Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Особливості призначення покарання

Особливості призначення покарання

суд вже виходить за межі максимуму позбавлення волі, встановленого у санкціях, через те, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК, є умисним і тяжким. Але загальний строк позбавлення волі (12 років) не перевищує тут тієї максимальної межі (15 років), яка встановлена для цього виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК. Тому при призначенні покарання за сукупністю злочинів слід чітко розрізняти максимальну межу покарання, встановлену в санкції статті Особливої частини КК, і максимум виду покарання, встановлений у нормах Загальної частини КК. Слід також мати на увазі, що максимальна межа санкцій за особливо тяжкі злочини може дорівнювати 15 рокам позбавлення волі і, отже, збігатися з максимумом, встановленим для цього виду покарання в Загальній частині КК. У цих випадках покарання на строк 15 років позбавлення волі, призначене за особливо тяжкий злочин, поглинає покарання, призначені за інші злочини, що входять до сукупності.

Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів як покарань одного виду, так і різних їх видів (п. 21 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). Якщо за окремі злочини призначені покарання різних видів, то суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яка встановлена в ч. 1 ст. 72 КК (див. про це § 8 цього розділу). Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Проте, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені таки види основних покарань, як штраф (ст. 53 КК) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), то вони складанню не підлягають. Тому в таких ситуаціях суд може застосувати або принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, або згідно з ч. 3 ст. 72 КК призначити кожне з цих покарань до самостійного виконання, коли призначені за окремі злочини покарання застосовуються одночасно и виконуються кожне самостійно - без складання.

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється частинами 1 і 3 ст. 70 КК, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність (п. 16 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). По-друге, якщо одне або декілька додаткових покарань були призначені лише за один із злочинів, що входить у сукупність, то вони приєднується (без поглинення і складання між собою) до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю. По-третє, якщо за всі або декілька злочинів, що входять у сукупність, призначені кілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

а) якщо призначені додаткові покарання одного виду, то вони, насамперед, поєднується між собою шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК. Лише після цього отримана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю;

б) якщо призначені додаткові покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ні складанню між собою не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК кожне з них приєднується до основного, остаточно призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

У ч. 4 ст. 70 КК принципи призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими ст. 72 КК.

Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час тому і засудження винного за ці злочини здійснюється не одним, а двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Така ситуація має місце там, де особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один із них, а другий було розкрито пізніше, у зв'язку з чим і вирок за нього постановляється вже після вироку за першою справою. Наприклад, особа була засуджена до 3 років позбавлення волі за ч. 3 ст. 296 КК за хуліганство, вчинене у вересні 2005 р, але після винесення цього вироку й відбуття одного року позбавлення волі за хуліганство з'ясувалося, що засуджений ще у липні 2004 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185 КК. За новим вироком за цю крадіжку суд призначив винному 2 роки позбавлення волі. Розглянута ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК застосовуються ті ж правила призначення покарання, які визначені в частинах 1-3 ст. 70 КК. Але призначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК проходить вже в три етапи:

1) на першому з них суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;

2) на другому - з урахуванням раніше постановленого вироку і призначеного ним покарання суд визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома (попереднім і знов винесеним) вироками у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК;

3) на третьому етапі в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, суд зараховує те покарання, яке повністю або частково було відбуте засудженим за попереднім (раніше постановленим) вироком.


2.4 Призначення покарання за сукупністю вироків

покарання вирок злочин співучасть

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупністю вироків визнається ситуація, за якої засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного цим вироком покарання, вчиняє новий злочин. Отже, при сукупності вироків: а) судом постановлений вирок, яким особа засуджена до певного покарання; б) призначене цим вироком покарання ще не відбуте засудженим повністю; в) новий злочин вчиняється після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків вставлений у ч. 1 ст. 71 КК, згідно з якою, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Отже, за загальним правилом, призначення остаточного покарання за сукупністю вироків здійснюється шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за окремими вироками. Межі такого складання зазначені у ч. 2 ст. 71 КК, відповідно до якої загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк цього виду покарання не повинен перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким - не може перевищувати 25 років.

Таким чином, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків суд призначає покарання за такими правилами: 1) насамперед, призначається покарання за знов вчинений злочин – за новим вироком; 2) до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточна міра покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимуму, встановленого в Загальній частині КК для відповідного виду покарання.

1. Призначення покарання за знов вчинений злочин здійснюється на загальних підставах, тобто з урахуванням положень статей 65-69 КК. Причому, якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності (ст. 32 КК) або рецидиву (ст. 34 КК), суд враховує їх як обставини, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

2. До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, що вже відбута за попереднім вироком, не враховується, і в остаточне покарання за сукупністю входить покарання, призначене за новим вироком, і покарання, яке ще невідбуте за попереднім вироком. Тому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ВВСУ. - 2004. - № 12. - С. 17, 22).

3. Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обмежено тим максимумом, який встановлений для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Так, при складанні покарань у виді позбавлення волі, остаточне покарання не може перевищувати 15, а за особливо тяжкий злочин - 25 років. Саме так визначається максимальна межа й інших видів покарань (наприклад, для обмеження волі згідно з ч. 2 ст. 61 КК - 5 п'ять років, а для виправних робіт за ч. 1 ст. 57 КК – 2 роки). Отже, при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особливої частини КК, тому що при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлений для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КК при призначенні хоча б за один із вироків довічного позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Принцип поглинання суд «змушений» застосовувати і тоді, коли за новим вироком призначено покарання в межах, які збігаються з максимумом даного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК (п. 25 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). Так, якщо особа до повного відбуття призначених їй виправних робіт вчиняє новий злочин, за який засуджується до 5 років обмеження волі, то суд цим покаранням може лише поглинути невідбуту за попереднім вироком частину виправних робіт, бо згідно з ч. 2 ст. 61 КК максимальна межа обмеження волі складає 5 років.

За ст. 71 КК складанню підлягають покарання як одного, так і різних їх видів. Якщо за окремими вироками призначені покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1-3 ст. 72 КК (див. про це § 8 цього розділу).

Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. При цьому слід ураховувати таке:

а) якщо додаткові покарання призначені тільки за попереднім або лише за новим вироком, то вони (або невідбута їх частина) приєднуються до основного покарання, остаточно призначеному за сукупністю вироків;

б) якщо додаткове покарання призначене і за попереднім, і за знов винесеним вироками, то вони, передусім, об'єднуються за сукупністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покарання;

в) якщо за окремими вироками призначені додаткові покарання одного виду, то вони складаються між собою в межах максимуму, встановленого для них в Загальній частині КК (наприклад, для позбавлення права обіймати певні посади такий максимум встановлений у ч. 1 ст. 55 КК і дорівнює 3 рокам);

г) якщо за окремими вироками призначені додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком - позбавлення військового звання, а за новим – конфіскація майна), то вони складанню не підлягають і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК виконується самостійно.

Можливі випадки, коли після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання особа вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце сполучення сукупності вироків і сукупності злочинів і застосовуються правила ч. 5 ст. 71 КК, з якої випливає, що для призначення тут покарання треба керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК. По-перше, суд має призначити покарання окремо за кожний знов вчинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК і використовуючи принципи поглинення, повного або часткового складання, суд має визначити покарання за сукупністю цих злочинів. Нарешті, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 71 КК повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначаючи її у межах, встановлених ч. 2 ст. 71 КК.


2.5 Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення


За окремі злочини (по окремих вироках) як при сукупності злочинів (ст. 70 КК), так і при сукупності вироків (ст. 71 КК) можуть бути призначені покарання не тільки одного, а й різних видів. У зв'язку з цим виникає питання, як застосувати в цих випадках принцип складання таких покарань? Наприклад, за один злочин особу засуджено до позбавлення волі, а за інший - до виправних робіт; за одним з вироків - до арешту, а за іншим – до обмеження волі тощо. Для таких ситуацій ч. 1 ст. 72 КК встановлює правило, згідно з яким при складанні покарань різних видів за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид. Для здійснення такого переводу (перерахунку) ч. 1 ст. 72 КК встановлює співвідношення між окремими видами покарань на підставі певної «шкали» їх еквівалентів:

1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі; б) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Отже, якщо особа засуджена за один із злочинів до позбавлення волі на 3 роки, а за інший – до одного року виправних робіт, то суд має перевести менш суворе покарання (виправні роботи) у більш суворе (позбавлення волі), керуючись зазначеною вище шкалою в співвідношенні 1:3. Тільки після цього можна використати принцип повного або часткового складання для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.

При сукупності злочинів (ст. 70 КК) і вироків (ст. 71 КК) виникає і ще одне важливе питання, яке має практичне значення: про призначення покарання за сукупністю у випадках, коли особа засуджується за кожен злочин (за кожним вироком) до службових обмежень для військовослужбовців або виправних робіт із різними відсотками відрахувань із заробітку. Це питання вирішується у ч. 2 ст. 72 КК, згідно з якою складатися можуть лише строки цих покарань, а розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають. Так, наприклад, якщо до закінчення строку виправних робіт, призначених з відрахуванням 10% із заробітку, особа знов засуджується до такого ж виду покарання, але з відрахуванням уже 20%, то суд повністю або частково приєднує до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутий за попереднім вироком строк виправних робіт, залишаючи для останнього колишній розмір (10%) відрахувань. Інакше кажучи, складаються тут лише строки покарання, а розміри відрахувань із заробітку засудженого обчислюються за кожним вироком самостійно.

За сукупністю як злочинів, так і вироків суд може призначити такі види основних покарань, для яких у ч. 1 ст. 72 КК не встановлено співвідношення в якому-небудь еквіваленті. Це стосується таких видів покарань як штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які згідно з ч. 3 ст. 72 КК складанню як між собою, так й з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Такий самий порядок встановлений у ч. 4 ст. 72 КК і щодо призначення за сукупністю додаткових покарань різних видів, які у всіх випадках виконуються самостійно.

У разі обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, особа ще до засудження може перебувати в попередньому ув'язненні. Тому ч. 5 ст. 72 КК установлює, що при засудженні особи до позбавлення волі суд зараховує в строк покарання попереднє ув'язнення з розрахунку день за день, а при засудженні до інших видів покарань - відповідно до шкали еквівалентів, які передбачені ч. 1 ст. 72 КК. Якщо особа засуджується до таких видів покарань, які у цій шкалі не зазначені (наприклад, штраф), суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.


Висновки


Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і Рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у Вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину. Закон визначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Можна сказати, що це стратегічна мета призначення покарання. Крім того, щоб покарання було справедливим, воно повинно базуватися на всіх принципах кримінального права: 1) законності покарання; 2) визначеності покарання в судовому вироку; 3) обґрунтованості й обов’язковості мотивування покарання у вироку; 4) гуманності покарання; 5) індивідуалізації і справедливості покарання. Наявності й дотримання тільки принципів призначення покарання, наведених вище, недостатньо. КК України містить в собі ще певні вимоги Закону, які суд обов’язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально-правових принципах. Ці вимоги Закону зафіксовані і названі загальними засадами призначення покарання. Загальні засади призначення покарання - це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов’язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі. Слід також підкреслити, що покарання є логічним, найбільш характерним наслідком вчинення злочину. Воно є методом кримінально-правової боротьби зі злочинністю. Застосування покарання, його вплив на ситуацію із злочинністю в країні не треба переоцінювати та чекати від нього вирішення всіх проблем, які виникають у ході боротьби зі злочинністю (так звана легісломанія - сподівання на всесилля застосування Закону). Але не треба й недооцінювати покарання як метод впливу на злочинність. Саме шляхом застосування справедливого, невідворотного і своєчасного покарання держава стримує злочинність, веде «наступ» на неї, маючи на меті її приборкання й максимальне обмеження її проявів. До того ж наявність караності як ознаки кожного злочину, а також реальне застосування покарання сприяє профілактиці злочинності на всіх її рівнях і у всіх її проявах. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання. Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, всі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, ступінь здійснення злочинного наміру, а в разі вчинення злочину у співучасті - характер та ступінь участі особи у вчиненні цього злочину. Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попередження нових злочинів покарання сприяють санкції норм КК України, які за своєю конструкцією є, як правило, альтернативними і відносно визначеними.


Список використаної літератури


Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року.

Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. за № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання".

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. — Днепропетровск, 1992.

Игнатов А.И., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекцин. — М., 1996.

Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К., 1999.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

Кримінальне право України. Загал. Частина / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001.

Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2002.

Кримінальне право України: Загальна частина: / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я. Ю.; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. - К., Правові джерела, 2002.

Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. – К., 1999.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К., 2008. – 1428 с.

Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року.// За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право современных зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии) Учебное пособие - 190 с.

Уголовное право зарубежных государств. М., 1973. Вып. 3.

Размещено на

1 ВВСУ. - 2003. - № 6. - С. 14-20; 2004. - № 1. - С. 13.

2 ВКСУ. - 2004. - № 5. - С. 38-45.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: