Xreferat.com » Топики по английскому языку » Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості

Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості

на відзнаку народження хлопчика садити молоденький дубок. На Зелену неділю колись на Київщині готували ігровий сухий дуб. Це була висока жердина із колесом, уквітчана травами, стрічками. Люди виконували обрядові пісні, закликаючи весну, живильний дощ та ін. У фольклорі образ дуба персоніфікує міцного, дужого, красивого парубка-козака (Парубочки як дубочки).

О. Воропай описує обрядодію-гру «Горю – дуб», у якій один із учасників - дівчина, інший - хлопець. Причому він є отим «дубком-козаком», що горить від кохання до милої. Аналогічні символи переповнюють українські пісні:

Ой у полі дуб зелений, Під тим дубом вишня; А там козак конем грає, Щоб дівчина вийшла.

Євшан-зілля (полин) - символ пам'яті; рідної землі, Батьківщини; своєрідний пароль українців. Євшан-зілля - степова запашна рослина з червоним або пурпуровим цвітом. У Біблії слово «полин» нерідко поєднується зі словом «яд». Грішники часто зазнають кари Господньої саме полином. В українському фольклорі полин - надійний оберіг від русалок, іншої нечисті. За віруваннями, на Русалчин великдень мавка, перестрівши людину, питала: «Полин чи петрушка?». Якщо та показувала полин, русалка миттю зникала. У фольклорі полин виступає, як правило, символом нещасливого, безталанного життя

Лучче мені, мати, Гіркий полин їсти, Аніж мені, мати, Із нелюбом сісти.

"Чи волів би, сину, гіркий полин їсти, Чи волів би, сину, на коника сісти?"

"Полину наїмся - водиці нап'юся, З вороного коня упаду - заб'юся. (Летіли орли з далекого краю)

Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців. Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази. Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., «жила» (вена) - по ній тече кров, що дарує життя. «Жило» (житло) - місце проживання людини. «Жиръ» (жир) - у давнину це слово означало їжу взагалі. «Животное» - тварина. І, звичайно, «жито» - хліб, плід, колос. «Жиця» (волосяна нитка) - символічна носійка життя. «Животъ» - (живий) про органічні форми життя, земне існування.

Калина є одним з найважливіших символів нашої країни і однією з найуживаніших рослин в усній народній творчості. Калина - символ давній, багатозначний. Первісно калина символізувала вогонь, сонце, світло, згодом набула й інших ознак, стала символом краси, здоров’я, жінки, дівочої цноти (дівоцтва), кохання, повноти й гармонії життя, материнства, плодючості, роду, крові, печалі тощо. Пізніше з образом калини почали пов’язувати такі категорії, як пам’ять, рідний край, Батьківщину, Україну, вірність, нескореність, навіть протест, пролиту козацьку кров. Просто й невимушено змальовується в народній пісні такий образ-паралелізм:

Ой під калиною трава зеленая, Там стоїть дівчина та й зарученая. Або: Ой ти, дівчино, червона калино, Як мені на тебе дивитися мило.

Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; матери нства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини - нема України», - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Вважається, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди... Етимологія слова «калина» пов'язана із поняттям вогню, води - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!» Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» («А дівчина, як калина, личком рум'яная...»). Символізувала вона і вірне, довічне кохання («Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько»). Ламати калину - означало виходити заміж, любити. «Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України» (14). У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина:

А ми тую червону калину Та й підіймемо. А ми нашу славну Україну Та й розвеселимо!...

Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ «калинового мосту». «Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість (ширше: народження і смерть). Перший берег вже за спиною (на ... мості), попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає» (15). Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. «Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з «тамтим світом», що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя» (16). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять. Ще в ХІХ сторіччі про калину як символ у своїх наукових працях подали чимало інформації основоположники вивчення народнопоетичної символіки Микола Костомаров та Олександр Потебня. У монографії «Історичне значення української народної пісенної творчості» (1843) Микола Костомаров вважав калину «символом жіночості в широкому значенні. Все духовне життя жінки - її дівоцтво, цнота, любов, заміжжя, радощі гіркоти, родинні чуття - усе відображене в калині. Калина уявляється такою, що чує, бачить, думає і говорить». Олександр Потебня в магістерській дисертації «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» (1860) писав: «Калина - символ дівоцтва, краси і любові: епітети калини - ясна, красна, жарка, червона так рішуче відносить це слово до поняття вогню, що нема можливості сумніватися в тому, що воно має спільне походження з калити, розкаляти». У калині все символічне: червоні ягоди (ґроно), білий цвіт, зелене листя, загальний образ куща в лузі, біля хати. Усна народна творчість рясніє багатьма зразками про калину, образами калини у великих творах. Це й загадки, прислів’я та приказки, порівняння, казки, легенди, пісні епічні (найхарактерніший жанр - балади), ліричні (обрядові: веснянки, жниварські, весільні; необрядові: про кохання, сімейне життя; соціально-побутові: козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські, стрілецькі), жартівливі та сатиричні. Наведу кілька прикладів. Загадки: «Стоїть півень над водою, трясе червоною бородою», «Сидить півень на яворі, спустив крила кривавії», «Серед ліса-ліса червоне плаття висить», «За лісом, за пралісом червоні чоботи висять», «І не дівка, а червоні стрічки носить». Народні прислів’я, приказки, порівняння: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте», «цвіте, як калина», «пишна, як калина», «дівчина, як калина в лузі», «дівчина, як червона калина», «дівка, як калинова квітка». Колись існував обряд «Похід по калину», коли незаміжні дівчата йшли в луг чи в калиновий гай ламати калину, складати в пучечки, що символізувало готовність до видання. Мати бажала дочці: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!» Зверталася й до калини: «А ти, калино, будь гожою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на дорбо нашому двору». Із цим побажанням перегукується весільна пісня, в якій дочка матері запитує:

- Ой чи буду я, мамо, такая, Як калинонька цяя? Мати відповідає: - Ой будеш, доню, будеш, Як коло мене будеш, А як підеш від мене, Спаде красонька з тебе.

За легендою, в часи нападів Батия на наші землі дівчина-українка завела ординців у непролазні хащі, де вороги й загинули. Хан Батий звелів відтяти мужній провідниці голову. На тому місці, де струменіла кров, виростала калина: кожна крапля - кущ. Дослідник національної символіки Олексій Братко-Кутинський відзначав: «Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові… Єдинокровність, однак, пов’язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв’язку між людністю України». Чи не найпопулярнішою піснею про калину стала стрілецька «Ой у лузі червона калина похилилася» з приспівом-закликом: «А ми тую червону калину підіймемо, /А ми нашу славну Україну /Гей, гей, розвеселимо!» Калина - символ українського родоводу:

У полі калина, у полі червона Хорошенько цвіте. Ой роде наш красний, Роде наш прекрасний, Не цураймося, признаваймося, Бо багацько нас є!

Василь Скуратівський поділився спогадом: «Пригадується сумна сцена в Спілці письменників. Ми біля труни Григора Тютюнника, що став жертвою комуністичного свавілля. Тіло оповивали пучки барвінку й калини. До свого давнього друга підійшла й Ліна Костенко, непоспіхом поклала калину, а одне з грон кинула долі й розчавила каблуком. Для багатьох цей жест був незрозумілим. Але народна традиція ув’язує це з виявом протесту. А воднораз - це й свідчення спорідненої та незрадливої незгасної пам’яті». В українській літературі фольклорний образ калини зазнав різноманітних трансформацій, переосмислень. Мабуть, немає жодного поета в Україні, кого б не хвилював цей диво-кущ, що фактично став національним символом: Т. Шевченко («Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина»), І. Франко («Червона калино, чого в лузі гнешся?»), Леся Українка («Калина так хизується красою»), П. Тичина, М. Рильський, М. Зеров, В. Стус, І. Драч… Калину використовували не лише в обрядах, а й під час лікування. Відомі її цілющі властивості для нормалізації кровотворення, від кашлю тощо. Улюблениця народу, калина не втратила свого традиційного символічного значення, проте обрядові акценти в останнє сторіччя доповнено яскравими патріотичними мотивами.

Лілія (біла) - символ цноти, чистоти, непорочної краси; у Біблії лілія - емблема краси таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні; ознака витонченого смаку, розкоші, вишуканості; багатства; надії на достаток; благовоління; поваги. Водночас вона - символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви. За народним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут під впливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців та людей, що загинули насильницькою смертю. Якщо вона виростає на могилі вбитого, - це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника - то прощення й спокутування ним гріхів.

Липа - уособлення жіночої грації, краси, щастя. На Україні вважали, що липі Господь надав силу відвертати прокляття, які вона приймає «на себе». Тому нібито на ній так багато наростів.

Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові (у християнстві); надійного оберега від нечисті. Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели (17). У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові. На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина. "Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту".

В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини (гарна дівка, як маківка; дівчина, як маків цвіт; як маківочка; як мак процвітає (про людину у повній силі і красі).

Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: "маку наївся" - очманів; "на мак розбити" - вщент; "маком сісти" - загинути. Окрім того, мак - видюк (польовий) був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві. Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком (сей світ, як маків цвіт; збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку) (18). За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок, скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка «Мак». Окрім того, мак символізував світанкову зорю ("Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти"), швидкоплинність людського життя ("Пройшов мій вік, як маків цвіт"). Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою ("Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку").

За ним, за ним заплакала отецкая дочка- Забриніла, зашуміла, якби маківочка.

"Ой вернися, мій миленький, із Польщі додому". "Не вернуся, дівчинонько, гордила ти мною. (Оріхове сіделечко)

Як прибіжиш під батьків двір, То стань, коню, як маків цвіт. Батько вийде - розсідлає, Мати вийде - розпитає: - Ой коню мій білогривий, А де ж, коню, твій пан милий? - Не плач, нене, не журися, Бо вже ж твій син оженився. (Ой у полі вогонь горить)

За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його «всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху».

Рута-м'ята - символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Зустрічається у сполученні зі словами м'ята (рута-м'ята), яра (молода), зелена, сувора та ін. Вінок із рути означав дівування. Зів'яла рута - символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гірке життя. В українській літературі образ рути набрав дещо іншого символічного звучання. Мальва - символ найдорожчого - любові до рідної землі, до свого народу. «Не було села, а в ньому хати, - пише В. Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила!» (11). Конвалія - символ дівочої чистоти, скромності; весни. У християнстві - емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа. В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність. За даними професора С. Килимника, у XVIII - XIX ст. існували й інші ботанічні символи: шальвія – «образ туги», бузок – «емблема втіхи молодого родинного життя», материнка – «емблема материнської любові та здоров'я дітей»; чебрець – (Богородична трава) – «спокій родини та здоров'я дітей»; півонії – «розквіт дівочої краси, зрілості»; братки польові – «символ убереження від кохання близьких по крові»; розмай-вітер – «символ забуття, безнадії, розлуки». Сосна - символ життєвої сили, плодючості, самотності; сили характеру, безсмертя.

Тополя - символ дерева життя; символ добра і зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни. За даними С. Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ. На Україні тополя - канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі:

Ненько моя, зоре,

Зелена тополе,

Породила на світ білий на велике горе

Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки:

Тонкая, високая тополя:

Чорнявая дівчина - то моя.

Тонкую, високою зрубаю:

Чорнявую дівчину кохаю

Троянда - символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті; плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві - символ раю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання. Спочатку у християнському мистецтві троянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вона стає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. За легендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих і червоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних - страждання, а із жовтих - славу. Червона троянда стала символом крові Христа, що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини: кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяття Магдалини. В українській традиції троянда - символ краси, кохання.

Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи та мистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу; поєднання духовного і сущого, божественного і земного; діянь людського розуму і фізичної праці; краси людського життя. Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці на благо людей (19). На думку В.М. Борщевського, троянди й виноград символізують духовно багате, красиве життя народу. Троянди й виноград належать до найдревніших культур на землі. Люди здавна поклонялися красі, витонченості троянди та корисності, плодючості, жертовності винограду. Смик Г. у статті «Біблійні рослини» пише: «Щонайбільшої шани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт - вино! Саме виноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільне місце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, працелюбства, благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад 115 разів. Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо із нього роблять вино, зокрема, вино кольору крові. Йому відводиться символічне значення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронами винограду». Троянда у світовій культурі є символом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значення мають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди - символи печалі і любові, голуба троянда - символ нездійсненного, неможливого, золота - символ абсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 (сім напрямків простору, сім днів тижня, сім чудес), а троянда, що має 8 пелюсток, символізує відродження (20). Поєднання духовного і сущого, божественного і земного діянь людського розуму, духу і фізичної праці містить у собі образ троянди й винограду у людському суспільстві.

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому. За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.

Яблуко (яблуня) - символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшення матеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнання добра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'я народу; батьківщини, Батьківщини. Шанованим у християн є яблучний Спас 19 серпня у православних, 6 серпня - у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону. Відомий міфолог, фольклорист О. Афанасьєв писав: «Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міць та здоров'я; мертвому - життя, потворність перетворюють на красу; безсилля - у богатирську силу...» Явір - символ козака, парубка, здоров'я та сили; молодості, віку людини взагалі, вічної пам'яті; дитинства. Ясен - на Україні був символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясена - чекай нападу. У фольклорі ясен символізував також скромність, пісенну душу. Образи бур'янів у Біблії використовуються для алегоричного відображення негативних якостей людини, переважно безгосподарності; кропива - символ ледачкуватості господаря; терня - емблема, вінець безгосподарності; полин - нечесності, людських пороків, а купина символізує нетлінність Матері Божої.

Густі зарості кропиви - символ безгосподарності, ледачкуватості господаря. "Я проходив край поля людини лінивої та край виноградника недоумкуватого, - і ось все воно позаростало терням, кропивою покрита поверхня його...".

Парубоцька краса - Кропива зелена. Парубоцька краса В калюжі випрана, На хмарі сутана, На призьбі скачана, У яму схована. (А в кривому танці)

Важко сказати, які рослини мають на увазі, вживаючи в Біблії термін терня. Але, безсумнівно, це бур'яни, що символізують вінець безгосподарності і запустіння. У Книзі приповістей Соломонових для характеристики поля ледачої людини використовують вислів "Все воно позаростало терням". Лукавим людям не минути опустошіння: "Тернина й пастки на дорозі лукавого, а хто стереже свою душу, відійде далеко від них"..

Я тебе любила, як з горіха зерня, Ой а ти мя обходив, як колюче терня.

Як колючей терня, як колючи ґлоґи, Ой юж з тобом не підут бівше мої ноги. (Я тебе любила)

Очерет - символ слабкості, ламкості, непостійності. "Тепер ще ти надієшся собі опертися на оту поламану очеретину, на Єгипет, що, коли хто спирається на неї, то вона входить у долоню йому і продірявлює". Так підкреслюється безсилля фараона. Вислів "надломлена очеретина" вживається для означення слабкості віри, надломленості характеру. У давнину очерет використовували як перо для писання, як міру довжини.

Очерет тріщить, І вода плющить, А кум до куми Судака тащить. А кум до куми Судака тащить.

У книзі "Библейская энциклопедия" купиною називають терновий кущ, який був біля м.Хорива, горів, але не згорав. У ньому з'явився Мойсеєві Ангел Господній. Кущ, що горить і не згорає, прообразував Матір Божу, яка була нетлінною і за втіленням, і за народженням від неї Сина Божого. На думку тлумачів Св. Писання, описаний терновий кущ належав до одного з видів мімоз чи акацій, а в ботаніці купина - лісова трав'яниста рослина з білими квітами, схожа на конвалію.

Люди знали, коли процес збирати рослини, щоб мати від них найбільше користі і якомога менше завдавати шкоди природі. Масове збирання трав здійснювалося лише один раз на рік: на Поліссі – на Івана Купала, на Поділлі, Подніпров'ї та Лівобережжі – на Симона Зілота – покровителя рослин, який, за народним уявленням, надавав їм цілющої сили. Слов'яни відносилися до рослин як до живих істот. В українського народу існувало повір'я, згідно з яким “дерева відчувають біль, коли їх рубати”.

Як зазначає Д.Зеленін, у слов'ян рубати дерева, які вільно росли в природі, вважалося більшим гріхом, ніж зрубати дерево, посаджене людиною. Ця традиція сприяла практичній природоохоронній діяльності – насаджуванні дерев (зрубав одне дерево – посади троє, посадив дерево – себе прославив, посадив сад – рід прославив).

Народний календар ґрунтувався на багатовікових астрономічних та фенологічних спостереженнях за природою конкретної місцевості і враховував усю сукупність космічних факторів та місцевих ландшафтно-кліматичних умов. Ці спостереження відображені в народних прикметах, які переконують нас в тому, що український народ добре розумів існуючі в природі взаємозв'язки (сильніше пахне жовта акація і бузок – буде дощ, вільха розпускається раніше берези – на дощове літо).

Народні прикмети погоди, урожайності сьогодні розглядаються як неоцінима скарбниця мудрості і досвіду. Рослини і тварини, птахи і комахи, небо і вітер підказували тому, хто вмів читати книгу природи, якою буде погода. (Якщо на початку лютого година, то і весну чекати ранню, у березні грім – ознака родючості).

Етнографи зазначають, що гуманістично-екологічна традиція українського етносу найчастіше відображена в українському фольклорі. Головними засобами виховання позитивного ставлення дітей та молоді до природи є такі жанри усної народної творчості: прислів'я та приказки, казки, загадки, легенди, пісні.

Найдавнішими є балади, в яких розкривається поетичний світогляд нашого народу, його міфологічні уявлення, світ його фантазії і розуміння природи. Найпоширенішим мотивом у таких баладах с перетворення людини на рослину, тварину, птаха. Так у відомій баладі " Трой - зілля" розповідається про те, що з посіченого ворогами Івася повинно забитих сиріт виросло трояке зілля.

Що перше зіллячко - тож василечки, А друге зіллячко - тож барвіночок, А трете зілля - то ж любисточок ...

Цей же мотив (перетворення дівчини в тополю) зустрічається і в відомій народній баладі "Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси", яку відносять до соціально-побутових балад, адже в її основі лежить моральний конфлікт між свекрухою і невісткою, яку та незлюбила і закляла так, що дівчина перетворилась в тополю.

Багато свят теж пов’язані з рослинами. Наприклад, є в купальському святі два дива – купальське деревце (Купайлиця або Марена) і квітка папороті, яка цвіте тільки у купальську ніч. Деревце – вишневу, соснову чи вербову гілку, вбрану квітами, черешнями чи вишнями, свічками можна ще подекуди побачити, а от цвіт папороті побачити щастить одиницям, бо цвіте ця чарівна квітка одну тільки мить. Хто зірве – той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів. В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: