Xreferat.com » Топики по английскому языку » Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка

Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка

бурхливо. Їх ядро, успадковане з попередньої епохи українською мовою у цілому задовольняло потребу мовців. Небагато новотворів цього типу дала нова українська мова, напр.: обивателъ (79:2,9) – «громадянин», наказникъ (79:1,458) – «приказчик», будникъ (79:1,71) – «робітник».

У пам’ятках старої і нової українських мов фіксується також ряд нових дериватів на –ник з різноманітними характеризувальними значеннями: тип стосунків, внутрішня чи зовнішня ознака. Напр.: провинникъ (79:2,224) – «той, хто провинився», роздорникъ (79:2,280) – «розлучник».

Середньоукраїнська мова успадкувала з попереднього періоду майже всі назви осіб, що здійснюють дію за допомогою знаряддя, механізму, пристосування: вапенникъ (79:1,84), бедренникъ (79:1,52), колесникъ (79:1,371). Ця група слів виявляє певну активність у вживанні упродовж всієї історії української мови. Однак значного поповнення новими десубстантивами не відбулось. Приклади: красильщик (79:1,373) – «той, хто фарбує», мельникъ (79:1,324), мосяжникъ (79:1,331) – «мідник», ремесникъ (79:2,270) – «ремісник», рьзникъ (79:2,304) – «м’ясник» тощо.

Назви осіб, що використовують предмет за призначенням, здійснюють трудову та інші дії над об’єктом поступово розширювалися. Напр.: пищальникъ (79:2,108) – «дудочник».

Назви осіб, що торгують, купляють, володіють чимось. Ця лексико – словотвірна група поступово збільшила свій кількісний склад, напр.: бортникъ (79:1,163) – «пасічник», папьрникъ (79:2,83) – «той, хто виготовляє папір».

Лексико – словотвірний тип назв осіб, що функціонують у певній сфері діяльності, в українській мові свій склад розширював повільно. Лише кілька іменників поповнили групу найменування осіб, що функціонують в економічній, військовій і подібній діяльності. Напр.: судникъ (79:2,377), печатникъ (79:2,102), каменникъ (79:1,356).

Назви осіб означального типу. Група назв осіб за предметом, який дає соціальну характеристику, в українській мові втрачає в лексичному складі. Окремі слова виходять з ужитку, у інших (печатникъ (79:2,102), ключникъ (79:1,360)) предметно- характеризуюче значення було послаблене вже в попередній період, через те вони систематично зблизилися з найменуванням осіб, що здійснювали дію за допомогою інструмента, пристосування або з назвами людей за соціальним станом. Однак в українській мові все ж таки трапляються випадки розглянутих утворень, що свідчить про живучість лексико – словотвірного типу: бачмажникъ (79:1,145), картникъ (79:1,358) тощо.

Більшість найменувань за характерною поведінкою міцно закріпилася в українській мові і з невеликими втратами дійшла до нашого часу . Напр.: шкодникъ (79:2,497), напастникъ (79:1,463) – «спокусник», трудникъ (79:2,401).

Група найменувань осіб за соціальним станом різнилася в українській мові постійним оновленням її складу у зв’язку зі зміною суcпільно - економічного життя носіїв мови. При цьому на кожному етапі розвитку мови вона зберігала давньосхіднослов’янську основу і належала до найбільш численних. Реєстр назв посадових осіб не був постійним: дворникъ (79:1,201), коморникъ (79:1,373).

Суфікс –ецъ

Дослідники історії української мови звернули увагу на зростання кількості найменувань осіб на –ець у середньоукраїнській мові порівняно з попереднім етапом її розвитку [19, с.7]. Українська мова зберегла майже всі давні відприкметникові найменування осіб на –ець, нові деривати фіксуються рідко. Більшість утворень на –ець має атрибутивні лексико – словотвірні значення.

Назви, що вказують на тип родинних та інших стосунків. У середньоукраїнській мові нових власне відприкметникових утворень трапляється небагато. Напр.: единецъ (79:1,242), облюбенецъ (79:2,12), сыновецъ (79:2,382). Іменник сыновецъ почав мотиваційно співвідноситися із син, що сприяло відокремленню суфікса –овець. В українській мові цей процес завершився. У сучасній мові сыновецъ співвідноситься лише з син, адже давні прикметники на –ов зараз мають іншу фонемну структуру.

Найменування, що вказують на соціальний стан. Давні утворення цього типу поступово виходили з ужитку. Нових, власне відприкметникових дериватів, практично не трапляється, утворень відад’єктивних дієприкметників теж фіксується небагато. Приклади: богомислецъ (79:1,60) – «скитник», вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», посланецъ (79:2,191), шубравецъ (79:2,503) – «бідняк».

Назви осіб за зовнішніми та внутрішніми ознаками. Панівна більшість давньосхіднослов’янських структур цього типу з чітко окресленою лексико – словотвірною семантикою була успадкована українською мовою. Однак нових утворень фіксується не дуже багато. Напр.: вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», туземецъ (79:2,403), младенецъ (79:1,429) – «юнак».

Назви за характерною поведінкою. У середньоукраїнській мові поповнення цього типу новими утвореннями відбувалося повільно. Напр: бьглецъ (79:1,78), запамяталецъ (79:1,283), змашенецъ (79:1,326) – «зрадник», зычливецъ (79:1,345) - «доброзичливець», поганецъ (79:2,126) – «мерзотник», вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», шаленецъ (79:2,489) – «безумець».

В українській мові розширилося коло дериватів з функціональним лексико – словотвірним значенням. Це переважно найменування осіб за місцем, способом, сферою діяльності: богомолецъ (79:1,67), гудецъ (79:1,192) – «гусляр», дьписецъ (79:1,224) – «історик», перекупецъ (79:2,96), стрьлецъ (79:2,370) – «полювальник», творець (79:2,387).

Суфікс –аръ

Запозичений суфікс –аръ належить до числа поширених словотворчих формантів на всіх етапах розвитку української мови, причому його продуктивність від століття до століття неухильно зростала, про це свідчать фіксації утворень на –ар у лексикографічних працях.

Відприкметникових утворень у давньосхіднослов’янський період не було. Група девербативів значно більша. Чільне місце в ній посідають назви осіб за функціональною дією. Функціональні найменування – це майже всуціль назви за сталим чи тимчасовим заняттям або професією: дударъ (79:1,236), рандаръ (79:2,262) – «орендар», референдаръ (79:2,270) – «доповідач», печатаръ (79:2,101) – «хранитель печатки», слюсаръ (79:2,232), сьчкаръ (79:2,382) – «різальник соломи», сньцаръ (79:2,234) – «різник», бичкаръ (79:1,123) – «пастух», виридаръ (79:1,135) –«садівник».

Група відіменникових дериватів на –ар уже в XI – XIII ст. була найчисленнішою серед усіх утворень з цим формантом, найбагатшою на лексико – словотвірні типи, давні тенденції набули дальшого розвитку [24, с.58].

Особи, які щось створюють: гончаръ (79:1,179), дикгнитаръ (79:1,208) – «сановщик», золотаръ (79:1,335), крайнькаръ (79:1,382) – «літописець», свьчкаръ (79:2,310), бондаръ (79:1,64) – «бочар», мынцаръ (79:1,442) – «монетчик».

Особи, які здійснюють трудову та інші дії над об’єктом – трудяться над якимось об’єктом: грабаръ (79:1,190) – «землекоп», сньцаръ (79:2,344) – «різник». Назви за місцем функціонування: практикаръ (79:2,208) – «астролог», шинкаръ (79:2,493) – «кабачник».

Суфікс –инъ

Суфікс –инъ у «чистому вигляді» внаслідок експансії форманта -янинъ і його варіантів у пам’ятках української мови трапляється рідко. Переважна більшість фіксацій з ним – це давньосхіднослов’янська спадщина. Натомість у багатьох структурах з фіналлю -янин можна виокремлювати як суфікс -инъ, так і -янинъ, оскільки ці деривати мотивуються подвійно: іменниками, що мають форму однини, та іменники, що стоять у множині: римлянинъ < Рим, римляни. Причому, якщо навіть іменника у формі множини на –яни в мові реально немає, він носіями мови може домислюватись як ідеальне слово, як потенційно можливе. Структури на -инъ і -янинъ варто розглядати разом.

Суфікс -инъ творить нові слова майже виключно від однієї частини мови – іменника. Утворення на –инъ поєднують в собі, як правило, модифікаційне (предметно – характеризуюче) і мутаційне (сингулятивне) словотвірні значення.

Найменування осіб за назвою країни, етнічною, національною належністю: гречанинъ (79:1,193), муринъ (79:1,438) – «негр», забужанинъ (79:1,258) – «житель зарубіжжя», предмьщанинъ (79:2,246) – «житель передмістя».

Найменування за належністю до певної соціальної групи. Давні утворення частково виходили з ужитку (людинъ, огнищанинъ), частково втрачали ознаки словотвірної членованості (господинъ). Проте тип не втратився, ця група поповнювалася утвореннями на –инъ і –анинъ: бояринъ (79:1,63) – «людина середнього достатку», дворянинъ (79:1,203) – «придворний».

Назви за релігійною належністю свій склад майже не поповнювали. Крім успадкованих з мови попередньої епохи іменників, фіксуються деякі нові утворення: господинъ (79:1,186) – «титул священика», поганинъ (79:2,145) – «язичник».

Суфікс –анъ (-янъ)

Бідний давньоруський матеріал, представлений одиничними утвореннями без живих мотиваційних зв’язків, а також пізні фіксації апелятивних структур на –анъ дали підставу М.Белію трактувати –анъ як власне українське утворення. За М.Белієм, суфікс –анъ з’явився в українських південно – східних і меншою мірою в південно – західних говорах як результат семантично однотипних утворень від ідентичних основ типу головатень на структуру типу голован. Однак з огляду на те, що структури з цим формантом все ж фіксуються й у пам’ятках XI – XIII ст., і в середньоукраїнській мові XIV –XV ст. як мікротопоніми типу Києванъ, Грътанъ, Степанъ і власні та особові назви слід вважати лише факторами, що інтенсифікували процес експансії праслов’янського за походженням суфікса в творенні української апелятивної лексики. Багато іменників з цим формантом полімотивовані, що дало підставу окремим мовознавцям одні і ті ж структури (типу голованъ, бороданъ) співвідносити або з твірними іменниками, або з прикметниками [3, с.114].

Відприкметникові похідні, що позначають людей, – це майже виключно найменування за зовнішньою ознакою: здорованъ (79:1,285). Віддієслівних назв осіб не фіксується. Відсубстантивні назви осіб всуціль атрибутивні. Майже всі вони характеризують особу за зовнішньою ознакою: гетьманъ (79:1,184), пасананъ (79:2,84), басурманъ (79:1,44). Також наявна назва знаряддя для певного виду діяльності: картанъ (79:1,359) – «пушка»; та результат дії: дувань (79:1,231) – «здобич».

Суфікс –унъ

Цей формант набув продуктивності й викристалізував свої функції на терені української мови. У «Матеріалах до Словника…» Євгена Тимченка наявні лише віддієслівні іменники – назви за характерною поведінкою: брехунъ (79:1,68), бегунъ (79:1,47).

Суфікс –ачъ

Суфікс –ач в українській мові належить до тих, які за рівнем продуктивності й функціональним навантаженням складають національну специфіку іменникового словотвору: дослідники неодноразово відзначали його високу продуктивність в українській мові. У пам’ятках давньосхіднослов’янської епохи утворень на –ач зафіксовано мало, тенденції дальшого розвитку форманта лише закладалися. Тому подальша його доля виявилася такою неоднаковою в різних східнослов’янських мовах [15, с.48].

Відприкметникове творення з суфіксом –ач на терені української мови було і є найменш розвиненим: вусачъ (79:1,148), силачъ (79:2,148).


2.2 Різновиди конфіксальних іменників чоловічого роду XV к. - XVII ст


Конфіксальна система української мови - продукт багатовікового попереднього розвитку. Історія кожної з груп конфіксів може бути предметом спеціального дослідження. Конфіксальні деривати привертають увагу науковців з ряду причин. Ці похідні мають досить складну і багато в чому ще не зовсім ясну історію. Різноманітні в семантичному плані, вони становлять інтерес з точки зору структурних особливостей, хоча викликають значні труднощі при обробці матеріалу. У визнанні конфіксів як самостійних морфем, можна умовно виділити три етапи: 1) до 60-х років ХХ ст., мова йшла виключно про суфіксально – префіксальне словотворення; 2) з кінця 60-х років, коли питання про конфікс з усією чіткістю було поставлено В.М.Марковим, але більшість вчених продовжувала залишатися на попередній точці зору (Лопатін В.В., УлухановІ.С. та ін.); 3) з 70-х років, коли проблема конфіксації розв’язується багатьма дослідниками, а термін «конфікс» отримує свій статус у мовознавчих працях (Казанська Е.В., Амінова А.А. та ін.).

У лінгвістичній літературі для позначення перерваних морфем існують різні назви: циркумфікс, біфікс, конфікси. Однак навіть серед прихильників терміна «конфікс» немає одностайної думки щодо його тлумачення [16, с.20]. У навчальній літературі конфікси найчастіше визначаються як «твірний засіб, що складається з двох афіксів». Ще конфікси визначають як морфему, двохафіксну морфему, двохелементний твірний засіб з єдиним словотвірним значенням. Останнє визначення відповідає принципу, згідно з яким у результаті одиничного акту морфологічного словотворення до твірної основи приєднується одна (і тільки одна) словотвірна морфема. На сьогодні цей термін є загальноприйнятим, а прихильники цього терміну дають переконливі аргументи на його користь. Отже, у дипломній роботі ми схиляємось до визначення, за яким конфікси – це складна переривчаста двохелементна морфема, яка має єдине словотвірне значення, яке формують її складові частини.

Особливість структурної організації конфіксальних морфем зумовлює їх функціональне призначення. У процесі одиничного словотворчого акту конфікс виконує одночасно структурну і семантичну функції. Структурна функція конфіксальних морфем полягає в їх організуючій ролі. Створюючи нове слово, конфікс уводить його в певний лексико-словотвірний клас, зумовлює його належність до певної частини мови, а також формує нову мовну одиницю. В основі семантичної функції конфіксів лежить їх здатність передавати різні типи значень[16, с.20 -21].

Препозитивним і постпозитивним елементам конфіксів (власне префіксів і суфіксів) притаманні відповідні функціональні ознаки. Ця схожість виявляється в подібності морфологічних явищ, що морфи, які репрезентують відповідно першу і другу частини конфіксів, мають такі ж правила їхнього вибору, які характерні для відповідних окремо взятих префікса й суфікса [71, с.38]. Проте ця схожість не є повною: не всі самостійні префікси та суфікси вживаються в ролі компонентів конфікса, так само як і не всі морфеми, що використовуються при конфіксальному словотворенні можуть функціонувати як власне префікси. Однак немає жодного конфікса, де б друга частина зустрічалась тільки в складі конфікса й не могла виступати як самостійний суфікс. Як другий елемент конфікс використовується не більше ніж десята частина іменникових суфіксів [47, с.42]. Афікси, що використовуються в ролі препозитивних частин конфіксів, майже всі питомо українські і відповідають наявним у мові прийменникам ( ви-, роз, без-, на-, не-) і історично виводяться з прийменників. Таким чином, повної тотожності між префіксами і суфіксами, з одного боку, і першим та другим компонентами конфікса, з іншого – немає. Це споріднені, генетично пов’язані, але певною мірою самостійні системи дериваційних засобів мови [41, с.103].

Дериваційні афікси характеризуються узагальненим характером своїх значень, який неоднаково проявляється в різних типах словотвірних морфем. Згідно з градацією абстрагованості значень, найнижчий ступінь узагальненості притаманний кореневим морфемам ( у корені закладене загальне лексичне значення слова), вищий – префіксам і найвищий суфіксам [6, с.5-6].

За ступенем узагальненості значень конфікси займають проміжне місце між префіксами й суфіксами. Однак вони мають свою внутрішню диференціацію за згаданим критерієм. Найвищий ступінь узагальненості у конфіксів на позначення абстрактних значень, менш узагальнені конфікси, що творять назви осіб та предметів. У свою чергу останні також диференціюються щодо ступеня узагальненості значень, бо конфікси – виразники локального значення менш абстрактні ніж конфікси – виразники кількісного та темпорального значень, а також менш абстрактні, ніж ті морфеми, що формують найменування осіб за певним типом стосунків або за віковими ознаками.

Формування конфіксального способу словотвору було викликане різними причинами: зміною словотвірних відношень у певних типах у зв’язку з розвитком дієслівно - іменних і субстантивно - ад’єктивних відношень в українській мові, переорієнтацією словотвірних одиниць, калькуванням іншомовних похідних утворень та становлення конфіксації як формування її на базі суфіксації й префіксації, але утворення дериваційних значень за допомогою комплексних словотворчих засобів має специфічний характер. На відміну від префіксів та суфіксів «комплексні мовні засоби здатні за один прийом реалізувати великі обсяги значень, що відповідає раціональному характеру системи мови [35, с.16].

При конфіксальному словотворенні компоненти тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс розподіляються між елементами конфікса, другий елемент якого передає загальне відношення предмета до поняття, названого мотивуючим словом (класифікуючи значення), а перший конкретизує це загальне відношення, виражаючи різні значеннєві модифікації (лексичне співзначення). Таке розмежування компонентів словотвірного значення між елементами словотвірного засобу спостерігається тільки при конфіксації. При інших способах словотворення де афікс є комплексною морфемою, таке розмежування не завжди наявне.

Іменники чоловічого роду – найменування осіб, утворені конфіксальним способом словотворення, поділяються на групи за зовнішніми чи внутрішніми ознаками, характерною поведінкою, об’єктом чи результатом діяльності, способом дії, соціальними станом, тимчасовим заняттям, типом особистісних стосунків і т. ін

Найбільша група найменувань осіб за зовнішніми чи внутрішніми ознаками утворена за допомогою конфіксів вы-…-никъ, рас-…-елъ, роз-…-никъ, роз-…-телъ, без-…-никъ, пер-…-никъ, под-…-никъ, по-…-елъ, з-…-никъ, на-…-никъ, не- …-никъ. Напр.: вымисленикъ (79:1,144) – «фантазер», распотрошителъ (79:2,291) – «марнотратник», переводникъ (79:2,92) – «керівник», подступникъ (79:2,140) – «хитрун», зневажитель (79:1,333) – «порушник», помстителъ (79:2,165) – «месник», бездольникъ (79:1,50) – «нещасливець», безмолвникъ (79:1,48) - «мовчун», розвязателъ (79:2,278) – «розв’язатель», згубникъ (79:1,315) – «гуртовик», змышленикъ (79:1,329) – «видумщик», безбожникъ (79:1,48) – «той, хто втратив віру», безверникъ (79:1,48) – «невіруючий», взгордитель (79:1,97) – «той, хто зневажає щось або когось», змыслячъ (79:1,329) – «той, хто прикидається», насильникъ (79:1,468) – «той, хто змушує», неповинникъ (79:1,494) – «невинна людина». В більшості слів переважає постпозитивний компонент –никъ.

Група на позначення назв осіб за характерною поведінкою була однією з найбільших у середньоукраїнській мові, у її творенні брали участь переважно конфікси об-…-никъ, по-…–никъ, на-…–никъ, по-…-ыръ. Напр., наглядникъ (79:1,450) – «наглядач», облудникъ (79:2,11) – «обманщик», пожегникъ (79:2,147) – «підпалювач», наіздникъ (79:1,454) – «наїзник», перезахователъ (79:1,295) – «зберігач», возникъ (79:2,95) – «перевізник», выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», поводыръ (79:2,120) – «поводир», повьдачъ (79:2,124) – «розповідач», потьшителъ (79:2,197) – «той, хто заспокоює».

Назви осіб за об’єктом чи результатом дії у середньоукраїнської мові творилися тільки за допомогою конфіксів вы-…-никъ, по-…-никъ, не-…-никъ . Наприклад: вымисльникъ (79:1,144) – «фантазер», поручьникъ (79:2,178) – «поручитель», невольникъ (79:1,478) – «невільник». Інші форманти в цій функції майже не вживалися. Потреби мовців наступних епох у творенні слів такого типу обслуговували конфікси з постпозитивним компонентом -никъ, зберігаючи невисоку, але відносно стабільну продуктивність. Напр, заступникъ (79:1,289) – «захисник», безбожникъ (79:1,48) – «безбожник», згубникъ (79:1,315) – «гуртовщик».

Група найменувань осіб за способом дії була не досить виразною. Вона нараховувала поодинокі утворення з конфіксами вы-…–никъ, при-…–никъ, на-…–никъ, пере-…–никъ, за– …–никъ, (рідше вы-…–ачъ, роз-… –ачъ, за-…–телъ): вывьдчикъ (79:1,132) – «розвідник», пришельникъ (79:2,241) – «прибулець», наказьникъ (79:1,458) – «прикажчик», перевозникъ (79:2,95) – «перевізник», розливачъ (79:2,280) – «поливальник», выдирачъ (79:1,135) – «грабіжник», выкладачъ (79:1,139) – «той, хто пояснює», вышпотителъ (79:1,163) – «спотворювач», заборонителъ (79:1,257) – «той, хто забороняє», захователъ (79:1,295) – «зберігач».

Група найменувань осіб за соціальним станом (такі як вырванецъ (79:1,151) – «обідранець», отходенъ (79:2,65) – «відступник», безбедникъ (79:1,48) – «той, хто не відчув біди») нараховувала поодинокі утворення, які формувалися за допомогою різноманітних конфіксів вы-…–ецъ, от-…–енъ, без-…–никъ.

В назвах осіб за родинними зв’язками, товариськими стосунками нараховується лише три утворення: облюбенецъ (79:2,12) – «жених», безженецъ (79:1,50) – «нежонатий», домовникъ (79:1,221) – «домочадець».

Назви осіб за сталим чи тимчасовим заняттям належать до групи середньої продуктивності: дозорецъ (79:1,217) – «наглядач», видавецъ (79:1,134) – «той, хто щось виготовляє», отходенъ (79:2,63) – «християнин, що пішов від господаря», опгонычъ (79:2,127) – «погонщик».

За реєстрацією назв посадових осіб, виконання професійних обов’язків нараховується декілька утворень: перекупецъ (79:2,95) – «той, що перекуповує», переводникъ (79:2,92) – «керівник», наіздникъ (79:1,454) – «наїзник», заступникъ (79:1,290) – «замісник», дознавецъ (79:1,216) – «дослідник».

Найменування осіб за місцем народження, проживання, назвою країни, етнічною, національною приналежністю: предмьщанинъ (79:2,246) – «житель передмістя».

Назви осіб за типом соціальних чи особистісних стосунків: провинникъ (79:2,224) – «той, хто провинився», роздорникъ (79:2,280) – «той, хто сварить людей», выбранецъ (79:1,129) – «обраний», выволанецъ (79:1,131) – «вигнанець».

Високопродуктивними є типи іменників, утворених за допомогою конфіксів з постпозитивним компонентом –никъ, які утворюють широке коло лексико – словотвірних значень. Вони виявилися найбільш гнучкими, мобільними в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності, тому ми приділяємо їх аналізу більшої уваги і розглянемо ці деривати детальніше.

Конфікс на-…-никъ

Будучи одним з найпродуктивніших з-поміж конфіксів з другим компонентом –ник, у давньоруськоукраїнський період розвитку мови словотвірний тип іменників із зазначеним формантом належить до найчисленніших і найрозгалудженіших у семантичному плані. У джерелах середньоукраїнської мови функціонують утворення з конфіксом на-…-никъ, успадковані з попередніх періодів, наприклад: намьстникъ, насльдникъ, які не входять до словника Євгена Тимченка. А ось новотвори на позначення осіб за соціальним станом, особливостями поведінки, які хоч і в невеликій кількості з’явилися у даний період розвитку української мови наводяться у розглядуваних «Матеріалах до Словника…»: надворникъ (79:1,471) – «той, хто належить до великого княжого роду», наушникъ (79:1,492) – «пліткар», наперстникъ (79:1,480) –«той, хто зберігає коштовності».

Лексико – словотвірний підтип найменувань з предметною семантикою («предмет, що призначений знаходитись на тому, що називає мотивувальне слово») починає формуватись ще у праслов’янський період, а у джерелах середньоукраїнської мови фіксуються такі назви з предметним значенням: а) частини назв одягу : наплечникъ (79:1,482) – «верхня частина одягу священника від плечей на спину», нагрудникъ (79:1,469), начольникъ (79:1,498); б) назви елементів кінської упряжі: наритникъ (79:1,485), набедрикъ (79:1,467); в) деякі інші найменування: нагробникъ (79:1,469), напорожникъ (79:1,484). Вони називають деривати на позначення неістот, що є характерною ознакою цього часу.

Словотвірний тип іменників з формантом на-…-никъ – один з найчисленніших і найбільш розгалужених у семантичному плані серед конфіксальних дериватів.

Конфікс без-…–никъ

Утворення з даним конфіксом в основному представлені пам’ятками книжнослов’янського типу мови. У результаті міжмовних контактів до ХVІІ-ХVІІІ ст. давня руськоукраїнська мова засвоїла певну кількість лексем з інших мов і найпоширенішими є запозичення з праслов’янської (беззаконикъ (79:1,41), безганикъ (79: 1, 4) – «той, хто не має Батьківщини, свого міста», безмездникъ (79:1,43) і т. ін.). Середньоукраїнська мова зберегла лексико – словотвірні типи похідних ХІ-ХІІІ з розгляданим афіксом, хоч деякі слова виходять з ужитку, наприклад: безгодословникъ – «той, хто говорить нечесно, не до речі», безприобщьникъ – «той, хто відлучений, не має причастя».

За допомогою аналізованого форманта у мові ХV-ХVІІІ ст. творилися виключно назви осіб: а) назви осіб, у яких заперечується характерна зовнішня чи внутрішня ознака, поведінка тощо: беззаконикъ (79:1,41), безнадежникъ (79:1,43), безмьздникъ(79:1,43); б) найменування осіб, за відсутністю того, що названо мотивувальним словом: безоружникъ (79:1,47), безградникъ (79:1,46), безимьньникъ (79:1,44); в) деякі похідні утворювали синонімічні пари: безвьрникъ – безбожникъ, безмьздникъ – безсребрьникъ.

Новотвори ХVІ-ХVІІІ ст. також співвідносні з прийменниково – відмінковими сполуками або відповідними іменниками в називному відмінку. Здебільшого це назви осіб, у яких заперечується характерна зовнішня чи внутрішня ознака, поведінка тощо, названа мотивувальним словом (безеільникъ); похідні, що позначають осіб за соціальним станом (бездомникъ), але у розглядуваних нами «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка вони відсутні.

ХV-ХVІІІ ст. – етап шляху, яким йшло становлення і розвиток словотворчої конфіксальної морфеми без-…-никъ, а в сучасній українській мові більшість розглянутих лексико – словотвірних груп набула подальшого ширшого розвитку.

Конфікс по-…-никъ

У писемних пам’ятках староукраїнського періоду виявлена невелика кількість похідних з елементом по-…-никъ: а) назви осіб за місцем народження чи проживання: повесникъ – «мешканець вісі»; б) назви осіб за часом їх народження: последникъ – «нащадок, представник наступного покоління»; в) назви осіб за соціальним станом: подверникъ – «придверник, приворотник» [37, с.109].

Численний матеріал пізніших часів переконливо свідчить про те, що цей конфікс набув продуктивності після ХІІІ ст. Наприклад: поплечникъ – «підручна людина, помічник», похльбникъ – «нахлібник, прихлібник, утриманець» [37, с.110].

Більше 120 дериватів виявлено впродовж писемної історії розвитку української мови з конфіксом по-…-ник. Порівняно з попередньою епохою, у джерелах пізньої середньоукраїнської мови похідних назв осіб трапляється більше: подворникъ (79:2,130), попутникъ (79:2,171), поьздникъ (51:2,189), побережникъ (79: 2,124) – «лісник», посльдовникъ (79:2,181).

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка наявні віддієслівні похідні з конфіксом по-…-ник, які утворюють кілька лексико-словотвірних груп: а) найменування осіб за характерною ознакою, поведінкою: похлебникъ (51:2,186) – «нахлібник», похатникъ (51:2,185) – «той, хто блукає по чужих хатах»; б) назви осіб за видом діяльності: поручникъ (79:2,178) – «поручитель», порубникъ (79:2,177) – «той, хто самовільно рубає ліс, дерева», поьздникъ (79:2,181) – «виїзний суддя»; в) назви осіб за соціальним станом: подвирникъ, поливальникъ; г) назви осіб за виконанням обов’язків: позолотникъ, погрянишникъ, позолотникъ.

Кількісне збільшення назв цього типу відбувається не лише внаслідок залучення нових твірних основ, а й за рахунок наповнення старих структур новим змістом: попутникъ (79:2,176), попльчникъ (79:2,175), припутникъ (79:2,147), пришельникъ (79:2,149), притрапезникъ (79:2,148), прикровникъ (79:2,145) .

Кофікс под-…-никъ

У давньоруськоукраїнський мові цей формант служить для творення назв осіб або тварин, котрі перебувають під тим, що позначене мотивувальним словом: подручникъ – «той, кому щось доручено» [37, с.111].

У середньоукраїнській мові XV-XVIII ст. регулярно, хоч і в невеликій кількості, з’являються новотвори з конфіксами под-…-никъ на позначення істот (зрідка – неістот) : подушникъ (79:2,142) – «той, хто збирає податки», подступникъ (79:2,140) – «підступна людина», подножникъ (79:2,131) –«килимок», подперсникъ (79:2,134) – «місце для зберігання коштовностей».

Конфікс за-…-никъ

Розгляданий формант у давньоруськоукраїнський мові виявлений лише у двох похідних на позначення зброї, призначеної знаходитись на тому, що названо вивідним словом: засапожникъ – «вид холодної зброї, кинджал», та відтінку шляху, який протікає за тим, що назване твірним словом: залозьникъ – «шлях, сухопутне відгалуження» [37, с.112].

У середньоукраїнській мові іменники з афіксом за-…-никъ служать для позначення осіб за особливостями поведінки: заушникъ (79:1,293) – «пліткар», заступникъ (79:1,290) – «замісник». Всього у мові аналізованих пам’яток ХVІ-ХVІІІ ст. з конфіксом за-…-никъ налічується близько 10 дериватів [37, с.112].

Конфіксом над-…-ник

Наявні окремі деривати із конфіксом над-…-ник, як правило, назви того, що перебуває над чимось, названим мотиватором : надгробникъ (79:1,50), наддверникъ (79:1,51), надпорожникъ (79:1,56) і позначали деривати на позначення неістот.

Обстежений матеріал дозволяє констатувати, що в середньоукраїнській мові при збереженні більшої частини похідних з попереднього періоду словотвірні типи набули подальшого розвитку, виникли нові словотвірні типи. Загальна кількість іменників з постпозитивним компонентом –никъ, зафіксованих у джерелах ХV-ХVІІІ ст., 94 іменники, котрі дериватовані 14 конфіксами [37, с.115]. Походження майже всіх типів утворень з просторовим значенням пов’язане з ускладненням суфікса –никъ відмінкових конструкцій з прийменниками, які дають різну просторову орієнтацію ( за, на і т. д.). Конфіксальні похідні з постпозитивним компонентом –никъ позначають предмет, особу, котрі перебувають у якому-небудь відношенні до іншого предмета, особи, названого в основі. Ці відношення визначаються переважно лексичним значенням препозитивної частини, що надає дериватам різноманітних значень: простору, сумісності, залежності чи підлеглості, схожості, заперечення. Як свідчить матеріал, вцілому за допомогою конфіксів творилися назви осіб: конфікси без-…-никъ, по-…-никъ, под-…-никъ, за-… -никъ в розглядуваний період служили лише для найменувань осіб, а конфікси на-…-никъ та над-…-никъ могли творити й назви неістот. У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка деривати з конфіксами через-…-никъ, перед-… -никъ, уз-…-никъ, су-…-никъ, при-…-никъ, па-…-никъ, взагалі відсутні, хоча наявні в інших пам’ятках даного періоду.

Нерозвиненість, слабку продуктивність окремих конфіксальних типів зумовили такі причини: 1) семантична перевантаженість форманта; 2) конкуренція з боку формантів, які з’явились у мові й спеціалізуються в тому чи іншому плані; 3) виникнення соціальних потреб у найменуваннях певного типу [46, с.95]. Слабка продуктивність конфіксів також може бути зумовлена й тим, що він використовується для найменування предметів за їх ознаками (зовнішніми чи внутрішніми), котрі кількісно обмежені й не мають тенденції до зростання [37, с.115].

Основний шлях становлення конфіксальних словотвірних типів з другим компонентом –никъ – формування конфіксації на ґрунті суфіксації прийменниково – відмінкових форм [23, с.12]. Аналіз іменникових дериватів дає підстави стверджувати, що прийменниково-відмінкові конструкції стали лише історичною базою для формування власне конфіксальних іменників. У період функціонування пізньої середньоукраїнської мови розглядувані конфікси продовжують функціонувати з різним ступенем словотворчої активності, чіткішими стають конфікси кожного форманта.

Конфікси з постпозитивним компонентом -ецъ

Група конфіксів з постпозитивним компонентом –ець набагато бідніша попередньої. У середньоукраїнській мові деривати з постпозитивним компонентом –ець служать для творення назви осіб, котрі мешкають поблизу названої твірним іменником території та ін.

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка наявні віддієслівні похідні з постпозитивним компонентом -ець, які утворюють кілька лексико-словотвірних груп: а) найменування осіб за характерною ознакою, поведінкою: облюбенецъ (79:2,12) – «жених», безженецъ (79:1,50) – «нежонатий»; б) назви осіб за видом діяльності: дознавецъ (79:1, 216) – «дослідник», дозорецъ (79:1,217) – «наглядач», перекупецъ (79:2,95) – «той, що перекуповує», видавецъ (79:1,134) – «той, хто щось виготовляє»; в) назви осіб за соціальним станом: выволанецъ (79:1,131) – «вигнанець», выбранецъ (79:1,129) – «обраний», вырванецъ (79:1,151) – «обідранець».

Конфікси з постпозитивним компонентом –телъ

Дослідники одностайні в тому, що давньосхіднословянський суфікс –телъ праслов’янського походження, де він служив для творення назв осіб чоловічого роду [37, с.150]. У мові східних слов’ян суфікс –телъ був автохтонним елементом, а старослов’янська мова стимулювала його словотворчу активність [37, с.151]. Нечисленні конфіксальні форманти з фінальним –телъ вичленовуються в іменниках XVІ-XVIII ст. і великою продуктивністю не відзначаються.

У розглядуваному нами словнику Євгена Тимченка знаходимо поодинокі утворення, що позначають особу, котра виконує

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: