Xreferat.com » Топики по английскому языку » Фонетика і фонологія

Фонетика і фонологія

і особливо на [і], де цей вплив майже зовсім не відчувається.


Позиційні модифікації голосних

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін.

Характерною особливістю ненаголошених алофонів е те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у ненаголошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім.

Тверде чи м'яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголошених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

Диференціація ненаголошених алофонів щодо підняття спинки язика зберігається, причому виділяється чотири ступені підняття, як і в наголошених

На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні. Вимова [е] більше чи менше наближається до вимови звука [и], наприклад: [зеирнина]. З другого боку, вимова ненаголошеного [и] розширюється й наближається до вимови [е], наприклад: [жиевут'], [диетина] й под. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [і], а особливо перед складом з [у] звужується й більше чи менше наближається своїм звучанням до голосного [у]: [коужух],[гоУлубка] й под.

Але, незважаючи на цілком закономірні деякі і якісні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених, і усі складові голосні української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напів-глуха вимова голосного — рідке й нетипове для укра­їнської мови явище.


Редукція голосних

Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків. Редукція (від лат. скорочую) — видозміна звуків, що є наслідком меншої напру­женості й тривалості артикуляції.

Є два типи редукції звуків: кількісна і якісна.

Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру.

Наслідки експериментального дослідження тривалості голосних переконливо доводять, що в усіх позиціях (крім позиції абсолютного кінця слова) ненаголошені голосні в 2—3 рази коротші за наголошені, що є яскра­вим свідченням наявності в українській мові кількісної редукції голосних.

Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних.

Звичайно кількісна і якісна редукція виявляються одночасно. Більше того, вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної редукції.

Асиміляція голосних (гармонійна асиміляція)

Випадків суміжної асиміляції голосних в українській літературній мові звичайно не буває, оскільки всередині морфем немає їх збігу. Зате характерна особливість українського ненаголошеного вокалізму — гар­монійна асиміляція (інакше — дистантна асиміляція, або вокальна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше або менше уподібнюється до наступного голосного. В результаті вокальної гармонії відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. Зміни відбуваються в артикуляційному аспекті за ознаками підняття, ряду й лабіалізації.

Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним. В інших ненаголошених позиціях вона виявляється менш послідовно або не на всьому відрізку голосного, а тільки в кінцевому сегменті перед приголосним.

Повнота вияву гармонійної асиміляції залежить від багатьох факторів: передусім від стилю мовлення, а також місця ненаголошеного голосного у фонетичній структурі слова, впливу діалектного субстрату.

Гармонійна асиміляція займає особливе положення в ряду інших типів змін голосних. З одного боку, вона зближується з комбінаторними змінами, зберігаючи свою своєрідність, яка полягає в такому: комбінаторні зміни відбуваються внаслідок взаємодії суміжних звуків, а гармонійна асиміляція є результатом взаємодії голосних, розділених приголосними. З другого боку, як правило, гармонійна асиміляція якнайтісніше поєднана з ненаголошеним вокалізмом, тобто з позиційними амінами.

Модифікації приголосних

Комбінаторні модифікації приголосних Акомодація.

Акомодація приголосних до сусідніх голосних вияв­ляється не так яскраво, як акомодація голосних до при­голосних. Найбільш характерні приклади:


1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п’], [б’],[ф’], [в’], [м’], передньоязикових шиплячих [ш], [ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т ом], [з уб], [л' ул'ка] й под.

Асиміляція приголосних

Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція.

Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування

Позиційні модифікації приголосних

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним — нескладові голосні [у], [й] як позиційні алофони фонем їв/, /]'/ . Пор.: [й'аблуко], [йістиі'], [гул'айе"];

[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й под.

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под.

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.


Література


Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985,с. 4 –17

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.


Дайте відповіді на запитання


1.Що називається модифікацією фонеми ?

2.Яка різниця мід акомодацією та асиміляцією звуків?

3.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації голосних?

4.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації приголосних?

5.Яке явище називається асиміляцією ? Які типи асиміляціїї звуків ви знаєте?

6.У чому полягає явище дисиміляції звуків? Наведіть приклади.


Виконайте вправи


Запишіть подані слова фонетичною транскрипцією. Поясніть якими ознаками розрізняються між собою алофони наголошених голосних фонем у поданих слова.

Лан – лань, стан – стань, лак – лякь, долу - долю, сад – садь, лук – лукь, поле – полю.

Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Поясніть випадки позиційних модифікацій приголосних.

Вставай, зайвий, співаю, вовк, баран, бував, вдарив, кум, вмивався, вживав, кінь, йдіть, взувся, взувайся, корінь.

Затранскрибуйте текст . Випишіть приклади якісної і кількісної редукції голосних.

Тепер огонь був просто перед ним – живий, неспокійний, чарівний, що вбирає й досі очі своєю палющою, гнучкою красою, що й досі дає відчути в собі могутність першого і неперевершеного бога. Вогонь ! (В.Підмогильний).


Тема 8. Морфонологія


Морфонологія – це розділ фонетики, що розглядає регулярні зміни фонем у морфемах.

У мовному потоці морфеми можуть частково змінювати свій фонемний склад. Наприклад, корінь -сад-може мати такі варіанти: /сад-ок/, /сад-ит'/, /с'ід-ати/,/с'ад-у/, /сад'-ат'/. Отже, першою фонемою в цій морфемі може бути /с/, або /с'/, другою — /а/, або /ўа/, третьою — /д/ або /д'/. Вживання тої чи іншої фонеми зумовлене чергуванням фонем, що з'являється внаслідок різних причин. Види тої самої морфеми, що мають різний фонематичний склад, називаються аломорфами. Вияв морфеми у слові і його словоформах називається терміном морф (морфа).

Морф або морфа – конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи.

Аломорф (аломорфа) – це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова.

Наприклад, морфема як сукупність усіх можливих виявів у мові морфа з- в українській мові може виступати у звукових варінтів з-, зі-, із-, с- : збити, зійти, ізняти, спитати. У словах родити і рід аломорфи род і рід є виявом однієї кореневої морфеми.

Фонемна відмінність аломорфів тієї самої морфеми називається чергуванням фонем.

Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні.

Живі (або фонетичні) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /дў/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.

Історичні чергування

Поряд з фонетичним» чергуваннями, що відбуваються в певних фонетичних умовах, в українській мові наявні також і так звані історичні чергування. Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови. Одні з них розвинулися ще в спільнослов'янській мові-основі, другі — в староруській мові, треті — на різних етапах розвитку української мови.

Усі ці чергування в сучасній українській мові поширені неоднаково: одні — ширше, і умови діяння їх цілком очевидні, інші — становлять лише пережиток чергувань, що знані були колись широко, а тепер умови їх діяння зневиразнилися.

Оскільки для деяких форм фонетичні умови були однакові, то ці історичні чергування дістали певну морфологічну функцію й стали одним із засобів розрізнення й утворення певних форм слів. Так, наприклад, при утворенні прикметників із суфіксом -н- від іменників з кінцевим задньоязиковим приголосним обов'язкове чергування цього задньоязикового з шиплячим: берег — при­бережний, штука — штучний, вухо — вушний.

Історичні чергування фонем звичайно відображаються і в орфографії.

Історичні чергування не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією.

Слід сказати, що так звані історичні чергування колись були також живими, оскільки були фонетичні причини, що зумовлювали їх. Але згодом ці причини зникли, а чергування в аломорфах лишились і відбуваються за традицією в певних морфологічних формах слів.

Межа між фонетичними й історичними чергуваннями не завжди чітка й виразна. Про це свідчить і той факт, що те саме чергування в одному випадку виступає як фонетичне, а в іншому — як історичне.

У сучасній українській літературній мові живі чергування поширені тільки серед приголосних фонем.Живі чергування, як і модифікації, також бувають комбінаторні (що залежать від сусідніх фонем) і позиційні (пов'язані з положенням фонеми в слові).

За направленістю чергування, як і модифікації, можуть бути регресивними й прогресивними. В українській мові переважають комбінаторні регресивні чергування приголосних фонем.На відміну від історичних, живі чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії.Причиною живих чергувань можуть бути: асиміляція, дисиміляція 1, спрощення груп приголосних тощо.

Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи: чергування за дзвінкістю — глухістю, чергування за твердістю — м'якістю, чергування за місцем і способом творення, чергування приголосних з нулем звука, чергування голосних з приголосними.


Література


Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985, с. 4 –17.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979, с. 4 –14.

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.


Дайте відповіді на запитання


У чому полягає відмінність чергування фонем від комбінаторних і позиційних модифікацій у мовному потоці ?

Які чергування фонем називаються фонетичними (живими)? Які їх причини ?

Які чергування фонем називаються історичними ?

Розкрийте суть понять “морф”, “аломорф”.


Тема 9. Чергування голосних фонем


Найдавніші чергування голосних

До найдавніших належать чергування, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності або сягають ще дослов'янської доби. Найпоширеніші з них такі:

1. Чергування /е/ :/о/ : нести — носити — ноша;

везти—возити—вози; брести— бродити — броди;

стерегти — сторожити — сторож; текти — потоки, повертати. — поворот, мелю — молоти, тебе — тобою, себе —собою. Це чергування найдавніше. Воно розвинулося ще в дослов'янський період з коротких голосних /ь/, /ъ/ і, як гадають, спочатку було пов'язане з наголосом: під наголосом виступала фонема /е/, а в ненаголошеній позиції —фонема /о/. Чергування /е/ з /о/ морфологізувалося й пов'язалося з розрізненням видових зна­чень: /е/ вживається в дієсловах, що означають протяжну неповторювану дію, а /о/ — в дієсловах, що означають тривалу й багатократну дію, та в іменниках, утворених від них.

2. Чергування /і/ : /а/ : сідати — садити, лізти — лазити. Воно розвинулося з індоєвропейських довгих голосних /е/, /о/. У спільнослов'янській мові фонема /е/ змінилася на /і/, яка в українській мові дала /і/, а /о/ — на /а/.

3. Чергування /о/ : /а/: ломити — ламати, котити — катати, гонити — ганяти, скочити — скакати, допомогти — допомагати, стояти — стати. Це чергування є наслідком спільнослов'янського чергування коротких /о/ і /и/ з довгими /о/ й /а/. Короткі /о/ та /и/ дали в усіх слов'янських мовах /о/, а довгі /а/. Чергування /о/ з /а/, відбувається в коренях дієслів і пов'язане зі зміною їх значень: з голосною /о/ пов'язане переважно значення протяжної, неповторю­ваної дії, з голосною /а/ — повторюваної. Проте в бага­тьох дієслівних парах це співвідношення чітко не виявляється або й нівелюється. Пор.: зломити—зламати—без різниці в значенні.

4. Чергування /е/ : /о/: мести — замітати, плести—заплітати, летіти—літати, пекти — випікати, гребти — загрібати, наректи — нарікати, текти — витікати. Це чергування є наслідком колишнього чер­гування короткого /е/ з довгим /е/. З короткої /е/ розвинулася нормально коротка фонема /е/, а з довгої— /і/, яка в українській мові дала /і/, ІеІ виступає на означення одноразової протяжної дії; /і/ — на означення повторюваної, багатократної дії.

5. Інші найдавніші чергування голосних:

/у/ : /а/ — трусити: трясти, грузнути : грязь, вузол '.в'язати; /і/ : /и/ — ліпити : липнути; /у/ : /о/ — кузня : коваль; /и/ : /і/ — сито : сіяти

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем /о/

У сучасній українській мові поширене чергування голосних /о/ та /.е/, а фонемним нулем, наприклад: кілок — кілка, хлопець — хлопця, сон — сну, пень — пня.

Це чергування розвинулося ще в давньоруській мові приблизно в XI—XII ст. на місці колишніх зредукованих голосних /ъ/ та /ь/ і перейшло в усі східнослов'янські мови.

Зредуковані голосні /ъ/ та /ь/ нагадували звучанням відповідно голосні /о/ та /е/. Вони могли стояти в слабкій (у кінці слова, перед складом з голосним повного творення, перед складом із зредукованим голосним у сильній позиції) або в сильній позиції (під наголосом, перед складом із зредукованим голосним у слабкій позиції), у сполученнях ър, ьр, ъл, ьл між приголосними, що помітно впливало на їх якість і на дальшу долю.

З XII ст. зредуковані /ъ/, /ь/, що стояли в слабкій позиції, занепали, а ті, що стояли в сильній позиції, розвинулися в голосні повного творення /о/ та /е/. Занепад зредукованих або їх перетворення в /о/ та /е/ в тій самій морфемі (в різних формах того самого слова або в споріднених словах) і поклали початок чергуванню голосних фонем/о/ та /е/ з фонемним нулем. Пор.: сънь (сон) — съна (сну), дьнь (день) — дьню (дня).

Голосні /о/ та /е/, що утворилися з колишніх зредукованих /ъ/ та /ь/, називаються новими, на відміну від споконвічних, давніх, етимологічних /о/, /е/ (коня, печі).

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем (випадання голосних) тепер відбувається:

У суфіксах -ок, -к (із ьк, ьк): сучок—сучка, садок — садка, порошок — порошку , огірок — огірка, дзвіночок — дзвіночка.

У суфіксі -ець: борець — борця, хлопець — хлопця, палець — пальця, гребінець — гребінця.

У префіксі: відозва—відзиватися.

У ряді коренів: сон — сну, пень — пня, пес — пса, весь — все, швець — шевця, жнець — женця.

Голосні /о/ та /е/, що розвинулися із зредукованих у сильній позиції й чергуються в сучасній українській мові з фонемним нулем на місці колишніх зредукованих, називаються випадними.

Іноді чергування /о/ та /е/, з фонемним нулем порушується під впливом аналогії. Наприклад, у ряді іменників у непрямих відмінках під впливом називного відмінка з'являється /о/ на місці /ъ/, що стояв у слабкій позиції: лоб — лоба (із лъба), мох — моху (із мъха), рот — рота (із ртьта), рів — рову (із ръва) (пор. рос. лба, мха, рта, рва).

Чергуються з нулем звука (випадають) і так звані вставні /о/ та /е/, що розвинулися після шумних перед сонорними /р/, /л/, /м/, /н/, якщо після сонорного в давньоруській мові занепадав /ъ/ або /ь/. Наприклад: сосна — сосон (із соснъ), капля — капель (із капль). Коли кінцеві голосні /ъ/ та /ь/, будучи в слабкій позиції, занепали, на кінці слова утворився збіг двох приголосних. Згодом між ними почали вставлятися /о/ або /е/, які тепер при відмінюванні слова й чергуються з фонемним нулем у тих формах, де сполучення шумного і сонорного знаходилось перед голосним. Пор.: сосон — сосна, капель — капля, вузол — вузла, свекор — свекра, вітер — вітру, травень — травня, вогонь — вогню, сестер — сестра, журавель — журавля.

Чергування/о/ та /е/ з /і/

В українській мові голосні /о/, та /е/, що стоять у відкритому складі, чергуються з /і/ в закритому складі: коня — кінь, вола — віл, печі — піч, осені — осінь, мого — мій, синього — синій, Києва — Київ, бою — бій.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ становить характерну фонетичну особливість української мови, оскільки в жодній іншій слов'янській мові це явище не має місця.

Чергування /о/ та /е/ з /і/. належить до історичних. Воно пов'язане з занепадом зредукованих /ъ/, /ь/. Щоб чергування /о/ та /е/ з /і/ відбулося, необхідні дві умови: по-перше, з /і/ в закритому складі чергуються лише /о/ та /е/ давні, етимологічні, тобто ті, які не походять з /ъ/ або /ь/; по-друге, /о/ та /е/ чергуються з /і/ не в кожному закритому складі, а тільки в так званому новозакритому, який утворився після занепаду /ъ/, /ь/. Пор.: слово сто-лъ було двоскладове з обома відкритими складами. Після занепаду /ъ/ утворився новий закритий склад стол — і слово стало односкладовим. У цьому закрито­му складі давне /о/ почергувалося з /і/. Але нові закриті склади утворювалися не тільки в результаті занепаду /ъ/, /ь, а й у тих випадках, коли ненаголошений давній /и/ редукувався, скорочувався й переходив в /й/, тим самим закриваючи попередній склад. Пор.: мои > мой > мій; спокои > спокой > спокій.

Зміна /о/ та /е/ на /і/ проходила протягом довгого часу через різні стадії. Спочатку /о/ та /е/ після занепаду наступних /ъ/ та /ь/ подовжилися (так зване замінне подовження), потім вони дифтонгізувалися і, нарешті, після монофтонгізації цих дифтонгів на місці /о/ та /е/

розвинулася фонема /і/: столъ > стол > стуол, стуел, стуил, стуіл > стіл; печь > печ > піеч> піч.

Давні /о/ та /е/, якщо після них не було зредукова­них /ъ/ та /ь/, з /і/ не почергувалися: вола, радості, печі, нести, несла; у прийменнику без та в префіксах роз- і без-: розлад, безкрилий, безсилий, розмах, без коня.

Таким чином, у сучасній українській мові з /і/ чергуються давні /о/ та /е/ у новозакритому складі.

На початку слова перед /і/, що виник з початкового /о/, в сучасній українській мові вживається приставний (епентетичний) приголосний /е/: він (з онъ), овес —вівса (з овьса), осі — вісь (з ось), овечка — вівця (з овьця) тощо.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ властиве всім частинам. мови. Найпоширеніші ці чергування в таких випадках :

таких слів, як ріг, рід, у яких воно закономірне; у словах борода — борід, череда — 1) В різних формах того самого слова:

а) іменників: стола — стіл, вола — віл, сокола — сокіл, вечора — вечір, радості — радість, осі — вісь, речі — річ, кореня — корінь, боєць — бійця;

б) прикметників і займенників: синів — синового, Андріїв — Андрійового, Львів — Львова, ковалів — ко­валевого, Київ — Києва; у великому — у великім, малої — малій, на моєму — на моїм, на тому — на тім;

в) кількісних числівників: шести — шість, семи — сім;

г) дієслів: могла — міг, везла — віз, пекла — пік.

2) У словах одного кореня чи спільної основи:

а) в іменниках жіночого й середнього роду з суфік­сом -к (а); гірка, нічка, говірка, ліжко;

б) в іменниках із суфіксом -івк(а), що утворився а суфіксів -ор- і -к(а): Комарівка, долівка, вишнівка;

в) в іменниках із суфіксами -ник, -ниця, -ц (е): са­дівник, робітник, трудівник, робітниця, річниця, гір­чиця, сільце;

г) у прикметниках із суфіксом -н(ий); рівний (пор.і рів—рову), самохідний (пор.: хід — ходу), вільний (пор.і воля), суміжний (пор.: межа), спокійний (пор.: спокій— спокою) тощо.

Є ряд випадків, коли /о/ та /е/ не чергуються з /і/ в закритих складах:

1. Коли /о/ та /е/ випадні: сон—сну, дубок— дубка, шматок — шматка, річок — річка, ставок — ставки, день — дня, травень — травня, земель — земля. В усіх цих випадках ІоІ та ІеІ новоутворені, а не давні.

2. У фонемосполученнях /ор/, /ер/, /ов/, /ър/, /ьр/, /ъв/ між приголосними: торг, горло, горб, верх, зерно, довго, вовк, жовтий, шов. І в цих словах /о/ та ІеІ не давні, а нові, походять із зредукованих /ъ/, /ь/.

3. У повноголосних формах -оро-, -оло-, -ере-, -еле- із сталим наголосом між приголосними: город, мороз, порох, сторож, холод, берег, перед, через, очерет, шелест. У повноголосних фонемосполученнях другий голосний нового утворення.

Винятки: поріг, сморід, моріг, оборіг, де чергування відбулося за аналогією до черід, борона — борін, сторона — сторін — з рухомим наголосом.

4. У новотворах із словотворчими частинами -вод, -воз, -нос, -роб, -ход, у яких звук [о] наголошений: діловод, водовоз, медонос, хлібороб, скороход. Проте в багатьох подібних словах чергування /о/ з /і/ відбувається: газопровід, всюдихід, перехід, перевіз. У ненаголошеній позиції /о/ чергується з /і/ закономірно: привід, провід, провідник, виріб, вихід.

5. У абревіатурах: колгосп.

6. У ряді префіксальних безсуфіксних іменників:

типу: затон, затор, потоп.

7. У ряді слів книжного походження і вивідних від них: закон, народ, словник, прапор, верховний, вирок, завод, основний.

8. У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значення—значень, твердження— тверджень, звернення — звернень.

9. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду: основ, установ, істот, вод, будов, тополь, меж, потреб, стель, веретен, імен, чудес.

10. У суфіксах -очк, -ечк, -оньк, -еньк, -енк, -есенькг гілочка, сонечко, голубонька, доленька, Дорошенко, буйнесенько.

11. У суфіксі -тель і префіксі воз-: учитель, мислитель, зачинатель, возз'єднання, возвеличення.

12. У деяких загальних назвах російського походження, а також російських прізвищах і географічних назвах: формовка, стиковка, маршировка, спиртовка;

Тамбов — тамбовський, Орел — орловський, Малишев, Зуєв.

13. У словах іншомовного походження: азот, балон, порт, поет, шофер, диригент, актор, диплом, студент, білет, кабінет. Проте в ряді давно запозичених слів — загальних назв і власних імен — чергування відбувається: гніт — гнота, табір — табора, дріт — дрота, якір -— якоря, колір — кольору, курінь — куреня, папір — паперу; Федір — Федора, Сидір — Сидора, Тиміш — Тимоша. Але: Мирон, Харитон, Фрол. У власних іменах /е/ ніколи не чергується з /і/: Євген, Артем, Семен.

14. У дієслівних формах 2-ї особи однини (кладеш, несеш, стережеш), у 2-й особі наказового способу (виходь, винось, дозволь) і 3-й особі на -еться (йдеться, здається, можеться).

15. У ряді прізвищ: Петровський, Садовський, Боровиковський, Березовський, Котляревський, Каневський, але: Крижанівський, Голованівський, Миньківський, Вериківський.

У всіх відзначених вище випадках /о/ та /е/ не чергуються з різних причин: або вони не давні, а нові, або перебувають не в новому, а в старому закритому складі, або під впливом аналогії.

Фонема /і/, що утворилася з давніх /о/ та /е/, іноді може з'являтися не тільки в закритому складі, а й у відкритому. Це пояснюється аналогією до інших форм цього слова, де чергування закономірне. Наприклад: в іменниках візок, кілок, кінець, рівень, ніготь, ніженька, гіронька, стілець, камінець, дзвіночок, кілочок, стіжечок. Фонема /і/ з'явилася за аналогією до форм- візка. кілка, кінця, рівня, нігтя, ніжка, гірка, стільця, камінця, дзвінка, стіжка.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ іноді виконує в мові семантичну функцію, розрізняючи слова: голівка (дитини) — головка (сиру); схід—сход (збори); привід—привод (технічний термін).

Чергування фонем/е/ з /о/ після шиплячих та/й/

В українській мові після шиплячих /ж/, /ч/, /ш/, /дж/ та після /й/ може виступати як фонема /е/, так і фонема /о/.

В сучасній українській мові після шиплячих та /й/ виступає /е/, якщо в давньоруській мові далі йшла м'яка приголосна, а також перед складом з будь-якою голосною переднього ряду : ніженька, учень, вишень, вечеря, шелестіти, пшениця, шести, щетина, джерело, книжечка, стрічечка.

У сучасній українській мові після шиплячих та /й/ :виступає /о/, якщо в давньоруській мові далі йшла тверда приголосна або склад а будь-якою голосною непереднього ряду на цій основі в багатьох споріднених словах відбувається чергування /е/ з /о/: чернетка — чорний (пор.: чьрныи), четвертий — чотири (пор.: чьтвьртъи — чьтыри), шести — шостий (пор.шести—шестыи), вечеря — вечора (пор.: вечеря—вечера) тощо.

Закономірність цього чергування досить часто порушується, внаслідок чого виникають відхилення від чергування, зумовлені різними причинами, переважно аналогією. Найголовніші з них такі:

1. В іменниках у давальному й місцевому відмінках однини

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: