Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Теорія держави і права

Теорія держави і права

здійснення.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки.

До загальних ознак можна віднести:

Всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

Мають державно-владні повноваження;

Діють у встановленому порядку;

Взаємопов’язані відносинами субординації;

Всі разом створюють одну цілісну систему що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:

Формування їх безпосередньо державою чи виборцями і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

Виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законному порядку повноважень, видів і форм діяльності;

Наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

Надання державним органам повноважень державно-владного характеру.


27. Класифікація органів держави


Органи держави класифікують по шести основним критеріям:

За роллю і місцем в системі державного апарату:

первинні, що утворюються шляхом безпосередніх виборів населенням;

вторинні, що утворюються первинними і їм підзвітні.

За напрямком та змістом діяльності:

органи державної влади;

глава держави;

органи державного управління;

судові органи;

контрольно-наглядові органи.

За способом утворення:

ті, що обираються;

ті, що призначаються;

ті, що передаються у спадок.

За часом функціонування:

постійні органи, що виконують основні функції держави та існують тривалий історичний період;

тимчасові, що створюються для виконання одноразових завдань.

За складом та способом прийняття рішень:

єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівником;

колегіальні, рішення яких приймаються в процесі обговорення шляхом голосування.

За територією, на яку поширюються рішення:

центральні органи, рішення яких поширюються на всю територію;

місцеві органи, рішення яких поширюються на адміністративну одиницю;

локальні органи, рішення яких поширюються на певні підприємства, установи чи організації.

Найбільш поширеною є класифікація державних органів на законодавчі, виконавчі та судові.

Законодавчі:

обираються населенням;

здійснюють повноваження по прийняттю актів вищої юридичної сили;

діють колегіально;

мають виключні повноваження (ст 93 КУ).

Виконавчі:

здійснюють виконаві повноваження, тобто конкретизують норми законів та реалізують їх на практиці;

здійснюють розпорядчі повноваження, тобто самостійно визначають структуру своїх органів;

приймають нормативні акти на основі, на виконання і у відповідності до законів;

складають систему вищих центральних та місцевих органів;

функціонують за принципом подвійного підпорядкування (органу що створив та вищестоящому органу).

Судові:

здійснюють особливу діяльність – правосуддя;

незалежні і підкорюються тільки закону;

приймають рішення в особливій формі (постанови, вироки, рішення);

діють в особливих процесуальних формах;

їх рішення можуть бути оскаржені чи опротестовані.

28. Органи держави та самоврядування: співвідношення


Орган держави – основна структурна одиниця механізму держави, що визначається як колектив службовців, створений державою з метою реалізації державних функцій.

Орган самоврядування – структура, що надає можливість населенню певної адміністративної одиниці самостійно вирішувати питання місцевого характеру.

Спільні риси:

Виконують функції по управлінню суспільством;

Передбачені законодавчо;

Приймають рішення нормативного характеру, які в разі протиріччя Конституції можуть бути певним чином скасовані;

Мають нормативно закріплену компетенцію;

Діють у чітко визначеній сфері;

Формуються у встановленому законом порядку;

Функціонують на основі принципу розподілу повноважень.


Відмінні риси:

№ п/п Органи держави Органи самоврядування
1. Формуються шляхом виборів, призначення чи затвердження; Обираються населенням;
2. Рішення поширюються на всю територію; Рішення поширюються на адміністративну одиницю;
3. Складаються із службовців, що виконують свої повноваження на професійній основі; Діяльність не має професійного характеру;
4. Діють за принципом розподілу влади, що закріплюється конституційно. Можуть із врахуванням особливостей певної місцевості на підставі договору перерозподіляти між собою повноваження;
5. Порядок прийняття рішень є колегіальним чи одноособовим; Рішення приймаються шляхом голосування;
6. Реалізують повноваження безпосередньо; Можлива реалізація повноважень через представників чи обрані органи;
7. Фінансуються за рахунок держбюджету; Фінансову основу становлять місцеві бюджети та позабюджетні фонди;
8. Діють від імені держави; Не мають державно-владного характеру;
9. Виконавчі органи складають самостійну частину держапарату; Виконавчі органи формуються керівництвом органів самоврядування;
10. Мають можливість делегувати деякі виконавчі повноваження органам самоврядування; Делегування повноважень державним органам є неможливим.

29. Поняття та елементи форми держави


Держава характеризується не лише наявністю певного змісту, який складають функції та структури, що складають механізм держави, а й наявністю зовнфшньої форми прояву своєї діяльності.

Форма держави – це такий устрій держави, в якому виявляються основні формальні характеристики держави і який забезпечує організацію державної влади, а також визначає способи та прийоми реалізації владних повноважень.

Форма держави дає можливість визначити структурну, територіальну та політичну організацію влади.

Форма держави складається з трьох основних елементів:

а) форма державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищих органів влади та управління.

Цей елемент дає можливість:

визначити структуру вищих органів влади держави;

визначити порядок утворення цих органів;

визначити порядок розподілу повноважень між вищими органами;

дати характеристику взаємодії вищих органів влади в процесі здійснення владних повноважень.

б) форма державного устрою – спосіб територіальної організації влади держави, що характеризує порядок взаємодії центральних, регіональних та місцевих влад.

Цей елемент характеризують:

принцип розподілу держави на складові частини;

характер управлінської функції держави, тобто способи організації населення на певних територіях;

можливості врахування інтересів національних меншин шляхом надання території, де вони проживають, певних пільг по територіальному самоврядуванню;

можливості характеризувати взаємовідносини між різними рівнями владних органів.

в) політичний режим – сукупність способів та методів за допомогою яких здійснюється політична влада.

Цей елемент характеризує:

способи взаємодії держави з населенням;

політичний статус громадських об’єднань;

роль державних органів в процесі управління населенням;

співвідношення правових та позаправових методів в процесі здійснення влади;

рівень ідеологічного тиску на населення в процесі реалізації державно-владних повноважень


Теорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і права


Теорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і права

Теорія держави і права

Теорія держави і праваТеорія держави і права

Теорія держави і права

Теорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і права

Теорія держави і права


30. Характеристика держав за формою правління


Одним з основних елементів форми держави є форма державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищих органів влади та управління.

Цей елемент дає можливість:

визначити структуру вищих органів влади держави;

визначити порядок утворення цих органів;

визначити порядок розподілу повноважень між вищими органами;

дати характеристику взаємодії вищих органів влади в процесі здійснення владних повноважень (монархія і республіка).


31. Монархія: поняття та особливості


Монархія – форма державного правління, при якій вища влада в державі належить одній особі.

Риси монархії:

Монарх персоніфікує державу та виступає у внутрішній і зовнішній політиці як глава держави;

Монарх здійснює одноособове правління. Може приймати до розгляду будь-яке питання;

Наявність персональної власності, що забезпечує сім’ю монарха та передається у спадок;

Влада монарха оголошується священною;

Влада поширюється на всі сфери життєдіяльності суспільства;

Влада монарха є формально незалежною і не несе відповідальності;

Наявність особливого порядку легітимізації (передається у спадок, призначається чи обирається);

Встановлення безстрокового правління.


Теорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і права


Теорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і права

Теорія держави і права


Теорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і праваТеорія держави і права


32. Республіка: риси та різновиди


Республіка – форма державного правління, що характеризується наявністю вищого органу влади, який має колективно-представницький характер.

Ознаки:

Наявність виборних органів влади;

Функціонування органів за принципом розподілу влади;

Наявність складної структури державних органів та лише їм характерних повноважень;

Колегіальність у прийнятті рішень;

Всі вищі органи мають владні повноваження в одній із сфер суспільного життя;

Визначеність терміну повноважень державного органу;

Наявність відповідальності посадових осіб, що існуює у формі відклику чи відставки;

Високий авторитет судової влади.

Різновиди республік:

Парламентська;

Президентська;

Змішана (Україна).


33. Характеристика унітарної держави


Унітарна держава – це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.

Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають такі:

До складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету;

Вона має єдину систему державних органів;

В унітарній державі діють єдина Конституція і єдина система заканадавства;

В ній існує єдине громадянство;

У міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.

34. Поняття та особливості федерації


Федерація – це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень.

Особливості федерації:

Складається з територій – суб’єктів федерації;

Суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого передають загальнофедеральним органам;

Наявність двох рівнів державного апарату;

Наявність двох рівнів законодавства;

Наявність двохпалатної структури парламенту;

Подвійне громадянство;

Нормативні акти будуються за принципом субординації;

Наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;

Можливість федерації в цілому та її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;

Наявність трьох рівнів повноважень державних органів:

компетенція федерації;

сумісна компетенція;

компетенція суб’єктів.

В залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:

територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в якихсуб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);

національні, до складу яких входять національні державні утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія).


35. Характеристика складних за формою устрою держав


За формою устрою держави поділяються на прості та складні


Теорія держави і праваТеорія держави і права


Теорія держави і праваТеорія держави і права

Теорія держави і права

Теорія держави і права


Федерація – це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень.

Особливості федерації:

Складається з територій – суб’єктів федерації;

Суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого передають загальнофедеральним органам;

Наявність двох рівнів державного апарату;

Наявність двох рівнів законодавства;

Наявність двохпалатної структури парламенту;

Подвійне громадянство;

Нормативні акти будуються за принципом субординації;

Наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;

Можливість федерації в цілому та її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;

Наявність трьох рівнів повноважень державних органів:

компетенція федерації;

сумісна компетенція;

компетенція суб’єктів.

В залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:

територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в якихсуб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);

національні, до складу яких входять національні державні утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія).

Конфедерація – союз держав, кожна з яких зберігає повний суверенітет.

Ознаки:

Це об’єднання держав, що утворюється на підставі договору;

Наявність мети, для досягнення якої створюється конфедерація;

Досягнення вказаної мети надає можливість переростання конфедерації в іншу форму держави;

Наявність спільних органів управління, що утворюються шляхом рівного представництва держав, незалежно від кількості населення;

Наявність фінансових засобів, що утворюються із добровільних відрахувань за угодою;

Суб’єкти є повністю самостійними державами, що користуються правом вільного виходу з конфедерації;

Відсутність єдиного громадянства;

Збройні сили конфедерації складаються з військових формувань держав-учасників (пн. Америка 17-18 ст.).

Співдружність- це організаційне об’єднання держав, що характеризується наявністю спільних ознак та певним ступенем однорідності.

Ознаки:

Основою утворення є міждержавний статут, договір чи декларація;

Не є єдиним суб’єктом міжнародних правовідносин;

Для координації дій суб’єктів створюються наддержавні органи, що діють у формі співпраці глав держав та глав урядів;

Грошові засоби об’єднуються добровільно і в розмірах, які вважають за необхідні суб’єкти;

Нормативна діяльність здійснюється у формі підписання актів главами держав;

Наявність спільних ознак економічного, правового, культурного, національного чи мовного характеру;

Як правило, є перехідною формою в процесі розвитку держав (СНД, країни Британської співдружності).

Співтовариство – організаційне об’єднання держав, що належать до певного регіону і які створені з метою вирішення економічних питань.

Ознаки:

Основою є міжнародна угода;

Порядок вступу та виходу здійснюється лише за згодою всіх членів;

Фінансові відносини мають форму кредитів та позик;

Основною метою є врівноваження економічного розвитку країн та спрощення митних та візових бар’єрів (ЄС).


36. Поняття та різновиди демократичного режиму


Демократичний політичний режим – спосіб здійснення політичної влади, що характеризується:

визнанням принципу рівності та свободи людей;

реальною можливістю реалізації інститутів безпосередньої та представницької демократії;

конституційним закріпленням та реальним гарантуванням прав та свобод;

професіоналізмом влади;

політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;

можливістю громадян бути суб’єктом владних відносин;

наявність органів самоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси населення;

Демократичний режим існує у трьох формах;

Ліберально-демократичний. Передбачає наявність методів здійснення влади, що засновані на загальнолюдських принципах та повазі прав людини;

Консервативно-демократичний. Його змістом є охорона та зміцнення таких форм правової та політичної організації суспільства, що склалися історично та характерні саме для цієї держави;

Радикально-демократичний. Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та прогресивними методами і діями.


37. Характеристика антидемократичних режимів


Антидемократичний політичний режим – це способи здійснення влади, що засновуються на подавленні інтересів особи, верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичної партії.

Форми:

Деспотія. Характерна для монархічної форми правління і визначається безмежністю влади монарха та відсутністю декларованих прав і свобод особи.

Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинута система каральних органів та відсутність механізмів реалізації прав і свобод.

Тоталітарний режим. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного і державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом управління та посиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.

Авторитарний режим. Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи людей.

Характеризується:

проголошенням прав та свобод і відсутністю можливостей їх реалізації;

проголошенням верховенства парламенту, який в дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;

значною роллю поліцейського апарату;

наявністю обов’язку суду оберігати державні інститути;

неможливістю опозиції;

пріорітетом інтересів держави над інтересами суспільства.


38. Теорія держави загального благоденствія


Створена в період між двома світовими війнами.

За цією теорією, сучасні буржуазні суспільства і держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Йдеться про різке звуження сфери державного примусу. Репресивно-каральні функції держави відмирають за рахунок розширення соціально-економічних функцій:

державного регулювання економіки;

соціальних послуг (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, культурно-освітні функції та ін.);

Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом:

Націоналізації найважливіших галузей промисловості;

Впливу на ринок шляхом політики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної політики та ін.;

Планування і прогнозування економічного і соціального розвитку;

Здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомоги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності;

Захисту трудівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

Отже, ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на широке коло суспільних відносин.


39. Теорія еліт


Ця теорія була заснована у 20-30 роках XX ст. і грунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. За цією теорією, політика – це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості. При цьому, демократія розглядається як утопія.

Вважається, що державою, суспільством завжди править еліта. Вона утворюється у трьох головних сферах – політичній, економічній та інтелектуальній – шляхом висування індивідів, які досягли в своїй справі найбільших успіхів. Але кожна правляча еліта рано чи пізно вироджується. У суспільстві з’являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Стара еліта владу не віддає, тому циркуляція еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, що в цілому корисно для суспільства.

У наш час теорія еліт має такий вигляд:

У сучасному суспільстві є декілька еліт;

Між ними існує вільна конкуренція, заснована на принципах політичного і партійного плюралізму;

Вони намагаються у співробітництві здійснювати керівництво державою;

Еліти не відірвані від народу, а контролюються ним за допомогою здійснення загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації, тощо.

Одним із різновидів теорії еліт є доктрина технократії. За нею, із зростанням впливу науки і техніки на всі сфери суспільного життя, вчені, технічні спеціалісти зосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, але й політичну владу.


40. Теорія національної держави


41. Поняття та риси соціального регулювання


Впорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних засобів, що визначаються як соціальні норми і характеризують можливості суспільства щодо забезпечення системності відносин між людьми. Суспільні відносини, що регламентуються соціальними нормами, мають більш високий ступінь організації, а суспільство, що забезпечує наявність та дієвість соціальних норм, характеризують як соціально регульоване.

Соціальне регулювання, що здійснюється в рамках суспільства, характеризується певними ознаками, які визначають особливості процесу регулювання.

Ознаки соціального регулювання:

Здійснюється в суспільстві і характеризує особливості взаємодії людей як соціальних суб’єктів;

Здійснюється за допомогою спеціальних засобів, які встановлюються та гарантуються суспільством;

Забезпечується суспільством і в окремих випадках гарантуються можливістю застосування примусових засобів;

Його метою є надання суспільним відносинам упорядкованого характеру;

Забезпечує функціонування суспільства як цілісної системи;

Отже, соціальне регулювання є засобом функціонування суспільства, що створює необхідні умови для його розвитку та вдосконалення.


42. Поняття та риси соціальних норм


Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що певним чином встановлюються та гарантуються з метою упорядкування суспільних відносин.

Риси соціальлних норм:

Мають загальний характер, тобто поширюються на невизначену кількість однотипних випадків;

Адресуються всім суб’єктам, що діють у сфері, яка регламентується нормою;

Встановлюють права та обов’язки суб’єктів, визначаючи міру можливої та необхідної поведінки;

Мають суспільний характер, тому що регламентують відносини між людми;

Виробляються в процесі життєдіяльності суспільства та вдосконалюються в процесі вдосконалення суспільних відносин;

Забезпечуються суспільством шляхом створення умов щодо їх виконання, а також застосування засобів громадського впливу у випадку їх порушення.

Отже, соціальні норми – це правила поведінки, що формуються в суспільстві, реалізуються в реальній поведінці суб’єктів та забезпечуються суспільством з метою надання суспільним відносинам упорядкованості.

Різновиди соціальних норм

Різноманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які можуть бути класифіковані за різноманітними критеріями.

І. За способом виникнення:

Стихійні, що виникають в процесі функціонування суспільства без впливу свідомої діяльності людини;

Свідомі, поява яких в суспільстві є усвідомленою, які спеціально створюються і мають більш високий організаційний вплив.

ІІ. За способом існування:

Усні норми, що існують у свідомості суб’єктів і передаються з покоління в покоління;

Письмові, що існують у формі чітко визначеного документу.

ІІІ. За способом забезпечення:

Норми, що забезпечуються внутрішніми переконаннями суб’єктів ( мораль, традиції, звичаї);

Норми, що забезпечуються недержавними утвореннями ( корпоративні норми);

Норми, що забезпечуються засобами громадського впливу (норми культури, етики, естетики);

Норми, що забезпечуються примусовими засобами (політичні та проавові).

ІV. За особливістю сфери відносин, що регулюються:

Норми моралі, тобто правила поведінки, що засновані на уявленнях суспільства про добро та зло, справедливість та несправедливість;

Норми культури – правила поведінки, що відображають рівень духовного розвитку суспільства;

Організаційні норми – правила поведінки, що регламентують порядок утворення та функціонування державних і недержавних структур;

Традиції – правила поведінки, що виникають в результаті багаторазового їх застосування та існування у свідомості суб’єктів;

Звичаї – правила поведінки, що передаються з покоління в покоління та мають тривале історичне функціонування;

Політичні норми – правила поведінки, що регламентують взаємодію держави з політичними партіями, націями та громадянами в процесі здійснення політичної влади;

Корпоративні норми – правила поведінки, що утворюються громадськими об’єднаннями та регламентують порядок їх функціонування;

Релігійні норми – правила поведінки, що визначають порядок здійснення релігійних культів та засновуються на вірі в бога;

Норми етики – засновуються на уявленнях про красу людських вчинків;

Норми права – правила поведінки, що встановлюються чи санкціонуються державою з метою державно-владного впливу на суспільство.


43. Право та інші соціальні норми: спільні риси


Право, як і інші соціальні норми, має об’єктивний характер – визначається об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

Вони існують в реальній поведінці суб’єктів;

Регламентують поведінку людини шляхом надання прав та покладення обов’язків;

Мають загальний характер;

Певним чином встановлюються та гарантуються;

Протирічать свавіллю та беззаконню;

Виробляють повагу до прав людини.


44. Відмінності права та інших соціальних норм



Правові норми Інші соціальні норми
1 Встановлюються чи санкціонуються державою. Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави.
2 Мають формально визначений характер. Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру
3 Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості. Розробляються у довільному порядку.
4 Є загальнообов’язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб’єктів. Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб’єкта.
5 Мають системний характер. Є просто сукупністю норм.
6 Чітко визначають права та обов’язки суб’єктів. Права та обов’язки не визначені.
7 Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто виконання обов’язку є гарантією реалізації права. Виконання обов’язку не пов’язується з реалізацією прав.
8 Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція). Не мають структурних елементів.
9 Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування). Реалізуються в довільному порядку.
10 Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів. Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності.
11 Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності. Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.

45. Право як різновид соціальних норм


Право є різновидом соціальних норм. Воно характеризується певними особливостями, що надають можливість визначити право як найважливіший засіб забезпечення життєдіяльності суспільства.

САМЕ ПРАВО:

Встановлюється чи санкціонується державою в процесі функціонування утворених нею органів;

Існує як письмовий документ, тобто має формально визначений характер;

Основу права складають норми, тобто правила поведінки, що мають чітко визначений зміст;

Право має системний характер, тобто не є простою сукупністю норм, а характеризується їх ієрархічною підпорядкованістю;

Право має загальнообов’язковий характер – є обов’язковим для всіх суб’єктів і не надає можливості щодо невиконання правових приписів будь-ким з цих суб’єктів;

Право має імперативний характер – встановлює чіткі межі можливої (право) та необхідної (обов’язки) поведінки суб’єктів;

Право має загальний характер – поширюється на невизначене коло суб’єктів та кількість життєвих випадків;

Право охороняється державою за допомогою організаційних засобів – створення умов щодо реалізації правових приписів та примусового характеру застосування чітко визначених засобів впливу, у випадку невиконання суб’єктами покладених обов’язків чи порушення, наданих інщим суб’єктам, прав.

Отже, право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.


46. Поняття та особлівості правового регулювання


Правове регулювання – це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.

Правове регулювання характеризується наступними особливостями:

Це різновид соціального регулювання, який має організований та результативний характер. Організованість правового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правил поведінки на діяльність суб’єктів. Результативність характеризується ступінню досягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.

Це регулювання, що здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системний характер.

Це регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.


47. Предмет, метод та способи правового регулювання


Правове регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентуються за допомогою права чи об’єктивно потребують такого регулювання. Ці відносини характеризуються певними особливостями:

Вони мають суспільний характер;

Вони торкаються найважливіших сфер життя суспільства;

Вони об’єктивно потребують впливу права;

Можуть бути усвідомлені суб’єктами.

Метод правового регулювання визначають як способи впливу права на певну сферу життєдіяльності суспільства.

Серед методів правового регулювання розрізняють:

І. В залежності від співвідношення прав та обов’язків суб’єктів

Імперативний метод, що чітко встановлює права та обов’язки суб’єктів, не надаючи можливості вибору варіанту поведінки (метод субординації).

Диспозитивний метод, що визначає лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб’єктам вибрати той з них, який найбільш повно ваідповідає їх інтересам.

ІІ. В залежності від особливостей суб’єктів

Загальнодозвільний метод, що регламентує поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії, що не заборонені;

Спеціальнодозвільний метод, що регламентує поведінку посадових та юридичних осіб і надає можливість вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені правом.

Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, які відображені в правових нормах, на суб’єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.

Розрізняють три способи правового регулювання:

Дозволи – надані суб’єктам права на власні активні дії;

Заборони – покладення обов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;

Зобов’язання – покладення на суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;

Отже, правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.


48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи


Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”

Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.

МПР надає можливість:

Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;

Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;

Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:

Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.

Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.

Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.

Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.

Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.

Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.

Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.

Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.


49. Поняття та види форми права


В юридичній літературі розрізняють поняття форма права і джерело права.

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.

Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.

В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.

Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.


50. Поняття та риси правотворчості


Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Риси правотворчості:

Це діяльність державних органів;

Це діяльність, що є процедурно регламентованою;

Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;

Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;

Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;

Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;

Це діяльність, що охороняється державою.


51. Види правотворчості


Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;

Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);

Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

52. Поняття та ознаки норми права


Основним структурним елементом права є норма права.

Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.

Норма права характеризується наступними ознаками:

Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;

Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;

Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;

Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: