Особливості функціонування іменників pluralia tantum "множинностi" в українській мові
До singularia tantum належать такі групи іменників:
– матеріально-речовинні іменники (назви речовин, металів, мінералів, хімікатів): золото, глина, вапно, хліб, сметана, папір, чорнило, кисень, вуглець;
– абстрактні іменники: пильність, щирість, глибина, повага, журба, кохання, піднесення;
– збірні іменники; селянство, студентство, піхота, комашня, мошкара, молодь, листя;
– деякі власні назви: Прут, Снятин, Запоріжжя, Андріївка, Петренко, Перекоп, Світлана.
Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення і переходять у лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які мають семантико-граматичне число, тобто змінюються за числами. Напр.: сир – сири, сталь – сталі (речовинні іменники у множинній формі означають різновиди, сорти, марки й інші ознаки, що піддаються обчисленню); швидкість – швидкості, висота – висоти, потужність – потужності (абстрактні іменники у множинній формі означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); пшениця – пшениці, жито – жита, сніг – сніги, пісок – піски (речовинні іменники у множинній формі означають простір, територію); Петренко – Петренки, Німчук – Німчуки (множинна форма означає членів роду, що мають відповідне прізвище); Петрик – Петрики, Світланочка – Світланочки, Артем – Артемії (множинна форма означає певну кількість осіб, що мають спільне ім'я). До pluralia tantum належать такі групи слів:
– деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви;
– деякі абстрактні іменники на позначення дій процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі;
– деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;
– деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;
– деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;
– збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра, копалини;
– деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи;
– деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.
Якщо іменники граматичного числа вважати винятками, то іменникову категорію числа слід кваліфікувати як категорію словозмінну, в якій іменники однини і множини (книга – книги) є словоформами однієї лексеми.
Якщо ж іменники граматичного числа розглядати як рівноцінне протиставлення (граматичну опозицію) іменникам семантико-граматичного числа, тоді іменникова категорія числа є категорією словотвірною, яка виконує класифікаційну функцію, оскільки при цьому підході протиставляються не словоформи однієї лексеми (годинник – годинники), а різні лексеми, що розрізняються не лише формою, а й значеннєво. Тому П. Фортунатов [33] і його послідовники Володимир Сидоров (1903–1968), Петро Кузнецов (1899– 1968) відносять форми однини і множини до словотворення, тобто розглядають іменники однини і множини як слова різних граматичних класів (різні лексеми).
Розуміння категорії числа як категорії словозмінної чи категорії словотвірної важливе для осмислення морфологічної будови іменника. Якщо категорію числа віднести до розряду словозмінних, то морфеми, що її виражають, слід вважати закінченнями, якщо до розряду словотвірних – суфіксами. Проте дериватологія не виділяє числовий спосіб творення похідних форм, вважаючи його сферою граматики, бо закінчення в українській мові є одночасно показником і категорії числа, і категорії відмінка.
Оскільки іменники семантико-граматичного числа в кількісному відношенні значно переважають групу іменників граматичного числа, серед яких є частина лексем, здатна набувати протилежної числової форми (хоч і при зміні семантики), то більшість дослідників категорію числа іменника відносить до категорії словозмінної [40;C.63-67].
У морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, спрямування на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта. Проте на семантико-граматичний зміст категорії числа нашаровується низка хоча й не протилежних, але різноспрямованих значень, що дає підстави інтерпретувати її по-різному. Різна інтерпретація категорії числа пояснювана тим, що в основу кваліфікації лінгвісти кладуть один або кілька виявів її семантично неоднорідної природи.
Найлогічнішою постає семантична кваліфікація граматичного числа за ознакою одиничність / неодиничність предметів. У граматичній системі сучасної української мови кількісне значення одиничність / неодиничність предметів охоплює більшість іменників. Словоформи, що позначають одиничний предмет, переважно передбачають наявність словоформ, які вказують на множину таких же предметів. Стосовно цих словоформ семантичне протиставлення одиничність/множинність виявляється обов'язковим і регулярним. За такої умови граматична категорія числа виступає як словозмінна, оскільки вона ґрунтується на протиставленні словоформ, що мають однакове лексичне значення і відрізняються тільки семантико-граматичним змістом, закріпленим за корелятивними морфемами-флексіями того самого слова.
Семантичну інтерпретацію граматичної категорії числа можна здійснити і в іншому плані, значною мірою відмінному від семантичного протиставлення на осі одиничність/множинність. У категорії числа наявні й такі елементи значення, які виражають протиставлення предметів за їхньою розчленованістю / нерозчленованістю.
Множина представляє предмет розчленований на частини, однина — певною цілісністю. Це дає змогу пояснити не тільки протиставлення за числом іменників — назв рахованих предметів (селянин — селяни, робітник — робітники, студент — студенти, учень — учні, стіч — столи, дерево — дерева, олівець — олівці), але й однину у збірних іменниках (селянство, студентство, молодь, насіння), оскільки лексеми збірних іменників виражають нерозчленовану сукупність.
Така інтерпретація застосовна й до складних випадків використання грамеми однини у значенні узагальненої множинності. Пор.: Риба живе у ставках— у значенні нерозчленованої множини і Риби живуть у ставках — у значенні розчленованої множини.
Деякі ознаки розчленованості можна виявити в рахованих іменниках типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани, бо позначувані ними предмети складаються з двох частин.
Проте і теорія розчленованості/нерозчленованості не спроможна пояснити всіх фактів функціонування грамем однини і множини. Наприклад, абсолютно позбавлені семантики розчленованості нераховані іменники на зразок Заліщики, Прилуки, Черкаси, Чернівці.
Послідовнішою з цього погляду виступає грамема однини, яка вказує тільки на нерозчленованість предмета й не допускає значення розчленованості. Теорію розчленованості / нерозчленованості побудовано на привативній опозиції грамем, сильним членом якої є однина, вказуючи на нерозчленованість, цілісність предмета, а слабким членом — множина, виражаючи і розчленованість {ягнята, дуби, шляхи, паркани), і нерозчленованість {Ромни, Суми) предмета. Протиставлення розчленованості / нерозчленованості, на противагу протиставленню одиничності / множинності, прихованіше, тобто не відображене явно в поверхневій структурі слова.
Категорія числа являє собою морфологічну категорію з семантико-граматичною домінантою. Більшість іменників позначають або один предмет, або кількість предметів більшу, ніж один: хлопчик — хлопчики, село — села, ясен — ясени, вікно — вікна, вулиця — вулиці тощо. У граматиці під одиничністю розуміють словоформу, яка вказує на один предмет, а під множинністю — словоформи, які можуть стосуватися будь-якої кількості предметів, крім одного, тобто будь-якої більшої за один предмет кількості.
Семантико-граматичний зміст, пов'язаний із числом, не поширюється на всю сукупність іменників. З-поміж іменників вирізняються лексичні групи, до яких ідея рахунку не застосовна. Це передусім синтаксичні віддієслівні й відприкметникові деривати: біганина, писанина, мовлення, бадьорість, млявість, сміливість, хоробрість, смаглявість, далечінь, синь і под. Сюди зарахуємо й назви речовин: молоко, м'ясо, сало, цукор та ін. В іменниках названих двох груп число із семантичного погляду формальне, характеризує ці слова лише граматично, з формально-граматичного боку.
Відсутність семантико-граматичного змісту числа в таких іменниках підтверджуване їхньою нездатністю сполучатися з означеними числівниками.
З-поміж іменників, які позначають предмети з органічно притаманними їм кількісними характеристиками, виділяються дві групи: з одного боку, дуже велика кількість іменників, у яких одиничність і множинність виражена морфологічними засобами: берест — берести, будинок — будинки, парта — парти, човен — човни, колесо — колеса, професор — професори, з іншого боку, кількісно набагато менша група іменників, у яких одиничність і множинність не виражена морфологічними засобами і які становлять дві підгрупи:
а) іменники типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани з морфологічно вираженою множиною;
б) так звані невідмінювані іменники на зразок кенгуру, поні, таксі з морфологічно не вираженою одниною і множиною.
В останньому випадку наявні омонімічні з граматичного погляду форми однини і множини в одній лексемі. Фактична одиничність чи множинність предметів, позначених іменниками з морфологічною множиною і з омонімічними одниною і множиною, виявляється тільки у відповідному контексті.
Поділ іменників за числовими характеристиками можна провести на суто формально-морфологічному ґрунті. В такому разі іменники поділяються на три групи: словоформи з морфологічною формою однини, словоформи з морфологічною формою множини і словоформи з омонімією однини і множини.
Формально-морфологічна класифікація числа побудована на відмінних від семантичної класифікації принципах і лише частково перетинається з реальним кількісним протиставленням предметів. Це означає, що формальні показники в певній словоформі можуть не збігатися з реальним числовим значенням.
Незаперечним є факт, що морфологічна форма числа може не збігатися з реальним числовим значенням словоформи. Проте тут потрібно розрізняти явища, що стосуються мовної системи, і явища, існування яких зумовлене мовленням. Маємо на увазі випадки, коли морфологічна форма й реальне значення числа збігаються в системі мови, але в мовленні словоформа набуває протилежного, не властивого в системі мови, числового значення.
Наприклад, словоформа людина має граматичну форму однини, позначає одиничний предмет: Ця людина мені подобається. Проте в реченні Людину пізнають у праці ця ж словоформа позначає не одиничний предмет, а множинність предметів. У таких випадках спостерігаємо нейтралізацію в мовленні (під впливом відповідного контексту) закріпленого в мові числового значення.
Контекстуальні семантичні модифікації словоформ числа зближують числове значення зі значенням означеності/неозначеності. Категорія означеності/ неозначеності, наявна в багатьох європейських мовах у вигляді морфологічної категорії, в українській мові має інший характер. Вона в ній позбавлена концентрованого морфологічного вираження і, напевно, більшою мірою існує як мисленнєва категорія, а не граматична.
Однина іменників може втрачати значення реальної одиничності й набувати значення множини неозначених предметів, деякої сукупності неконкретних представників відповідного предметного ряду.
Множина також може входити у нетипову для неї сферу означеності/ неозначеності. Такі семантичні зміщення трапляються в мовленні. Мовлення збільшує кількість розбіжностей між морфологічною формою числа та її реальним числовим значенням. У результаті взаємодії словоформи числа з контекстом не тільки порушується відповідність між планом вираження і планом змісту, тобто між морфологією і відображуваною нею реальною дійсністю, а й виникає можливість нашарування нових елементів змісту, пов'язаних з означеністю / неозначеністю.
Кореляція категорії числа з категорією означеності/неозначеності посилює взаємодію морфологічних форм числа іменника з числівниками. Адже числівник утворює з іменником єдиний член речення, тобто нероз'єднувану синтаксичну сполуку. На базі числівників та взаємодії граматичної категорії числа і мисленнєвої категорії означеності/неозначеності відбувається семантичне збагачення категорійного змісту числа значеннєвими компонентами категорії означеності/неозначеності. У зв'язку з цим посилюється поляризація неозначеного числа/означеного числа.
Числівники перетворюють так звані морфологічно множинні іменники на форми з реальною одиничністю або з реальною (в останньому випадку й означеною) множинністю, напр.: одні ворота — троє воріт, одні обценьки— двоє обценьок, одні сани — п'ять саней. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини [41;C.64].
Морфологічна (синтетична) форма множини і форма множини з числівником (аналітична форма) чітко виражають протиставлення неозначена множина/означена множина: учні — двоє учнів, троє учнів, четверо учнів, п'ятеро учнів, сорок учнів...; яблуні — дві яблуні, три яблуні, чотири яблуні, десять яблунь, п'ятнадцять яблунь...
Отже, категорія числа є іменниковою категорією з семантико-граматичною домінантою. Грамеми іменникового числа використовуються майже в кожному реченні, але вони не визначальні для типу синтаксичних конструкцій, бо не змінюють кількісного або якісного характеру схем речення, а тільки одна з них супроводжує наявний іменниковий компонент у реченнєвій структурі [див. 42, 43].
За способом морфологічного вираження категорія числа здебільшого реалізується в межах того самого слова і рідше — в різних словах. В іменнику вона незалежна, самостійна, а у прикметнику і дієслові її наявність зумовлена грамемами числа іменника.
Наявність двох різновидів категорії числа — числа з семантико-граматичним змістом і числа з формально-граматичним змістом — дає змогу здійснити послідовний розподіл іменників.
Спочатку з погляду реального протиставлення оди-ничності/неодиничності всі форми іменників можна поділити на дві групи: форми з семантикою рахованості і форми з семантикою нерахованості.
У свою чергу група форм із семантикою рахованості відповідно до морфологічних форм вираження семантичного змісту поділяється на три підгрупи: форми зі значенням реальної одиничності предмета, форми зі значенням реальної множинності предметів і форми з морфологічною невираженістю реальної одиничності або множинності предметів, тобто форми з морфологічною омонімією реальної одиничності й реальної множинності предметів.
Отже, із семантичного боку форми числа іменників розподіляються у два етапи: на першому етапі іменники з семантикою рахованих предметів відділяються від іменників із семантикою нерахованих предметів, а на другому етапі проводиться внутрішній розподіл іменників із семантикою рахованих предметів [41;C.44].
Число з формально-граматичним змістом реалізується на ґрунті здатності іменників поєднуватися з неоднаковими сукупностями узгоджуваних словоформ. Іменники з формально-граматичною одниною і множиною сполучаються з різними формами узгоджуваних слів, напр.: улюблений гандбол, незвичайна мужність, сива давнина, неприємні оглядини, залишені висівки, ці сутінки.
У формах із формально-граматичним змістом однини і множини на передній план висувається синтаксичний елемент змісту. За наявності формально-граматичного змісту однина і множина іменників виступає не формами того самого слова, а різними словами.
У такому випадку число іменників однією своєю частиною входить до сфери класифікаційних морфологічних категорій, а не словозмінних. Визнання числа з формально-граматичним змістом сукупністю форм, належною до класифікаційних морфологічних категорій, передбачає зближення цієї категорії з морфологічним родом іменників, який є суто класифікаційною морфологічною категорією.
Підхід до категорії числа з формально -граматичним змістом як класифікаційної неминуче зумовлює потребу іншої кваліфікації категорії числа з семантико-граматичним змістом. Якщо різновид категорії числа з формально-граматичним змістом трапляється в різних лексемах, то різновид числа з семантико-граматич-ним змістом звичайно міститься у словоформах тієї самої лексеми. Отже, категорію числа з семантико-граматичним змістом побудовано на опозиції двох значень — значення одиничності і значення множинності.
Ці значення реалізуються у граматичних формах однини і множини того самого слова. Через те семантико-граматичний різновид категорії числа іменників потрібно вважати належним до словозмінних граматичних категорій.
Певна половинчастість категорії числа іменників (наявність в одній частині словоформ числа семантико-граматичного змісту, а в іншій частині форм — формально-граматичного змісту) споріднює її з категорією роду іменника. Проте між ними існують істотні відмінності. Зокрема, морфологічна категорія роду є суто класифікаційною категорією, реалізуючись не в межах форм того самого слова, а у формах різних слів.
На противагу категорії роду, категорія числа являє собою частково класифікаційну, реалізуючись тільки у формах числа з формально-граматичним змістом поза межами того самого слова. Більшою мірою вона є словозмінною граматичною категорією, тому що основний різновид із семантико-граматичним змістом виражений формами того самого слова.
Принцип дії різновиду категорії числа з семантико-граматичним змістом ґрунтується на паралельній синтаксико-морфологічній деривації. Ця деривація виявляється в утворенні форм однини і множини від вихідних сполук іменників із кількісними предикатами.
Така деривація є результатом семантичної конденсації і в типових випадках водночас формального перетворення вихідних іменниково-кількісних сполук. Це означає, що звичайно сприймана носіями мови похідність множини від однини не відображає механізму розгляданого типу перетворень. Отже, дериваційні відношення в категорії числа мають паралельний (паралельно-спрямований щодо вихідних іменниково-кількісних сполук) вияв.
Семантико-граматичний і формально-граматичний зміст категорії числа іменників пов'язаний відповідно з її словозмінними і класифікаційними категорійними елементами. Словозмінні елементи цієї категорії спрямовані на відображення кількісних характеристик предметів і закріплені у грамемах однини та множини того самого слова, напр.: юнак— юнаки, зошит — зошити, вагон — вагони, клен — клени. Класифікаційні елементи категорії числа стосуються форм різних слів. Такі іменникові слова вживаються або тільки в однині, або тільки у множині.
До класифікаційного різновиду категорії числа належать Іменники singularia tantum, тобто ті, які функціонують тільки в однині. Вони поширюються на такі групи іменників:
а) матеріально-речовинні, що вказують на недискретну множинність: молоко, масло, сметана, цукор, папір, руда, солома, залізо, мідь, сталь, асфальт, сніг, пісок;
б) абстрактні іменники, які позначають дію, процес, стан тощо: біг, біганина, плавання, піднесення, голубизна, голубінь, жовтизна, синь, глибінь, далеч, братерство, вічність, вологість, здоров'я;
в) збірні іменники зі значенням нерозчленованої множинності однорідних предметів: дітвора, парубота, студентство, молодь, листя, гілля, бадилля, колосся, дубняк, осичина, гарбузиння:
г) власні назви: Петро, Київ, Дніпро, Десна, Кавказ. Тут іноді спостерігаємо відхилення від типових морфологічних характеристик.
Наприклад, матеріально-речовинні іменники можуть набувати не типової для них форми множини, що виходить поза межі співвідносності з формою однини і пов'язана зі своєрідним семантичним зміщенням, формуванням нових лексичних значень, а саме: позначенням сортів або різновидів речовини (вино — вина, масло — масла, олія — олії, січь — солі, сталь — сталі, чавун — чавуни), великих мас речовини (пісок — піски, сніг — сніги).
Форми множини від абстрактних іменників характеризують різні прояви ознак (потужність — потужності, холод -— холоди, швидкість — швидкості). Форми множини від власних іменників позначають:
а) сукупності однойменних осіб або предметів: Привіт вам, Петрики, Марусі, Олі, Гриці (М. Рильський);
б) узагальнення на грунті характеристичних ознак власних назв: Виглядає, що стомлений примусовою кухнею Микитенків-Корнійчуків і їм подібних, після навали російських п 'єс і напівросійського "Талану" М. Старицького Крушельницький згадав традиції Курбаса і на нуту його тоді ще занедбаного, а тепер добре забутого Золотого черева у товаристві сталих Курбасових співробітників у музиці і в оформленні — Ю. Мейтуса й Вадима Меллера вирішив створити виставу ліричного характеру і, як це звалося в "Золотому череві", "звукового пейзажу",— очевидно дуже помірковано і без разючих експериментів (Ю. Шевельов); Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грілі Аргентин? Чудеса Ніагарі (Є. Маланюк); Ради тебе [Україно] перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю. Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю (В. Симоненко); в) сукупність осіб з однієї родини: Належала вона [Людмила Коваленко, псевдонім Людмили Івченко], отже, до тих численних діячів української культури, які прийшли до неї з інших національностей і служили їй беззастережно, як, приміром, Володимир Антонович, родина Рильських, Сергій Єфремов, Майк Йогансен, Леонід Первомайськш і так далі й далі (Ю. Шевельов); Микола Вікторович був інженер, людина українського роду, далекий родич Вернадських... (Ю. Шевельов).
До класифікаційного різновиду категорії числа належать також іменники pluralia tantum, тобто вживані тільки у множиш. Вони здебільшого позначають:
а) матеріально-речовинні предмети: вершки, висівки, дріжджі, дрова, консерви, парфуми, помиї, прянощі;
б) сукупності предметів зі значенням збірності: гроші, кошти, фінанси, джунглі, копалини, надра;
в) дії, процеси, стани: відвідини, побігеньки, посиденьки, витребеньки, пересміхи, веселощі, пустощі, радощі, ревнощі, скупощі, прикрощі, лестощі;
г) відрізки часу, свята, традиційно-побутові обряди: сутінки, канікули, роковини, іменини, хрестини, заручини, розглядини, вхідчини, обжинки;
ґ) деякі власні назви: Черкаси, Чернівці, Суми, Афіни, Заліщики, Жолобки, Альпи, Карпати [39;С.92-97].
Іменник, представляючи у мовній дійсності предмет, разом з тим виражає відношення до його кількісної визначеності, тобто до розрізнення кількості предметів: одиничного (один предмет) і множинного (більше як один).
Предмети сприймаються у їх одиничному існуванні, тобто відокремленими від інших, і в множинному, згрупованими за спільними ознаками у певний загал: газета — газети, співець — співці, крок — кроки, дрізд — дрозди. Загал однорідних предметів усвідомлюється протиставлюваним одиничному предмету з тією ж ознакою. І це цілком зрозуміло. Адже поняття предмета як субстанції виражається в його одиничній репрезентації.
Відношення предмета до його кількісного вияву стає змістом граматичної категорії числа.
Виражаючи відношення до кількісної визначеності предметів, граматична категорія числа акцентує свідомість мовлян лише на двох типах цієї визначеності: на одиничному вияві предмета і на множинному (коли предмет входить до складу певного загалу однорідних предметів). Одиничний і множинний вияви предметів реалізуються у мові граматичними значеннями однини і множини. Точна і невизначена кількість предметів на граматичному рівні реалізації не знаходить, а передається окремими класами слів, числівниками.
Таким чином, граматична категорія числа складається з двох протиставлюваних граматичних значень — однини і множини.
Форми однини та множини є корелятивними словоформами одного і того ж слова, незважаючи на те що фактично слова в однині та в множині називають різні предмети (реалії): в однині —певний одиничний предмет, у множині — поєднання кількох однорідних предметів (куди входить і предмет, названий іменником у формі однини).
Справді, предмет не може бути розмножений у кількох адекватних своїх відповідниках. Кожний окремий предмет усвідомлюється як окремий факт об'єктивної дійсності і може мати лише один числовий вияв, тобто може бути представлений лише сам собою. Кількаразове повторення його виключається. За законами діалектики повторення того самого предмета у природі неможливе. Однак коли говориться про множинний вияв предмета, то розуміється загал однорідних предметів (а не реалізація того самого предмета), але цей загал кваліфікується як вияв того ж предмета, прирівнюється до нього.
Такий загал, куди входить і означений формою однини предмет, вважається множинним виявом окремого предмета. Так, наприклад автобус —автобуси є кількісним виявом окремого предмета, у першому випадку одиничного, у другому — множинного, хоч форми автобус —автобуси співвідносяться не з тими ж самими предметами і фактично мають різні денотати: автобус —предмет автобус, автобуси —загал різних, хоч ї однорідних предметів (до складу яких входить ї предмет, названий у формі однини).
До речі, й у формі однини слово позначає не кожний окремий предмет, а ціле поняття, загал однорідних предметів. Тільки цей загал представлений не кількістю предметів, як у формі множини (де чітко виділяється кожний предмет і протиставляється іншому), а як суцільна, нерозчленована єдність, як факт узагальнення кількості.
Отже, коли говоримо, що слово позначає один предмет, то не беремо до уваги того, що за таким позначенням стоїть певний тип (система однотипних) предметів; коли говоримо, що слово стоїть у формі множини, то не акцентуємо на тому, що ця форма означає вияв не того самого предмета, а й інших, подібних йому (ті інші прирівнюються до предмета, названого у формі однини).
На основі того, що форми однини і множини означають фактично різні предмети, у літературі можна зустріти твердження, що форми ці належать різним словам, а не співвідносяться одна з одною як корелятивні.
Безсумнівно, у формі множини іменник позначає не тільки той самий предмет, що й у формі однини, а ще й інші, однорідні з ним предмети (а не предмети, розмножені у кількох варіантах), проте форми однини і множини вважаємо формами одного слова. Адже, як відомо, мова не фотографує дійсності, а відображає, загал же однорідних предметів (названий іменником у формі множини) співвідноситься з одним із предметів цього загалу.
Таким чином, однина зв'язана з усвідомленням одиничного предмета, виділеного з певного класу, множина — загалу однорідних предметів (коли предмет представлений у кількості більше як один екземпляр) із значенням роздільної, дистрибутивної, невизначеної множності.
Разом з тим спостерігаються зміщення у значенні форм однини та множини, невідповідність плану змісту і плану вираження: іменники, що позначають загал предметів, вживаються у формі однини (денотатом таких іменників є сукупність предметів: людство, сузір'я), іменники, що позначають один предмет, мають форму множини (денотатом таких іменників є один предмет: двері, сани). Отже, формам однини та множини властива полісемія, поряд з інваріантним значенням вони мають і варіантні.
Форма однини має такі варіантні значення:
1. Збірності: учительство, рідня, ганчір'я, волосся. Збірні іменники формою однини позначають нерозчленовану і вичерпну сукупність предметів, через те не мають корелятивних форм множини. Оскільки все те, що стверджується про предмет, названий збірним: іменником, стосується тільки самої єдності, а не окремих предметів, її складників, то збірні іменники зближуються з обома співвідносними формами числа іменників — і з одниною, і з множиною.
З одниною збірні іменники єднає значення неподільності предмета, з множиною — сукупності, хоч виражають вони різну сукупність: форма множини — дистрибутивну, незавершену (сукупність може бути збільшена), збірні іменники — завершену (всі предмети, так би мовити, підведені під певний загал і виражені формою однини, так що формам множини уже й нема чого виражати).
Роздільної множності, складники якої співвідносяться як видові поняття у складі родового і є різними предметами: сад (сукупність різних сортів фруктових дерев), юрба (сукупність різних осіб), колектив, загін, полк. Оскільки роздільна множність не включає вичерпної кількості одиниць, з яких вона складається, і протиставляється собі подібним, то іменники, що позначають таку множність, набувають форм множини: сади, полки, колективи, юрби. Форми однини із значенням роздільної множності відрізняються як від збірних іменників, що означають завершену сукупність формами однини і не мають корелятивних форм множини, так і від іменників у формі множини, які означають незавершену сукупність однорідних предметів і мають корелятивні форми однини. Відрізняються тим, що вони означають незавершену єдність, відносну з окремими своїми екземплярами.
Узагальнене родове значення однини, завдяки якому іменник позначає безвідносну до обсягу сукупність предметів, тобто тип предметів як такий: Радянський студент допитливий; Я люблю час, коли цвіте липа. Форма однини з родовим значенням не протиставляється формі множини (як відомо, форма множини співвідноситься з одниною, що виражає одиничний предмет). Родове значення на стільки узагальнене що навіть не зводиться до збірності, а означає предмет, що заступає всі однорідні йому предмети, береться за їх еталон (хоч не всі з них мають одні і ті ж якості). Родове значення може мати і форма множини, але без вказівки на єдність предметів, пор.: Радянські студенти допитливі (тут форма множини не протиставляється однині).
Таким чином, варіантні значення однини у порівнянні з інваріантним більш абстрактні. Міра абстракції у різних формах різна. Найбільша у формах з родовим значенням, менша у збірних ї найменша в Іменниках з роздільною множністю.
Форми множини мають такі варіантні значення:
Великої кількості і охоплення широкого простору в речовинних іменниках: весняні води, піски; Сніги впали великі, Жита запалило (М. К.)-
Конкретного вияву абстрактної якості в абстрактних іменниках: випадковості (кілька випадкових явищ), морські глибини (в різних місцях моря), Тоді у мене було дві любові. Одна дуже короткою.
Тривалості у часі в абстрактних іменниках: вітри, морози; Нові часи — нові й турботи (Н. тв.).
Родове (уже згадуване) значення (Радянські студенти допитливі), де кореляція з формою однини відсутня (форма однини лише є паралельною у плані змісту з формою множини).
Репрезентативне (від фр. — представництво), або заступне, значення в утвореннях від антропонімів: (від загальних іменників рідше): манілови, обломови.
Така форма множини відносить ознаку, властиву носію власного імені, до інших осіб, певного загалу, перетворює її в загальну (тому і слово з власної назви перетворюється у загальну).
Послідовно форми однини і множини мають іменники, що позначають конкретні предмети, тобто предмети, які підлягають лічбі: читач — читачі, вагон — вагони, дуб — дуби, сорока — сороки. В іменниках, що називають абстрактні предмети, лексичне значення часто перешкоджає оформленню слова в однині і в множині. Лексичне значення співвідносить слово з нерозчленованим загалом предметів, де кількісне протиставлення (один предмет — загал предметів) відсутнє. Тому такі іменники здебільшого мають лише форму однини: стійкість, прискорення, егоїзм, біганина, труд.
У сучасній українській мові існують цілі групи слів, що мають безкорелятивні форми — або лише однину, або лише множину.
Іменники, що мають лише форми однини, є іменниками singularia tantum, іменники, що мають лише форми множини, є іменниками pluralia tantum.
До класу іменників singularia tantum належать:
1. Іменники з абстрактним значенням, що позначають якості, властивості, дії тощо: радість, відданість, височінь, приналежність, приязнь, можливість, швидкість. При конкретизації абстрактного значення, зокрема при вираженні більшої, ніж у формі однини, інтенсивності ознаки, кількаразового її вияву чи в переносному вживанні, іменники singularia tantum одержують форму множини: біль—болі, можливість — можливості, швидкість — швидкості, свято — свята.
Одним із окремих випадків конкретизації абстрактного значення слова є вироблення у формі множини термінного значення, пор.: праця, але друковані праці, атмосфера — атмосфери, температура — температури (фізика низьких температур).
Збірні іменники: комсомолія, деканат, тріумвірат, дітвора, гайвороння. Оскільки збірні іменники, як уже говорилось, виражають цілісну сукупність без будь-якої розчленованості на окремі предмети, то їх абстрактне значення не підлягає конкретизації, і збірні іменники ні за яких ситуацій форм множини не мають.
Власні назви. За