Парламенты Украины и демократических стран мира
Зазначимо, що ідея бікамералізму стосовно специфічних умов і конкретних реалій України була відкинута Міжнародним юридичним форумом «Нова Конституція України — шлях до утвердження української державності», про що організатор і керівник указаного форуму доповідав народним депутатам на сесії Верховної Ради у січні 1996 р. Негативне ставлення до даної проблеми виражалося також і в інших формах (круглі столи, семінари, прес-конференції, публікації).
Враховуючи всебічні обставини, Верховна Рада України на стадії парламентського доопрацювання проекту Конституції і обговорення його на сесії відхилила ідею бікамералізму, закріпивши в новому Основному Законі український парламент однопалатним органом.
Розділ 3. Стислий історичний нарис становлення парламентаризму в Україні
Традиції сучасного ураїнського парламентаризму сягають своїм корінням в історію східного словянства. І складається з кількоких етапів становлення:
Звичаєве віче давньоруської княжої доби (VI-XI ст.)
Київська законодавча традиція Польсько-Литовської доби (XIII-XVI ст.)
Генеральна Рада козацької доби (XV-XVIII ст.)
Перша конституційна Рада за гетьманату Пилипа Орлика (XVIIIст.)
Український парламентаризм часів Австрійської та Російської імперій (кін. XIX-початок XXст.)
Центральна Рада Української Народної Республіки (початок XX ст.)
Верховна Рада УРСР (XX ст.)
Верховна Рада незалежної України.
Проміжним наслідком цього процесу стала Верховна Рада України в тому стані в якому вона зараз є.
Розділ 4 . Структура Верховної Ради України
4.1 Голова Верховної Ради України та його заступники
Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. Голова Верховної Ради України (Стаття 88 Конституції України):
веде засідання Верховної Ради України;
організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
організовує роботу апарату Верховної Ради України;
проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради.
Голові Верховної Ради України допомагають два його заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови.
Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.
4.2 Комітети Верховної Ради України
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, у частині першій та другій статті 89 визначила, що Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів Комітети здійснюють попередній розгляд питань, що віднесені до повноважень Верховної Ради України Виходячи з цих вимог Конституції, Верховна Рада 5 травня 1997 року ухвалила Постанову "Про перетворення постійних комісій Верховної Ради України у комітети"
Попередня Конституція України передбачала, що Верховна Рада обирала з числа народних депутатів України постійні комісії для ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належали до відання Верховної Ради, а також для сприяння проведенню в життя законів України та інших рішень, прийнятих Верховною Радою, контролю за діяльністю державних органів і організацій Згідно з цією Конституцією постійні комісії були суб'єктами права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України Нова Конституція України це право за комітетами не закріпила.
Напрклад, всього у Верховній Раді України XIII скликання діяло 23 комітети
з питань правової політики і судово-правової реформи,
з питань державного будівництва, діяльності Рад і самоврядування
з питань соціальної політики та праці,
з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства,
з питань молоді, спорту і туризму,
з питань науки та народної освіти
з питань культури і духовності,
з питань економічної політики та управління народним господарством
з питань бюджету,
з питань фінансів і банківської діяльності,
з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів
з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку,
з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку села,
з питань екологічної політики,
з питань Чорнобильської катастрофи,
з питань ядерної політики та ядерної безпеки,
з питань законності і правопорядку,
з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією
з питань оборони і державної безпеки,
з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів,
з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин,
законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації,
у закордонних справах і зв'язках з СНД
4.3 Тимчасові спеціальні і слідчі комісії Верховної Ради України
Верховна Рада України відповідно до статті 89 Конституції України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес — тимчасові слідчі комісії.
Організація і порядок діяльності цих комісій визначаються Регламентом Верховної Ради України з урахуванням відмінностей, пов'язаних як з їх функціональною спрямованістю, так і зі специфікою методів вирішення завдань, поставлених перед ними Верховною Радою України.
У своїй діяльності тимчасові слідчі комісії незалежні, а оцінку їх роботи дає лише Верховна Рада України. Висновки комісій не е вирішальними для суду і слідства, вони мають лише рекомендаційний характер.
Відповідно до глави 2.1 Регламенту Верховна Рада обирає із числа народних депутатів України Лічильну комісію. Тимчасова Лічильна комісія після створення комітетів набуває статусу Лічильної комісії і виконує свої функції до закінчення повноважень Верховної Ради.
Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про приватизацію державного майна" Верховною Радою створюється спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації. Контрольна комісія обирається на строк повноважень Верховної Ради чергового скликання. Народні депутати, обрані до складу Контрольної комісії, не припиняють своєї діяльності в роботі постійних комітетів. Згідно з Положенням, що затверджено Верховною Радою України ЗО червня 1994 року, Контрольна комісія здійснює контроль за додержанням законодавства України про приватизацію, виконанням Державної програми приватизації.
4.4 Аппарат Верховної Ради України
Апарат Верховної Ради України складають: Секретаріат Верховної Ради України (до якого входять загальний секретаріат, секретаріати комітетів Верховної Ради України, секретаріати Голови Верховної Ради України і його заступників та апарат депутатських фракцій, груп); Управління справами Верховної Ради України; Інститут законодавства Верховної Ради України; Видавництво Верховної Ради України (Парламентське видавництво).
Очолює апарат Верховної Ради України Керівник апарату Верховної Ради України, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України. Керівник апарату підпорядковується безпосередньо Голові Верховної Ради України. Керівник апарату очолює Секретаріат Верховної Ради України.
1.Секретаріат Верховної Ради України
Секретаріат Верховної Ради України є складовою частиною апарату Верховної Ради України. Здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційно-аналітичне, кадрове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України та її органів, народних депутатів України.
До Секретаріату Верховної Ради України входять:
Секретаріат Голови Верховної Ради України
Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України
Секретаріат Заступника Голови Верховної Ради України
Управління організаційної роботи з комітетами
Юридичне управління
Науково-експертне управління
Науково-аналітичне управління
Відділ зв'язків з органами правосуддя
Відділ обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України
Відділ контролю
Загальний відділ
Відділ редагування стенографічних матеріалів
Відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення
Відділ технічної роботи з документами Перший відділ
Управління комп'ютеризованих інформаційних систем та мереж
Відділ по зв'язках з місцевими органами влади і самоврядування
Відділ з питань звернень громадян
Відділ міжпарламентських зв'язків
Прес-служба
Відділ кадрів
Сектор мобілізаційної роботи
Секретаріати комітетів Верховної Ради України
Апарат депутатських фракцій, груп
Комісія у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945рр. при Верховній Раді України
2. Управління справами Верховної Ради України
Управління справами Верховної Ради України є складовою частиною апарату Верховної Ради України. Управління справами очолює Керуючий справами, який одночасно є заступником Керівника апарату Верховної Ради України з фінансових та господарських питань. На Управління справами покладається фінансово-господарське і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України та її апарату, забезпечення соціально-побутових, житлових та інших умов діяльності народних депутатів України та працівників апарату. Для здійснення цих функцій у підпорядкуванні Управління справами знаходяться виробничі, господарські та соціально-побутові структури, що забезпечують діяльність Верховної Ради України, які до складу її парату не входять.
