Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості

Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості

коли громадська думка не порушує питань, що мають значення для суспільного розвитку, байдужа до них і тому є нейтральною. Отже, може бути як позитивною, так і негативною й у будь-якому варіанті виконує оціночну, регулятивну й аналітико-конструктивну функції, забезпечуючи певну спрямованість діяльності людей. [8, 29-30]

Носіями, суб'єктами громадської думки є суспільство в цілому та різні соціальні спільноти, групи, колективи.

Будь-яка соціальна спільнота складається з окремих індивідів, тому і громадська думка не може сформуватися інакше, як на підставі індивідуальних думок.

На практиці існує кілька підходів до виявлення громадської думки. Як правило, розрізняють активний і пасивний.

Активний підхід зводиться до виявлення громадської думки суб'єктами за власною ініціативою. Суб'єкт самостійно визначає мету і завдання виявлення суспільної думки, використовуючи при цьому такі форми, як анкетування, опитування громадської думки тощо. Одне з провідних місць при використанні активного методу належить інститутам прямого народовладдя і насамперед загальнонародним та народним обговоренням, загальним зборам (сходам) за місцем проживання, зборам трудових колективів.

Суть пасивного підходу полягає у тому, що суб'єкт отримує уявлення про суспільні реакції й оцінки в міру надходження до нього відповідної інформації. Використання пасивного підходу суб'єктом дозволяє ознайомитись з листами, заявами і скаргами громадян, іншими матеріалами. [24, 41-43]

Ініціатива у застосуванні пасивного підходу щодо виявлення громадської думки належить різним соціальним спільнотам і окремим громадянам, які безпосередньо беруть участь в управлінні справами держави і суспільства, голосують на виборах, заслуховують звіти посадових осіб, звертаються до державних органів з пропозиціями, заявами, скаргами, дискутують на сторінках преси тощо.

Громадяни, у такий спосіб виражаючи певну громадську думку, впливають на органи держави, місцевого самоврядування і посадових осіб.

Значення інститутів безпосередньої демократії, як одного з каналів виявлення думки окремих індивідуумів, загальновідоме. Наприклад, функціонування інституту формування представницьких органів здійснюється за всебічного врахування думки виборців про своїх кандидатів у депутати. Громадянам України, їхнім об'єднанням гарантована можливість вільного обговорення якостей кандидатів, а також можливість вільної агітації на зборах громадян, через засоби масової інформації.

Вагомою гарантією вираження думки громадян є конституційно закріплений інститут звернень громадян до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб. Ретельний облік та аналіз пропозицій, що надходять від різних громадян, дає уявлення, нехай не завжди вичерпне і точне, про характер та спрямованість суспільної думки з того чи іншого питання. Гарантією дієвості громадської думки, що виражена у пропозиціях і зауваженнях громадян, стає конституційне положення про обов'язок зазначених суб'єктів у встановлений законом строк розглянути звернення громадян і дати на них обґрунтовані відповіді У зв'язку з цим принципового значення набуває гарантоване Конституцією України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Громадська думка може враховуватись державними органами та органами місцевого самоврядування різними способами. Виходячи з конституційних вимог постійного обліку громадської думки, їх можна поділити на три групи.

Перша група - це способи, за яких громадська думка виявляється у волевиявленні українського народу (чи інших суб'єктів громадської думки), що має юридично обов'язковий характер. Такого характеру набуває, наприклад, громадська думка, що формується в період функціонування інституту виборів до Верховної Ради та місцевих рад, референдуму.

Другу групу складають способи, коли громадську думку необхідно враховувати при прийнятті відповідних рішень, оскільки вона має важливе значення та набуває його при всеукраїнських і місцевих дорадчих опитуваннях.

Третя група - це способи, коли громадська думка має вивчатися і враховуватись у повсякденній практиці державних органів і органів місцевого самоврядування. Серед них варто назвати виявлення думки громадян, що висловлена на зборах у трудових колективах, сходах за місцем проживання, у зверненнях тощо. [7, 84-85]

В умовах побудови громадянського суспільства і правової держави виявлення громадської думки за допомогою інститутів прямого народовладдя набуває дедалі більшого значення.

Така громадська думка:

формується за допомогою інститутів, що набули найбільшого розвитку за умов незалежної, самостійної держави;

виявляється (за допомогою республіканських, місцевих, галузевих інститутів безпосередньої демократії) на різних рівнях і в різних соціальних структурах.

Пануюче місце в ньому посідає громадська думка широких верств населення, що виявляється через відповідні інститути на рівні країни.

З подальшим розвитком суспільства з'являються нові інститути прямої демократії, що дозволяють розширити коло суб'єктів і об'єктів громадської думки. Думка громадян, виявлена через інститути безпосереднього народовладдя стає важливим фактором, який обумовлює політику незалежної держави. [25, 49-51]

Останнім часом помітно посилився вплив громадської думки на правотворчість. Саме у цьому дослідження громадської думки має посісти належне місце у системі соціологічного забезпечення правотворчості.

Громадську думку можна і необхідно аналізувати з двох аспектів: з погляду предмета, рівнів і способів відбиття (гносеологічний аспект), а також з погляду на їхню роль у суспільному житті (соціологічний аспект). Навряд чи варто надавати перевагу одному чи іншому з вищезазначених аспектів.

Теоретико-гносеологічні дослідження дали можливість встановити, наприклад, співвідношення громадської думки з різними формами громадської свідомості (в тому числі правової); у соціологічних дослідженнях громадської думки, зокрема було визначено її практичний характер. Нині широкого розповсюдження у науковій літературі набуло розуміння громадської думки як стану масової свідомості.

Проте, доцільно зазначити, що хоч категорія "масова свідомість" увійшла до понятійного апарату соціологічної теорії громадської думки, вона до останнього часу залишалася розпливчастою, невизначеною. Більш того, таке становище створювало передумову ототожнення цього поняття з поняттям громадської думки, що і раніше використовувалося у соціології і соціальній психології. У зв'язку з цим здійснена спроба аналізу феномена масової свідомості в умовах реформування суспільства та його структури.

Громадська думка на рівні буденної свідомості здебільшого формується під впливом чуток, неадекватного розуміння частиною населення природних труднощів суспільного розвитку. Іншими словами, повсякденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Отже, нічого немає дивного, оскільки швидкий розвиток політичних та економічних процесів випереджає усталені залишки стереотипів і догм масової свідомості, у тому числі у сфері політичних та правових відносин. [8, 254-256]

Нині стало очевидним, що у нашому суспільстві формується і функціонує різнорідна громадська думка, і неабияку роль в цьому відіграють засоби масової інформації.

Громадська думка не є чимось сталим, вона може змінюватися під впливом багатьох факторів. Одним із таких факторів є ЗМІ, які ще називають “четвертою владою” у суспільстві. Вони нерідко зачіпають найболючіші життєві проблеми, звертаючи на них увагу громадськості, формуючи громадську думку та лінію поведінки окремих груп населення. Вже давно доведено на практиці, що люди сприймають оточуюче соціальне середовище, спираючись на прочитане, почуте по радіо або побачене по телебаченню, особливо не турбуючись про те, щоб заглибитися в проблему і самостійно перевірити факти та правдивість інформації, що надходить по каналах засобів масової інформації.

Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.

Демократизм, політична культура несумісні з нетерпимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може. Держава повинна контролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чинних законів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїх громадян.

Людина живе як громадянин, який користується усіма правами, у тому числі громадянськими свободами, а саме свободою слова. Такий індивід немовби заздалегідь є учасником публічного демократичного дискурсу. З одного боку, українське суспільство ще не сформувало інститути громадянського суспільства, що перешкоджає швидкому становленню демократичного діалогу, а з другого – суспільна свідомість обтяжена стереотипами минулого. Звідси і складність ідентифікації громадської думки, оскільки кожне зважене висловлювання не має безпосередньої референції з тим чи тим сегментом громадського життя. Роль "громадської думки", міра її впливу на вчинки політичних лідерів, на методи врядування, на владні структури є правдивим свідченням рівня демократії у країні. [8, 215-221]

Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її.

Таким чином, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.


3.2 Проблеми самоідентифікації особистості в інформаційному суспільстві


Людство ступило на поріг нового невідомого нам досі інформаційного суспільства. З’ясовано, що сутнісними рисами інформаційного суспільства є: пріоритетне значенні інформації порівняно з іншими ресурсами; домінування інформаційного сектору в загальному обсязі валового внутрішнього продукту; формування й використання нових телекомунікаційних та комп’ютерних технологій. У зв’язку з цим інформаційне суспільство може бути визначено як суспільство, в якому основними предметами праці більшості людей є інформація і знання, а знаряддями праці та управління соціальними процесами є інформаційні технології. Однак за сучасними інформаційними технологіями стоїть більш складна реальність – соціальні інститути, людська діяльність, цінності та відповідні їм картини світу.

Інформаційне суспільство володіє всіма основними характеристиками постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтування на майбутнє, розвиток нової інтелектуальної технології). Вирішального значення для економічної та соціальної сфери, для способів здобування знань, а також для характеру трудової діяльності набуває становлення нового соціального устрою, заснованого на телекомунікаціях. [7, 117]

Концепція інформаційного суспільства розроблялась, насамперед, для вирішення завдань економічного розвитку, що зумовило її дещо обмежений і прикладний характер. Однак ця концепція охоплює й ідеологічні та виховні цілі, тому що її реалізація припускає можливість управління індивідуальною й масовою свідомістю за допомогою інформаційних технологій. Це зумовило необхідність формування чіткої позиції суспільства щодо культури, духовності, моралі.

Відомо, що при виборі напрямку розвитку обов’язково враховуються ті поняття блага та ідеали, на які орієнтовані різні форми діяльності суспільства. Якщо досліджувати розвиток технічних параметрів та засобів передачі інформації, в тому числі в мережі Інтернет, не враховуючи ціннісних критеріїв поданої інформації, то до цього розвитку можна застосувати поняття прогресу. Якщо ж цю інформацію розглядати з погляду моральної рефлексії, то виявиться, що в її загальному потоці домінує негативна і навіть відверто аморальна інформація. У такій ситуації єдиний інформаційний простір, надмірність інформації, відкритий доступ до неї спрацьовують не на усунення кризи духовності, моралі й моральності, а скоріше навпаки – сприяють її різкому посиленню.

Саме тому в інформаційному суспільстві особливо гостро стоїть проблема розвитку та самоідентифікації особистості, яку в нинішній ситуації надлишку інформації (високий рівень розвитку ЗМІ) та комунікації, інформаційних технологій, що цілеспрямовано впливають на самосвідомість людини та культури, реалізувати іншими способами дуже важко. [15, 76]

Насамперед потрібно розібратися із поняттям «ідентифікації» через складність її розуміння. З цією метою доцільним стало звернення до різних теоретичних напрямків: психоаналізу; біхевіоризму; філософії розрізнення; філософії повсякдення; символічного інтеракціонізму; когнітивної психології та інш. Залучено роботи західних вчених (У.Джемс, З.Фрейд, Е.Еріксон, Е.Гоффман та інш.) і напрацювання вітчизняних дослідників (М.Бахтін, І.Кон, В.Ядов та інш.).

В результаті визначено, що дослідження проблем ідентичності та ідентифікації так чи інакше розпочались в різних наукових галузях ще наприкінці ХІХ ст. Розгляд сучасних теоретичних підходів до дослідження процесу ідентифікації передбачив звернення до творчості Ж.Дельоза, Ю.Хабермаса, В.Хесле, Р.Баумайстера, А.Гідденса, М.Серто та ін. В результаті визначено, що основними особливостями сучасного філософського аналізу ідентичності та ідентифікації стають: приховане чи явне протиставлення людини в процесі самоідентифікації суспільству; розгляд ідентичності як набору компонентів, одиниць самовизначення, єдність яких визначає єдність смислу, значення ідентичності, забезпечуючи індивіду й континуальність, і відмінність від інших; дослідження взаємозв’язку процесу ідентифікації з людською культурою.

На сучасному рівні розвитку психології найбільш популярними є три підходи до розгляду поняття ідентифікація:

ідентифікація – це один із механізмів міжособистісного сприймання поряд із рефлексією та стереотипізацією. Так, за Дж.Тернером, ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомлене ототожнення його характеристикам самого суб’єкта. Іншими словами, це психологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізується у вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини та призводить до засвоєння її особистісних змістів; [21, 173]

ідентифікація (зауважимо, що в цьому випадку під цим терміном розглядається самоідентифікація) – це центральний елемент самосвідомості, що пов’язаний із відповіддю на питання “Хто Я?” із фіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разі підкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальних спільностей, а також включення у свій внутрішній світ вже як власних цінностей та норм, що існують в середовищі, на яке зорієнтований суб’єкт; [23, 75]

ідентифікація в стратометричній концепції А.В.Петровського – це показник рівня розвитку групи поряд із показниками: “згуртованість як ціннісно орієнтаційна єдність” та “об’єктивність у прийнятті відповідальності за успіхи та невдачі у спільній діяльності”. [21, 175]

Обов’язковим елементом процесу самоідентифікації особистості є його тілесний аспект. Формування Я-концепції, уявлень про свої можливості, внутрішнього суб’єктивного світу особистості в цілому включає до себе у якості необхідного компонента становлення знань про власне тіло. Для здійснення цього процесу людина повинна протиставити собі власне тіло як зовнішній об’єкт, тобто немов би вийти за його межи.

Закономірний характер дистанціювання людини від самої себе і власного тіла (“буття поза плоттю”, розрив границь тілесності) створює можливість відчуження та опредмечування тіла, а той факт, що навіть коли людина функціонує у якості особистості, соціального суб’єкта, вона водночас живе “як тіло” (тобто і в рамках тіла), обумовлює необхідність становлення образу тіла. Можливість осмисленого сприйняття зовнішнього тіла визначається специфічним розвитком у людини експресивної функції тілесності. Оскільки ж у ході самопізнання людина неусвідомлено прагне до побудови такого образу тіла, який би поєднував внутрішнє і зовнішнє тіла, їй необхідно розшифрувати для себе мову власного тіла і глянути на себе зі сторони, очима Іншого. Феномен Іншого є основним елементом процесу тілесної самоідентифікації. Для здійснення акту ідентифікації суб’єкт потребує Іншого, визначаючи себе через присвоєння чужого “Я” через “не-Я”. Разом з тим, Інший робить реальною нашу потенційну здібність сприймати і бути сприйнятими. Ми ніколи не дивимось на світ прямо, а завжди через Іншого, виявляючи та долаючи таким чином межі власного сприйняття. Стан “буття у плоті Іншого” має важливе значення як для встановлення міжособистісних відносин, досягнення взаєморозуміння, так і для самопізнання. [23, 142-143]

Образ тіла, що формується у процесі, є основою самоідентифікації. В силу соціокультурної навантаженості образу тіла людина може ідентифікувати себе не тільки в якості даної тілесної істоти, але і в якості елемента деякої соціальної групи чи спільноти. В основі цього процесу лежить механізм ідентифікації “мого образу тіла” та образу тіла, зафіксованого в культурі.

Сутнісна якість людини – прагнення до самопізнання – у сполученні зі здібністю до рефлексії і самодистанціювання надають можливість опредмечування тіла і формування цілісного, але пульсуючого, мінливого у часі і структурно складного образа тіла.

Тілесність і уявлення про неї здійснюють принциповий – прямий чи опосередкований – вплив на формування самосвідомості й внутрішнього світу, на освоєння навколишньої реальності – природної й культурної, - на включення у світ людських відносин, на самореалізацію особистості у дії, комунікації, творчості.

Тілесна самоідентифікація є підґрунтям для набуття соціальної, культурної, політичної, етнічної та інших видів ідентичності, оскільки тілесність є фундаментальною характеристикою людського буття. Людина знаходить себе у світі не як думку, а як істоту, яка має бути і жити, буттю вона постає як тілесна істота. Тілесність цього плану – це не натуральна речовинність організму. Це феноменальна тілесність як спосіб, яким людина проживає і переживає свою ситуацію. Феноменальне тіло стає головним елементом цієї ситуації, людина знаходить своє “Я” як втягнену в ситуацію тілесну істоту. Феноменологічне тіло – це тіло, яке заселене суб’єктивністю. Воно знаходиться на межі “буття-у-собі” і “буття-для-себе”, воно розкриває потенціальність людського світу. [21, 217]

Внаслідок деідеологізації і деканонізації символічних універсумів відбувається руйнування традиційних соціальних типів та спільностей та пов’язаних з ними взірців ідентичності, що призводить до втрати усталених стратегій та способів ідентифікації. На перший план у життєвих стратегіях людини перехідного суспільства виступає можливість реалізації бажань та задоволень, пов’язаних з індивідуальною самопрезентацією, людина прагне позбавитись соціальних обмежень у досягненні своєї мети, активно формує більш високі персональні вимоги до держави, внаслідок чого регулятивні здібності держави стали сприйматись людьми вже як факт особистого життя, що символізує сторонню та обтяжну для своїх життєвих цілей силу. В результаті фрагментарності процесу ідентифікації виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.

Розглянемо операціональність культури як інструмента самоідентифікації людини в інформаційному суспільстві. Масова культура фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, звужує її обмеженим набором стереотипних проявів, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм.

Сучасна нетрадиційна культура характеризується високим ступенем інтеріоризації культури, її традиційних способів збереження досвіду, що викликає труднощі в самоідентифікації сучасної людини і в залученні до культури підростаючих поколінь, оскільки передбачає високу міру інтенсивності цього процесу, тому що більшість культурних засобів самоідентифікації виявилися представленими усередині людини. Їх виявлення для інших і необхідне, й водночас ускладнене, тому що вони містять колективний досвід у вже інтеріорізованій формі, пов’язаній з унікальним досвідом індивіда. [7, 75-77]

Серед основних особливостей впливу культури інформаційного суспільства на процес самоідентифікації людини визначаються масофікація, віртуалізація і пуерілізація. Масова культура, по-перше, фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, і, по-друге, звужує її обмеженим набором стереотипових проявів, які все з меншою підставою можна вважати вчинками. Інакше кажучи, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм. Усякий контакт з віртуальними світами передбачає з'ясування, наскільки реальною є цілісність людини в активно пережитому просторі-часі. З грою у віртуальному просторі гостро встають проблеми антропології, тому що, перш за все, це гра з простором людського тіла. Склався термін “нова тілесність”, смисл якого в “отілеснюванні” комп’ютерним тілом при відсутності реально-фізичних контактів.

Здійснюючись в ігровій реальності будь-якого типу, людина постійно опиняється або менше самої себе, граючи сценарій своєї сутності, або більше самої себе, знаходячи себе включеною в будь-яку надлюдську іпостась. В цій антроподрамі будь-який нав’язаний культурою самообраз людини проживається як умовний символ самоідентифікації, не адаптуючий навмисно антропологічну ідентичність справжності людського досвіду.

Таким чином, аналіз проблеми самоідентифікації та сучасного рівня її дослідження показує, що самоідентифікація особистості розглядається як психологічний механізм детермінування, яке включає в себе принаймні три стадії:

перша – актуалізація залучення до структури ідентичності нових особистісних та соціальних цінностей;

друга – переструктурування ідентичності відповідно до специфіки нових її структурних елементів;

третя – визначення ієрархії пріоритетності нових елементів та порівняння їх із попереднім комплексом особистісно рольових цінностей. [22, 24]

Тобто, як бачимо в сучасному суспільстві, де головним ресурсом виступають інформаційні технології, ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура та інформація. Справляючи вплив на кожну окрему людину, засоби масової інформації таким чином долучаються до формування громадської думки і тим самим визначають шляхи розвитку всього суспільства.

Підсумовуючи весь третій розділ даної курсової роботи, слід відзначити те, що діяльність сучасних ЗМК має певним чином компенсаторський і разом з тим в чомусь маніпулятивний характер, тобто процес осмислення й усвідомлення своєї окремішності, процес формування масової свідомості в світі відбувається не в останню чергу через механізми впливу засобів масової інформації. Тобто, процеси самоідентифікації особистості, постановка суспільної ідеї за допомогою мас-медіа є важливим засобом пришвидшення психологічної адаптації кожного члена суспільства до тих умов, в яких вони живуть.

Хочемо ми того чи ні, та виховання наших дітей залежить не лише від батьків, але й багатьох зовнішніх факторів, серед яких особливе місце посідає інформація, яка атакує кожного із нас щосекунди, формуючи нашу свідомість та поведінку. Засоби масової комунікації несуть відповідальність за свою діяльність перед всією нацією, виховуючи її моральний дух та психічне здоров’я. Людина, немов губка, всмоктує в себе все те, що пропагують мас-медіа, не завжди вміючи розпізнати, що є добре, а що погане. Саме тому висока моральність та інформаційна чистота українських ЗМІ є однією із запорук національної безпеки України та її світлого майбутнього.


Висновки


Оновлення суспільства, очищення думки від заскорузлих схем, вияв доброзичливості і людяності, чесності і порядності – процес тривалий. І роль у ньому засоби масової комунікації значна. Це і є оволодіння сучасним мисленням. Це ще раз свідчить про актуальність досліджуваної проблеми, про те, наскільки гостро в епоху інформаційного суспільства стоїть проблема впливу засоби масової комунікації на суспільну свідомість, і як наслідок, викривляє процес формування громадської думки через не завжди правильні механізми та методи цього впливу. Ситуація може стати настільки небезпечною, що в результаті це негативно відіб’ється на національній безпеці всієї країни. Адже ціленаправлене пропагування певних, на жаль, не завжди благонадійних ціннісних установок, світоглядних стереотипів та моделей поведінки вносить в життя того чи іншого суспільства елементи ворожості, нетерпимості, постійної напруги й протиріч через суперечливі погляди на вирішення проблем.

Отож, беручи до уваги поставлені завдання, сформовано наступні висновки:

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Підсумовуючи все вищесказане, можна виділити наступні характеристики свідомості:

здатність акумулювати знання про навколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви;

чітко закріплене в ній розрізнення суб'єкта і об'єкта, тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе;

забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо;

наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось. Ставлення проявляється в почуттях, що їх можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків.

Суспі́льна свідо́мість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Ма́сова свідо́мість — один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У масовій свідомості дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ особи, що відображає суспільне буття через призму конкретних умов життя і діяльності даної людини. Це сукупність ідей, поглядів, відчуттів, властивих конкретній людині, в яких виявляється його індивідуальність, неповторність, що відрізняє його від інших людей.

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-яким особам за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

Структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.

Одним із чинників, що обмежує свободу вибору індивіда, є прихований вплив ЗМК. Більшість людей схильна до навіювання і управління, що здійснюють засоби масової комунікації. При цьому відмінною рисою прихованого впливу на свідомість є той факт, що для об’єкта маніпуляції створюється ілюзія, видимість свободи вибору, але насправді переконання, погляди, думки йому нав'язуються ззовні. Це пов'язано з тим, що людина сучасного суспільства формується та існує в мегаінформаційному просторі, створеному ЗМК. Вона будує свою поведінку переважно на базі інформації, котра щоденно передається по теле- й радіоканалах, з друкованих видань й Інтернету. І в цьому значенні людина інформаційного суспільства невільна, оскільки не має нагоди самостійно, без участі засобів масової комунікації отримувати всю необхідну інформацію про події, що відбуваються в світі. До того ж нерідко люди стають заручниками маніпулятивних технологій унаслідок невміння або небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації.

Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності. Громадська думка загалом за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки про те, що громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність, а також вона може швидко, рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат».

Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості (включаючи соціальну психологію), емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації.

ЗМІ виконують роль формуючого чинника в процесі самоідентифікації особистості, ототожнюючи поняття культура та інформація. Наростаюча індивідуалізація кожної людини у сучасному суспільстві супроводжується переосмисленням моральних принципів. Прискорення змін, шалений темп життя вимагає від особистості все більш зусиль для доказу власної значущості, причому не стільки іншим, скільки собі. І у зв’язку з цим людина повинна грати головну роль у процесі вибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможе відчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу.

Отже, роблячи висновок з усього вищесказаного, точно стає зрозумілим одне – потрібно продумано проводити інформаційну політику по відношенню до свого народу, не зашкоджуючи його інтересам та моральному духу, і за допомогою цього впроваджувати план розвитку сильної процвітаючої країни, де кожен матиме право вільно висловлювати свої думки та ідеї, а не споживати плоди завуальованої правди.


Список використаної літератури


Конституція України

Закон України «Про інформацію» від 02. 10. 92, № 2657

Алдер Х. Современные психотехнологии. – СПб.: Питер, 2000. – 160 с.

Баранчук С. Духовність в Україні і засоби масової інформації // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства. - Т. 15. - К., 1999. - С.597.

Березкина О.Н. Политический имидж в современной политической культуре: Автореф. дисс. ... д-ра политол. наук. – СПб.: Питер, 1999. – 30 с.

Бесонов Б. Пропаганда и манипуляция // Реклама: внушение и манипуляция. Медиа-ориентированный подход. – Самара: Бахрах, 2001. – С. 703 - 711.

Блажнов Е.А. Public Relations.// Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественных отношений. - М: Наследие, 1999 C.194

Борев В.Ю., Коваленко А. Культура и массовая коммуникация. - М.: Наука, 1986. - 304 с.

Городенко Л. Потреба інформації у суспільстві // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали науково-практично українсько-швейцарського семінару / За ред. А. Москаленка, М. Герольд, В. Іванова. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С.316.

Городенко Л. Свобода слова як одна з передумов формування громадської думки в сучасному українському суспільстві / Публіцистика і політика: Збірник наукових праць. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 135.

Горшков М. Общественное мнение: История и современность. – М., – Политиздат, – 1988. – с.383.

Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М.: Мысль, 1968. – 266 с.

Дуцик Д. Політична журналістика. – К.: Вид. дім "Києво – Могилянська акад.", 2005. – 138 с.

Игнатьев Д., Бекетов А., Сарокваша Ф.. Настольная энциклопедия Public Relations. - СПб: Питер, 1999 C.226

Іванов В.Ф. Засоби масової комунікації та їх зміст: теоретичний аспект проблеми // Вісн.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: