Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі
Вітчизняні дослідники цієї проблеми пропонують різні шляхи її вирішення. Так, Козаченко І. вважає за необхідне передбачити в КПК України положення про те, що майнова шкода, заподіяна потерпілому, повинна відшкодовуватися за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створений спеціальний фонд. Відшкодування державних витрат у таких випадках суд може покласти на засудженого, винного у заподіянні злочину, а матеріальну та моральну шкоду потерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, поки засуджений матиме відповідні кошти.
Ведерникова О. пропонує фінансувати матеріальні витрати на лікування потерпілих від злочинів за рахунок конфіскації майна, штрафів за правопорушення, відрахування із заробітків засуджених.
Кучинська О. вважає, що спеціальний фонд відшкодування матеріальних і моральних збитків може бути створений при Міністерстві праці та соціальної політики або при Міністерстві юстиції України, джерелом фінансування якого є: суми, стягнуті з осіб, які скоїли злочин, відрахування з державного бюджету частини тих сум, які одержані від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованого майна, в результаті стягнення штрафів за кримінальні й адміністративні правопорушення; внески підприємств різних форм власності, організацій, добродійних товариств і громадян; частина сум, одержаних митними органами від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщуються через кордон; частина сум, що отримують за роботу органи реєстрації актів громадянського стану та нотаріати; відрахування з бюджету того підприємства чи організації, працівник якого вчинив злочин [8, 99].
Як уже зазначалось, питання щодо забезпечення права на відшкодування шкоди, завданої потерпілому злочином, на сьогодні вирішується відповідно до ч. 2 ст. 49 КПК визнанням громадянина потерпілим від злочину на підставі постанови слідчого чи ухвали суду. Особі, яка визнана потерпілою, оголошуються і роз'яснюються її процесуальні права, надається допомога в їх реалізації. Згідно з ч. 1 ст. 28 КПК, особа, яка потерпіла від злочину, вправі пред'явити до обвинуваченого цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою, а відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову потерпілого.
Матеріальне
відшкодування
завданих збитків
громадянину
незаконними
діями органів
дізнання,
попереднього
слідства, прокуратури
і суду гарантовано
як Конституцією
України, так
і чинним законодавством.
Відповідно
до ст. 56 Конституції
України, кожен
має право на
відшкодування
за рахунок
держави матеріальної
та моральної
шкоди, завданої
незаконними
рішеннями,
діями чи бездіяльністю
органів державної
влади та їх
посадовими
особами. Частиною
4 ст. 62 Конституції
України та ст.
53
КПК встановлено,
що у разі закриття
кримінальної
справи за відсутністю
події злочину
або за недоведеністю
участі особи
у вчиненні
злочину, постановления
виправдувального
вироку орган
дізнання, слідчий,
прокурор і суд
зобов'язані
роз'яснити
особі порядок
поновлення
її порушених
прав і вжити
необхідних
заходів до
відшкодування
шкоди, завданої
особі внаслідок
незаконного
засудження,
притягнення
як обвинуваченого,
затримання,
застосування
запобіжного
заходу та у
разі незаконного
продовження
виконання
призначеного
покарання у
випадках, коли
кримінальний
закон, який
усуває караність
дії, набрав
чинності.
В юридичній літературі й на практиці по-різному вирішується питання про можливість повного відшкодування потерпілому завданого йому матеріального збитку. Законодавство про працю та цивільне законодавство України допускають, з урахуванням майнового положення відповідача й інших даних, можливість неповного відшкодування збитку. Про це йдеться й у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № б (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 8 липня 1994 р. № 7, від 30 вересня 1994 р. № 11, від 25 травня 1998 р. № 15, від 24 жовтня 2003 р. № 93). Розмір завданого злочином збитку, що підлягає відшко-дуванню, у деяких випадках може бути зменшений, його встановлює суд, з, урахуванням конкретних обставин справи, ступеня вини й майнового положення винного,крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК).
В юридичній літературі також неодноразово зазначалося, що справедливість, інтереси держави і громадян вимагають у кожному випадку повного відшкодування шкоди, завданої злочином.
Майнове становище засудженого, можливість реально виконати вирок у частині цивільного позову повинні враховуватися в стадії виконання вироку. В обвинуваченого в момент притягнення до відповідальності або осудження може не бути необхідного майна і коштів для відшкодування завданої ним шкоди, більше того, він сам може відчувати матеріальні складнощі, але таке його становище може бути тимчасовим. Тому не можна, виходячи лише з цього, звільняти засудженого від повного відшкодування шкоди. У процесі виконання вироку в засудженого може виявитися те або інше майно, наприклад, одержана спадщина, дарування тощо.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, якщо на досудовому слідстві не виконано вимоги ч. 2 ст. 122 КПК і цивільний позов не заявлено, суддя або суд повинні роз'яснити громадянинові чи юридичній особі, які зазнали матеріальних збитків, їх право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, або до особи, яка за законом несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. В таких випадках заінтересованій у відшкодуванні шкоди особі має бути направлено письмове повідомлення.
Встановлені законодавством правила підвідомчості господарським судам майнових спорів не застосовуються до цивільних позовів у кримінальній справі. Не підлягають розгляду в кримінальній справі також позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна») [8, 102].
Виходячи зі змісту ст. 28 КПК, право пред'явлення цивільного позову в кримінальній справі належить особі, що зазнала від злочину збитків. Через це у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування та інших юридичних осіб, які відшкодували потерпілому шкоду до розгляду справи в суді. Такі позови Заінтересовані особи можуть пред'явити в порядку цивільного судочинства. В такому самому порядку можуть бути вирішені вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в разі закриття справи з передбачених законом підстав.
На сучасному етапі нашого життя проблема відшкодування шкоди, завданої, особливо громадянам, злочинними діями, набуває особливої актуальності, оскільки збільшується кількість кримінальних справ, в яких пред'являються цивільні позови з відшкодування тієї чи іншої шкоди.
Як слушно зазначають Гошовський М.І. і Кучинська О.П., право на компенсацію шкоди є невід'ємним правом громадян, елементом правового статусу особи. Тим часом законні інтереси потерпілих часто залишаються незахищеними (наприклад, якщо злочин не розкрито, злочинець перебуває в розшуку тощо). Навіть якщо злочинця знайдено, відшкодування часто розтягується на багато років.
Зазначені автори вважають, що в такій ситуації потрібно створити державний грошовий фонд для відшкодування громадянам, які постраждали від злочинів, майнових збитків одразу після визнання їх потерпілими, оскільки у вчиненні злочину і заподіянні шкоди потерпілому є вина не тільки злочинця, а й самої держави.
Кожна людина у нашому суспільстві повинна знати, що вона в законодавчому порядку захищена від будь-яких протиправних посягань, у тому числі проти індивідуальної власності.
У статті 56 Конституції України зазначено, що кожний громадянин має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зміст цієї статті, на наш погляд, слід доповнити пунктом, в якому б вирішувались і проблеми відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином, а не тільки відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними рішеннями чи діями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Порядок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної спільно кількома особами, встановлено ст.1190 ЦК України. Особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим по її відшкодуванню. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (дольова відповідальність).
Неприпустимим є покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, якщо одних з них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а інших - за службову недбалість, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.
У ряді випадків, передбачених законом, встановлюється принцип больової відповідальності:
- стягнення витрат на лікування потерпілого та судових витрат провадиться згідно вимог ст.ст.93,931 КПК України та ст.1206 ЦК України. В тому разі, якщо винними буде визнано декілька осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені ці витрати з кожного, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених. Аналогічні роз'яснення містить п.8 постанови Пленуму Верховного Суду №11 від 07.07.1995р. «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат»;
- шкода, завдана спільно кількома неповнолітніми особами, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст.1182 ЦК України). Слід зазначити, що домовленості повинні досягти самі неповнолітні, а не їхні батьки (усиновителі) або піклувальники. Останні будуть притягнуті до субсидіарної відповідальності у визначених частках, навіть, якщо вони не згодні з розподілом часток неповнолітніх (ч.2 ст.1179 ЦК України).
Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.
У випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями підсудного та іншої особи, кримінальну справу щодо якої було закрито з підстав, передбачених п.п.2-10 cm.6, ст.ст.7-7,9,10 КПК України, суд покладає на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду в повному розмірі і роз'яснює цивільному позивачеві право пред'явити в порядку цивільного судочинства до особи, справу щодо якої закрито, позов про відшкодування шкоди солідарно із засудженим.
Якщо матеріальну шкоду заподіяно підсудним спільно з іншою особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, суд покладає обов'язок по відшкодуванню шкоди у повному розмірі на підсудного. При винесенні в подальшому обвинувального вироку щодо особи, справу про яку було виділено в окреме провадження, суд вправі покласти на неї обов'язок відшкодувати шкоду солідарно з раніше засудженим [8, 104].
У мотивувальній частині вироку суд має мотивувати свої висновки щодо розміру сум, які підлягають стягненню, та щодо визначення осіб, які повинні відшкодовувати завдану шкоду. При вчиненні злочину кількома особами, в резолютивній частині вироку має бути зазначено, з кого саме необхідно провадити стягнення і в який спосіб - солідарно чи в частках. Порушення цих вимог тягне подальше скасування вироку в апеляційному чи касаційному порядку в частині вирішення цивільного позову.
Відшкодуванню підлягають матеріальні збитки, спричинені внаслідок заподіяння смерті або каліцтва, витрати на поховання або лікування, а також моральна шкода. Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права (ч.2 ст.29 КПК). Прокурор, зокрема, може пред'явити позов у зв'язку із заподіянням збитків державі, якщо потерпілий знаходився на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні у державній медичній установі.
Відповідно до ст. 93-1 КПК України, кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптом виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат. Відповідно до вимог ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування (амбулаторне чи стаціонарне) потерпілого від цього злочину.
При вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я злочинними діями, слід керуватися ст.1195 ЦК України. Підсудний, який завдав шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілому, зобов'язаний відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я потерпілого, який на момент вчинення злочину не працював, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Слід зауважити, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Особам, які втратили годувальника у разі смерті потерпілого, шкода відшкодовується у повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм
внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, мають особи, визначені у ст.1200 ЦК України.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'ю, здійснюється щомісячними платежами, а за наявності обставин, які мають істотне значення, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (ст.1202 ЦК України).
Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати (ст.1201 ЦК).
У справі мають бути докази, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Ними можуть бути документи про надання медичних (чеки на придбання ліків, медичне обслуговування у лікарні), або ритуальних послуг (квитанції про придбання труни, місця на кладовищі, спорудження пам'ятнику, проведення поминок).
1.3 Поняття моральної шкоди, завданої злочином, визначення розміру та способи її відшкодування
На відміну
від відшкодування
матеріальної
шкоди, відшкодування
моральної шкоди
є порівняно
новим інститутом,
адже цивільне
право колишньої
соціалістичної
держави такого
способу захисту
прав та інтересів
громадян не
передбачало.
Його вперше
в національному
законодавстві
було введено
Законом України
«Про внесення
змін і доповнень
до положень
законодавчих
актів України,
що стосуються
захисту честі,
гідності та
ділової репутації
громадян і
організацій»
від 6 травня
1993 р. № 3188-ХІІ. Цим
Законом до ЦК
1963 року відшкодування
моральної шкоди
було введено
(статті 6, 7 та
440
)
як новий спосіб
захисту цивільних
особистих прав.
Міністерство юстиції України розробило методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди» (лист від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), в яких містяться роз'яснення і поради щодо підвідомчості та підсудності справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, строків позовної давності, підстав відповідальності, розміру грошового відшкодування моральної шкоди, деяких особливостей її відшкодування.
Поряд із вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, цивільний позивач може пред'явити вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Судові спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної фізичній чи юридичній особі, розглядаються у відповідності до норм національного законодавства, зокрема: п. 9 ст. 16, ст. 23, ст. 280, п. 3 ст. 386 та ін. Цивільного кодексу України; ст. 49 Закону України "Про інформацію"; ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів"; ст. ст. 51, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права"; ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування"; ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; ст. ст. 173, 237-1 Кодексу законів про працю України; ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та ін.
Слід також зазначити, що перераховані закони введені в дію в різні строки, а тому необхідно в кожному випадку з'ясовувати характер взаємовідносин, які були між сторонами, та якими правовими нормами вони регулювались на той час, чи передбачало відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності відповідний закон, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в даних випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно зі ст.23 ЦК моральна шкода може полягати:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи;
5) в інших формах завдання кривди особі.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням їх ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з врахуванням обставини конкретної справи, що мають значення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодування суд повинен враховувати вимоги розумності і справедливості, як того вимагає ст. 23 ЦК.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При вирішенні цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди суди керуються також постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3.1.03.1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами і доповненнями від 25.05.2001р., Методичними рекомендаціями „Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції України від 13.05.2004р. №35-13797).
У позовній заяві має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви [10, 45].
Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.
Відповідно до Методичних рекомендацій Міністерства юстиції моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Джерелами доказів заподіяння потерпілому моральної шкоди можуть бути:
- показання потерпілого;
- показання свідків, які могли бути очевидцями того, як потерпілий, наприклад, страждав від фізичного болю, після смерті близької людини, приймав заспокоюючі ліки та ін.;
- висновок судово-психіатричної чи судово-психологічної експертизи, за допомогою якого можливо не тільки визначити наявність такої шкоди у потерпілого за специфікою його психофізіологічного стану, а і засоби реабілітації щодо її усунення і поновлення нормального стану потерпілого.
Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Г.В. Єрьоменко вказує, що моральна шкода відшкодовується грішми, але в той же час, потерпілі, які самостійно здійснюють свої цивільні права, мають право дати згоду на пропозицію відповідача про компенсацію шкоди в натуральному вигляді, тобто певними товарами і послугами. Отже, і в законодавстві, і в науці цивільного права провідним визнається грошове відшкодування моральної шкоди [8, 104].
Важливою проблемою, що постає перед судом під час вирішення справи про відшкодування моральної шкоди, є обчислення розмірів грошової (майнової) компенсації. Якщо об'єм і розмір компенсації майнової шкоди або шкоди здоров'ю (в частині майнових наслідків) визначений законом (більш того, розмір майнової шкоди об'єктивно існує у вигляді ціни речі або розміру
витрат), то від регулювання чіткого розміру відшкодування моральної шкоди законодавець відмовився, надавши це право суду.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, неможливо відшкодувати в повному обсязі, адже немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи тощо. Навіть сама людина, якій завдано моральної шкоди, не завжди може визначити розмір завданої їй шкоди, тим паче у грошовому еквіваленті. А якщо і робить це, то найчастіше розмір бажаної компенсації істотно перевищує розмір завданих ним збитків (хоча, звичайно, може бути і навпаки - коли людина недооцінює розмір завданої їй шкоди). Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі властивий цивільному праву, не застосовується при заподіянні шкоди особистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди неможливо точно вирахувати, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту.
Як вже згадувалось, ЦК України не визначає розмірів компенсації моральної шкоди, так само він не встановлює меж (мінімального і максимального) розміру компенсації моральної шкоди (хоча деякі вчені вважають за необхідне встановити такі межі. Так, наприклад, Гошовський М.І. й Кучинська О.П., вважають, що розмір компенсації не повинен перевищувати 200 мінімальних заробітних плат). Стаття 23 Кодексу визначає лише критерії, які впливають на визначення цього розміру. Згідно цієї статті, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, як справедливо зазначив Паліюк В.П. дійсного розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди не існує до тих пір, поки суд його не визначив.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом .
Якщо питання про визнання моральної шкоди як юридичного факту, що породжує відносини відповідальності, заперечень не викликає, то питання про можливість її компенсації потерпілому в грошовій формі за рахунок заподіювана шкоди давно є в літературі дискусійним.
Автори, які вважають неможливим відшкодування моральної шкоди, завданої злочином потерпілому, в тому числі через пред'явлення Цивільного позову в кримінальній справі, найчастіше висувають два аргументи: немайнова (моральна) шкода не піддається точній грошовій оцінці; майнове її відшкодування є атрибутом буржуазного суспільства, де все оцінюється у грошах, у тому числі честь і совість. Як слушно з цього приводу зазначила Р. Радєва, за такого підходу до цієї проблеми немайнова школа взагалі не відшкодовується, а тому образа потерпілого, його бажання справедливості залишаються незадоволеними. Якщо розглядати майнове відшкодування немайнової моральної шкоди як бажання викликати в потерпілого позитивні емоції, спричинені фактом вчинення злочину, то ця думка виглядає обгрунтованою і відповідає вимогам справедливості.
На даний момент при обгрунтуванні суми позовних вимог можна скористатись формулою, розроблену визнаним авторитетом в цій галузі права російським юристом професором Ерделєвським А.
Професор Ерделєвський А. встановив максимальний розмір відшкодування моральної шкоди в 720 мінімальних заробітних плат, що відповідає заробітку фізичної особи за 10 років, якщо він одержує зарплату, відповідну 6 мзп. Ця сума абсолютна, розміри ж відшкодування коливаються залежно від тяжкості завданих моральних страждань.
Професор Ерделєвський вивів формулу розрахунку розміру морального збитку, що підлягає відшкодуванню. Виглядає вона так [11, 92]:
![]()
де
D - розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню;
d - розмір моральної шкоди, розрахований виходячи з абсолютної суми коефіцієнта;
fv - ступінь вини відповідача, при цьому 0 < fv < 1;
fs - ступінь вини потерпілого, при цьому fs повинна бути не більше 1 і не менше 0;
і - коефіцієнт індивідуальних особливостей потерпілого, при цьому 0 < і < 2;
z - коефіцієнт обліку засуджуючих уваги обставин, при цьому 0 < z < 2;
При fs = 0 максимальний розмір D = 4d.
Для реалізації даної формули краще використовувати наступні ступені вини відповідача (того, хто завдав морального збитку):
fv = 0,25 для недбалості;
fv = 0,5 для халатності;
fv = 0,75 для непрямого умислу
fv = 1 для прямого умислу
Наведемо приклад із судової практики.
У листопаді 2005 р. А. звернулася до суду з позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 13.02.2005 р. відповідачі Б. і В. вчинили злісне хуліганство в кафе-барах "***" та "****", власником яких вона є, за що В. був засуджений вироком Хустського районного суду від 22.07.2005 р. за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України, а Б. постановою цього ж суду від 19.07.2005 р. було звільнено від кримінальної відповідальності згідно з п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію". Однак, діями відповідачів їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в 10000 грн. і вбачає в приниженні честі і гідності перед відвідувачами та працівниками кафе-барів, погіршенні стану здоров'я, оскільки вона хворіє на церебральний арахноідіт з частими епілептичними припадками, і будь-які негативні емоції погіршують її стан здоров'я. Хуліганські дії відповідачів призвели до того, що вона не може працювати і організовувати роботу своїх торгових точок, оскільки змушена лікуватись. Тому просить стягнути на її користь з Б. і В. на відшкодування моральної шкоди солідарно 10000 грн. Рішенням Хустського районного суду від 23.01.2006 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Б. і В. на користь А. солідарно 4000 грн. спричиненої моральної шкоди. В іншій частині вимог А. відмовлено.
В апеляційних скаргах відповідачі Б. і В. просять рішення суду змінити і стягнути з них на користь А. солідарно 1000 грн.
Колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
13.02.2005 р. В. і Б. в період з 22 по 24 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в кафе-барах "***" та "****" вчинили хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю і виражалося у тому, що вони з власником кафе А. влаштували сварку, нецензурно ображали її, умисно розбивали посуд, чим спричинили їй матеріальну шкоду на суму 769 грн. 60 коп., внаслідок чого було припинено кореальне функціонування кафе. За вчинений злочин