Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Парламенты Украины и демократических стран мира

Парламенты Украины и демократических стран мира

законодавчих органів.

У змішаних президентсько-парламентських системах механіз­ми парламентського контролю над призначення посадових осіб виконавчої влади зазвичай обмежений окремими положеннями. Наприк­лад, в Німеччині парламент призначає виконавчих осіб судових органів, перш за все, Конституційного Суду. Кандидатури на посади останнього пропонує Міністр юстиції, а їх затвердження відбувається в обох палатах парламенту. Комісія з питань висунення кандидатур, що допомагає Міністрові юстиції у призначенні на суддівські поса­ди судів загальної юрисдикції, також обирається парламентом.

В Перу Сенат призначає або затверджує призначення суддів Верхов­ного суду, Генерального прокурора. Уповноваженого у справах банків і стра­хування, Генерального ревізора з перевірки рахунків, а також вищих офі­церів збройних сил. Судді обираються на спільних засіданнях обох палат.

В Мексиці Сенат санкціонує призначення міністрів, диплома­тичних представників, керівників збройних сил і суддів Верховного суду. Сенат Аргентини має аналогічні повноваження.

У Швейцарії обидві палати спільно обирають членів Федераль­ної ради (кабінету), ЗО суддів Федерального трибуналу (Верховного суду) і дев'ять суддів Федерального суду у справах страхування.

В Португалії Збори республіки обирають десять суддів Кон­ституційного суду, а також інших вищих суддів, уповноваженого з прав людини, голову Національної ради з питань планування, а та­кож членів різних державних організацій.

Особливо складною є система контролю Конгресу США за при­значенням посадових осіб виконавчої влади. Тут цей процес став над­звичайно важливим елементом парламентського контролю. Близько 2500 урядових чиновників підлягають перевірці і затвердженню Се­натом, що є частиною процесу призначення. До них належать 800 вищих посадових осіб виконавчої влади (міністри, їхні заступники й помічники), 150 послів, 800 федеральних суддів, 200 прокурорів та керівників системи судових виконавців і приблизно 500 членів рад, що функціонують на непостійній основі. Повноваження відхилення кандидатур є достатньо реальним, і Сенат часто застосовує його у випадках, коли має вагомі підстави для сумнівів щодо адекватності запропонованої кандидатури відповідній посаді. Затверджені члени кабінету є підзвітними голові виконавчої влади, президенту країни. Процес затвердження посадових осіб у США вимагає, щоб кандидат заповнив дві детальні анкети (одну для виконавчої влади, яку вивчає відомство з питань урядової етики, другу для відповідно­го профільного комітету Сенату). Анкети заторкують професійні, фінансові та етичні моменти біографії кандидата. Перевірка пода­них в анкетах відомостей здійснюється Федеральним бюро розслі­дувань. Після цього відбуваються слухання на відкритому засіданні, які проводить відповідний комітет Сенату.

Слухання можуть бути дуже короткими або тривалими залеж­но від ступеню суперечливості кандидатури на урядову посаду. Якщо йдеться про дуже суперечливі кандидатури, слухання можуть розтя­гуватися на тижні і навіть місяці. Фактично вони є парламентським засобом змусити президента зняти кандидатуру.

Затвердження законодавчим органом кандидатів, поданих пре­зидентом на урядові посади відіграє важливу роль у збереженні аме­риканської політичної системи. Новообраний президент швидко пе­реконується, що ефективна діяльність уряду вимагає тісної співпраці між законодавчою та виконавчою гілками влади. Крім того, оскільки у США часто виконавча й законодавча влади контролюються різними політичними партіями, то відсутність з боку президента реального бажання ефективно співпрацювати з опозиційною партією, а також із законодавчою владою, робить адміністрацію нездатною ефективно функціонувати. Очевидно, що особи, що отримують призначення на посади в уряді за допомогою процедури схвалення парламентом, повинні більш уважно зважати на вимоги законодавчої влади.

В Україні Верховна Рада має наступні установчі функції відпо­відно до статті 85 Конституції:

• надання згоди на призначення Президентом України прем'єр-міністра України;

• призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

• призначення на посаду та звільнення з посади Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини;

• призначення на посаду та звільнення з посади Голови Націо­нального банку України за поданням Президента України;

• призначення та звільнення половини складу Ради Націо­нального банку України;

• призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

• призначення на посади та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента Ук­раїни;

• надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна Украї­ни, Голови Державного комітету телебачення і радіомов­лення України;

• надання згоди на призначення Президентом України на по­саду Генерального прокурора України; висловлення недо­віри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

• призначення третини складу Конституційного Суду України;

• обрання суддів безстрокове;

• призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України.

Важливою державотворчою функцією Верховної Ради є при­значення виборів Президента України, який обирається громадяна­ми на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Верховна Рада має право також усунути Президента України з поста з застосуванням процедури імпічменту у випадку вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Відповідно до статті 92 Конституції України Верховна Рада може виключно через закони унормовувати структуру і діяльність органів виконавчої влади, національної безпеки, суду, прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, адвокатури, статистики та інформатики.

Верховна Рада України визначає територіальний устрій Украї­ни, статус столиці України, спеціальний статус міст України.

Верховна Рада України має право достроково припинити по­вноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за вис­новком Конституційного Суду про порушення нею Конституції Ук­раїни або законів України.

Верховна Рада України затверджує структуру, чисельність, функції Збройних Сил України, Служби безпеки України і Міністер­ства внутрішніх справ України.

5.4 Бюджетно - фінансові функції парламенту

Бюджетно-фінансові функції парламенту полягають у розробці і затвердженні національного бюджету. Це право обумовлюється Кон­ституцією країни, регламентом парламенту і законодавчими актами.

Парламент приймає Бюджетну резолюцію, яка встановлює ос­новні показники прибуткової і видаткової частин бюджету. Відпові­дно до прийнятої парламентом Бюджетної резолюції уряд розробляє Державний бюджет, у якому чітко визначає джерела і рівень фінан­сових надходжень, а також всі необхідні витрати за певними катего­ріями і розподіл фінансів між регіональними бюджетами.

Бюджет, розроблений урядом і узгоджений з бюджетним комі­тетом, подається на розгляд парламенту. Парламент має певні часові межі для його розгляду і прийняття. Неприйняття бюджету парла­ментом у багатьох країнах призводить до відставки уряду.

Складення і затвердження бюджету є копіткою справою, що по­в'язана з вирішенням питань раціональності розподілу бюджетних коштів за категоріями видатків та між регіональними бюджетами. В умовах дефіциту ресурсів і розмаїття цілей політичних діячів, задіяних в процесі прийняття державного бюджету важко досягти оптимальності розподілу грошей між відомствами, установами, регіонами тощо.

Державний бюджет складається у відповідності до бюджетної системи країни, системи оподаткування, рівня податків і зборів, за­сад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитно­го та інвестиційного ринків, порядку утворення і погашення дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу, а також порядку випус­ку та обігу державних цінних паперів.

Організація державних надходжень і видатків через бюджет надає можливість парламенту здійснювати постійний контроль діяльності уряду.

5.5 Внутрішньополітичні функції парламенту

Внутрішньополітичні функції парламенту визначаються кон­ституцією держави. Вони обумовлюються тими повноваженнями парламенту, які надаються йому для забезпечення політичних, еко­номічних, соціальних, культурних і екологічних прав громадян.

Верховна Рада України має в цій сфері наступні повноваження:

• затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного, науково-технічно­го розвитку, охорони довкілля;

• затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

• визначення правових засад вилучення об'єктів права при­ватної власності;

• прийняття відповідних законів щодо основ соціального за­хисту, форми і виду пенсійного забезпечення, засад регу­лювання праці і зайнятості, шлюбу сім'ї, охорони дитин­ства, материнства, виховання, освіти, культури, охорони здоров'я, екологічної безпеки.

5.6 Зовнішньополітичні функції парламенту

Парламент може мати суттєвий вплив на ведення міжнарод­них справ країною. В обсяг його повноважень входить визначення основних засад зовнішньої політики. Однак парламенти непридатні для ведення повсякденної роботи у сфері міжнародних відносин, для цього відповідні повноваження надаються спеціальним державним установам виконавчої гілки влади (наприклад, Міністерству закор­донних справ).

Виконавча влада відповідає за ведення міжнародних справ, бо навіть прогнозований перебіг подій на міжнародній арені потребує

негайної реакції. Міжнародні переговори, як правило, потребують фахівців-дипломатів і конфіденційного обговорення. Парламент у такому режимі діяти не може. Проте він слідкує за діями уряду на міжнародній арені, може обговорювати політику і дії уряду, і навіть ініціювати свої власні розслідування з приводу міжнародних проблем.

До повноважень парламентів належить також ратифікація міжнародних договорів. У більшості країн з двопалатними парла­ментами договори затверджуються на засіданнях нижньої палати. У Мексиці це право належить Сенатові, а в Перу договори затверджу­ються на спільних засіданнях обох палат. У Швейцарії найважливіші міжнародні договори повинні виноситися на референдум на виогу не менше 50000 громадян. Інші угоди або договори можуть виноси­тись на референдум за рішенням Федеральних зборів. Питання про участь у таких організаціях, як Організація Об'єднаних Націй (00Н), підлягають обов'язковому вирішенню через референдум.

Ратифікація міжнародних договорів, як правило, здійснюється простою більшістю голосів. Однак є й винятки. Наприклад, Сенат США, який має особливо великі повноваження у сфері ратифікації міжнародних договорів, кожний договір, укладений президентом, повинен схвалити більшістю у дві третини голосів. Так, після Пер­шої світової війни Сенат не ратифікував Версальський договір.

Ратифіковані міжнародні договори іноді вимагають внесення змін у діюче законодавство. Тому при розгляді таких договорів пар­ламенти перш за все аналізують їх на відповідність конституції і дію­чому законодавству. При невідповідності конституційним нормам договір не може бути ратифікованим, що й мало місце при розгляді Версальського договору Сенатом Конгресу США.

Більшість парламентів створює комітети з закордонних справ, а в країнах з двопалатними парламентами такі комітети створюють­ся здебільшого кожною з палат. Ці комітети можуть провадити розс­лідування міжнародних і відомчих проблем, а також викликати міністрів і підлеглих їм посадових осіб для свідчень.

Більшість конституцій країн розвинутої демократії надають урядові право оголошувати надзвичайний стан. В умовах надзви­чайного стану уряд повинен мати можливості діяти швидко без узгодження своїх дій з парламентом. В деяких країнах, наприклад, Австрії, Мальті, Мексиці і Сполучених Штатах Америки, право ого­лошувати війну належить тільки законодавчому органові. Однак це положення в деяких з вищезазначених країн можна процедурне об­ійти. Так, США вели корейську і в'єтнамську війни без їх оголошен­ня Конгресом. Внаслідок цього в 1973 році Конгрес прийняв Закон про військові повноваження, який надав Конгресу більших можли­востей в сфері контролю за відправленням військ за кордон.

Верховна Рада України в області зовнішньополітичних відно­син має наступні повноваження:

• визначення засад зовнішньої політики;

• надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів;

• денонсація міжнародних договорів;

• прийняття законів про зовнішньополітичну і зовнішньое­кономічну діяльність;

• оглошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;

• схвалення рішення Президента про використання Зброй­них Сил України та інших формувань у разі агресії проти України;

• схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам;

• про направлення підрозділів Збройних сил до інших держав;

• про допуск підрозділів інших держав на територію України;

Основа зовнішніх політико-правових відносин України закла­дена у Декларації про державний суверенітет України, якою прого­лошено рівноправність у зовнішніх зносинах і намір стати нейтраль­ною позаблоковою державою, яка безпосередньо бере участь у за­гальноєвропейському процесі і європейських структурах та визнає пріоритет загальноприйнятих норм міжнародного права.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Верховна Рада прийняла Постанову "Про реалізацію Декларації про держав­ний суверенітет у сфері зовнішніх зносин" і зобов'язала Кабінет міністрів передбачити в Державному бюджеті статтю видатків на зов-

нішньополітичну діяльність, розробити й подати на розгляд Верхов­ної Ради проекти законів, що мають регулювати зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини з іншими державами, а також ство­рити систему підготовки кадрів для органів зовнішніх зносин.

З часу здобуття незалежності України Верховна Рада прийня­ла низку законів у сфері зовнішньополітичної і зовнішньоекономіч­ної діяльності:

• Про зовнішньоекономічну діяльність (16.04.1991р.);

• Про захист іноземних інвестицій в Україні (10.09.1991 р.);

• Про дію міжнародних договорів на території України (10.12.1991р.);

• Про внесення змін до закону України "Про іноземні інвес­тиції" (14.10 1992р.);

• Про міжнародні договори України (22.12.1993 р.);

• Про режим іноземного інвестування (10.03.1996 р.);

• Про вступ України до Міжнародного валютного фонду (03.06.1992р.);

• Про вступ України до Міжнародного банку реконструкції та розвитку (03.06.1992 р.);

• Про вступ України до Міжнародної фінансової корпорації (03.06.1992р.);

• Про вступ України до Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агенства по гарантіях інвестицій (03.06.1992р.);

• Про міжнародний комерційний арбітраж (24.02.1994 р.).

Укладені і ратифіковані Верховною Радою міжнародні догово­ри становлять невід'ємну частину законодавства України.

Верховна Рада України приєдналася до 6 міжнародних конвенцій з питань боротьби зі злочинністю, до конвенцій і договорів з проблем екології. Верховна Рада України прийняла закони про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи 1949 року.

Верховна Рада України плідно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як Організація Об'єднаних Націй, Рада Євро­пи, Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Парламентською Асамблеєю Чорноморського економічного співро­бітництва (ПАЧЕС), Міжпарламентською Асамблеєю країн Співдружності Незалежних Держав (МПА) тощо.

Виконуючи роботу у відповідних комітетах Верховної Ради України, народні депутати мають можливість брати участь у роботі міжнародних парламентських асоціацій. Ці асоціації організують кон­ференції, семінари, провадять інші види діяльності, під час яких пар­ламентарі країн-членів цієї оргнанізації отримують нагоду зустріча­тися зі своїми колегами, знайомитися з проблемами одне одного й обговорювати питання, що становлять спільний інтерес. Такі зустрічі можуть впливати на рішення, що приймаються Верховною Радою.


РОЗДІЛ II. ПАРЛАМЕНТИ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

2.1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРЛАМЕНТІВ 2.1.1. Законодавчі акти, що регулюють діяльність парламентів

Парламенти є структурно складними установами, що зумов­лено необхідністю організації їх ефективної роботи. Закони і поста­нови в них приймаються, як правило, більшістю або конституцій­ною більшістю голосів після обговорення питання. За відсутності чітко встановлених правил за таких умов дискусії з певних спірних питань ніколи не привели б до позитивного результату. Тому прави­ла роботи парламентів обумовлюються Конституцією, регламентом, окремими законодавчими актами, чи навіть традиціями.

Конституція визначає порядок формування парламенту, його структуру, порядок роботи, повноваження, а також права і обов'язки депутатів.

Регламент - це збірник процедурних правил роботи парламен­ту при вирішенні різних питань: відкриття першої і наступних сесій, вибори керівництва, формування комітетів, слідчих і контрольних комісій, формування органів виконавчої і судової влади, розгляд за­конопроектів, розгляд бюджету, розгляд звіту уряду, прийняття рішень, постанов та інших законодавчих актів, здійснення конт­рольних функцій тощо.

Проте і в цьому випадку є винятки. Парламент Великої Британії працює в умовах відсутності писаної конституції. Порядок його роботи визначається звичайними законами, деякі правила знаходяться в кон­ституційних угодах, а єдиного документу - регламенту - не існує.

Основним джерелом процедур Палати громад є постійні пра­вила. Вони приймаються Палатою і можуть бути відмінені у будь-який час. Крім постійних правил приймаються також сесійні прави­ла, які діють під час роботи сесії. У зв'язку з прийняттям певного закону Палата може прийняти тимчасове правило асі Нос. Закон про парламент 1949 року встановив правила розгляду фінансових зако­нопроектів і актів делегованого законодавства.

103Депутати парламенту користуються збірником правил парла­ментської процедури "Трактат Ерскіна Мея про право, діяльність і звичаї парламенту". Цей трактат було видано в XIX столітті і він витримав 20 видань.

На відміну від Великої Британії в Австрії порядок роботи На­ціональної Ради визначається регламентом, що є федеральним зако­ном і приймається конституційною більшістю у 2/3 депутатів Пала­ти. За дотриманням регламенту слідкує 5 секретарів-депутатів і три депутати, які обираються для нагляду за дотриманням регламенту.

В Італії основи діяльності парламенту виписані в Конституції, де сформульовані основні принципи діяльності обох палат. Стаття 64 Конституції проголошує: "Кожна Палата приймає свій регла­мент абсолютною більшістю голосів своїх членів". Таким чином, регламент не є законом, але приймається як спеціальний закон з до­держанням відповідних норм Конституції. Кожна палата має свій регламент, хоча основні їх положення загалом співпадають.

У Португалії діяльність однопалатного парламенту, Асамблеї Республіки, також регламентується Конституцією, але крім того ще й Органічним законом про Асамблею Республіки, Регламентом Асам­блеї Республіки і законом про статус депутата.

Парламент Фінляндії має назву Едускунта. Його діяльність регулюється Актом про Едускунту 1928 року.

Парламент Франції є двопалатним і складається з Національ­них зборів і Сенату. Його діяльність визначається Конституцією, Ор­донансом № 58 - 1100 від 17 листопада 1958 року про діяльність па­лат парламенту і регламентами Національних зборів і Сенату, а також Генеральними інструкціями, які приймають Бюро кожної з палат.

Порядок роботи Верховної Ради України регулюється:

• Конституцією України (Статті розділу IV);

• діючим Регламентом Верховної Ради України;

• законом "Про постійні комісії Верховної Ради України";

• законом "Про статус народного депутата України";

• законом "Про поведінку народного депутата України (дек­ларація про доходи)";

• законом "Про попередження корупції".

Конституція України визначає основні моменти органі­зації роботи Верховної Ради України, підкреслюючи, що "поря­док роботи Верховної Ради України встановлюється Консти­туцією України та законом "Про Регламент Верховної Ради України". Конституція визначає, коли відкриваються чергові (перший вівторок лютого і вересня) і позачергові сесії ( "скли­каються Головою Верховної Ради на вимогу не менше третини народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України або на вимогу Президента України"), коли проводиться закрите засідання (за рішенням більшості від кон­ституційного складу Верховної Ради України). Конституція виз­начає права і обов'язки депутатів Верховної Ради, Голови Вер­ховної Ради, встановлює порядок організації комітетів, спеціаль­них і слідчих комісій, порядок законодавчої роботи, порядок прийняття бюджету і порядок контролю за використанням коштів Державного бюджету.

Регламент є одним із найважливіших актів, що регулюють роботу Верховної Ради. Він, відповідно до вимог статті 82 Консти­туції України, повинен бути законом. Це дуже серйозна вимога. Адже регламент є окремим законом або складовою частиною закону про парламент лише у кількох країнах: Австрії, Естонії, Латвії, Литві, Молдові, Словенії, Фінляндії, Чехії та Швеції. В більшості ж країн регламент є внутрішнім документом парламенту, а не діючим зако­ном. Очевидно, що розробники Конституції України, враховуючи попередній досвід роботи Верховної Ради, намагалися посилити ос­новні моменти внутрішньої організації її роботи і впорядкувати ос­новні моменти її взаємодії з структурами виконавчої влади, коли виписували цю вимогу.

Прийняття Регламенту як закону наділяє його великою силою, але зменшує автономію парламенту. Це чітко видно із статей Ордо­нансу № 58 - 1100 про діяльність палат парламенту, прийнятого уря­дом Франції у 1958 році.

У зв'язку з вищенаведеним, очевидно, що норми закону "Про регламент Верховної Ради України", що в даний час знаходиться в стадії розробки, не повинні бути занадто деталізованими.

Діючий регламент Верховної Ради України є досить об'ємним документом (194 сторінки). Сутність цього документу визначає стаття 1.0.2:

"Регламент Верховної Ради України має силу закону, який вста­новлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, виз­начає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України."

Керівництво Верховної Ради і депутати повинні діяти у строгій відповідності з регламентом. У деяких країнах, наприклад, у Конг­ресі США запроваджена спеціальна служба парламентарія, в обо­в'язки якої входить контроль за дотриманням регламенту та запобі­гання його порушення з боку спікера Палати. В Австрії парламент обирає трьох депутатів для нагляду за дотриманням Регламенту.

Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України" є третім за значенням документом, який унормовує діяльність Вер­ховної Ради України (прийнято рішення про прийняття нового зако­ну "Про комітети і комісії Верховної Ради України" і постійні комісії перейменовано у комітети, але новий закон поки що не прийнято). Цей закон по суті унормовує діяльність робочих органів Верховної Ради. Відповідно до нього всі народні депутати розподіляються по комітетах, які опікуються законодавством у певній сфері державот­ворення і суспільного життя. Депутати подають заяви про бажання працювати у певному комітеті за власним вибором або за рекомен­дацією фракцій. Мінімальна і максимальна кількість депутатів у ко­мітетах обмежена, тому рішення про членство депутатів у певних комітетах приймає Верховна Рада.

Утворення комітетів вносить до певної міри дезорганізуючий струмінь у період організації керівного складу парламенту. Справа в тому, що перелік комітетів і їх юрисдикція не визначені ні Конститу­цією ні регламентом, тому кожне скликання Верховна Рада починає з того, що визначає, які комітети доцільно утворити і які функції їм надати. Без сумніву, задля ефективнішої роботи слід було б визначи­ти регламентом перелік та юрисдикцію комітетів. Важливе значення має і те, що при збереженні комітетів у новому скликанні Верховної Ради при них залишаються працювати фахівці секретаріату, які вже набули певного досвіду роботи.

Однак, варто зазначити, що аргументи на користь встановлен­ня переліку комітетів і їх юрисдикції у регламенті не є беззаперечни­ми. З часом пріоритети державної політики можуть змінюватися, а отже і комітети повинні отримувати відповідну юрисдикцію. Так, палати Конгресу США кожного скликання переглядають регламент своєї роботи і можуть змінювати кількість і юрисдикцію комітетів. Мабуть перелік і юрисдикцію комітетів варто визначити, надавши право новообраній Верховній Раді вносити певні зміни.

Закон "Про статус народного депутата України" є також важливим у сфері унормування діяльності Верховної Ради. Він ви­магає, щоб народний депутат не вів ніякої діяльності, окрім депу­татської, і постійно підвищував свою кваліфікацію. Проте ця вимога закону дуже часто депутатами ігнорується. Особливо це має місце тоді, коли народного депутата призначають на посаду у структури виконавчої влади.

Ця проблема виникає також завжди з обранням нового парла­менту. Новообрані депутати не можуть себе уявити без своїх попе­редніх обов'язків. Особливо це стосується успішних бізнесменів, що стали депутатами. Природно, що вони не можуть залишити заняття своїм бізнесом, їх продовжує цікавити накопичення капіталу.

Важливою нормою закону "Про статус народного депутата України" була недоторканність народних депутатів України. Прак­тично будь-яке порушення громадського порядку народним депута­том залишалося без покарання. Проблема недоторканності народ­них депутатів України постійно дискутувалася у пресі, а також на­родними депутатами у Верховній Раді України. Це викликало постійні збурення у Верховній Раді і впливало на її імідж. 16 квітня

2000 року на Всеукраїнському референдумі було проголосовано за відміну депутатської недоторканності.

2.1.2. Деякі проблеми урегулювання діяльності Верховної Ради України

Вищенаведені акти, якими регулюється порядок роботи Вер­ховної Ради, вимагають внесення змін у зв'язку з прийняттям Кон­ституції України у 1996 році. Наприклад, міжпартійні стосунки у Вер­ховній Раді не відповідають нормам, закріплених регламентом. Закон "Про постійні комісії Верховної Ради" не встановлює граничної кількості комітетів і їх можливу юрисдикцію. Закони щодо декларації про доходи і попередження корупції є декларативними і не змушують народного депутата чи державного службовця вказувати джерело за­декларованих коштів чи вказувати відповідність сплати податків.

Для проведення постійного діалогу між законодавчою і вико­навчою гілками влади регламент Верховної Ради передбачає звіту­вання чиновників на пленарних засіданнях, слухання у комітетах і письмові відповіді на запити народних депутатів. Зважаючи на уста­лені норми і процедури, існуючий діалог влад не можна вважати ефективним. Можна назвати кілька проблем, які варто було б унор­мувати для плідної роботи Верховної Ради України, базуючись на досвіді роботи парламентів світу:

• ввести "годину усних запитань і відповідей" членів уряду;

• запровадити ефективну систему слухань у комітетах (ця робота вже починає розгортатися за допомоги Програми сприяння парламенту України та інших неурядових і гро­мадських організацій);

• визначити роль фракцій у законодавчому процесі;

• надати більше повноважень і ресурсів для розбудови дос­лідницької служби;

"Година запитань і відповідей" членів уряду є ефективним засобом проведення діалогу між гілками влади, яка з успіхом використовується у багатьох парламентах. Наприклад, у парламенті Ве­ликої Британії міністри щоденно протягом однієї години відповіда­ють на запитання депутатів. За Конституцією Франції кожна палата Парламенту проводить одне засідання в тиждень для запитань і відпо­відей уряду. Регламент передбачає дві норми усних запитань - без дебатів і з дебатами.

На сьогодні в Верховній Раді унормованим спілкуванням де­путатів з урядовими чиновниками є тільки спілкування на "Дні Уря­ду України", яке, на жаль, відбувається один раз на місяць і у формі розлогих доповідей, а не діалогу.

Проведення слухань у комітетах забезпечує не тільки ефек­тивність законотворення, а й виконання контрольних функцій пар­ламенту. Комітети парламенту опікуються проблемами певних на­прямків і часто їх юрисдикція співпадає з юрисдикцією певних міністерств, з якими комітети повинні вести постійний діалог і кон­тролювати їх діяльність у межах своїх повноважень.

Відповідно до процедури проведення слухань у комітетах пред­ставники виконавчої влади відповідають на будь-які питання стосов­но своєї службової діяльності і надають депутатам необхідні матеріа­ли і документи. Слухання у комітетах відбуваються у присутності зап­рошених представників наукових і громадських організацій, установ, підприємств, органів місцевого самоврядування і засобів масової інформації. Все це створює чітку систему взаємодії влад і робить суть її діяльності зрозумілою для широкого кола громадськості.

На жаль, сьогодні слухання у комітетах Верховної Ради України проводяться без визначеної системи, а їх процедура не є напрацьова­ною, тому ефективність цього заходу не дуже висока. Необхідно форма­лізувати процедуру і наполегливо впроваджувати її у практику роботи комітетів. Прес-служба парламенту повинна постійно опікуватися тим, щоб громадськість знала про питання, які будуть розглядатися у коміте­тах і на слуханнях задля того, щоб її представники могли взяти участь.

Щоб норми регламенту щодо слухань стали дійовими, слід, очевидно, передбачити санкції до посадових осіб виконавчої влади за неявку до комітету на слухання, а також за ненадання необхідної інформації і документів на вимогу комітету.Фракції у парламенті відіграють визначальну роль в органі­зації роботи і виборі керівництва всіх його ланок. Вони поряд з ком­ітетами беруть участь у законотворчій роботі, мають певні можли­вості впливати на законотворчу діяльність через своїх членів, які входять у комітети за квотами пропорційного представництва фракцій. Прикладом ефективної діяльності фракцій у парламенті є діяльність фракцій у Бундестазі Німеччини.

Фракції у Верховній Раді відіграють важливу роль у сфері організації керівних органів Верховної Ради, формуванні комітетів, контрольних і слідчих комісій.

Дослідницька служба має особливо важливе значення для роботи парламенту. Вона забезпечує депутатів необхідними довід­ковими і аналітичними матеріалами, без яких діяльність депутатів не може бути ефективною, тому що законотворчість парламенту сто­сується всіх сфер діяльності людини, а кожний депутат може бути фахівцем лише у своїй вузькій ділянці.

Прикладом ефективної дослідницької служби парламенту є дослідницька служба Конгресу СІЛА. Вона є підрозділом Бібліоте­ки Конгресу, має чисельний професійний апарат і безпосередньо обслуговує Конгрес. До цієї служби, яка допомагає Конгресові, при­єднані ще три організації:

• Бюджетна служба Конгресу, яка надає йому інформацію, пов'язану з бюджетом, витратами та їх ефективністю.

• Служба загального обліку. Вона допомагає Конгресові у питаннях нагляду і координації діяльності Уряду, прово­дить незалежні аудиторські перевірки, дослідження та оц­інку федеральних програм.

• Служба технологічних досліджень. Ця Служба готує для Ко­нгресу матеріали з питань запровадження нових технологій.

У дослідницьких службах Конгресу працює понад 6000 прац­івників. Вони відповідають щороку на близько 500000 запитів від Конгресменів, комітетів і працівників апарату. Відповіді надаються у формі доповідей, бюлетенів, бібліографій, інформаційних повідом­лень, семінарів, аудіо- та відеозаписів, консультацій телефоном тощо.

110

Потужної дослідницької служби у Верховній Раді не існує. Парламентська бібліотека не має кадрів для виконання аналітичних досліджень для депутатів. Бюджетної служби у Верховній Раді немає, як немає і служби для проведення аудиторських перевірок виконан­ня урядових програм.

Для ефективної роботи парламенту необхідна також чітка його структуризація. При цьому структуризація у вигляді простого под­ілу парламенту на фракції нічого не вирішує. Жодна фракція без зго­ди інших фракцій не може "проштовхнути" своє рішення. Щоб про­водити цілеспрямовану власну політику фракції парламенту повинні об'єднатися у парламентську більшість і опозицію з визначеними обов'язками і правами.

Чітко і ефективно ця проблема вирішується у країнах з дво­партійною системою (США, Велика Британія). Партія, що перемог­ла на виборах, утворює парламентську більшість, а переможена партія утворює парламентську опозицію. Більшість отримує великі права у формуванні керівних органів парламенту і бере на себе відпові­дальність за втілення певної політики. Вона може формувати уряд (Великобританія) або давати згоду на призначення членів уряду (Спо­лучені Штати Америки).

Утворення парламентської більшості у країнах з багатопартій-ною системою є справою набагато складнішою. Як приклад можна навести формування більшості в Едускунті Фінляндії. Там парла­ментську більшість протягом багатьох років складає Демократич­ний союз народу Фінляндії, до якого входить Компартія, Соціал-де-мократична партія. Партія центру, Шведська народна партія. Лібе­ральна народна партія і Національна коаліційна партія. Вони фор­мують коаліційний уряд, який іде у відставку при розвалі більшості, що викликає розпуск парламенту президентом.

Фракції меншості формують опозицію, яка має всі необхідні права для оприлюднення своєї точки зору з будь-яких питань, що розглядаються парламентом, проголошує заяви з певних політичних чи соціально-економічних напрямків і може пропонувати парламен­ту проголосувати за відповідну резолюцію. Опозиція не бере участі у формуванні уряду.

У Верховній Раді України 3 скликання фракції, відповідно до пропорційного представництва, сформували керівні органи. Розподіл фракцій на парламентську більшість і меншість не відбувся. Для та­кого об'єднання не було об'єктивних причин, тому що за Конститу­цією Верховна Рада не формує Кабінет міністрів, він формується президентом. За цих умов в січні 2000 року утворилася парламен­тська більшість, що підтримала програму уряду. Після свого ство­рення більшість зайняла керівні посади Верховної Ради.

2.2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПАРЛАМЕНТІВ 2.2.1. Законодавчі функції парламенту.

Розробка законів та інших законодавчих актів є безпосереднім обов'язком парламенту і його діяльністю, що відбувається постійно. Справа в тому, що постійна зміна суспільних відносин вимагає пост­ійного вдосконалення правової системи суспільства. Тому парламен­ти всіх країн безперервно працюють над тим, щоб

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: