Парламенты Украины и демократических стран мира
У змішаних президентсько-парламентських системах механізми парламентського контролю над призначення посадових осіб виконавчої влади зазвичай обмежений окремими положеннями. Наприклад, в Німеччині парламент призначає виконавчих осіб судових органів, перш за все, Конституційного Суду. Кандидатури на посади останнього пропонує Міністр юстиції, а їх затвердження відбувається в обох палатах парламенту. Комісія з питань висунення кандидатур, що допомагає Міністрові юстиції у призначенні на суддівські посади судів загальної юрисдикції, також обирається парламентом.
В Перу Сенат призначає або затверджує призначення суддів Верховного суду, Генерального прокурора. Уповноваженого у справах банків і страхування, Генерального ревізора з перевірки рахунків, а також вищих офіцерів збройних сил. Судді обираються на спільних засіданнях обох палат.
В Мексиці Сенат санкціонує призначення міністрів, дипломатичних представників, керівників збройних сил і суддів Верховного суду. Сенат Аргентини має аналогічні повноваження.
У Швейцарії обидві палати спільно обирають членів Федеральної ради (кабінету), ЗО суддів Федерального трибуналу (Верховного суду) і дев'ять суддів Федерального суду у справах страхування.
В Португалії Збори республіки обирають десять суддів Конституційного суду, а також інших вищих суддів, уповноваженого з прав людини, голову Національної ради з питань планування, а також членів різних державних організацій.
Особливо складною є система контролю Конгресу США за призначенням посадових осіб виконавчої влади. Тут цей процес став надзвичайно важливим елементом парламентського контролю. Близько 2500 урядових чиновників підлягають перевірці і затвердженню Сенатом, що є частиною процесу призначення. До них належать 800 вищих посадових осіб виконавчої влади (міністри, їхні заступники й помічники), 150 послів, 800 федеральних суддів, 200 прокурорів та керівників системи судових виконавців і приблизно 500 членів рад, що функціонують на непостійній основі. Повноваження відхилення кандидатур є достатньо реальним, і Сенат часто застосовує його у випадках, коли має вагомі підстави для сумнівів щодо адекватності запропонованої кандидатури відповідній посаді. Затверджені члени кабінету є підзвітними голові виконавчої влади, президенту країни. Процес затвердження посадових осіб у США вимагає, щоб кандидат заповнив дві детальні анкети (одну для виконавчої влади, яку вивчає відомство з питань урядової етики, другу для відповідного профільного комітету Сенату). Анкети заторкують професійні, фінансові та етичні моменти біографії кандидата. Перевірка поданих в анкетах відомостей здійснюється Федеральним бюро розслідувань. Після цього відбуваються слухання на відкритому засіданні, які проводить відповідний комітет Сенату.
Слухання можуть бути дуже короткими або тривалими залежно від ступеню суперечливості кандидатури на урядову посаду. Якщо йдеться про дуже суперечливі кандидатури, слухання можуть розтягуватися на тижні і навіть місяці. Фактично вони є парламентським засобом змусити президента зняти кандидатуру.
Затвердження законодавчим органом кандидатів, поданих президентом на урядові посади відіграє важливу роль у збереженні американської політичної системи. Новообраний президент швидко переконується, що ефективна діяльність уряду вимагає тісної співпраці між законодавчою та виконавчою гілками влади. Крім того, оскільки у США часто виконавча й законодавча влади контролюються різними політичними партіями, то відсутність з боку президента реального бажання ефективно співпрацювати з опозиційною партією, а також із законодавчою владою, робить адміністрацію нездатною ефективно функціонувати. Очевидно, що особи, що отримують призначення на посади в уряді за допомогою процедури схвалення парламентом, повинні більш уважно зважати на вимоги законодавчої влади.
В Україні Верховна Рада має наступні установчі функції відповідно до статті 85 Конституції:
• надання згоди на призначення Президентом України прем'єр-міністра України;
• призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
• призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
• призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
• призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
• призначення на посади та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
• надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
• надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
• призначення третини складу Конституційного Суду України;
• обрання суддів безстрокове;
• призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України.
Важливою державотворчою функцією Верховної Ради є призначення виборів Президента України, який обирається громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Верховна Рада має право також усунути Президента України з поста з застосуванням процедури імпічменту у випадку вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Відповідно до статті 92 Конституції України Верховна Рада може виключно через закони унормовувати структуру і діяльність органів виконавчої влади, національної безпеки, суду, прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, адвокатури, статистики та інформатики.
Верховна Рада України визначає територіальний устрій України, статус столиці України, спеціальний статус міст України.
Верховна Рада України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за висновком Конституційного Суду про порушення нею Конституції України або законів України.
Верховна Рада України затверджує структуру, чисельність, функції Збройних Сил України, Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ України.
5.4 Бюджетно - фінансові функції парламенту
Бюджетно-фінансові функції парламенту полягають у розробці і затвердженні національного бюджету. Це право обумовлюється Конституцією країни, регламентом парламенту і законодавчими актами.
Парламент приймає Бюджетну резолюцію, яка встановлює основні показники прибуткової і видаткової частин бюджету. Відповідно до прийнятої парламентом Бюджетної резолюції уряд розробляє Державний бюджет, у якому чітко визначає джерела і рівень фінансових надходжень, а також всі необхідні витрати за певними категоріями і розподіл фінансів між регіональними бюджетами.
Бюджет, розроблений урядом і узгоджений з бюджетним комітетом, подається на розгляд парламенту. Парламент має певні часові межі для його розгляду і прийняття. Неприйняття бюджету парламентом у багатьох країнах призводить до відставки уряду.
Складення і затвердження бюджету є копіткою справою, що пов'язана з вирішенням питань раціональності розподілу бюджетних коштів за категоріями видатків та між регіональними бюджетами. В умовах дефіциту ресурсів і розмаїття цілей політичних діячів, задіяних в процесі прийняття державного бюджету важко досягти оптимальності розподілу грошей між відомствами, установами, регіонами тощо.
Державний бюджет складається у відповідності до бюджетної системи країни, системи оподаткування, рівня податків і зборів, засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, а також порядку випуску та обігу державних цінних паперів.
Організація державних надходжень і видатків через бюджет надає можливість парламенту здійснювати постійний контроль діяльності уряду.
5.5 Внутрішньополітичні функції парламенту
Внутрішньополітичні функції парламенту визначаються конституцією держави. Вони обумовлюються тими повноваженнями парламенту, які надаються йому для забезпечення політичних, економічних, соціальних, культурних і екологічних прав громадян.
Верховна Рада України має в цій сфері наступні повноваження:
• затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного, науково-технічного розвитку, охорони довкілля;
• затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
• визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;
• прийняття відповідних законів щодо основ соціального захисту, форми і виду пенсійного забезпечення, засад регулювання праці і зайнятості, шлюбу сім'ї, охорони дитинства, материнства, виховання, освіти, культури, охорони здоров'я, екологічної безпеки.
5.6 Зовнішньополітичні функції парламенту
Парламент може мати суттєвий вплив на ведення міжнародних справ країною. В обсяг його повноважень входить визначення основних засад зовнішньої політики. Однак парламенти непридатні для ведення повсякденної роботи у сфері міжнародних відносин, для цього відповідні повноваження надаються спеціальним державним установам виконавчої гілки влади (наприклад, Міністерству закордонних справ).
Виконавча влада відповідає за ведення міжнародних справ, бо навіть прогнозований перебіг подій на міжнародній арені потребує
негайної реакції. Міжнародні переговори, як правило, потребують фахівців-дипломатів і конфіденційного обговорення. Парламент у такому режимі діяти не може. Проте він слідкує за діями уряду на міжнародній арені, може обговорювати політику і дії уряду, і навіть ініціювати свої власні розслідування з приводу міжнародних проблем.
До повноважень парламентів належить також ратифікація міжнародних договорів. У більшості країн з двопалатними парламентами договори затверджуються на засіданнях нижньої палати. У Мексиці це право належить Сенатові, а в Перу договори затверджуються на спільних засіданнях обох палат. У Швейцарії найважливіші міжнародні договори повинні виноситися на референдум на виогу не менше 50000 громадян. Інші угоди або договори можуть виноситись на референдум за рішенням Федеральних зборів. Питання про участь у таких організаціях, як Організація Об'єднаних Націй (00Н), підлягають обов'язковому вирішенню через референдум.
Ратифікація міжнародних договорів, як правило, здійснюється простою більшістю голосів. Однак є й винятки. Наприклад, Сенат США, який має особливо великі повноваження у сфері ратифікації міжнародних договорів, кожний договір, укладений президентом, повинен схвалити більшістю у дві третини голосів. Так, після Першої світової війни Сенат не ратифікував Версальський договір.
Ратифіковані міжнародні договори іноді вимагають внесення змін у діюче законодавство. Тому при розгляді таких договорів парламенти перш за все аналізують їх на відповідність конституції і діючому законодавству. При невідповідності конституційним нормам договір не може бути ратифікованим, що й мало місце при розгляді Версальського договору Сенатом Конгресу США.
Більшість парламентів створює комітети з закордонних справ, а в країнах з двопалатними парламентами такі комітети створюються здебільшого кожною з палат. Ці комітети можуть провадити розслідування міжнародних і відомчих проблем, а також викликати міністрів і підлеглих їм посадових осіб для свідчень.
Більшість конституцій країн розвинутої демократії надають урядові право оголошувати надзвичайний стан. В умовах надзвичайного стану уряд повинен мати можливості діяти швидко без узгодження своїх дій з парламентом. В деяких країнах, наприклад, Австрії, Мальті, Мексиці і Сполучених Штатах Америки, право оголошувати війну належить тільки законодавчому органові. Однак це положення в деяких з вищезазначених країн можна процедурне обійти. Так, США вели корейську і в'єтнамську війни без їх оголошення Конгресом. Внаслідок цього в 1973 році Конгрес прийняв Закон про військові повноваження, який надав Конгресу більших можливостей в сфері контролю за відправленням військ за кордон.
Верховна Рада України в області зовнішньополітичних відносин має наступні повноваження:
• визначення засад зовнішньої політики;
• надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів;
• денонсація міжнародних договорів;
• прийняття законів про зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну діяльність;
• оглошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;
• схвалення рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших формувань у разі агресії проти України;
• схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам;
• про направлення підрозділів Збройних сил до інших держав;
• про допуск підрозділів інших держав на територію України;
Основа зовнішніх політико-правових відносин України закладена у Декларації про державний суверенітет України, якою проголошено рівноправність у зовнішніх зносинах і намір стати нейтральною позаблоковою державою, яка безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі і європейських структурах та визнає пріоритет загальноприйнятих норм міжнародного права.
Відповідно до Декларації про державний суверенітет Верховна Рада прийняла Постанову "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет у сфері зовнішніх зносин" і зобов'язала Кабінет міністрів передбачити в Державному бюджеті статтю видатків на зов-
нішньополітичну діяльність, розробити й подати на розгляд Верховної Ради проекти законів, що мають регулювати зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини з іншими державами, а також створити систему підготовки кадрів для органів зовнішніх зносин.
З часу здобуття незалежності України Верховна Рада прийняла низку законів у сфері зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності:
• Про зовнішньоекономічну діяльність (16.04.1991р.);
• Про захист іноземних інвестицій в Україні (10.09.1991 р.);
• Про дію міжнародних договорів на території України (10.12.1991р.);
• Про внесення змін до закону України "Про іноземні інвестиції" (14.10 1992р.);
• Про міжнародні договори України (22.12.1993 р.);
• Про режим іноземного інвестування (10.03.1996 р.);
• Про вступ України до Міжнародного валютного фонду (03.06.1992р.);
• Про вступ України до Міжнародного банку реконструкції та розвитку (03.06.1992 р.);
• Про вступ України до Міжнародної фінансової корпорації (03.06.1992р.);
• Про вступ України до Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агенства по гарантіях інвестицій (03.06.1992р.);
• Про міжнародний комерційний арбітраж (24.02.1994 р.).
Укладені і ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори становлять невід'ємну частину законодавства України.
Верховна Рада України приєдналася до 6 міжнародних конвенцій з питань боротьби зі злочинністю, до конвенцій і договорів з проблем екології. Верховна Рада України прийняла закони про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи 1949 року.
Верховна Рада України плідно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Парламентською Асамблеєю Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), Міжпарламентською Асамблеєю країн Співдружності Незалежних Держав (МПА) тощо.
Виконуючи роботу у відповідних комітетах Верховної Ради України, народні депутати мають можливість брати участь у роботі міжнародних парламентських асоціацій. Ці асоціації організують конференції, семінари, провадять інші види діяльності, під час яких парламентарі країн-членів цієї оргнанізації отримують нагоду зустрічатися зі своїми колегами, знайомитися з проблемами одне одного й обговорювати питання, що становлять спільний інтерес. Такі зустрічі можуть впливати на рішення, що приймаються Верховною Радою.
РОЗДІЛ II. ПАРЛАМЕНТИ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
2.1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРЛАМЕНТІВ 2.1.1. Законодавчі акти, що регулюють діяльність парламентів
Парламенти є структурно складними установами, що зумовлено необхідністю організації їх ефективної роботи. Закони і постанови в них приймаються, як правило, більшістю або конституційною більшістю голосів після обговорення питання. За відсутності чітко встановлених правил за таких умов дискусії з певних спірних питань ніколи не привели б до позитивного результату. Тому правила роботи парламентів обумовлюються Конституцією, регламентом, окремими законодавчими актами, чи навіть традиціями.
Конституція визначає порядок формування парламенту, його структуру, порядок роботи, повноваження, а також права і обов'язки депутатів.
Регламент - це збірник процедурних правил роботи парламенту при вирішенні різних питань: відкриття першої і наступних сесій, вибори керівництва, формування комітетів, слідчих і контрольних комісій, формування органів виконавчої і судової влади, розгляд законопроектів, розгляд бюджету, розгляд звіту уряду, прийняття рішень, постанов та інших законодавчих актів, здійснення контрольних функцій тощо.
Проте і в цьому випадку є винятки. Парламент Великої Британії працює в умовах відсутності писаної конституції. Порядок його роботи визначається звичайними законами, деякі правила знаходяться в конституційних угодах, а єдиного документу - регламенту - не існує.
Основним джерелом процедур Палати громад є постійні правила. Вони приймаються Палатою і можуть бути відмінені у будь-який час. Крім постійних правил приймаються також сесійні правила, які діють під час роботи сесії. У зв'язку з прийняттям певного закону Палата може прийняти тимчасове правило асі Нос. Закон про парламент 1949 року встановив правила розгляду фінансових законопроектів і актів делегованого законодавства.
103Депутати парламенту користуються збірником правил парламентської процедури "Трактат Ерскіна Мея про право, діяльність і звичаї парламенту". Цей трактат було видано в XIX столітті і він витримав 20 видань.
На відміну від Великої Британії в Австрії порядок роботи Національної Ради визначається регламентом, що є федеральним законом і приймається конституційною більшістю у 2/3 депутатів Палати. За дотриманням регламенту слідкує 5 секретарів-депутатів і три депутати, які обираються для нагляду за дотриманням регламенту.
В Італії основи діяльності парламенту виписані в Конституції, де сформульовані основні принципи діяльності обох палат. Стаття 64 Конституції проголошує: "Кожна Палата приймає свій регламент абсолютною більшістю голосів своїх членів". Таким чином, регламент не є законом, але приймається як спеціальний закон з додержанням відповідних норм Конституції. Кожна палата має свій регламент, хоча основні їх положення загалом співпадають.
У Португалії діяльність однопалатного парламенту, Асамблеї Республіки, також регламентується Конституцією, але крім того ще й Органічним законом про Асамблею Республіки, Регламентом Асамблеї Республіки і законом про статус депутата.
Парламент Фінляндії має назву Едускунта. Його діяльність регулюється Актом про Едускунту 1928 року.
Парламент Франції є двопалатним і складається з Національних зборів і Сенату. Його діяльність визначається Конституцією, Ордонансом № 58 - 1100 від 17 листопада 1958 року про діяльність палат парламенту і регламентами Національних зборів і Сенату, а також Генеральними інструкціями, які приймають Бюро кожної з палат.
Порядок роботи Верховної Ради України регулюється:
• Конституцією України (Статті розділу IV);
• діючим Регламентом Верховної Ради України;
• законом "Про постійні комісії Верховної Ради України";
• законом "Про статус народного депутата України";
• законом "Про поведінку народного депутата України (декларація про доходи)";
• законом "Про попередження корупції".
Конституція України визначає основні моменти організації роботи Верховної Ради України, підкреслюючи, що "порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом "Про Регламент Верховної Ради України". Конституція визначає, коли відкриваються чергові (перший вівторок лютого і вересня) і позачергові сесії ( "скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менше третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України"), коли проводиться закрите засідання (за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України). Конституція визначає права і обов'язки депутатів Верховної Ради, Голови Верховної Ради, встановлює порядок організації комітетів, спеціальних і слідчих комісій, порядок законодавчої роботи, порядок прийняття бюджету і порядок контролю за використанням коштів Державного бюджету.
Регламент є одним із найважливіших актів, що регулюють роботу Верховної Ради. Він, відповідно до вимог статті 82 Конституції України, повинен бути законом. Це дуже серйозна вимога. Адже регламент є окремим законом або складовою частиною закону про парламент лише у кількох країнах: Австрії, Естонії, Латвії, Литві, Молдові, Словенії, Фінляндії, Чехії та Швеції. В більшості ж країн регламент є внутрішнім документом парламенту, а не діючим законом. Очевидно, що розробники Конституції України, враховуючи попередній досвід роботи Верховної Ради, намагалися посилити основні моменти внутрішньої організації її роботи і впорядкувати основні моменти її взаємодії з структурами виконавчої влади, коли виписували цю вимогу.
Прийняття Регламенту як закону наділяє його великою силою, але зменшує автономію парламенту. Це чітко видно із статей Ордонансу № 58 - 1100 про діяльність палат парламенту, прийнятого урядом Франції у 1958 році.
У зв'язку з вищенаведеним, очевидно, що норми закону "Про регламент Верховної Ради України", що в даний час знаходиться в стадії розробки, не повинні бути занадто деталізованими.
Діючий регламент Верховної Ради України є досить об'ємним документом (194 сторінки). Сутність цього документу визначає стаття 1.0.2:
"Регламент Верховної Ради України має силу закону, який встановлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України."
Керівництво Верховної Ради і депутати повинні діяти у строгій відповідності з регламентом. У деяких країнах, наприклад, у Конгресі США запроваджена спеціальна служба парламентарія, в обов'язки якої входить контроль за дотриманням регламенту та запобігання його порушення з боку спікера Палати. В Австрії парламент обирає трьох депутатів для нагляду за дотриманням Регламенту.
Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України" є третім за значенням документом, який унормовує діяльність Верховної Ради України (прийнято рішення про прийняття нового закону "Про комітети і комісії Верховної Ради України" і постійні комісії перейменовано у комітети, але новий закон поки що не прийнято). Цей закон по суті унормовує діяльність робочих органів Верховної Ради. Відповідно до нього всі народні депутати розподіляються по комітетах, які опікуються законодавством у певній сфері державотворення і суспільного життя. Депутати подають заяви про бажання працювати у певному комітеті за власним вибором або за рекомендацією фракцій. Мінімальна і максимальна кількість депутатів у комітетах обмежена, тому рішення про членство депутатів у певних комітетах приймає Верховна Рада.
Утворення комітетів вносить до певної міри дезорганізуючий струмінь у період організації керівного складу парламенту. Справа в тому, що перелік комітетів і їх юрисдикція не визначені ні Конституцією ні регламентом, тому кожне скликання Верховна Рада починає з того, що визначає, які комітети доцільно утворити і які функції їм надати. Без сумніву, задля ефективнішої роботи слід було б визначити регламентом перелік та юрисдикцію комітетів. Важливе значення має і те, що при збереженні комітетів у новому скликанні Верховної Ради при них залишаються працювати фахівці секретаріату, які вже набули певного досвіду роботи.
Однак, варто зазначити, що аргументи на користь встановлення переліку комітетів і їх юрисдикції у регламенті не є беззаперечними. З часом пріоритети державної політики можуть змінюватися, а отже і комітети повинні отримувати відповідну юрисдикцію. Так, палати Конгресу США кожного скликання переглядають регламент своєї роботи і можуть змінювати кількість і юрисдикцію комітетів. Мабуть перелік і юрисдикцію комітетів варто визначити, надавши право новообраній Верховній Раді вносити певні зміни.
Закон "Про статус народного депутата України" є також важливим у сфері унормування діяльності Верховної Ради. Він вимагає, щоб народний депутат не вів ніякої діяльності, окрім депутатської, і постійно підвищував свою кваліфікацію. Проте ця вимога закону дуже часто депутатами ігнорується. Особливо це має місце тоді, коли народного депутата призначають на посаду у структури виконавчої влади.
Ця проблема виникає також завжди з обранням нового парламенту. Новообрані депутати не можуть себе уявити без своїх попередніх обов'язків. Особливо це стосується успішних бізнесменів, що стали депутатами. Природно, що вони не можуть залишити заняття своїм бізнесом, їх продовжує цікавити накопичення капіталу.
Важливою нормою закону "Про статус народного депутата України" була недоторканність народних депутатів України. Практично будь-яке порушення громадського порядку народним депутатом залишалося без покарання. Проблема недоторканності народних депутатів України постійно дискутувалася у пресі, а також народними депутатами у Верховній Раді України. Це викликало постійні збурення у Верховній Раді і впливало на її імідж. 16 квітня
2000 року на Всеукраїнському референдумі було проголосовано за відміну депутатської недоторканності.
2.1.2. Деякі проблеми урегулювання діяльності Верховної Ради України
Вищенаведені акти, якими регулюється порядок роботи Верховної Ради, вимагають внесення змін у зв'язку з прийняттям Конституції України у 1996 році. Наприклад, міжпартійні стосунки у Верховній Раді не відповідають нормам, закріплених регламентом. Закон "Про постійні комісії Верховної Ради" не встановлює граничної кількості комітетів і їх можливу юрисдикцію. Закони щодо декларації про доходи і попередження корупції є декларативними і не змушують народного депутата чи державного службовця вказувати джерело задекларованих коштів чи вказувати відповідність сплати податків.
Для проведення постійного діалогу між законодавчою і виконавчою гілками влади регламент Верховної Ради передбачає звітування чиновників на пленарних засіданнях, слухання у комітетах і письмові відповіді на запити народних депутатів. Зважаючи на усталені норми і процедури, існуючий діалог влад не можна вважати ефективним. Можна назвати кілька проблем, які варто було б унормувати для плідної роботи Верховної Ради України, базуючись на досвіді роботи парламентів світу:
• ввести "годину усних запитань і відповідей" членів уряду;
• запровадити ефективну систему слухань у комітетах (ця робота вже починає розгортатися за допомоги Програми сприяння парламенту України та інших неурядових і громадських організацій);
• визначити роль фракцій у законодавчому процесі;
• надати більше повноважень і ресурсів для розбудови дослідницької служби;
"Година запитань і відповідей" членів уряду є ефективним засобом проведення діалогу між гілками влади, яка з успіхом використовується у багатьох парламентах. Наприклад, у парламенті Великої Британії міністри щоденно протягом однієї години відповідають на запитання депутатів. За Конституцією Франції кожна палата Парламенту проводить одне засідання в тиждень для запитань і відповідей уряду. Регламент передбачає дві норми усних запитань - без дебатів і з дебатами.
На сьогодні в Верховній Раді унормованим спілкуванням депутатів з урядовими чиновниками є тільки спілкування на "Дні Уряду України", яке, на жаль, відбувається один раз на місяць і у формі розлогих доповідей, а не діалогу.
Проведення слухань у комітетах забезпечує не тільки ефективність законотворення, а й виконання контрольних функцій парламенту. Комітети парламенту опікуються проблемами певних напрямків і часто їх юрисдикція співпадає з юрисдикцією певних міністерств, з якими комітети повинні вести постійний діалог і контролювати їх діяльність у межах своїх повноважень.
Відповідно до процедури проведення слухань у комітетах представники виконавчої влади відповідають на будь-які питання стосовно своєї службової діяльності і надають депутатам необхідні матеріали і документи. Слухання у комітетах відбуваються у присутності запрошених представників наукових і громадських організацій, установ, підприємств, органів місцевого самоврядування і засобів масової інформації. Все це створює чітку систему взаємодії влад і робить суть її діяльності зрозумілою для широкого кола громадськості.
На жаль, сьогодні слухання у комітетах Верховної Ради України проводяться без визначеної системи, а їх процедура не є напрацьованою, тому ефективність цього заходу не дуже висока. Необхідно формалізувати процедуру і наполегливо впроваджувати її у практику роботи комітетів. Прес-служба парламенту повинна постійно опікуватися тим, щоб громадськість знала про питання, які будуть розглядатися у комітетах і на слуханнях задля того, щоб її представники могли взяти участь.
Щоб норми регламенту щодо слухань стали дійовими, слід, очевидно, передбачити санкції до посадових осіб виконавчої влади за неявку до комітету на слухання, а також за ненадання необхідної інформації і документів на вимогу комітету.Фракції у парламенті відіграють визначальну роль в організації роботи і виборі керівництва всіх його ланок. Вони поряд з комітетами беруть участь у законотворчій роботі, мають певні можливості впливати на законотворчу діяльність через своїх членів, які входять у комітети за квотами пропорційного представництва фракцій. Прикладом ефективної діяльності фракцій у парламенті є діяльність фракцій у Бундестазі Німеччини.
Фракції у Верховній Раді відіграють важливу роль у сфері організації керівних органів Верховної Ради, формуванні комітетів, контрольних і слідчих комісій.
Дослідницька служба має особливо важливе значення для роботи парламенту. Вона забезпечує депутатів необхідними довідковими і аналітичними матеріалами, без яких діяльність депутатів не може бути ефективною, тому що законотворчість парламенту стосується всіх сфер діяльності людини, а кожний депутат може бути фахівцем лише у своїй вузькій ділянці.
Прикладом ефективної дослідницької служби парламенту є дослідницька служба Конгресу СІЛА. Вона є підрозділом Бібліотеки Конгресу, має чисельний професійний апарат і безпосередньо обслуговує Конгрес. До цієї служби, яка допомагає Конгресові, приєднані ще три організації:
• Бюджетна служба Конгресу, яка надає йому інформацію, пов'язану з бюджетом, витратами та їх ефективністю.
• Служба загального обліку. Вона допомагає Конгресові у питаннях нагляду і координації діяльності Уряду, проводить незалежні аудиторські перевірки, дослідження та оцінку федеральних програм.
• Служба технологічних досліджень. Ця Служба готує для Конгресу матеріали з питань запровадження нових технологій.
У дослідницьких службах Конгресу працює понад 6000 працівників. Вони відповідають щороку на близько 500000 запитів від Конгресменів, комітетів і працівників апарату. Відповіді надаються у формі доповідей, бюлетенів, бібліографій, інформаційних повідомлень, семінарів, аудіо- та відеозаписів, консультацій телефоном тощо.
110
Потужної дослідницької служби у Верховній Раді не існує. Парламентська бібліотека не має кадрів для виконання аналітичних досліджень для депутатів. Бюджетної служби у Верховній Раді немає, як немає і служби для проведення аудиторських перевірок виконання урядових програм.
Для ефективної роботи парламенту необхідна також чітка його структуризація. При цьому структуризація у вигляді простого поділу парламенту на фракції нічого не вирішує. Жодна фракція без згоди інших фракцій не може "проштовхнути" своє рішення. Щоб проводити цілеспрямовану власну політику фракції парламенту повинні об'єднатися у парламентську більшість і опозицію з визначеними обов'язками і правами.
Чітко і ефективно ця проблема вирішується у країнах з двопартійною системою (США, Велика Британія). Партія, що перемогла на виборах, утворює парламентську більшість, а переможена партія утворює парламентську опозицію. Більшість отримує великі права у формуванні керівних органів парламенту і бере на себе відповідальність за втілення певної політики. Вона може формувати уряд (Великобританія) або давати згоду на призначення членів уряду (Сполучені Штати Америки).
Утворення парламентської більшості у країнах з багатопартій-ною системою є справою набагато складнішою. Як приклад можна навести формування більшості в Едускунті Фінляндії. Там парламентську більшість протягом багатьох років складає Демократичний союз народу Фінляндії, до якого входить Компартія, Соціал-де-мократична партія. Партія центру, Шведська народна партія. Ліберальна народна партія і Національна коаліційна партія. Вони формують коаліційний уряд, який іде у відставку при розвалі більшості, що викликає розпуск парламенту президентом.
Фракції меншості формують опозицію, яка має всі необхідні права для оприлюднення своєї точки зору з будь-яких питань, що розглядаються парламентом, проголошує заяви з певних політичних чи соціально-економічних напрямків і може пропонувати парламенту проголосувати за відповідну резолюцію. Опозиція не бере участі у формуванні уряду.
У Верховній Раді України 3 скликання фракції, відповідно до пропорційного представництва, сформували керівні органи. Розподіл фракцій на парламентську більшість і меншість не відбувся. Для такого об'єднання не було об'єктивних причин, тому що за Конституцією Верховна Рада не формує Кабінет міністрів, він формується президентом. За цих умов в січні 2000 року утворилася парламентська більшість, що підтримала програму уряду. Після свого створення більшість зайняла керівні посади Верховної Ради.
2.2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПАРЛАМЕНТІВ 2.2.1. Законодавчі функції парламенту.
Розробка законів та інших законодавчих актів є безпосереднім обов'язком парламенту і його діяльністю, що відбувається постійно. Справа в тому, що постійна зміна суспільних відносин вимагає постійного вдосконалення правової системи суспільства. Тому парламенти всіх країн безперервно працюють над тим, щоб