Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі

Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі

В. вироком Хустського районного суду від 22.07.2005 р. був засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України і звільнений від призначеного покарання, а до Б. постановою цього ж суду від 19.07.2005 р. застосований п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" і закрито кримінальну справу.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до ч. 1 ст. 1190 цього ж Кодексу особи, спільними діями яких було завдано шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Судом встановлено, що позивачці А. неправомірними діями відповідачів була завдана моральна шкода, між якою і діями відповідачів є причинний зв'язок, та доведена їх вина в її заподіянні. Однак, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд не з'ясував і в матеріалах справи відсутні докази про лікування позивачки, на яке вона посилається, викликане неправомірними діями відповідачів, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, а також причини неможливості організувати роботу торгових точок. За відсутності таких доказів у матеріалах справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь А. з відповідачів солідарно суму 4000 грн., оскільки, на думку Колегії, правильним було б визначити розмір спричиненої позивачці неправомірними діями відповідачів моральної шкоди в сумі 1000 грн., який стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Рішення суду першої інстанції... слід змінити і ухвалити у справі нове рішення, відповідно до якого стягнути солідарно з відповідачів на користь А. моральну шкоду в розмірі 1000 грн., а апеляційні скарги Б. і В. задовольнити... [10, 46]

Отже, з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справ суди повинні з'ясовувати надійність підстав для відшкодування моральної шкоди, обґрунтовувати її розмір, витребувати від позивачів докази порушення їх законних прав і заподіяння їм моральної шкоди, а від відповідачів за наявності заперечень проти позовів - доказів, що їх підтверджують. Вони мають виявляти і всебічно з'ясовувати причини та умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.


1.4 Процесуальний порядок визнання особи цивільним позивачем у кримінальній справі, його статус як учасника процесу


Цивільним позивачем, згідно ст. 50 КПК України, визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 КПК. Право пред'явити у кримінальній справі цивільний позов пов'язано з поняттям цивільної процесуальної дієздатності, тобто здатності особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, яку мають фізичні особи, що досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК України). Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 29 ЦПК України).

Про визнання особи цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, суд - ухвалу. Про те, що особа бажає бути цивільним позивачем, від неї відбирається або окрема заява, або у протоколі допиту робиться відповідна відмітка. Якщо злочином заподіяна матеріальна або моральна шкода юридичній особі, слідчий або суд роз'яснюють право вимагати її відшкодування представнику установи чи організації. Інтереси юридичної особи має представляти спеціально уповноважена нею на те особа (зазвичай - юрист підприємства). її права та обов'язки оформлюються дорученням, обов'язково скріпленим гербовою печаткою, за підписом керівника, який має на це повноваження.

Процесуальні поняття „потерпілий" і „цивільний позивач" є нерівнозначними. Юридична особа може брати участь у справі тільки в якості цивільного позивача, тоді як громадянин може одночасно бути і цивільним позивачем, і потерпілим. Обсяг прав потерпілого (ст. 49 КПК) є ширшим, ніж обсяг прав цивільного позивача (ст. 50 КПК). Останній, зокрема, не має права оскаржувати вирок суду у повному обсязі. Потерпілий наділений такими правами, а у справах приватного обвинувачення та справах, у яких прокурор змінює в суді обвинувачення на покращення становища підсудного або відмовляється від обвинувачення, а потерпілий з такою позицією прокурора не погоджується, він вправі навіть підтримувати обвинувачення, причому його участь у справі як обвинувача не позбавляє його прав потерпілого і цивільного позивача.

Якщо наслідком вчинення злочину є смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).

У справі можуть брати участь кілька позивачів або відповідачів, у випадку, якщо предметом спору є спільні чи однорідні права та обов'язки кількох позивачів (відповідачів), або вони виникли з однієї підстави (ст. 32 ЦПК України).


1.5 Процесуальний порядок визнання особи цивільним відповідачем у кримінальній справі, його статус як учасника процесу


Як цивільні відповідачі відповідно до ст. 51 КПК притягуються батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, підсудного.

В останньому випадку одним з прикладів є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншими об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах (ст. 1187 ЦК).

У судовій практиці джерелом підвищеної небезпеки визнається також табельна зброя, яку працівник правоохоронного органу зберігає та використовує на підставі трудових (службових) відносин. Тому шкода, завдана цим джерелом, має відшкодовуватися відповідно до положень ст. 1187 ЦК України.

Цивільний відповідач завжди є самостійним суб'єктом кримінального провадження і несе лише майнову відповідальність за дії обвинуваченого у випадках, встановлених законом. Крім того, намагається здійснити вплив на перебіг та результати кримінальної справи в частині цивільного позову.

Цивільний відповідач, який заперечує підстави пред'явленого до нього позову, примикає до захисту такою ж мірою, в якій цивільний позивач примикає до обвинувачення. Тобто, цивільний відповідач спростовує або пом'якшує обвинувачення, допомагаючи тим самим обвинуваченому, підсудному, сприяє обвинуваченому, підсудному в захисті його прав і інтересів. Але він має право вибирати позицію в провадженні по кримінальній справі з урахуванням своїх інтересів, які обумовлені вимогами позовної заяви і можуть повністю не сходитися з інтересами обвинуваченого, підсудного, оскільки в користуванні своїми правами цивільний відповідач самостійна особа і не пов'язана з позицією обвинуваченого, підсудного та його захисника.

Закон гарантує цивільному відповідачеві всю повноту процесуальних прав (ч. 2 ст. 51 КПК України) для здійснення діяльності щодо захисту від пред'явлених до нього як до відповідача позову: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не проводилось, після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (ст. 51 КПК України). Перелік процесуальних прав цивільного відповідача не є вичерпним. Крім них він має ще й інші, зокрема: право давати пояснення, робити заяви, заявляти клопотання і виступати в суді своєю рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ст. 19 КПК України); подавати у письмовому вигляді питання, які він бажає поставити експертові при проведенні експертизи в суді (ч. 3 ст. 310 КПК України); виступати в судових дебатах (ст. 268; ч. 2 ст. 318 КПК України) та деякі інші. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і суд зобов'язані роз'яснити цивільному відповідачеві ці права [12, 139].

Цивільний відповідач переважно спрямовує свою діяльність на заперечення усіх пред'явлених йому матеріальних вимог про відшкодування шкоди, що завдана особою, за яку він несе матеріальну відповідальність. Подібне має місце на початку розслідування, коли орган розслідування має обмежений обсяг інформації. Надалі, якщо буде доказана вина обвинуваченого, цивільний відповідач спрямовує свою діяльність на те, щоб відшкодувати лише частково шкоду, а не в повному обсязі.

Як правильно зазначив В.Д. Адаменко, при розслідуванні справи цивільний відповідач може погодитися з позовними вимогами або не визнавати їх повністю або частково. Також під час провадження по кримінальній справі у міру доказування обвинувального тезису цивільний відповідач має право змінити свою позицію.

До процесуальних обов'язків цивільного відповідача належать такі: з'являтися за викликом слідчого, прокурора та суду; дотримуватися порядку під час судового засідання і виконувати розпорядження судді; виконувати постанову про накладення арешту на його майно для забезпечення цивільного позову; пред'являти на вимогу органу, що веде процес, предмети і документи (ст. 66 КПК) тощо.

Цивільний відповідач здійснює надані йому процесуальні права як особисто, так і з допомогою представника.

Представником цивільного відповідача не може бути особа, яка брала раніше участь у справі як слідчий чи інший суб'єкт кримінального провадження, а також особа, що є родичем кого-небудь зі складу суду або обвинувача.

Певні труднощі виникають при визначенні належного цивільного відповідача у справах про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів (визнавати відповідачем працівника міліції, служби безпеки, прокуратури тощо чи відповідний правоохоронний орган зі статусом юридичної особи, у трудових відносинах з яким зазначені особи перебувають).

Згідно зі ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа повинна відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 зазначено: за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо законом не встановлено іншого.

Таким чином, якщо працівник вчинив службовий злочин (з використанням службового становища, як у межах, так і з перевищенням влади та наданих повноважень), майнову відповідальність за заподіяну ним матеріальну і моральну шкоду несе юридична особа - відповідний орган (установа). Якщо шкідливі наслідки настали в результаті вчинення не службового, а іншого виду злочину, навіть за умови, що вчинення службового злочину сприяло цьому (наприклад, вчинення працівником міліції розбою з використанням табельної зброї і службового посвідчення), завдану злочином шкоду відшкодовує підсудний, а не орган, з яким він перебуває у трудових (службових) відносинах.

Певні особливості має порядок відшкодування шкоди, завданої злочинними діями неповнолітніх.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах, якщо вона має достатньо майна для її відшкодування [12, 140].

У разі відсутності у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшкодовується у частці, що не вистачає, або в повному обсязі його батьками (усиновителями), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

У таких випадках перелічені особи визначаються цивільними відповідачами (ст. 51 КПК України), які в силу закону несуть субсидіарну матеріальну відповідальність.

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах (ст. 1180 ЦК України).

Неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності відповідно до ст. 34 ЦК України з моменту реєстрації шлюбу, яка зберігається і після припинення шлюбу чи визнання його недійсним. Таким чином, з моменту реєстрації шлюбу неповнолітній підсудний самостійно відшкодовує завдану ним шкоду. З цього часу батьки та інші особи не несуть матеріальної відповідальності за дії таких неповнолітніх і не можуть визнаватись цивільними відповідачами, але відповідно до вимог кримінально-процесуального закону законними представниками визнаються і беруть участь у розгляді справи в суді до виповнення підсудним 18-річного віку.

Проте, якщо батьки (усиновителі) чи піклувальники дали згоду на набуття неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 35 ЦК України, на укладення трудового договору, заняття підприємницькою діяльністю), вони відшкодовують завдану неповнолітнім підсудним шкоду, якщо в останнього відсутнє майно, достатнє для відшкодування завданої ним шкоди, і якщо ці особи не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Батьки, позбавлені батьківських прав, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану неповнолітніми, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків (ст. 1183 ЦК України).

Про притягнення особи як цивільного відповідача дізнавач, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу (ч. 1 ст. 51 КПК).

Якщо питання про визнання особи цивільним позивачем або відповідачем вирішується у стадії судового розгляду, у протоколі судового засідання робиться відповідний запис, у тому числі і про роз'яснення особам їх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 50, 51 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд, встановивши, що позов пред'явлений не до тієї особи (фізичної або юридичної), яка повинна відповідати за позовом, може за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінити первісного відповідача належним відповідачем.

РОЗДІЛ 2. Поняття та зміст підстав заявлення цивільного позову


2.1 Цивільний позов як спосіб реалізації принципу публічності на стадії судового розгляду кримінальної справи


Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Під поняттям цивільно-правового захисту слід розуміти передбачену законом вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Захист прав людини вимагає надання громадянину, який постраждав від злочину, таких прав, що забезпечуватимуть йому можливість активно захищати свої інтереси в кримінальному судочинстві. Надання потерпілому та цивільному позивачеві широких прав відповідає також і завданню щодо посилення боротьби зі злочинністю. Активно захищаючи свої законні інтереси, потерпілий і цивільний позивач тим самим допомагають слідчому і суду розкрити злочин, викрити винного, справедливо покарати його за вчинене.

Серед передбачених кримінально-процесуальним законом способів захисту порушених злочином майнових прав юридичних осіб і громадян основним є цивільний позов у кримінальній справі (процесі). Згідно зі ст. 28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Цей спосіб захисту характеризується тим , що його реалізація в кримінальному процесі здійснюється при активній участі сторін цивільного позову, а це, у свою чергу, сприяє більш глибинному дослідженню всіх обставин справи, що стосуються характеру і розміру заподіяної матеріальної шкоди, і правильному вирішенні питання про її відшкодування.

Діючий кримінально - процесуальний закон не містить визначення поняття цивільного позову в кримінальній справі. Дати таке поняття - одна з задач теорії кримінального процесу. Наукова цінність і практичний зміст полягають насамперед у з'ясуванні меж використання позовної форми захисту майнових прав потерпілих осіб, і у відмінності цієї форми (способу) захисту від інших, непозовних способів, передбачених кримінально-процесуальним правом.

У кримінально-процесуальній літературі поки що немає єдності в поглядах авторів, які досліджували чи порушували проблему цивільного позову в кримінальному процесі, щодо цього поняття. Більшість учених з незначними редакційними змінами визначають цивільний позов як вимогу особи, що зазнала матеріальної шкоди від злочину, про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

Як бачимо, поняття позову визначається як вимога позивача до відповідача, що за своєю суттю має матеріально-правовий характер. На думку багатьох авторів, цивільний позов у кримінальному процесі є не чим іншим, як матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, заявленою в процесі провадження по кримінальній справі та вирішеною разом із нею [51, 346].

По-іншому визначає цивільний позов Даєв В.Г. На його думку, цивільний позов у кримінальному процесі - це звернення юридично зацікавленої особи або іншої уповноваженої особи до суду з заявою про відшкодування обвинуваченим або особами, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що повинно розглядатися в порядку кримінального судочинства.

Отже, автор не заперечує матеріально-правового змісту позову, але суть останнього бачить у зверненні до суду з проханням про розгляд цивільного спору і захист права.

Зінатуллін З. визначає цивільний позов як всю сукупність процесуальних дій і відносин уповноважених законом суб'єктів, які (дії і відносини) виникають при пред'явленні, забезпеченні та підтримці матеріально-правових претензій особи або органу, яким злочином заподіяно матеріальних збитків, на їх відшкодування.

Немає сумніву в тому, що цивільний позов як основний спосіб захисту суб'єктивних прав є спільним правовим поняттям для цивільного і кримінального процесу. На думку Мазалова О.Г., юридична природа не змінюється, цивільний позов у кримінальній справі - це звичайний позов про присудження.

Відсутність у літературі єдиного поняття щодо правової природи цивільного позову в кримінальному судочинстві породжує негативні наслідки як для законодавчої, так і для правозастосовчої практики.

Правова природа цивільного позову не однозначна, її можна розкрити лише шляхом комплексного аналізу матеріальної і процесуальної його сторони. Цивільний позов у кримінальному процесі має подвійну правову природу - матеріальну і процесуальну. За матеріальною природою він є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а за процесуальною - кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззю матеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини, що виникли між позивачем і відповідачем, з якого перший виводить свою вимогу до другого; процесуальна - процесуальною формою, за допомогою якої «приводиться в дію» матеріально-правова вимога позивача.

Оскільки ж позов про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку пред'являється і розглядається в кримінальному процесі, то, природно, і процесуальна його природа може бути тільки кримінально-процесуальною.

Аналіз норм чинного кримінально-процесуального закону, що регулюють провадження по цивільному позову в кримінальній справі, дає підставу для висновку, що законодавець при формулюванні цих норм також виходить з концепції єдиного поняття позову в нерозривній єдності двох його сторін - матеріальної і процесуально-правової, і відображає в нормах всі необхідні його ознаки. Наприклад, у ч. 1 ст. 28 і ч. 1 ст. 50 КПК він вказує як на матеріально-правову сторону позову (вимога про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку), так і на процесуальну (звернення за захистом порушеного майнового права). У нормах, що містяться в статтях 28, 50, 51, 52, 123 і 124 КПК, відображено інші ознаки позову, зокрема:

1) хто має право пред'явити позов (особа, що зазнала матеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановлених законом випадках прокурор);

2) хто несе відповідальність за завдану шкоду (обвинувачений, підсудний або особи, які несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії);

3) кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків (органам, що ведуть провадження по кримінальній справі суду);

4) хто і в якому порядку розглядає (суд спільно з кримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства) [51, 348].

Всі ці елементи і складають у сукупності цивільний позов у кримінальному процесі, якому можна дати таке визначення.

Цивільний позов у кримінальному процесі - це вимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди від злочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) по кримінальній справі до початку судового слідства.

Незважаючи на все значення цивільного позову в кримінальній справі, на практиці дуже часто можна спостерігати його недооцінку, що шкодить роботі та виконанню одного з основних принципів кримінального процесу з охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь. Вивчення й аналіз розглянутих судами справ свідчить про те, що в багатьох випадках цивільний позов у кримінальній справі не розглядається, а шкода, завдана потерпілому, не відшкодовується. Так найчастіше відбувається тому, що слідчі й орган дізнання не завжди роз'ясняють потерпілим або їхнім представникам право на відшкодування шкоди, завданої злочином.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) особа, яка зазнала матеріальної шкоди, від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Разом Із цим, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13 (далі - Постанова ВСУ № 13), не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення. Отже, цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений лише за наявності трьох умов:

1) шкоди, якої зазнав потерпілий;

2) ознак складу злочину в діях обвинуваченого;

3) причинного зв'язку між діям обвинуваченого і шкодою.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КПК цей позов може бути пред'явлений як під час дізнання і досудового слідства, так і в ході судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той самий позов у кримінальній справі.

Разом із цим, суд не може відмовити особі, яка зазнала матеріальної чи моральної шкоди від вчиненого щодо неї злочину, в задоволенні цивільного позову тільки тому, що його пред'явлено під час судового слідства. Як зазначено в ухвалі Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12.10.2004 p., відмовляючи Д. у задоволенні цивільного позову в частині про відшкодування моральної шкоди, суд послався на те, що потерпілий не виконав вимог кримінально-процесуального закону і пред'явив зазначений позов під час судового слідства, а не до його початку, як це передбачено ч. З ст. 28 КПК. Однак таке рішення суду суперечить ч. 4 тієї ж статті, відповідно до якої особа, котра не пред'явила цивільний позов у кримінальній справі, має право зробити це в порядку цивільного судочинства. Відмовивши в задоволенні позову, суд позбавив потерпілого Д. права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства, чим істотно порушив його права. Щоб Д. не втратив такої можливості, у цій справі позов слід було залишити без розгляду [56, 6].

Згідно з ч. 4 ст. 28 КПК особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. При цьому у Постанові ВСУ № 13 зазначено, що цивільний позов може бути залишений судом без розгляду лише у двох випадках: якщо не з'явився в судове засідання цивільний позивач або його представник (ст. 291 КПК), за винятком випадків, зазначених у ч. 2 ст. 291 КПК, а також коли підсудного виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (ст. 328 КПК).

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" від 15.05.2006 p. № 2 цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення злочину чи суспільно небезпечного діяння, у справі про застосування примусового заходу виховного характеру суд не вирішує (він має бути розглянутий у порядку цивільного судочинства).

Відповідно до ст. 50 КПК цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Під час провадження досудового слідства слідчий поряд з іншими обставинами зобов'язаний з'ясувати, чи заподіяно злочином матеріальну шкоду. Встановивши, що злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК повинен роз’яснити потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов. Про це він відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

Пред’являти цивільний позов мають право як громадяни України, так й іноземні громадяни та особи без громадянства, а також юридичні особи, котрі є власниками майна або розпоряджаються закріпленим за ними державним чи колективним майном, якщо вони зазнали від злочину шкоди.

Наприклад, 21 липня 2007 p., близько 8 години ранку, на залізничних коліях неподалік від станції Фастів Київської області сторож переїзду під час огляду своєї ділянки після проходу ранкового потягу виявив труп чоловіка. Труп лежав між коліями обличчям униз. На потилично-тім'яній частині було кілька великих рвано-забитих ран. Сторож Трубкін К.С. сповістив про це працівників міліції, які за участі понятих, експерта-криміналіста і судово-медичного експерта провели огляд місця події і трупа, склали план місця події і зробили фотографічні знімки.

У процесі розслідування цієї справи було встановлено, що смерть чоловіка - Колосникова Н.Н. - настала не від удару якихось частинок рухомого складу залізничного транспорту, а внаслідок того, що його отруїла співмешканка з метою заволодіння великою сумою грошей.

Слідчий виніс постанову про визнання потерпілим сина Колосникова А.Н., однак не роз'яснив йому його право, відповідно до ст. 50 КПК України, на відшкодування шкоди, завданої злочином [44, 127].

Ці обставини встановив прокурор м. Фастова в процесі перевірки справи з обвинувальним висновком, в порядку ч. 2 ст. 229 КПК України справу було повернуто слідчому для проведення додаткового розслідування.

Невиконання практичними працівниками вимог чинного законодавства з відшкодування шкоди, завданої злочином, призводить не тільки до тяганини і неповноти розслідування, а й до відхилення осіб, що вчинили злочини, від відшкодування ними заподіяної шкоди.

В юридичній літературі дуже рідко підкреслюється велике значення цивільного позову в кримінальній справі, частіше зазначається про його другорядну роль. Панує думка про те, що в кримінальній справі головне - це виконати вимоги пунктів 1-3 ст. 64 КПК, тобто довести подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини); винуватість обвинувачуваного у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; покарати його, а відшкодування шкоди, завданої злочином, є другорядною справою, що зумовило практичну недооцінку цивільного позову в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: