Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості
Размещено на /
План
Вступ
Розділ 1. Основні теоретичні засади розуміння свідомості
Поняття свідомості, основна характеристика, структура
Характеристика суспільної, масової та індивідуальної свідомості та їх взаємодія
Розділ 2. ЗМІ як один з головних факторів формування свідомості
2.1 Поняття, структура і сутність засобів масової комунікації
2.2 Вплив засобів масової комунікації на свободу вибору й самовизначення людини
Розділ 3. Значення засобів масової комунікації в процесі формування свідомості як соціального явища
3.1 Дослідження природи громадської думки як стану масової свідомості – джерела і специфіка її формування
3.2 Самовизначення особистості в інформаційному суспільстві
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Постіндустріальну цивілізацію, що донедавна домінувала, швидкими темпами витісняє цивілізація інформаційна. З кінця ХХ століття революція в аудіовізуальних ЗМК обумовила глобалізацію інформаційних процесів. Нині спостерігається становлення цілісності міжнародної спільноти, поглиблення інтеграційних процесів, які стосуються світової економіки та політики, соціальної сфери, науки і культури, інтелектуальних потенціалів держав. Завдяки новітнім технічним засобам масової комунікації стає можливим швидке переміщення інформації у просторі. Безперечно, засоби масової комунікації змінили культурний ландшафт світу. Він почав набувати рис того, що Г. Маклюен назвав „глобальним селищем” .
У постіндустріальному суспільстві ЗМК набувають визначальної ролі в управлінні суспільством: саме вони є безпосередніми носіями та розповсюджувачами знання і значимої інформації. Масові комунікації стали невід’ємною складовою сучасного суспільства, яке використовує спеціальні засоби інформаційного обміну для встановлення та підтримки постійних зв’язків як на рівні індивідів, так і суспільства в цілому.
В умовах тотальної інформатизації людина перестає самостійно думати. Сучасний світ, тобто уявлення про нього, яке значною мірою формують засоби масової комунікації у відверто маніпулятивній формі, показано у викривлених, часто не відповідаючих дійсності, образах. За допомогою інструментів комунікації різні факти, політичні події, взагалі соціальна реальність інтерпретуються у вигідному для авторів повідомлення світлі, нав’язуючи загалу потрібне розуміння і дії, що з них випливають. Вплив є тим сильніший, чим більше ця мета прихована від реципієнтів. ЗМК здійснюють суттєвий вплив на суспільство, його стан та масову свідомість. Це медіатор між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління. А головне, за своєю природою ЗМК здатні швидко формувати та змінювати громадську думку та народні настрої, що робить їх неоціненним скарбом в руках сильних світу цього.
Отже, процес формування масової свідомості в умовах влади інформаційних технологій та засобів масової комунікації стає центральною у повсякденному бутті кожного. Це твердження, що повністю характеризує сучасний стан речей того світу, в якому ми живемо, показує, наскільки актуальною є потреба детального дослідження проблеми ідентифікації громадської думки. Адже, якщо направити діяльність системи ЗМК в правильному, корисному для кожної людини, руслі, то можна побудувати справді високорозвинуте, демократичне, національно свідоме суспільство.
Ступінь розробки проблеми. Проблемі місця та ролі засобів масової комунікації в процесі формування свідомості в світовій науці приділено не мало уваги. Зокрема, дослідженням впливу ЗМК на формування громадської думки займаються такі визначні зарубіжні та вітчизняні вчені як Деннис Е., Меррил Д., Городенко Л., Приходченко Л. Прохоров Е.П., Гринберг Т.Е. тощо. Проблемами свідомості та самоідентифікації особистості переймаються Ж.Дельоз, Ю.Хабермас, В.Хесле, Р.Баумайстер, А.Гідденс, М.Серто та багато інших відомих діячів науки.
В цілому, дослідженню інформаційної діяльності ЗМК присвячено безліч робіт у різних сферах науки: філософії, соціології, політології, історії, психології та ін. За останні роки накопичено велику кількість емпіричного матеріалу. У той же час слід зазначити, що публікації по даній темі носять переважно загальнотеоретичний характер. У роботах багатьох авторів, опублікованих до 90-х років, проблеми хоча і розглядаються в тісній прив'язці до реалій нашої країни, однак ці реалії в основі своїй пішли в минуле і керуватися теоретичними й особливо практичними висновками треба дуже і дуже обережно.
Об’єкт дослідження: масова свідомість та індивідуальна свідомість як категорія відображення дійсності людиною.
Предмет дослідження: місце та роль засобів масової комунікації в процесі формування свідомості.
Мета. Дослідити значення ЗМК в процесі формування індивідуальної та масової свідомості.
Завдання:
визначити поняття свідомості, її структуру та рівні;
охарактеризувати суспільну, масову та індивідуальну свідомість та їх взаємодію між собою;
дати визначення поняттю ЗМК;
з`ясувати сутність та структуру засобів масової комунікації;
визначити вплив засобів масової комунікації на свободу вибору та й самовизначення людини;
дослідити джерела і специфіку формування природи масової свідомості;
ознайомитися з процесом самовизначення особистості в інформаційному суспільстві.
Основні методи дослідження. Під час написання роботи було використано декілька наукових методів, що дало можливість краще дослідити обрану тему. А саме:
метод аналізу документів;
метод системного аналізу;
методи індукції та дедукції;
Теоретична і практична значимість роботи. Матеріал даної роботи несе теоретичну та практичну значимість для фахівців, які працюють у сфері PR-технологій. Теоретичний зміст курсової дає можливість ознайомитися із філософським трактуванням поняття „свідомості”, загальною структурою засобів масової комунікації, докладно визначити, який вплив здійснює ЗМК на процеси формування масової свідомості та самосвідомості особистості.
Практична значимість полягає в тому, що в даній роботі доведено вагомість засобів масової комунікації як дієвого інструменту формування громадської думки стосовно того чи іншого факту, події, явища суспільного життя. Це ще раз свідчить про беззаперечність використання ЗМК в PR-технологіях.
Взагалі, підняті в роботі проблеми є наразі насущними на сучасному етапі розвитку людської цивілізації.
Розділ 1. Основні засади розуміння свідомості
Поняття свідомості, основна характеристика, структура, рівні
У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального.
Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і, головне, в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможливість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні явища все ще залишаються важкозбагненними і загадковими.
Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень.
Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялася надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанціальне існування. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку, дух не народжувався, не виникав і не поставав: вона жила своїм власним життям, розвивалась, породжувала явища природи та історії. Подібні тлумачення були звичайним продуктом фантастичного, гіпертрофованого розуміння людської свідомості. Ігноруючи те загальне, що мала в собі свідомість порівняно з іншими явищами природи, ідеалізм став на шлях її обожнювання. Тому, стверджували ідеалісти, свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе.
Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.
У історико-філософському процесі проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень. Ось деякі з них.
Свідомість - особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. [24, ст.79]
Свідомість – абсолютний, трансфеноменальний вимір суб’єкта у світлі його буття, усвідомлюваний людиною її внутрішній духовний світ. [40]
Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. [24, ст. 80]
Як бачимо, вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання -у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.
Отже, свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності. [34, ст. 17]
Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей "сталий" внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії (філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структурою суб'єктивності.
Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування. Думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування протистоїть їй.
Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу (понять, суджень, умовиводів). Ідеальне охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує у формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічними процесами.
Більшість визначень поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне.
Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єктивації, опредметнення у формах культури. З різноманітного змісту свідомості відбирається той тип чуттєвих і понятійних образів, які найбільше співвідносяться з майбутнім результатом її діяльності, з тим, що має бути досягнуте і здійснене людиною. Йдеться про такі психічні образи, котрі несуть у собі ідеї, задуми, знання, реалізація яких відповідає людським потребам. На думку Е.В.Ільєнкова1, людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою. Ось чому "ідеальність" є аспектом культури, її виміром, властивістю.
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії.
Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.
Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.
Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.
До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.
До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру. [29, ст. 178]
Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.
Одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд2 (1856-1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). На наш погляд, концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А.Шопенгауер3, Е.Гартман4, А.Бергсон5 та ін.).
Разом з тим багато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, фізіології, медицини та інших наук, на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість.
Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме — другим. У зв'язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.
Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.
Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: "Пізнай самого себе". Із становленням філософії як специфічного знання про світ і людину склався погляд на діяльний, неспокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе. За Платоном6, діяльність душі — це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою. Міркуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує.
Таким чином, самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тісно пов'язана з рефлексією. Поняття самосвідомості і рефлексії перебувають у певному співвідношенні, яке структурується за принципом доповнюваності. Самосвідомість конкретизується через рефлексію, яка розкриває зміст свідомості, її місце та роль у суб'єктивній реальності самосвідомості.
У філософській літературі рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності. Цей принцип полягає також у предметному і критичному осмисленні людиною наукового знання, його змісту і методів здобування. Як форма пізнання, рефлексія є не тільки критичним, а й евристичним принципом. Оскільки своїм предметом рефлексія обирає знання про саме знання, то вона перетворюється на джерело нових знань. Ось чому, на наш погляд, рефлексію можна розглядати як діяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини.
Розглядаючи цей рівень (під структуру) суб'єктивності, необхідно додати, що самосвідомість і рефлексія не є результатом лише внутрішніх потреб ізольованої свідомості, вони зароджуються в процесі колективної практичної діяльності та міжлюдських взаємин. А це значить, що людина не відкривається собі в ході індивідуальної рефлексії, а виявляє себе через свої стосунки з іншими людьми, поведінку, дії та соціальне значущі вчинки. У процесі залучення людини до системи міжлюдських відносин самосвідомість та рефлексія постійно перевіряються, коригуються та розвиваються. [17, ст.98]
Отже, підкреслимо, що елементи і рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.
Все сказане свідчить лише про перші підступи до розкриття структури внутрішнього суб'єктивного світу людини, тому проблемі свідомості ще далеко до свого вирішення. Ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, стан, структуру і властивості свідомості. Нез'ясованими залишаються й питання взаємозв'язку свідомості з діяльністю та індивідом, буттям тощо. Мабуть, останнє слово має бути за наукою. Сподіваємось, що молекулярна біологія, генетика, інформатика та інші науки у майбутньому змінять наші уявлення про свідомість.
Подібно до гегелівського мислячого духу, який продовжує природу, завершуючи цикл розвитку відображення і таким чином виступаючи його найвищим етапом, сучасна інформаційна технологія може бути початком нового циклу розвитку природного і соціального. [7, ст. 105]
Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення. Свідомість як суб'єктивна реальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу, формою діяльності людства.
Характеристика суспільної, масової та індивідуальної свідомості та їх взаємодія
Суспільною свідомістю є сукупність ідей, теорій, поглядів, відчуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, в яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних стосунків. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, оскільки свідомість можлива лише як продукт соціальних стосунків. Але і суспільство може бути назване суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість.
Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених ідей, теорій, відчуттів, традицій, тобто всього того, що складає вміст суспільної свідомості, утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує певну роль суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості, проте не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинність іншої. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно і в єдності з ним. Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивному і активно-творчому. Суть свідомості якраз в тому і полягає, що вона може відображати суспільне буття лише за умови одночасного активно-творчого перетворення його. [11, ст. 153]
Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їх відмінність, специфічну роз'єднаність, відносну самостійність.
Особливістю суспільної свідомості є те, що вона в своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний сенс, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не лише відображати буття, але і активно сприяти його перетворенню. У цьому полягає та функція суспільної свідомості, що історично склалася, яка робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Жодні реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їх сенсу і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а лише повиснуть в повітрі.
Зв'язок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранний і різнобічний. [14, ст.55]
Так, речами, створеними людиною, є опредметнення відповідних ідей, органічно містять, таким чином, в собі елементи суспільної свідомості. Відображаючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через перетворюючу діяльність людей.
Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що вона володіє спадкоємністю. Нові ідеї виникають не на порожньому місці, а як закономірний результат духовного виробництва, на основі духовної культури минулих поколінь.
Будучи відносно самостійною, суспільна свідомість може випереджати суспільне буття або відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекту7 виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагерром8 фотографування. Ідеї практичного використання радіохвиль9 здійснювалися майже через 35 років після їх відкриття і так далі.
Суспільною свідомістю є особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише їй характеристиками, специфічними закономірностями функціонування і розвитку.
Суспільна свідомість, відображаючи всю складність і суперечність суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона придбало класову структуру. Відмінності в соціально-економічних умовах життя людей, природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. [18, ст. 200]
У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини між різними націями відбиваються в свідомості людей. У тих суспільствах, де національна свідомість превалює над загальнолюдською, гору верх націоналізм і шовінізм.
По рівню, глибині і мірі віддзеркалення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість буденну і теоретичну. З точки зору її матеріальних носіїв слід говорити про суспільну, групову і індивідуальну свідомість, а в історіко-генетичному плані розглядають суспільну свідомість в цілому або його особливості в різних суспільно-економічних формаціях.
Аналіз суті і структури суспільної свідомості почнемо з розгляду індивідуальної свідомості і його діалектичного взаємозв'язку з суспільним.
Індивідуальна свідомість - це духовний світ особи, що відображає суспільне буття через призму конкретних умов життя і діяльності даної людини. Це сукупність ідей, поглядів, відчуттів, властивих конкретній людині, в яких виявляється його індивідуальність, неповторність, що відрізняє його від інших людей.
Діалектика взаємозв'язку індивідуальної і суспільної свідомості - це діалектика взаємозв'язку одиничного і загального. Суспільна свідомість складається на основі свідомості окремих людей, але не є їх простою сумою. Це якісно нове суспільне явище, органічний і перероблений синтез тих ідей, поглядів, відчуттів, які властиві індивідуальній свідомості.
Індивідуальна свідомість людини яскравіша за суспільну свідомість. Проте вона не досягає тієї глибини, яка властива суспільній свідомості, що охоплює всі сторони духовного життя суспільства.
В той же час індивідуальна свідомість окремих людей через їх особливі достоїнства в окремих областях знання може підніматися до рівня суспільного. Це можливо, коли індивідуальна свідомості набуває загальнолюдського, наукового значення, виражає ідеї, які співпадають з суспільними потребами. Д.Ватт10 і Н.Ползунов11 майже одночасно створили парові машини. Але в Англії ідеї Ватта зажадалися суспільством і отримали розвиток, а у відсталій Росії не було суспільної потреби в парових двигунах12 і використання їх загальмувалося. З іншого боку, кажучи про взаємозв'язок індивідуальної і суспільної свідомості, слід підкреслити, що індивідуальна свідомість несе на собі відбиток суспільного, оскільки воно завжди є і буде продуктом суспільства. Будь-який індивід є носієм суспільних поглядів, звичок, традицій, що беруть свій початок з глибини століть. У свою чергу, всі люди певною мірою несуть в своїй свідомості сучасні ідеї, погляди і тому подібне Людина не може бути ізольованою від суспільства і суспільних ідей. Трансформуючись через буття окремих людей, їх суспільну свідомість формує індивідуальна свідомість. Ньютон13 зробив свої геніальні відкриття тому, що він, за його словами, стояв на плечах таких гігантів думки, як Галілей14, Кеплер15 і багато інших. Суспільство - складна матеріальна єдність, що складається з безлічі різних соціальних груп. Такими групами є класи, стани, інтегральні (працівники розумової і фізичної праці, жителі міста і села), етнографічні, демографічні і професійні групи. Кожна група є суб'єктом певної свідомості, і в цьому сенсі можна говорити про групову свідомість. Групова свідомість діалектично пов'язана з суспільною свідомістю. Вона складається на основі індивідуального, але, як і суспільна свідомість, не являє собою простої суми індивідуального, хоча і відображає буття соціально-економічних і політичних умов життя кожної групи людей. В той же час групова свідомість опосередкує суспільну свідомість і виступає як елемент або підсистема суспільної свідомості, входячи в неї частиною своїх елементів. [39]
Буденна свідомість - це нижчий рівень суспільної свідомості, їїневід'ємна частина, підсистема суспільної свідомості. Вона відображає прості, зримі стосунки між людьми, між людьми і речами, людиною і природою. Повсякденна практика людей дозволяє встановлювати на емпіричному рівні окремі причинно-наслідкові зв'язки між явищами, дозволяє будувати прості висновки, вводити нові поняття, відкривати прості істини. Проте на рівні буденної свідомості неможливо глибоко проникнути в суть речей, явищ, піднятися до глибоких теоретичних узагальнень. У перший період життя людей буденна свідомість була єдиною і головною. у міру розвитку суспільства виникає необхідність в глибших узагальненнях, а буденна свідомість стає недостатньою для задоволення збільшених потреб. Тоді виникає теоретична свідомість. Виникаючи на основі буденної свідомості, вона направляє увагу людей на віддзеркалення суті явищ природи і суспільства, спонукаючи до глибшого їх аналізу. Через буденну свідомість теоретична свідомість пов'язана з суспільним буттям. [34, ст. 32]
Теоретичну свідомість робить життя людей більш усвідомленим, сприяє глибшому розвитку суспільної свідомості, оскільки розкриває закономірний зв'язок і суть матеріальних і духовних процесів.
Буденна свідомість складається з буденного знання і суспільної психології. Теоретична свідомість несе в собі наукові знання про природу і суспільство. Буденне знання - це знання елементарних умов буття людей, що дозволяє людині орієнтуватися в його безпосередньому оточенні. Це знання про використання простих знарядь праці, простих природних явищах, нормах стосунків один з одним.
Суспільна психологія - це сукупність відчуттів, емоцій, несистематизованих поглядів, настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом безпосереднього суспільного буття.
Над суспільною психологією підноситься ідеологія. Ідеологія - це сукупність ідей, поглядів, теорій, що відображають суспільні стосунки в більш менш стрункій системі. Ідеологія включає політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль, мистецтво, релігію.
Суспільна психологія не здатна піднятися до глибоких науково-теоретичних узагальнень. Вона відображає суспільне буття поверхнево, хоча і тісніше пов'язана з ним, чуйно реагуючи на всілякі його зміни. Ідеологія, глибше відображаючи суть суспільного буття сприяє кардинальнішим його змінам на основі використання наукових даних.
Між суспільною психологією і ідеологією існує органічна і діалектична єдність. Ідеологія, аналізуючи і узагальнюючи результати практичної діяльності людей, дозволяє встановити основні тенденції в розвитку історичних процесів.
У нас склалося обмежене і невірне уявлення про масову свідомість, трактуючи як низькопробну, примітивну частину буденної свідомості певної частини трудящих і перш за все молоді. Але масова свідомість є складнішим феномен. За підрахунками соціологів, кожна людина є членом як мінімум 5-6 лише малих і не менше 10-15 великих і "середніх" формальних і неформальних груп. Ця маса людей, будучи реальною, природною спільністю, об'єднується якимсь дійсним соціальним процесом, здійснює загальну діяльність, демонструє спільну поведінку. Більш того, сам феномен маси не виникає, якщо подібна загальна, спільна діяльність або подібна поведінка відсутні. Масова свідомість - це свідомість маси, свідомість різних типів і видів мас.
З масовою свідомістю пов'язана громадська думка, яка представляє його окремий випадок. Громадська думка висловлює відношення (приховане або явне) різних соціальних общностей до тих або інших подій дійсності. Вона визначає поведінку окремих осіб, соціальних груп, мас і держав. [18, ст. 178]
Громадська думка може відображати істину або бути помилковою. Вона може виникати стихійно, а може формуватися як частина масової свідомості державними установами, політичними організаціями, засобами інформації. Наприклад, в 30-і роки засобами пропаганди в нашій країні було сформовано масову свідомість нетерпимості до інакодумців. І громадська думка вимагала смерті всім, хто по своїх переконаннях не вписувався в рамки масової свідомості. [33, ст. 58]
Правильне уявлення про суспільну свідомість не можна скласти, не аналізуючи специфічних форм, за допомогою яких реально здійснюється віддзеркалення суспільного буття і зворотна дія суспільної свідомості на життя суспільства.
Під формами суспільної свідомості розуміють різні форми віддзеркалення в свідомості людей об'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється у формах політичної свідомості, правової свідомості, етичної свідомості, релігійної і атеїстичної свідомості, естетичної свідомості, природно-наукової свідомості.
Існування різних форм суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттям найоб'єктивнішого світу - природи і суспільства. Різні форми свідомості відображають стосунки між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами і служать основою політичних програм. У науці пізнаються конкретні закони природи. Мистецтво відображає світ в художніх образах і так далі. Маючи своєрідний предмет віддзеркалення, кожна форма свідомості має свою особливу форму віддзеркалення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму, художній образ.
Але багатство і складність об'єктивного світу створюють лише можливість появи різних форм суспільної свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретної суспільної потреби. Так, наука виникає тоді, коли просте емпіричне накопичення знання стає недостатнім для розвитку суспільного виробництва. Політичні і правові погляди і ідеї виникли разом з класовим розшаруванням суспільства.
Розділ 2. Засоби масової комунікації: зміст, сутність, структура, функції
2.1 Поняття, структура і сутність засобів масової комунікації
Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.
В демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови про інформаційну владу.
Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі.
Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей. [8, ст. 18]
Ці засоби називають ЗМК, або засобами масової комунікації (ЗМК).
ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.
Історія становлення та функціонування ЗМК виокремила такі основні концепції діяльності:
1. Авторитарна концепція. Сформувалася у XVI—XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі.
2. "Правдива концепція". Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон16, Дж Локк17, Д. Мілль18) і ґрунтувалася на свободі