Безпосередньо до Управління справами Верховної Ради України входять
Відділ бухгалтерського обліку, фінансів та економічного аналізу
Загальний відділ
Відділ правової роботи та взаємодії з народними депутатами України
Відділ медичного, санаторного та побутового обслуговування
Відділ забезпечення протокольних заходів та господарського обслуговування
Відділ зв'язку та телерадіосистем
Відділ будівництва, капітального ремонту і технічного нагляду
Відділ матеріально-технічного постачання
Сектор забезпечення комп'ютерних програм і обробки інформації
3. Інститут законодавства Верховної Ради України
Інститут законодавства Верховної Ради України е науково-дослідним прикладним структурним підрозділом у складі апарату Верховної Ради України, основним завданням якого є здійснення науково-методичного забезпечення законодавчого процесу та організація розробки або проведення експертизи найважливіших законопроектів за дорученням керівництва Верховної Ради України координація наукових досліджень з питань формування національної системи законодавства України
Очолює Інститут законодавства директор, який підпорядковується Голові Верховної Ради України, а з оперативних питань координації діяльності — Керівнику апарату Верховної Ради України. У структурі Інституту законодавства утворюються такі підрозділи
Відділ теорії та методології законодавчої діяльності і систематизації законодавства
Відділ конституційного законодавства та державного будівництва
Відділ адміністративного та фінансового законодавства
Відділ цивільного та господарського законодавства
Відділ трудового та соціального законодавства
Відділ кримінального та виправно-трудового законодавства
Відділ міжнародного та порівняльного законодавства
Відділ інформаційного та організаційно-технічного забезпечення
Сектор бухгалтерського обліку, економіки та аналізу
Договірно-правовий сектор
Редакційно-видавничий сектор
4. Видавництво Верховної Ради України (Парламентське видавництво)
Парламентське видавництво є структурним підрозділом апарату Верховної Ради України на яке покладається видання офіційних документів парламенту, редакційне забезпечення публікаторської діяльності комітетів, інформаційних аналітичних та науково-дослідних підрозділів апарату Верховної Ради України, випуск наукової, інформаційно-довідкової та методичної літератури з питань державного будівництва і правова підготовка бібліографічних та рекламно-інформаційних видань
Очолює видавництво керівник видавництва, який підпорядковується Голові Верховної Ради України, а з оперативних питань координації діяльності — Керівнику апарату Верховної Ради України
У структурі видавництва діють такі підрозділи
Відділ підготовки та випуску офіційних видань
Відділ підготовки та випуску наукових і довідково-інформаційних видань
Відділ технічного забезпечення та економіки
Відділ організаційно-правового та інформаційного забезпечення
4.5 Рахункова Палата
Одним із структурних підрозділів Верховної Ради України є Рахункова палата.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рахункову палату":
Рахункова палата Верховної Ради України (далі - Рахункова палата) є постійно діючим вищим органом державного ,фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ.
Основними завданнями Рахункової палати є(ст.2 Закону України "Про рахункову палату):
організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням доходної та видаткової частин Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;
контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля, використанням об'єктів права власності, які не підлягають приватизації;
контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, а також щодо укладання угод про державні позики і кредити, здійснення контролю за використанням кредитів, одержаних Україною від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, і позик, які не передбачені Державним бюджетом України;
контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;
здійснення контролю за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорогоцінних металів, каміння, наданням кредитів та здійсненням операцій по розміщенню золотого і валютного резервів;
аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;
регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;
виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.
4.6 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини керує інституцією, яка не входить до структури Верховної Ради. Це самостійний конституційний орган влади. Він функціонує при Верховній Раді незалежно від державних органів та посадових осіб. По відношенню до нього Верховна Рада виступає як вищий орган управлін-
ня. Його діяльність "доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод " (стаття 4 закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").
У Законі, який було прийнято Верховною Радою 23 грудня 1997 року, зазначається, що "парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини" (стаття 1).
Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений є:
• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
• додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;
• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
• поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право (за статтею 13 Закону):
• невідкладного прийому вищими посадовами особами держави, керівниками органів місцевого самоврядування;
• бути присутніми на засіданнях Верховної Ради, Кабінету міністрів, Конституційного Суду, Верховного Суду, суддів загальної юрисдикції;
• безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;
• на ознайомлення з документами, включаючи документи органів прокуратури і судів;
• вимагати від посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування проведення перевірок діяльності підконтрольних їм підприємств, установ і організацій;
• запрошувати посадових осіб і громадян України для отримання від них пояснень щодо обставин, що перевіряються;
• відвідувати місця попереднього ув'язнення і установи відбування покарань засудженими, установи примусового лікування;
• бути присутніми на засіданнях судів усіх інстанцій;
• перевіряти стан додержання встановлених прав людини і громадянина державними органами, що здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність
Уповноважений Верховної Ради з прав людини представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності.
Розділ 5. Основні функції парламентів світу
5.1 Законодавчі функції парламенту.
Розробка законів та інших законодавчих актів є безпосереднім обов'язком парламенту і його діяльністю, що відбувається постійно. Справа в тому, що постійна зміна суспільних відносин вимагає постійного вдосконалення правової системи суспільства. Тому парламенти всіх країн безперервно працюють над тим, щоб їхні закони відповідали вимогам часу. Як показує історичний досвід, представницькі органи, обрані народом, найкраще виконують функцію законотворення, хоч у деяких країнах (Франція, Іспанія) уряди також мають делеговані повноваження видавати законодавчі акти - ордонанси.
Парламенти приймають Конституцію країни, вносять до неї зміни, приймають конституційні і звичайні закони, щорічні закони про державний бюджет і поправки до них.
Законодавчий процес у різних країнах має суттєві відмінності, які обумовлені в першу чергу політичною системою, традиціями, правовою культурою, та економічною ситуацією в країні. Проте законотворчі процедури у різних парламентах мають багато спільного. Їх потрібно вивчати і використовувати для удосконалення роботи власного парламенту.
Етапи законотворчої діяльності є зазвичай циклічними. Законопроекти спершу розглядаються парламентським комітетом, потім сесією парламенту (палата), знову комітетом і знову парламентом. Якщо парламент двопалатний, то послідовність проходження законопроекту повторюється у кожній палаті. Але тоді після розгляду законопроекту потрібно ще узгодити розбіжності між обома палатами. Якщо глава виконавчої влади має право накладати вето, то парламент при використанні ним цього права повинен ще й здолати це вето, як правило, проголосувавши двома третинами голосів. Альтернативним варіантом є згода з главою держави.
Важливим етапом законотворення є підготовка законопроектів. Більшість громадян переконана, що законопроекти готує парламент. Насправді суб'єктом законодавчої ініціативи є не лише парламент, а й інституції та установи виконавчої влади (президент, міністерства тощо).
Особливо важливі законопроекти у деяких країнах перед розглядом у парламенті доводяться до відома громадян через засоби масової інформації. У Великій Британії, наприклад, ця процедура виконується через публікацію "білої книги" з законопроектами, де будь-хто з громадян може познайомитися зі змістом законопроекту і висловити свої зауваження чи пропозиції (формальні консультації). Перед поданням до парламенту законопроект розглядають також зацікавлені групи, партії, державна скарбниця, національні та міжнародні агентства (неформальні консультації).
Подання законопроектів до парламенту є простою процедурою. Вони без обговорення передаються на розгляд у комітети. Керівництво парламенту, як правило, визначає комітет, якому дає доручення підготувати законопроект для розгляду у парламенті (палаті). Комітет після аналізу законопроекту може його відхилити або доповісти у парламенті (палаті).
Комітет, якому доручено підготувати законопроект, узгоджує поправки і зауваження інших комітетів і депутатів і готує єдиний текст законопроекту, що затверджується більшістю його членів. Голова або один з членів комітету презентує законопроект у парламенті (палаті). У таких парламентах як шведський Ріксдаг чи Конгрес США більшість поданих законопроектів комітетами навіть не розглядається, тому що тут депутати мають необмежене право вносити власні законопроекти. Наприклад, конгресменами США за дворічний період подається близько 20000 законопроектів.
Процедури розгляду і голосування законопроектів у різних парламентах можуть суттєво відрізнятися в залежності від партійної структури законодавчого органу. Проте кінцевим результатом є завжди прийняття або відхиленняя законопроекту.
В Україні Верховна Рада може приймати закони з будь-яких питань за винятком тих, що приймаються всеукраїнським референдумом (наприклад, зміна території України). Виключно законами України визначаються наступні питання (стаття 92):
• Права і свободи людини і громадянина;
• Набуття громадянства, статус іноземців і осіб без громадянства;
• Права корінних народів і національних меншин;
• Порядок застосування мов;
• Порядок використання природних ресурсів, континентального шельфу, космічного простору, транспорту, зв'язку;
• Основи соціального захисту;
• Засади зовнішніх зносин, митної справи;
• Засади утворення і діяльності політичних партій;
• Організація і діяльність органів виконавчої влади;
• Територіальний устрій України;
• Судоустрій, судочинство, статус суддів, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання, нотаріату, адвокатури;
• Засади місцевого самоврядування;
• Основи національної безпеки, організація Збройних Сил України;
• Правовий режим державного кордону, воєнного і надзвичайного стану;
• Організація і порядок проведення виборів і референдумів;
• Організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України.
• Законами України встановлюються:
• Державний бюджет і бюджетна ситема України, ситема оподаткування, податки і збори, статус національної валюти та іноземних валют, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
• Порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
Порядок встановлення державних стандартів;
Порядок встановлення і захисту державних символів;
Державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги;
Державні свята;
Порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон.
Пріоритетною законодавчою функцією Верховної Ради є внесення змін до Конституції України. Законопроект про внесення змін до Конституції може бути внесений Президентом України або не менш як третиною конституційного складу депутатів Верховної Ради. Законопроект про зміни до Конституції приймається на сесії більшістю голосів, а потім на наступній сесії - конституційною більшістю.
Внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України, що стосуються основ конституційного ладу, подається Президентом або не менш як двома третинами народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, і повинен бути затвердженим Всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України.
5.2 Контрольні функції парламенту
Поряд з законодавчими, контрольні функції є важливою сферою діяльності парламенту. В парламентах різних країн контрольні повноваження можуть бути надзвичайно різноманітними. Це залежить від ролі, яку відіграє парламент певної країни у системі державного управління.
Для виконання контрольних функцій парламент повинен мати доступ до необхідних джерел інформації. Конституція і закони країни повинні надавати парламенту і його комітетам повноваження, що зобов'язують органи виконавчої влади, організації і приватних осіб надавати інформацію на запит парламентарів.
Конституції і закони країн розвинутої демократії надають парламентам найрізноманітніші засоби для здійснення їх контрольних функцій: положення про письмові звіти урядових установ перед парламентом, можливість виклику державних чиновників до комітетів чи парламенту для надання свідчень з того чи іншого питання, депутатський запит, година запитань і відповідей, день уряду, можливість створення спеціальних контрольних органів, щорічний звіт уряду, звіти уряду про виконання окремих програм з різноманітних напрямків діяльності, можливість ведення депутатських розслідувань тощо. Права комітетів проводити розслідування мають особливу вагу для міжвладного балансу в питаннях, що стосуються марнотратства, шахрайства чи зловживання службовим становищем окремих представників виконавчої влади.
Визначальним фактором ефективного законодавчого контролю найчастіше є ті обсяги фінансових та технічних ресурсів, що можуть надаватися парламентом урядові для виконання урядових програм. Державне управління в сучасних умовах вимагає високої професійності як від законодавців так і від служб, що сприяють діяльності законодавчого органу. Парламентська структура передбачає використання цих служб для допомоги парламентарям у виконанні контрольних функцій, але для цього необхідна висока кваліфікація і професійність апарату, що забезпечує парламентський орган як технічними знаннями, так і досвідом.
Органи виконавчої влади, як правило, не зацікавлені у наданні повної інформації парламенту. Тому, скажімо, в комітетах Конгресу США все частіше використовуються письмові свідчення урядовців під присягою. Це значно прискорює процес розслідувань.
Закони країни також повинні передбачати норми відповідальності свідків за відмову надати інформацію або за надання неправдивої інформації. У багатьох країнах такі норми відсутні. Дуже добре ця процедура відпрацьована у США. Там свідок за надання неправдивої інформації може бути притягнутий до відповідальності за неповагу до невід'ємного права Конгресу на отримання інформації. Згідно зі встановленою процедурою особа, що надала неправдиві свідчення приводиться парламентським приставом до Палати представників чи Сенату, які розглядають його справу, після чого його можуть ув'язнити у в'язниці Капітолію. Там він може утримуватися протягом всього терміну повноважень Конгресу поки не погодиться виконати поставлені вимоги.
Окрім процедури притягнення до відповідальності на основі невід'ємного права Конгресу в США також запроваджено процедуру притягнення до відповідальності за злочинну неповагу на основі закону. Відповідно до цієї процедури особа, яку викликано для надання свідчень чи документів Палаті представників чи Сенату, і яка цього не зробила вважається винною і карається штрафом у 1000 доларів або ув'язненням на термін до одного року.
У США практикується також право притягнення до відповідальності за неповагу, що не є образою гідності. Цю процедуру застосовує лише Сенат. Він звертається у федеральний окружний суд, який має видати наказ щодо особи, котра відмовляється підкоритися викликові до Сенату. Ця процедура не передбачає кримінального переслідування відповідної особи.
В Україні найбільш важливі контрольні санкції Верховна Рада може застосувати до Кабінету міністрів. Це право передбачене статтею 87 Конституції України. Згідно з цим Верховна Рада за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів може прийняти резолюцію недовіри Кабінету міністрів більшістю конституційного складу. Ця процедура може бути застосована парламентом не раніше ніж через рік після схвалення Верховною Радою програми діяльності Кабінету міністрів.
Контроль за діяльністю Кабінету міністрів здійснюється через заслуховування звітів Кабінету міністрів на дні уряду чи під час парламентських слухань з того чи іншого питання. Контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснюється Верховною Радою через Уповноваженого Верховної Ради України. Контроль бюджетно-фінансової діяльності державних установ здійснюється Верховною Радою через Рахункову палату.
Верховна Рада України також здійснює контроль за діяльністю прокуратури. Для контролю з окремих питань вона може створювати тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.
Контрольні функції Верховної Ради унормовані не тільки Конституцією, а й регламентом та законом "Про постійні комісії Верховної Ради України".
5.3 Установчі функції парламенту
В країнах розвинутої демократії законодавча, виконавча і судова гілки влади є незалежними. Проте ця незалежність не є повною хоч би тому, що влади не є незалежними у призначенні своїх посадових осіб. Парламенти, як і глави держав, беруть участь у призначенні посадових осіб виконавчої влади і суддів. Ця процедура є важливим елементом системи стримувань і противаг, що встановлюється в державі для забезпечення неможливості концентрації влади якоюсь з трьох незалежних гілок.
Роль парламенту у призначенні посадових осіб виконавчої влади відрізняється залежно від того, який державний устрій існує в країні - парламентська чи президентська республіка. Загалом, в парламентських системах прем'єр-міністр і кабінет можуть у будь-який момент бути відправлені у відставку більшістю голосів членів парламенту. Там зазвичай голови уряду повинні заручитися належною підтримкою з боку парламенту і політичних партій ще до свого призначення. Фактично це дає можливість членам парламенту і особливо представникам партій більшості отримувати істотний вплив на наступні рішення прем'єр-міністра на своїй посаді.
В президентських системах голова виконавчої влади обирається на основі загального виборчого права, перебуває на посаді протягом визначеного терміну, має можливість бути незалежним у своїх діях, тому для балансу міжвладних відносин дуже важливо, щоб парламент мав певні важелі впливу на посадових осіб виконавчої влади, яких призначає президент.
В Південній Америці устрій більшості країн базується на президентській системі, а процес затвердження парламентом кандидатур на урядові посади як засіб парламентського контролю часто відсутній. Така система встановлювалась там на протязі довгого часу за домінування виконавчої влади, що часто спиралася на потужну підтримку армійських формувань. Таким чином, президенти не відчували потреби дослухатися до думки