Xreferat.com » Топики по английскому языку » Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості

Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості

низки однорідних предметів, із яких можливе виокремлення одного з них.

…Ой єдная деревина - Зеленая ясенина, гей, гей! А другая деревина - Та білая березина, гей, гей!.. (Ой у полі край дороги)

- Ой де ж тобі, моя мила, бучини узяти, Будеш же ти, моя мила, в сосновій лежати. (Ой за гаєм, гаєм зелененьким)

Складниками субстантивної зони є також похідні іменники з модифікаційним значенням збірності, які позначають нерозчленовану сукупність рослин. Основними засобами вираження цього словотвірного значення виступають суфікси –ин’н’-/-овин’н’-, -j- та його фонетичні видозміни. До збірних іменників мотивованих назвами рослин, належать похідні будячиння, буряковиння, гарбузиння, гороховиння, квасолиння, кукурудзиння, лепешиння, лозиння, маковиння, соняшничиння, терниння, цибулиння, верб’я, винограддя, будяччя, лопушшя, смереччя, смеріччя та ін.

Характерною особливістю цих іменників є те, що вони мають лише форму однини і не сполучаються з кількісними числівниками, бо пов’язані з кількісним компонентом, який указує на невизначену кількість, що сприймається як єдине ціле, лише змістовою структурою.

Іменники – назви рослин мають необмежені можливості у творенні дериватів із демінутивним та аугментативним словотвірними значеннями, оскільки самі рослини можуть бути меншими чи більшими за розміром. Найчастіше значення зменшеності виражають прості за походженням суфікси –к-, -ок-, -ець, -ик, -ен-, -ча. Збільшеного значення надають назвам рослин суфікси –ищ-, -иськ-, -ак-/-як-, пор.: барвіночок, берізка, будячок, бурячок, вівсюжок, вишенька, гарбузець, гарбузик, горішок, дубець, дубчик, дубок, калинонька, капустка, кропивка, ліщинка, лопушок, льонок, мача, топ оленя, осичка, пшеничка, смеречка, смереча, сосонка, теренець, теренок, яблунька, ялинка, ясенець, ясенок, ячмінець; будячище, бурячище, гарбузяка, дубище, конюшинище, конюшинисько, льонище, тернище, терняка та ін.

Крім того, більшість демінутивних та аугментативних утворень указує не тільки на об’єктивну зменшеність чи збільшеність, а й виражає позитивну чи негативну оцінку мовцем того, що називає похідний іменник. Серед них є й ті, що виражають лише пестливе значення. Це іменники на –иц-(-я), -оньк-(-а)/-еньк-(-а), -очк(-а), -ечк(-а): вербиця, травиця, берізонька, березочка, вербонька, вербочка, калинонька, ліщинонька, калиночка, капуст очка, пшениченька, тополенька, житечко та ін.

Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили. (Чи я в полі не калина була?)

Ой зацвіла калинонька у темному лузі, Тепер моя головонька і серденько в тузі. "Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде! Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!" (Ой зацвіла калинонька у темному лузі)

Ой на горі пшениченька, А в долині овес, Гей, а в долині овес. (Ой на горі пшениченька)

Маяло житечко, маяло, Поки на полі стояло, Як буде житечко в стодолі, Вже не буде маяти на полі. (Маяло житечко, маяло)

Болить головина, подобно ж я умру, Гей, зроби ж мені, милий, з бучиноньки труну. (Ой за гаєм, гаєм зелененьким)

Я посію пшениченьку, а вродиться льоночик, Коби таки до роботи, як до співаночок. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та й годна робити. (В’язанка коломийок)

Ой пішов би козака та й пішов би польки, Коби миска кисилеці та миска фасольки. (В’язанка коломийок)

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.

Типова словотвірна парадигма іменників на позначення рослин вирізняється з-поміж інших двозонних словотвірних парадигм іменників тим, що до складу її субстантивної зони входять деривати однакової словотвірної структури, але з різним лексико-словотвірним значенням, пор.: дуб – дубина – «місце, де росте дубовий ліс, гай»; дубина – «будівельний матеріал з деревини дуба»; дубина – «окреме дерево дуба»; дубина – «товста важка дубова палиця»; смерека – смеречина – «місце, де ростуть смереки; ліс, зарості»; смеречина – «смерекове дерево»; смеречина – «смерекова палиця» та ін. Така широка деривація можлива тому, що утворення похідних одиниць за тим самим словотвірним типом здійснюється як на базі основного значення вихідного іменника парадигми так і на базі інших його значень. Одним із основних чинників, який зумовлює творення одноструктурних дериватів із різними лексико-словотвірними значеннями, мотивованих неосновним значенням твірного іменника – соціальна потреба в тих чи тих іменникових похідних і відсутність такої потреби в інших. Отже, компонентний склад субстантивної зони типової парадигми іменників – найменувань рослин представлений досить повно. Його формують похідні з мутаційними та модифікаційними значеннями, які є наслідком реалізації дериваційного потенціалу твірних іменників. Актуалізацію того чи того лексико-словотвірного значення в дериватах субстантивної зони зумовлюють передусім лексико-граматичні особливості мотивувальних іменників та інші мовні й позамовні чинники.

Ад’єктивна зона

Ад’єктивна зона типової словотвірної парадигми іменників – найменувань рослин вирізняється деякою специфікою свого дериваційного наповнення. Вона виявляється передусім в особливостях формально-семантичної структури дериватів, які цю зону формують.

Практично кожен іменник, що є назвою рослини, послідовно виявляє словотвірну спроможність щодо утворення відносного прикметника. А.П. Грищенко з цього приводу, зокрема, зазначив: «З погляду загальної семантики твірних основ окрему підгрупу відносних прикметників становлять похідні, утворювані від широкого кола іменників – назв рослин, причому рекатегоризаційне перетворення «іменник – назва рослини – відносний прикметник» є одним із характерних прикладів реалізації важливої загальнослов’янської типологічної ознаки – творення відіменникових відносних прикметників».

Основними виразниками відносного значення в прикметниках виступають ад’єктивні суфікси –ов-/-ев-, -н- і –ан-/-ян-, хоч у сучасній українській мові визначальною залишається тенденція до сполучуваності суфікса –ов-/-ев- з основами іменників – назв рослин, пор.: абрикос – абрикосовий, акація – акацієвий, барвінок – барвінковий, береза – березовий, берест – берестовий, бузина – бузинний, бузиновий, буряк – бурячний, буряковий, будяк – будяковий, горіх – горіховий, горобина – горобинний, дуб – дубовий, жасмин – жасминний, жасминовий, кедр – кедровий, клен – кленовий, конюшина – конюшинний, конюшиновий, ліщина – ліщиновий, липа – липовий, лопух – лопушаний, лопуховий, любисток – любистків, малина – малинний, малиновий, осика – осиковий, осичаний, смерека – смерековий, сосна – сосновий, спориш – споришевий, полин – полинний, полиновий, полиневий, фіалка – фіалковий, черешня – черешневий, яблуня – яблуневий, мигдаль – мигдальний, мигдалевий, журавлина – журавлинний, м’ята – м’ятний, кипарис – кипарис ний, кипарисовий, троянда – трояндний, трояндовий, пшениця – пшеничний, виноград – виноградний, шовковиця – шовковичний, бавовна – бавовняний, вільха – вільховий, вільшаний, гречка – гречаний, просо – просяний, капуста – капустяний, картопля – картопляний, квасоля – квасоляний, кропива – кропив’яний, очерет – очеретяний та ін.

А на тій могилі хрест березовий, Ой там спочиває стрілець молодий. А на тій могилі хрест березовий, Ой там спочиває стрілець молодий. (Ой поїхав стрілець)

Ой летів черчик буйним вітром, Не чули дівки зозулі літом, А як почули, злякалися Та й под місточок сховалися. Вони ж думали, що місточок, Аж то пшеничний колосочок. (Ой летів черчик буйним вітром)

Він знадвору до комори, а з комори до стодоли, А з стодоли попід стріп, - впав на нього житній сніп. А ще сніпка не зняли, назад ручки зв'язали. Ведуть його через тік: "Тримай добре, щоб не втік!" (Ой зійшлися багачі, взяли гадку гадать)

Бо ми ту не пришли по хліб, по паленку, Але ми ту пришли Ваньови по жену.

Виход, млода, виход з той новой комори, Виношай, виношай вінок барвінковий. (Не будемо їсти, не будемо пити)

Вівсяний хліб, вербові дрова - біда готова. (Приказка)

Привикай, коровко, до житньої соломки. (Приказка)

Характерною семантичною особливістю прикметників, які утворюються від іменників – назв рослин, є те, що їм властивий різний характер ознак за стосунком до предмета. Ознака може формуватися за стосунком між специфічною частиною і цілим, за стосунком між однорідними частинами і цілим, за стосунком між предметом і матеріалом, із якого виготовлено предмет. Це означає, що ці прикметники можуть виражати словотвірні значення «такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому (сосновий стовбур, кленовий лист, дубова кора, яблуневий пень, пшеничний колос, огіркові пуп’янки, полиновий запах, фіалковий цвіт).ї

Ой вирву, я вирву кленовий листочок, Прикрию, прикрию милого слідочок.

Щоб по тих слідочках люди не ходили. Щоб мого милого інші не любили. (Сива зозуленько)

«Такий, що складається з рослин, які називає твірний іменник» (вишневий сад, сосновий бір, кленовий гай, яблуневий сад, малинова гущавина, полинові крутосхили, шипшинові кущі).

Ой піду ж я собі та й у ліс дубовий, Та й я собі знайду горішок лісковий. (Ой піду ж я собі та й у ліс дубовий)

«Зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник» (соснові, кленові, дубові мости, дубове цебро, кленова лопата, вербові човни, ліщинове вудлище, лляна скатертина, липовий мед, очеретяне віниччя, житній хліб).

А на тій могилі терновий вінець, Ой там спочиває молодий стрілець. А на тій могилі терновий вінець, Ой там спочиває молодий стрілець.

Переважне вживання прикметників, мотивованих іменниками – назвами рослин, у значенні «зроблений, виготовлений із названого твірним іменником», а також у близьких до нього інших можливих значеннях послугувало підставою для зарахування їх до підгрупи матеріально-речовинних прикметників.

Серед суфіксів відносних прикметників функціонально взаємодіють суфікси –н- та –ов-/-ев-, зрідка –ов- та –ан-, пор.: бузина – бузинний, бузиновий; горобина – горобинний, горобиновий; жасмин – жасминний, жасминовий; кипарис – кипарисний, кипарисовий; кмин – кминний, кминовий; конюшина – конюшинний, конюшиновий; малина – малинний, малиновий; ожина – ожинний, ожиновий; полин – полинний, полиновий, полиневий; троянда – трояндний, трояндовий; лопух – лопуховий, лопушаний; осика – осиковий, осичаний; вільха – вільховий, вільшаний та ін. Ці спільнокореневі деривати формують глибину місця, або позиції, в межах синонімічних словотвірних значень «такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому», «зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник».

Потрібно зауважити, що дослідники іноді розмежовують словотвірні значення, які передають прикметники із суфіксами –ов-/-ев- та –н-. За спостереженнями Г.Х. Щерба тюк, деривати на –ов-(-ий) частіше вживаються зі значенням «зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник», а співвідносні з ними прикметники на –н-(-ий) мають значення «такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому». Проте, на її думку, не можна стверджувати, що таке розмежування в значеннях властиве всім прикметниковим парам цього типу, бо нерідко прикметники на –н-(-ий) вживаються зі значення «виготовлений із чогось» (6).

Специфіку ад’єктивної зони становить і те, що ад’єктиви, мотивовані назвами рослин, можуть набувати виразних семантичних ознак якісних прикметників. Вони посідають у типовій словотвірній парадигмі семантичну позицію «такого кольору, як квіти або плоди рослини, що називає твірний іменник», представлену дериватами з формантами –ов-/-ев- та –н-. Продуктивнішим словотворчим засобом вираження цього словотвірного значення є суфікс –ов-/-ев-, пор.: абрикосовий, барвінковий, бузиновий, бузковий, буряковий, вишневий, волошковий, гороховий, лимонний, малиновий, мигдалевий, сливовий, пшеничний, фіалковий та ін.

Ой там, на горі, Січ іде, Гей, малиновий стяг несе,

Гей, малиновий, наше славне товариство, Гей, марширує, раз, два, три! (Сива зозуленько)

За рідний край, за край святий Ви віддали вік молодий, Ви віддали юнацькі сни, Вишневий світ життя весни. (Спіть, хлопці, спіть)

Ще однією особливістю, яка вирізняє групу прикметників, мотивованих іменниками – назвами рослин, з-поміж інших прикметників, є вживання їх у переносному значенні, що виявляється в умовах контексту. Г.Х. Щербатюк, зокрема, зазначила, що відносні прикметники цієї групи в переносному значенні набувають виразного якісного забарвлення (6).

Як бачимо, похідні прикметники, мотивовані іменниками – назвами рослин, є здебільшого багатозначними. Потрібно зазначити, що вони утворюються як від однозначних, так і від багатозначних іменників не обов’язково випливає семантична одноплановість відповідних прикметникових похідних (5). Крім того, відіменникові прикметники виявляють послідовніше регулярність порівняно з де субстантивними іменниками типової словотвірної парадигми найменувань рослин у здатності передавати полісемію мотивувального іменника. Така особливість свідчить про ширші можливості цієї частини мови. Щодо засвоєння первинних і вторинних, прямих і переносних значень твірних іменників, то й тут згадані прикметники не мають особливих обмежень. Так, наприклад, спостерігаємо активне утворення прикметників від вторинних лексико-семантичних варіантів іменників горошок, лопух, дуб та ін. унаслідок метафоричного перенесення на основі подібності за якоюсь іншою ознакою, пор.: горошковий – який має форму гороху; з круглими цяточками у вигляді гороху; дубовий – сильний, міцний, дужий; грубий, незграбний, нескладний; лопухуватий – схожий на лопух.

Отже, актуалізацію того чи того значення в дериватах, що входять до складу типової словотвірної парадигми іменників – назв рослин, регулюють особливості їхньої лексичної семантики, яка відображає специфіку позначуваних ними предметів рослинного світу.

Рослини в усній народній творчості


Роль рослин у житті народу, їх символіка

В українській міфології та обрядах визначне місце належить рослинам, зокрема – травам. Вони несли символічний зміст і розкривали світосприйняття тогочасного народу України. Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя. Вагомими символами стали на Україні калина, барвінок, васильки, вишня, євшан-зілля, жито, зілля, квіти, мак, тополя, яблуня та ін. Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками (підсніжник, пролісок), вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики." Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.

Гой на небі три зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несе нитку шовку, Третя несе барвіночок Молодому на віночок.

- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях. Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П. Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні.

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.

Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.

Бузина - кущ-тотем, символ нечистого, пов'язаного з чортом, місця, що має велику магічну силу впливу переважно негативного характеру. «Бузина - диявольське творіння: її посадив чорт і тепер постійно сидить під нею, а тому її ніколи не викопують із корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости, де б вона не була. Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч: це місце - схованка чорта. Це місце нещасливе: як поставити хату, то господарі або діти будуть слабувати і мерти, а як на худобу, то худоба буде здихати і не буде вестися. Як є бузина в городі або на полі і не можна її позбутися, то треба помастити сапу свяченим салом і висапати. Ні викопувати, ні викидати бузину не можна, бо зведе руки й ноги. Під бузиною не можна сідати чи лежати, бо може скрутити цю Людину» (7). За народними уявленнями, бузина може приймати на себе людські хвороби, а тому до бузини ставилися з повагою, молилися: «Бузино! Послав мене Дажбог до тебе, аби ти взяла на себе мою недугу» (8).

Васильки («зільє Василья») - символ святості, чистоти, привітності та чемності; хлоп'ячої краси й добра. Васильки - запашна лікувальна трава із синіми квіточками, сильним стійким запахом. Колись на Україні селяни розводили їх побіля своїх осель. Васильки мали широке ритуальне застосування: їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (1 серпня), Спаса (6 серпня). На Трійцю із васильків плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов'язана із легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку на Україні назвали «васильки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою келію». «Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну» (9). Васильки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих; з них робили купіль для дітей при хворобах. У фольклорі, літературі васильки символізують святість, чистоту, красу коханої:

Та вроди, Боже, троє зіллячок: Перше зіллячко барвіночок, Друге зіллячко любисточок, Третє зіллячко васильочок.

Верба - символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини. Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість. Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. «Верба, - вказував О.П. Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу». О.А. Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба - Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту... Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії (10). Чому ж саме верба - одне з найшанованіших дерев на Україні? Вважається, що це зумовлено світлоглядом, особливостями трудової діяльності, національною психологією наших пращурів. Діти Матері-природи, тонкі поетичні натури, вони обожнювали кожну травинку, птахів, звірину. Особливо радісним після важкої суворої зими-холоднечі було пробудження природи, приліт вісників весни: журавлів, ластівок - священних птахів. А яке дерево розквітало першим? Саме верба. Пухнасті, як молоді курчатка, котики з блискучо-білявим (чи золотавим) усміхом випромінювали тепло, ласку, запах весни. «Зацвіла верба - прийшла весна,» - казали у народі. Подекуди ще лежав сніг, було холодно - а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізне божество Зими. На честь цього дерева - вісника весни - сільська молодь влаштовувала спеціальне свято. «Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, - пише В.Скуратівський, - дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:

Ой вербо, вербо, вербице!

Час тобі, вербице, розвиться!

Взявшись за руки, водили хороводи... Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою» (11). Іще однією причиною шанування верби була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води. А це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Отже, воно ніби тримало постійний зв'язок із божеством життєдайної вологи. Криниці, священні для українців місця, копали біля верби.

Де срібліє вербиця, там здорова водиця.

Люди помітили, що верба - чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, «вербового духу», що його утворюють смолисті речовини. Отже, здатність робити святу воду «живою», цілющою також спричинили пошануванню цього дерева. Культ верби був зумовлений особливостями її деревини. Віддавна наші пісенні пращури помітили, що саме верба - дзвінка та голосиста. А отже, жива, добра. Із верби робили чудові кобзи, бандури. І оживало священне дерево, возвеличуючи гордий дух українця, його волелюбність. Саме це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. Поліщуки огороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят - цвіту роду українського - робили із верби, дуба, бо саме ці породи дерев сприяли росту, здоров'ю, силі. Отже, сакральні човни, колиски, кобзи, криниці, весняні обрядодії пов'язувалися у свідомості з вербою. Все це і зумовило сакральну символіку. У християнстві верба - прокляте дерево, бо, за міфами, із неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп'яття Ісуса Христа. Існувало народне свято - Вербна неділя (за тиждень перед Великоднем). Свячені вербові віти зберігали як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров'я, силу, багатство:

Будь багат, як земля, І будь плодний, як лоза!

Для українського народу верба - це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця. Як нескорений Великий Кобзар, що, перебуваючи в Орській фортеці, виходив серед пустелі вербове деревце. Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням:

Летіла зозуля, кувала, Щось вона вербиці казала Пора тобі, вербице, розвиться, Пора тобі, хлопчино, жениться.

Безплідним жінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. Отже, верба - символ запліднення.

Вишня – символ України, рідної землі; символ світового дерева, життя; матері; дівчини-нареченої. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. «У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік» (10). На думку Г. Лозко, назву «вишня» слід вважати прикметником жіночого роду, від форми «вишній», тобто «божественний». Отже, вишня - це «божественне дерево», присвячене Сварогу (12). Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто «вишнім» сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова «вишня», зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя. По-перше, слово «вишня» - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як «вишник», «вишника». Водночас слово «вись» (висота) (світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба) мало аналогічні форми - «вишник», тобто «вищий», «старший», «вишок» - вершина, шпиль. Словник Б.Грінченка фіксує форму «вишній», тобто «верховний», а отже «небесний», «божественний». Водночас у Словнику вміщено фразу «Господи вишній, чи я в тебе лишній?», яку можна зіставити із фольклорним виразом «Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня…» Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо «світ» - це «свят». За даними М. Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір. Споконвіку священні речі українців - білі (хата, вишиванка, хустина, рушник). Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України. Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників.

Дуб - символ Перуна, Сонця та ін. богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості. У християнстві дуб (як і кедр) був символом гордості і пихатості. Під дубом став царем Авімелах; Яків закопував чужих богів теж під цим деревом. Емблема Христа - дуб, за деякими версіями із нього ж був зроблений хрест-розп'яття. Вінок із дубового листя символізував силу, міць, гідність.

Слово дуб дуже давнє. Спочатку воно мало значення «будь-яке дерево», «дерево взагалі», тобто «ліс». Це слово передавало значення «чогось цілісного, що не роздроблюється на частини..., чуже, нескорене, якому, між іншим, «слід приносити жертву» (13). Тобто дуб символізував щось монолітне, безмежне,сильне. Слов'яни-язичники вважали дубові гаї житлами богів, тому вшановували їх, категорично забороняли вирубувати. Дубам в жертву приносили биків, кабанів, півнів, хліб та ін. До речі, хліб, півень символізували Сонце. А, отже, дуб був сакральним знаком не лише Перуна, а й Сонця. У капищах перед ідолами горів невгасний вогонь, символіка якого переплітається із Сонцем. Мовознавці підрахували, що лише в «Словнику російських народних говорів» міститься майже двісті слів, які утворені від кореня - дуб-. Обожнення дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже 2 тисячі років. За стародавніми язичницькими легендами у вирії-сонмищі богів і душ - росло першодерево світу - прадуб з молодильними яблуками безсмертя (Плачинда С.). На Україні дуб особливо цінувався за міцну деревину, з якої робили житло, мости, домашнє начиння. Існував добрий звичай -

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: