Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством
На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми особами, момент припинення відповідальності батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, який здійснює щодо неповнолітнього функції піклувальника, залежить від досягнення ним повноліття та певних інших обставин.
У зв'язку з цим ці особи звільняються від субсидіарної відповідальності за протиправне діяння неповнолітнього у разі:
1) якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досяг повноліття (ч. 3 ст. 1179 ЦК України);
2) якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття (ч. 3 ст. 1179 ЦК України).
Така позиція законодавця пов'язується насамперед з тим, що у зазначених випадках неповнолітня особа фактично набуває повної дієздатності або стає спроможною відшкодувати завдану нею шкоду в повному обсязі [49].
2.2 Відшкодування моральної шкоди
Як відомо, вітчизняне законодавство протягом тривалого часу не передбачало права на відшкодування моральної шкоди, і лише порівняно нещодавно зўявилась інша тенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963р. та новому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2007 р. Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням до цивільного кодексу у 1993р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги на саму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації була дуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичним особам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди, судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодування саме моральної шкоди. Приміром, за інформацією Верховного суду України, тільки за один рік було пред’явлено більш 18000 позовів по цій категорії цивільних справ, з них більш 10000 позовів пред’явлено в зв’язку з трудовими правовідносинами. В той же час, у Цивільному кодексі 1963 року не надавалось визначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слід звернутись до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанція визначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанція під моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав. До немайнових прав теорія цивільного права відносить честь, достоїнство, ділову репутацію, ім’я громадянина, авторський добуток, винахід і т.п. Така позиція Президії Вищого Арбітражного Суду, зокрема, пояснюється тим, що ця інстанція здебільшого займалась спорами між юридичними особами. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що може неоднаково трактуватись вищими органами держави [57].
Завдяки негативному юридичному досвідові, питання, пов’язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш – менш досконально. Цивільним Кодексом, зокрема, визначається, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Вичерпно також вирішено, в якій спосіб компенсується моральна шкода. Хоча законодавство й визначає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова форма відшкодування буде пріорітетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. На перший погляд, проблеми й не існує; але, крім суто юридичних питань, постає й ділема морального характеру: чи можна відшкодовувати нематеріальну шкоду речами матеріального світу?
Звернімося до світової практики. Проблема відшкодування моральної шкоди найбільш радикально вирішена у Великобританії і США, право яких не знає різниці між майновою і немайновою шкодою. Головною умовою відшкодування є дійсність шкоди і серйозність наслідків правопорушення. Відшкодування повинне бути повним і адекватним. Слід зазначити, що в англо-американському праві існує правило, відповідно до якого компенсація моральної шкоди, у принципі, обмежена рамками деліктного права. Моральна шкода, яка є наслідком порушення договору, не відшкодовується. Але зараз підсилюється тенденція до законодавчого закріплення обовўязку відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли порушення договору було «зухвалим і безрозсудним» чи якщо договір мав такий характер, що моральна шкода могла передбачатися як наслідок його порушення. При відшкодуванні моральної шкоди в сфері деліктного права суд може вийти за межі дійсно заподіяного збитку, як майнового, так і морального, і присудити в якості додатку до компенсаційних збитків (compensatory damages) так називані штрафні чи приблизні збитки (puntativе or exemplary damages) у залежності від моральної оцінки правопорушення, способу його здійснення, повторюваності і, звичайно ж, від значущості наслідків. У цьому випадку ціль суду зводиться до покарання правопорушника і є засобом залякування його послідовників [9, с.470]. Крім того, в англійському праві існують ще дві специфічні особливості відшкодування моральної шкоди. По-перше, номінальне відшкодування (nominal damages), коли присуджується зовсім невелика сума грошей у вигляді компенсації за понесену шкоду. Тим самим визнається, що порушено визначені права позивача, а відповідач є порушником (wrongdoer), хоча позивачу і не було заподіяно ніякого реального збитку. Таким чином, визнається важливість порушеного права. Але nominal damages присуджуються тільки тоді, коли факт правопорушення в наявності і ніяких додаткових поясненнях не потрібно. По-друге, це «збитки презирства» (contemptious damages). У цьому випадку шкода могла бути дійсно заподіяна, але її відшкодування позивач не заслужив через своє аморальну поведінку і не повинен був пред’являти такий позов хоча б з почуття пристойності. У цьому випадку зважується питання про те, чи гідний позивач компенсації дійсно нанесеного збитку. Такі позови можуть пред’являтися і до засобів масової інформації [55].
