Xreferat.ru » Топики по английскому языку » Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження

Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження

кавка, сорока, сивоплечка) – ця видова назва пов’язана зі словом «ворон» (див. вище). Поширений на Чернігівщині вид має ще й слово «сіра» через наявність сірого кольору в забарвленні спини і черева.

В’юрок – канареєчний (діалектні назви – зеленчик, щедрик,щедрик) – назва пов’язана, очевидно, з яскравим кольором оперення.

Галка (діалектні назви – кава, кавка, галя, галочка, галиця, галич, ключниця) – існує дві теорії походження цього птаха:

а) в основі назви лежить звуконаслідування: крик птаха подібний до «гал-ка, гал-ка»;

б) назва могла бути дана за кольором оперення, оскільки стародавнє східнослов’янське значення кореня «гал» – чорний. Проте, ця теорія малоймовірна, бо корінь «гал» із значенням «чорний» зустрічається тільки діалектно у старосербській мові.

Галстунчик – назва цього кулика пов’язана з характерним забарвленням оперення птаха: на волі й шиї є чорна поперечна смуга – «галстук».

Голуб (діалектні назви – гривак, сизак, дзюбак, туркун, гуркотливець, воркун, буркун, буркотун) – птаха названо за сизим (голубуватим) кольором оперення, що відбито й у видових назвах (сизий голуб, голуб – синяк).

Горихвістка (діалектні назви – Зорянка, чорногрудка, трясихвістка, дрижи хвіст, лисушка) – складне слово архаїчного походження, утворене з основ дієслова «горіти» (у формі наказового способу) та іменника «хвіст» – за характерним яскраво-рудим забарвленням хвоста. Коли птах під час польоту розгортає хвіст, то пір’я на ньому наче вогником спалахує. Видові назви також відбивають той чи інший колір оперення (наприклад, чорна горихвістка).

Жовна (діалектні назви – джолна, жовна) – назва пов’язується з праслов’янським «жовтий»; інша версія – зближення з індоєвропейським «колоти», «довбати». В останньому випадку жовна – «той, що довбає», тобто це значення є синонімом до слова «дятел».

Зеленяк (діалектні назви – жовтобрюшка, дзвоник, снігарик, пастушок) – назва цій маленькій пташці з родини в’юркових дана за характерним зеленим кольором оперення.

Корольок (діалектні назви – золотомушка, пастушка, золотоголовок, сичик, ксьондзи) – буквально «маленький король». Є дві версії походження назви:

а) назва дана за наявність на голові птаха золотисто-жовтої плями, неначе якийсь капелюшок виблискує – ніби золота королівська корона. А дрібні розміри птаха (це найменший птах України) спонукали назвати його зменшеним ім’ям – не король, а корольок;

б) назва зумовлена легендою про вибір царя птахами. Під час змагань корольок переміг, піднявшись вище від усіх у повітрі.

Видові назви (жовтоголовий, червоноголовий) пов’язані з деякими особливостями забарвлення (відтінками) «шапочки».

Кравка (діалектні назви – кривок, кривець, кулик, сорока) – можливо кровавка від «кровавий», оскільки цей птах має червоні очі і темно-червоні ноги.

Лиска (діалектні назви – лисуха, лисиця, лиска – курочка) – птах одержав назву за характерну лису (без пір’я) бляшку на лобі.

Лунь (діалектні назви – шуліка, гороб’ятник, рябець, коршак) – назва цього хижого птаха загальнослов’янська. Може бути виведена з вислову «сивий (білий), як лунь». Дійсно, самці більшості з видів мають світло-сіре забарвлення. У такому разі лунь – «світлий, блискучий». Назви окремим видам (болотяний, луговий, польовий, степовий) дано за характерним місцеперебуванням.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Рябчик (діалектні назви – рябець, рябок, орапка, курочка дика) – споріднене зі словом «рябий». Птах названий так за характерне строкате, темно-плямисте з пістрявинами забарвлення свого оперення.

Соловейко (діалектні назви – соловій, лозинчак) – загальнослов’янська назва, дана птахові за характерне забарвлення оперення («соловий» – значить «жовтувато-сірий»).

Сиворакша (діалектні назви – сивограк, синюха, красиворон, рибалка, ключниця) – складне слово, поєднує в собі характерні ознаки птаха: забарвлення оперення (сиве, попелясто-голубе) та особливості відтворюваних звуків (пов’язано із звуконаслідувальним коренем «рокотати»,» реготати»). Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Синьошийка (діалектні назви – зірка, синьогорличка) – назва пов’язана з тим, що на горлі є блакитна пляма.

Фламінго (діалектні назви – багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійського походження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітний птах.

Червонозобик – назва вказує на характерне забарвлення оперення: низ тіла, особливо в ділянці вола, має інтенсивно каштаново-рудий колір.

Чернь (діалектні назви – чорнушка, монашка, дика качка) – це родова назва ниркових качок, дана за характерним чорним забарвленням пір’я, що відбито в корені слова. У назвах окремих видів відбиваються інші специфічні особливості забарвлення або морфології певних частин тіла: червоноголова, червонодзьоба, білоока, чубата.

Чорниш – назва цього кулика пов’язана з темним забарвленням спини і крил, які здалека здаються зовсім чорними.

Чорнозобик – назва цьому кулику дана за характерним забарвленням оперення: внизу, на білому череві в ділянці вола (по-російськи – «зоба») різко виділяється чорна пляма.

Щоголь (діалектні назви – щоглик, щиголь, панич) – назва перейшла з російської мови («щёголь») і цілком виправдовує себе. Цей кулик має дійсно чепурний вигляд: стрункий, на високих яскраво-червоних ногах, а оперення – строкате – темно-сіре (восени) або аспідно-чорне (навесні) з білими цяточками на спині. [6,9]

незвичайна будова дзьоба:

Бекас (діалектні назви – баран, баранчик, дикий баран, довгоносок, пастушок, кулик – болотянка) – назва запозичена з французької мови, що означає «птах з довгим дзьобом».

Гаршнеп (діалектні назви – баранчик, крячок, болотянка довгоносик, кулик-) – назва цього маленького кулика запозичена з німецької мови, що буквально означає – «волосяний кулик», оскільки вздовж верхньої частини шиї і спини птаха тягнуться тоненькі пір’їнки.

Костогриз (діалектні назви – дубонос, вишняк, костянка, лущак, ягідниця) – назва пов’язана з характером живлення птаха кісточковими плодами (вишня, черешня тощо), в результаті чого і утворився міцний товстий дзьоб (порівняйте: російська назва цього птаха «дубонос»; деякі українські діалектні назви – «товстоніс», «грубонос» та ін).

Широконіска (діалектні назви – лопоніс, плосконіска, тупоніска, носатик, попадя) – назва цієї качки пов’язана з характерною формою дзьоба – плескатого, широкого.

Шишкар (діалектні назви – шишкоїд, кедровка, клєст, клєщ сосновий, криво дзьоб, зимородок) – назва дана птахові за характером живлення (насіння хвойних дерев, яке він виколуплює з шишок). Видові назви підкреслюють улюблені місця перебування – сосновий, ялиновий ліс. [11,19]

чітко виражений чубок:

Жайворонок (діалектні назви – верхоляк, посмітюшок, трепещук, подорожник, сусідка, веснянка, чубарик, заворонок) – в перекладі з давньоруської мови звучить як «орач». Назва дана за звичку птаха літати над ріллею в пошуках їжі. Видові назви пов’язані з особливостями морфології оперення (чубатий, рогатий) або місцеперебуванням (польовий, лісовий, степовий).

Одуд (діалектні назви – дудко, чубар, чупкарик, чуприндій, вудвуд, сінокос, пастушка, худ отут, гидко) – назва утворена шляхом звуконаслідування: крик птаха подібний до «оду-ду». Ці звуки він повторює багато разів.

Норець (діалектні назви – пірникоза, нирець, ниряльниця, криси ворона, заринушка, морська ворона) – ця родова назва дана птахам за їх звичку постійно пірнати у воду, де вони живляться рибою. На голові мають чубчик схожий на ріжки кози. Видові назви пов’язані або з розмірами птахів (великий, малий), або з особливостями забарвлення оперення (сірощокий, червоношиїй, чорношиїй).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика). [9,18]

особливості будови хвоста:

Горихвістка (діалектні назви – Зорянка, чорногрудка, трясихвістка, дрижи хвіст, лисушка) – складне слово архаїчного походження, утворене з основ дієслова «горіти» (у формі наказового способу) та іменника «хвіст» – за характерним яскраво-рудим забарвленням хвоста. Коли птах під час польоту розгортає хвіст, то пір’я на ньому наче вогником спалахує. Видові назви також відбивають той чи інший колір оперення (наприклад, чорна горихвістка).

Дерихвіст (діалектні назви – кирзик, киргиз, кречітка, грицик, микита-швець) – складне слова архаїчного типу, утворене з основ дієслова «дерти» (у формі наказового способу) та іменника «хвіст». Назва цьому куликові дана, мабуть, за зовнішнім виглядом.

Ремез (діалектні назви – болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) – назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретяна синиця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячі понад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Тетерев (діалектні назви – тетеря, косяк, косець, косак, дикий півень, тетерук) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиській споріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха. Відрізняється ліроподібним хвостом.

Шилохвіст (діалектні назви – дерихвіст, гострохвоста, косиця, шилуха, трав’янка) – назва цій качці дана за форму хвоста: середні рульові пера дуже видовжені, внаслідок чого хвіст має загострену, шилоподібну форму. [7,14]

спосіб побудови гнізда:

Берестянка (діалектні назви – березянка, вівчарик, вівчариксадовий, юрочок) – пов’язана з «берест» (березова кора): назва птаха зумовлена тим, що своє гніздо на дереві він маскує березовою корою.

Камінка (діалектні назви – чикалка, чечітка, дзвоник, каменяр, білогузець, іванчик, янчик) – назва пов’язана з тим, що птах мешкає в кам’янистих ландшафтах; в укриттях між камінням мостить і гніздо.

Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, берегівка) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Очеретянка (діалектні назви – комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, які мешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони і свої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова, чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).

Підкоришник – друга назва пищухи, пов’язана, по-перше, із звичкою цього деревного птаха, стрибаючи по стовбурах дерев, постійно зазирати під кору в пошуках їжі – комах; а по-друге – з тим, що здебільшого саме під відсталою корою моститься його гніздо.

Ремез (діалектні назви – болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) – назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретяна синиця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячі понад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).

Славка (діалектні назви – кропив’янка, підкропивник, травник, трав’янка, волосянка, зозульча кухарка) – етимологія до кінця не з’ясована. Найімовірніше, корінь слова має поняття «примушувати слухати, сповіщати». В окремих назвах видів відбиті особливості забарвлення (сіра, рябогруда, чорноголова) або екології (садова, прудка). [9,18]

за характером харчування:

Бджолоїдка (діалектні назви – золотушник, щурка золотиста, красиворонок, жовна жовта, шпак бджільний, щурок) назва дана птахові за характером харчування (бджоли). Ці птахи живляться й іншими комахами, але назву їм дали, напевно, бджолярі, які нерідко бачили в місцях розташування своїх пасік цих птахів, що полювали на бджіл.

Вівсянка (діалектні назви – жовтяк, жовтушка, жовтобрюх, жовтогрудка, подорожник, землянка, житнянка) – назва роду пов’язана з характером харчування: це типові птахи узлісь, часто живляться на полях, засіяних вівсом та іншими зерновими культурами. Але є й інше тлумачення: у цього птаха не лише голова, але й горлечко і черевце жовтогарячого кольору – зовсім як стиглий овес. Видові назви вказують на місця перебування (садова, очеретяна, дібровник) або особливості забарвлення (чорноголова, білоголова).

Горіхівка (діалектні назви – кедруша, лускоріх, оріхар) – похідне від слова «горіх»; свою назву птах дістав за те, що живиться буковими, кедровими горішками та горіхами ліщини.

Горобець (діалектні назви – живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) – походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальне походження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважним місцеперебуванням.

Гуменник (діалектні назви – гусак, галаган, гелготень, гегало) – похідне утворення від слова «гумно»; назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.

Змієїд (діалектні назви – гадожер, змієвик, коршак, крачук) – назва цього хижого птаха пов’язана з характером живлення.

Коноплянка (діалектні назви – макоїд, маковій, попик, червончик) – птах названий за характером харчування.

Костогриз (діалектні назви – дубонос, вишняк, костянка, лущак, ягідниця) – назва пов’язана з характером живлення птаха кісточковими плодами (вишня, черешня тощо), в результаті чого і утворився міцний товстий дзьоб (порівняйте: російська назва цього птаха «дубонос»; деякі українські діалектні назви – «товстоніс», «грубонос» та ін).

Лелека (діалектні назви – бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) – слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук від ляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення: білий, чорний.

Мухоловка (діалектні назви – іванчик, пискуха, підхатничка, носульок) – ця родова назва дрібних горобиних птахів пов’язана з характером їх харчування: вони ловлять мух, хапаючи їх на льоту. Назви окремих видів пов’язані з певними особливостями забарвлення оперення (сіра, строката, білошийка) або розмірами тіла (мала).

Норець (діалектні назви – пірникоза, нирець, ниряльниця, криси ворона, заринушка, морська ворона) – ця родова назва дана птахам за їх звичку постійно пірнати у воду, де вони живляться рибою. На голові мають чубчик схожий на ріжки кози. Видові назви пов’язані або з розмірами птахів (великий, малий), або з особливостями забарвлення оперення (сірощокий, червоношиїй, чорношиїй).

Омелюх (діалектні назви – чубаб, краснокрилець, ямелюх, верестьолка) – названий так за характером харчування (плоди напівпаразитичної рослини омели, яка поселяється на деревах кулеподібними утвореннями).

Осоїд (діалектні назви – шуліка, рябець, золотушник, мишоловка) – назва цього хижого птаха пов’язана з характером живлення.

Підкоришник – друга назва пищухи, пов’язана, по-перше, із звичкою цього деревного птаха, стрибаючи по стовбурах дерев, постійно зазирати під кору в пошуках їжі – комах; а по-друге – з тим, що здебільшого саме під відсталою корою моститься його гніздо.

Побережник – це родова назва дрібних куликів, які живуть і живляться по берегах водойм.

Повзик (діалектні назви – повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) – назва дана за звичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначе повзати.

Поручайник (діалектні назви – коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське – «ручаями»), потічками.

Пронурок – друга назва оляпки (див. вище); пов’язана, мабуть, із здатністю пірнати під воду, де збирає собі їжу – дрібних личинок, комах, червів, молюсків тощо.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Скопа (діалектні назви – скоба, шкапа) – східнослов’янська назва ртбоїдного хижого птаха, споріднене зі словом «б’ючий, сікучий». Мабуть, взятий до уваги її спосіб ловити рибу – пікіруючи з повітря у воду, хапати здобич лапами, гострими кігтями.

Смеречник (діалектні назви – смеречнюк, щур, костогриз) – назва пов’язана з типовим місцеперебуванням: цей птах – мешканець смерекової тайги. На Переяславщині – залітній.

Ходуличник (діалектні назви – босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалеку цей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині – залітний.

Чапля (діалектні назви – бушля, волеваха, риболав, жабоїдка, баба, жирафа) – назва дана цим голінастим птахам за характерну звичку повільно рухатися, з плескотом, який вона видає, ступаючи по болоту – «чапати». У назвах окремих видів відбиті особливості забарвлення оперення: біла, сіра, руда.

Шуліка (діалектні назви – каня, шулак, коршак) – можливо, назва пов’язана з українським «шулькати, шулькнути», тобто «кидатись, кунитись» – за характерним способом добування їжі (каменем кидається на здобич). Видові назви підкреслюють відтінки у забарвленні оперення: чорний – темно-бурого кольору; рудий – переважають іржасто – руді тони (особливо на нижній частині тіла і на хвості).

Яструб (діалектні назви – шуляк, голуб’ятник, гороб’ятник, куроїд, стерв’ятник) – назва загальнослов’янська. Первісне значення кореня «ястр» – швидкий. Тобто, це птах з швидким, стрімким польотом. Видові назви вказують на розмір птахів – великий, малий. [3,6,9]

за характерним біотопом:

Вільшанка – як і інша назва цього птаха з ряду горобцеподібних – малинівка, – пов’язана з місцеперебуванням: оселяється птах у вогких, зарослих вільхою і чагарниками (в тому числі й малиною) місцях, по лісових ярах, біля лісових боліт і озер.

Гаїчка (діалектні назви – пухляк, лугівка, комишівка, синиця, волосянка) – назва цієї синиці, можливо, пов’язана з місцеперебуванням (гай). Видові назви вказують на особливості забарвлення оперення (чорновола) або конкретизують улюблені місця перебування (болотна).

Глухар (діалектні назви – глушець, тетеря, готур) – похідне утворення від слова «глухий». Під час токування птах ні на що не реагує, ніби глухне. Механізм цього явища полягає в тому, що при розкриванні рота під час пісні квадратна кістка переміщується і слуховий прохід закривається. Ймовірним також є зв’язок назви з місцеперебуванням: птах тримається у найбільш глухих ділянках лісів.

Горобець (діалектні назви – живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) – походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальне походження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважним місцеперебуванням.

Грязьовик – назва пов’язана з місцеперебуванням: цей кулик завжди перебуває на мулистих місцях.

Дербник (діалектні назви – кібець, кібчик, підсоколик малий) – пов’язане з «дерба» (переорана цілина; переліг, порослий дерном); назва мотивується тим, що цей сокіл тримається відкритих місць.

Зимняк (діалектні назви – коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живлення птаха.

Зяблик (діалектні назви – берестянка, березівка, снігарик, буківник, юрко, пінькало) – назва цього птаха з родини в’юркових є у всіх слов’янських мовах і походить від назви «зяб нути» (мерзнути). Дійсно, птах з’являється на Переяславщині рано навесні, коли погода ще не стійка і температура повітря невисока, тобто в «зябкий», мерзлякуватий час. Але самі птахи холоду не бояться – до пізньої осені в лісі затримуються; навіть тоді, коли інші птахи давно відлетіли в теплі краї.

Кропивник (діалектні назви – королик, мишачий король, горішок, попадик, лозяночка, задерихвіст) – назва пов’язана, мабуть, з місцеперебуванням: птах тримається завжди близько до землі, постійно шмигає, перепурхує в заростях кропиви, малини, папороті тощо.

Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, березівка, побережниця, підбережок, берегулька) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Малинівка (діалектні назви – зорянка, рудяк, коропець, червеняк) – назва дана птахові за улюбленим місцеперебуванням (в заростях малини); інша назва – вільшанка – аналогічна за походженням (див вище).

Очеретянка (діалектні назви – комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, які мешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони і свої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова, чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).

Перевізник (діалектні назви – коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього кулика пов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі. Пищуха (діалектні назви – піщак, піщук-деревач, медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист, наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха – підкоришник.

Подорожник (діалектні назви – стерник, стренадка) – зрідка зимуючий на Переяславщині птах, названий так через те, що тримається (звичайно зграйками) на польових дорогах.

Поручайник (діалектні назви – коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське – «ручаями»), потічками.

Сич (діалектні назви – сичик, погутькало, пущик) – назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобто в основі – звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній – підкреслює типове місцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах, парках, навіть у досить великих містах.

Сорокопуд (діалектні назви – чекіт, чекан, пуд, страхопуд, татарська сорока, янчук, терняк) – дослівно перекладається як «той що ганяє сорок» (слово утворене з «сорока» і «пудити» – гнати, лякати). Видові назви підкреслюють особливості забарвлення (сірий, чорнолобий) або живлення (сорокопуд – жулан). Остання назва пов’язана з давнім словом «жулити» – різати, дерти, шматувати. Дійсно, свою здобич цей птах, як справжній хижак, розриває, розчленовує, шматує.

Травник (діалектні назви – коловодник, просянка, лозник червонодзьобий) – назва цього кулика пов’язана, мабуть, з місцем перебуванням: тримається переважно на трав’янистих берегах річок і озер та на заболочених, трав’янистих луках, де й гніздиться колоніями.

Турухтан (діалектні назви – петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркської мови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують на звуконаслідувальний характер назви цього кулика. [1,9,18]

за характерними рухами, звичками, поведінкою:

Боривітер – (діалектні назви – вітролом, вітряк, трепещук, гонець, мишоловець, свистун, пустельга) – літературна назва дана цьому маленькому соколу за звичку довго «висіти» в повітрі, тримаючись на одному місці проти вітру (ніби переборюючи його).

Веретенник (діалектні назви – грицик, гриць, грищук, босяк) – за однією теорією, ця назва вважається звуконаслідуванням, оскільки крик стурбованого птаха звучить як «веретень-веретень-веретень». Інші версії: обриси птаха в польоті нагадують веретено; пов’язують назву зі словом «вертітися» – за верткість, непосидючість птаха.

В’юрок (діалектні назви – юрок, Юрко, дзвоник) – назва пояснюється, за однією теорією, особливостями поведінки птаха: спритний, швидкий, пруткий, моторний – те саме, що і «юркий», «в’юрковатий»; за іншою, назва пов’язана з слов’янським антропонімом «Юрій, Юрко», при чому первісне звуконаслідування послужило приводом для зближенням з цим іменем. Доказом цього можуть бути відповідні діалектні назви (до речі, і російська назва цього птаха – юрок).

Дрімлюга (діалектні назви – лежень, лежебок, сплюха, ніч вид, сліпух, лінивець, комахоїд, нічник, козодой) – похідне утворення від слова «дрімати»; назва пояснюється нічним способом життя птаха, який вдень спить, «дрімає».

Дрофа (діалектні назви – дудак, дрохля, грофа) – зводиться до індоєвропейського «бігти» (за характерною ознакою птаха, більш здатного до швидкого бігу, ніж до польоту).

Дятел (діалектні назви – довбун, довбуш, клювач, ковкач, коваль, жовна, деревоклюй, яків) – загальнослов’янська назва споріднена зі словом «довбати». Отже, дятел – «довбаючий», «довблячий». Видові назви пов’язані з особливостями забарвлення оперення і розмірами: чорний, зелений, сивий, строкатий, (великий, середній, малий), білоспинний.

Крижень (діалектні назви – качка, кряква) – можливо, асоціація виникла за зовнішнім виглядом птаха, подібного в польоті до хреста («криж» – хрест).

Крутигололвка (діалектні назви – крутій, сич, гадючка, камінник) назва пов’язана зі звичкою птаха в разі небезпеки крутити головою (при цьому птах ще й наїжачується і шипить як змія).

Плиска (діалектні назви – пастушок, трясогузка, вівчарик, янчик, землянка, болотник, чабаник, грицик, косар, лиска) – можливо, назва пов’язані зі старослов’янським «плишть» (шум). Порівнюють також з «плескати». Отже, назва птаха звуконаслідувального характеру. Видові назви вказують на певне забарвлення оперення (біла, жовта, жовтоголова).

Повзик (діалектні назви – повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) – назва дана за звичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначе повзати.

Сплюшка – друга назва совки; зумовлена своєрідним голосом: «сплю – – у, сплю-у». [9,13]

зв’язок з конкретною порою року:

Зимняк (діалектні назви – коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живлення птаха.

Снігур (діалектні назви – червоногрудка, червонюх, синюк, снігар) – слово споріднене зі словом «сніг». Ці птахи – пернаті вісники зими – прилітають на Україну разом з першим снігом. І нерозлучні вони з ним. Сніг почне танути – і пташок не стане, на північ полетять. А якщо, буває, знову завіє хуртовина, і ліс сніжинками вбереться, ці птахи обов’язково з’являться, неначе сніг той на крилах принесуть. [9]


2.4 Асоціативно пов’язані, непрямої номінації


від певних людських професій:

Вівчарик – ковалик (діалектні назви – вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок, чабанець, будар, грицик, земнушка) – назва звуконаслідуваного характеру; пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких, дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: « тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує», ніби б’ючи залізом по ковадлу.

Гуменник (діалектні назви – гусак, галаган, гелготень, гегало) – похідне утворення від слова «гумно»; назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.

Перевізник (діалектні назви – коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього кулика пов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі.

Погонич (діалектні назви – курочка дика, водяна, болотна) – цей птах з родини частушкових отримав назву за подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Ходуличник (діалектні назви – босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі