Адміністративно-правове та організаційне забезпечення взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері
На нашу думку, Європейський Союз дійсно зацікавлений у тому, щоб в Україні забезпечувався належний правопорядок, охоронялися та захищалися права і свободи людини та громадянина, органи державної влади були стабільним системним утворенням, усталеність якого вирішальною мірою визначалася б рівнем взаємодії усіх державних інституцій, які функціонують у правоохоронній сфері. Цілком закономірно, що зазначені обставини сприятимуть створенню внутрішніх передумов вступу України до Європейського Союзу (далі – ЄС). Водночас правоохоронна сфера України також має інтегруватися до правоохоронної сфери ЄС, що об’єктивно потребує якісно нового рівня співробітництва відповідних органів України, ЄС та країн-членів ЄС. Вважаємо, що дослідження досвіду країн ЄС щодо ефективного функціонування правоохоронної сфери, механізмів удосконалення взаємодії відповідних державних інституцій сприятиме усвідомленню органами державної влади України шляхів їх реформування та розвитку.
Дійсно, відповідно до національного законодавства перспективною метою зовнішньої політики України постає її членство в Європейському Союзі в результаті створення високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії [247]. Набуття Україною членства в ЄС постає результатом активного запровадження в Україні європейських норм та стандартів в усіх пріоритетних сферах суспільного життя (у тому числі і у правоохоронній), тобто результатом налагодження ефективного співробітництва України та ЄС. Слід підкреслити, що таке співробітництво стає можливим лише завдяки розробці та впровадженню відповідної нормативно-правової бази між Україною та ЄС, тобто в результаті створення єдиного правового поля задля ефективного вирішення актуальних завдань, що виникають у правоохоронній сфері. Але, хотілося б зазначити, що перш ніж розробляти та підписувати спільні з ЄС документи Україні необхідно привести власне законодавство у відповідність до загальновизнаних європейських норм та стандартів.
Перш ніж перейти до безпосереднього вивчення особливостей діяльності відповідних органів державної влади України у напрямку виведення своєї діяльності у правоохоронній сфері на якісно новий рівень, який би відповідав загальновизнаним європейським нормам та стандартам, на нашу думку, необхідно визначитися із тим, що ж власне розуміється під європейськими нормами та стандартами, які існують загальні європейські стандарти належного управління, тобто стандарти діяльності органів виконавчої влади. Перш за все хотілося б зазначити, що виникнення спільних для європейських країн стандартів, норм та принципів, у тому числі і у правоохоронній сфері, було зумовлено необхідністю зближення національних правових систем з метою найбільш повного забезпечення прав, свобод та законних інтересів їх громадян в усіх сферах суспільного життя.
У роботі В.Б. Авер’янова [214, с. 17-18] визначено, що слід розуміти під європейськими принципами адміністративного права. Отже, ґрунтуючись на наданому визначенні, спробуємо з’ясувати, що ж у нашому дослідженні буде розумітися під європейськими нормами та стандартами. Визначення поняття «європейські норми та стандарти» можна розкрити у двох площинах: у вузькому та у широкому сенсі. У вузькому сенсі, європейські норми та стандарти – це юридична абстракція, під якою розуміється сукупність норм, принципів та стандартів європейського права (адміністративного, цивільного, господарського, кримінального тощо), що були вироблені європейською правовою доктриною в процесі наближення правового (адміністративного, цивільного, господарського, кримінального тощо) регулювання суспільних відносин в європейських країнах до єдиних принципів, норм та стандартів. У широкому сенсі під європейськими нормами, принципами та стандартами розуміються принципи, норми, стандарти права Європейського Союзу, окремі статутні принципи, норми та стандарти регіональних європейських організацій, норми, принципи й стандарти міжнародного права, що набули уточнення у регіональному контексті [214, с. 18].
До основних європейських норм, принципів та стандартів також відносяться критерії членства в ЄС, так звані Копенгагенські критерії (зокрема, стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство права, права людини, повагу і захист національних меншин тощо), Мадридські критерії (зокрема, перебудова адміністративних структур країни-заявника). Особливе місце в системі європейських норм, принципів та стандартів займають стандарти та принципи належного урядування, зміст яких полягає у наступному: діяльність усіх керівних інституцій ЄС та органів державної влади його країн-членів відбувається виключно при суворому дотриманні принципів демократії та верховенства права, пріоритету прав людини і громадянина у відносинах з органами державної влади. Саме ґрунтуючись на цих принципах, і було розроблено дві провідні європейські концепції – концепція належного урядування (good governance) та концепція належного управління (good administration) [214, с. 19], що постають найбільш вдалим прикладом належної організації діяльності органів виконавчої влади країн-членів ЄС та є безумовним орієнтиром для ефективного проведення адміністративно-правових реформ для усіх інших країн світу. Зважаючи на прагнення України досягти найближчим часом загальновизнаних норм, принципів та стандартів в усіх сферах суспільного життя, у тому числі у сфері належної організації діяльності органів виконавчої влади, у роботі вважалося за необхідне коротко зупинитися на аналізі основних положень концепцій належного урядування та належного управління.
Як вже зазначалося у роботі, одними із найважливіших критеріїв, досягнення яких сприятиме пришвидшенню темпів європейської інтеграції України, постають Копенгагенські та Мадридські критерії, основними вимогами яких є верховенство права, стабільність установ, що гарантують демократію, зокрема, перебудова адміністративних структур країни-заявника на членство [214, с. 275]. Тобто, за умов належним чином побудованої структури органів виконавчої влади, правильно організованої їх діяльності, спрямованої, у першу чергу, на якісний, а не на кількісний результат, Україна може отримати шанс на вступ до ЄС та набуття статусу повноправного члена ЄС. Одним із першочергових напрямків проведення реформ в Україні постає впорядкування системи органів виконавчої влади, підвищення ефективності їх функціонування, посилення провідної ролі міністерств як головних суб’єктів вироблення та реалізації державної політики у пріоритетних сферах суспільного життя. Як вже неодноразово зазначалося у роботі, однією із найбільш значущих сфер суспільного життя в Україні постає правоохоронна сфера. Таким чином, можна дійти висновку, що впорядкування системи органів виконавчої влади, які функціонують у правоохоронній сфері, підвищення ефективності їх діяльності, посилення провідної ролі міністерств як головних суб’єктів вироблення та реалізації державної політики у правоохоронній сфері відноситься до першочергових напрямків реформування усієї системи державного управління. Зважаючи на прагнення України інтегруватися до європейської спільноти, налагодити якісно нове співробітництво України з країнами-членами ЄС у пріоритетних сферах суспільного життя (у тому числі і у правоохоронній сфері), особливої значущості та актуальності набуває процес досягнення Україною європейських стандартів та цінностей у сфері управління державою (зокрема, реформування системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування шляхом створення публічної адміністрації).
В рамках ЄС з метою налагодження ефективної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування усіх країн-членів було розроблено концепцію належного урядування, основний зміст якої зводиться до необхідності дотримання органами виконавчої влади двох основних принципів – демократії та верховенства права. Ґрунтуючись на основних положеннях зазначеної концепції, було вироблено концепцію належного управління, зміст якої буде проаналізовано дещо пізніше. Хотілося б акцентувати увагу, що саме концепція належного урядування (точніше, один із її принципів належного управління) зумовила виникнення інституту публічної адміністрації в її сучасному розумінні.
Термін «публічна адміністрація» вже досить тривалий час використовується в країнах-членах ЄС, проте на Україні ще не набув свого широкого розповсюдження. На даний момент відсутня єдина точка зору вітчизняних науковців щодо визначення поняття «публічна адміністрація», у національному законодавстві чітко не закріплено визначення цього поняття. У результаті аналізу праць науковців (В.Б. Авер’янова, Н. Гнидюка, І.Б. Коліушка, В.П. Тимощука) [214; 248-252], які займалися вивченням поняття «публічна адміністрація», у роботі вважалося за доцільне навести найбільш поширене у наукових колах визначення поняття «публічна адміністрація». Так, під публічною адміністрацією розуміється система органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації (у випадку делегування ним органами виконавчої влади та місцевого самоврядування частини своїх повноважень) та будь-які інші суб’єкти, що здійснюють публічно-управлінські функції з метою досягнення публічного інтересу та надійного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
Прагнення України досягти європейських стандартів у сфері державного управління вимагає створення ефективної системи публічної адміністрації, пріоритетним завданням якої буде орієнтація на людину, надання якісних публічних послуг, утвердження поваги до людини з боку публічних інституцій шляхом створення системи публічної адміністрації. Саме тому, орієнтація на вироблені європейською спільнотою норми, принципи і стандарти побудови та організації діяльності органів публічної адміністрації постає першочерговим завданням тих перетворень, що відбуваються в Україні. Отже, розглянемо існуючі європейські норми, принципи та стандарти у сфері належного урядування. До стандартів належного урядування відносяться: належне законодавство, законність, участь, відкритість, прозорість прийняття рішень, доступ до інформації, належна організація, належний персонал, належний фінансовий та бюджетний менеджмент, ефективність, відповідність, відповідальність та нагляд [214, с. 26, 276; 253; 254].
Слід підкреслити, що наведений перелік стандартів є уточненням п’яти основних політичних принципів належного урядування, наведених у Білій книзі Європейського урядування (2001 р.) [255]: відкритість, участь, відповідальність, ефективність та відповідність (узгодженість). Вважаємо за необхідне прокоментувати останній із зазначених принципів [214, с. 26]. Принцип відповідності або узгодженості передбачає необхідність узгодження та зрозумілості політик, що впроваджуються та узгоджуються різними органами на різних рівнях управління з метою найбільш ефективної їх реалізації. Крім того, як зазначено у роботі [214, с. 26], зазначений принцип «презюмує відповідальність органів управління різних рівнів за ефективне впровадження доручених їм завдань у контексті реалізації комплексних програм розвитку та відповідних політик ЄС». Аналіз тлумачення принципу відповідності дозволяє зробити наступний висновок. Сутність принципу відповідності, що постає складовою частиною п’яти основних політичних принципів належного урядування, значною мірою узгоджується із змістом принципу конструктивної взаємодії, що був запропонований у підрозділі 1.2 дисертації. Водночас впровадження принципу відповідності під час реалізації моделі взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері сприятиме здійсненню тактичної взаємодії відповідних органів державної влади. Зважене та обґрунтоване застосування усіх зазначених вище стандартів належного урядування органами публічної адміністрації сприятиме розробці та впровадженню не окремих політик кожним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування окремо, а узгодженню та формуванню спільної та зрозумілої для усіх політики.
Таким чином, урахування європейських стандартів належного урядування органами публічної адміністрації в Україні дозволить привести діяльність органів публічної влади у правоохоронній сфері також у відповідність до зазначених критеріїв шляхом реформування зазначених органів. Як зазначає В.Б. Авер’янов [214, с. 21-22], метою реформування органів публічної адміністрації постає підвищення рівня так званої «адміністративної здатності» органів публічної влади України під час їх взаємодії з кінцевими споживачами публічних послуг – громадянами. На сьогодні одним із чинників, що перешкоджають підвищенню «адміністративної здатності» органів публічної влади в Україні, що функціонують у правоохоронній сфері, постає недостатня захищеність прав та свобод громадян у відносинах з органами публічної адміністрації [214, с. 22]. На нашу думку, такий стан справ зумовлений недостатнім законодавчим забезпеченням здійснення адміністративних процедур, неврахуванням (або неналежним врахуванням) інтересів громадян у взаємовідносинах з органами влади щодо надання адміністративних послуг, абсолютною непрозорістю (або «уявною» прозорістю) діяльності органів публічної адміністрації, пріоритетом відомчих інтересів над інтересами громадянина, формалізмом у відносинах з громадянами тощо. Вважаємо, що одним із кроків у напрямку усунення зазначеної проблеми може поставати прийняття відповідного нормативно-правового акту, положення якого враховували б усі проаналізовані вище у підрозділі європейські принципи, норми та стандарти, розроблені європейськими регіональними організаціями, що стосуються належного урядування; чітко врегулювати на законодавчому рівні порядок здійснення адміністративних процедур.
Водночас слід нагадати, що у підрозділі 1.1 дисертації було запропоновано формувати державну політику, виходячи із балансу інтересів громадянського суспільства та держави. Така саме позиція відстоювалася і під час визначення концептуальних засад державної політики у правоохоронній сфері (підрозділ 1.4 дисертації), і під час дослідження державного управління (не владний вплив суб’єктів управління на об’єкт управління, а взаємодія, діалог). Таким чином, у концепції державного управління у правоохоронній сфері мають бути закріплені зазначені європейські принципи та стандарти належного урядування.
Наступна концепція, розробка якої певним чином стимулювала подальший розвиток публічних адміністрацій в ЄС та налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади між собою та з громадянами, – концепція належного управління. До основних засад концепції належного управління відноситься необхідність належного дотримання органами публічної адміністрації прав громадян під час надання адміністративних послуг та обов’язок діяти виключно у суворій відповідності до законних очікувань суб’єктів відповідних правовідносин. Серед основних принципів концепції належного управління, дотримання яких Україною призведе до впорядкування діяльності усіх органів виконавчої влади, що функціонують у правоохоронній сфері, хотілося б виокремити наступні принципи: законності; рівності; пропорційності, заборони зловживання владою; об’єктивності; врахування та відповідності законним очікуванням; інформування та консультування; справедливості; етичності; використання простої та зрозумілої мови; повідомлення про отримання документів; обов’язкової передачі документів уповноваженим органам; розумного проміжку часу для прийняття рішень; повідомлення про прийняте рішення; захисту даних та поваги приватної інформації; дотримання вимог конфіденційності інформації під час виконання запитів; прозорості адміністративних дій; спрощення організації органів публічної влади, адміністративних процедур та вимог щодо оформлення документів; удосконалення внутрішніх правил органів публічної влади; належної підготовки державних службовців; раціоналізації організації адміністрації; гнучкості у роботі практичних органів; доступності адміністративної влади та публічних послуг, електронного урядування та використання електронної пошти [214, с. 19-20; 253] тощо.
Звичайно, європейські норми, принципи та стандарти належного управління мають своє нормативно-правове забезпечення, тобто фіксуються у численних рекомендаціях й резолюціях Європейського Союзу та Ради Європи, а також в окремих нормативних актах правової системи ЄС «acquis communautaire». Так, хотілося б навести декілька нормативно-правових документів, що закріплюють існуючі європейські стандарти належного управління та розподіляють їх на чотири групи – Рекомендації Ради Європи № 6, 10, 19, 20 від 2000, 2003 та 2004 років, Резолюції Ради Європи № 1, 2, 7, 10, 16, 31 від 1977, 1980, 1987, 1991, 1997 років [214, с. 24]. Зазначені нормативно-правові акти встановлюють такі групи стандартів належного управління:
1) стандарти, що стосуються законності (законність, обов’язок адміністрації виконувати закон, недискримінація, рівність, пропорційність, заборона зловживання владою, безсторонність, нейтральність службовців та адміністрації, прийняття адміністративних рішень протягом розумного строку, право на оскарження адміністративного рішення, законні очікування та відповідь);
2) стандарти, що застосовуються до участі індивідів (участь індивідів у вирішенні спорів певними альтернативними способами, право бути заслуханим та робити заяви);
3) стандарти, що застосовуються до виконання (етичність, ефективність, постійність надання адміністративних послуг, продуктивне виконання управлінських завдань, навчання службовців);
4) стандарти, що застосовуються до прозорості та контролю (використання простої, зрозумілої та сприйнятливої мови, ведення відповідних записів, прозорість адміністративної діяльності, активне поширення інформації, запити про надання інформації, дотримання конфіденційності, захист відомостей, повага приватності, повідомлення про прийняте рішення, зазначення можливих засобів захисту та строків для їх використання).
За результатами вивчення усіх існуючих європейських норм, принципів та стандартів належного управління вважаємо за доцільне підкреслити, що існує дуже значна чисельність цих стандартів та велика кількість поділів на різні групи, що певним чином ускладнює сприйняття інформації, оскільки спостерігається постійне дублювання принципів та стандартів в різних групах. Зважаючи на європейські принципи належного управління, яким має відповідати діяльність органів виконавчої влади України, що функціонують у правоохоронній сфері, хотілося б акцентувати увагу, що створення ефективної та відносно стабільної системи органів виконавчої влади, розмежування повноважень між різними органами, які функціонують у сфері, що аналізується, забезпечення виконання делегованих повноважень, впровадження раціональної та прозорої процедури формування та реалізації державної політики у правоохоронній сфері із залученням громадськості, розробки та впровадження ефективних правових механізмів захисту громадян у відносинах з органами публічної адміністрації має поставати пріоритетним напрямком діяльності, на належну та своєчасну реалізацію якого повинні бути спрямовані зусилля усіх органів державної влади України, у першу чергу, державного управління у правоохоронній сфері.
Хотілося б акцентувати увагу, що якісне реформування органів публічної влади України, які функціонують у правоохоронній сфері, з урахуванням провідних європейських норм, принципів та стандартів, стає неможливим без проведення своєчасної реформи адміністративного права, оскільки саме ця галузь права постає першочерговим засобом забезпечення належного дотримання та діючого захисту прав й свобод людини та громадянина у сфері функціонування виконавчої влади держави. Зважаючи на прагнення України набути статусу повноправного члена ЄС та враховуючи курс України на якісне реформування адміністративного права, вважаємо за необхідне наголосити на доцільності приведення цієї галузі права у відповідність до європейських принципів адміністративного права, оскільки європейське право постає основним каталізатором та регулятором євроінтеграційних процесів. Отже, європейські принципи адміністративного права, які вперше були сформульовані Ю. Шварне у 1988 році, також входять до системи норм, принципів та стандартів, яким мають відповідати органи публічної влади України, що функціонують у правоохоронній сфері.
До принципів європейського адміністративного права відносяться принцип автономності європейського права, примата над національним правом, безпосередності застосування, законності, можливості скасування (або відкликання) незаконного адміністративного акта, недискримінації, юридичної визначеності, пропорційності, поваги до фундаментальних прав людини та громадянина, рівності, солідарності, субсидіарності, належного управління, прозорості, застосування, прямої дії, право на захист [214, с. 103, 279-280]. Звісно, що європейські принципи адміністративного права були розроблені не тільки на основі загального європейського права, у формування цієї галузі європейського права було задіяно цілку низку норм національного конституційного та адміністративного права країн-членів ЄС, норм міжнародного права та власне права ЄС. Таким чином, можна дійти висновку, що стрімкий розвиток європейського адміністративного права безпосередньо пов'язаний із розвитком адміністративного права у наднаціональному контексті. На нашу думку, необхідно обов’язково підкреслити той факт, що міжнародне право та європейське право не є словами-синонімами, оскільки міжнародне право було розроблено з метою врегулювання відносин між державами, а європейське право було розроблено з метою врегулювання відносин не лише між державами-членами ЄС, а й між громадянами, що там мешкають. У результаті аналізу зазначених вище принципів адміністративного права можна стверджувати, що європейське адміністративне право постає саме тим засобом, за допомогою якого функціонує сфера публічної влади, тобто сфера виконання законів та інших нормативно-правових актів ЄС, а норми адміністративного права слугують найбільш доступним та ефективним засобом забезпечення в сфері діяльності органів публічної влади максимально повного дотримання прав, свобод та інтересів громадян, а також їх дієвого захисту у випадках яких-небудь порушень з боку відповідних органів.
Як зазначається у роботі В.Б. Авер’янова [214, с. 107-108], до європейських принципів адміністративного права відносяться також і принципи європейського адміністративного простору, що були вироблені у 1999 році. У дисертації підтримується точка зору, що викладена у роботі [214, с. 16], щодо розуміння поняття європейського адміністративного простору: це «юридична категорія, яка використовується для позначення складної, цілісної, диференційованої та динамічної системи публічних (державних) адміністрацій європейських держав, покликаної забезпечувати однакову реалізацію прав громадян та юридичних осіб, створених у межах ЄС, а також забезпечувати ефективне та якісне надання адміністративних послуг». Зазначені принципи розподіляються на 4 основні групи, які, у свою чергу, діляться на підгрупи. Отже, до принципів європейського адміністративного простору відносяться:
принципи юридичної визначеності (тобто, принципи правової держави, верховенства права, надійності, передбачуваності, зв’язаності адміністрації законом, недискримінації, пропорційності, доцільності, процедурної справедливості, своєчасності, професіоналізму);
принципи відкритості та прозорості (тобто, принципи відкритості на противагу секретності, прозорості на противагу дискретності, винятковості конфіденційного та секретного характеру діяльності органів публічної влади, набрання законної сили тільки після офіційного опублікування, підлеглості публічних адміністрацій зовнішньому контролю, обов’язкового обґрунтування та наведення підстав прийнятого рішення особі, чиї права або законні інтереси зачіпаються у зв’язку із його прийняття);
принцип відповідальності (тобто, принципи несення відповідальності органами публічної адміністрації; презумпції винуватості органу публічної адміністрації у відносинах з громадянином, відшкодування шкоди органами публічної влади, заподіяної правам і законним інтересам громадян та іншим особам, формалізованих процедур з метою уникнення абстрактної відповідальності, пріоритету інтересів людини та громадянина у відносинах з органами публічної влади);
принцип ефективності та результативності (тобто, принципи ефективної адміністрації, ефективного та результативного виконання європейського законодавства) [214, с. 277-278; 253-258].
Так, у результаті ретельного аналізу змістового наповнення усіх зазначених європейських норм, принципів та стандартів, виключно у суворій відповідності до яких будується уся діяльність керівних інституцій ЄС та органів державної влади його країн-учасниць, можна дійти висновку, що в країнах-учасницях ЄС дуже прискіплива увага приділяється забезпеченню належного врядування, організації ефективної діяльності усіх органів державної влади, спрямованої, у першу чергу, на якісний результат та на служіння інтересам людини і громадянина, врегулюванню відносин органів виконавчої влади (публічної адміністрації) з громадянами шляхом належного дотримання органами публічної адміністрації прав людини та громадянина під час надання адміністративних послуг. Зважаючи на прагнення набути статусу повноправного члена ЄС, Україні слід проаналізувати досвід європейської спільноти щодо розробки та втілення у життя єдиних норм, принципів і стандартів, за результатами чого національна система органів державного управління набуде більш досконалих форм. Саме впровадження європейських норм, принципів та стандартів визнається першочерговим напрямком державно-правових реформ та реорганізації адміністративно-правових інститутів в Україні. До того ж хотілося б нагадати, що однією із обов’язкових вимог до України, як країни-кандидата на вступ до ЄС, постає приведення організаційної побудови та діяльності органів виконавчої влади у відповідність до Копенгагенських та Мадридських критеріїв.
Повертаючись до організації якісної взаємодії (стратегічної і тактичної) органів державної влади України у правоохоронній сфері, що має відбуватися у відповідності до проаналізованих вище європейських норм, принципів та стандартів, хотілося б акцентувати увагу на обов’язковості врахування усіма відповідними органами державної влади (як суб’єктами управління у правоохоронній сфері, так і тими, що функціонують в рамках об’єкта управління у правоохоронній сфері) принципів верховенства права та пріоритету прав людини і громадянина. Усвідомлюючи важливість впровадження в діяльність органів державної влади України, що функціонують у правоохоронній сфері, європейських принципів та стандартів, а також розуміючи складність вирішення цієї проблеми, у роботі вважалося за доцільне передусім акцентувати увагу на необхідності застосування цих принципів для удосконалення взаємодії відповідних органів державної влади України. Водночас актуалізація вирішення зазначеної проблеми безумовно передбачає проведення подальших системних досліджень, об’єднання зусиль наукової спільноти та органів державної влади України задля забезпечення належного правопорядку, прав і свобод людини та громадянина, набуття Україною статусу високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії.
Висновки
Запропоновано та обґрунтовано концепцію розробки адміністративно-правового та організаційного забезпечення взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері.
Запропоновано розглядати взаємодію органів державної влади України у правоохоронній сфері як систему, невід’ємними складовими якої постають стратегічна взаємодія органів державної влади України у правоохоронній сфері та тактична взаємодія зазначених органів. Наведено тлумачення поняття стратегічної та тактичної взаємодії відповідних органів у правоохоронній сфері.
Показано, що формування державної політики у правоохоронній сфері та її реалізація за допомогою державного управління у цій сфері постає тими організаційно-правовими механізмами, що забезпечують формування та реалізацію стратегічної і тактичної взаємодії.
Обґрунтовано, що структура правоохоронної сфери складається з двох складових: сфери правотворчої діяльності та сфери правоохоронної діяльності. Здійснено інституалізацію зазначених сфер Наголошено на необхідності налагодження взаємодії між сферою правотворчої діяльності та сферою правоохоронної діяльності, тобто між різноманітними інституціями зазначених сфер.
Запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження правоохоронної сфери як системи державного управління, що структурується у вигляді суб’єкта та об’єкта управління. Надано визначення суб’єктів та об’єкта державного управління.
Зазначено, що усталеність правоохоронної сфери як системного утворення залежить від здійснення зваженого державного управління у правоохоронній сфері, що здійснює свій організуючий вплив на діяльність відповідних органів державної влади (правотворчу та правоохоронну), а також на їх взаємодію. При цьому наголошено на доцільності зважати не лише на здійсненя владного впливу під час державного управління, але й на забезпечення ресурсообмінної взаємодії.
Виходячи із поняття «суб’єкт управління» та визнаючи державний характер управління у правоохоронній сфері, запропоновано склад суб’єктів управління: Президент України, Рада національної безпеки та оборони України і Кабінет Міністрів України.
Зазначено, що суб’єкти управління у правоохоронній сфері для здійснення ефективного управлінського впливу на об’єкт управління – підсистему правоохоронної сфери – повинні плідно взаємодіяти між собою, виходячи із положень державної політики у правоохоронній сфері, де і передбачено здійснення стратегічної та тактичної взаємодії. Такий підхід підтверджує доцільність системної форми організації суб’єктів управління в означеній сфері, що і запропоновано у роботі.
Проаналізовано адміністративно-правові повноваження Президента України щодо координації та налагодження конструктивної взаємодії (стратегічної та тактичної) усіх органів державної влади, що функціонують у правоохоронній сфері. Запропоновано адміністративно-правові та організаційні заходи щодо посилення ролі Президента України в забезпеченні взаємодії органів державної влади у правоохоронній сфері, ґрунтуючись виключно на положеннях чинного законодавства України.
Обґрунтовано доцільність включення Ради національної безпеки і оборони України до числа суб’єктів управління у правоохоронній сфері. Розглянуто нормативно-правову діяльність РНБО України у правоохоронній сфері, а також відповідні організаційно-правові заходи щодо забезпечення стратегічної та тактичної взаємодії серед суб’єктів управління та державних інституцій об’єкта управління.
Зроблено висновок, що здійснення Кабінетом Міністрів України заходів щодо забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери безпосередньо входить до його повноважень, зумовлюючи відповідні його адміністративно-правові повноваження як суб’єкта управління у правоохоронній сфері. Розглянуто зміст нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, що стосуються регулювання відносин у правоохоронній сфері, а також адміністративно-правові та організаційні заходи Уряду щодо створення урядових органів державного управління, що сприяють взаємодії Уряду України з іншими органами державної влади.
Запропоновано та обґрунтовано доцільність розгляду Верховної Ради України специфічним суб’єктом державного управління у правоохоронній сфері, який переважним чином «керує» правотворчою діяльністю відповідних органів державної влади України, що функціонують у правоохоронній сфері.
Окреслено низку організаційно-правових заходів, що сприятимуть удосконаленню управлінської діяльності суб’єктів управління у правоохоронній сфері та виведенню їх взаємодії на якісно новий рівень. Проаналізовано форми та методи державного управління та запропоноване їх комплексне застосування задля удосконалення взаємодії у правоохоронній сфері.
Проаналізовано конкретні приклади взаємодії суб’єктів управління та запропоновано вважати пріоритет прав і свобод людини системоутворюючим чинником їх діяльності та взаємодії. Підкреслено, що вирішення проблеми якісної взаємодії усіх суб’єктів управління у правоохоронній сфері України та відповідно і державних інституцій об’єкта управління має відбуватися виключно на основі встановлених юридичних норм, а не політичних механізмів.
Для з’ясування особливостей правоохоронної сфери як об’єкта управління було запропоновано декілька класифікацій окремої частини правоохоронної сфери, яка потребує посилення управлінського впливу задля упорядкування тих суспільних відносин, що є основними у цій частині сфери. Це дозволило здійснити інституалізацію об’єкта управління, виходячи із необхідності посилення соціальної спрямованості діяльності тих органів державної влади України, які за існуючою класифікацією в адміністративному праві «відповідають» перед державою та суспільством за адміністративно-політичну сферу життя.
Проаналізовано особливості організації та адміністративно-правового правового забезпечення діяльності органів прокуратури та їх взаємодії з іншими органами державної влади в частині забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери.
Визначено конструктивну роль Служби безпеки України у забезпеченні належного функціонування правоохоронної сфери, зокрема, щодо протидії проявам корупції серед працівників правоохоронних органів та посадових осіб, що займають керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування; боротьби з тероризмом. Розглянуто адміністративно-правове забезпечення їх діяльності та взаємодії.
Проаналізовано організаційно-правове забезпечення діяльності Збройних Сил України у правоохоронній сфері, зокрема щодо боротьби з корупцією, інтеграції до ЄС та НАТО.
Обґрунтовано, що МВС України налаштовує свою діяльність щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина на відповідність міжнародним стандартам в галузі правоохоронної діяльності. Йдеться, передусім, про створення у складі МВС України Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, а також Громадської Ради при МВС України з питань забезпечення прав людини. На основі аналізу завдань та функцій зазначених інституцій було запропоновано низку адміністративно-правових та організаційних заходів щодо належного забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності ОВС України, а також під час їх взаємодії з іншими правоохоронними органами.
Визначено пріоритетні адміністративно-правові та організаційні напрямки взаємодії правоохоронних органів та інших органів державної влади, що функціонують у правоохоронній сфері, а також форми цієї взаємодії. Показано роль стратегічної та тактичної взаємодії, організаційно-правових механізмів її реалізації у процесі удосконалення об’єкта державного управління – підсистеми правоохоронної сфери, а отже і діяльності та взаємодії інституцій, що реалізують правоохооронну функцію.
Базуючись на існуючих наукових напрацюваннях та положеннях чинного національного законодавства, у роботі запропоновано визначення адміністративних договорів, які укладаються між органами державної влади України у правоохоронній сфері. Розроблено також класифікацію адміністративних договорів з урахуванням особливостей діяльності органів державної влади України, що функціонують у правоохоронній сфері, та їх взаємодії.
Запропоновано та обґрунтовано доцільність використання адміністративних договорів для забезпечення тактичної взаємодії суб’єктів державного управління між собою, а також відповідних органів державної влади України, що здійснюють свою діяльність в межах об’єкта управління, з обовязковою фіксацією таких заходів у компетенції цих органів.
Визначено перелік питань, з приводу яких можуть укладатися координуючі адміністративні договори між органами державної влади України у правоохоронній сфері.
Підтримана позиція щодо необхідності прийняття Закону України «Про адміністративні договори» або відповідного Кодексу, в якому б були закріплені як матеріальні, так і процесуальні норми укладання адміністративних договорів, питання щодо правової якості адміністративного договору, у тому числі і у правоохоронній сфері.
Доведено, що виконання Копенгагенських та Мадридських критеріїв щодо вступу України до ЄС значною мірою пов’язано із впровадженням в діяльність органів державної влади України у правоохоронній сфері як європейських принципів і правових стандартів, так і принципу конструктивної (ресурсообмінної) взаємодії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: в 2 т. / [ред. колегія В.Б. Авер’янов (голова) та ін.]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», Т. 1: Загальна частина. – 2007. – 592 с.
Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Международная защита прав и свобод человека: Сб. документов / [сост. и авт. вступ. сл. Г.М. Мелков]. – М.: Юрид. лит., 1990. – 661 с.
Карпачова Н. З прийняттям Загальної декларації прав людини розпочалася нова ера – ера надій і сподівань кожного на право бути людиною / Н. Карпачова, О. Святоцький // Право України. – 2008. – № 12. – С. 4–16.
Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – С. 270.
Тацій В.Я. 60 років Загальній декларації прав людини / В.Я. Тацій // Право України. – 2008. – № 12. – С. 17–22.
Рабінович П. Світовий маніфест гуманізму (до 60-річчя проголошення Загальної декларації прав людини / П. Рабінович // Право України. – 2008. – № 12. – С. 23–29.
Социология как наука: учебное пособие / [технический редактор Т.А. Смирнова]. – Тверской институт экономики и менеджмента, 1999г. – 315с.
Скакун О.Ф. Теория государства и права: учебник / О.Ф. Скакун. – Харьков: