Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Адміністративне право України

Адміністративне право України

і культурного розвитку;

5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

7) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

8) спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

КМУ складає свої повноваження перед новообраною Верховною радою.

До його складу входять Прем’єр – міністр України, перший віце – прем’єр міністр, три віце – прем’єр міністри, міністри.

Прем’єр – міністр призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України, а персональний склад КМУ призначається Президентом за поданням Прем’єр – міністра.

Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на
п'ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України. Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду інших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем'єр-міністр України.

Роботою КМУ керує Прем’єр – міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності КМУ, яка схвалена ВРУ. Прем’єр – міністр входить з поданням до ПУ про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання цих органів.

Прем’єр – міністр, інші члени КМУ мають право заявити ПУ про свою відставку. Відставка Прем’єр – міністра має наслідком відставку всього складу КМУ. Такі ж наслідки має прийняття ВРУ резолюції щодо недовіри КМУ.

КМУ відставку якого прийнято ПУ, За його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМУ, але не довше ніж 60 днів. Прем’єр – міністр зобов’язаний подати ПУ заяву про відставку КМУ за рішенням ПУ чи у зв’язку з прийняттям ВРУ резолюції щодо недовіри.

Діяльність КМУ, як вищого органу в системи виконавчої влади, забезпечує секретаріат. Секретаріат – це постійно діючий орган, основними завданнями якого є організаційне, експертно – аналітичне, правове, інформаційне, матеріально – технічне та інше забезпечення діяльності КМУ.


10. Адміністративно – правовий статус міністерств.

Указ Президента «Про систему центральних органів виконавчої влади»

Указ Президента «Про Загальне положення про мiнiстерство, iнший центральний орган державноi виконавчоi влади Украiни»

Указ Президента «Про змiни у структурi центральних органiв виконавчоi влади»

Указ Президента «Про систему центральних органiв виконавчоi влади»

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Міністерство реалізує державну політику у відповідній галузі.

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Міністерство:

  • бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

  • прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

  • бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

  • готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

  • розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

  • реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

  • вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

  • готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

  • бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

  • розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

  • вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

  • видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

  • виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

  • бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

  • здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

  • складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

  • розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

  • бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

  • забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;

  • забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

  • здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Міністерство у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав.

Міністерство в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній
реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти. Міністерство очолює міністр (керівник), якого призначає Президент України.

Структуру центрального апарату міністерства затверджує віце-Прем'єр-міністр України.

Міністерство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.


11.Адміністративно – правовий статус об’єднань громадян.

Об’єднання громадян - це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону «Про об’єднання громадян» визнається політичною партією або громадською організацією.

Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому Законом.

Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Верховна Рада України встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремих видах господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ та організацій, заснованих підприємств, максимальні розміри окремих та загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, затверджує перелік всеукраїнських громадських організацій, яким держава надає матеріальну допомогу.

За діяльністю ОГ встановлюється державний контроль і нагляд. Контроль за додержанням ОГ положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять ОГ, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за додержанням і виконанням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи ДПІ.

Якщо ОГ порушує законодавство, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення:

  • Попередження

  • Штраф

  • Тимчасова заборона окремих видів діяльності

  • Тимчасова заборона діяльності в цілому

  • Примусовий розпуск

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах , у навчальних закладах, інших державних установах та організаціях. Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є : громадянами України, громадянами інших держав, особами без громадянства. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи віком від 15 років.

Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання,
діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян/ Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації
тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.

Молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

Дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на
реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та
соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на
кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади,управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерськітовариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання,що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

12. Адміністративно – правовий статус урядових комітетів.

Урядовий комітет є робочим органом Кабінету Міністрів України, основним завданням якого є формування та реалізація
державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

Урядовий комітет:

розглядає проекти законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також розпоряджень Кабінету Міністрів України, що подані з розбіжностями, не врегульованими після проведення головним розробником в установленому порядку узгоджувальної процедури, і розпоряджень Кабінету МіністрівУкраїни, до яких є застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, приймає рішення про схвалення проектів та вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо їх прийняття;

приймає відповідно до закону рішення про оприлюднення проектів регуляторних актів, що не оприлюднені до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України, та про повторне оприлюднення проектів регуляторних актів, що оприлюднювалися до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

приймає рішення про необхідність перегляду регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, на підставі аналізу
звіту про відстеження їх результативності;

розглядає відповідно до закону скарги на рішення Держпідприємництва про необхідність усунення порушень принципів
державної регуляторної політики та про відмову в погодженні проекту регуляторного акта;

розглядає інші документи з питань формування державної політики.

До складу урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники інших центральних органів виконавчої
влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступники Міністра Кабінету Міністрів України.
Урядовий комітет очолює Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр або Міністр закордонних
справ. Рішення урядового комітету, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання.

Контроль за виконанням рішень урядового комітету здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України.

13. Адміністративно –правові відносини.

Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно – правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно – владного характеру.

Адміністративно – правові відносини характеризуються такими особливостями:

  1. Адміністративно – правові відносини є формою існування соціальних відносин.

  2. Адміністративно – правові відносини конструюються у межах адміністративно – правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.

  3. Адміністративні правовідносини об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно –правових нормами..

  4. Одним із суб’єктів адміністративних правовідносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно – правові норми.

  5. Адміністративні правовідносини об’єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя – сфері державного управління, як правило, у зв’язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо – розпорядчої діяльності за обов’якової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно – владного характеру .

  6. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь – якої із сторін.

  7. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично – владного розпорядження правомочного органу.

  8. якщо учасник адміністративних правовідносин порушує вимоги норм адміністративного права. То він відповідальний перед державою в особі його органу.

Види адміністративних правовідносин:

1) Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні.

2) Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах,

3) За кількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні,

4) За організаційно – правовим складом учасників.

Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні та горизонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові, субординації і координації, внутрішньоапаратні і поза апаратні.

14. Адміністративно – правові норми.

Адміністративно правова норма – це обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають , змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Особливості:

  • В них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду;

  • метод впливу адміністративно – правових норм є імперативним, вольовим, державно –владним;

  • виконання приписів адміністративно –правової норми гарантується державою за допомогою організаційних, роз’яснювальних , стимулюючих, примусових засобів;

  • кожна адміністративно – правова норма є органічною частиною всієї галузі системи і поза цією системою не може діяти.

Метою адміністративно – правових норм є організація управлінських відносин, а також інформаційна ціль, охоронна, заохочувальна, соціально – моральна.

Функції адміністративно – правової норми:

  • забезпечення ефективної діяльності органів державного управління.

  • Забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров’я особи.

  • Охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

  • Виховна.

  • Взаємодія з нормами інших галузей права.

  • Взаємодія з неправовими соціальними нормами.

Структура адміністративно – правової норми – це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норм.

Структура:

  • Гіпотеза – вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою;

  • Диспозиція – це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки;

  • Санкція – вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою;

  • Заохочення – це публічне визнання заслуг фізичної та юридичної особи за виконання адміністративно – правових або громадських обов’язків ( іноді можуть містити як третій компонент). Формулюються , як правило, в диспозиції норми.

Види адміністративно – правових норм: 1)За спрямованістю змісту:

а) Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів;

б) Такі, що визначать форми і методи управлінської діяльності;

в) Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки державних службовців;

г) Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

д)Такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;

е) Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності держави.

2) За адресами або суб’єктами призначення:

  • адресовані органам державної-виконавчої влади ;

  • іншим державним виконавчо – розпорядчим органам;

  • державним службовцям;

  • державним підприємствам, закладам, організаціям; недержавним об’єднанням, підприємствам, закладам;

  • громадянам.

3) За формою припису: зобов’язуючі, заборонні, уповноважуючи, стимулюючі, рекомендаційні.

4) За галузевою належністю: Матеріальні, процесуальні.

5) За межею дії: у просторі, у часі.

6) За ступенем загальності: загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.

7) За повнотою викладених велінь: визначені, банкетні.

8)За юридичною силою:

  • викладені в законі,

  • викладені в указах,

  • викладені в постановах,

  • викладені в рішеннях,

  • викладені в наказах.

15. Адміністративно – правові режими.


16. Акти публічної адміністрації.

Акт публічної адміністрації – правовий документ державно – владного характеру, який приймається уповноваженим органом виконавчої влади, іншим суб’єктом державного управління або їх посадовими особами в односторонньому порядку, з метою здійснення управлінських завдань та функцій.

Властивості:

  • під законність

  • обов’язковість

  • правомочність

  • офіційність

  • односторонність

  • належна оформленість

Види:

    1. За юридичними властивостями:

      • Нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру)

      • Ненормативні (індивідуальні , правозастосовні, право виконавчі, акти реалізації норм адміністративного права)

    2. За межею дії:

  • Що діють на всій території без обмежень у часі

  • Що діють на всій території протягом певного строку

  • Що діють на частині території без обмежень у часі

  • Що діють на частині території протягом певного терміну

    1. За характером компетенції органов:

  • Акти загального , галузевого , функціонального рівня.

4. За становищем органів:

  • Президент, КМУ, Міністерства, Голови держ. Адміністрацій, керівники підрозділів ДА.


17. Апеляційна інстанція в адміністративному судочинстві.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

У окремих випадках судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: