Адміністративне право України
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції.
Судові рішення суду апеляційної інстанції
1. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:
1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;
2) зміни ухвали суду першої інстанції;
3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали;
4) скасування
судового рішення
і залишення
позовної заяви
без
розгляду
або закриття
провадження
у справі;
5) визнання
судового рішення
нечинним і
закриття провадження
у справі;
6) скасування
ухвали суду
і направлення
справи на новий
розгляд до суду
першої інстанції.
2. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
3. З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали.
4. Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями КАСУ. Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніш як у семиденний строк направляється до адміністративного суду першої інстанції, який її розглянув.
18. Апеляційні адміністративні суди.
19. Види адміністративних проваджень.
Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно – процесуальну діяльність компетентного суб’єкта, що здійснюється в межах конкретної адміністративної справи для її вирішення.
Види:
Адміністративні провадження за зверненням громадян
Провадження у справах про адміністративні правопорушення
Провадження з видачі ліцензії
Провадження з надання громадянам пільг
Виконавче провадження
Класифікація проваджень:
Нормотворчі провадження – становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголошення нормативно – правових актів. Виділяють:
Провадження з впорядкування нормотворчості
Провадження з упорядкування нормативного матеріалу
Провадження із внесення змін до нормативного матеріалу.
Установчі провадження – це специфічна діяльність уповноважених суб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права щодо створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуванню їх персоналом. Виділяють:
Провадження щодо створення організаційних структур
Провадження щодо реорганізації організаційних структур
Провадження щодо ліквідації організаційних структур
Провадження щодо комплектування організаційних структур персоналом.
3. Правозастосовні провадження – становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів із застосування норм матеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індивідуальних управлінських справ.
Провадження із застосування заходів адміністративного примусу(дисциплінарні провадження, виконавчі і т.д.)
Провадження із вжиття в адміністративному порядку заходів заохочення і стимулювання (провадження у справах щодо преміювання, провадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань і т.д.).
Провадження з реалізації громадянами своїх прав та обов’язків (провадженням за зверненням громадян, провадження з надання громадянам спеціальних прав і т.д.).
Провадження з реалізації юридичними особами своїх прав і обов’язків (провадження з легалізації юридичних осіб, провадження з надання юридичним особам пільг.)
Контрольно – надзорні провадження (провадження з контролю за правоохоронною діяльністю, провадження щодо прокурорського нагляду).
20. Види адміністративно – примусових заходів.
Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:
заходи адміністративного попередження.
заходи адміністративного припинення
заходи відповідальності за порушення адміністративно – правових установлень.
Проте виділяючи у третій групі лише стягнення,слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.
Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх розміщення стосовно протиправної дії.
Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити вчинити протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тільки передбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволити розвинутися протиправному вчинку, мінімізувати збитки. Вони застосовуються, якщо вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно – правових установлень застосовується за умови, якщо встановлено склад протиправного вчинку, тобто вчинок уже є правопорушенням.
21. Види заходів процесуального примусу.
Заходами процесуального примусу є:
попередження ;
видалення із залу судового засідання;
тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
привід;
До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення.
Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених КАСУ.
До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання. У разі повторного вчинення перекладачем вищезазначених дій, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача.
У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, в якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному виконавцю для виконання.
До
належно викликаних
особи, особисту
участь якої
визнано
судом
обов'язковою,
свідка,
які без поважних
причин не прибули
у судове
засідання або
не повідомили
причини неприбуття,
може бути
застосовано
привід
до суду через
органи внутрішніх
справ з
відшкодуванням
у дохід держави
витрат на його
здійснення.
Привід до суду
не застосовується
до малолітніх
та неповнолітніх
осіб, вагітних
жінок, інвалідів
першої і другої
груп, жінок,
які мають дітей
віком до шести
років або
дітей-інвалідів,
а також осіб,
які згідно із
КАСУ не
можуть
бути допитані
як свідки. Про
привід суд
постановляє
ухвалу, в якій
зазначає ім'я
фізичної особи,
яка підлягає
приводу, місце
проживання
(перебування),
роботи, служби
чи навчання,
підстави застосування
приводу, коли
і куди ця особа
повинна бути
доставлена,
якому органу
внутрішніх
справ доручається
здійснення
приводу.
Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належить привести. Ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.
22. Види об’єднань громадян.
Види об’єднань:
1) Залежно від цілей створення і діяльності: політична партія, громадська організація, професійна спілка.
2) За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації: всеукраїнські, місцеві, міжнародні.
3) За способом обліку членів громадської організації: такі, що мають фіксоване індивідуальне членство; такі, що не мають фіксованого індивідуального членства.
4) За шляхом легалізації ОГ класифікуються на легалізовані шляхом: реєстрації, повідомлення про заснування.
5) Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом ОГ: політичні партії, громадські організації дорослого населення, молодіжні та дитячі громадські об’єднання.
Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне ОГ – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Громадська організація – це об’єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних творчих, вікових, національно – культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.
23. Види органів виконавчої влади.
Орган державної виконавчої влади – це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний статус органу державної виконавчої влади.
Вищі органи виконавчої влади
Кабінет міністрів України – вищій орган у системі органів виконавчої влади (Уряд України).
Структура:
Секретаріат КМУ: очолює Міністр КМУ
Апарат Прем’єр – міністра України
Патронатна служба
Перший віце- прем’єр – міністр, віце - прем’єр – міністри, Міністри
Урядові комітети
Консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що утворюються Кабінетом Міністрів України
Група радників Прем’єр – міністра України
Прес – секретар Прем’єр – міністра України
Керівник протоколу Прем’єр – міністра України
Секретаріат Прем’єр – міністра України
Урядовий орган державного управління (департаменти, служби , інспекції)
Керівник урядового органу державного управління
Центральні органи виконавчої влади
Міністерство – головний орган у системі центральних органів
Державний комітети
Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним стаутусом
Державний секретар міністерства
Місцеві органи виконавчої влади
Місцеві державні адміністрації
Спеціальні органи виконавчої влади
Кримінальна міліція
Міліція громадської безпеки
Транспортна міліція
Державна автомобільна інспекція
Міліція охорони
Спеціальна міліція
Державна служба охорони при органах внутрішніх справ
24. Види проваджень за Кодексом адміністративного судочинства України
ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Закриття провадження у справі
АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ
ПРОВАДЖЕННЯ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ
ПРОВАДЖЕННЯ В ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЯХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ
провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів
провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій
провадження у справах щодо уточнення списку виборців
провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум
провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу
провадження у справах щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України
провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності
провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби
провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання
провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання
25. Вимоги до актів публічної адміністрації.
Основні вимоги:
Акти публічної адміністрації мають відповідати законам і підзаконним актам органів державного управління вищого рівня.
Має бути прийнятий компетентним органом у межіх його повноважень
Видаватися у певному порядку з додержанням процесуальних правил
Додержання певної форми акта (письмова і конклюдентна)
Додаткові:
Можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу
Можуть бути прийняті лише в межах певного терміну
Деякі вимагають затвердження вищестоящим органом
За порушення цих вимог акт публічної адміністрації може бути визнано неправомірним.
26. Вищий адміністративний суд України.
27. Відмежування адміністративного права від інших галузей права.
28. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.
Головною особливістю становища громадян як суб’єктів адміністративного права є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державного управління, а не права та обов’язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.
Адміністративна правоздатність – це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права. Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю. Може бути повною і обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому , що в результаті дії адміністративно – правових норм відбувається : звуження кола прав, покладання на громадян додаткових обов’язків.
Адміністративна дієздатність – це здатність громадянина реалізовувати надані права і виконувати покладені на нього обов’язки.
Права громадян, які зумовлені адміністративним законодавством: 1) соціально – економічні; 2)політичні права і свободи; 3) особисті права і свободи.
Адміністративн-правові обов’язки громадян – це встановлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних рамках та межах.
29. Державне управління.
Державне управління – це специфічна діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів інтересів.
Державне управління є частиною соціального публічного управління. Основні компоненти системи державного управління це: суб’єкт – ним є держава в цілому, об’єкт – ним є організоване суспільство в цілому, керуючий вплив – йому притаманний державно – владний характер, дістає вияв у переважно адміністративно – правовій формі, а також має безперервний характер
Ознаки державного управління: 1) виконавчо – розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність і універсальність; 4) ієрархічність; 5) безпосередньо організуючий характер; 6) державно – владний характер.
Принципи державного управління - це основоположні, керівні ідеї, відправні засади, які покладені в основу організації та діяльності механізму державного управління.
Основні групи принципів державного управління:
соціально – політичні: демократизм, народність, законність, гласність, об’єктивність, врахування громадської думки, рівність усіх перед законом.
організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;
організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності, колегіальність(обговорення важливих питань колективами спеціалістів, думка яких враховується у разі прийняття рішень), поділ управлінської праці, відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність, єдиноначальність (орган державного управління очолює конкретна особа).
30. Докази у справах про адміністративні проступки.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторонни мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Види:
Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
Показання свідка
Письмові докази
Речові докази
Висновок експерта
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
31. Завдання адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах
щодо оскарження
рішень, дій чи
бездіяльності
суб'єктів владних
повноважень
адміністративні
суди перевіряють,
чи прийняті
(вчинені) вони:
1) на підставі,
у межах повноважень
та у спосіб,
що передбачені
Конституцією
та законами
України;
2) з використанням
повноваження
з метою, з якою
це повноваження
надано;
3)
обґрунтовано,
тобто з урахуванням
усіх обставин,
що мають значення
для прийняття
рішення (вчинення
дії);
4)безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням
принципу рівності
перед законом,
запобігаючи
несправедливій
дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
32. Загальна характеристика Концепції адміністративної реформи.
Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, в комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.
Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй впливовим чинником у світі та Європі. Її метою також є формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей.
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:
формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
формування сучасної системи місцевого самоврядування;
запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
запровадження раціонального адміністративно – територіального устрою.
Концепція адмін. Реформи передбачає, що вона має здійснюватись у п’яти напрямах за три етапи. Ці напрями включають:
створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;
формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;
кадрове забезпечення нової системи державного управління;
зміцнення та формування нових фінансово – економічних основ функціонування державного управління;
наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
33.Законодавство про адміністративні правопорушення
Законодавство
України про
адміністративні
правопорушення
складається
з
цього
Кодексу та
інших законів
України.
Закони України
про адміністративні
правопорушення
до
включення
їх у встановленому
порядку до
цього
Кодексу
застосовуються
безпосередньо.
Положення цього
Кодексу поширюються
і на адміністративні
правопорушення,
відповідальність
за вчинення
яких передбачена
законами,
ще не включеними
до
Кодексу.
Питання
щодо адміністративної
відповідальності
за порушення
митних
правил регулюються
Митним кодексом
України"
34.Заходи адміністративного попередження.
Ці заходи застосовуються з метою попередження правопорушення за умови, якщо його вчинення лише передбачається.
Сутність попередження правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які виключають протиправну поведінку.
Види :
перевірка документів.
Безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом.
Відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання профілактичних функцій.
Опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберігання документів, товарно – матеріальних цінностей; опечатування вимірювальних приладів і пристроїв.
Вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню.
Заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів з метою забезпечення громадської безпеки.
Заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху.
Тимчасова заборона доступу громадян на окремі ділянки місцевості або об’єкти з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.
35. Заходи адміністративного припинення.
Їх призначення полягає:
В припинення протиправної поведінки
В усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки
У створенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.
Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійні, так і разом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністративними стягненнями.
Заходи адміністративного припинення закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в КУпАП.
З метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів.
34.Звернення громадян як спосіб забезпечення законності
Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом.
Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або в усній формі пропозиції, заяви і скарги.
Пропозиція – звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально – культурної та інших сфер діяльності держави та суспільства.
Заява – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки про поліпшення їх діяльності.
Скарга – звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб.
37.Зміст постанови по справі про адміністративний проступок
1.Постанова складається з:
1)вступної частини із зазначенням:
дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову;
2)описової частини із зазначенням:
короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;
3)мотивувальної частини із зазначенням:
встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;
4)резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.
38.Іноземці як суб’єкти адміністративного права
Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Паспортний документ - національний паспорт або документ, який його замінює.
Імміграція – це прибуття в Україну