Адміністративно-правове та організаційне забезпечення взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері
Наступний суб’єкт управління у правоохоронній сфері, компетенція та особливості взаємодії якого із іншими суб’єктами управління, будуть розглянуті в межах даного підрозділу, – це Кабінет Міністрів України, який постає вищим органом у системі органів виконавчої влади. Відповідно до Конституції України [2], Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, встановлених чинним законодавством.
В результаті проведеного аналізу повноважень Кабінету Міністрів України було зроблено висновок, що до повноважень Кабінету Міністрів України, як суб’єкта управління у правоохоронній сфері, можна віднести наступні: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України (у тому числі і у правоохоронній сфері); вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади; виконання інших функцій, визначених Конституцією і законами України, актами Президента України [2; 172].
Таким чином, можна зробити висновок, що здійснення Кабінетом Міністрів України заходів щодо забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери передбачено Конституцією та іншими законами, зумовлюючи відповідні його повноваження як суб’єкта управління у правоохоронній сфері. До того ж, слід акцентувати увагу, що Кабінет Міністрів України здійснює свої повноваження у різноманітних сферах суспільного жаття, наприклад, у соціальній сфері (на загальносоціальному рівні) шляхом розробки, прийняття на законодавчому рівні та реалізації цілого комплексу правових, політичних, організаційних, соціально-економічних, культурно-виховних заходів, які безпосередньо не спрямовані на забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери, але все ж таки мають на меті подальший розвиток та вдосконалення як конкретних видів суспільних відносин, так і суспільства в цілому, підвищення рівня свідомості та правової культури населення, виховання законослухняних громадян тощо. Вважаємо, що уся система заходів, що приймається та реалізовується Кабінетом Міністрів України як суб’єктом управління у правоохоронній сфері на загальносоціальному рівні, сприяє протидії та боротьбі з негативними явищами та процесами, що виникають у суспільстві та загрожують ефективному функціонуванню правоохоронної сфери.
Кабінет Міністрів України, як суб’єкт управління у правоохоронній сфері, на основі Конституції України і законів України, актів Президента України та з метою їх виконання приймає на своїх засіданнях у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання на всій території України (наприклад, [173-182]). В результаті аналізу змісту зазначених нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України було зроблено висновок, що хоча вони були прийняті не з безпосередньою метою забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери, більшість правових норм, що в них містяться, стосуються саме правоохоронної сфери (звісно за різними напрямками забезпечення її функціонування). Слід підкреслити, що Кабінет Міністрів України усвідомлює визначальну роль правоохоронної сфери, намагається шляхом розробки та прийняття відповідних нормативно-правових актів узгодити та скоординувати діяльність об’єкта управління – підсистеми правоохоронної сфери та допоміжних органів (урядових органів державного управління), які сам Кабінет Міністрів України уповноважений створювати з метою сприяння його діяльності. Так, наприклад, до урядових органів державного управління, що функціонують у правоохоронній сфері та безпосередньо сприяють діяльності Кабінету Міністрів України як суб’єкта управління у правоохоронній сфері, можна віднести: Управління правового забезпечення, Управління адміністративної реформи, Управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів, Управління забезпечення зв'язків з Верховною Радою України. В результаті проведеного аналізу компетенції зазначених допоміжних органів при Кабінеті Міністрів України (допоміжних суб’єктів управління у правоохоронній сфері) можна зробити висновок, що вони здійснюють управління окремим підгалузями або сферами діяльності та реалізовують контрольно-наглядові функції.
Таким чином, у межах даного підрозділу було визначено склад та проаналізовано компетенцію суб’єктів управління у правоохоронній сфері, адміністративно-правове забезпечення їх діяльності. Але, слід відзначити, що діяльність проаналізованих суб’єктів управління повинна реалізовуватися виключно відповідно до такої головної ознаки правової держави як верховенство закону, тобто закон має регулювати усі сфери суспільного життя, у тому числі і правоохоронну сферу. З іншого боку, правоохоронна сфера має можливість реально на практиці впливати на стан законності в державі та зміст законів, що приймаються Верховною Радою України. Тобто, діяльність усіх суб’єктів управління у правоохоронній сфері (Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України) має відбуватися виключно відповідно до нормативно-правових актів Верховної Ради України – законів, які обов’язкові до виконання на території України всіма без винятку суб’єктами. Верховна Рада України є парламентом України та єдиним органом її законодавчої влади, отже, вважаємо, що цей орган державної влади доцільно включити до складу суб’єктів управління у правоохоронній сфері, як суб’єкта управління, чий вплив на діяльність інших суб’єктів та об’єктів управління може здійснюватися виключно через прийняття законів. Вважаємо за необхідне зазначити, що у роботі усвідомлюється, що треба розмежовувати правове управління суспільством, яке здійснюється за допомогою права та реалізується усіма гілками влади, і власно державне управління, яке здійснюється в різноманітних організаційних формах саме виконавчою владою. Водночас, враховуючи умови існування правоохоронної сфери (правотворча та правоохоронна діяльність), положення конституційної реформи, вважаємо за доцільне ініціювати питання щодо важливості та корисності розгляду Верховної Ради України як суб’єкта державного управління у правоохоронній сфері, який переважним чином «керує» правотворчою діяльністю відповідних органів державної влади України, що функціонують у правоохоронній сфері.
Верховна Рада України є парламентом типу перетворюючого законодавчого органу. Саме вона розробляє та приймає закони, визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики (у тому числі і у правоохоронній сфері), здійснює безпосереднє перетворення ідей на закони. До основних функцій Верховної Ради України (у тому числі і у правоохоронній сфері) можна віднести наступні: розгляд і вирішення питань державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; прийняття законів України; здійснення установчих, контрольних, координаційних і міжнародних функції, передбачених Конституцією України; контроль за діяльністю уряду; контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо. Таким чином, враховуючи основні функції Верховної Ради України як суб’єкта управління у правоохоронній сфері стає зрозумілою законодавча та суто управлінська (керуюча та спрямовуюча) роль цього органу державної влади у забезпеченні в України належного ефективного функціонування правоохоронної сфери. Підтвердженням зазначеної точки зору може слугувати прийняття Верховною Радою України таких законів України як «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Кабінет Міністрів України» [48; 87; 88; 172; 183; 184]. Крім прийняття законів, на Верховну Раду України покладено також внесення змін до діючих кодексів законів України та прийняття нових кодексів законів України, що затверджують на законодавчому рівні правові норми, завдяки яким забезпечується ефективне функціонування правоохоронної сфери.
Але, слід підкреслити, що незважаючи на можливість прийняття Верховною Радою України величезної кількості законів, які б регламентували діяльність суб’єктів управління у правоохоронній сфері та об’єкта управління, особливості їх взаємодії та сприяли виведенню зазначеної діяльності на якісно новий рівень, протягом досить тривалого часу спостерігається відсутність системної, скоординованої та цілеспрямованої роботи у цьому напрямку. Можливо, причиною такої ситуації є недостатньо обґрунтований науковий підхід до розробки необхідних законопроектів у правоохоронній сфері, існуюча концепція праворозуміння.
Вважаємо за доцільне запропонувати наступні організаційно-правові заходи, які, на нашу думку, сприятимуть удосконаленню управлінської діяльності проаналізованих вище суб’єктів управління у правоохоронній сфері та виведенню їх взаємодії на якісно новий рівень:
розробити регламент проведення спільних засідань суб’єктів управління у правоохоронній сфері (можливо інколи за участю представників інституцій об’єкта управління) як однієї з важливих організаційних форм їх управлінської діяльності;
доручити Кабінету Міністрів України вжити необхідних заходів щодо посилення відповідальності міністерств та відомств за виконання приписів нормативно-правових актів у галузі боротьби зі злочинністю, у тому числі стосовно фінансування суб’єктів та об’єкта управління;
з метою інтеграції правоохоронної сфери України до єдиного світового (європейського) правоохоронного простору (особливо зважаючи на прагнення України набути статусу країни-члена ЄС та стати членом НАТО) передбачити у складі суб’єктів управління у правоохоронній сфері структуру, до компетенції якої має входити організація взаємодії з відповідними правоохоронними структурами Західної Європи та світу;
на засіданнях суб’єктів управління у правоохоронній сфері заслуховувати відповідні звіти керівників правоохоронних органів (об’єкта управління) з метою своєчасного виявлення та ефективного усунення проблем в організації їх діяльності;
з метою оптимального розмежування повноважень між правоохоронними органами України (об’єкти управління) розробити пропозиції щодо уточнення компетенції правоохоронних органів та особливостей їх взаємодії у сфері, що аналізується, та внести їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
проаналізувати діяльність правоохоронних органів України (об’єкта управління) та внести в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності у правоохоронній сфері, оптимізації їх структури з урахуванням можливостей держави щодо фінансування, а також необхідності виключення дублювань окремих функцій;
передбачити додаткові заходи щодо організації наукових досліджень у сфері теорії та практики боротьби із сучасними викликами та загрозами належного функціонування правоохоронної сфери в Україні тощо.
Особливо хотілося б підкреслити, що процес управління у правоохоронній сфері України розглядається у роботі як серія безпосередніх, взаємопов’язаних дій, низка конкретних напрямків діяльності, спрямованих на досягнення певних цілей, про які ми говорили вище. Діяльність відповідних суб’єктів управління у правоохоронній сфері забезпечується шляхом виконання ряду функцій, під якими розуміють окремі періоди (стадії), напрямки управлінської діяльності, пов’язані між собою єдиною кінцевою метою, заради досягнення якої й здійснюється процес управління [116, c. 15–16]. Відповідно до класифікації функцій управління, наданої О.М. Бандуркою [116, с. 15–24], функції управління поділяються на цільові та організаційні. В результаті проведеного аналізу змістовного наповнення цільових та організаційних функцій управління, можна дійти висновку, що призначення цільових функцій суб’єктів управління у правоохоронній сфері України полягає в наданні певної спрямованості на реалізацію мети (цілі) щодо належного функціонування правоохоронної сфери України, зокрема шляхом налагодження конструктивного діалогу між усіма суб’єктами та об’єктами управління. Оскільки суть управління у правоохоронній сфері України полягає в досягненні певної мети, то цільові функції суб’єктів управління у правоохоронній сфері України постають не тільки необхідним, але й вирішальним моментом їх управлінської діяльності у сфері, що аналізується. Так, наприклад, після проведеного дослідження компетенції суб’єктів управління у правоохоронній сфері України (зокрема у напрямку налагодження ефективної взаємодії у сфері, що аналізується) до цільових функцій суб’єктів управління можна віднести такі суто управлінські функції як функції прогнозування й планування. На нашу думку, реалізація функцій планування та прогнозування сприятиме забезпеченню стратегічної взаємодії як всередині системи суб’єктів управління, так і в об’єкті управління.
Зміст та призначення організаційних функцій суб’єктів управління у правоохоронній сфері України полягає у забезпеченні життєдіяльності власних структур, організації діяльності об’єкта управління – підсистеми правоохоронної сфери України, створенні необхідних умов для налагодження стратегічної й тактичної взаємодії як між суб’єктами, так і між інституціями об’єкта управління й суб’єктами та об’єктом управління. Таким чином, серед організаційних функцій суб’єктів управління можна виділити наступні функції:
загальноорганізаційну, яка передбачає розподіл повноважень між суб’єктами та об’єктом управління, делегування у разі необхідності завдань та повноважень, забезпечення дисципліни й відповідальності, можливість створення нових структурних підрозділів з метою досягнення певної мети (наприклад, консультативні органи, що створені при Президентові України);
матеріально-технічного забезпечення, завдяки якій суб’єкт управління у правоохоронній сфері України визначає як власні існуючі потреби у матеріальних ресурсах, так і матеріальні потреби об’єкта управління;
обліку і контролю, зміст якої полягає в забезпеченні збору, передачі, збереження та обробки необхідної інформації (даних обліку), тобто в кількісному обрахуванні, реєстрації та узагальненні інформації про діяльність суб’єктів та об’єкта управління, про якість виконання управлінських рішень об’єктом управління, про виявлені відповідності або невідповідності реального стану об’єкта управління заданій програмі, про те, наскільки робота, виконана об’єктом управління, відповідає висунутим цілям і завданням;
політико-правового забезпечення, за допомогою якої суб’єкт управління у правоохоронній сфері орієнтується в політико-правовому просторі та забезпечує ефективне управління відповідним об’єктом управління;
соціального забезпечення та соціального захисту працівників інституцій суб’єктів та об’єктів управління;
духовно-ідеологічного забезпечення.
Таким чином, можна стверджувати, що на суб’єкти управління у правоохоронній сфері України покладено виконання цільових та організаційних функцій управління, а на об’єкти управління – підсистему правоохоронної сфери України (як на безпосередніх виконавців управлінських рішень суб’єктів) покладено виконання, передусім, організаційних функцій управління виключно в межах своєї компетенції. Функції об’єктів управління більш детально буде розглянуто у наступному підрозділі роботи.
У роботі було проаналізовано існуючі методи управління [115, 116, 120, 185-188], які доцільно використовувати суб’єктам управління у правоохоронній сфері, в залежності від особливостей їх діяльності (цілей, завдань) та стану відповідної структури об’єкта управління. Визнаючи існування різноманітних форм державного управління (правових, неправових), у роботі вважалося за доцільне детальніше зупинитися на такій правовій формі, як адміністративні договори, у наступних підрозділах.
Вважаємо за необхідне нагадати, що одним із напрямків вдосконалення діяльності суб’єктів управління у правоохоронній сфері України та виведення її на якісно новий рівень постає налагодження конструктивної взаємодії між усіма суб’єктами управління у сфері, що аналізується, між суб’єктами та об’єктами управління. Зосередимо увагу на необхідності дослідження взаємодії суб’єктів управління у правоохоронній сфері України, оскільки саме на них покладено завдання щодо здійснення керівництва формуванням та реалізацією політики у правоохоронній сфері України. До того ж, саме суб’єкти управління у правоохоронній сфері України уповноважені розробляти та здійснювати певні організаційні дії відносно об’єктів управління у сфері, що аналізується. Під час аналізу компетенції суб’єктів управління у правоохоронній сфері України частково було досліджено особливості їх взаємодії один з одним.
Зараз хотілося б акцентувати увагу на наступному: оскільки суб’єкти управління у правоохоронній сфері України у роботі розглядаються як цілісна система складових, що мають спільні ознаки, в рамках цієї системи мають бути чітко налагоджені прямі та зворотні зв’язки між її елементами, тобто має бути налагоджена ефективна взаємодія між усіма суб’єктами управління. Це момент постає вельми важливим, оскільки зворотні зв’язки – це ще один обов’язковий компонент управлінської системи. Інформація, що є безпосереднім наслідком зворотних зв’язків (взаємодії), постає підставою для оцінки суб’єктом управління стану усієї правоохоронної сфери, ефективності діяльності об’єкта управління, коригування суб’єктом управління своїх дій, вироблення нових команд, тобто для формування чергового імпульсу управлінського впливу на об’єкт управління і, як наслідок, на всю правоохоронну сферу.
Необхідно завжди пам’ятати, що зв’язок між складовими системи суб’єктів управління у правоохоронній сфері постає настільки тісним, що зміни в рамках одного із суб’єктів викликають зміни інших, або навіть усієї системи в цілому. Наявність такої тісної взаємодії, органічного зв’язку усіх складових системи суб’єктів управління у правоохоронній сфері призводить до того, що у взаємодії із зовнішнім середовищем система цих суб’єктів завжди має виступати як дещо єдине, що зберігає свою якісну визначеність. На нашу думку, такий тісний зв’язок усіх складових системи суб’єктів управління у правоохоронній сфері зумовлений тим, що зв’язки складових системи суб’єктів більш усталені та міцні, ніж зв’язки цієї системи та її складових з будь-якими іншими утвореннями.
Таким чином, у межах цього підрозділу обґрунтовано та досліджено систему суб’єктів державного управління у правоохоронній сфері, адміністративно-правове забезпечення їх діяльності, організаційно-правові засади забезпечення взаємодії (стратегічної та тактичної), що сприяють усталеності системи суб’єктів управління, а також підвищенню ефективності управлінського впливу суб’єктів управління на інституції об’єкта управління – відповідної підсистеми правоохоронної сфери – задля забезпечення належної їх діяльності та організації процесу взаємодії між інституціями об’єкта управління. Вважаємо, що цілком закономірними постають наступні дослідження щодо особливостей об’єкта управління, його організаційної структури, компетенцій державних інституцій (в межах об’єкта управління), формування та реалізації з боку об’єкта управління власних механізмів взаємодії.
3. Особливості правоохоронної сфери як об’єкта державного управління: організаційна структура, компетенція державних інституцій, організаційно-правовий механізм їх взаємодії
Одним із вихідних положень дисертації є наступне: удосконалення системи державного управління у правоохоронній сфері безпосередньо залежить від удосконалення кожної складової цієї системи. Таким чином, відповідно до концепції державного управління у правоохоронній сфері в межах даного підрозділу вважалося за необхідне визначити та дослідити ту частину правоохоронної сфери, яка структурована як об’єкт державного управління, існуючі проблеми та можливі шляхи їх подолання. Дозволимо собі ще раз підкреслити, що, по-перше, правоохоронна сфера, за ознакою мінливості (стабільності, спокою), структурується на сферу правотворчої діяльності та сферу правоохоронної діяльності. По-друге, за ознакою владної управлінської підпорядкованості, правоохоронна сфера структурується на суб’єкт державного управління та об’єкт державного управління, які пов’язані суб’єктно-об’єктними зв’язками. По-третє, за ознакою широкого (вузького) розуміння правоохоронної діяльності, правоохоронна сфера структурується на сферу, де функціонують органи державної влади, для яких правоохоронна діяльність є основним видом діяльності, і на сферу, де функціонують органи державної влади, для яких правоохоронна діяльність є важливою, але супроводжуючою діяльністю. По-четверте, за ознакою юридичної сили нормативно-правових актів, які розробляють та приймають усі органи державної влади, що функціонують у правоохоронній сфері, зазначена сфера структурується на сферу, де функціонують наступні органи державної влади – Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, – та на сферу, де функціонують інші органи державної влади, повноваження яких пов’язані з діяльністю у правоохоронній сфері.
Водночас у підрозділі 1.3 дисертації наголошувалося на доцільності структурування правоохоронної сфери за ознакою різновидів об’єктів, що охороняються правом, – це сфери щодо охорони прав людини, суспільства та держави. Крім того, у підрозділі 1.3 дисертації було обґрунтовано структурування сфери правоохоронної діяльності за ознакою об’єкта (суб’єкта) правоохоронної діяльності: це сфера суб’єктів правоохоронної діяльності (органи державної влади, компетенція яких переважним чином пов’язана з правоохоронною діяльністю); сфера об’єкта правоохоронної діяльності (так звана «сфера порушення права», яка постає інтегруючим утворення, на складові елементи якого має здійснюватися відповідний вплив органів державної влади задля захисту права, таким чином забезпечуючи правопорядок в цілому).
З огляду на ознаку виду порушення права, сфера правоохоронної діяльності структурується на сфери охорони права від проявів корупції, тероризму, порушення громадського порядку у громадських місцях, організованої наркозлочинності та ін.
Враховуючи особливості структурування правоохоронної сфери за різними ознаками, у роботі пропонується наступне. По-перше, в якості об’єкта управління розглядати ту складову системи (правоохоронної сфери), в якій здійснюється правотворча та правоохоронна діяльність органів державної влади, які за існуючою класифікацією в адміністративному праві «відповідають» перед державою та суспільством за адміністративно-політичну сферу суспільного життя.
По-друге, розглядати об’єкт державного управління (частину правоохоронної сфери) як системне утворення, яке разом із системою суб’єктів державного управління постають невід’ємними взаємопов’язаними підсистемами загальної системи державного управління у правоохоронній сфері, тобто самої правоохоронної сфери.
По-третє, розглядати взаємодію органів державної влади України як важливий чинник забезпечення усталеності правоохоронної сфери, а отже і належного правопорядку в Україні. Таким чином, забезпечення конструктивної взаємодії органів державної влади України, які функціонують в межах об’єкта державного управління, сприятиме і усталеності усієї правоохоронної сфери як системного утворення.
По-четверте, виходити із активної ролі об’єкта управління щодо забезпечення конструктивної взаємодії державних інституцій як в межах об’єкта управління, так і в межах загальної системи державного управління у правоохоронній сфері.
По-п’яте, враховувати управлінський вплив суб’єктів державного управління у правоохоронній сфері як на діяльність органів державної влади України, які функціонують в межах об’єкта управління, так і на взаємодію цих органів.
По-шосте, виходити із того, що усі державні органи, які функціонують в межах об’єкта управління, спрямовують свою правоохоронну діяльність (в рамках власної компетенції) на «зменшення» сфери порушення права, тобто на відтворення належного правопорядку. Саме це, на наш погляд, зумовлює необхідність конструктивної взаємодії цих органів державної влади, а також формування та здійснення свого внеску (відповідно до компетенції) у забезпечення належного правопорядку.
Виходячи із зазначених вище пропозицій, а також ґрунтуючись на системній моделі взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері (стратегічна та тактична взаємодія), вважаємо за доцільне дослідити окремі складові об’єкта управління, а саме їх компетенцію задля досягнення конкретної мети та реалізацію стратегічної та тактичної взаємодії, а також організаційно-правових механізмів її забезпечення (підрозділ 2.1). Слід підкреслити, що серед органів державної влади, які «відповідають» за адміністративно-політичну сферу суспільства, існують і такі органи, які прийнято називати правоохоронними. У підрозділі 2.1 вже була сформована наша позиція щодо розуміння поняття «правоохоронні органи». Дозволимо собі дещо нагадати з цього приводу.
Існує багато точок зору стосовно переліку правоохоронних органів. В результаті проведеного аналізу праць науковців (Ю.Є. Аврутіна, О.М. Бандурки, О.К. Безсмертного, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К.Ф. Гуценка, М.А. Ковальова, К.Б. Левченко, С. Лихової, В. Осадчого, Р. Тевліна, О.В. Тюріної, О.О. Чувилева, А.О. Чувилева, О.Д. Тихомирова) [29; 53; 54; 56; 104-108; 189; 190] автор дійшов висновку, що у наукових колах відсутній єдиний підхід щодо визначення поняття «правоохоронні органи», розуміння того, які органи можна відносити до правоохоронних, що, у свою чергу, ускладнює вирішення теоретичних проблем у правоохоронній сфері та здійснює негативний вплив на діяльність цих органів. Крім того, слід підкреслити, що у чинному національному законодавстві [2; 48-50; 63; 87; 91; 191; 192] відсутнє конституційне та інше нормативно-правове закріплення поняття та системи правоохоронних органів та лише приблизно визначено перелік правоохоронних органів України.
Так, у результаті проведеного аналізу зазначених вище наукових праць та норм чинного законодавства України, можна дійти висновку, що у широкому розумінні до правоохоронних органів відносять практично усі органи державної влади, діяльність яких тим або іншим чином пов’язана із правоохоронною сферою, тобто основним завданням діяльності яких є підтримання правопорядку, забезпечення законності, охорона права шляхом здійснення превентивних заходів та боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Таким чином, можна зробити висновок, що до правоохоронних органів (у широкому розумінні) відносяться органи державної влади, що безпосередньо формують державну політику у правоохоронній сфері – носії правотворчої функції – та керують реалізацією цієї політики (тобто суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері, компетенція яких була проаналізована у попередньому підрозділі), та ті органи державної влади, що реалізують сформовану державну політику у правоохоронній сфері, – носії правотворчої (у рамках наданої компетенції) та правоохоронної функцій. Слід зазначити, що до органів державної влади, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері, належать не лише органи виконавчої влади, на які безпосередньо покладено виконання приписів нормативно-правових актів, а й інші органи державної влади (наприклад, Прокуратура України). Тобто, під органами державної влади, що реалізовують державну політику у правоохоронній сфері, слід розуміти правоохоронні органи (у вузькому розумінні), основним завданням яких є забезпечення нормального функціонування правоохоронної сфери, та інші органи державної влади, що «відповідають» за адміністративно-політичну сферу суспільства (наприклад, Збройні Сили України).
Так, до органів державної влади, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері, відносяться: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (наприклад, формування Збройних Сил України). У роботі вважалося за доцільне дослідити адміністративно-правове та організаційне забезпечення діяльності та взаємодії лише декількох із цих органів державної влади України, а саме: органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів служби безпеки та формувань Збройних Сил України.
Перший орган державної влади України, що уповноважений займатися реалізацією державної політики у правоохоронній сфері та компетенція якого буде досліджена в межах даного підрозділу, – це органи прокуратури. Згідно з чинним національним законодавством органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, що очолюється Генеральним прокурором України [88]. Перш за все хотілося б відзначити, що органи прокуратури не відносяться до системи органів виконавчої влади України, оскільки відповідно до Конституції України [2] виконання покладених на органи прокуратури функцій та повноважень є самостійним видом державної діяльності. Підтвердженням цього постають також специфічні функції та характер діяльності прокуратури, принципи організації діяльності органів прокуратури та єдність завдань цього незалежного централізованого державного органу. Доцільність дослідження саме цього органу державної влади як одного із суб’єктів реалізації державної політики у правоохоронній сфері зумовлена існуванням правоохоронної функції у органів прокуратури.
У результаті проведеного ретельного аналізу функцій органів прокуратури та основних принципів діяльності зазначених органів [88] можна зробити висновок, що з метою належної реалізації наданих їм функцій органи прокуратури України уповноважені захищати в межах своєї компетенції права та свободи громадян, виключно ґрунтуючись на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного або соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану. До того ж, у разі порушення прав та свобод громадян органи прокуратури уповноважені шляхом розгляду відповідних заяв та скарг, нагляду за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами вживати необхідних заходів (виключно в межах своєї компетенції) щодо своєчасного усунення порушень закону та притягнення до відповідальності осіб, що допустили ці порушення. Особливо слід наголосити, що усі ці дії органи прокуратури мають здійснювати гласно, тобто широко інформуючи громадськість та відповідні органи державної влади про існуючий стан законності та правопорядку, про особливості функціонування правоохоронної сфери, загрози, що зашкоджують її належному функціонуванню, та про заходи щодо усунення існуючих та потенційних загроз, а також заходи щодо забезпечення та зміцнення законності та правопорядку в країні [193].
Серед основних напрямків діяльності органів прокуратури хотілося б виокремити таку діяльність як розробка та втілення у життя низки організаційних заходів щодо підвищення ефективності прокурорського нагляду за діяльністю інших правоохоронних органів, усунення порушень законності та захисту прав громадян під час проведення правоохоронними органами оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства. До таких заходів можна віднести: прокурорський нагляд за додержанням законів органами податкової міліції, нагляд за додержанням законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового слідства та дізнання органами внутрішніх справ, органами Державної прикордонної служби, Державної митної служби тощо.
Зважаючи на тематичну спрямованість нашого дослідження, хотілося б акцентувати увагу на особливостях організації взаємодії органів прокуратури з іншими органами державної влади, особливо в частині забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери. Так, уповноважені представники органів прокуратури мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, Кабінету Міністрів України, колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (Генеральний прокурор України та його заступники); у засіданнях Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її органів, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, колегій міністерств, міністерств та відомств Автономної Республіки Крим, місцевих Рад, їх виконавчих комітетів, комісій, інших органів управління (Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, їх заступники); у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування (прокурори областей, міст Києва та Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники та помічники прокурорів) [88]. Хотілося б підкреслити, що у відповідному нормативно-правовому акті [88] чітко не визначено, з метою вирішення яких саме питань уповноважені представники органів прокуратури мають право брати участь у засіданнях відповідних органів державної влади.
Ще однією формою налагодження взаємодії органів прокуратури з іншими органами державної влади постає проведення колегій прокуратур із запрошенням, у разі необхідності, представників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ та організацій, їх об’єднань. Згідно з чинним законодавством колегії прокуратур є дорадчими органами та розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності та стану правопорядку, тобто забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери та усунення проблемних питань, які виникають на цьому шляху.
Усвідомлюючи всю значущість налагодження ефективного функціонування правоохоронної сфери шляхом встановлення взаємодії з усіма суб’єктами, що функціонують в цій сфері, органи прокуратури розробляють нові та вдосконалюють вже існуючі форми взаємодії, зокрема, постійно практикують спільні виїзди з представниками інших правоохоронних органів у конкретні регіони для відпрацювання заходів по боротьби зі злочинністю, а також з окремими її видами, організовують роботу спільних слідчо-оперативних груп для розкриття та розслідування резонансних справ, вивчають та заслуховують на оперативних нарадах інформацію про стан розслідування у кримінальних справах, підслідних органам прокуратури, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України та Державній податковій адміністрації.
Слід підкреслити, що крім участі в засіданнях відповідних органів державної влади, присвячених проблемам правоохоронної сфери, та проведення колегій прокуратур, органи прокуратури мають взаємодіяти практично з усіма правоохоронними органами в частині належного забезпечення функціонування правоохоронної сфери, а саме: органами внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, митної служби, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України тощо. Звісно, що рішення про необхідність та пріоритетні напрямки такої взаємодії та координації зусиль уповноважені приймати Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в частині наданої їм компетенції. Так, з метою налагодження конструктивного діалогу з представниками інших правоохоронних органів та встановлення дієвої взаємодії з питань забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери уповноважені представники органів прокуратури мають право скликати координаційні наради, створювати відповідні робочі групи, витребувати статистичну та іншу необхідну інформацію, брати безпосередню участь в організації нарад Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президенті України тощо. В якості одного із прикладів налагодження конструктивного діалогу між органами прокуратури та іншими правоохоронними органами щодо забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери можна назвати постійне проведення спільних засідань колегій Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України, у ході яких обговорюється стан протидії злочинності та виробляються принципово нові шляхи усунення усіх існуючих та потенційних небезпек у правоохоронній сфері. Наступним прикладом конструктивного діалогу органів прокуратури та представників інших правоохоронних органів України постає створення відповідним Указом Президента України [194] Міжвідомчої робочої групи з питань протидії контрабанді та порушенням митних правил, основними учасниками якої постають представники органів прокуратури та органів служби безпеки.
Пріоритетним напрямком налагодження взаємодії органів прокуратури з іншими правоохоронними органами постає розробка та вжиття низки заходів