Правове регулювання іноземних інвестицій
Спроба на вищому державному рівні повернути іноземним інвесторам втрачені ними у минулому гарантії, пільги та преференції, та показати виконання Україною прийнятих у минулому на себе зобов’язань відносно іноземних інвестицій виявилась невдалою. Що суттєво підірвало довіру до України як гаранту прав іноземних інвесторів. Зробивши крок в поверненні іноземним інвесторам пільг та преференцій, держава повинна була зробити другий крок, відносно створення механізму практичної реалізації іноземними інвесторами цих пільг, а вона навпаки зробила два кроки назад, фактично відмовившись від наданих у минулому гарантій, пільг та преференцій. Все це аж ніяк не посилило довіру іноземних інвесторів до нашої держави.
На даний момент у правовому регулюванні іноземних інвестицій та відносинах в сфері іноземного інвестування існують такі негативні моменти: насамперед це бюрократичні перешкоди та легітимна невизначеність у процесі приватизації; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність належного правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових ринках), крім цього податкова система збирає з юридичних та фізичних осіб величезні податки на утримання державного апарату, численних служб: Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, податкової адміністрації, митної служби та інших. За даними Міжнародного центру перспективних досліджень, їх налічується понад 100. За даними статистики ці кошти становлять приблизно 26% ВВП України.
В Україні податкова адміністрація має право закривати розрахункові рахунки юридичних осіб майже з будь-якого приводу, що призводить до припинення господарської діяльності суб’єкта підприємництва.
Чотири органи мають право безакцептно списувати з рахунків підприємств кошти – Державна податкова адміністрація України, Держказначейство, Пенсійний фонд і соцстрах, що фактично призводить до втрати суб’єктом підприємницької діяльності контролю над власними ресурсами.
Для одержання дозволу на будівництво інвестор зобов’язаний подавати необхідні документи в десятки організацій, тому цей процес може розтягтися на 1.5 року.
Податкова адміністрація України регулярно вилучає у підприємств частину амортизаційних відрахувань у бюджет на цілі не сумісні з інвестуванням. Таким чином, узаконено конфіскацію обігових коштів підприємств.[43]
Розроблене в Україні законодавство про іноземні інвестиції дуже розпорошене, до нього входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України "Про режим іноземного інвестування". У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.
Отже треба ще раз зазначити, що законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.
Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні застосовуються два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий — регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.
Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.[54]
Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України "Про режим іноземного інвестування" є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання "згідно з чинним законодавством" без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розділ 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %).
Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.
Розглянемо більш детально деякі моменти в цій сфері. У середині вересня 2005 року вступила в дію низка постанов НБУ, котрі змінили порядок проведення операцій на валютному ринку, та залучення іноземних інвестицій. Документи були покликані перекрити один із най ширших каналів виводу капіталу з України за кордон - через купівлю-продаж цінних паперів між резидентами і нерезидентами. За даними платіжного балансу, за дев’ять місяців 2005 року за такими операціями з країни пішло більш ніж 2,8 млрд. доларів.
Та були блоковані й налагоджені механізми, які дозволяли заводить гроші з-за кордону для вкладень в Україні. Причому у будь-яких напрямках: на депозити у банках, у фондові інструменти, в нерухомість. Наприклад, уведене 20-процентне резервування іноземних кредитів и депозитів на строк до шести місяців. З’явилася складна послідовність дій, котрих повинен дотримуватися нерезидент, щоб завезти валюту та інвестувати її. Крім того, до вступу в дію цих документів іноземні інвестори мали можливість вивести за кордон гроші без сплати півтора процентного сбору в Пенсійний фонд з операцій покупки безготівкової валюти - це дозволяв робити їх статус нерезидентів без представництва в Україні. Нововведення не відмінили цього привілею, але й не дали чіткої відповіді на питання: платити чи не платити зараз 1,5% при виводі інвестицій.[54]
Як наслідок грошей стало заводитися набагато менше. Отримала розповсюдження схема введення капіталів через механізм свопірування, без конвертування валюти. Її сутність полягає в тому, що іноземний інвестор шукає в Україні банк, в якого великий об’єм вільної гривні, заводить на його рахунки долари чи євро і натомість отримує еквівалентну суму у гривні. Коли скінчиться строк дії угоди, назад конвертувати доведеться лише суму отриманих доходів.
Врешті пояснення Нацбанку до порядку проведення валютних операцій та залучення іноземних інвестицій дозволили з 11.2005 року поновити процес активного заведення коштів, але час і можливість залучити іноземні інвестиції було згаяно. Центробанк в тому числі розтлумачив, що резидентам, котрі здійснюють через уповноваженні банки операції з цінними паперами українських емітентів інвесторами-нерезидентами, не потрібно отримувати генеральну ліцензію НБУ на проведення валютних операцій. Регулятор також зняв вимогу щодо проведення розрахунків за об’єкти інвестування виключно через рахунки, відкриті в уповноважених банках. Також встановлено порядок повернення іноземному інвестору його інвестицій та доходів, інших коштів, отриманих від здійснення інвестиційної діяльності. Впорядковано й перелік документів, котрі надаються для проведення операцій з іноземною валютою. Ситуація яка була створена, нажаль, ще раз засвідчує рівень правового регулювання, його якість і стан.
Невизначеним також є питання допуску в Україну філіалів іноземних банків поки що розгляд цього питання нічого не дав - Верховна Рада блокує затвердження у другому читані відповідних змін до Закону "Про банки та банківську діяльність". Страхувальники ж досягли компромісу: філії закордонних страхових компаній зможуть прийти в Україну через п’ять років з моменту вступу нашої країни до ВТО, тобто не раніше 2011 року.
Особливої уваги потребує ситуація навколо ВЕЗ, секретар Ради національної безпеки та оборони України Анатолій Кінах вважає, що одностороння відміна умов інвестиційної діяльності у технопарках та вільних економічних зонах (ВЕЗ) була великою помилкою, котра нанесла дуже вагомий удар по інвестиційному клімату. "Неможна так брутально порушувати права інвесторів. Недопустимо вирішувати проблеми протидії корупції та тіньовій економіці спрощеними методами", - наголосив він. При цьому А.Кінах підкреслив, що перший крок по встановленню системи компенсаторів для інвесторів вже зроблено - уряд прийняв Постанову «Про деякі механізми компенсацій для інвесторів, працюючих у вільних економічних зонах». Мова йде про право на 180 днів вивозити продукцію, результати переробки котрої повністю підуть на експорт, без сплати митних зборів.
Також А.Кінах підкреслив, що у парламенті є декілька законодавчих ініціатив, котрі передбачають відповідні компенсації та стимули для залучення інвестицій.
Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному ж етапі в Україні законодавче не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств; концесій - де головне створити законодавчу базу для концесії, яка не змінюватиметься і буде достатньо гнучкою, щоб можна було знайти адекватний спосіб фінансування різних інвесторів. Адже не всі проекти потребують однієї структури інвестування, нині закон вибудуваний лише на одну схему концесійного фінансування; надання прав власності на землю, а саме як наголошує голова Держкомзему, мораторій на продаж землі спричиняє зниження інвестиційної привабливості українського агросектору, що пов'язане з підвищенням ризиків вкладень; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. Також хоча заразі здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває або в зародковому стані або є не ефективним і є найслабшою ланкою у діючому механізмі регулювання цього процесу.
Нажаль зараз Україна не надає іноземним інвестиціям належного рівня правового захисту. Нестабільне та суперечливе законодавство, корумпована влада, а також низка інших чинників, попри шалений потенціал країни, не дозволяють України залучити необхідний обсяг інвестицій для розвитку економіки. Можливо з приходом нової помаранчевої влади ситуація і зміниться, але поки що зростання об’єму залучених Україною іноземних інвестицій аж ніяк не можна пов’язати з належним правовим регулюванням.
3.2 Шляхи вирішення проблем правового регулювання іноземних інвестицій
Статистичні дані за останні кілька років свідчать про стійке зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку нашої держави, хоча, за оцінками спеціалістів, обсяги і темпи інвестування іноземного капіталу в українську економіку є значно нижчими у порівнянні із іншими державами Східної Європи, які на початку 90-х, як і Україна, стали на шлях розвитку ринкової економіки. На жаль, немає підстав стверджувати, що причиною пожвавлення ділової активності іноземних інвесторів стало якісне поліпшення спеціального законодавства про іноземні інвестиції, яке за останній час не зазнавало суттєвих змін, зокрема, у питаннях надання додаткових пільг і гарантій іноземним інвесторам.
Водночас, не можна не помітити позитивні зрушення у законотворчому процесі, який дозволив значно поліпшити інвестиційний клімат в Україні. Йдеться про прийняття Верховною Радою України цілої низки кодексів, які є основоположними нормативними актами, що покликані врегулювати відносини у різноманітних сферах господарювання, зокрема із залученням іноземного капіталу. Протягом 2001–2004 рр. парламент прийняв Цивільний, Господарський, Митний, Земельний та Бюджетний кодекси України, що не могло не позначитися на підвищенні рейтингу України як інвестиційно привабливої держави. Принагідно слід також зазначити, що з 2000 р. Україна приєдналась до Конвенції «Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами», що надало іноземним інвесторам можливість захищати свої права у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів у Вашингтоні (США).[45]
Отже аналізуючи проблеми правового регулювання іноземних інвестицій почнемо з того, що з початку 90-х років готовність України співпрацювати з інвесторами проголошувалася на найвищому державному рівні. Було прийнято, зокрема, Закон України “Про іноземні інвестиції” та Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (сьогодні жоден з цих нормативно-правових актів не діє). Нині чинними є Закони України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII, “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР, “Про захист іноземних інвестицій на Україні” від 10 вересня 1991 р. № 1540a-XII.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів з метою усунення ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів)” від 20 грудня 2001 р. № 2899-ІІІ до нормативно-правових актів у сфері інвестиційної діяльності було внесено важливі зміни щодо прав і гарантій діяльності іноземних інвесторів. Так, ст. 18 Закону визначає гарантії здійснення інвестиційної діяльності. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів навіть у випадках, коли після їх укладення законодавством встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їхні права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору. Це, до речі, є досить поширеною практикою в законодавстві країн, які бажають залучити значні інвестиційні кошти. Зазначений Закон вніс до цієї норми зміни, і тепер указані гарантії не поширюватимуться на податкове, митне та валютне законодавство, а також законодавство з питань ліцензування певних видів господарської діяльності. Тобто в інвесторів залишаться тільки гарантії від зміни законодавства з питань, що не мають принципового значення.
Стаття 19 Закону стосується питань захисту інвестицій. Так, державні гарантії захисту інвестицій – система правових норм, спрямованих на захист інвестицій, – не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Згідно з новою редакцією Закону, державними гарантіями захисту інвестицій вважатиметься система правових норм, що спрямовані на захист інвестицій і не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Такі зміни дозволять державі без особливих ускладнень на власний розсуд у будь-який момент змінювати податкове, митне, ліцензійне законодавство стосовно інвесторів, навіть не запитуючи в них про це.
Зазначений Закон також вніс зміни, що обмежують права інвесторів порівняно з попередніми редакціями, і до Законів України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР та “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб`єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” від 17 лютого 2000 р. №. 1457-III.
Аналогічна ситуація склалася і в ВЕЗ де іноземні інвестори були також позбавленні пільг, з метою зрівняння у правах з національними інвесторами, та боротьбою з тіньовою економікою та контрабандою. Цікавим тут є те, що метою створення ВЕЗ насамперед було залучення саме іноземних інвесторів, тому їм і надавалися пільги, на тлі цього такі дії законодавця є не зовсім зрозумілими. Особливо обурило іноземних інвесторів те, що їх усіх прирівняли до контрабандистів, хоча проведена перевірка показала, що більшість підприємств працюють чесно, але в будь-якому разі такі методи боротьби не допустимі.
Вже вкотре вводячи в оману іноземних інвесторів, можна просто не дочекатися вкладення коштів у вітчизняну економіку. Не можна скасовувати пільги, які були надані під чесне слово законодавця. Замість того, щоб вдосконалювати законодавство про господарські товариства й залучати приватні інвестиції, законодавець продовжує переконувати іноземних інвесторів у несприятливому інвестиційному кліматі в Україні.
Краще було б не порушувати гарантій іноземних інвесторів, і принаймні дотримуватися наданих гарантій щодо зміни законодавства. Схоже що у випадку з ВЕЗ законодавець вирішив хоч якось виправити становище і Кабінет Міністрів України прийняв відповідну постанову «Про деякі механізми компенсації для інвесторів, працюючих у ВЕЗ». Хоча б такі самі дії слід зробити і відносно іноземних інвесторів які працюють на всій іншій території України. Це в деякій мірі відновило б довіру іноземних інвесторів до України.
Серед інших питань також важливими є питання пов’язані з:
1. Оподаткуванням, значне податкове навантаження, велика кількість податків, ускладненість їх адміністрування та податкових процедур, особливо процедури повернення податку на додану вартість, нестабільність податкового законодавства.
Ці питання є особливо важливими для іноземних інвесторів через те, що тепер вони позбавленні гарантій стосовно змін законодавства з питань податків.
До поліпшення інвестиційного клімату на думку вітчизняних економістів, могло б призвести звільнення інвестицій в основні фонди підприємств від оподаткування податком на прибуток. Лише цей крок може суттєво прискорити розвиток інвестицій в Україні.
Також в податковій сфері назріла необхідність прийняття Податкового кодексу це дуже допомогло б, у врегулюванні одразу багато спірних питань.
Необхідно запровадити систему пільгового оподаткування залежно від обсягу та терміну дії іноземної інвестиції, оскільки діюча система враховує це недостатньою мірою. Слід розробити й упровадити систему стимулювання іноземних інвесторів у промисловій сфері залежно від пріоритетності об'єкта інвестування, обсягу інвестиції і терміну її дії. Суть пропонованої системи викладено в додатку № 1.
За умови дострокового відчуження інвестицій проти встановлених законодавством термінів підприємства з іноземними інвестиціями, що діють у пріоритетних галузях народного господарства України, мають сплачувати податок на прибуток за весь період інвестування в розмірі 50 % встановлених законодавством, а в інших галузях — у повному обсязі.
2. Відсутність чіткої урядової позиції щодо економіко-правового режиму діяльності іноземних інвесторів. Тобто з одного боку, присутність в українському законодавстві поняття національного режиму інвестиційної діяльності, що не виключає згідно українських нормативних документів можливості застосування пільгового режиму або режиму найбільшого сприяння, декларування гарантій з боку держави відносно іноземних інвестицій, сталості та незмінності інвестиційних договірних відносин, що підкріплюється і конституційними нормами (ст. 59 Конституції України), а з іншого, – постійні зміни в законодавстві України, зокрема податковому, і тиск державних службовців, озброєних численними приписами, які інколи слабко узгоджуються із законодавчими актами та правовою логікою.
Слід сформувати принаймні чітку та постійну урядову позицію з цього питання, що б законодавство було хоча б постійним, бо іноземних інвесторів приваблює насамперед стабільність, а вже потім пільги та інші сприятливі умови.
3. Відсутність чіткої регламентації відшкодовування державою збитків, завданих інвестору в результаті інвестиційної діяльності. Зокрема, згідно ст. 10 Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків. Компенсація, що сплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною.
В даному випадку важлива наявність не декларативних заяв щодо готовності відшкодовування цих збитків у будь-який час, а конкретний підзаконний нормативний акт із поетапним переліком необхідних дій. Відсутність такого документу, в свою чергу, не сприяє активності іноземних інвесторів.
4. Також необхідно вжити певних організаційних заходів щодо створення єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б залучала відповідні структури для роботи з іноземними інвестиціями, механізми реалізації державної політики залучення капіталу, координації діяльності з міжнародними організаціями, проведення експертиз найважливіших проектів та їх конкурсний відбір. Такою структурою може бути спеціалізована державна компанія України з іноземних інвестицій. У постанові Верховної Ради України «Про порядок уведення в дію Закону України "Про режим іноземного інвестування"» порушується питання створення національного агентства сприяння іноземним інвестиціям в Україні. У структурі такої системи доцільно створити інформаційно-аналітичний банк даних з питань іноземного інвестування, який міститиме інформацію про підприємства та проекти, що потребують інвестицій, про інвесторів, спонсорів, виконавців проектів і проведення міжнародних тендерів.
5. Потрібно розробити систему страхування та створити Національну акціонерну страхову компанію, сприяти діяльності інвестиційних компаній і фондів, трастових і холдингових компаній, аудиторських і консалтингових фірм, фондових бірж, лізингових компаній з організації лізингу сучасного устаткування та інших об'єктів раціональної інфраструктури. Усе перелічене сприятиме формуванню в Україні ринку інвестиційних проектів.
6. Треба організувати систему страхування та перестрахування іноземних інвестицій, сприяти розвитку банківсько-кредитної системи.
7. Слід приділити більше уваги проблемі інноваційно-інвестиційного розвитку нашої держави оскільки, як наголошується в посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки” від 30 квітня 2002 р. “Україна зможе посісти належне місце в Європі і в світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки”. А саме проблемам правового регулювання цих питань.
8. Необхідно внести зміни до Закону України "Про власність" і до Земельного кодексу України стосовно визначення майнових прав іноземних інвесторів.
9. Потрібно на державно-правовому рівні уточнити питання про концесії (визначення можливостей отримання прибутку іноземними інвесторами від розвідування, розробки, видобування та експлуатації природних ресурсів).
10. Потребує якнайретельнішого обґрунтування система валютного регулювання.
11. В сфері приватизації майна державних підприємств іноземними інвесторами, необхідне якомого скоріше прийняття Закону «Про захист інвестицій та незмінність підсумків приватизації», проект якого вже розроблений.
Особливої актуальності набуває очевидна потреба в прискоренні і завершенні роботи законодавчих органів з підготовці необхідної правової бази, що регламентуватиме процес інвестування в економіку України, створенні кодифікованого правового документа, який буде регулювати інвестиційні відносини в окремих галузях господарства та бізнесу. Даний правовий акт повинен враховувати позитивний міжнародно-правовий досвід на основі здійснення процесів імплементації та адаптації міжнародного права у національну правову систему України.
Крім цього, з огляду на розкиданість заборон та обмежень щодо залучення іноземного капіталу до окремих видів діяльності по різних чинних українських законодавчих актах, що є незручним для іноземних інвесторів, а також повну відсутність відповідних заборон та обмежень стосовно регіонів України, вбачається за необхідне розробити та затвердити Верховною Радою України відповідний перелік, який би інформував потенційних іноземних інвесторів про те, в яких галузях і на яких територіях вони можуть діяти без будь-яких обмежень. На законодавчому рівні треба визначити заборони та обмеження діяльності будь-якого іноземного інвестора на території України. Виконавча влада має приймати конкретні рішення щодо адаптації умов на українському ринку капіталів саме для іноземних інвестицій із урахуванням концептуально визначених інвестиційних пріоритетів, чинних міжурядових та міжгалузевих угод тощо.
По-друге, необхідна ревізія законодавчої термінології, що торкається інвестиційних процесів. Наприклад, поняття інвестиційного договору в українському законодавстві є взагалі відсутнім. Більш того, гіпотетична присутність цього терміну навряд чи була б ефективною через явно недостатню конкретизацію в законі вихідного для всіх родинних понять терміну “інвестиції”. По-третє, всебічне гарантування стабільності умов для будь-якого договору, предметом якого є вкладення активів може бути помилковим, оскільки це приведе до існування великого числа виключень із загального режиму правового регулювання іноземних інвестицій. А це, у свою чергу, суперечить вимозі однаковості і прозорості правового регулювання.
Ця рекомендація базується на вихідному положенні про те, що однаковий правовий статус інвесторів у рівних умовах і вільній конкуренції між ними є передумовами позитивного інвестиційного середовища. Що ж стосується податкових пільг і інших фіскальних і організаційних заохочень для іноземних інвесторів, то вони повинні бути прямо прив'язані до видів діяльності, що підлягає заохоченню, і рівною мірою поширюватися на національних інвесторів в аналогічних обставинах.
Виходячи із вищезазначеного, доцільно закріпити принцип стабільності договірних умов тільки щодо окремих, чітко визначених видів договорів, виходячи з опосередкованої цими договорами діяльності. Критерієм такої діяльності, окрім чітко вираженої інвестиційної спрямованості, повинна бути її особлива суспільна важливість. Прикладом закріплення принципу незмінності умов інвестиційного договору є норма ст. 2 Закону України “Про концесії” від 16 липня 1999 року № 997-XIV.
Втілення у життя вищезазначених рекомендацій безумовно приведе до позитивних наслідків у врегулюванні інвестиційних відносин між нашою державою та іноземними інвесторами.
3.3 Перспективи та прогнози розвитку правового регулювання іноземних інвестицій в Україні
Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні на сьогодні налічує декілька суттєвих недоліків про що було зазначено раніше, але є і успіхи, зокрема останніми роками ми можемо спостерігати певне пожвавлення щодо прийняття відповідних підзаконних актів. Так, на сьогодні затверджена Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 роки (постанова Кабміну від 28 грудня 2001 р. №1801), схвалено план заходів щодо виконання цієї Програми (розпорядження Кабміну від 9 серпня 2002 р. №440–р) та програму «Інвестиційний імідж України» (розпорядження Кабміну від 17 серпня 2002 р. №477–р), створено Координаційну групу з активізації інвестиційної діяльності (постанова Кабміну від 24 жовтня 2002 р. №1568). Проте й дотепер інвесторів, передусім, турбує певна нестабільність нашого законодавства, пов'язана як і з частим внесенням змін до чинних законів під тиском лобістських груп у парламенті та уряді, так і швидкоплинними податковими аспектами. Як не парадоксально, але лише в 2002 р. інвестиційне законодавство було стабільним, бо парламент не займався законотворчою діяльністю з цих питань. Як наслідок, вже у наступному 2003 р. приріст прямих та портфельних іноземних інвестицій сягнув майже 28%. [58]
Суттєвих змін в правовому регулюванні іноземних інвестицій найближчим часом чекати мабуть не варто, бо в новоскликаного парламенту та нового уряду вже існує кілька невідкладних проблем, зокрема газова. Мабуть їх не треба чекати і в продовж більш тривалого часу, через те, що законодавець досяг мети в майже усіх істотних, для себе, питання стосовно іноземних інвестицій, таких як гарантії, система пільг, правовий режим та інше, і змінювати їх поки що не збирається. Інша річ це питання податків, кредитування, банківської сфери, концесійних договорів, інвестиційно-інноваційної діяльності, сфери управління інвестиціями, страхування, валютного регулювання де будуть відбуватися і відбуваються зміни.
Найближчім часом законодавець навряд чи прийме Податковий кодекс, а от внести зміни, що до вдосконалення окремих питань оподаткування напевне внесе. Зокрема, у проект Податкового кодексу, що пройшов уже друге читання у Верховній Раді, можливо будуть додані спеціальні норми, які забезпечуватимуть прозорість офшорної компанії та оподаткування основного доходу інвестора-нерезидента. Це дасть змогу не тільки підвищити рівень внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку, а й запровадити довгострокові «правила гри» на вітчизняному ринку для іноземних інвесторів. До числа найважливіших законопроектів належать також і проекти законів про внесення змін до законів про оподаткування прибутку підприємств, про податок на доходи фізичних осіб, про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, про єдиний соціальний податок тощо, а також законопроекти, що передбачають надання чи скасування галузевих та зональних податкових пільг. Слід зазначити, що саме в процесі надання пільг необхідно звернути особливу увагу на прозорість і встановлення чітких критеріїв для інвесторів.
На думку експертів, значні зміни необхідні і стосовно пріоритетів податкової політики, зокрема щодо поступової зміни «фіскального» підходу на «стимулюючий», але у парламенті поки що не планують таких змін.[41]
Активна діяльність як парламенту так і уряду відбувається в сфері