При заподіянні каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я особі, а також заподіянні шкоди його репутації моральна шкода може класифікуватись на: а) фізичні страждання; б) щиросердечні страждання, з’єднані з фізичними; в) щиросердечні страждання, не поєднані з фізичними. В Великобританії основним був і залишається принцип, виражений лордом Вэнслиданом у справі Lynch v. Knight (1861): «Моральні страждання і занепокоєння право не може оцінити і не може претендувати на їхнє відшкодування, якщо в сукупності з ними не мова йде про інший збиток». Іншими словами, відповідно до англійського закону неможливо вимагати (за винятком декількох випадків, про які мова йтиме нижче) відшкодування моральної шкоди за відсутності страждання чи матеріального збитку. Такі позови просто не будуть прийняті до розгляду. Заподіяння ж фізичного страждання як одне з основ для відшкодування моральної шкоди завжди має наслідком грошове відшкодування, тому що таке заподіяння може викликати один з наступних наслідків чи їхню сукупність: біль і страждання (і як їхня частина – нервовий шок і невроз); втрату радості в житті (наприклад, неможливість вступати в сексуальні відносини; неможливість для жінки мати дітей; розвід, що став результатом хвороби); укорочування життя в порівнянні з очікуваним (the loss ofexpectation of life); зміна фігури (disfigurement) і спотворювання особи, що особливо актуально для жінок; дискомфорт і незручності (наприклад, настання утоми на роботі раніше, ніж до заподіяння шкоди, неможливість понаднормової роботи і т.п.) або хронічне захворювання. Щиросердечні страждання, поєднані з фізичними, також підлягають грошовій оцінці і відповідно відшкодуванню. Ще в XIV в. в Англії був відомий так називаний «делікт нападу», відповідно до якого особа могла компенсувати дуже специфічну форму щиросердечного страждання - «побоювання погрози нападу чи погрози фізичного контакту».
Надалі, у міру ефолюції системи загального права, виникають нові випадки можливості відшкодування моральної шкоди, які спричиняють щиросердечні страждання чи страждання крім фізичної шкоди: неправомірний арешт чи тюремне увўязнення (false imprisonment); вторгнення на чужу територію (trespass to land); наклеп: усний (slander) та письмовий (libel); змова, що має наслідком розірвання договору (conspiracy, inducing a breach of contract); порушення авторського права (infrigenment of copyright). Але за умови пред’явлення відповідних позовних вимог суди перевіряють їх «чистоту» (genuineness of the claim), тобто при обґрунтуванні позову треба вказати на який-небудь інший наявний збиток, наприклад, на фізичні чи страждання матеріальну шкоду.
До 1970 р. до цієї категорії деліктів відносилися і наступні різновиди правопорушень: зваба; зрада; переманювання нареченого (нареченої); порушення обіцянки женитися. Але правова реформа в Англії (Miscelaneous Provisions) 1970 р. визнала позовні вимоги, що випливають з перерахованих деліктів, істотними самі по собі для одержання відшкодування за щиросердечні страждання без обґрунтування їхнього зв’язку з фізичними [53].
Існує ще одна група цивільних правопорушень, мірою відповідальності за які може бути відшкодування моральної шкоди. Шкода тут виявляється винятково в щиросердечних стражданнях і переживаннях, і відшкодуванню ця шкода підлягає навіть у тому випадку, якщо які-небудь матеріальні наслідки відсутні. Це делікти, що порушують «privacy». В принципі, мається на увазі приватне життя, але юристи по всьому світу розходяться в думці, що ж може бути охоплено цим поняттям. Деякими авторами воно розглядається як «право бути одному» («right to be alone»).
Уперше дане поняття було введено в 1890 р. американськими юристами Самуелем Д. Вареном і Луїсом Д. Бренді, які основну функцію цього інституту бачили в захисті недоторканості особи і всього того, що допомагає людині зберегти себе як особистість. У даний час американське право, на відміну від англійського, виділяє групу можливих деліктів у сфері «privacy». До них можна віднести: порушення самоти чи права на самітність, вторгнення в приватні справи позивача; публічне викриття фактів, що можуть бути надбанням тільки позивача чи вузького кола осіб; присвоєння імені позивача і використання його зовнішності з метою одержання вигоди; поширення зведень, що показують позивача у фальшивому світлі.
Тут основним деліктом, звичайно ж, є наклеп (slander and libel), що служить підставою для відшкодування щиросердечних страждань у чистому вигляді (на відміну від англійської правової доктрини, що вимагає їхнього поєднання в позовній вимозі з фізичними стражданнями). Крім того, американське право, що домоглося найбільших успіхів у справі захисту немайнових інтересів особистості шляхом найбільш ефективного грошового відшкодування, на відміну від англійського, передбачає ще і відповідальність за «навмисне заподіяння сильного емоційного потрясіння» («intentionally causing of severe emotional distress») [54].
Що стосується Німеччини, то тут проблема відшкодування моральної шкоди вирішується трохи інакше, ніж у країнах звичайного права. З одного боку, німецьке законодавство в сфері деліктів не виробило єдиного принципу відповідальності, характерного як для майнової, так і немайнової шкоди, як це було зроблено в цивільних кодексах інших країн. Німецькі суди розрізняють і захищають права в сфері так називаного Personlichkeit.
При зверненні до німецького законодавства з’ясовується, що якщо шкода заподіяна особистості, а не майну, грошова компенсація може бути отримана тільки у випадках, спеціально обговорених у законі. А закон прямо говорить лише про наступні випадки: коли, обіцяючи одружитись, відповідач позбавив жінку невинності; заподіяння шкоди чи тілу здоров’ю; позбавлення волі; спонукання жінки погрозами, оманою до співжиття. Крім того, німецьке цивільне право має ще одну особливість у порівнянні з системою загального права. В області деліктної відповідальності грошова компенсація - не універсальний засіб захисту для усіх видів правопорушень. В якості основного принципа компенсації, відповідальності за шкоду визнано реституцію, тобто повернення потерпілої сторони в положення, яке б вона мала, якби не було правопорушення. А от якщо така реституція неможлива чи в результаті реституції не можливо в повному обсязі компенсувати шкоду, то відповідальна особа повинна компенсувати заподіяний збиток грошима [53].
Цивільний кодекс Франції не проводить різниці між матеріальною і моральною шкодою. Наприклад, визначаючи збитки, французький Цивільний кодекс говорить про відшкодування збитку чи утраті взагалі, не обмежуючи тільки грошовим збитком. На відміну від Німецького цивільного уложення, Французький цивільний кодекс дозволяє одержати компенсацію за моральну шкоду, незалежно від того, що послужило причиною його виникнення - порушення договору чи делікт. Але традиційно у Франції розмір відшкодування за моральну шкоду менше, ніж у країнах, де діє Common Law. У сфері дії деліктного права Франції інститут відшкодування моральної шкоди захищає особисті інтереси громадян, а саме: право на тілесну недоторканність, на честь і репутацію; право на усе, що індивідуалізує особистість (сюди входить право на ім’я і зображення); право на таємницю професійної діяльності і кореспонденції; авторські права; право на вільне пересування і вибір професії. Звичайними в судах Франції є позови про відшкодування моральної шкоди у випадках приниження жіночої честі, неправомірного використання чужого імені чи псевдоніма, зловживання чужим прізвищем на виборах, вторгнення в чуже житло, заподіяння шкоди здоров’ю і т.д. [54].
Отже, чинне українське законодавство, що регулює питання, пов’язані із моральною шкодою та її відшкодуванням, ввібрало в себе положення законодавства багатьох європейських країн та США. Важливим для будь – кого з нас залишається питання про розмір відшкодування. Лімітів не встановлено, але роз’ясненням Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”, за усіх обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Сьогодні перед юристами України постає ще одне важливе питання, пов’язане із проблематикою моральної шкоди: а чи існує моральна шкода юридичних осіб? Всі суперечки про те, чи існує моральна немайнова шкода юридичних осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки людей по відношенню до суспільства та інших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути мораль у юридичної особи?
Саме тому ані битовий здоровий глузд, ані загальноприйняте визначення моралі, з точки зору О.Волочай, содиректора Міжрегіональної Консультаційної групи, не можуть дати відповідь на поставлене запитання, оскільки в подібних суперечках забувається, що категорія моральної шкоди носить юридичний характер, а не моральне. Просто законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін “моральна шкода” викликає в першу чергу нравоповчальні, а не правові асоціації. Це зайвий раз доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [55].
На жаль, сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш – менш повного переліку випадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди. Законодавець говорить про два випадки : розповсюдження, в тоvу числі – через ЗМІ, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.
Отже, Україна у своїй подальшій європеїзації подолала ще одну химеру – моральну шкоду, яка для нас все ще залишається “невиданной зверушкой”, а для всього іншого цивілізованого світу вже давно є джерелом встановлення справедливості. Інститут відшкодування моральної шкоди на Україні досліджується, розвивається і поступово удосконалюється, що дає підстави підвести деякі підсумки. На сьогоднішній день залишилися невирішеними деякі проблеми, як на законодавчому рівні, так і в судовій практиці.
Отже детальніше проаналізуємо інститут моральної шкоди нашої країни. Вище вже зазначалося, що право громадян нашої держави на відшкодування моральної і матеріальної шкоди передбачено Конституцією України (1996 року) у статтях 32, 56, 62, 152. Конкретизується це право, як уже відзначалося, у діючому Цивільному кодексі України, стаття 23 якого говорить, що «моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину чи організації діяннями іншої особи, які порушили їхні законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не по її провині. Моральна шкода відшкодовується в грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди».
Вперше в Україні поняття моральної шкоди було визначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 1) від 16 квітня 1991 року: «Моральна шкода - шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до збитків, що мають матеріальне вираження». Це визначення стосується лише суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і викликає принципові заперечення, тому що в ньому не розкривається сутність моральної (немайнової) шкоди [54].
Більш загальне, змістовне і глибоке визначення передбачив Закон України «Про охорону праці» (стаття 12) від 14 жовтня 1992 року, що «визначає моральну шкоду потерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок фізичного чи психічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки» (у новій редакції Закону 2002 року дана норма не збереглася).
31 березня 1995 року Пленумом Верховного Суду України була прийнята постанова №,4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у якій роз'ясняється, що під моральною шкодою «варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі протиправними діями інших осіб».
В дану постанову були внесені зміни постановою від 25 травня 2001 року № 5. Таким чином, у пункті 3 з'явилося положення про те, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, варто розуміти втрати немайнового характеру, що виникли в зв'язку з приниженням її ділової репутації, зазіханням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підірвавши довіру до його діяльності.
Для юридичних осіб іноді захист честі і гідності, ділової репутації значить набагато більше, ніж відшкодування майнових збитків. Пленум Верховного Суду України, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4 від 31 травня 1995 року, розв'язав проблему, що існувала тривалий час: законодавець не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб.
Причому, залишивши перший і другий абзаци пункту 3 цієї постанови без змін, Пленум доповнив його абзацом 3, який визначив поняття немайнової шкоди для юридичної особи. Хоча більш логічно було б виключити словосполучення «чи юридичній особі» з абзацу 1 пункту 3.
До внесення змін пункт 2 постанови Пленуму передбачав відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених спеціальним законодавством, чим суперечив статті 440-1 Цивільного кодексу України (1963 р.) і необґрунтовано обмежував сферу дії розглянутого інституту. Навколо цього правового конфлікту тривалий час проводилися дискусії, і тільки 25 травня 2001 року Пленум Верховного Суду виклав пункт 2 у новій редакції, розширивши сферу застосування інституту компенсації моральної шкоди до випадків:
1) коли право на її відшкодуванні передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
2) передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України (1963 р.) та іншим законодавством, що установлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, стаття 49 «Про інформацію» і т.п.);
3) порушення зобов'язань, що підпадають під чинність Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Найбільш гострою і складною є проблема визначення розміру відшкодування моральної шкодив грошовій чи іншій матеріальній формі. Чинне законодавство фактично не регулює розмір відшкодування такого збитку. Компетенція рішення цього питання надана суду. Законодавство ж установило в статті 23 діючого Цивільного кодексу України тільки деякі критерії, якими повинний керуватися суд.
Передбачено що розмір відшкодування визначається судом з урахуванням позовних вимог, характеру діяння осіб, які спричинили шкоду, фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Це відбилося в постанові Пленуму Верховного Суду України №4, у пункті 9, де зазначено, що розмір моральної шкоди суд визначає в залежності від характеру й обсягу страждань (фізичних, щиросердечних, психологічних і т.д.), що зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення). У Роз'ясненні Президії Вищого господарського суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди», передбачається, що розмір компенсації залежить від діянь особи, яка спричинила шкоду, а також від негативних наслідків порушення немайнових прав позивача [54].
Недоліки в законодавстві, що регулюють дані правовідносини, обумовлені недавнім уведенням поняття «моральна шкода», а також з нетривалою практикою захисту особистих немайнових прав громадян.
Не аргументованість рішень суду можна проілюструвати прикладами, коли розмір компенсації моральної шкоди за навмисне убивство людини був оцінений у тисячу гривень, а при-захисті честі і достоїнства - у мільйон гривень.
29 листопада 2001 року Верховна Рада України прийняла у третім читанні довгоочікуваний новий Цивільний кодекс України, який набрав сили з 1 січня 2003 року. Цивільний кодекс розроблявся досить довго, норми інституту компенсації моральної шкоди постійно змінювалися і коректувалися. У наукових дослідженнях використовувався проект кодексу 1996,1999, 2000 років і т.п. Зрештою, Цивільний кодекс України був прийнятий 16 лютого 2003 року. Не відразу вірилося, що це відбулося. Автори кодексу, звичайно, зберегли зазначений спосіб захисту і спробували збагатити інститут відшкодування моральної шкоди новими нормами, що, цілком ймовірно, позитивно вплинуло на його розвиток. Але і в новому ЦК є істотні недоліки, наприклад, не зовсім вірно вжитий термін «відшкодування». Зміст поняття «відшкодування шкоди» визначається поняттям самої шкоди [53].
Якщо шкода - це зменшення чи знищення якого-небудь блага, то метою відшкодування є відновлення порушеного, тобто приведення порушеного блага в той стан, у як0му воно знаходилося до порушення (реституція).
Коли мова йде про шкоду моральну, не можна установлювати вимоги повного відшкодування. Присудження грошового еквівалента, здатного усунути майновий збиток, не в змозі усунути шкоду моральну.
Моральна шкода часто сильніше відображається на потерпілому, ніж матеріальна, тому що вона не може бути відшкодована, а лише якимсь чином компенсована.
Безумовно, немайнову шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв визначення грошового еквівалента особистих втрат.
Розмір компенсації цієї шкоди може носити тільки умовний характер. Компенсація моральної шкоди являє собою можливість якоюсь мірою згладити несприятливі наслідки правопорушення, сприяє придбанню замість втраченого блага інше.
Тому більші гуманно вживати замість терміна відшкодування моральної шкоди термін «компенсація». В пункті 3 статті 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном чи іншим способом. Це не зовсім доцільно, з огляду на той факт, що гроші є загальним еквівалентом, здатним задовольнити будь-як людські потреби. У зв'язку з тим, що на Україні не розроблена і не затверджена методика, що дозволяє визначати розмір компенсації моральної шкоди, суди у своїх рішеннях майже не обґрунтовують розмір компенсації, що позбавляє відповідача можливості, а в деяких випадках і позивача, подати апеляцію на рішення суду з приводу незадоволення розміром компенсації моральної шкоди. Хоча в новому ЦК це питання розкрито детальніше, варто розробити рекомендації і методику щодо стягнень відшкодування такої шкоди, заподіяної при визначених обставинах. Принаймні, для деяких загальних, найпоширеніших випадків [55].
Безумовно, неможливо установити який-небудь грошовий еквівалент щиросердечних страждань і математично розрахувати заподіяну шкоду.
У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якій йдеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. №3188-ХП.
До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5
Зокрема, Міністерство юстиції України розробило методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди» (лист від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), в яких містяться роз'яснення і поради щодо підвідомчості та підсудності справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, строків позовної давності, підстав відповідальності, розміру грошового відшкодування моральної шкоди, деяких особливостей її відшкодування. Про окремі питання, що стосуються порядку відшкодування моральної шкоди, йтиметься нижче.
Законодавство України (цивільне, господарське, трудове, адміністративне, кримінальне та ін.) передбачає різні види шкоди, які розрізняються за об'єктом і суб'єктом правопорушення (суб'єктом відповідальності за шкоду), суб'єктом права на відшкодування шкоди, об'єктом зобов'язання, зобов'язаною особою, потерпілою стороною тощо. Перш за все, шкода поділяється на таку, що підлягає відшкодуванню за договірними зобов'язаннями, і таку, що відшкодовується за позадоговірними (деліктними) зобов'язаннями.
З числа видів шкоди, що належать до сфери деліктної відповідальності, на перше місце слід поставити шкоду, завдану правопорушенням, об'єктом якого є життя і здоров'я людини, що вважається найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави. Шкода в цьому разі настає від каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті людини. У той же час відшкодуванню підлягає і шкода, не пов'язана з правопорушенням (наприклад, за умов надзвичайного стану у зв'язку із стихійним лихом), коли об'єктом шкоди є життя і здоров'я людини.
Відшкодуванню в зазначених випадках підлягає:
шкода, спричинена природними факторами, техногенними, зокрема екологічними, аваріями і катастрофами;
шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (ним є згідно із ст. 1187 ЦК діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб);
шкода, заподіяна під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;
шкода, пов'язана з придбанням товару неналежної якості;
шкода, спричинена злочином, тощо.
Відшкодуванню у порядку такої процедури підлягає також шкода, завдана життю і здоров'ю особи при виконанні нею трудових, службових обов'язків, а також якщо особа без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя іншої фізичної особі! від реальної загрози для неї або рятувала від реальної загрози майно/іншої особи, яке має істотну цінність.
Об'єктом, заподіяння шкода стає й майно