Короткий словник з мовознавства
Топонім (грец. topos — місце і бпута — ім'я, назва) — власна назва будь-якого географічного об'єкта.
Транспозиційне значення — найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознаковості тощо).
Транспозиція (лат. transpositio — перестановка) — використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).
Трансформаційна граматика — див. Генеративна лінгвістика.
Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.
Трансформація (лат. transformatio— перетворення) — закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури.
Узгодження — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.
Узус (лат. usus — користування, вживання, звичай) — загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.
Універсальні граматики — граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.
Унілатеральна теорія знака (лат. unus — один і latus — сторона) — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).
Усічення — утворення нових слів шляхом скорочення (кілограм — кіло).
Фактична функція мови (грец. phatos — говорити, оповідати, вести пусті розмови) — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.
Фігура—фон —терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивні лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (ґештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності ЇЇ частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом — фігура, все інше — фон, основа фігури.
Філологія (грец. philologia, від phileo — любити і logos — слово) — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.
Флексія (лат. flexio— згинання, відхилення)— змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.
Флективні мови — мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови.
Фон —див. Фігуру.
Фонема (грец. phdnema — звук, голос) — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.
Фонетичний символізм — див. Звукосимволізм.
Фонетичні закони — закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони.
Фонологічна система — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.
Фонологічні опозиції — лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.
Фонологія (грец. phone — звук і logos — слово, вчення) — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.
Фонотактика (грец. phone — звук і taxis — розташування, розміщення) — сполучуваність фонем.
Формально-структурний синтаксис — див. Структурний синтаксис.
Фразеологізм — відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.
Фразеологічний проміжний рівень мови — рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.
Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.
Фразеологічні єдності — семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.
Фразеологічні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.
Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.
Фразеологія (грец. phrasis — вираз і logos — слово) — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.
Фрейм (англ. frame — каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) — структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.
Фреквенталії (лат. frequens, род. відм. frequentis — частий, численний) —див. Статистичні універсали.
Фузейні мови (лат. fusio — плавлення) —див. Флективні мови.
Функції мови (лат. functio — виконання, здійснення) — призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.
Функціоналізм —див. Функціональна лінгвістика.
Функціональна лінгвістика — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм.
Функціональний синтаксис — 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).
Функціонально-семантичне поле — система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту.
Цілеспрямований асоціативний експеримент — методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор визначає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо).
Час — граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.
Частини мови — лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей.
Частотні словники — словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, а за спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.
Члени речення — мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і виражаються повнозначними словами або сполуками слів.
Школа естетичного ідеалізму — мовознавчий напрям, представники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетичної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.
Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.
42