Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Відповідальність продавця за евікцію у римському приватному та сучасному цивільному праві України

Відповідальність продавця за евікцію у римському приватному та сучасному цивільному праві України

добросовісний покупець всеодно набуває право власності крім випадків, коли ця річ загублена і її власник заявить про неї протягом 6 місяців з дня її знахідки. (ст. 330 та 338 ЦК України) 3. В джерелах немає чіткої вказівки на те, що в римському приватному праві продавець був зобов’язаний повідомити покупця про права третіх осіб на річ. Підкреслюємо не був зобов’язаний, отже це він міг робити на власний розсуд – міг повідомити якщо знав про це, а міг не зробити цього. В сучасному праві продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається. 4. В римському приватному праві , коли до покупця пред’являли позов треті особи, то він повинен був повідомити про це продавця та покликати його для участі у справі – це він робив за допомогою спеціально проголошеної перед продавцем формули. В сучасному цивільному праві покупець повинен також повідомити про це продавця, а також подати клопотання про залучення його до участі у справі на підставі якого суд видає ухвалу про залучення продавця у справу. 5.

Якщо покупець не покличе продавця за власними роздумами або продавець не з’явиться і покупець вирішить самостійно вести справу, то продавець звільняється в першу чергу від обов’язку захищати покупця, і якщо в результаті покупець програє справу, то і від відповідальності за евікцію перед покупцем, тобто проти позову покупця про регрес продавець має заперечення, що покупець вів справу недбало. Крім того в римському праві передбачалися ще такі підстави звільнення продавця від обов’язку захищати покупця у суді:

a) Сплив строку набувної давнини.(на крадені речі давність не розповсюджувалася)

b) Дерелікція покупцем придбаної речі.

c) Набуття купленої речі покупцем у спадщину від власника.

В сучасному праві зазначається, що продавець звільняється від обов’язку захисту покупця та від відповідальності перед покупцем якщо покупець не повідомив продавця про пред’явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі і при цьому ще «якщо продавець доведе, що взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару покупця». Тобто ми бачимо, що дані положення досить близькі за змістом. ( ч. 2 ст. 660 ЦК України) Також продавець звільняється від відповідальності перед покупцем за евікцію якщо він попередив перед укладенням купівлі-продажу покупця про права третіх осіб на річ і що річ може бути відсуджена або ж доведе, що покупець якимось іншим чином знав про права третіх осіб на річ, яка відсуджена. 6. В римському праві якщо продавець залучений до участі у справі, але ухилявся від її участі, тобто не виконує свого обов'язку: якщо зовсім не з'явиться в суд, або з'явившись, відмовиться від захисту покупця або, нарешті, якщо його захист невдалий. У кожному з цих випадків якщо річ буде відсуджена, то у покупця виникає право на позов до продавця про відшкодування подвійної вартості товару. В сучасному праві зазначається, що якщо продавець був залучений до справи, але ухилявся від участі в її розгляді, він не має право вказувати на недбалість покупця у доведенні в результаті програшу справи. Відмова продавця взяти участь у такій справі покладає на продавця відповідальність за відсудження речі у покупця та позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем. У зв’язку з цим дії покупця під час судового розгляду вважаються правомірними та не можуть бути оспорені продавцем під час регресного звернення. Так як і у римському праві продавець повинен відшкодувати збитки покупцю лише внаслідок евікції товару. 7. Що стосується відшкодування завданих збитків, викликаних вилученням за рішенням суду товару у добросовісного покупця, то у римському приватному праві продавець був зобов’язаний відшкодувати подвійну вартість товару. В сучасний період такий розмір законодавством чітко не встановлюється і це є, на нашу думку, істотним недоліком. Зазначено лише, що в цьому випадку «продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки…» 8. Звільнення від обов’язку продавця відповідати перед покупцем у разі витребування товару третіми особами у вигляді укладення відповідного правочину, на нашу думку, не застосовувалося. Цього притримується і автор Мітюков. Відомі випадки, коли за наміром сторін мансипант повинен був бути звільнений від всякої відповідальності за евікцію, то сторони включали в акт мансипації таку низьку суму, що на ділі відповідальність мансипанта зводилась до нуля. В іншому випадку сторони, здійснюючи продаж, не здійснювали мансипацію. Якщо не здійснювалась мансипація, то рекомендувалось укладення спеціальної стипуляції, що гарантує від евікції. Очевидно сторони, які домовлялися про звільнення продавця від відповідальності у разі евікції могли не здійснювати не мансипації ні особливої стимуляції, але це лише наше припущення. У сучасному цивільному праві існує норма, яка зазначає, що правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним. Продавець не може бути звільнений від такої відповідальності чи обмежити її навіть у разі, коли це буде передбачено у правочині, оскільки такий правочин буде вважатися нікчемним з усіма наслідками, передбаченими ст. 216 ЦК. Однак в окремих випадках, що встановлені законом, подавець може бути звільнений від відповідальності у разі витребування товару у покупця третьою особою (наприклад, коли невиконання покладеного на нього обов’язку повідомити про права третіх осіб на товар сталося внаслідок випадку чи непереборної сили – ст. 617 ЦК). 9. Здається найбільш ймовірною гіпотеза, за якою продавець за римським правом залучався у справу у якості сторони, а не у якості представника покупця чи його фактичного пособника. Як вже зазначалося і сучасному цивільному праві процесуальна форма участі продавця визначається як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача. Однак у цьому випадку поняття «третя особа» вживається в процесуальному розумінні та означає особу, яка не є позивачем чи відповідачем у справі і не заявляє вимог щодо предмета спору 10 Обов’язок захищати покупця у разі пред’явлення до нього позову третіми особами та відповідати перед добросовісним покупцем за евікцію у римському приватному праві встановлювався укладенням купівлі-продажу, тобто силою самої угоди купівлі-продажу, яка укладалася шляхом емансипації. Наявність та виконання такого обов’язку забезпечувався самою наявністю акту мансипації, яка означала укладення договору або за її відсутністю наявністю акту стипуляції. В договорі такі обов’язки, як правило, не зазначалися та законом це питання детально не регламентувалося. Обов’язок продавця-мансипанта – складає у такій мірі звичайний та необхідний наслідок купівлі-продажу -відповідальність мансипанта за не перехід права у разі евікції розуміється сама собою. В сучасному цивільному праві коло прав та обов’язків контрагентів, які виникають при укладенні договору купівлі-продажу детально встановлене та передбачене законодавством, зокрема ЦК України, їх не обов’язково зазначати у договорі. Тобто виконання та охорона цього обов’язку забезпечується законом.

2.2 Відповідальність продавця за евікцію в праві РФ


Розглянувши та порівнявши регулювання питання відповідальності продавця за евікцію римським приватним правом та правом цивільним українським, вважаємо за необхідне розглянути як це питання регулюється також у праві зарубіжних держав у порівняні із цивільним правом України.

Почнемо наш розгляд із цивільного права Російської Федерації, яке є найбільш близьким до нашого, що пояснюється спільністю історичного розвитку та співіснування правових систем цих двох держав. У ч. ст. 460 Цивільного кодексу РФ зазначається, що продавець зобов’язаний передати покупцю товар вільний від прав третіх осіб на нього за виключенням випадку, коли покупець погодився прийняти товар, обтяжений правами третіх осіб. Невиконання цього обов’язку продавцем надає право покупцю право вимагати зменшення ціни товару або розірвання договору купівлі-продажу, якщо не буде доведено, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб на цей товар. У ч. 2 цієї статті говориться також, що правила, передбачені частиною 1 цієї статті, відповідно застосовуються і у тому випадку, коли по відношенню до товару до моменту його передачі покупцю мали місце домагання третіх осіб, про які продавцю було відомо, якщо ці вимоги в подальшому визнані у встановленому порядку правомірними. Положення про те, що продавець зобов’язаний передати товар покупцю вільний від прав на нього третіх осіб зовсім не означає, що продавець обов’язково повинен бути власником товару, який він продає. Це положення спільне і з нашим правом. Це означає в першу чергу, що продавець зобов’язаний попередити покупця про права третіх осіб на товар і якщо покупець все ж таки погодиться придбати товар, то тоді він має право передати товар покупцю. Не попередження про права третіх осіб продавцем покупця та продаж такого товару покупцю, який не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар, дає право покупцю право розірвати договір або ж вимагати зниження ціни на цей товар. Тобто ми бачимо, що обов’язок попередити покупця про права третіх осіб наявний і в російському праві як і в нашому, але він викладений трохи іншим чином. В ч. 2 статті 460 ЦК РФ також конкретизується положення, передбачене ч. 1 і розглянуте нами, що продавець зобов’язаний передати покупцю товар вільний не лише від прав на нього, але й від домагань третіх осіб, тобто якщо такі домагання мають місце, то продавець має попередити про них покупця і лише в разі його згоди передати йому товар. При цьому такі домагання на товар третіх осіб мають бути такими, що згодом визнані правомірними. У статті 461 передбачається відповідальність продавця у випадку вилучення товару у покупця. Зокрема у ч. 1 ст. 461 вказується, що при вилученні товару у покупця третіми особами на підставах, що виникли до укладення договору купівлі-продажу, продавець зобов’язаний відшкодувати покупцю понесену ним шкоду, якщо не доведе, що покупець знав чи повинен був знати про наявність цих підстав. У ч. 2 говориться, що угода сторін про звільнення продавця від відповідальності у випадку витребування товару у покупця третіми особами чи про її обмеженні є недійсною. Тобто ми бачимо, що ця норма є майже ідентичною нормі в українському ЦК про відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця.

Стаття 462 встановлює обов’язки покупця та продавця у випадку пред’явлення позову про вилучення товару. Так, якщо третя особа на підставі, що виникла до виконання договору купівлі-продажу, пред’явить до покупця позов про вилучення товару, покупець зобов’язаний залучити продавця до участі у справі, а продавець зобов’язаний вступити у цю справу на стороні покупця. Ми бачимо, що дана стаття ЦК РФ є ідентичною ч. 1 ст. 660 ЦК України, в якому проте деталізується процедура залучення продавця до участі у справі шляхом повідомлення продавця та подати клопотання до суду про залучення його у справу. Незалучення покупцем продавця до участі у справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, якщо продавець доведе, що, прийнявши участь у справі, він міг би відвернути вилучення проданого товару у покупця. Продавець, залучений до участі у справі, але не прийнявши у ній участі, позбавляється права доводити неправильність ведення справи покупцем. Таким чином ми бачимо, що наше питання регулюється російським кодексом досить подібно до нашого законодавства. Вказавши на спільні риси українського та російського права в регулюванні нашого питання зазначимо тепер деякі відмінності. Відмінності стосуються лише питання передачі права власності. Закон говорить про угоду як основу виникнення права власності, маючи на увазі саме договір купівлі-продажу, а не угоду фактичної передачі речі (п. 2 ст. 218 ЦК РФ). Стаття 224 ЦК РФ, перераховуючи дії, які прирівнюються до традиції, ухиляється від кваліфікації їх в якості підстави виникнення права власності. Тим не менше деякі автори вказують, що співвідношення норм статей 218, 223 та 224 ЦК РФ не є свідченням прихильності законодавця консенсуальній моделі придбання права власності, а скоріше виражає казуальність традиції, виконання нею «допоміжної» функції. Нагадаємо, що в українському праві перехід права власності відбувається в результаті фактичної передачі речі (традиції) або на розсуд сторін як і в римському приватному праві, а не в результаті укладення договору купівлі-продажу. Майже таким же чином як і в ЦК України та Російської Федерації регулюється питання відповідальності продавця за евікцію у Цивільних кодексах Казахстану та Таджикистану. Моментом виникнення права власності вважається також момент фактичної передачі речі якщо інше не встановлено договором.

Німецька модель купівлі-продажу

Стосовно переходу права власності у германському цивільному праві, то воно допускає набуття права власності від неправомочного продавця за умови добросовісності набувача. (§ 932 ГЦУ). ГЦУ, Цивільний кодекс Нідерландів, інші цивільні кодекси вводять умову добросовісності для отримання права власності набувачем при відсутності права власності у відчужувача. Очевидно, що, якщо у набувача немає доброї совісті чи невиконані інші умови, вказані в законі, власності у набувача не виникає. Германське право, що ще більш важливо, проводить принцип абстрактності традиції (передачі права власності в порядку передачі власності), її незалежності від правочину, що створює зобов’язання купівлі-продажу. Німецькі юристи запропонували принципово відмежувати купівлю-продаж і перехід власності, надаючи другому акту незалежність від першого. Тоді продавець у будь-якому випадку зобов’язується за угодою. Це в такому випадку означає, що він несе відповідальність і за те, що покупець не отримав право власності. Звернемо увагу на відмінність римської та германської купівлі. За римським правом продавець передавав лише спокійне володіння. Власність переходила за допомогою традиції. За германським правом продавець зобов’язаний передати володіння товаром та передати власність (§ 433 ГЦУ). На цю відмінність, зокрема звертає увагу Р. Циммерман, саме він визначив цю суттєву відмінність. Але і в германському праві власність переходить за допомогою традиції. Теорія пояснює, що продавець лише зобов’язується, а реальний ефект, тобто перехід права власності, виникає у процесі виконання, яке може виявитися марним, якщо власності немає у традента. Але тоді виникає питання: а що крім традиції, повинен зробити продавець (власник), щоб виконати свій обов’язок «надати право власності на річ» (§ 433 ГЦУ)? Відповіді на це запитання рішуче не видно. У параграфі 434 перш за все зазначається, що продавець зобов’язаний надати покупцю проданий предмет без обтяження правами третіх осіб. У параграфі 440 сказано, що якщо продавець не виконає обов’язків, покладених на нього §§ 433-437, 439, то права покупця визначаються на основі §§ 329-327. Якщо рухома річ була продана і передана покупцю з передачею права власності, то і за наявності права третьої особи на володіння річчю покупець може вимагати відшкодування збитків від невиконання зобов’язання тільки у випадках, якщо він видав річ третій особі на основі права останньої (відбулася евікція) або повернув річ продавцю, або якщо річ загинула. До видачі речі третій особі прирівнюються випадки, коли третя особа успадковує покупця або покупець заповідає третій особі, або коли покупець набуває право третьої особи на іншій підставі, або надає третій особі задоволення. Якщо покупцю належить право вимоги на видачу речі по відношенню іншої особи, то до повернення речі прирівнюється поступка цієї вимоги.

Медикус визнає, що застосування параграфу 325 ГЦУ, що встановлює відповідальність в силу параграфу 440 ГЦУ за неможливість виконання, що виникла з вини продавця, застосовується у випадку «неможливості продавця передати право… всупереч своєму буквальному змісту». При цьому слід відмітити, що норма параграфу 440 ГЦУ, яка встановлює відповідальність за невиконання обов’язків, встановлених параграфом 433 ті ін., підпорядкована принципу евікції, тобто встановлює наслідки втрати володіння (а не відсутності права). Важливо зазначити, що у німецькому праві до недоліків речі прирівнюються і недоліки в праві на річ, тобто недоліком права на річ є обтяження його правом третіх осіб. Важливим моментом є те, що продавець не відповідає за такі недоліки права, якщо покупець знає про такі недоліки в момент укладення угоди (§ 439) У § 441 зазначено, що приписи параграфу 440 стосуються також тих випадків, коли продане право на рухому річ являє собою право володіння річчю. В кодексі також зазнається положення, що тягар доведення недоліків права покладається згідно параграфу 442 на покупця: «Якщо продавець оспорює наявність недоліків права, про які заявив покупець, то останній зобов’язаний доводити наявність цих недоліків. Подібно до ЦК України ГЦУ встановлює у § 443, що правочин, який обмежує чи скасовує обов’язок продавця забезпечити відсутність недоліків права на основі §§ 433-437 та 439-442 (у нашому кодексі, який скасовує чи обмежує відповідальність продавця в разі відсудження речі), є нікчемним якщо продавець умисно змовчав про недоліки. Ці положення є досить близькими за змістом, але не тотожними, бо у ЦК України мається на увазі правочин про обмеження або скасування саме відповідальності у разі відсудження речі, а у ГЦУ мається на увазі скасування чи обмеження обов’язку гарантувати відсутність недоліків права, тому дане положення є дещо ширшим за змістом і передбачає не лише обмеження чи скасування відповідальності продавця, а й обов’язку продати річ вільною від прав третіх осіб та обов’язку судового захисту покупця. Параграф 444 також зобов’язує продавця надати покупцю необхідні відомості про правовідносини, що стосуються проданого предмету, зокрема у випадку продажу земельної ділянки – про кордони, привілеях чи обтяженнях, а також передати документи які він має, що засвідчують ці права. Якщо такий документ за своїм змістом торкається і інші правовідношення, то продавець зобов’язаний передати лише офіційно завірену виписку з документа. Таким чином, ми бачимо, що німецька модель купівлі-продажу в частині, що стосується нашого питання є досить близькою до української.

Французька модель купівлі-продажу

Відомо, що французька модель не проводить принципу абстрактності передачі власності, оскільки тут власність переходить в силу самого продажу. Прямим наслідком цього є недійсність (оспорюваність) правочину по продажу чужоо майна. Більш детально, ніж у французькому Цивільному кодексі, цей підхід викладений у загальних положеннях про продаж Цивільного кодексу Квебека. Згідно статті 1713 Цивільного кодексу Квебека продаж чужого майна може бути визнана недійсною. Правочин, отже, є оспорюваним. Власник вправі оспорити правочин та віндикувати майно, якщо тільки продаж не було здійснено під контролем суду або покупець не набув річ за набувною давністю. Може правочин оспорити і покупець, крім випадку, коли власник не має права на віндикацію речі (ст. 1714-1715 Цивільного кодексу Квебека). Що стосується оспорюваності правочину, яка випливає з французької моделі, то фактично у нашому обороті так і виходить, коли продані родові речі. Крім того, нам здається досить суттєвим запозичити з французького права заборону оспорювати продаж чужого майна у будь-якому випадку. Продавець у французькому праві на відміну від німецького не має права оспорювати продаж чужого майна взагалі і це є, на нашу думку досить прогресивним положенням. Власне кажучи, сьогодні саме запозичення французького варіанту у частини купівлі-продажу чужого майна (хоча наша система в цілому і прилягає до германської) потребувало би найменших змін ЦК України та найменших потрясінь практики, що склалася та правових уявлень юристів. Право власності на річ переходить відповідно до ст. 1583 Французького цивільного кодексу 1804 р.: «з тих пір, як досягнута домовленість про річ і про ціну, навіть якщо ріс ще не була надана, а ціна не була виплачена. Таким чином, французька конструкція купівлі-продажу, на відміну від української, пов’язує перехід права власності із укладенням угоди, приводить до висновку, що договір купівлі-продажу – це договір про передачу права, а не речі. Річ передається вже не покупцю, а власнику, в тому числі – віндикаційним позовом. Таким чином не право слідує за річчю, а річ слідує за правом. З цього випливає юридична неможливість передати покупцю право власності, якщо його не має у продавця. Передача речі тут нічого змінити не може. Однак власник, відмовившись переслідувати річ, може дати санкцію відчуженню. Що стосується нашого питання відповідальності продавця за евікцію, то воно зазначається у книзі ІІІ, титулі VI, главі IY, частині ІІІ Французького Цивільного Кодексу 1804 року. Вважаємо за необхідне детально проаналізувати статті даного кодексу, які регулюють питання евікції. Зокрема у ст. 1625 сказано, що гарантію, яку продавець повинен дати покупцю, поширюється на два аспекти: по-перше, спокійне володіння проданою річчю; по-друге, приховані недоліки цієї речі або недоліки, що тягнуть за собою розірвання договору. Тобто французький кодекс вводить таке поняття як гарантія, яку продавець зобов’язаний надати покупцю на річ, яка б забезпечувала покупця від прав на неї третіх осіб та від недоліків речі. У ст. 1626 говориться, що хоча під час продажу не було укладено ніякого правочину про гарантію, продавець, в силу закону, зобов’язаний гарантувати набувача від відібрання судом речі, в цілому або в окремій частині, або від претензій, що стосуються обтяжень даного предмета, про які не було повідомлено (продавцем) під час продажу. Таким чином перед продавцем законом ставиться обов’язок гарантувати покупця від евікції, та від позовів третіх осіб. Відповідно до ст. 1627 сторони можуть, шляхом особливих угод, розширити цей законний обов’язок чи обмежити його дію; вони можуть навіть укласти угоду, що на продавця не накладається ніякої гарантії. Хоча б була обмовка, що на продавця не покладається ніякої гарантії, він несе, однак, відповідальність, що випливає з його особистої дії. Усяка протилежна угода є нікчемною.(ст. 1628) За наявності вказаної угоди про відсутність гарантії продавець, якщо річ відібрана за рішенням суду, крім тих випадків, коли покупець під час продажу знав про те, що є небезпека відібрання речі, чи коли він купив річ на свій страх чи ризик. (ст. 1629) Ця норма досить подібна до нашої про відповідальність продавця в разі відсудження речі у покупця ч. 1 ст.661 ЦК України. Якщо ж була обіцяна гарантія або з цього приводу нічого не було встановлено у договорі, або річ відібрана судом у набувача, то він має право вимагати від продавця: 1) повернення ціни; 2) повернення плодів, якщо він зобов’язаний віддати їх власнику, який відібрав у нього річ за рішенням суду; 3) повернення витрат, що були понесені покупцем в силу пред’явлення ним позову про гарантію, і витрат, понесених первинним позивачем (тобто власником, який пред’явив позов про відчуження); 4) нарешті, відшкодування шкоди і законних видатків по укладенню угоди. (Ст. 1630). Дана стаття чітко встановлює, які збитки повинен відшкодувати продавець покупцю в разі якщо була забезпечена гарантія або коли річ була відсуджена у покупця. В наступних статтях питання відшкодування збитків продавцем покупцю ще більше деталізується. Якщо під час відбирання речі продана річ зменшилася у вартості або значно погіршилася через недбалість покупця або внаслідок впливу нездоланної сили, зазначає ст. 1631, то продавець тим не менше зобов’язаний повернути ціну повністю. Якщо ж покупець отримав вигоду з допущеного ним погіршення речі, то продавець має право утримати з ціни суму, яка дорівнює цій вигоді. (ст. 1632) Якщо продана річ збільшилася у своїй ціні до часу відібрання її за рішенням суду і навіть якщо це збільшення відбулося незалежно від дій покупця, то продавець зобов’язаний заплатити йому те, чого коштує річ поверх продажної ціни.( ст. 1633). Цивільний кодекс регулює також питання евікції, пов’язані із продажем земельних ділянок. Згідно ст. 1634 Цивільного кодексу Франції продавець зобов’язаний заплатити покупцю або вимагати, щоб покупцю заплатила особа, що відбирає річ за рішенням суду, за всі виправлення і корисні покращення, які покупець зробив на проданій ділянці землі. Якщо продавець недобросовісно продав ділянку, що належить іншій особі, то він зобов’язаний оплатити покупцю всі витрати, зроблені покупцем для ділянки, навіть витрати, що не мають господарської доцільності або зроблені ним для прикрашення ділянки. (ст. 1635)

Якщо у покупця відібрана судом лише частина речі, але ця частка має таке значення у складі всієї речі, що покупець не купив би речі без частки, якої він позбувся, то він може вимагати розірвання договору купівлі-продажу.( ст. 1636) Якщо ж у випадку відібрання за рішенням суду частини проданої ділянки землі купівля-продаж не розірвана, то вартість відібраної у покупця частини відшкодовується йому згідно оцінки під час відбирання, а не пропорційно до загальної продажної ціни, незалежно від того, збільшилася чи зменшилася вартість проданої речі (ст. 1637). Якщо проданий маєток виявляється обтяженим сервітутами, про які не була зроблена заява (продавцем), і якщо ці сервітути мають таке значення, що можна припустити, що покупець не здійснив би купівлі, за умови якщо б він знав про ці сервітути, то покупець може вимагати розірвання договору, якщо він вирішить задовольнитися відшкодуванням. (ст. 1638) Відповідно до ст. 1639 інші питання, які можуть виникнути у зв’язку з відшкодуванням шкоди, що випливають для покупця з невиконання (договору) купівлі-продажу, повинні бути вирішені відповідно до загальних правил, встановлених у титулі «Про договори або про договірні зобов’язання взагалі». Важливе значення має стаття 1640, у якій зазначається, що гарантія з причини відібрання речі за рішенням суду (у нашому розумінні обов’язок продавця відповідати перед покупцем, тобто відповідальність продавця, яка полягає у відшкодуванні збитків в разі евікції) припиняється, коли покупець допустив програш ним справи в останній судовій інстанції, на рішення якої не можна апелювати, якщо він при цьому не залучив продавця (до участі у справі) і якщо цей останній довів, що були достатні дані для відмови в позові. Ця норма нагадує нам ч. 2 ст. 660 ЦК України про звільнення продавця від відповідальності перед

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: