

а) сексуальне використання дівчинок-кріпаків;

б) продаж дівчинок з вільних селянських незаможних родин;

в) насильницьке заміжжя малолітніх з метою одержання родителями викупу;

г) взаємозв'язок етнокультурних і релігійних особливостей і сексуального використання дівчинок у різних регіонах дореволюційної Росії:

1) риса осілості і проституція;

2) іслам і полігамія в районах Середньої Азії;

3) ритуальна проституція гостинності в районах Крайньої Півночі;

4) становлення капіталістичних відносин і дитяча проституція у великих промислових містах після звільнення селян у 1861 році.

Дитяча проституція і заходи для її викорінювання в період з 1918 по 1929 рік мають медико-санітарний, соціальний і культурно-виховний аспекти.

Боротьба з проституцією в історичний період, називаний "роки перших п'ятирічок", - з 1930 по 1941 проходила під формальним гаслом про викорінювання проституції та супроводжувалась багато чисельними фактами порушення прав людини взагалі і прав дитини зокрема.

Штучне підвищення морального потенціалу суспільства в період між закінченням другої світової війни і XX з'їздом КПРС супроводжувалося падінням рівня дитячих девіацій, у тому числі зниженням дошлюбних інтимних зв'язків. Це мало віддалені наслідки для родини й особистості.

Розширення міжнародних зв'язків СРСР після 1957 року супроводжувалося підйомом рівня дитячої проституції, появою

неповнолітніх ЖЛП.

Сімдесяті-вісімдесяті роки - роки зміни відносин масової свідомості до вільних сексуальних зв'язків (у тому числі розширення ринку порнопродукції) і вплив даних явищ на ріст відсотка неповнолітніх ЖЛП. Підлітковий проміскуїтет (груповий секс) мав віддалені наслідки з погляду формування інверсійного компонента сьогоднішніх клієнтів малолітніх повій(перший оргазм поєднаний з образом „сверсницы” і його сліди міцно закріплені в субкортікальних (підкіркових) структурах.)

Крім того, у Європі взагалі і СРСР зокрема в 70-80-і роки існував зв'язок вищезазначеного соціального явища з феноменом акселерації - прискоренням психофізичного розвитку дітей і підлітків і як наслідок зрушенням термінів початку інтимних сексуальних стосунків.

Загальна картина дитячої проституції в даний час характеризується наступними рисами:

1) Загальний аналіз контингенту: діти з родин з важким психологічним кліматом, діти з малозабезпечених родин, діти з багатодітних родин, діти з родин біженців, діти з благополучних родин.

2) Характеристика споживачів "живого товару" у тому числі:

а) молоді чоловіки (27-35 років) з педофілічними похилостями;

б) молоді чоловіки генітального типу з затримкою психічного розвитку або з придбаними психічними відхиленнями;

в) особи літнього віку з інволюційними процесами (угасання полової функції);

г) психічно хворі люди;

д) однолітки дівчинок з низькими доходами.

3) Поява безпосередньо ринкової структури торговців і посередників по торгівлі "живим товаром".

4) Експорт дівчинок в інші держави для обслуговування клієнтів публічних будинків у країнах, де проституція узаконена або знаходиться на

нелегальному становищі.

В зв’язку з зазначеним виникають проблемні питання. Чи можна вважати високим рівень моралі в тій країні, влада якої допускає використання праці неповнолітніх закордонних повій? Як це співвідноситься з Декларацією про права людини, якщо уряд даної країни поставив під документом свій підпис (статті про расову рівність, про права хворих людей)? Як це співвідноситься з 34 статтею Конвенції про права дитини? (Країни-учасниці зобов'язуються захищати дітей від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання.)


2.4. Обстановка вчинення злочину


Як правило, вибір місця для заняття проституцією багато в чому залежить від тривалості заняття цією діяльністю повією та її положенням (статусом) серед таких осіб. У більшості випадків місце для заняття проституцією обирає суте­нер чи посередник повії. Як правило, це -ресторани, готелі, гуртожитки, дискотеки, вулиці, майдани, місця відпочинку громадян, транспортні магістралі і т. ін. Попервах відвіду­вання обраного місця діяльності може здійснюватися повією чи її представником і без мети проституювання—для ознайомлення з умовами та обставинами, що склалися в цьому місці, і вивчення можливості їх використання для своєї ді­яльності. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги.

Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате­вих партнерів, з якими буде мати справу повія. Звичайним місцем надання сексуальних послуг є місце постійного або тимчасового проживання статевого партнера. У деяких ви­падках повії використовують для цього своє місце прожи­вання або найману квартиру, приватний будинок, дачу чи транспортні засобі. Але це стає можливим лише у випадках, коли, повія займається своєю діяльністю на професійному рівні або якщо вона займає більш-менш певне становище серед таких осіб. Переважно дії по забезпеченню най­маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.

Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос­титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити на такі, які полегшують проникнення до місця проституювання та пропонування відплатних сексуаль­них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре­жиму в готелях,

гуртожитках, забезпечення можливості пос­тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль­ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.

Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно­го стилю поведінки, необхідності вдаватися до послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений і без них. Але це залежить від різних факторів, що стосуються як са­мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.


2.5. Наслідки у вигляді будь яких змін


Проституція і злочинність тісно пов'язані між собою та значною мірою обумовлюють одне одного. Наслідками є те, що по-перше, проституцію як засіб наживи широко використовують злочинці, які створюють цілу мере­жу секс бізнесу — зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами, водіями, охоронцями тощо. По-друге, повій використо­вують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї. По-третє, повії самі вчиняють чимало злочинів, передусім, крадіжок у клієнтів. По-четверте, для того щоб мати можливість платити повіям та їх господарям вчиняються інші корисливі злочини. По-п'я­те, повії є найактивнішими розповсюджувачами венеричних хвороб та СНІДу, а також наркотиків. Як показали дослідження, серед повій у декілька разів частіше, ніж серед Інших осіб, зустрічають­ся венеричні захворювання та СНІД.

Негативно позначається заняття проституцією і на здоро­в'ї людини в пубертатний період, коли завершується фізич­не та психічне формування організму та особистості люди­ни. Активне статеве життя в цей час завдає шкоди молодо­му організму, а умови та обставини, що супроводжують за­няття проституцією, можуть призвести до моральної спусто­шеності, деградації особистості молодих людей.

Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція, тобто примушення чи втягнення до зайняття проституцією неповнолітніх. Поняття залучення в заняття проституцією неповнолітнього досить широке. Крім насильства і погроз його застосування, шантажу, знищення або пошкодження майна, обману — це будь-які навмисні дії, спрямовані на залучення неповнолітнього до заняття проституцією. Всі ці дії тяжко впливають на психіку дитини, здоров’я і т.д. Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і

як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.


Розділ 3. Особливості розслідування проституції, або примушування чи втяг­нення до заняття проституцією

3.1. Порушення кримінальної справи


Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й пов­ного розкриття злочину, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань криміналь­ного судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозво­ляється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негай­но після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).

Порушення кримінальної справи включає в себе систему процесуальних дій і правовідно­син, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і пові­домлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочину, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обгрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб закон­ності та обгрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кри­мінальної справи є наявність законних приводів і підстав.

КПК передбачає такі приводи для порушення кримі­нальної справи:

­- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників вла­ди, громадськості або окремих громадян;

- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;

- явка з повинною;

- повідом­лення, опубліковані в пресі;

- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 49 КПК України). Цей перелік є вичерпним.

Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, уста­нов, організацій і посадових осіб були викладеш в пись­мовій формі (ч. 3 ст. 95 КПК України).Всі інші заяви або пові­домлення можуть бути усними або письмовими.

Анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, про­курором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК України).

Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали Їм відомі у ході їх діяльності.

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, — це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в цен­тральних або місцевих газетах, журналах.

Явка з повинною — це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно – трудової установи.

За змістом закону не можна вважати явкою з повин­ною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і

занесена до протоколу за місцем його перебу­вання співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.

За загальним правилом явка з повинною є обста­виною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці ор­гани та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і пові­домлень, передбачених п. 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявля­ють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагля­ду за додержанням законності, слідчий — при розслі­дуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримі­нальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпеч­ності і кримінальної протиправності). Достатніми вважа­ються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримі­нальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину.

Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.

Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись пра­вилами про підслідність (ст. 112 КПК).

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган ді­знання і суддю приймати

заяви й повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх відданню (ч. 1 ст. 97 КПК України). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише за­пропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмет чи документи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути роз­глянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Про­тягом нього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тоб­то за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих гро­мадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках ви­никає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійсню­вати перевірку й оперативним шляхом.

Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушен­ня справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК). Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно

перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).

За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як пра­вило, направляє її для провадження попереднього слід­ства або дізнання, але може прийняти й до свого провад­ження.

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Проведення розслідування за матеріалами, виділени­ми з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального за­кону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про засто­сування судами України кримінально-процесуального за­конодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»)1.

Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки мате­ріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суд­дя виносить постанову про порушення кримінальної спра­ви і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).

У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи І віддан­ня обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримі­нальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні криміналь­ної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її пред­ставником відповідному прокурору, а постанову прокурора — вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання ЇЇ копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районно­го (міського) суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, місь­ким і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99і, ст. 236і КПК). Скарга розглядається суддею одноособове не пізніше 10 днів з дня ЇЇ надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя:

1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової

перевірки або порушує справу;

2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст. 2362КПК).

Постанова судді про відмову в порушенні криміналь­ної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її пред­ставником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99і КПК), а прокурор — принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).

Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримі­нальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплі­нарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській органі­зації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, уста­нови, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК).


3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування

а)Оперативно-розшукові заходи


Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжується залученням у неї неповнолітніх, мають проведені оперативно-розшукові заходи, результати яких можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи. У цьому випадку планування слідчих дій провадиться в координації з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ ще до ухвалення рішення про порушення справи. Насамперед доцільно переконатися в достатній повноті проведених оперативно-розшукових заходів, що дозволить забезпечити оптимізацію процесу збирання доказів. У діяльність, зв'язану з проституцією, включені сутенери, власники кубел, охоронці, таксисти, персонал

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: