Методичні вказівки до вивчення курсу “ Історія виникнення преси"
Складаються переліки заборонених книг, більш чітко формулюються вимоги до видань, встановлюються міри покарання для порушників (поліцейський устав 1548, покажчик недозволених книжок 1540, 1550, 1579рр.). Мабуть вперше в історії преси, репресіям (цензурний устав 1570) піддають покупців і читачів нецензурованої продукції (2, С.96-97). До речі, досить жорсткі заборони змінили хід розвитку преси: франкфуртський книжковий ярмарок закривається і переїздить до Лейпціга; друкарі не в змозі знайти роботу, цілими друкарнями переїздять у сусідні країни: Італію, Францію.
Незважаючи на це, Германія стала однією з перших країн, де з”явилася друкована газета. Слід звернути увагу, що німецька побутова культура вже була знайома з періодичністю як інформаційною ознакою. Історіографічні збірки “мессреляції” (“ярмаркові звіти”) досить регулярно восени і навесні виходили в ХУІ столітті і були пов”язані з видавничою діяльністю австрійця Михаїла фон Айнцінга, який зібрав і оприлюднив історію сенсаційного Кельнського собору ( 1588), рішенням якого архієпіскоп курфюста Гебгарда був оголошений поза законом. Успіх цього видання заохотив Айнцінга, і він почав регулярно складати звіти (реляції) про громадські події, додаючі власні спостереження. Оскільки їх вихід співпадав з часом Франкфуртської ярмарки, то їх і назвали “ярмарковими звітами” (3, с.12–19). Поступово час між виданням зменшувався, доки, за логікою такого типу видань, вони не перетворилися на тижневики.
Незалежно від цього з”являються офіційні тижневі газети. Поява першої багатосторінкової газети, що містила суспільно важливу інформацію з усього світу, датується в Германії 1605 роком. Йоханн Каролус, книготорговець, засновує у Страгзбургу тижневик “Авізо”. З 1609 відомі тижневики - “реляції”, що виходили в Вольфенбюттелі. За своїм змістом це були різні рукописні (потім друковані) видання, де на 4 сторінках на всю площину шпальти містилася суха інформація та повідомлення. Незважаючи на обмежений тираж, ці видання мали поширення і за межами Германії.
Найактивніше розвивалася преса в саксонських феодальних княжествах, де книги звільнялися від акцизів і пресингу цензури. Як і в інших країнах, тут поширюється практика надання друкарських привілеів. Так, у 1650 році Тімотеус Рітцш, отримавши привілей, починає видавати щоденну газету “Айнкомменде цайтунг” (Газета, що надходить), першу друковану газету такого типу в світі. Невисокими були тиражі первісних газет – 350 – 400 примірників.
Разом з тим, розпад “Священої римської імперії” для Германії був особливо болісний. Тридцятирічна війна, жорстке протистояння Євангельської унії та Католицької ліги, розгул Контрреформації, феодальна реакція, селянські повстання 1620-1670 років, морова язва зменшують населення майже втричі, гальмують розвиток не тільки преси, а й культури і господарства в цілому.
Історія виникнення преси в Англії
В Англії, на відміну від Германії, появі преси передував розвиток книговидавничої справи і складання загально-національного ринку, ліквідація адміністративної та господарчої роздробленості. Інша специфічна риса – коммерціалізація газетярської справи, пов”язана зі стримким розвитком ринкових стосунків і зі складанням політичної системи. Слід звернути увагу і на особливості англійської цензури, яка активно впроваджувалася фанатичними “захисниками”, а за часів правління Марії Кривавої та Єлізавети набула найбільш страшних форм.
Як і в інших країнах, в Англії традиції просвітництва і культурного ренесансу започатковувались у тиші монастирів. В наукових кабінетах (“скрипторіях”) складаються літописи, переписуються та ілюструються твори класиків, обговорюються релігійні тексти. Не останню роль у просвітницькому пожвавленні і розповсюдженні інформації відігравали університети та приватні бібліотеки.
Стаючи осередками гуманістичної думки, університети активно впроваджують нові знання і технології. Невдовзі після створення друкарського верстату, Уільям Какстон у Кельні вивчає книгодрукарську справу і відкриває у Вестмінстерському абатстві першу друкарню (1477). Через рік справу продовжують Оксфордська та Лондонська друкарні. Запозичений нідерландський шрифт зусиллями учнів Какстона змінюється на власний англійський; всього ж за чверть століття виходить близько 400 друкованих творів.
Особливої національної специфіки набуває і цензура. Створена у 1488 Генріхом УІІ Зоряна палата чиселенними ордонансами намагалася повністю регламентувати усі галузі друкарського промислу. Обмеження кількості друкарень і навіть друкарських верстатів (ордонанс 1585р.), підтримка Компанії друкарів - абсолютного монополіста в галузі видавництва, заборона на ввіз книжок з-за кордону (королівський статут 1530р.), на розповсюдження летючих листків (1559р.) та книг, “що ображали порядок й організацію англійської церкви, її звичаїв та обрядів” (королівська прокламація 1589р.) – такими є напрямки діяльності цензурних органів Англії протягом століття (див.докл.1,с.131-137).
Слід зазначити, що така активна діяльність цензури значно обмежувала можливості офіційних засобів масової інформації. Книги, як і друковані офіційні видання, були привілеєм багатих.
Показова історія офіційного вісника “Англійський меркурій”, видання якого було інспіроване міністром Бурлеєм під час іспанської облоги у 1588. Урядові відомості, що містилися в цьому першому періодичному органі, давали “правильну” інформацію щодо воєнних подій і розсилалися в усі частини країни. Поодинокі згадки в історичних роботах “Англійського меркурія” пов”язані з недоведеністю аутентичності пам”яток, що збереглися.
Чисельні збори, мита та податки серйозно впливали на масштаби книжково-газетярської справи. Тому не дивно, що більш масовими були рукописні “ходячі новини” та “збірки новин”. Хоча розповсюдження такі афіши або летючі листки набули в останні роки царювання Єлізавети й особливо в часи правління Іакова І , на наш погляд, їх передісторія пов”язана з розквітом міської культури Англії ХІУ – початку ХУІ століття і з особливим синкретизмом поетичної творчості, де інформативний початок невід”ємний від індивідуалізованої емоційно-зображувальної форми.
Попередниками таких повідомлень були досить розвинені жанри політичної поезії Середньовіччя. “Світськість та актуальність тематики політичних пісень і поем, їх насиченість реаліями сучасності в поєднанні з масовим характером …” дозволяють дослідникам вбачати в політичній поезії важливий чинник світосприйняття міського жителя (3,с.81). Анонімність, мовний демократизм (англійський у ХІУ – ХУст. був мовою нижчого стану), загострена реакція на політичні події (питання податків – “Пісня проти королівських податків”), розгляд актуальних тем (критика вад суспільства, проблема гармонії в королівстві, критика судових чинновників, важке положення бідних і.т.ін.) – усе це максимально наближає політичну поезію до власне інформаційних жанрів.
Чисельні News містили переклади з аналогічних європейських видань німецькою, фламандською, італійською мовами. На кшталт римських operarii в Англії існувала професія збирача новин, працювали агентства, що друкували зібрані новини на продаж (2, с.380). Заможні люди утримували для себе таких складачів рукописних газет.
Наприкінці ХУІ ст. рукописні листки потіснили друковані збірки новин – news-ballads і news-pamphlets (4,р.3). На жаль, ці попередники газет залишили нам лише назви : “Новини з Фландрії”,”Новини з Германії і Голандії “, “Жахливі новини із західної Англії про пожежу Тівертон”.
Збирачем новин за професією був і Наталіель Баттер, який почав видавати власний листок новин “Weekly News” (1622). Публікував він лише факти (більшість перекладених з голандських видань), небезпідставно побоюючись цензурних перепонів. Інформаційні лакуни доводилося заповнювати текстами з Біблії, вигаданими новинами, розповідями про сирен та морських тварин. Як свідчать історики преси, судячи з усього, в Лондоні виходила ще одна одноіменна газета, що видавалася Томасом Аргером (3,с.21). Ця плутанина зумовлена формальною і тематичною невизначеністю перших газет, більшість яких були загублені. У первісних виданнях постійно змінювалися назви, цензурні заборони змушували видавців робити перерви в друкуванні газет (докл.див. 5).
Недосконалість первісної газети викликала незадоволення читачів і навіть дошкульні сатиричні випади, як-то комедія Бена Джонсона “Постачання новин” (1626). Більш популярними були епістолярні жанри. “News letters”, як різновид рукописних видань, були набагато різноманітнішими, ніж перші друковані газети. Приватне листування давало змогу виражати політичні вподобання, уникаючи цензурних репресій.
Стримкий розвиток преси у 30-40-х рр. ХУІ ст. був пов”язаний із політичною самоідентифікацією англійського суспільства. У листопаді 1641р. у формі газети було опубліковано звіт про парламентські засідання, а в період 1642-1649р. виходило не менш 170 щотижневих газет.
Контрольні запитання
Передумови виникнення англійської друкованої газети.
«Зоряна палата»: специфіка діяльності цензури в Англії ХУІ-ХУП століть
Типологія рукописних і друкованих видань на початку ХУП століття.
Історія виникнення преси у Франції
На відміну від інших країн, Франція мала давній і усталений ринок рукописної продукції. У 1323 році в Парижі було 29 книготорговців, на яких працювали тисячі переписувачів. Копіювання було відповідальною справою і регулювалося особливими статутами. Між іншим, як свідчить Н.Новомбергський, в одному з них (статут 1342 року) було вказано, щоб книготорговці завжди мали в достатній кількості якісні навчальні посібники (1.С 4.).
Слід звернути увагу на співвідношення приватного і державного сектора в управлінні друкарською справою. Приватні ініціативи в Англії, Італії, Германії жорстко обмежувалися державною політикою в галузі друку. У Франції, навпаки, університетська влада прийняла рішення викликати з Германії друкарів.
Першу друкарню було встановлено в одному з приміщень Сорбонни в 1470. Прихильними до “божественного мистецтва друку” були і Людовик ХІ, і Людовик ХІІ. Останній взагалі звільнив друкарів від щорічного податку в 30 тис. ліврів і дозволив вільний обіг книг.
Протиріччя між католиками й протестантами, посилення світської влади при Франциску І сприяли впровадженню релігійної цензури. Твори, що виказували єритичні думки, спалювалися, складалися офіційні каталоги дозволених і недозволених до друку книжок, за порушення правил попередньої цензури можна було заплатити не тільки ув”язненням і втратою майна, а навіть тортурами і смертю.
Наслідком такої суворої політики стали появи таємних (інколи нелегальних) вісників, реляцій та ін. Особливо активно за часів правління Генриха ІІІ (1570-1589) розвивалася карикатура. Стіни Парижа щоденно вкривалися сатиричними творами. Зникнення авторитету короля викликало хвилю політичних памфлетів і поем (Дю Бартас, Агріппа д”Обіньє), релігійно-філософських трактатів (Монтень), історіографічних творів (Брантом).
Крім того, політичними інформаторами і тлумачами законів, як і в середньовіччя, виступали священики. Проповідь залишалася головною масовою формою громадського виховання. Історики французької преси згадують рознощиків дрібної друкованої продукції, які в перші половині ХУІІ століття розповсюджували новини і політичні думки. В обігу були і друковані листки, що містили один якийсь факт .
Елементи журналістики присутні і в “Газеті паризького буржуа” (1409-1444), і в “Скандальній хрониці” Жана де Труайє (1461-1483) , і в “Газеті паризького буржуа” часів Франциска І.
Дослідниця Золотуха Л.М. звертає увагу також на національне явище французької прапреси– canard – журналістський фольклор. Сенсаційні повідомлення, фантастичні оповідання, курйозні випадки, незвичайні факти,опис кримінальних подій друкувалися не тільки у “Французькому Меркурії”, але й стали окремою жанровою формою. Існували друкарні, що спеціалізувалися на випусках збірок canard (докл. див.2, с. 21-22).
Цензурні обмеження і заборони зумовили популярність усної та рукописної газети (нувелль ала мен), яка мала в Парижі особливо впорядковані і регламентовані форми. Вулиця Пон-неф ще за часів Фронди стала своєрідним народним форумом, де щовечора громадяни обговорювали важливі політичні події.
Розростання мережі інформаторів приводило, як свідчать дослідники, до створення редакційних та копіювальних бюро (3, с.73 - 74). Нелегальний і опозиційний характер таких самодіяльних агентів сприяв популярності газет, а в ХУІІІ столітті міністерство закордоннних справ не тільки офіційно визнало усну газету, а навіть використовувало її в своїх інтересах. Поступово, як свідчить П.К.Федченко, приходила навіть певна диференціація усних газет за тематикою і за колом учасників (4, с.75 – 76).
Слід звернути увагу на те, що усна газета існувала паралельно з друкованими виданнями, конкуруючи з ними рівнем своєї злободенності і темпераменту, заповнюючи лакуни в інформаційному процесі.
Розповсюдження друку та схожі темпи розвитку країн Європи сприяли майже одночасному виникненню періодичних видань. Якщо в інших країнах становлення преси пов”язане з розвитком буржуазних відносин, то винятком із цієї закономірності була поява друку і газет у Франції. Там перші видання не відносилися прямо до дій молодої буржуазії, а були інспіровані абсолютистською владою й особливо кардиналом Рішельє.
Незрілість французької буржуазії, її відсталість порівняно з італійською і англійською дослідники пов”язують з відсутністю зручних ринків великої зовнішньої торгівлі, віддаючи перевагу спокійному та вірному прибутку (5, с. 246). Французькі буржуа займалися в основному лихварською діяльністю, реалізовували державні займи. Нова політика Рішельє по укріпленню французького абсолютизму передбачала і певну популяризацію ідей національної єдності, централізації політичної влади.
Гуманістська культура ХУІ ст., торжество французької зброї і зовнішньої політики в 30-річній війні – усе це сприяло гегемонії Франції в політичному житті Європи. Особливе місце в культурі Франції і в історії світової преси посідає Теофраст Ренодо, особистий лікар короля, власник Адресного бюро, ініціатор відкриття безкоштовної лікарні для бідних, головний керівник державних благодійних установ і, нарешті, видавець першої друкованої французької газети “Ла газетт” (“Gazette”)*.
Перший номер з”явився 30 травня 1631р. Чотири сторінки формату 23 х 15 містили інформацію з Іспанії, Германії, Італії. “Газетт” виходила раз на тиждень тиражем 1200 прим. Збільшуючи поступово кількість сторінок (до 12) і змінюючи якість графічного оформлення: покращується друк, з”являються малюнки.
Лише з шостого номера з”явилися повідомлення із самої Франції в рубриці “Із Сен-Жерменського передмістя Парижа”. Поступово кількість внутрішньої інормації збільшувалася за рахунок придворної хроніки, дипломатичних, військових повідомлень. Офіційний характер газеті надавали і тексти укладених політичних, торгівельних угод, дипломатичних доповідей, добутих не без допомоги Рішельє, а потім кардинала Мазаріні. Як вважають дослідники, Людовік ХІІІ був автором воєнних кореспонденцій з описом походу королівських військ у 1633 – 1644 роках в Лотарингію, Пікардію та Лангедок (3, с.89).
Широко користувався Ренодо і матеріалами з іноземних газет. Це навіть привело до порушення судової справи проти журналіста у 1634. Паризьке товариство друкарів і видавців вимагали скасувати привілеї, надані “Газетт”, і дозволити усім вільно публікувати усякі новини.
Ренодо видавав і додатки до газети. Місячні огляди “Реляціон де нувелль дю монд” (поточні новини світу) містили навіть коментарі до старих і нових повідомлень в газеті.
*Хоча слід сказати, що попередниками цього видання вважають “Газетт франсуаз” (1604р.), збірку різноманітної інформації, що видавалася Марселіно Алларом, і “Меркюр франсуа” (1611), щорічник Рімера.
Контрольні запитання
Специфіка видавничої справи у Франції в ХУІ-ХУП століттях.
Усні й писемні форми розповсюдження інформації у Франції періоду Відродження.
“Газетт” Ренодо в історії становлення французької журналістики.
Список литературы
Fox Bourne H.R. English Newspaper. Vol. 1 N.Y. 1966. 391р.
The Encyclopedia of the British press 1422-1922 Besingstoke; 1992. 644р.
Аверинцев С.Н. Поэтика ренневизантийской литературы. М., 1977. 320 с.
Буассье Гастон Газеты Древнего Рима // Картины древнеримской жизни. Очерки общественных настроений времен римских цезарей. СПб., 1896
Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. Львів, 1987.
Воройский Ф.С. Систематизированный толковый словарь по информатике. М., 1998. 190 с.
Вороненково Г.Ф. Путь,длиною в пять столетий : от рукописного листка до информационного общества. М.,1999.
Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика //Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. М., 1994.
Грабельников А.А. Массовые информационные процессы:от первобытного до современного гражданского общества//Журналистика. История и современность. М., 1993. С.6-19.
Гуревич А.Я. «Хронотоп» народного христианства: exempla // А.Я.Гуревич Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. М.,1990. 395 с.
Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М., 1972. 318 с.
Гуревич А.Я. Народная культура раннего средневековья в зеркале «покаянных книг»// Средние века. Сборник АН СССР.