Математичнi моделi iнфляцii /Укр./
З рівнянь (2.1.4) — (2.1.6) та (2.1.10) — (2.1.13) маємо
|
|
(2.1.14) |
|
|
(2.1.15) |
![]() |
(2.1.16) |
де


Точні траекторії зміни змінних
визначаються початковими значеннями цих змінних і системою рівнянь (2.1.4) — (2.1.6) та (2.1.10) — (2.1.13), а наближені траекторії – тими ж початковими значеннями і системою лінійних рівнянь, які включають (2.1.14), (2.1.15) та
![]() |
(2.1.17) |
Характеристичними коренями матриці коефіцієнтів останньої системи є корені рівняння
|
|
(2.1.18) |
де


Зауважимо, що
,
, і при умові, що
частинна похідна
. Отже, хоч політика задана рівнянням (2.1.1) не впливає на рівноважну траекторію зайнятості (на відміну від політики, що передбачає постійну пропозицію грошей), вона може справляти стабілізуючу дію.
Припустимо, наприклад, що
;
;
;
;
;
;
;
;
.При цих умовах і при
корені рівняння (2.1.18) рівні
;
, а при
ці корені рівні
;
;
. Тобто у даному випадку вплив грошової політики приводить до поступової ліквідації ціклу і більш швидкої збіжності до довгострокового тренду.
Розглянемо тепер політику, яка визначається рівнянням
![]() |
(2.1.19) |
З цього рівняння випливає, що при оптимальному рівні зайнятості пропозиція грошей постійна. В протилежному випадку пропорційний темп росту пропозиції грошей, є зростаючою функцією пропорціонального перевищення
над
. Тепер модель описується рівняннями (1.1), (1.9) та (2.1.19).
З (1.7), (1.8) та (1.12) маємо
![]() |
(2.1.20) |
що у сукупності з (1.4) та (1.5) дає
(2.1.21) |
Далі, з (1.4) та (1.19) маємо
![]() |
(2.1.22) |
що разом з (2.1.5) дає
![]() |
(2.1.23) |
Траекторії зміни
та
визначаються початковими значеннями змінних та системою рівнянь, що включає (2.1.6), (2.1.21) та (2.1.23). (Власні траекторії
та
можна отримати, використовуючи (2.1.5) та (2.1.22).) Частинний розв’язок системи має вигляд
![]() |
(2.1.24) |
|
|
(2.1.25) |
|
|
(2.1.26) |
де
![]() |
(2.1.27) |
![]() |
(2.1.28) |
![]() |
(2.1.29) |
P (1.4), (2.1.25), (2.1.26), (2.1.28) та (2.1.29) випливає, що рівноважна траекторі росту зайнятості визначається рівнянням
|
|
(2.1.30) |
де
Крім того маємо
![]() |
(2.1.31) |
Зміст (2.1.31) полягає в тому, що рівноважний пропорційний рівень зайнятості
, при політиці, заданій рівнянням (2.1.19) є зваженим середнім геометричним оптимального пропорційного рівня зайнятості
та рівноважного пропорційного рівня зайнятості при умові постійної пропозиції грошей. [див. (1.28) та (2.1.13)]. Різниця між
та
тим менша, чим більше
і прямує до нуля коли
прямує до нескінченості. таким Чином політика (2.1.19) веде до зменшення, але не усуває повністю відмінності між рівноважним і оптимальним пропорційними рівнями зайнатості. В цьому відношенні вона більш ефективна, ніж політика (2.1.1), хоча і її не можна вважати цілко задовільною.
Слід зауважити, що при політиці (2.1.12) пропозиція грошей продовжує змінюватись, поки рівень зайнятості не досягає оптимуму. Тому, досить несподівано, що ця політика, не забазпечує рівності
. Це пояснюється тим, що у встановленому стані системи ставка заробітної плати змінюється зі швидкістю, яка цілком компенсує вплив на пропорційний рівень зайнятості зміни пропозиції грошей. Пропорційні темпи росту ставки заробітної плати та пропозиції грошей в усталеному стані системи легко отримати з рівняння (2.1.5), (2.1.19), (2.1.25) та (2.1.30). Вони визначаються виразами
![]() |
(2.1.32) |
![]() |
(2.1.33) |
З (2.1.6), (2.1.21), (2.1.23) та (2.1.27) — (2.1.29) маємо
|
|
(2.1.34) |
|
|
(2.1.35) |
![]() |
(2.1.36) |
де


Точні траекторії
визначаються початковими значенням цих величін та рівняннями (2.1.32) — (2.1.33), а наближені — тими ж початковими значеннями та системою лінійних рівнянь (2.1.34), (2.1.35) та
![]() |
(2.1.37) |
Характеристичними коренями матриці коефіцієнтів останньої системи є корені рівняння
|
|
(2.1.18) |
де


Зауважимо, що
не залежить від
і що навіть при умові, коли
, похідна
може бути від’ємною. Цей результат демонструє, що політика (2.1.19) менш ефективна з точки зору стабілізації системи, ніж політика (2.1.1).
Припустимо, наприклад, що
;
;
;
;
;
;
;
;
.При цих умовах і при
корені рівняння (2.1.18) рівні
;
, а при
ці корені рівні
;
. Тобто у даному випадку грошова політика не справляє особливого демпфуючого впливу на циклічний характер розвитку економіки. Її основний ефект полягає в зменшенні різниці між рівноважним та оптимальним пропорційними рівнями зайнятості та в зменшенні тривалості періода циклу.
Розглянемо тепер політику, яка визначається рівнянням
![]() |
(2.1.19) |
З цього рівняння випливає, що пропорційний темп росту пропозиції грошей зменшується, залишається постійним або зростає, в залежності від того, більший, рівний або менший оптимального фактичний рівень зайнятості. Вцьому випадку модельописується рівняннями (1.1) — (1.9) та (2.1.39).
Введемо нову змінну
, яка визначається співвідношенням
|
|
(2.1.40) |
Тоді з (2.1.5) та (2.1.40) маємо
![]() |
(2.1.41) |
З (1.4), (2.1.29) та (2.1.40) отримаємо
![]() |
(2.1.42) |
Траекторії зміни змінних
та
визначаються початковими значеннями цих змінних та системою рівнянь, що включає (2.1.6), (2.1.21), (2.1.41) та (2.1.42). Ця система має частинний розв’язок:
![]() |
(2.1.43) |
|
|
(2.1.44) |
|
|
(2.1.45) |
|
|
(2.1.46) |
де
![]() |
(2.1.47) |
![]() |
(2.1.48) |
![]() |
(2.1.49) |
![]() |
(2.1.50) |
З (1.4), (2.1.44), (2.1.45), (2.1.48) та (2.1.49) випливає, що рівноважна траекторія росту зайнятості визначається рівнянням
|
|
(6.1.51) |
Таким чином, рівноважна та оптимальна траекторія зайнятості співпадають. В цьому відношенні політика (2.1.39) ефективніша, за політики (2.1.1) та (2.1.19).
З (2.1.6) , (2.1.21), (2.1.41), (2.1.42) та (2.1.47) — (2.1.50) маємо
|
|
(2.1.52) |
|
|
(2.1.53) |
![]() |
(2.1.54) |
|
|
(2.1.55) |
де



Точні траекторії зміни змінних
визначаються початковими значеннями цих змінних і системою рівнянь (2.1.52) — (2.1.55), а наближені траекторії – тими ж початковими значеннями і системою лінійних рівнянь, які включають (2.1.52), (2.1.53), (2.1.55) та
![]() |
(2.1.56) |
Характеристичними коренями матриці коефіцієнтів останньої системи є корені рівняння
|
|
(2.1.57) |
де



Необхідні і достатні умови від’ємності дійсних частин цих коренів задаються
нерівностями:
,




(2.1.21)


















