Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством

Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством

що невідворотне при одному рівні розвитку науки і техніки, повністю відворотне за інших умов. Тому суд, визначаюча можливість віднесення явища до непереборної сили, з’ясовує всі конкретні обставини завдання шкоди (зокрема, місце, час та інше) [52].

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди тільки у разі відсутності його вини. Проте, зміст норм ЦК України передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом [54]. Наприклад. авіаційні підприємства відповідають і за випадкове завдання шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили [29].

2) протиправні дії третіх осіб – для звільнення від обов’язку відшкодування шкоди необхідно, щоб така поведінка містила всі елементи складу правопорушення.

3) обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди. Згідно із ст. 1186 Ц.К. шкода, завдання фізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд може постановити рішенням про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоду, сама довела себе до стану, в якому не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не може керувати ними в результаті вживання нею спритних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

Якщо шкоду було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вживали заходів щодо запобігання шкоди;

4) обставин, що характеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність). Згідно зі ст. 1193 Ц.К. шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла вимкненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду – також залежно від ступеня вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1. ст. 1195 ЦК, у разі відшкодування шкоди завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Таким чином, закон надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого. Якщо вина потерпілого полягає в умислі або грубій необережності. Проста необережність потерпілого законом не розглядається як підстава звільнення заподіювача від відшкодування шкоди. Умисел потерпілого є абсолютною підставою для повного звільнення заподіювача від відшкодування шкоди.

На відміну від її відшкодування. Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою або простою, що впливає чи не впливає на розмір відшкодування шкоди, має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин. Зокрема грубою необережністю може бути визнано нетверезий стан потерпілого, що сприяв виникненню або збільшенню шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил безпеки руху.

5) майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак ч.4. ст. 1193 ЦК передбачає, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.

Окремо ЦК регламентує відшкодування шкоди завдано скільки кількома особами. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою собою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчинені злочину, в розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою (службовою) особою органу дізнання. Попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях останньої складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили [55].

Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад чи особа, що зобов’язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою и неповнолітньою особою не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

З позиції доктора юридичних наук М.І. Панченка існують способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка задала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, налагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодували завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, виражається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт. Необхідних для поновлення пошкодженої речі. Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.

Особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. (страховим відшкодуванням) [57].

Розділ 3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ТА МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


Зобов’язання із заподіяння шкоди в усіх правових системах розглядаються як один з інститутів цивільного права і мають назву недоговірних зобов’язань або деліктних (unerlaubte Handlungen, delits, torts). Хоча поняття «недоговірні зобов’язання», зокрема в континентальному праві, має ширше значення, оскільки охоплює, поряд з деліктними, зобов’язання з безпідставного збагачення та деякі інші.

Джерелами регулювання деліктних зобов’язань є кодекси (окремі глави у ФЦК і НЦК) та спеціальні закони: про захист та інформування споживачів товарів і послуг, про морські пригоди й інші окремі види зобов’язань (Франція), про автомобільний транспорт, про повітряний транспорт, про відповідальність за шкоду, завдану використанням атомної енергії та радіоактивних речовин (ФРН) та інші. В англо-американському праві основним джерелом є судові прецеденти, а також діють норми спеціальних законів про відповідальність за шкоду, завдану повітряним судном та ін. (Англія), закони окремих штатів США.

Зобов’язання із заподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення є цивільне правопорушення (делікт). Зміст цих зобов’язань полягає в покладанні на боржника (заподіювача шкоди) обов’язку відшкодувати шкоду, завдану кредитору (потерпілому) неправомірними діями.

У континентальній цивільно-правовій системі деліктні зобов’язання засновані на нормах об’єктивного права, тому закон закріплює перелік умов, за яких вони виникають. До таких умов у німецькому та французькому праві належать:

шкода, завдана майну чи особистості ;

протиправне діяння, яким заподіяно шкоду;

причинний зв’язок між протиправним діянням і шкодою;

вина як психічне ставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та його наслідків.

Як окрема умова відповідальності розглядається в континентальному праві й праві США деліктоздатність особи, яка заподіяла шкоду (делінквента) [38].

У вирішенні питання відповідальності неповнолітніх осіб континентальне й англо-американське право відрізняються протилежними підходами. За правом ФРН - діти до 7 років є неделіктоздатними, а у віці від 7 років до 18 відповідають за шкоду, якщо спроможні усвідомлювати шкідливість своїх вчинків. Якщо суд встановить, що неповнолітній усвідомлював результати своєї шкідливої поведінки, то він може покласти на нього відповідальність. За загальним правилом за шкоду, завдану неповнолітніми, відповідають їхні батьки чи інші законні представники. У праві Франції неповнолітні не відповідають за спричинення шкоди. В англо-американській правовій системі неповнолітній самостійно відповідає за шкоду, завдану ним, за винятком тих випадків, коли судом буде встановлено, що він не розумів (не міг розуміти) наслідків своєї поведінки.

За шкоду, завдану слабоумними й душевнохворими громадянами, за континентальним правом відповідають їхні опікуни й інші особи, яким доручено доглядати за ними; а за англо-американським - такі хворі відповідають за свої дії самостійно.

Умовою відповідальності може бути як майнова шкода, так і моральна (немайнова). Майнова шкода виражається у втраті чи пошкодженні майна, витратах, що їх вчинив потерпілий (позитивна шкода), і неодержаних ним доходах (упущена вигода) [38]. Моральною шкодою є душевні чи фізичні страждання та переживання.

Американська доктрина розглядає шкоду як будь-яке ушкодження інтересів права, яке захищається, і виділяє такі її види: моральна або психічна (душевні страждання) - приниження, гнів, сором, відчай, переляк, страх, неспокій, хвилювання тощо; шкода, завдана юридичним інтересам особи (правам і благам); шкода, завдана юридичним відносинам між особами (договірним, подружнім, батьківським тощо); фізична шкода, до якої належить майнова шкода й тілесна (фізичний біль, хвороба, погіршення фізичного стану людини, фізичне страждання).

У праві всіх країн встановлено принцип повного відшкодування шкоди, який означає, що відшкодовується як позитивна шкода, так і неодержані доходи. В окремих випадках розмір компенсації може перевищувати розмір шкоди: коли шкоду завдано особистості, життю й здоров’ю (ФРН); коли поведінка особи має особливо небезпечний, зухвалий характер (США).

Обсяг відповідальності може бути зменшено, якщо: є вина потерпілої особи, шкоду завдано душевнохворим громадянином; скрутним є матеріальне становище делінквента (континентальне право); розмір компенсації занадто великий (суддя має право зменшити його); закон передбачає зменшення компенсації (reduced damages); якщо платоспроможність відповідача є низькою (англо-американське право).

В англо-американській правовій системі існує поняття номінальної шкоди, яке використовується судом у випадках, коли позивач не зазнав реальних збитків, але його права порушені та потребують захисту. Суд присуджує стягнення умовної (номінальної) суми, яка підтверджує право потерпілого (кредитора), наприклад, 1 дол. в США, 2 ф.ст. в Англії.

Протиправні дії виявляються в порушенні норм об’єктивного права, яке захищає інтереси осіб, і в посяганні на чуже суб’єктивне право чи інтерес, зловживанні правом. Доктрина й судова практика США класифікують протиправні дії залежно від кількості потерпілих, проти яких вони були спрямовані: масовий делікт (проти дуже великої групи людей, наприклад внаслідок авіакатастрофи, аварії на АЕС, хімічному заводі та ін.); груповий делікт (проти колективу людей, наприклад дифамація колективу службовців корпорації); індивідуальний делікт (проти однієї фізичної особи).

За французькою концепцією цивільно-правової відповідальності протиправність діяння є елементом вини заподіювача шкоди.

Зарубіжна цивілістика досить докладно розглядає різноманітні теорії причинного зв’язку як умови відповідальності за заподіяння шкоди (теорія необхідного причинного зв’язку, теорія еквівалентності, теорія адекватного зв’язку та ін.) [37]. У доктрині й судовій практиці встановлено правило, згідно з яким протиправна дія повинна бути необхідною умовою виникнення шкоди. Тільки така шкода підлягає відшкодуванню. Не відшкодовується: шкода, що виникла без адекватного причинного зв’язку (ФРН), непряма шкода (Франція), занадто «віддалена» за причинним зв’язком (Англія та США).

Право усіх країн встановлює обов’язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди вину делінквента. На відміну від договірних відносин у зобов’язаннях із заподіяння шкоди наявність вини відповідача не припускається, її слід довести; тягар доказування вини покладено на потерпілого. Форма вини (умисел, недбалість, необережність), як правило, не впливає на розмір відповідальності. Спільна вина кількох осіб спричиняє солідарну відповідальність. Наявність вини потерпілої особи у формі недбалості або необережності зменшує розмір відповідальності делінквента. Якщо вина потерпілого існує у формі умислу, а також у разі прохання або згоди його на спричинення йому шкоди, заподіювач шкоди звільняється від відповідальності.

У передбачених законом і судовою практикою випадках можливе настання так званої абсолютної відповідальності, тобто відповідальності незалежно від вини, без вини заподіювача шкоди. До обставин, які спричиняють безвинну відповідальність у країнах континентального права відносять: заподіяння шкоди діями працівників під час виконання службових обов’язків, за які відповідає роботодавець (пар. 831 НЦК, ст. 1384 ФЦК), заподіяння шкоди будівлями (пар. 836-838 НЦК, ст. 1386 ФЦК), тваринами (пар. 833-834 НЦК, ст. 1385 ФЦК), неякісними товарами, джерелом підвищеної небезпеки, а також спричинення моральної шкоди поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

У країнах англо-американського права такими обставинами, як правило, є: заподіяння шкоди тваринами, зокрема й домашніми та дикими; заподіяння шкоди пасажирові в момент посадки чи висадки, старту, польоту чи посадки літака; унаслідок недоліків товарів та послуг, діяльності, що створює підвищену небезпеку. Законодавство деяких штатів США встановлює інші правила.

Право цих країн визнає можливість звільнення від відповідальності за заподіяння шкоди, якщо: делінквент діяв у стані необхідної оборони (може бути приватною чи публічною), захищав власність, виконував державні функції, шкоду завдано з вини (за згодою чи на прохання) потерпілого, потерпілий (позивач) узяв на себе ризик заподіяння шкоди (США); закінчився строк позовної давності.

Такими є загальні правила деліктної відповідальності, разом з тим, право кожної країни має свої особливості інституту позадоговірної відповідальності. Найбільш прозорою видається система генерального делікту, що закріплена в законодавстві Франції.

У відповідній статті ФЦК (ст. 1382) закріплено загальні правила деліктної відповідальності: будь-які дії, що завдають шкоди іншій особі, зобов’язують винного відшкодувати її. Положення цієї статті застосовуються до будь-якого цивільного правопорушення, до всіх випадків заподіяння шкоди, тому мають назву «генеральний делікт». Судова практика за формою вини відрізняє поняття квазіделікту - протиправне заподіяння шкоди, що сталося внаслідок необережних дій делінквента; деліктом є тільки навмисні протиправні діяння. Проте юридичні наслідки і деліктів, і квазіделіктів однакові - обов’язок відшкодувати шкоду.

Право Німеччини на відміну від французького закріплює систему так званого змішаного делікту, що охоплює генеральний та спеціальні делікти. При цьому не можна упевнено стверджувати, що існує чітке законодавче визначення генерального делікту, однак в окремих статтях НЦК (пар. 823, 826) формулюються положення про те, що обов’язок відшкодування шкоди настає в разі посягання на будь-яке право й внаслідок спричинення шкоди будь-якими протиправними діями. Поряд з цим, НЦК закріплює низку конкретних фактичних складів правопорушень (спеціальних або сингулярних деліктів): порушення посадовою особою службових обов’язків, посягання на життя, здоров’я, особисту свободу, особисту безпеку, ділову репутацію, жіночу гідність, зокрема використання її залежного становища, посягання на право власності та ін. Німецьке законодавство й судова практика не розмежовують делікти за формою вини заподіювача шкоди; будь-яке навмисне чи ненавмисне протиправне діяння, що спричинило шкоду, вважається деліктом.

В англійському праві немає загального поняття делікту, але нормами загального права встановлено ряд самостійних фактичних складів цивільних правопорушень (torts), що спричиняють відшкодування шкоди, які умовно називають системою сингулярних деліктів. Конкретні склади правопорушень, яких досить багато, вироблені судовою практикою; за їх межами захист права вважається проблемним. За об’єктами посягання ці делікти об’єднуються в певні групи:

посягання на особу - порушення володіння (фізичним тілом - trespass to person): насильство, погроза насильством, позбавлення свободи; недбалість (невиконання обов’язку, наприклад, не попередження про шкідливі якості речей, які передаються на зберігання); усний або письмовий наклеп;

посягання на власність - порушення володіння майном (trespass); злодіяння (шкідливі діяння, створення перешкод у користуванні майном); позбавлення володіння, утримання (протиправне утримування речі особою, яка не має на це права); привласнення чужого майна; наклеп стосовно правового титулу (поширення неправдивих відомостей щодо права позивача на річ або її якості); порушення виключних прав;

посягання на стабільність побутових і договірних відносин - позбавлення послуг (підмова працівника порушити договір про надання послуг); схиляння до порушення договірних обов’язків; уведення в оману (обман) [37].

Умови відповідальності в окремих видах деліктів можуть відрізнятися. Зокрема, у деяких випадках наявність шкоди та наявність вини не мають вирішального значення для виникнення деліктного зобов’язання. Якщо фактичної шкоди немає, то може присуджуватися стягнення номінальних збитків [38].

У законодавчій практиці США проблема чіткого формулювання цивільного правопорушення також залишається не вирішеною: відсутнє визначення генерального делікту. У доктрині з цього приводу також висловлюються різноманітні точки зору; практично, усі науковці визнають тільки те, що делікт (tort) не є договором. Взагалі право США розвиває систему сингулярних деліктів (окремих фактичних складів правопорушень), що відображені в нормах загального права, встановлює загальні принципи, з’ясовує та формулює цілі й ролі деліктних зобов’язань. Найбільш поширеними видами деліктів є:

порушення володіння (trespass); має три різновиди: 1) порушення володіння землею чи іншою нерухомістю (вступ на земельну ділянку чи будівлю без достатніх підстав, відмова залишити земельну ділянку (будівлю), розміщення, переміщення речей на землі володільця) за винятком випадків, коли такі дії дозволені законом; 2) порушення володіння рухомим майном (неправомірне користування речами володільця, позбавлення володільця його речей, ушкодження речей); 3) порушення недоторканності особистості (фізичне насильство чи погроза його застосування, незаконне позбавлення свободи; навмисне втручання у справи особистості). Відповідальність за порушення володіння настає незалежно від наявності шкоди;

злодіяння (nuisance), шкідливі діяння - дії чи упущення, які призводять до втручання, завдають неспокою чи неприємностей особі під час реалізації її прав як члена суспільства (публічні злодіяння) або права власності, володіння землею, сервітутних і подібних прав. Прикладами таких дій можуть бути розміщення на сусідній ділянці землі шкідливого виробництва, будівництво інфекційної клініки, будинку для душевнохворих, парку атракціонів, задимлення, затінення території сусідів, створення перешкод для проходу, проїзду через свою ділянку особами, які мають сервітутні права та будь-які інші дії, які створюють неможливість чи незручності в правомірному використанні майна чи реалізації інших прав.

Судова практика розробляє й інші види деліктів, які передбачають, наприклад, відповідальність продавця алкогольних напоїв за шкоду, спричинену п’яним водієм; відповідальність адміністрації готелю за шкоду, завдану постояльцям третіми особами; відповідальність громадських перевізників і володільців соціально-побутових об’єктів (торгові, спортивні, культурні центри та ін.) за шкоду, завдану відвідувачам третіми особами; відповідальність за дії, спрямовані на знищення доказів, необхідних потерпілому в процесі, за обман, зловмисну змову проти підприємця, поширення неправдивої інформації, втручання в договірні відносини, торгівлю під чужим іменем і багато інших.

Насамкінець варто зазначити, що внаслідок ускладнень суспільних відносин, часом, досить складно відмежувати випадки договірної відповідальності та відповідальності за деліктні правопорушення, тобто встановити єдину підставу виникнення зобов’язання відшкодувати шкоду. Перш за все, ідеться про різні види перевезень, зокрема міжнародні морські й повітряні перевезення. Саме тому щодо останніх законодавством багатьох країн та міжнародними угодами встановлено єдині правила пред’явлення позовів про відшкодування шкоди, незалежно від підстав її виникнення [37].

У деяких країнах спостерігаються тенденції до уніфікації договірної та деліктної відповідальності, допускається можливість застосування норм, які регулюють деліктну відповідальність, до договірних відносин, а в окремих з них сформувалося поняття так званої конкуренції позовів. Вона означає, що потерпілий має право самостійно визначитися, подавати позов про відшкодування шкоди як такої, що завдана в договірних відносинах або спричинена правопорушенням (деліктом), чи ні. Наслідки пред’явлення позову будуть дещо різними, оскільки існують суттєві розбіжності в регулюванні договірної та деліктної відповідальності щодо умов виникнення, тягаря доведення, наявності вини як обов’язкової умови відповідальності, можливості вимагати відшкодування моральної шкоди тощо. Конкуренція позовів допускається в праві ФРН, Англії та США, але не допускається французьким законодавством.

ВИСНОВКИ


Поняття і процес відшкодування майнової і моральної шкоди сягає глибокої давнини. За дане порушення на різних етапах розвитку нашої української державності існували покарання, здебільшого суворі. Починаючи від Київської Русі і закінчуючи сьогоднішньою незалежною Україною, наш народ, а зокрема окрема людина, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права. Діяльність нашої країни на світовому рівні, особливо у співпраці з міжнародними організаціями дали можливість громадянам України звертатися щодо захисту порушених їх прав до Європейського суду з прав людини, та до компетентних органів ООН щодо розгляду індивідуальних скарг громадян на порушення їх прав та свобод. Якщо ж говорити про механізм захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, то тут основними елементами даного механізму є Конституційний Суд України та Уповноважений Верховною Радою України з прав людини. Із наведеної вище інформації про серйозність уваги даного питання видно, що проблема відшкодування шкоди не просто актуальна, вона є надзвичайно болючою для більшості населення будь-якої країни, в тому числі і нашої.

Нормативно-правовим актом, який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майнову шкоду так і моральну шкоду в Україні є Цивільний кодекс України.

Важливим елементом до цієї теми є ті основні умови, за яких відбувається відшкодування шкоди. Отже, підстави виникнення зобов’язань-це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

наявність шкоди у потерпілого;

протиправність поведінки заподіювача шкоди;

причинний зв’язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою;

вина заподіювача.

Підстави звільнення від обов’язку відшкодування шкоди:

непереборна сила;

протиправні дії третіх осіб-для звільнення від обов’язку відшкодування шкоди необхідно, щоб така поведінка містила всі елементи складу правопорушення;

обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди;

обставини, що характеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність).

майнове становище заподіювача шкоди;

Цивільний кодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов’язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повне відшкодування завданих збитків. Що ж до вибору конкретного способу відшкодування, то тут ріщення залишається за потерпілим. Якщо відшкодовувати шкоду в натурі не можливо або це не відповідає інтересам потерпілого, то збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі. Під збитками розуміють:

понесені потерпілим витрати;

вартість знищеного чи пошкодженого майна;

неотриманні доходи;

Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особі моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать:

а) шкода;

б) протиправність поведінки заподіювана шкоди;

в) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і її результатом - шкодою;

г) вина заподіювана нікуди.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Когституція України зі змінами і доповненнями. – Х.: Одисей, 2005.

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р. №540/97 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 10, 1997.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. №2782 // Відомості Верховної Ради України № 77, 1992.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 30, ст.379

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради № 22, 1991.

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 Року № 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 4, ст. 20.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1.12.1994 р. № 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 12, 1994.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. №3759 // Відомості Верховної Ради України № 101, 1993.

Загальна декларація прав людини 10.12.1948 р-Преамбула ст.1.

Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 1 грудня 1994р // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 1, ст. 1.

Закон України «Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосується захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. №3188-12

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України 1991.- №53.- ст. 3.

Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13 грудня 2001 р. // ВВР.-2002.- №14.-ст.96.

Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. - Х.:Юдіссей, 2001.-281с.

Постанова КМУ «Про затвердження переліку професійних захворювань» від 8 листопада 2000р. № 1662 // ОВУ.-№ 45.-ст.1940.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди».

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодуванню шкоди» від 27 березня 1992 р. пункт 9

Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику в справам по позовам про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. пункт 12.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. – ВВР. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356.

Барабаш О., Сиротенко С. Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди // Право України. – 2000. – № 9. – с.43-45.

Бачун О., Черкашин В. Захист права інтелектуальної власностi в Україні // Право України. – 1997. – № 1. – с. 61-63.

Белякова А. М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1979. – С.64.

Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. Пособие. – К.: Імпреза, 2005. – 96 с.

Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України. – 1999. – № 9. – с. 50-53.

Гражданское и семейное право Украины / под ред.Е.О. Харитонова. X.:Одиссей, 2000. - 544с.

Гражданское право. Учебник. Часть 1./ Под редакцией Сергеева А.П., Толстого Ю.К. –М.: Проспект, 1999. – 632 с.

Завальная Ж. Авторський договiр та його види: окремi питання // Право України. – 2000. – № 8. – с. 117-119.

Карабань В. Спонукання до укладення цивільно-правового договору: правозастосовчий та правотворчий аспекти // Право України. – 1999. – № 10. – с. 24-28.

Козлов С. Моральна та майнова шкода – тяжкий шлях істини. // Юридична газета №2 (38) 17 лютого 2005 р. С. 9-16.

Козлов С. «Моральна шкода: соціально-правові аспекти» // «Юридична газета». –

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: