Xreferat.com » Топики по английскому языку » Концепт "влада" в українські мовній картині світу

Концепт "влада" в українські мовній картині світу

мові втілюється національний характер, національна ідея та національні ідеали. «Ментальність це світоспоглядання в категоріях та формах рідної мови, котре поєднує у процесі пізнання інтелектуальні, духовні та вольові якості національного характеру в типових його проявах» [29, 31].

У науці досить поширеним є використання категорії «ментальність» для позначення будь-якого більш-менш стійкого комплексу уявлень про світ. Невипадковим є те, що велика кількість дослідників ототожнює поняття «ментальності» з «картиною світу».

Менталітет, який виступає в якості ядра концептосфери індивіда, водночас є системою закладених в основі культури взаємопов’язаних універсалій. Такі універсалії виступають формами збереження та трансляції фундаментальних уявлень про світ та соціальний досвід індивіда. У своїх зв’язках вони утворюють цілісну та узагальнену картину людського світу. Ідентичність менталітету серед його носіїв обумовлена спільністю історичних умов, у яких формується їх смислова сфера, та проявляється вона у здатності наділяти однаковими значеннями однакові явища зовнішнього та внутрішнього світу, тобто однаково їх інтерпретувати та виражати в одних й тих самих символах.

Індивід має більшою або меншою мірою унікальну смислову сферу, проте її основа – ментальність – виступає тим спільним, що пов’язує його з іншими людьми, представниками цієї культури, цього етносу. Це та неусвідомлювана сила, яка примушує різних представників одного етносу в подібних обставинах діяти напрочуд однаково. Гачев Г.Д. вважає, що досліджувати питання менталітету слід з прагматичної позиції, тобто досліджуючи вербальне вираження ментальності (саму мову та мовні одиниці) в соціальному контексті [18, 25].

Дослідники поняття «ментальність/менталітет» вважають, що ментальність легше описати, аніж дати їй визначення. Поняття «менталітет» відбиває «специфіку світогляду та особливості реакції на навколишній світ, які детермінуються економічними та політичними умовами в історичному аспекті».

Менталітет тісно пов'язаний з концептосферою народу. Однак ці поняття – не тотожні за своєю сутністю та вимагають різних підходів до вивчення та опису. Дослідники дотримуються думки, що концептосфера – це сфера знань, сфера думок, просторове утворення. Концептосфера, на думку Й.А. Стернина, певною мірою визначає менталітет народу. «Ментальні одиниці, які утворюють національну концептосферу, є основою утворення когнітивних стереотипів – суджень про дійсність. З іншого боку, національний менталітет направляє динаміку формування та розвитку концептів – існуючі стереотипи впливають на зміст концептів, визначають оцінку явищ та подій, які фіксуються концептом». Формується концептосфера поступово через пізнавальну та комунікативну діяльність особистості.

Сукупність концептів нації утворює концептосферу. Дослідники вважають, що концептосфера має впорядкований характер: концепти, які утворюють концептосферу, за певними ознаками вступають в системні відношення подібності, або розбіжності в ієрархії з іншими концептами. Таким чином, ми розглядаємо концепт, як елемент концептосфери, як складову процеса пізнання дійсності індивідом, як одиницю інформації про світ.

Культура народу вербалізується в мові, саме мова акумулює ключові концепти культури. Створена мовою картина світу – це суб’єктивний образ об’єктивного світу, вона несе в собі риси людського світосприйняття, тобто антропоцентризму, який пронизує всю мову.

Тоді концепти – ніби згустки національно-культурних смислів, «ланки культури», за словами Ю.С. Степанова. Їх вивчення допомагає виявити особливості світосприйняття народу, уявити концептуальну та національну картини світу.


РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНА ТА СЕМАНТИЧНА ПРИРОДА ЛЕКСЕМИ «ВЛАДА»


Дослідження концепту «влада» як універсальної концептуальної домінанти, яка «пронизує» всі сфери суспільного життя, будується на базі функціонально-прагматичного підходу, який дозволяє описати мовні факти у напрямку від мовленнєвої діяльності – крізь мовну систему – до когнітивно обрамленої дійсності.


2.1 Семантична організація концептуального поля «влада»


Перший етап аналізу концепту передбачає вивчення лексикографічних джерел: аналіз тлумачних, етимологічних, енциклопедичних словників. З метою з’ясування внутрішньої форми концепту звернемось до його етимології. Так відомості «Етимологічного словника української мови» свідчать про те, що слово «влада» - запозичення з польської або чеської мови; wladza, wladac, яким відповідають українські форми з повноголосною основою волод- , можна розглядати як чехізм (чеське vlada «влада, керівництво, уряд»), але не обов’язково: скоріше за все воно постало на польському ґрунті самостійно з wladac (ХV ст.) зі значенням «правитель».[24, 409] Українське слово «володіти», як і польське wlodac, wladac, wlodarz «володар», чеське vlasti «правити, володіти» походить із праслов’янського *volodĕti «володіти, правити, керувати» [24, 419]. Таким чином, історія виникнення слова «влада» дозволяє зафіксувати час формування концепту.

Еволюцію домінантних ознак досліджуваного концепту визначає лексикографічний аналіз, проведений на матеріалі словників різних часових зрізів. «Словник староукраїнської мови XIV – XV ст. фіксує слово «власть» церковнослов’янського походження, де виділяються такі лексико-семантичні варіанти: 1. Влада (право підпорядковувати свої волі кого-небудь або щось). 2. Держати у своїй владі (у власність мати щось).[57, 86] Історичний словник Є.Тимченко фіксує існування в українській мові паралельних форм «власть» та «влада» з такими лексико-семантичними значеннями: сила (мати владу над кимсь), право (право керувати), воля (підкорити своїй волі).[68, 38] «Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.» фіксує два слова на позначення поняття «влада», одне з яких має польське походження (стп. wladza), інше церковнослов’янське (цсл. власть), які мають ідентичні значення: 1. Право підпорядковувати своїй волі кого або що-небудь. 2. Органи, представники влади, уряд. 3. Могутність, сила, міць. 4. Панування над ким-, чим-небудь. 5. Об’єкт власності, володіння [59, 87-88]

Семантичні компоненти слова влада, виділені в результаті лексикографічної інтерпретації, засвідчують наявність загальної системи концептуальних ознак, які конструюють цей образ в наївній картині світу: право, сила, вплив, воля, володіння.

Ядро концепту найкраще віддзеркалює семантика ключового слова (лексеми), яке вербалізує концепт. Найбільш повне уявлення про семантику лексеми, яка репрезентує концепт, дає зіставлення статей тлумачних та енциклопедичних словників різних періодів. Саме цей етап аналізу зазвичай вважають базовим у вивченні концепту.

Тлумачні словники останніх років виділяють від 3 до 5 семем в структурі слова «влада». Так, наприклад, «Словник української мови» виділяє такі семеми лексеми «влада»: «1. Право керувати державою, політичне панування; 2. Керівні, державні органи, уряд; 3. Право та можливість розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь. 4. Сила чого-небудь, могутність» [58, 701]. Новий тлумачний словник української мови фіксує такі самі значення влади, а тлумачний словник-мінімум української мови окрім зазначених вище дає й таке визначення влади: форма управління країною, державний лад [55, 70]. Тлумачний словник української мови (укладач Т.В. Ковальова) виділяє такі лексико-семантичні значення слова «влада» : 1. Право управління державою, політичне панування. 2. Права і повноваження державних органів. 3. Органи державного управління, уряд. 4. Право і можливість розпоряджатися, управляти, керувати ким-, чим-небудь. 5. Могутність, сила.

На базі аналізу лексикографічних відомостей можна виділити кілька гіперсем парадигми слова влада: право (як можливість або повноваження); сила; вплив; особа, наділена владою; система органів управління. Ці гіперсеми, які також можна вважати базовими ознаками концепту, «пронизують» всю історію слова та відбивають соціальні та культурні аспекти його когнітивного світу. Вони структурують простір «влада» та розділяють на дві концептуальні зони: влада – система, влада – вплив.

Розширюють уявлення про поняття «влада» відомості з «Політичного енциклопедичного словника» та «Філософського енциклопедичного словника», за якими влада являє собою центральне, організаційне начало політики, це засіб здійснення політики. Універсальними властивостями влади вважається її наявність в усіх сферах суспільних відносин та політичних процесів, а також можливість її впливу на всі види діяльності людей.

Слід зазначити також особливе вольове відношення суб’єкта влади до об’єкта цього відношення, змістом цього відношення є спонукання до дії, яку об’єкт влади має виконати за бажанням суб’єкту. Саме тому поняття «влада», як і сама влада, виникає в стосунках між людьми та групами людей, суспільством та його частинами, тобто суб’єктами, наділеними свідомістю та волею, здатністю діяти. Основними структурними елементами владних стосунків є суб’єкт влади – агент, який виступає причиною зміни (можливої зміни) дій іншого агента (об’єкта), та об’єкт влади – агент, зміни діяльності (свідомості) якого є наслідком впливу з боку суб’єкта. За відсутності каузального зв’язку між акторами жодні стосунки не можуть уважатися «владними». Результат влади – підкорення об’єкту. Для його досягнення можуть використовуватися різні інструменти: погроза, безпосередній фізичний примус, маніпуляції, переконування та ін. У будь-якому разі результат влади виявляється через зміни в самому об’єкті, в його свідомості та/або поведінці.

Ідею суб’єктивізму прояву влади переконливо обґрунтовано у «Соціологія: короткий енциклопедичний словник»: це спроможність соціального суб’єкта здійснювати свою волю за допомогою різних ресурсів та технологій (авторитету, сили, традицій, законів тощо). Сама природа відносин, відносин залежності, незалежності та взаємозалежності між усіма рівнями соціальної суб’єктності, і є основою універсалізму влади [62, 80]. З такої позиції влада являє собою самостійні суспільні відносини, та виступає певним мірилом, крізь призму якого ми можемо зрозуміти особливості та сенс інших соціальних відносин.

Владу іноді розглядають як авторитет, здатний створити підпорядкування [63, 87]. Однак тут спостерігаємо суттєву відмінність: авторитет – це обов’язково добровільне підпорядкування чи передача своєї волі іншим, а влада – це і силова система, яка не властива авторитету. Система влади у суспільстві починається з людини. Людині самій належить обирати того, хто від її імені стане біля керма влади, створюватиме закони і сам у першу чергу виконуватиме їх. Отже, механізм реалізації влади спирається як на повноваження суб’єкта, так і на його авторитет.

Влада існує та функціонує не тільки в різних сферах суспільного життя, а й на трьох рівнях його соціальної структури: суспільному, яке охоплює найбільш складні соціальні та політичні відносини; публічному або асоціативному, який об’єднує колективи та відносини в них та особистому (приватному), в невеликих групах та т. ін.

Влада як наукове поняття включає компоненти «вплив», «контроль», «авторитет», проявляється як багатоаспектне явище, що виявляється в різних сферах людської діяльності, звідси і розмаїтість видів влади (адміністративна, економічна, політична, духовна, військова влада; види державної влади – законодавча, виконавча, судова; четверта влада (преса)). Неправомірно говорити про владу стосовно однієї людини або інституції, влада – це завжди відносини , взаємодія, влада когось над кимсь. Таким чином основними валентними маркерами лексеми влада будуть позиції суб’єкта й об’єкта влади.


2.2 Лексична репрезентація концепту «влада»


За основу дослідження структури концепту та особливостей його вербалізації нами було взято положення про те, що концепт – це складне, багатошарове утворення (Ю.М. Караулов). Використання польового підходу дає можливість більш глибоко досліджувати мовний матеріал, зняти протиставлення лексики, морфології, синтаксису за умови взаємодії одиниць цих категорій для вираження подібного значення.

Концептуальне поле «влада» у його лексичному втіленні являє собою семантичні поля, згруповані за принципом функціонально-семантичної спільності, у яких дається більш вузька сегментація дійсності. В основі організації такого семантичного поля лежать різноманітні типи відносин – словотвірні, родо-видові, синонімічні, антонімічні, які структурують семантичне поле за вертикаллю. Окрім того, таке структурне утворення являє собою угруповання глибинного рівня, для якого є характерною замкнутість, цілісність, оскільки вихідним є зміст цілого. При проведенні аналізу концепту «влада» враховується те, що лексична система є лише частиною вербалізованої концептосфери, для репрезентації якої існують різні способи: від окремих лексем, фразеологічних сполучень, вільних словосполучень і речень висловлювань, що несуть типові пропозиції, до текстів. Отже, при дослідженні концептуального простору важливим є визначення лексико-семантичного поля, у якому елементи об'єднано насамперед за спільністю позамовних зв'язків і відносин.

Аналіз лексикографічних джерел дозволяє зробити висновок про те, що структура концепту «влада» може бути представлена у вигляді сукупності концептуальних зон, вилучених з ядра, вираженого лексемою «влада»: «влада – система» і «влада – вплив». При аналізі враховується, що постійні зміни в суспільно-політичному житті впливають на якісний склад концептуальних зон, внаслідок чого вони вбирають у себе нові мовні факти, які репрезентують досліджуваний концепт і раніше не мали відношення до політичного словника, а також запозичені з концептосфери політики інших мов. Таким чином, концептуальне поле «влади» залишається відкритим і постійно поповнюється новими лексемами.

До ядра лексико-семантичного поля, покладеного в основу вивчення концепту, належать лексичні одиниці, для яких характерним є найширше вживання. У структурі концепту ми виділяються зони близької, далекої і крайньої периферії; підставою для належності одиниці до тієї чи іншої зони периферії є ознака, що «актуальна для сучасного громадського життя». Неактуальні одиниці найчастіше знаходяться на далекій або крайній периферії. Безумовно, усі види периферії, а також ядро не відділені одне від одного чіткими межами.


2.2.1 Комунікативно-функціональний опис концептуальної зони «влада система»

Лексична репрезентація концептуальної зони «влада – система» є сукупністю лексики суспільно-політичного змісту, як правило, термінологічного характеру, що подає номінації законодавчих структур (Верховна Рада, уряд, парламент, Кабінет Міністрів та ін.), самі закони, розпорядження, які визначають і регулюють правила поведінки особистості, суспільства, держави і її окремих інститутів ( Конституція України, Закон України Про державну службу тощо ), номінації різних державних посад (президент, прем’єр-міністр, депутат Верховної Ради, спікер, суддя, прокурор тощо ), органів і установ, що здійснюють владно-політичні і владно-адміністративні функції (Міністерства, Центральна виборча комісія, Генеральна прокуратура, Пенсійний фонд, Податкова адміністрація, Рада юстиції, Рада національної безпеки та оборони тощо), номінації судових посад (Голова верховного суду, генеральний прокурор та ін.), інстанцій, а також закони, документи, відносини. Ця частина концептуальної зони "влада система", по-перше, знайшла своє відображення в лексикографічних джерелах, по-друге, найбільш часто відображається в засобах масової інформації.

Вербалізацію близької периферії концептуальної зони – «влада – система» представлено мовними засобами, які номінують різні законодавчі функції (прийняття Конституції, затвердження змін до Конституції, утвердження законів, кодексів, видання декретів тощо), установчі функції (призначення на посаду Президента, Прем’єр-міністра України, Генерального Прокурору України тощо), контрольні функції (прийняття рішень, виявлення порушень, регулювання підприємницької діяльності тощо), бюджетно-фінансові повноваження (прийняття Державного бюджету України, регулювання системи податків, встановлення статусу національної валюти, фінансування господарської діяльності тощо) та інші повноваження законодавчої, виконавчої і судової влади (ратифікація міжнародних договорів України, визначення основних напрямів зовнішньої політики України, забезпечення державного суверенітету, оголошення військового стану, захист прав та свобод громадян України, забезпечення дотримання принципів демократії тощо). Аналізована частина концептуальної зони є досить "академічною" і менш підвладна "сплескам" змін, що торкаються іншої області концепту, хоча, безумовно, корінні зміни в суспільно-політичному житті торкаються ядра і близької периферії концептуальної зони влада - система" у першу чергу. Далеку периферію концептуальної зони влада - система" репрезентовано словами і словосполученнями: а) які відображають законодавчу владу (депутат, депутатські групи, повноваження народних депутатів, фракції, спікер (Голова Верховної Ради) тощо); б) найбільш часто вживані в процесі діяльності виконавчої влади (нормативно-правові акти, резолюція недовіри, принцип законності, принцип гласності тощо); в) мовні репрезентації, які вербалізують функції судової галузі влади (рішення в цивільній справі, право на захист, апеляційне оскарження, постанова суду, розгляд справи тощо).

Під час дослідження концептуальної зони «влада – система»ми дійшли висновку, що межі ядерної та периферійних зон досліджуваного концепту є незамкнутими та нестійкими за своїм складом, оскільки, по-перше, концепт, як одиниця структурованого знання має певну, проте не стійку організацію, по-друге, під час функціонування, концепт актуалізується в різних своїх складових частинах та аспектах. Під час дослідження репрезентованої лексичними засобами концептуальної зони «влада – вплив», важливо зауважити, що на сьогодні велика кількість суспільно-політичної номінації державної системи політичного управління в Україні все ще знаходиться в процесі змін та становлення, тому відновлюється лексика, яка ще донедавна вважалась архаїчною (губернатор, голова, намісник, волость тощо), активно функціонують деякі номінації радянського періоду (громадянин, виконавчій комітет та ін.), з’являється велика кількість запозичень (мер, інаугурація, сейм, спікер, електорат тощо).

На думку багатьох лінгвістів, які досліджують політичну лексику та термінологію (Є.І.Шейгал, С.А.Дроздова, С.В.Єрмаков, Л.Є.Бессонова), враховуючи те, що політичний процес в нашому суспільстві орієнтований на світові економічні та політичні відношення, можна прогнозувати укорінення інтернаціональної політичної лексики та термінології. Слід також зазначити, що в наш час нові терміни, які репрезентують ядерні шари досліджуваних зон, сприяють заповненню лакун, пов’язаних з політичним, державним устроєм нашої країни за демократичною моделлю. Однак необхідно навести ще й іншу, протилежну думку дослідниці С.А.Дроздової, яка вважає, що «… нові найменування мають представити нові вербалізовані концептуалізації, які найоптимальнішим чином обслуговують доктрину влада заможних…».

Аналіз фактичного матеріалу показує, що в концептуальній зоні «влада система» опозиція «влада – народ» (за допомогою якої концепт «влада» перетинається з концептом «суспільство»), що реалізується через певну ідеологічну спрямованість політичних термінів, а також за допомогою цілеспрямованого добору оцінної лексики. Таке протиставлення в засобах масової інформації, як правило, набуває форми «свої – чужі».

Порівняно з рештою ознак, співвіднесення зі «своїми» та «чужими» представлено в мові найяскравіше. На нашу думку, це свідчить про те, що боротьба за владу як прихована домінанта передбачає боротьбу будь-якої опозиції за вплив на народ, а ця боротьба врешті-решт визначає тематичну палітру політичного мови в кожну конкретну історичну епоху.

Поділ світу на «своїх» та «чужих» є одним з основних процесів процесів мисленнєвої діяльності індивіда. Зазвичай, протиставлення «свої (народ) – чужі (влада)» в ціннісному плані інтерпретується в опозиції «погані гарні» з різко негативною оцінкою всього, що належить «чужим (поганим)», та позитивною оцінкою «свого (гарного)». Цей процес яскраво відображений в засобах масової інформації.

Концептуальна будова зони «влада – система» репрезентована в різних типах зовнішніх зв'язків слів – синонімічних, антонімічних, словотвірних тощо. З точки зору тотожності значень у концептуальній структурі «влади» ми виділяємо ряд семантичних синонімів, або квазісинонімів, які являють собою слова близькі за значенням, проте не тотожні. На думку Ю.Д. Апресяна, квазісиноніми мають велику спільну частину, проте не збігаються повністю. Існують такі типи сполучуваності квазісинонімів: 1) повна тотожність сполучуваності; 2) перехресна сполучуваність; 3) повна розбіжність сполучуваності. Квазісинонімами поняття «влада» є лексеми «вплив», «авторитет», а також словосполучення «система органів державної влади», яке є гіперонімом родо-видової кореляції. Цей гіперонім має ряд согіпонімів (Верховна Рада, парламент, уряд, виконавчій комітет та ін), більшість яких має кілька гіпонімів.

Крім цього, явище квазісиномії досить часто спостерігаємо у прикладах, які дають інформацію про протиставлення «своїх – чужих»:

«У будь-якій країні влада та опозиція борються за голоси виборців та намагаються довести привабливість свої поглядів та ідей».

У таких прикладах, на нашу думку, поняття «влада» та «опозиція» представлені в якості кореляції «частина – ціле», яке у підсумку дає тотожність значень:

«У нашій країні опозиція розвивається не через внутрішній потенціал, а за допомогою влади. Влада не забуває про неї, то ховається, то боїться, то йде у наступ. Певні різновиди опозиції вона породжує сама… Поки що влада та опозиція, наче сіамські близнюки…»;

Крім того, своє відображення концептуальна побудова зони «влада – система» знаходить в антонімічних зв’язках. Провідну роль у цих відносинах грає прагматична антонімія, що допускає можливість різного лексичного наповнення антонімічної пари відповідно до мінливої політичної ситуації (народ – парламент, влада – народ). Специфіка прагматичної антонімії полягає не стільки в її нестабільності, скільки в тому, що її семантичне підґрунтя складає ідеологічна опозиція «свій – чужий». Це явище, на думку вчених, порушує логічні закони мови, за якими президент – парламент, народ уряд ніяк не можуть вважатися антонімами: у їх семантиці немає протилежних денотативних компонентів.

При аналізі матеріалу ЗМІ, що демонструє контекстне вживання лексеми «влада», а також будь-яких інших елементів, які складають близьку та далеку зони, спостерігаємо тенденцію до використання таких концептуальних ознак, що представлено у семах лексеми «влада», як «система державних органів», «структура» і «особи», що, на наш погляд, свідчить про соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві, можливо, про втрату авторитету представників влади і за рахунок цього зближення влади та суспільства: «Ужгородська влада відмовила голові Закарпатської ОДА Олегу Гаваші в приватизації службової квартири» «Упродовж цих 10 років влада сперечалась з власниками місцевих пансіонатів, хто відповідальний за це і хто має захистити берег» у значенні «особи»; «Вивільнений та наявний потенціал органів державної влади слід скерувати на виконання суто державних повноважень, розвиток соціально орієнтованої економіки, розбудову збройних сил, створення ефективної системи національної безпеки…» у значенні «система державних органів».

Концептуальне значення слова "влада" яскраво виявляється в синтагматиці. Реальні чи асоціативні зв'язки слова актуалізують у його значенні семи, які експлікують поняття "влада", що утворюються в індивідуальній свідомості особистості.

При дослідженні концептуальної зони «влада – система», репрезентованої лексемою «влада» зі значенням «органи державного управління», виявляються більш чіткі часові параметри, які фіксуються в атрибутивній сполучуваності, що відбивають послідовність зміни суб'єктів влади: теперішня, попередня, нова, майбутня, а також : законодавча, виконавча, судова, політична, народна, опозиційна тощо. «Влада» у значенні «особи» представлена такими способами, як: порядкові числівники (третя, четверта влада тощо), атрибути з узагальнювальними значенням (будь-яка, кожна, наша, офіційна, революційна, прогресивна, відкрита, гарна тощо), різні метафори (рівні, гілки, коридори влади тощо), складні субстантиви (двовладдя, багатовладдя тощо).

Лексема "влада" у значенні "органи державного управління" здатна сполучатися з кількісними числівниками і займенниками (дві, три, всі влади). Окрім того, синтагматичні зв'язки визначають розвиток конототивного змісту слова «влада» як «системи», не властивого цьому слову в загальновживаній мові (владна вертикаль, владний Олімп, трикутник влади, піраміда влади тощо.).

Велике значення у концептуальній зоні "влада – система" має персоніфікація, завдяки якій владу представлено як суб'єкт (влада думає, рішає, змагається, ігнорує) сила і розум якого оцінюється в першу чергу (безпорадність, недієздатність теперішньої влади, влада сильна, як ніколи –оцінка сили; підступна влада, цинізм влади – оцінка характеру).

Влада як об’єкт управління може бути отримана, передана, завойована, втрачена. Незалежно від змісту та характеру подій вона є метою боротьби або існування в суспільстві (мати, отримати, передати, захопити, завоювати, втратити владу, відмовитись від влади, претендувати на владу, мріяти про владу, зловживати владою тощо). У цьому випадку влада може мислитись як фізичний предмет з чіткими межами , який може вміститися в руках та бути переміщеним в просторі. Визначивши місце знаходження влади у просторі, ми можемо говорити про розташування інших суб’єктів щодо неї (бути при владі, під владою, іти до влади, знаходитись біля влади, пересуватись до влади, потрапити під владу, рватися до влади та ін. ).


2.2.2 Комунікативно-функціональний опис концептуальної зони «влада вплив»

Концептуальна зона «влада – вплив» є більш динамічною структурою в порівнянні з концептуальною зоною «влада – система», що говорить про наявність активного дієвого компонента. Вербалізована концептуальна зона містить у собі слова і словосполучення, що характеризують різні владні політичні відносини і мають імпліцитні семи «право», «вплив», «діяння», об'єднані гіперсемою «влада». Структура досліджуваної зони також має ядро і зони близької і далекої периферії.

Ядро концептуальної зони «влада – вплив» утворює сукупність суспільно-політичної термінології, що являє собою, на наш погляд, термінологічні синоніми імені цієї зони і характеризує політичні владні відносини різного ступеня і якості (експансія, протекторат, геноцид, панування, підкорення, диктатура, управління тощо).

Близьку периферію концептуальної зони "влада – вплив" утворюють слова і сполучення слів з потенційною владною семантикою найменування політичних явищ, для яких є можливою синонімічна заміна на слово «влада» у значенні «вплив», «права» (лобіювання, тиск, політика знищення, маніпуляція свідомістю громадян, контроль тощо).

Далека периферія концептуальної зони «влада – вплив» є словами і словосполученнями, як правило, такими, що не мають владної семи у складі лексичного значення, але побічно вказують на владу (насамперед, це метафоричні вказівки на різні політичні події, політиків тощо). Передбачається, що зона далекої периферії являє собою інтерпретаційне поле, що відбиває витлумачення окремих концептуальних ознак і їхніх сполучень у вигляді тверджень, засад свідомості.

Концептуальний аналіз виділених зон, що беруть участь у створенні образу влади, дає можливість визначати:

дієві інтерпретаційні концептуальні ознаки (назви реальних політичних подій (Бліц-візит міністра оборони США, депозиція тарифів, інаугурація Леоніда Черновецького тощо), назви політичних подій, що одержали метафоричну журналістську інтерпретацію в пресі (бджолині олігархічні вулики, розбите корито довіри, кредитна дірка від реформаторського бублика тощо);

суб'єктні інтерпретаційні концептуальні ознаки (у цьому полі інформації провідну роль відіграють власні імена (імена провідних політиків України, а також країн зарубіжжя, діяльність яких впливає на хід політичних процесів (Л.Д. Кучма, ВА. Ющенко, В.В. Путин та ін.), представники різних суспільно-політичних партій, течій, організацій, політичних явищ у метафориці (крім слів із узуальною оцінкою, досить часто знаходять своє застосування оказіональні оцінні слова: янучари, ющі, бютівці, жирики). Серед оцінних неологізмів, що з'явилися останнім часом, переважають негативно-оцінні, що включають лексеми зі зневажливим, іронічним забарвленням. Зміни, що відбуваються в суспільстві, безумовно, приводять до змін у лексичній системі мови, що виражається насамперед у деактуалізації значень, деідеологізації лексики, деполітизації деяких політичних термінів, активізації деяких семантичних моделей, що виражають оцінку особистості як суспільного явища, метафоризації, як характеристики оцінки політичної ситуації (О.П. Єрмакова). Для виявлення цієї концептуальної ознаки досить часто в прикметниках, похідних від імен, оцінна ознака денотата актуалізується як одна з ядерних сигніфікативних ознак значення (януковичівські прокурори, порошенківські політичні противники, ющенковские ряди, тимошенківські принципи тощо).

До крайньої периферії концептуальних зон «влада – система» і «влада – вплив» належить інформація про різні суспільно-політичні явища, які на певному етапі «минули» або «минають» у процесі зміни політичної влади, а також метафоричні характеристики влади, які раніше досить часто вживалися при описі суспільних явищ з позиції політичної епохи, яка «минає», і зараз дещо трансформувалися, але зберегли колишню семантику (Міська Рада народних депутатів, З’їзд народних депутатів СССР, а також: світовий жандарм (плантатор), могильщик, спецслужба, дядя Сем, рука Москви тощо).

У підсумку можна констатувати наявність в структурі досліджуваного концепту в «науковій» картині світу ознак, які «пронизують» всю історію розвитку концепту «влада»: закон, сила (могутність), вплив, система державних органів, особи. Ці ознаки утворюють концептуальні зони досліджуваного концепту: «влада – система» (закон, система державних органів, особи) та «влада – вплив» (сила та вплив). У кожній концептуальній зоні, репрезентованій лексичними засобами, існує своя «зональна» область ядра та периферії. Ядро кожної концептуальної зони представлено перш за все термінологією, яка утворює первинні ознаки концепту та називає явища, найбільш актуальні на сьогоднішній день. Зона периферії неоднорідна за свої складом та поділяється на ближню та дальню. Зона ближньої периферії репрезентована часто вживаними словами та стійкими словосполученнями. Зона дальньої периферії містить лексику, яка не містить владної семи, але опосередковано вказує на владу.

Слід зазначити, що межі ядерних та периферійних шарів концептуальних зон незамкнуті та нестійкі за своїм складом. На нашу думку, це пов’язано з тим, що державна система політичного управління в Україні проходить процес становлення та змін.


РОЗДІЛ 3 КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ «ВЛАДА» В НАЇВНІЙ СВІДОМОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІНГВОКУЛЬТУРИ


З’ясування змісту концепту тісно пов’язане з методом, який дозволяє цей зміст встановити. Методика лінгвокогнітивного аналізу, обрана нами як метод дослідження, передбачає два основні напрями: логічний шлях від змісту до мови та від мови до змісту [19, 31].Обраний нами другий напрям дозволяє реконструювати відповідні концепти за набором семантичних ознак, які з’ясовуються за допомогою експериментальних психолінгвістичних методів, зокрема, вільного асоціативного експерименту.


3.1 Асоціативний експеримент як ефективний метод дослідження змісту концепту та його структури


Крім власне семної організації семантичної структури слова, що на рівні поняття представлено відповідними його ознаками, та чи інша термінологічна одиниця, як і будь-яке слово загальновживаної мови, має свій асоціативний ореол, розкрити який можна шляхом психолінгвістичних експериментів (вільного та цілеспрямованого). Експериментальний метод дозволяє виявити актуальний зміст концепту у вигляді сукупності концептуальних ознак, організованих у структуру, до складу якої входять ядро концепту, ближня периферія, дальня периферія та інтерпретаційне поле концепту.

Дослідники вважають, що мовна здатність мовця базується на асоціативно-вербальній мережі, яка розглядається як один із засобів репрезентації мови. Д.О. Добровольський та Ю.Н. Караулов відзначають, що асоціативно-вербальна мережа додатково має одну важливу особливість, а саме – психологічну реальність. Асоціативно-вербальна мережа фіксує психологічно релевантні зв’язки у відношеннях, які не відображені у системній та текстовій іпостасях мови.

Метод асоціативного експерименту досить давно використовують у лінгвокогнітивних дослідженнях. Особливістю такого експерименту є те, що він дає вагомі результати для характеристики асоціативних смислових зв’язків та можливість детально дослідити семантичне поле слова. Результати асоціативних експериментів допомагають досліднику з’ясувати, яким чином та які мовні форми та чи інша лінгвокультура накладає на сприйняття навколишньої дійсності.

Асоціативний експеримент відображає певну лінгвістичну реальність, яка полягає в тому, що між словами в мові існують різноманітні асоціації. Асоціації, які виникають у людини під час пред’явлення їй слова, являють собою невід’ємні складові мислення та дозволяють встановити ментальну сутність морально-оцінних понять. Асоціація – це зв'язок між певними об’єктами та явищами, в основі якого лежить особистий, суб’єктивний досвід. Досвід цей може збігатися з досвідом культури, до якої вона належить, проте водночас завжди залишається особистим, вкоріненим у минулому окремої особистості.

На думку А.Р.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: