Xreferat.com » Топики по английскому языку » Фонетика і фонологія

Фонетика і фонологія

після шиплячих виступає /о/ перед складом з /і/, тобто перед м'яким приголосним (щоці, бджолі, на чолі, у пшоні) під впливом більшості форм цих слів, де /о/ після шиплячих вживається перед твердим приголосним (щока, щоки, щоку, щокою і т. д., бджола, бджолу, бджолою і т. д. ).

2. В іменниках жіночого роду на -ість після шиплячих виступає -ості, хоч далі йдуть м'які приголосні (більшості, меншості, пекучості, свіжості), за анало­гією до тих іменників, де -ості йде після інших приголосних (радості, молодості, певності й под.).

3. У прикметниках типу свіжої, гарячої, більшої, безкрайої; свіжою, гарячою, більшою, безкрайою й под., числівнику першої, першою, займенниках нашої, нашою, вашої, вашою після шиплячих виступає /о/, хоч далі йде м'яка приголосна /й/, за аналогією до тих форм, де /о/ виступає після інших приголосних (доброї, великої, молодої; доброю, великою, молодою; другої, другою; тої, тою), а також за аналогією до тих форм цих слів, де /е/ почергувалася з /о/ закономірно перед твердими приголосними (свіжого, гарячого, більшого, безкрайого, першого, нашого, вашого).

4. У прикметниках на -ев (ий) (рожевий, смушевий, грушевий, краєвий) /е/ після шиплячих та /й/ вживається за аналогією до тих прикметників, у яких /е/ виступає після інших приголосних (жовтневий, меблевий, коре­невий).

5. У похідних утвореннях (чорніти, чорніє, чорнило, чорнити; вечоріти, вечоріє) за аналогією до чорний, вечора і под.

6. У 1-й особі множини дієслів І дієвідміни зберігається фонема /е/ після /ж/, /ч/, /ш/, /й/ перед твердою /м/ (кажемо, хочемо, дишемо, знаємо) за аналогією до 2-ї особи однини й множини цих самих дієслів (кажеш, хочеш, дишеш, знаєш; кажете, хочете, дишете, знаєте), де /е/ після шиплячої або /й/ закономірно не перейшла в /о/ перед стверділою /ш/ або /т/.

7. У формах жену, шепчу, чешу, шептати, чесати фонема /е/ не змінилася на /о/ перед твердою приголосною під впливом таких форм, як жене, женеш, шепче, чеше, чешете і под.

8. У пасивних дієприкметниках з суфіксом -ен(ий) : знижений, зріджений, печений, ношений, озброєний і под. /е/ після шиплячих та /й/ вживається перед етимологічно твердою фонемою /н/ та перед голосною /и/, що походить з давньої /ы/, за аналогією до тих дієприкметників, де ІеІ. виступає після інших приголосних (зроблений, варений, загублений).

9. У суфіксах -енк(о), -ечок,-еиьк(о), -енн(ий), -езн(ий) (Ткаченко, Гущенко, Наенко, вершечок, кружечок, краєчок, козаченько, широченний, величезний). Не чергується /е/ з /о/ з різних причин, найчастіше за аналогією. Проте в окремих іменниках —гайочок, райочок, кийочок — після /й/ виступає /о/ за аналогією до іменників, де в такій само позиції закономірно вимовляється /о/ після інших приголосних: садочок, дубочок, ставочок, синочок тощо.

10. У книжних та запозичених словах /е/ з /о/ не чергується: жертва, жест, жетон, чертог, жебрати, ковчег, печера, шеф, чемодан, чемпіон тощо.

11. В окремих словах ІеІ, після шиплячих зберігається за усталеною традицією: червоний, чекати, черпати, шепотіти, щедрий, щезати та деяких інших.

Чергування фонем /и/ з /о/ у фонемосполученнях /ри/, /ли/ - /ро/, /ло/

У сучасній українській мові фонема /и/ у фонемосполученнях /р/ї, /ли/ (з давніх ръ, лъ) у порівняно невеликій групі слів може чергуватися з /о/ у фонемосполученнях /ро/, / ло/. Пор.: кривавий — кров, глитати—глотка, чорнобривий (і чорнобровий) — брова.


Література


Змінне подовження голосних в українській мові //Мовознавство.- 1988-,№ 2.

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б. М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред. А. Грищенка - К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.


Дайте відповіді на запитання


У чому полягає чергування /о/ та /е/ з /0/ фонемним нулем?

Сформулюйте основне правило чергування /о/ та /е/ з /і/ в українській мові .

Поясніть чергування /о/ та /е/ з /и/ в групах ри, ли .

У яких випадках після шиплячих та /й/ виступають /о/, /е/?


Виконайте вправи


До поданих слів доберіть споріднені слова з усіма можливими найдавнішими чергуваннями виділених голосних.

Скочити, беру, нести, могти, котити, збирати, текти, стелити, дерти, вінок, дрижати.

Поясніть , чому не відбувається чергування /о/ та /е/ з /і/ у поданих словах ?

Терен, город, бережок, крапель, березень, роздерти, пеньок, землероб, горбок, закон, перст, Козловський.

Поясніть відхилення від чергування /о/ з /е/ після шиплячих та /й/ у поданих словах.

Нашої, чекати, вечоріти, щедрий, знаємо, кочегар, черпак, бждолі, більшої, шепочемо, чемпіон, чобіток.


Тема 10. Чергування приголосних фонем при словозміні та словотворенні


У сучасній українській мові при словозміні і словотворенні відбувається ряд закономірних історичних чергувань приголосних. До найпоширеніших чергувань приголосних належать такі:

Чергування /г/ :/ж/, /к/ : /ч/ : /х/ : /ш/: ворог — ворожий, друг — друже — дружній — дружба — дру­жити; Івга -— Івжин; рука — ручний — рученька — ручка; вухо — вушний — вушко.

Чергування ІгІ, ІкІ, 1х1 на /ж/, ІчІ, ІшІ властиві всім слов'янським мовам, а беруть вони свій початок ще в древньоруській мові. В давнину всі ці чергування відбулися за певних фонетичних умов, які тепер уже не діють, а чергування відбуваються за традицією

Приголосні /г/, /к/, /х/ колись були твердими й не могли пом'якшуватися. Тому вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду /а/, /о/, /у/, /ъ/, /и/, . Коли ж ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду /е/, /и/, /і/, /ь/І, які вимагали пом'якшення попередніх приголосних, то вони відповідно змінювалися на /ж'/, /ч'/, /ш'/, які на українському грунті стверділи й перейшли в /ж/, /ч/, /ш/. Так виникло чергування /г/, /к/,/х/ з /ж/, /ч/, /ш/ . У сучасній українській мові /г/, /к/, /х/ можуть стояти не тільки перед голосними заднього ряду (берега, горе, камінь), а й перед голосними переднього ряду: гірке, тихе, герой. Так само перед будь-яким голосним можуть стояти й /ж/, /ч/, /ш/: жати, журавель, чорний, шукати, ноша й под. Тому в сучасній українській мові перед /і/ та /е/ не давніх, а нового утворення, а також у запозичених словах чергування /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ не відбувається. Пор.: гірко, кістка, тихі (з горько, костъка, тихь), геній, гімн, кіло, кеглі, хімія та ін.

Зміни /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ перед голосними переднього ряду називають першим перехідним пом'якшенням.

Чергування /г/: /з'/,/к/:/ц'/, /х/ : /с'/ відбувається:

а) перед закінченням -і у давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього роду: нога — нозі, рука — руці, муха — мусі; дорога —в дорозі, вухо — у вусі, бік — на боці;

б) перед закінченням -і в називному відмінку множини слова друг — друзі.

Зміна /г/, /к/, /х/ на /з'/ , /ц'/, /с'/ відбулася також у спільнослов'янський період, але пізніше, ніж зміна /г/, /к/, /х/ на /ж/,/ч/, /ш/. Це чергування зветься другим перехідним п о м'я к ш е н н я м, оскільки воно пов'язане з пом'якшенням приголосних перед і.

Чергування приголосних /г/:/ж/, /к/: /ч/, /х/: /ш/, /д/: /дж/, /т/ : /ч/, /з/ :/ж/, /с/: /ш/, /зд/: /ждж/, /ст./ : /шч/ відбувається :

а) у дієслівних формах 1-ї особи: берегти — бережу, пекти — печу, колихати — колишу, бродити — бро­джу, платити — плачу, возити — вожу, косити — кошу, їздити — їжджу, простити — прощу;

б) в однокореневих інфінітивних формах з різними відтінками значень: запросити — запрошувати, садити — саджати, намолотити — намолочувати;

в) при творенні іменників: носити — ноша, студити — стужа, світити — свічка, уродити — урожай, сухий — суша, пустиня — пуща, крутий — круча;

г) при творенні дієприкметників: запросити — запрошений, студити — остуджений, народити — на­роджений.

Чергування /ц/ : /ч/ відбувається в невеликій групі іменників із суфіксами зменшеності, пестливості: -к, -ечк-: лице — личко, яйце — яєчко, серце — сердечко, сонце — сонечко, кільце — колечко.

Чергування твердих передньоязикових приголосних фонем перед відповідними м'якими фонемами при словозміні та словотворенні:

а) при відмінюванні іменників: вода — воді, гість — гостей, шлюз — у шлюзі, вісь — осей, лице — лиця, біль — болем, свиня — свинею, буря — бурею;

б) при відмінюванні дієслів; ходити — ходімо, крутити — крутіть; возити — возять, просити — просіть, палити — паліть, боронити, — бороню, створити — створіть, говориш. — говорять;

в) у коренях при відмінюванні здебільшого двоскла­дових іменників, числівників, дієслів: цепу — ціп, носа —ніс, радості — радість, семи — сім, плести — пілів, гребти — гріб тощо;

г) при творенні іменників з різними суфіксами: босий — босяк, круглий — кругляк; громада — громадянин; крутити — крутій, школа — школяр, хвалити — хвалько, бродити — бродяга, комуна — комунізм, ідеал — ідеаліст, молодий — молодість, волос — волосінь, се­ло — сільце;

д) при творенні прикметників: сіль—солоний, соло — сольний, чорний — чорнявий, болото — болотяний, рада — радянський, гарбуз — гарбузяний, срібло — сріблястий, пшоно — пшоняний, волос — волосяний;

е) при утворенні дієслів на -іти: зелений — зеленіти, видно — виднітися, бурмотати — бурмотіти, синити — синіти, садити — сидіти, дозволити — дозволяти, схилити — схиляти.

Чергування двох однакових фонем /д'д'/, /т'т'/,з однією фонемою: знаряддя — знарядь, стаття — статей, галуззю — галузь; колос — колосся, міццю — міць, сіллю — сіль, лляти — лити, знання — знань, подорожжю — подорож, ніччю — ніч, тушшю — туш.Чергування /6/ : /бл/, /п/ : /пл./, /в/ : /вл/, /м/ : /мл/, /ф/ : /фл/ в особових і неособових формах дієслова та віддієслівних іменниках: голубити — голублю, голублячи; топити — топлять, топлений; ловити — ловлю, ловлячи, ловлений; стомити — стомлю, стомлений; графити — графлю, графлячи. Фонема /л/ розвинулася на місці колишньої /й/.

Чергування /6/ : /бй/, /п/: /пй/, /в/ : /вй/, /м/ : /мй/, /ф/ :/фй/:

а) в особових формах дієслів: бити — б'ю, пити — п'ю, вити — в'ю;

б) у відмінкових формах іменників: кров — кров'ю, матір — матір'ю, верф — верф'ю;

в) при творенні іменників та прикметників з суфіксами, що починаються на /'а/: олово — олов'яний, голуб — голуб'ята, пити — п'яний, полива — полив'яний, солома — солом'яний, торф — торф'яний.

Чергування /л/ : /в/ відбувається в сучасній українській мові в дієсловах минулого часу: у формах жіночого й середнього роду однини та у множині виступає ІлІ, а в формах чоловічого роду — /в/: ходила, ходило, ходили — ходив; жила, жило, жили — жив.

Чергування /с/ : /т/, /с/ :/д/ відбувається в небагатьох словах: мести — мету, плести — плету, вести— веду, їсти — їдять, впасти — впадуть. Це чергування відбулося в результаті дисимілятивної зміни ще в праслов'янський період. Пор: метти > мести.

Чергування в групах приголосних

При словотворенні в групах приголосних може відбуватися цілий комплекс різнотипних чергувань приголосних: історичних і фонетичних, зумовлених асиміляцією, дисиміляцією, спрощенням груп приголосних, до яких додається ще й процес стягнення. Вони помітно змінюють фонетичну (і морфологічну) структуру слова. Розглянемо найголовніші випадки.

1. При утворенні прикметників вищого ступеня, що закінчуються на /с/, /з/, /ч/, за допомогою суфікса -ш(ий) відбуваються такі чергування:

г + ш=жч (дорогий — дорожчий)

с+- ш=шч (красивий — кращий)

з + ш=жч (близький — ближчий).

При цьому /г/ за першою перехідною палаталізацією перед /ь/ (був суфікс -ьш-) почергувалася з /ж/. Внаслідок цього поряд опинилися дві щілинні фонеми. Потім /ш/ дисимілювалася в африкату /ч/, тобто відбулося дисимілятивне чергування фонем, /с/ перед /ш/ в результаті регресивної асиміляції за місцем і способом творення почергувалася з /ш/, а /з/ — із /ж/ Приголосна /ш/ і тут дисимілювалася в /ч/. Пор.:

дорогий > дорожший > дорожчий

красивий > красший > крашчий (кращий)

близький > ближший > ближчий.

2. При утворенні прикметників:

У фонемосполученнях /г/:/ж/:/з +/сўк/=/зўк/; /к/:/ц/:/ч/+ /сўк/=/цўк/;/х/:/ш/:/с/+/сўк/=/сўк/

При утворенні іменників з суфіксом -енк(о) групи приголосних Іс'кІ, /з'к/ чергуються з групами приголосних /шч/ (орфографічне щ), /жч/: Васько — Ващенко, Онисько — Онищенко, Кузько — Кужченко.

При утворенні іменників з суфіксом -ство (з колишнього -ьство) /г/, /к/, /х/, на які закінчувалася основа дієслова, до якого додавався цей суфікс, перед /ь/ почергувалися на /ж/, /ч/, /ш/. Ці відношення поширилися й на пізніше утворювані слова. Після занепаду /ь/ — /ж/, /ч/, /ш/ зустрілися з суфіксальною фонемою /с/. У результаті асиміляційного чергування /ж/ перейшла в /з/, а /ч/ — в /ц/. Після цього в результаті спрощення середня фонема /с/. почергувалася з фонемним нулем. Пор.:убогьство > убожьство > убозство > убозтво козак-ьство > козачьство > козацство > козацтво, птахьство > пташьство > птасство > птаство.

При утворенні іменників з суфіксом -ин(а) у сучасній українській мові групи приголосних /ц'к/, /с'к/, чергуються з групами приголосних фонем /чч/, /шч/ (орфографічно щ). Після переходу /к/ в /ч/ внаслідок регресивної асиміляції, за місцем і способом відбулося чергування /ц/ з /ч/, а /с/ з /ш/: Німецьчина > Німеччина, Полтавсьчина > Полтавшчина (орфографічно Полтавщина), лісчина > лішчина (орфографічно ліщина).

Література


Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.


Дайте відповіді на запитання


Поясніть наслідки першої і другої палаталізації приголосних .

Поясніть чергування при творенні іменників із суфіксрм –ин ?

Розкажіть про чергування у групах приголосних при утворенні прикметників із суфіксом –ськ та іменників із суфіксом –ств ?


Виконайте вправи


До поданих слів доберіть споріднені з усіма можливами чергуваннями приголосних фонем.

Яблуко, ходити, луг, пити, токар, садити, голуб, рука, друг, стіжок, трусити, батіг, буг.

Утворіть від поданих слів прикметники із суфіксом –ськ , поясніть фонетичні зміни.

Чумак, гігант, латиш, Відень, Перемишль, Ніжин, Воронеж, Абхазія, Прага, альпініст, Кременчук.

Утворіть від поданих прикметників іменники за допомогою суфікса ин.

Київський, словацький, сумський, німецький, гуцульський, полтавський, львівський, турецький.

Тема 12. Склад і складоподіл


Кожна людина, скандуючи слова, інтуїтивно поділяє їх на склади, встановлює кількість складів, проте сама природа складу в українській мові (як і в багатьох інших мовах) до цього часу лишається невивченою, і тому задовільного і загальноприйнятого визначення складу, яке б відповідало всім науковим вимогам, немає.

Найбільшого поширення набула й стала традиційною теорія повітряних поштовхів (або експіраторна теорія), за якою склад визначається як один звук або сполучення кількох звуків, що вимовляються одним пош­товхом видихуваного повітря.

Академік Л. В. Щерба висунув теорію м'язового напруження, за якою склад — це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м'язовим напруженням при їх артикуляції. Отже, найбільше напру­ження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів.

За теорією гучності (сонорності), яку на заході особливо розвинув Й. Єсперсен, Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздев, склад — це частина слова, в якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучнішими звуками є голосні, тому саме вони виступають як складотворчі. Усі інші звуки — нескладотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності.

Є підстави думати, що всі три теорії взаємно не виключають одна одної, їх об'єднує можливість визначити склад у загальних рисах як сегментно-просодичну одиницю. Склад — це мінімальний відрізок (сегмент) мовлення, що характеризується артикуляційною і акустичною спаяністю звуків, які до нього входять, має єдину вершину гучності, представлену, як правило, голосним; по-друге, склад є носієм різних суперсегментних (або просодичних) особливостей, таких як наголос і мовна мелодія, що не виявляються в окремих звуках як у найменших сегментах.

Українські фонетисти довгий час поділяли визначення складу в дусі експіраторної теорії, що й досі зберігається в шкільних підручниках.

Зміни м'язової напруженості кладуть в основу розуміння складу М. Ф. Наконечний і В. В. Лобода .

М. А. Жовтобрюх визначає склад комплексно: як чисто фонетичну одиницю, елементи якої тісно пов'язані між собою артикуляційно й акустично (залежно від наростання й спаду гучності звуків).

Останнім часом з'явилися спроби аналізувати склад не тільки як явище фонетичне, а й фонологічне (В. М. Брахнов). При цьому акустичною ознакою складу вважається наростання й спад інтенсивності звучання.

Практично в слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Пор.: го-ло-ва, се-ре-да, кор-дон, гал-ка.

Слова залежно від кількості складів у них бувають односкладові (мак, рік, сіль), двоскладові (о-ко, се-ло, крап-ка), трискладові (мо-ло-ко, ка-мі-нець, гой-дал-ка) і багатоскладові (не-до-ба-ча-ти, чер-во-но-пра-пор-ний).

Розрізняють склади відкриті й закриті, крім того, виділяються прикриті і неприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), в закритим — склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим — склад, що починається на голосний (он, оз-до-ба).

Складоподіл

Для української мови, як і для інших слов'янських мов, характерне загальне тяжіння до відкритих складів. Це виявляється в тому, що межа між окремими складами проходить найчастіше після голосного звука перед при­голосним, наприклад: се-стра, мі-ста, за-здрий. Проте при збігові кількох приголосних складова межа часто проходить всередині цієї групи, наприклад: книж-ка, гол-ка, дзвін-кий.

Коли голосний поєднується з одним приголосним, поділ слова на склади труднощів не викликає. При збігові кількох приголосних встановлювати складову межу буває важко. Існують такі основні правила складоподілу:

1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.

2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.

3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.

4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти.

5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.

6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.

7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.

8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються , оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.

Принципи таких правил складоподілу стають зрозумілими на основі теорії сонорності. За сонорністю, тобто гучністю, звуки поділяються на такі групи: голосні (найгучніші), далі — в порядку зменшення гучності — сонорні приголосні, дзвінкі й глухі. Голосні, як найгучніші, утворюють вершину складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу поступово спадала, а наступного — зростала. Крім того, слід враховувати тенденцію слів до відкритих складів. Так, наприклад, у слові каз-ка за законом відкритого складу складова межа мала б пройти перед [з]. Але в цьому випадку другий склад починався б дзвінким [з], після якого йде глухий [к], а ще далі — голосний [а], тобто сонорність була б вища на початку скла­ду, далі спадала б і потім знову наростала б. Це суперечить природі складу. Тому складова межа, всупереч тенденції до відкритого складу, проходить після [з].

У слові ж гострий, наприклад, складова межа проходить після [о] згідно із законом відкритого складу. У другому складі сонорність, як і слід, наростає.

Ці правила поки що є орієнтовними. В українському складоподілі спостерігається неусталеність, і він ще остаточно не досліджений.

Склад — це чисто вимовна одиниця, не зв'язана зі значенням. Тому поділ па склади не збігається із членуванням слова на найменші смислові одиниці — морфеми (корінь, префікс, суфікс, закінчення). Разом з тим в усній мові вплив морфологічної будовb слів на складоподілі іноді позначається. Так, наприклад, у слові підживити можливі два поділи слів на склади: пі-джи-ви-ти і під-жи-ви-ти; у слові розбивати — ро-зби-ва-ти і роз-би-ва-ти й под.

Важливо також мати на увазі, що між фонетичним і орфографічним складоподілом також немає повного збігу. Хоча в основу правил переносу частин слів покладено складовий принцип, тобто слова переносяться по складах, проте великою мірою враховується й морфологічна будова слова — принцип збереження єдності морфеми.


Література


Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика). К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.

Курс сучасної української літературної мови / За ред. акад. Л.А. Булаховського, т. 1. К., Радянська школа, 1951,- с. 154.

Українська літературна мова. К., Вища школа, 1975,- с. 24.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс СУЛМ.-К.- с.149-150.


Дайте відповіді на запитання


Сформулюйте визначення складу як фонетичної одиниці.

Як визначається склад у дусі експіраторної теорії ?

Як визначається склад у дусі теорії м’язового напруження ?

Які звуки називаються складотворними ?

Які типи складів ви знаєте ?

Визначте основні принципи складоподілу в українській мові.

Сформулюйте конкретні правила складоподілу.


Виконайте вправи


Розбийте подані слова нас склади. Обгрунтуйте складову межу в середені групи приголосних.

Адреса, азбест, Андрій, бастіон, батальйон, вразливий, бойкот, бомбардувальник, вертлявий, верхів’я.

Розбийте слова на склади. Із скількох звуків складається в них перший склад?

Їжа, юшка, яблуко, єдиний, юрба, Євген, Юрко, яма, їдкий.

Розбийте слова на склади, схарактеризуйте їх.

В проваллі темнім, десь на дні

Сосна чорніє на граніті...

Ніхто з живих не зна її,

Не зна й вона нікого в світі

(О.Олесь).

Виконайте фонетичний розбір виділених слів

Летим, дивлюся , аж світає (Т.Шевченко).

Схема фонетичного розбору

Аналізоване слово.

Записати слово фонетичною і фонематичною транскрипціями.

У фонетичній транскрипції поставити наголос і розбити слово на склади.

Схарактеризувати склади.

Виписати фонеми та звуки, схарактеризувати звуки.

Вказати співвіднесеність між фонемами і звуками.

Зразок фонетичного розбору

Сміються й плачуть солов’ї (О.Олесь).

Сміються.

[см’і / й`уў / цў:ўа] , /смійутўсўа/.

1 склад – прикритий, відкритий, ненаголошений; 2 – прикритий, відкритий, наголошений; 3 – прикритий, відкритий, наголошений

/с/ - [с] – приголосний, шумний, глухий, пердньоязиковий, твердий, інваріант;

/м/ - [м’] – приголосний сонорний, губний, напівпом’яшений, комбінаторний варіант;

/і/ - [і ]- голосний переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, інваріант;

/й/ - [й] – приголосний сонорний, середньоязиковий, м’який, інваріант;

/у/ - [`у ] - голосний заднього ряду, високого піднесення, наголошений, лабіалізований, комбінаторний варіант;

/тў/ -

/сў/ - реалізуються [цў:] – приголосним шумним, глухим, передньоязиковим, пом’якшеним, подовженим, комбінаторним варіантом;

/а/ - [`а] – голосний заднього ряду низького піднесення, не лабіалізований, ненаголошений, комбінаторний варіант ;

У слові 8 фонем, 7 звуків


Тема 14. Орфоепія


Орфоепія :1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови, необхідних для збереження її єдності; 2) розділ мовознавства, що вивчає і систематизує норми літературної вимови.

Проте предмет орфоепії визначається по-різному. Крім сукупності правил вимови до неї включають також наголос та інтонацію. Такий погляд слід вважати найприйнят-нішим, тому що вимову не можна розглядати поза нормами наголошування та інтонування висловлень.

В основі орфоепії лежить фонетична система мови. Проте вимова — поняття значно ширше. Вона охоплює також випадки варіативного оформлення слів і граматичних форм відповідно до закономірностей організації фонетичної системи. Пор., наприклад, звукове оформлення префіксів підписати й підійти, слів сердечний і сердешний, ручний і рушник, корисний і форпостний (зі спрощенням і без спрощення групи приголосних (стн), березка (бур'ян) і берізка (дерево), головка (часнику) й голівка (дитяча). Орфоепічними нормами регулюється місце наголосу в окремих групах слів і граматичних форм, індивідуальні варіанти основних інтонаційних структур тощо. Вимова регулюється живою суспільною комунікативною практикою, а також традицією.

До найважливіших ознак української літературної вимови належить унормованість як одна з кардинально важливих передумов функціонування національної мови в усній формі.

Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики — від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління.

Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем, взаємонакладанням орфоепічних норм за умов білінгвізму тощо.

Становлення української літературної вимови безпосередньо пов'язане з загальним процесом формування української літературної мови, що ускладнювався прямими заборонами, а отже, відсутністю цілого комплексу соціолінгвістичних передумов, необхідних для динамічного розвитку багатої на функціональні стилі, унормованої літературної мови. Однак завдяки діяльності прогресивних українських письменників та культурних діячів орфоепічні норми української літературної мови в основних своїх рисах склалися в другій половині XIX ст., хоч і не закріпилися на всіх українських землях. Про усталену , але не абсолютно застиглу і позбавлену ознак динаміки систему норм літературної вимови можна говорити після поширення освіти українською мовою і обєднання українських земель, а також усунення перешкод для уніфікації всіх норм української літературної вимови.

Основні риси української літературної вимови

Вимова голосних звуків. У зв'язку з вимовою голосних звуків можна узагальнити кілька найголовніших орфоепічних норм: наголошені (і ненаголошені) голосні вимовляються чітко й виразно, за винятком ненаголошених голосних [е], [й], [о], які зазнають незначних якісних змін за таких супровідних умов:

а) ненаголошений [е] вимовляється з більш помітним наближенням до [и] перед

складами з [і], [и], [у] і менш помітно перед складами з іншими голосними, особливо з [е] ;

б) ненаголошений [и] наближаться у вимові до голосного [е] сильніше перед складами з [е], [а]; меншою мірою ця зміна виявляється ся перед складами з іншими го­лосними, особлино [і] та [и], а також у кінці слова;

в) ненаголошений [о]

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: