Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Місце правової системи України серед правових систем світу

Місце правової системи України серед правових систем світу

історичних аспектів українського права дає підставу зробити висновок про належність правової системи України саме до романо-германського типу правової системи, який характеризується такими найбільш суттєвими юридичними ознаками:

1) визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права;

2) ієрархічністю нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою;

3) визначенням найвищого рівня у цій ієрархії за конституцією;

4) кодифікованістю значної частини нормативно-правових актів;

5) наявністю спеціалізованих органів конституційного правосуддя;

6) поділом права на публічне та приватне, а також галузевим поділом;

7) відведення ролі генетичного джерела формування принципів права правовій доктрині;

8) подібністю правових принципів та понять у національних правових системах цього типу;

9) наявністю чіткої та ефективної юридичної техніки.

Деякі з наведених ознак формувалися в українському праві історично (зокрема це стосується основного джерела права нормативно-правового акта, кодифікації як способу систематизації таких актів, їх ієрархічності та відведення найвищого рівня в цій ієрархії Конституції). Разом з тим ряд ознак не були притаманні українській правовій системі радянського періоду: поділ права на публічне та приватне, наявність органів конституційного правосуддя. Інші ознаки були притаманні й радянській правовій системі. [15]

Сьогодні основними джерелами права в Україні є нормативно-правові акти, в ієрархії яких панують закони, найвищу юридичну силу серед яких має Конституція. Положення її конкретизуються через галузеве законодавство, хоча норми Конституції є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).

Сучасна правова система України почала своє формування саме з прийняття Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України. Деякі автори пропонують поділити процес формування правової системи України на два етапи: попередній – до прийняття Конституції (1990-1996) і сучасний – після 28 червня 1996р. Формування правової системи України за романо-германською моделлю безпосередньо пов’язано і зі становленням у нашій країні органів конституційного правосуддя. Спроби встановлення цього інституту відносяться ще до початку 1990-х років, але через ряд обставин Конституційний Суд України фактично був створений і почав діяти лише після прийняття Конституції України (ст.ст. 124, 147-153) та Закону України "Про Конституційний Суд України" (1996).

В Україні сьогодні існує стабільна практика функціонування органу конституційного правосуддя, який сприяє оптимізації процесу розбудови правової демократичної держави та національної правової системи, що відповідає ознакам романо-германського правового типу та основним сучасним принципам європейського права.

На підставі вищенаведеного, можна зробити висновок, що правова система України як за своїм генезисом, так і за своїми основними юридичними ознаками є правовою системою романо-германського типу. А нинішній період розвитку української правової системи пов’язаний не тільки з вдосконаленням основних ознак континентального права, але й зі зближенням її з європейськими міждержавними правовими системами. [1]

Інтеграція України з Європою сьогодні є не тільки можливим, але і найбільш бажаним варіантом вирішення цілої низки проблем. Україна була і залишається частиною Європи і європейської культурної традиції, а тому інтеграційні процеси з європейськими структурами є об’єктивно історично обумовлені як її національним та культурним розвитком, так і правовим. В умовах національного відродження, зростаючого усвідомлення народом України своєї європейської ідентичності, своїх базових національних інтересів така інтеграція є об’єктивним процесом, який можна уповільнити, але не припинити. Інтеграція України з Європою помітно вплине на всю геополітичну структуру світу, що визнають провідні західні фахівці. Так, колишній Генеральний секретар НАТО Х. Солана в своїй доповіді в Королівському інституті міжнародних відносин (Лондон) відзначав: "Україна посідає визначальне місце в Європі. Незалежна, стабільна і демократична Україна стратегічно важлива для розвитку Європи як цілого".

Україна повинна враховувати це у своїй геополітичній стратегії, і зробити єдино розумний геополітичний вибір для українського народу на користь входження у європейський цивілізаційний простір. Водночас відносини з Росією розглядати як багатовимірний комплекс, що має сфери кооперації, співробітництва і сфери конкуренції.

Нормативне забезпечення цих процесів покладається на правову систему України, яка повинна створити належний механізм інтеграції з правовими системами Ради Європи, Європейського Союзу та інших європейських структур, а також взаємодії з іншими правовими системами, в тому числі і Росії. [1]

Міжнародне співтовариство зацікавлене у тому, щоб Україна перетворилася у демократичну за своїм характером і змістом державу, стала б стабілізуючим фактором на Сході і в Центрі Європи. А тому правова система України має бути сформована таким чином, щоб бути спроможною діяти у межах загальновизнаних стандартів міжнародного співтовариства. Міжнародних престиж України буде залежати від оцінки правової системи України світовим співтовариством як надійсної опори правопорядку, а також від відповідності критеріям політико-правового та економічного розвитку, яким буде відповідати Україна і від того обсягу реальних правових зобов’язань, які вона зможе взяти на себе.


2.3 Вплив європейського, візантійського та римського права на сучасну правову систему України


Оскільки за своїми світоглядними принципами, релігійними та морально-етичними цінностями Україна належить до Європейської локальної цивілізації, для з'ясування сутності та видової приналежності сучасної правової системи України, її місця поміж інших систем європейського права, передусім, необхідно з'ясувати придатність такого поняття як «європейське право», котре досить часто вживається в літературі і як загальна категорія, і стосовно окремих галузей права (Е. Анерс).

Але слід взяти до уваги неоднозначність цього поняття.

Зокрема, підкреслювалося, що тут треба враховувати можливість вживання поняття «Європейське право» в двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому значенні під європейським правом розуміють звичайно правове регулювання відносин в Європі, які охоплюють організацію та діяльність практично усіх європейських міжнародних організацій, усю сукупність економічних, соціальних, політичних, наукових та культурних відносин. Отже, йдеться про регіональне право, котре є у своїй основі міжнародним правом. У вузькому значенні Європейське право — це право європейських співтовариств, доповнене певною мірою правовим регулюванням усього Європейського співтовариства. Таке право, вважає він, вже багато в чому відійшло від міжнародного права і являє собою особливий правовий феномен. Разом з тим Європейське право як у вузькому, так і у широкому значенні слова, є поняттями, що потребують уточнень, щоб не виникли труднощі при виборі адекватних правових актів та їх застосуванні. [21]

При цьому особливо наголошується на необхідності врахування таких положень. Європейське право у вузькому значенні, як право співтовариств, являє собою окреме, особливе право, що має не лише свої межі, але й власну специфічну природу. Воно є новим правом, що істотно відрізняється від традиційного міжнародного права. Та обставина, що співтовариства зі своїм правом входять до Європейського союзу, не змінює суті справи: адже правове регулювання, котре доповнює в межах Європейського союзу право співтовариств, це право іншого характеру. Воно охоплює ділянки міждержавного співробітництва, яке виходить за межі співтовариств. А головна відмінність полягає в тому, що за своєю природою таке «додаткове право» є ні чим іншим, як міжнародним правом.

Історичне значення римського права для України зумовлене тим, що протягом тривалого часу воно у класичному та греко-римському (візантійському) варіантах впливало на формування та розвиток українського права і продовжує впливати на формування концепції приватного права України сьогодні.

Юридичне значення римського права полягає в тому, що понятійний та категоріальний апарат, термінологія сучасного права ґрунтуються на ідеях, засадах та визначеннях, розроблених римською класичною юриспруденцією. Наприклад, такі поняття як договір, зобов'язання, провина, інтерес, збитки, компенсація тощо були досконало опрацьовані ще у Стародавньому Римі.

Отже, вивчення римського права є необхідним елементом гуманітарної освіти взагалі і тим більш важливою складовою професійної підготовки висококласного правознавця.

Візантія у контексті сучасних досліджень проблем загальноєвропейського розвитку права нерідко або не згадується, або фігурує як така, що належить до такої собі «правової провінції».

Візьмемо лише декілька прикладів. [21]

Скажімо, йдеться про образи, асоціації, які викликає старий континент. Згадуються епохи Відродження і Просвітництва, британські інституції, римське право, грецька філософія та іудейсько-християнські цінності. Або аналізується варіантність розвитку «досоціалістичних» типів права. Тут згадуються стародавній Схід (куди Візантія не попадає), Античність (куди вона теж не попадає), Західна Європа (де їй вже тим більше нічого робити) (О. Косарєв).

Не згадується візантійська традиція і при оцінці сучасної правової системи України, котра характеризується як така, що ближча до романо-германської, але має запозичення елементів англосаксонської правової системи. Щоправда, при цьому зазначається існування істотних відмінностей українського права (за джерелами, співвідношенням норм приватного і публічного права тощо), але генезис цих відмінностей лишається поза дужками. Втім, не аналізується, звичайно, наявність генетичного зв'язку з візантійським правом і у працях, присвячених історії українського права, зокрема його ко-дифікаціям, де згадуються у якості чинників впливу найчастіше лише звичаєве право, польсько-литовське законодавство, магдебурзьке право. Кількість винятків край незначна.

Такий стан речей, відсутність інтересу до спеціальних досліджень візантійського права (яке на відміну від римського права, котре вкрай недостатньому обсязі, але все-таки вивчається у вищих навчальних юридичних закладах України, — практично невідоме студентам -юристам) може навести на думку про зниження інтересу до цієї цивілізації взагалі.

То ж цивілізація, яка справила через православну гілку християнства значний вплив на світогляд, культуру, менталітет українського народу, просто не може бути байдужою і нам, особливо у часи обрання чи уточнення вектора розвитку суспільства. І звичайно, у цьому контексті являє інтерес дослідження ступеня та характеру впливу візантійського права на Східноєвропейську систему права взагалі і на формування українського права, зокрема.


2.4 Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу


У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності — Київської Русі, гетьманщини XVII — XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П. Скоропадського початку XX ст., своєрідно — в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX — на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньорим-ського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ»), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи. [19]

Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.

Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденням економіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.

У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився ка-рально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.

Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.

Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла. [19,21]

Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду. Відзначимо, що правові системи, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворюють їх своєрідність і неповторність.


Розділ ІІІ. Реформування як важлива умова розвитку сучасної правової системи України


3.1 Проблеми реформування правової системи України


Реформування політичної та правової системи України призвело до формування в суспільному житті нових політичних та правових реалій, які позитивно вплинули на збагачення політико-правового простору формування і розвитку правової культури, основними з них є: скасування командно-адміністративної системи і створення елементів демократичної життєдіяльності; прийняття Основного Закону держави, конституційне закріплення нової системи політичного державного устрою; проголошення України правовою державою, де права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Усе це створює правові засади для розвитку реальної демократії; формування національної правової системи; закріплення принципу поділу влад, здійснення ряду заходів, спрямованих на проведення політичної, адміністративної реформи та ін. [16].

Водночас саме в сфері політико-правового існування української держави з часу утвердження незалежності постало багато суперечностей, деформацій, проблем, які негативно вплинули і впливають на правову культуру нашого суспільства, посилили явища правового нігілізму.

Реформування політико-правових відносин є важливою умовою розвитку правової культури. До того ж остання детермінуюче впливає на політичну трансформацію, правовий прогрес України. Водночас трансформація тільки політико-правової сфери життєдіяльності суспільства, яка не взаємопов'язана з реформуванням інших видів суспільних відносин, не здатна забезпечити формування цілісної соціальної системи як основи розвитку правової культури. Тому важливою умовою суспільно-правового прогресу є трансформація не тільки політико-правових, а й усієї системи суспільних відносин — економічних, соціальних, духовних, посилення зворотного впливу цінностей культури на прискорений процес збагачення змісту соціального буття України.


3.2 Зміна нормативної частини правової системи України як одна із вимог сучасності


Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації: відбувається вдосконалення існуючих і формування нових галузей та інститутів права. Так, віднедавна виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

Водночас у спадок від радянських часів правова система України дістала заідеологізованість методологічних основ права, невизначеність принципів політико-державного плюралізму, підміну права законом, заперечення права приватного на догоду публічному, загальнодержавному.

Тепер, коли пріоритети визнаються за формуванням громадянського суспільства та правової держави, для системи права України важливо провести правильну, точну диференціацію норм щодо належності їх до публічного або приватного права, оскільки це дасть можливість визначити ті сфери суспільного життя, де втручання держави усувається чи обмежується, а також сформувати засоби, що запобігали б безмежній нормотворчості держави.

Реформа законодавства, яка розгорнулася в Україні з 1991 р, супроводжувалась Інтенсифікацією законотворчої діяльності, розширенням сфери приватноправового регулювання, запровадженням загальнодозвільного принципу правового регулювання [9], спостерігалось різке зростання питомої ваги законів серед нормативно-правових актів Водночас законодавству того періоду були притаманні безсистемність, суперечливість, техніко-юридична недосконалість тощо 3 часом кількість законів хоча й зростала, але в основному вони стосувались внесення змін та доповнень (часто — невеликих за обсягом), а також — надання згоди Верховною Радою на обов'язковість міжнародних договорів. Зростання рівня підзаконних актів, які нерідко трактують положення закону на догоду відомчим Інтересам, як правило, з'являються в результаті надмірної декларативності законів, відсутності чітко відпрацьованого механізму дії їх приписів, надмірне дублювання норм

Незважаючи на ці та інші недоліки, роль та значення підзаконних нормативно-правових актів не можна недооцінювати інтеграційні процеси у системі нормативно-правових актів вимагають не тільки підвищення ролі закону в системі законодавства, але ієрархії інших нормативних актів, прийняття підзаконних актів на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання Усім підзаконним нормативно-правовим актам притаманна спільна риса вони видаються в межах компетенції відповідного правотворчого органу та повинні конкретизувати його[15].

Очевидно, що при такому розмаїтті суб'єктів, які ухвалюють підзаконні нормативно-правові акти України, а також кількості цих актів (їх є десятки тисяч) необхідним є їх впорядкування шляхом встановлення відповідної Ієрархії за юридичною силою цих актів На таке впорядкування впливатиме І правильний вибір форми нормативно-правового акта, який залежить від виду суб'єкта правотворчості, порядку його прийняття чи затвердження (одноособове, колегіальне), кола відносин, які покликані врегулювати акт Вдосконалення підзаконних нормативно-правових актів як складової частини системи законодавства неможливе також без з'ясування місця та ролі відповідних правотворчих органів в апараті держави. Таке вдосконалення, а також оптималізація правотворчої діяльності є багатоаспектним процесом, який включає процедуру та визначення меж конкретизації законів підзаконними нормативно-правовими актами, а також меж самостійного правового регулювання останніми, шляхи їх уніфікації та проблеми визначення нормотворчих повноважень суб'єктів підзаконної правотворчості.


Висновки


Правова система України – це цілісна, структурно впорядкована за допомогою джерел права та інших юридичних засобів стійка взаємодія суб’єктів національного права, що забезпечує досягнення належного правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства.

У розвитку сучасної національної правової системи існують певні деформації. До них належать: зниження ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності; часта змінюваність (нестабільність) нормативно-правових актів; множинність підзаконних нормативно-правових актів та наявність у них у зв’язку з цим юридичних колізій та дублювань; несформованість правової бази щодо визначення статусу та порядку діяльності ряду державних органів; зменшення дієвості правового регулювання; розвиток правового нігілізму; існування досить великої кількості випадків позаправового вирішення соціальних конфліктів.

Водночас спостерігається і ряд позитивних тенденцій. По-перше, активно формуються основні структурні частини: інституційна, функційна, нормативна, що сприяє правильному розмежуванню елементів правової системи, формуванню механізму самоорганізації, який сконцентровує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги. По-друге, реалізується стратегічний напрям такого поступу – приведення правової системи у відповідність із міжнародними правовими стандартами, насамперед – європейськими. По-третє, утверджуються принципи правової демократичної держави та громадянського суспільства. По-четверте, спрямованість правового регулювання визначається загальновизнаними принципами права. По-п’яте, в юридичній науці урізноманітнюються методологічні підходи до праворозуміння. По-шосте, створюються нові інститути та галузі права і законодавства, виникають міжгалузеві (комплексні) інститути законодавства. По-сьоме, відбувається урізноманітнення зовнішніх форм права, що забезпечує динамічність, гнучкість системи права.


Список використаних джерел


Бєлкін Д. Конституція України – закон прямої дії // Право України. – 1997. – №1.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. – К., 1997.

Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К., 1994.

Вiсник Унiверситету внутрiшнiх справ Випуск 10 Харків 2000

Данілов С.О. Деякі особливості національного правового регулювання //Держава і право. – Вип. 9. – 2001. – С.11-18.

Єгоров О. Порівняльне правознавство про деякі особливості дальшого розвитку української правової системи // Право України. – 1992. -№3.-С.31.

Луць Л.А. Деякі аспекти реформування інституційної та функційної частин сучасної правової системи України // Держава і право. – Вип. 18. – Київ, 2002. – С. 40-46.

Луць Л.А. Деякі питання ідентифікації правової системи України з романо-германським типом правових систем // Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократії правової держави України: Збірник наукових праць. Львівський інститут внутрішніх справ. – Львів, 2001. – С. 148-154.

Луць Л.А. Сучасна правова система України: загальнотеоретичні аспекти.

Луць Л.А. Тенденції розвитку сучасної правової системи України та проблеми правової реформи // Держава і право. – Вип. 17. – Київ, 2002. – С. 3-5.

Мірошниченко М. (доцент, кандидат історичних наук (Інститут космічного і повітряного права Національного авіаційного університету)) Методологічні передумови класифікації правової системи України. Право України. – 2003 р., №4

Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132с.

Погорілко В., Малишко М. Правова система України: стан та перспективи розвитку // Віче. – 1993. – №9. – С. 21-35.

Погорілко В.Ф., Малишко М. Правова система – система права – система законодавства суверенної України // Право України. – 1993.-№9-10.

Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України — вимога часу. Право України. – 2003 р., №3

Мірошниченко М. Ідентичність — легітимність — правопорядок: до проблеми реформування правової системи України.Право України. – 2003 р., №5

Правова система України: теорія і практика: Тези науково-практичної конференції. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1993. – 552с.

Рабінович П.М. Право сучасної України: тенденції та суперечності розвитку // Правова система України. Питання теорії та практики. – К., 1993.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

Тацій В. Значення юридичної науки у формуванні правової системи України // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №3(26). – С.3-22.

Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції.— X.: «Одіссей».— 2002 p.— 592 с.

Friedman Lawrence M. The legal system: a social science perspective. – N.Y.: Russel Sage foundation, 1975. – VII, 338 p.

Raz J. The concept of a legal system: An introduction to the theory of legal system. – Oxford: Clarendon press, 1970. – VIII, 212 p.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: