Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Порядок визначення підсудності цивільних справ

Порядок визначення підсудності цивільних справ

і приміщень (підвалів, сараїв тощо) на користь громадян6, спори про відмову у видачі приватизаційних паперів та їх прийнятті у рахунок платежу за придбані громадянами об'єкти приватизації7.

VIII. По спорах, що виникають щодо застосування положень законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, зокрема, про стягнення матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, якщо одна із сторін у справі фізична особа або держава.

Міждержавні спори, які можуть виникнути внаслідок дій України при застосуванні законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, вирішуються сторонами у погодженому порядку згідно з нормами міжнародного права8.

IХ. По спорах між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, які підлягають розглядові в судах України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України про захист іноземних інвестицій. Інші спори, не зазначені вище, підлягають розглядові в судах або господарських судах України або за домовленістю сторін — у третейських судах, в тому числі за кордоном.

2.3 Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ


Відповідно до ст. 15 ЦПК України:

1.Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

2.Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

3.Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

1. Основним змістом Цивільної юрисдикції є компетенція судів щодо розгляду цивільних справ, тобто законодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями.

2. Компетенція судів визначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані вирішувати. Частиною судової компетенції є цивільна юрисдикція. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом, господарським чи третейським судом, а також профспілковими або іншими громадськими організаціями. Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що

визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді.

Особливі труднощі з визначенням підвідомчості виникають у зв'язку із застосуванням ст. 124 Конституції України, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Деякі рекомендації у цьому плані дав Верховний Суд України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», вказавши на підвідомчість суду скарг на обмеження в праві на збори, мітинги, походи і демонстрації; про визнання страйку незаконним; про виселення осіб, що самовільно зайняли жилі приміщення, чи проживаючих у будинках, що загрожують обвалом. Верховний Суд вважає, що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільне судочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства - у сільську, селищну, міську районну раду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - у комісію рад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін.3. В науці цивільного процесуального права і особливо в постановах Пленуму Верховного Суду України прийнято найчастіше перелічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ. Як видається, з урахуванням ст. 124 Конституції України, необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаються із цивільної юрисдикції, а їх саме і можна визначити, керуючись загальними критеріями, встановленими коментованою статтею. На відміну від інших авторів ми вважаємо, що значення цих критеріїв зросло, а не знизилося. Дана стаття встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції.

Частина перша статті 15 ЦПК зазначає, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Такі справи безумовно є справами позовного провадження, оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні). Тому першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Однак частина 3 статті містить правило про три види проваджень, в яких розглядаються цивільні справи, що відносяться до цивільної юрисдикції: позовне, окреме та наказне. Предметом наказного провадження є також спір про право цивільне, але потенціальний, а окремого - інтереси, як вважається. Останні також можуть оспорюватися.

5. За загальним правилом, хоча це і не вказано прямо у коментованій статті, у загальних судах розглядаються справи за участю фізичних осіб. Тому другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної юрисдикції віднесено ті цивільні справи, де сторонами у спорі є фізичні особи або фізична і юридична особа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в господарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. В окремих випадках,передбачених законодавчими актами України, у господарський суд можуть звертатися громадяни, які і не є суб'єктами підприємницької діяльності. Так, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» кредитором може бути і громадянин. Отже, підставою порушення справи про банкрутство може бути його заява в господарський суд.6. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до частини 1 цієї статті суди розглядають справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Можуть встановлюватися винятки із зазначених у даній статті груп правовідносин. Так, хоча трудові спори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однак спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. І лише після скасування постанов вони можуть вирішуватися в загальному порядку.


РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ПІДСУДНОСТІ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ


3.1 Цивільно-процесуальна підсудність як чинник об’єктивного розгляду справ


Питання про підсудність справи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а в окремих випадках, — колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заяви встановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такої заяви і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про причини неприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, куди може звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви) з мотивів непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником), оскільки вона перешкоджає розгляду справи в суді.

Якщо позовна заява (заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність з'ясована після прийняття, суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строку на оскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддя зобов'язаний негайно повідомити заявники. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді, то справа з підсудності пересилається тільки у випадку постанови апеляційним судом ухвали про залишення скарги без задоволення [6, с .48].

За загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред'явлення позову (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені. Усі ці випадки за суб'єктивною ознакою можна розділити на дві групи. По-перше, передачу справи з одного до іншого суду України можуть здійснювати Голова Верховного суду, його заступники, а також голови Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військових судів регіонів, Військово Морських сил за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора, а також за власною ініціативою. У цьому випадку можлива зміна не тільки територіальної, але й родової підсудності, наприклад, передача справи з провадження районного (чи іншого місцевого) суду до провадження обласного суду. Передачу справи здійснює обласний (чи інший апеляційний суд) і тоді, коли після відсторонення судді в районному (міському) суді замінити його неможливо.

По-друге, передачу справи іншому суду може здійснювати в двох випадках і суд, у провадженні якого знаходиться дана справа: 1) якщо суд визнає, що даний позов з обставин справи може бути з більшою зручністю вирішений за місцем провадження найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем; 2) якщо прохання відповідача, місце проживання якого в момент пред'явлення позову не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнане таким, що заслуговує задоволення [25; с.184].

Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

Відповідно до ст. 116 ЦПК суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Ухвала про передачу справи до іншого суду приймається у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін про день розгляду справи. Суперечки щодо підсудності між судами згідно ст.117 ЦПК не допускаються. Це означає, що суд не може відмовитися прийняти направлену йому справу. Якщо суд вважає, що справа направлена йому в порушення закону чи необґрунтовано, він може сповістити про це вищестоящому суду. Спори між судами про підсудність не допускаються [13, с. 338].


3.2 Правове регулювання підсудності цивільних справ


Питання про підсудність справи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а в окремих випадках, — колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заяви встановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такої заяви і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про причини неприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, куди може звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви) з мотивів непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником), оскільки вона перешкоджає розгляду справи в суді.

Якщо позовна заява (заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність з'ясована після прийняття, суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строку на оскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддя зобов'язаний негайно повідомити заявники. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді, то справа з підсудності пересилається тільки у випадку постанови апеляційним судом ухвали про залишення скарги без задоволення [6, с. 48].

За загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред'явлення позову (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені. Усі ці випадки за суб'єктивною ознакою можна розділити на дві групи. По-перше, передачу справи з одного до іншого суду України можуть здійснювати Голова Верховного суду, його заступники, а також голови Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військових судів регіонів, Військово Морських сил за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора, а також за власною ініціативою. У цьому випадку можлива зміна не тільки територіальної, але й родової підсудності, наприклад, передача справи з провадження районного (чи іншого місцевого) суду до провадження обласного суду. Передачу справи здійснює обласний (чи інший апеляційний суд) і тоді, коли після відсторонення судді в районному (міському) суді замінити його неможливо.

По-друге, передачу справи іншому суду може здійснювати в двох випадках і суд, у провадженні якого знаходиться дана справа: 1) якщо суд визнає, що даний позов з обставин справи може бути з більшою зручністю вирішений за місцем провадження найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем; 2) якщо прохання відповідача, місце проживання якого в момент пред'явлення позову не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнане таким, що заслуговує задоволення [25, с.184].

Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

Відповідно до ст. 116 ЦПК суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Ухвала про передачу справи до іншого суду приймається у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін про день розгляду справи. Суперечки щодо підсудності між судами згідно ст.117 ЦПК не допускаються. Це означає, що суд не може відмовитися прийняти направлену йому справу. Якщо суд вважає, що справа направлена йому в порушення закону чи необґрунтовано, він може сповістити про це вищестоящому суду. Спори між судами про підсудність не допускаються [13, с. 338].

Визначення підсудності в міжнародних договорах України не виключає можливості порушення тотожної справи в судах обох договірних сторін. Так, згідно з Договором між Україною і Республікою Польща, якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї договірної сторони, а другий — на території іншої договірної сторони, компетентними є суди, інші органи обох договірних сторін. Вони також компетентні у винесенні рішення про батьківські права та аліменти на користь малолітніх дітей. Аналогічна норма передбачена й іншими міжнародними угодами України.

У зв'язку з цим має значення, чи повинен суд застосовувати правило, що передбачає залишення позовної заяви без розгляду, якщо у провадженні суду іншої держави є справа, пов'язана зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. В аспекті міжнародного цивільного процесу ця проблема називається lis alibi pendes [6, с.46]. У законодавстві України вона вирішена п. 5 ст. 229 ЦПК, згідно з яким суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді. Однак ця норма поширюється лише на суди України, які розглядають і справи з іноземним елементом. Водночас аналіз міжнародних договорів України свідчить про те, що застосування цього правила можливе тоді, коли справа порушена в суді такої іноземної держави, з якою Україна має угоду про взаємне виконання судових рішень, тобто тоді, коли рішення іноземного суду набувають національного режиму, визнаються і виконуються на території України. Так, відповідно до договору між Україною і КНР у визнанні й виконанні судового рішення може бути відмовлено, якщо по тому ж правовому спору між тими ж сторонами судом запитуваної договірної сторони вже винесено рішення, яке набрало чинності, або ж він перебуває там на розгляді чи вже визнано рішення третьої сторони у цій справі, що набуло чинності .

Чітке вирішення ця проблема дістала у ст. 22 Конвенції держав — членів СНД, згідно з якою у разі порушення провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав у судах двох договірних сторін, компетентних відповідно до цієї Конвенції, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження. Однак наявність провадження у цивільній справі в іноземному суді і його рішення, що набрало законної сили, не перешкоджає суду цієї держави розглянути справу, якщо вона належить до його виключної компетенції. Статтею 22 Конвенції вирішено також і друге важливе питання про підсудність зустрічного позову. Згідно з нею останній і вимога про залік, які випливають з тих же правовідносин, що й основний позов, підлягають розгляду в суді, який розглядає основний позов [6, с. 48].

Правило lis alibi pendes має застосування у ФРН, якщо рішення іноземного суду може бути примусово виконане за правилами німецького цивільного процесуального законодавства, а у Франції, коли воно передбачене міжнародною угодою з її участю. В Англії та США справа, провадження у якій здійснюється в іноземному суді, може бути закрита, якщо суд дійде висновку, що паралельне порушення справи в англійському (американському) суді буде несправедливим щодо відповідача. Конвенцією країн ЄЕС від 27 вересня 1963 р. встановлено, що суд однієї з країн — учасниць повинен оголосити себе некомпетентним, якщо у провадженні суду другої сторони — учасниці є тотожна справа. По-іншому вирішено це питання болгарським та польським законодавством. Суд не зупиняє провадження і не закриває справу, розпочату в ньому, якщо виявиться, що справа по цьому спору або у зв'язку з ним перебуває у провадженні іноземного суду, навіть якщо іноземне рішення підлягало б виконанню в Польщі [9, с. 165].

До проблем міжнародної підсудності належить правило perpetuatio juris-dictionis (perpetuatio fori), за яким справа, прийнята судом до свого провадження, повинна бути вирішена по суті, незважаючи на те, що у подальшому вона стала підсудна іншому суду. В Україні воно вирішено ч. 4 ст. 132 ЦПК, за якою забороняється передавати до іншого суду справи, розпочаті розглядом по суті, за винятком випадків, передбачених ст. 133 ЦПК [17, с. 291].

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, передбаченому ЦПК. А у випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав. Отже, іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону України або норми укладеного нею міжнародного договору [4, с. 317].

Договором між Україною та Республікою Грузія передбачено, що при виконанні доручення про надання правової допомоги установа юстиції, до якої звернене доручення, застосовує законодавство своєї держави. Однак на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми договірної сторони, від якої виходить доручення, оскільки вони не суперечать законодавству її держави. Аналогічно вирішено це питання у договорах між Україною і Литовською Республікою, між Україною і Республікою Молдова, між Україною і Республікою Польща, між Україною та Естонською Республікою [6,с. 50].

ВИСНОВКИ


Підсудність слід розглядати як один з інститутів цивільного процесуального права, норми якого закріплені в Цивільному процесуальному кодексі України, і як компетенцію (повноваження) певних загальних судів однієї ланки або окремих ланок системи загальних судів з розгляду й вирішення підвідомчих їм цивільних справ як судів першої інстанції. Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції конкретного суду.

Правову категорію підсудності треба відрізняти від категорії юрисдикції (підвідомчості) цивільних справ. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), норми щодо якої регулюють розмежування компетенції між загальними судами і спеціалізованими судами загальної юрисдикції, а також іншими державними та недержавними органами з розгляду й вирішення спорів про право та інших юридичних питань, норми права щодо підсудності розмежовують юрисдикційні повноваження конкретних судів всередині системи загальних судів з розгляду й вирішення підвідомчих їм цивільних справ.

Тому в зв’язку із вчиненням суддею процесуальних дій, спрямованих на відкриття провадження у цивільній справі, виникають два питання: як правильно вирішити питання про юрисдикцію (підвідомчість) справи суду і як правильно визначити її підсудність. Умовою відкриття судового провадження у конкретній цивільній справі передусім є вирішення суддею питань: чи підпадає вирішення спору про право чи іншого питання під юрисдикцію (підвідомчість) суду і, якщо підпадає, то який суд має розглядати означений спір про право чи інше питання (підсудність).


Cписок використаних джерел


1. Конституція України: Прийнята на п”ятій сесії ВРУ 28.06.96. // ВВРУ. – 1996.- №30.- ст.141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // ВВР - 2004. - № 40-41. - ст. 492.

3. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар // за ред. Комарова В.В. – Х: Одіссей. – 2001. – 816 с.

5. Бачун О. Розгляд судами справ за скаргами громадян // Право України. - 2006.- № 4.- С.44-46.

6. Білоусов Ю.В. Судовий захист цивільних прав: окремі питання процесуальної юрисдикції // Вісник Хмельницького університету управління та права. – Хмельницький, 2006. -№ 3 (11).- С.45 – 50.

7. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Под ред. В А Томсинова. - М., 2003. – 432с.

8. Гнєздов О. Спеціальна і персональна підсудність цивільних справ //Право України. - 2005.- № 11.- С.73-74.

9. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова - М 2006. – 356 с.

10. Гусаров К.В. Загальні та третейські суди в системі цивільної юрисдикції // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк, 2006. - №-3. – С.289-295.

11. Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. Практичний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 352 с.

12. Кройтор В.А. Гражданский процес: Учебное пособие. – Х: Эспада. – 2002. 288 с.

13. Оверчук С.В. Проблеми визначення поняття підсудності //Держава і право. - К., 2006.- Вип.14: Юридичні і політичні науки. - С.334-340.

14. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть. - М., 2003. - С. 357-358.

15. Осокина Г.Л. Подведомственность и подсудность дел гражданского судопроизводства: Учебное пособие. - Томск, 2005. – 356 с..

16. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2006: Офіційне видання / за загальною редакцією голови Верховного суду України В.Т. Маляренка.- К.: Видавництво А.С.К., 2006.- 489с.

17. Радченко П.І. Цивільна юрисдикція як наукова проблема // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні. – Х., 2006. – С.290-293.

18. Тертішников В.И. Гражданский процес: Курс лекций. – Х: ”Консум”. – 2005. – 240 с.

19. Фурса С.Я., Щербак С.В. Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К., 2006. – 368 с.

20. Чорнооченко С.І Цивільний процес: Вид 2-ге переробл. та доп.: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.- 472с.

21. Чудиновских К.А. Подведомственность в системе гражданского и арбитражного процессуального права. - СПб., 2004. – 345 с.

22. Цивільний процесуальний кодекс України. - К.: «ПАЛИВОДА», 2005. - 156с.

23. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг.ред. С. С. Бичкової. –К.: Атіка, 2006. – 384 с.

24. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. - К., 2005. – 347 с.

25. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С.Червоного. – К.: Істина, 2007. – 397 с.

26. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: Ін Юре, 2005 – 456 с.

28. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч. - метод. Посібник для самост. вивч. дисц. -К.: КНЕУ, 2003. -159с.

Размещено на


47

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: