Колороніми в структурі фразеологізмів в англійській мові
Як зазначалося, лексеми, стаючи складовою частиною фразеологізмів, втрачають своє номінативне значення внаслідок переосмислення. В ході процесу переосмислення досить вагому роль відіграє прототип ФО, який передує появі фраземи. Якщо прототип відсутній, то переосмислюються лексеми, що входять до складу даного фразеологічного звороту. Таке явище зумовлене лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Отже, фразеологічне переосмислення – це повне або часткове образне перетворення значення прототипу фразеологізму (чи фразеологічного варіанта), яке базується на семантичному зрушенні [40,с.134]. Найважливіші типи переосмислення – це порівняння, метафора, метонімія (включаючи перифраз та евфемізм).
Порівняння та метафору В.М.Мокієнко вважає лінгвістичним фактором створення образності. Спільність порівняння і метафори полягає в створенні фразеологічних асоціацій на основі схожості предметів чи явищ.
Однак їх різницю слід вбачати перш за все у вираженні змісту. “Порівняння, як простіший засіб опису образу, більш експліцитне, ніж метафора. Метафора ж виражає схожість змісту імпліцитно, з необхідним опущенням підґрунтя для порівняння і показника порівняння” [47,с.167]. Метафоричний тип переосмислення є найбільш розповсюджений: “…багато слів набуває метафоричного значення; те саме стосується і словосполучень. В англійській мові багато виразів набуло переносного значення і вживаються при описі дій чи обставин, які більш-менш аналогічні тим, що викликали їх до життя. Нерідко колишнє неметафоричне значення таких ідіом більш-менш зрозуміле” [65,с.29]. Таким чином, метафоричне переосмислення – це “перенос найменування з одного денотата на інший, який асоціюється з ним на основі реальної чи уявної схожості” [40,с.124].
Іншим типом переосмислення є метонімія. Вона також слугує для створення образності. Метонімічне перенесення здійснюється на основі суміжності двох денотатів [40,с.129].
Серед проаналізованих нами ФО зустрічаються і перифрази. Досить детально механізм виникнення таких зворотів у сфері фразеології пояснює В.М.Мокієнко: “Розширення фразеологізму стимулюється недостатністю семантики, необхідністю підсилити втрачену словом (чи словосполученням) експресію, поновити мотивування. Це прагнення можна назвати принципом надлишковості. Найтиповішим явищем, що відображає цей принцип, є перифраз” [47,с.131].
Евфемізацію слід розглядати як явище дещо іншого класифікаційного рівня, ніж метафору та метонімію. В плані суто лінгвістичному евфемізацію “можна вважати різновидом перифраз, що виправдовує її віднесення до експліцитного типу утворення фразеологізмів” [47,с.170]. А з іншого боку – це явище соціальне, що зумовлено прагненням людей уникнути неприємних для згадування речей.
Рівень переосмислення зумовлює мотивованість або ж немотивованість ФО. Якщо між фразеологічним значенням і семантикою прототипу існує синхронний зв’язок, то такий зворот можна вважати мотивованим. Якщо ж такий зв’язок відсутній, то йдеться про немотивованість значення.
Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити поза увагою їхні основні риси – образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні особливості і відрізняють сталі звороти від слів. Говорячи про різні типи переосмислення значення ФО, ми вже торкалися поняття образності та засобів її створення. Спробуємо з’ясувати, що ж є основою образності серед фразем. За висловом В.М.Мокієнка, підґрунтям цього феномену є “здатність створювати наочно-чуттєві образи предметів і явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному зв’язку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеологізації виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні явища матеріальної дійсності, пов’язані з життям людини” [47,с.162-163]. Фразеологізми, що підлягають аналізу в даному дослідженні, досить образні. Колір, лексеми на позначення якого входять до складу ФО, що аналізуються,безпосередньо впливає на людські відчуття.
На думку Л.П.Сміта, експресивність, притаманна фразеологізмам, відіграє в мовленні не останню роль: “ідіоми особливо потрібні в емоційному, схвильованому мовленні: образність та метафоричність надають їм виразності, енергії”. Англійський фразеолог також додає: “вони [ідіоми] виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає … в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла” [65,с.162,172].
Теоретичне обґрунтування понять образності та експресивності знаходимо у О.В.Куніна. Вчений зазначає, що “образність мотивованої ФО створюється в результаті двопланового сприйняття ФО та значення її прототипа… Чим далі один від одного порівнювані об’єкти, тим яскравіший образ” [40,с.159]. Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: “експресивність – це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю виражально-зображальні якості слова чи фразеологізму” [40,с.154]. Отже, на основне значення ФО накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні.
Існують різні підходи щодо принципів класифікування фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний. Найбільш поширеною є структурно-семантична класифікація В.В.Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів:
-фразеологізми-зрощення;
-фразеологічні єдності;
-фразеологічні сполуки.
Як пояснює М.П.Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії семантичної злютованості або аналітичності фразеологізму [36,с.151].
П.Г.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні [28,с.8-13].
У О.В.Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених [40,с.26].
В даному дослідженні буде використана класифікація за типом створення образності. Фразеологічний образ створюється, як правило, за допомогою різних тропів. Це семантичний спосіб класифікації” [47,с.170]. Адже ми розглядаємо ступінь переосмисленості значення як фраземи вцілому, так і компонентного складу зокрема. Дана класифікація значно полегшує дослідження кожного колороніма у складі фразеологізму.
Існує декілька класифікацій за джерелами походжень фразем. Л.А.Булаховський виділяє такі типи: 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників; 7) влучні вирази видатних людей [14]. О.В.Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі [40].
Узагальненою класифікацією фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М.Мокієнка фразем на дві групи – природні та умовні. Перша група – фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу [47,с.163].
Особливу увагу походженню фразеологізмів приділяє англійський фразеолог Л.П.Сміт. Основним джерелом виникнення ідіом є життя та діяльність людей: “в своїй більшості образні та ідіоматичні вирази створювалися народом і тісно пов’язані з інтересами та повсякденними заняттями простого люду. Нові слова та ідіоматичні вирази є, як правило, результатом мовотворчості неграмотних людей; наші найкращі ідіоми, найбільш яскраві образні вирази виникли не в бібліотеках та вітальнях, а в майстерні, на кухні чи в льоху” [65,с.89]. Отже, англійський вчений виділяє ті сфери життя, звідки беруть початок ФО. Це різні галузі людської діяльності (вирази, притаманні носіям різних професій; ідіоми, пов’язані з сільським господарством, побутом, тваринним світом, спортом), предмети повсякденного вжитку. В особливий розряд ідіом Л.П.Сміт виокремлює такі, джерелом яких є людське тіло, і ще групу фразем, до складу яких входять так звані “фразеологічні дієслова” – словосполучення, які складаються з дієслів та прислівників чи прийменників. До того ж він виділяє запозичені ідіоми, біблійні ідіоми та шекспіризми [65,с.89].
Як бачимо, у Л.П.Сміта відсутній єдиний підхід до класифікації ФО (наявний і структурний, і за джерелом походження), однак фразеологу вдалося відобразити все розмаїття фразеологізмів англійської мови та пояснити характер цих мовних одиниць: “Оскількі наші ідіоми … беруть початок в народному мовленні, навряд чи можна очікувати, щоб вони містили абстрактні судження, висновки наукового характеру, естетичні оцінки чи тонкий психологічний аналіз – все це майже ніколи не зустрічається в ідіомах. Їх внутрішній зміст відображає життя людей в його простих проявах… В англійських ідіомах багато гумору, але мало романтики і краси” [65,с.158].
Нашу увагу, безумовно, привертає процес становлення ФО, їх походження. Без історико-етимологічного коментаря, на думку О.М.Мелеровича та В.М.Мокієнка, неможливо встановити висхідне мотивування. Пояснення виникнення ФО, їх образного мотивування допоможе глибше вникнути в смисловий зміст ФО, наочно уявити різні грані фразеологічного образу, оцінити зображальні можливості ФО” [46,с.109].
Системні зв’язки у сфері фразеології
Як зазначає М.П.Кочерган, наприкінці 50-х років 20 ст. починає практикуватися системний підхід до проблем структурно-семантичної організації фразеологізмів. Проблеми системності пов’язані з вивченням явищ фразеологічної варіативності, синонімії, антонімії, полісемії та омонімії [36,с.152] В цьому природа ФО дуже близька до природи слів. Синонімія, зокрема, є настільки розповсюдженим явищем, що існують словники синонімів в англійській фразеології [33]. Н.М.Амосова, наприклад, розрізнює синонімічні ФО двох типів:
1) синонімічні ФО, які мають однакову побудову і той самий лексичний склад, за винятком одного варіативного компонента;
2) синонімічні ФО, які мають в основі різні образи і відповідно побудовані різною лексикою [7,с.126].
Більшість лінгвістів схиляється до думки, що ті фраземи, які Н.М.Амосова відносить до першої групи, не є синонімами, а прикладами фразеологічної варіативності. На розмежуванні цих двох явищ наголошує укладач словника синонімів англійських фразеологізмів Н.Л.Каменецкайте: “від фразеологічних синонімів чітко відмежовуються лексико-структурні варіанти фразеологізмів, адже між останніми немає ні семантичних, ні стилістичних відмінностей” [33,с.4]. Автор словника визначає синоніми як такі “фразеологізми, які, відповідаючи тій самій частині мови, мають хоч би одне загальне значення поряд із розбіжностями або у відтінках цього загального значення, або в стилістичному забарвленні”[33,с.4].
Складність цієї проблеми, на думку П.О.Редіна, пов’язується з тим, “що фразеологізм варіюється із значно більшим розмахом, ніж слово: до складу фразеологізму звичайно входить більша кількість компонентів, і кожен з них (і, крім того, їх співвідношення) в принципі припускає варіанти” [59,с.50]. Явище варіативності та синонімії також безпосередньо торкається проблеми формального та семантичного варіювання фразеологізму. Синонімічні фразеологізми, маючи спільне значення, побудовані на різній образній основі (семантична ознака) і не припускають заміни слів-компонентів у своєму складі (формальна ознака). Подібність у семантиці саме синонімічних ФО “ґрунтується на тому, що… вони належать до одного денотата, по-різному називаючи його, тобто у них збігається предмет позначення, а не поняття… Фразеологічні синоніми репрезентують різновид синонімії… за денотатом. Синоніми за сиґніфікатом є фразеологічними варіантами” [59,с.50].
Варіюванню, як правило, підлягає план вираження. План змісту повинен зберігатися, інакше ми будемо мати справу не з фразеологічними варіантами, а з різними зворотами” [47,с.26]. При розгляді варіантів у сфері фразеології на зміст та форму звертає увагу і В.П.Жуков: “в явищі варіантності виявляється протиріччя між формою та змістом фразеологізму. Ідеально фразеологічне значення, відпрацьоване і закріплене мовною традицією, повинно однозначно передаватися формою, але така відповідність постійно порушується. Справа в тому, що значення фразеологізму має тенденцію набувати різні форми вираження, і навпаки: одна і та ж фразеологічна форма прагне обслуговувати різні мовні функції” [29,с.103-104]. Ось як цей фразеолог розкриває явище синонімії: “власне фразеологічні синоніми слід відрізняти від фразеологізмів, охоплених явищем варіантності, від семантично зближених фразеологічних зворотів і від фразеологізмів, що мають таке типове значення, яке виявляється при різних словах вільного вжитку. Якщо заміна компонентів призводить до зміни внутрішньої форми, то… виникають фразеологізми-синоніми, а не варіанти одного і того ж фразеологізму” [29,с.118].
Л.Г.Скрипник дає наступні визначення фразеологічних варіантів та синонімів: “фразеологічні варіанти – це співіснуючі в мовній системі, утверджені традицією різновиди ФО, які мають те саме значення, але різняться між собою одним чи кількома компонентами лексичного складу або певними елементами граматичної структури” [61,с.122]. До тези українського фразеолога про те, що лексичні варіанти ФО виникають найчастііше внаслідок синонімічних замін компонентів, ми будемо неодноразово звертатися [61,с.123].
“Фразеологічними синонімами вважаються ФО, які позначають той самий предмет дійсності, виражають те саме поняття, відтіняючи різні сторони його, і при різній внутрішній формі і неоднаковому лексичному складі мають однотипне категоріальне значення, однакову семантичну сполучуваність зі словами оточення” [61,с.212].
На перший погляд, такі визначення видаються чіткими та зрозумілими, і “поділ між фразеологічними синонімами та варіантами може бути проведений за наявністю семантичної та формальної ознак у варіюванні ФО. Однак через те, що фразеологічні варіанти та синоніми щільно пов’язані в рамках парадигматичних угрупувань, існує певна дифузна зона перехідності між цими явищами” [59,с.51]. Існування подібної дифузної зони перехідності може призвести до перетворення варіантів ФО в самостійні фразеологічні синоніми. Як правило, такий перехід буде відбуватися в лексичних варіантах при взаємозаміні всіх слів-компонентів.
Синонімія фразеологізмів настільки поширене явище, що існують спроби класифікувати фразеологізми-синоніми. М.Т.Демський виділяє такі групи ФО-синонімів:
- рівнозначні чи дублети;
- семантичні або ідеографічні;
- стилістичні;
- експресивно-емоційні;
- семантико-стилістично-емоційні [27,с.42].
Класифікація, запропонована О.В.Куніним, наближена до тої, що зостосовується до слів-синонімів. Він виділяє ідеографічні синоніми, стилістичні та стилістико-ідеографічні [40,с.109-110].
У межах фразеологічної синонімії та варіантності особливий акцент буде робитися на взаємозамінюваних компонентах. О.В.Кунін поділяє взаємозамінювані компоненти на такі, які є синонімами за межами даної фраземи. “Взаємозамінювані компоненти, які є ідеографічними синонімами, що відносяться до одного стилістичного ряду, але відрізняються відтінками значень, можуть виражати свої відмінності у складі ФО” [38,с.1445]. Це явище можна пояснити втратою даними синонімами свого номінативного значення у складі ФО.
Дуже часто взаємозамінювані компоненти не є синонімами поза даною фраземою. “Такими компонентами переважно виступають дієслова, іменники і прикметники…” [38,с.1447]. Подібні лексеми у складі синонімічних фразеологізмів або фразем-варіантів ми будемо називати контекстуальними синонімами (розуміючи під контекстом сукупність лексем даної ФО).
Як видно, синонімія фразеологізмів дуже близька до лексичної синонімії. Вони не тільки можуть бути стилістично чи значеннєво диференційовані, а й можуть утворювати синонімічні ряди не тільки з двох, а й з трьох, чотирьох і більше фразеологізмів.
Явище фразеологічної антонімії менш вивчене, ніж синонімія. Як зазначає М.Т.Демський, при дослідженні явища антонімії “насамперед необхідно брати до уваги наявність протилежності в денотативних компонентах семантичної структури зіставлюваних фразем. Існує два види протилежності: протилежність всередині однієї сутності і протилежність між сутностями” [27,с.40]. Загальним визначенням фразеологічних антонімів може слугувати наступне: “Фразеологічні антоніми – це мінімум дві ФО, які асоціюються у свідомості як такі, що при зіставленні виключають одна одну за значенням і характеризують явища і предмети дійсності з різних, але суміжних сторін” [61,с.231].
О.В.Кунін звертає увагу на те, що обов’язкова ознака антонімів – це хоч би часткове співпадіння сполучуваності. В сучасній англійській мові вчений виділяє декілька семантичних типів фразеологічних антонімів. Наприклад, на основі семантичних типів лексичних антонімів [40,с.112].
Таким чином, у явищі фразеологічної антонімії спостерігається максимальне розходження тих самих смислорозрізнювальних ознак.
Що стосується фраземної полісемії, вона визнається не всіма фразеологами. Це пояснюється “по-перше, тим, що в багатьох випадках значення багатозначних фразем, як і багатьох слів, має дифузний характер. По-друге, тим, що багатозначних фразем порівняно мало” [27,с.36]. Якщо у полісемантичних словах виділяються прямі і переносні значення, то у фраземах можна виділити основне і похідне значення, адже воно виникає внаслідок перенесення. На думку А.І.Альохіної, про полісемію фразеологізму “можна говорити в тих випадках, коли одна й та сама одиниця в одному і тому ж звуковому складі і структурі має значення, що семантично пов’язані з іншими її значеннями [6,с.3].
Ще рідше від полісемії у фразеології виявляється явище омонімії. “Прикладом омонімії у фразеології можна вважати, коли значення фразеологізму несумісні між собою” [6,с.4]. Причин виникнення фразем-омонімів може бути декілька:
- в результаті паралельної метафоризації тієї самої дериваційної бази;
- завдяки метафоризації вільних синтаксичних конструкцій, що мають у своєму складі омонімічні складники;
- в результаті зіткнення запозиченої фраземи та фраземи, що виникла на національному мовному ґрунті [27,с.38].
Деякі фразеологи виділяють ще фраземи-пароніми, до яких належать “близькі за компонентним складом, але не тотожні семантично фраземи, найхарактернішою ознакою їх є неможливість взаємозамінюватися у мовленні [27,с.39].
Таким чином, системні зв’зки у сфері фразеології свідчать про значну близькість фразеологізмів та слів, а з іншого боку, свідчать про специфіку певних явищ у фраземіці.
Оскільки наше дослідження стосується психолінгвістики, незайвим буде зазначити зв’язок фразеологіії з психологією. Як зауважує В.Г.Гак, “лінгвісти прагнуть бачити в мові перш за все відображення соціальних сторін життя народу, його психології. Справжнє творче начало вбачається ними… в створенні нових значень, переосмислень, нових засобів номінації. В жодному розділі мовознавства зв’язок мовних форм з мисленням і одночасно культурою і історією народу не виявляється так яскраво і наочно, як у фразеології” [22,с.165]. Аналізуючи “Словник образних висловів” А.Рея та С.Шантро, В.Г.Гак звертає особливу увагу на те, що його укладачі, показуючи символізацію слів у фразеологізмах, досліджуючи розвиток фраземи, видів переносу, пов’язують це з “народною психологією” чи соціальною історією народу [22,с.165].
Л.П.Сміт підкреслює виразність ідіом, називаючи їх “ніби беззмістовними сполученнями”, і пояснює це тим, що “в самому людському розумі є певна невпорядкованість, якась схильність до нелогічного та абсурдного, небажання підкоритися здоровому глузду, що знаходить свій вияв в ідіоматичному мовленні. Нам треба, щоби слова мали певне значення, щоби наше мовлення було зрозумілим і дохідливим; в той самий час ми охоче вживаємо слова в незвичайному значенні, знаючи, що незвичайність та новизна впливають на уяву і додають мовленню жвавості та чарівності” [65,с.32].
Таким чином, фразеологія та предмет її вивчення - надзвичайно складні явища, що далекі від однозначного вирішення. Суперечливі погляди на природу компонентів сприяють різносторонньому підходу до їх розгляду. Аналіз робіт, присвячених даній проблемі, яскраво засвідчив, що виникнення та вживання ФО у мовленні, а також їхня природа – все пов’язане з людською психікою.
Феномен кольору.Особливості сприймання
Феномен кольору цікавив людство з давніх-давен. Люди намагалися пояснити це явище, з’ясувати його дію на мозок і психіку. Спроби розробити теорію кольору сягають ще часів Платона: “у Платона – колір… четвертий елемент відчуття. Особливо треба відзначити те, що він знає основу вчення про кольори та світлотіні” [24,с.145]. Ґрунтовно колір як фізичне явище описав І.Ньютон. Саме він виділив у спектрі 7 основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які і викликають кольорові відчуття. Однак говорити про колір як щось визначене не можна, це зумовлено неоднаковим сприйманням даного явища різними людьми [16,с.23]. Великим кроком в області кольорознавства стало вчення Й.В.Ґете про колір. Ось як він пояснює природу кольору: “кольори – діяння світла, діяння і страждання. В цьому розумінні ми можемо чекати від них розкриття природи світла. Кольори і світло стоять, правда, в самому точному взаємовідношенні один з одним… Колір є закономірною природою по відношенню до відчуття зору” [24,с.125,131-132]. Німецький філосооф піддає критиці певні положення ньютонівської теорії; і “хоча критика законів, відкритих Ньютоном, базувалась у Ґете не на фізичній основі і в цьому розумінні була позбавлена наукової доведеності, вивчення зв’язку “світло-колір-емоція” було великим його досягненням” [26,с.114].
Вивченням фізичних якостей спектральних кольорів займається кольорознавство. А вивчення психологічного впливу певних сполучень кольорів – кольорових гармоній - складає предмет естетики кольору.
В психології розробкою характеристик основних кольорів займався М.Люшер. Нас буде цікавити сприйняття кольору різними народами та психологічне його трактування. Адже ми розглядаємо вплив тих чи інших характеристик кольору на утворення мовних одиниць.
Багатство барв навколишнього світу своєрідно відображається в мові. Як зазначає у своїй статті А.Порожнюк, не в усіх мовах існує однакова кількість назв на позначення кольору. Навіть деякі основні кольори спектра не завжди мають окремі назви. Так, наприклад, в англійській мові існує одна лексема (blue) на позначення синього та блакитного кольорів. А червоний, оранжевий та жовтий у мовах африканських народів здебільшого мають одну лише назву. Кожна мова має свій спосіб “членування” спектра. Тобто колір пов’язаний з історією народу, його культурою, побутом, традиціями тощо [55,с.28].
Символізмові кольорів О.О.Потебня присвятив декілька сторінок у своєму дослідженні “О некоторых символах в славянской народной поэзии”.
Отже, для з’ясування певних питань, поставлених у даній роботі, необхідно звернутися до символічних значень кольорів та їх психологічної характеристики.
“Дослідженням мови поетичних творів… встановлено, що основу палітри фарб складають живописні означення чорний – червоний – білий” [31,с.66]. Дослідження фразеологізмів, до складу яких входять колороніми, також підтверджує думку про те, що лексеми на позначення червоного та білого кольорів зустрічаються якнайчастіше.
Чорний, як і білий, не входить до кольорів спектру, тому деякі психологи (зокрема М.Люшер) ними іґнорують. Однак Й.В.Ґете надає їм особливої ваги, ототожнює їх зі світлом і мороком. Вони є першоосновою утворення всіх інших кольорів: “для виникнення кольору необхідні світло і морок” [24,с.133].
Символічне значення чорного кольору, що ототожнюється з мороком, зустрічаємо у О.О.Потебні: “Подібно до того, як мороз, наближаючись до вогню, протистоїть йому за деяким символічним значенням, чорний колір, утворюючись від вогню, має значення безладу, ненависті, смутку, смерті, що є протилежним до переносних значень світла” [56,с.314].
Характерною особливістю чорного кольору є те, що для всіх народів він символізує “погане”. В західній традиції це смерть, траур, скорбота, меланхолія, приниження, руйнування. В східній – Ворота Пекла [11,с.23].
В чорному кольорі є завершеність. Чорний – “верхівка” темноти – агресивна наполегливість, протест проти своєї долі, абсолютна відмова. Як правило, чорний колір викликає страх (чорна людина, чорний диявол, чорна богиня Калі – у індусів, чорні прапори піратів, чорна кицька). Цей колір символізує пітьму і таємницю. А в пітьмі – заперечення світла [25,с.21].
Однак не завжди чорний – символ зла. Відомо, що в деяких східних країнах цей колір означає траур. Це і колір покаяння. Доведено, що чорний, як і білий, захищає від дії шкідливої енергетики. Ось чому представники духовенства різних країн і вірувань носять чорну одіж [19,с.21]. “Кольором честі… назвав чорний колір… китайський імператор Цинь Шихуан” [25,с.21].
Як бачимо, серед тлумачень даного кольору переважають ті, що мають негативний зміст. Так як ми розглядаємо фразеологізми англійської мови, то до уваги будуть братися традиції західної культури.
Повною протилежністю чорного кольору є білий. У слов’ян білий походить від світла та вогню. Білизна – символ краси, любові [56,с.309-310]. На заході цей колір означає святість, чистоту, відвертість, спокій, тріумф духа над плоттю. В той час у східній традиції білий – символ неба, траур [11,с.23]. Взагалі, цей колір – це кінцевий пункт яскравості та світла, панування добрих сил.
Червоний, поряд із синім та зеленим, з точки зору фізики, - основний колір світла [84,c.816]. До цих трьох додається ще жовтий. Дані чотири кольори не сприймаються як суміші [2,с.22].
Колір вогню, або ж червоний, діє на людину збудливо, хвилююче. Деяких він просто дратує. Однак в більшості випадків люди добре ставляться до червоного кольору [8,с.21].
Для українського народу, як і для деяких інших, здавна були і залишались улюбленими кольори червоної гами [55,с.28].
Червоний збуджує, а тому імпонує глядачу. Тому одіж королів, кардиналів була червоною [44,с.7]. В одежі духовенства цей колір символізував могутність Бога-Отця. Збуджуючі якості червоного кольору пов’язані з тим, що він асоціюється із пристрастю. Будучи сонячним, теплим, вогняним кольором, він не тільки гріє, а й обпалює. Багряний символізував відчайдушне самозабуття, кохання. Хоча невинності в цьому було мало – червоні плаття, як правило, носили куртизанки [8,с.21]. Червоні ліхтарі в усьму світі вказують шлях туди, де пропонується сексуальне збудження [44,с.342].
З точки зору психології червоний означає бажання і різноманітні схильності та прагнення. Це також прагнення отримувати результати, досягати успіху. Це жадібне бажання всього того, що може сприяти насиченості буття і повноті досвіду. Це всі форми життєвості і сили [44,с.342].
Символічне використання червоного кольору можна спостерігти в повсякденному житті: червоне світло світлофора примушує водіїв зупинитися; на підприємствах цей колір означає заборону та безпосередню небезпеку.
Узагальнюючи тлумачення червоного кольору, зазначимо, що він означає вогонь, кров, життя, пристрасть, любов, екстаз, мучеництво, честь [11,с.23].
Синій колір пов’язаний з фізичною потребою в спокої і з психологічною потребою в задоволеності [25,с.20]. Темно-синій викликає повний спокій. Ніщо так не заспокоює і не охолоджує, як гама синьо-блакитних тонів [45,с.58]. Споглядання синього кольору може сприяти сну [83,c.309]. Синій – колір неба, отже, це символ вірності (небо не змінює свого кольору), схильність до традицій, постійність, відданість вічним цінностям і спогляданню [44,с.337]. Як правило, він асоціюється з мудрістю, інтуїцією, є кольором синього птаха [25,с.20]. Однак синій виникає біля темряви [24,с.133], і цей факт певною мірою впливає на характеристику цього кольору. Наближаючись до чорного, він набуває відтінку нелюдського смутку [44,с.10], може спричинити депресію.
Таким чином, в західній культурі синій означає чистоту, мир, мрію, істину, інтелект, благочестя, мудрість, непорочність [11,с.23].
О.О.Потебня вважає, що зелений колір рідниться зі світлом та вогнем “у рідкій малоросійській формі гряний . Отже, за спорідненістю зі світлом (золото і горіти) зелений колір повинен мати ті ж значення, що і світло; але він означає лише молодість, красу і веселість” [56,с.310-311]. Таке значення зеленого не лише у слов’ян. Взагалі західна традиція трактує його як символ весни, тріумф життя, природи, молодість, веселість, процвітання [11,с.23]. Зелений нагадує нам про юність, цвітіння, надію та радість.
Протиріччя в психологічному тлумаченні містить у собі жовтий колір. З одного боку, - колір сонця та сонячного проміння, колір весняних кульбабок, надії. Він сприймається як світлий, яскравий, збуджуючий, а тому – зігріваючий [44,c.25]. З жовтим пов’язаний стан розкутості, зміни і стану розвитку. Він виражає основну психологічну потребу – розкриття надії в душі [25,c.21].
Однак, з іншого боку, жовтий буває нав’язливим і зухвало неспокійним [25,c.21]. У європейців жовтий завжди вважався кольором зради. Існувала думка, що у тих, хто заздрить та ревнує, відбувається розлиття жовчі, а тому жовтіє шкіра та білки очей [8,c.21]. Взагалі у західній традиції жовтий означає ревнощі, інтелект, інтуіцію, славу, багатство, розкіш [11,c.23].
Що стосується коричневого кольору, то це - суміш червоного, жовтого і чорного. Втративши життєдайну силу червоного, коричневий символізує тілесні відчуття та потреби [25,c.21]. Символізуючи покарання, деґрадацію, відречення від світу, він є земним кольором [11,c.23].
Сірий – нейтральний. Він повністю позбавлений будь-яких стимулюючих чи психологічних тенденцій. Сірий – це взагалі не територія, на якій можна жити; це тільки межа: межа – як нейтральна смуга [44,c.34].
Таємним і чуттєвим є фіолетовий колір. Будучи поєднанням червоного (чоловічого) та синього (жіночого), фіолетовий не так просто зрозуміти [44,c.16]. У сакральній символіці це колір духовного начала, покаяння, покори. Східна традиція розглядає його як основу всього сущого [11,c.23].
Отже, ми розглянули психологічне тлумачення тих кольорів, які зустрічаються у компонентному складі фразеологізмів англійської мови.
Глава 2
Характеристика фразеологізмів,
до складу яких входять колороніми
ФО утворюються в мовленні і відображають ті явища і предмети, що безпосередньо оточують людей; люди в свою чергу, надають їм тих чи інших характеристик, в тому числі ознак за кольором. Отже, цілком закономірно, що у деяких фразеологізмах, які увиразнюють, емоційно забарвлюють образність в мовленні, саме колір є складовою частиною. Колір допомагає створити яскраві зорові образи з сухих абстракцій, що робить мовлення барвистим, соковитим та емоційно насиченим.
Оскільки ФО є мовною універсалією, то можна припустити, що в будь-якій мові існують фраземи, до складу яких входять назви кольорів, адже фразеологізми відображають реалії життя. Безсумнівно, для кожної мови буде різним психологічне тлумачення кольорів, яке дасться взнаки при перекладі ФО. Розбіжності у сприйманні певним народом довкілля вплинуть на кількість фразем з одним і тим самим кольором у різних мовах.
Як показало дослідження, в англійській мові найбільшу кількість становлять ФО з колоронімом black (24,71%). На другому місці фраземи з компонентом blue (16,86%). Далі у порядку зменшення йдуть такі назви кольорів як white (15,01%), red (14,31%), green (9,47%), yellow (6,47%), rosy, pink (3,24%),