Особливості перекладу англійських заперечень
Найбільш вживаними префіксами з заперечним значенням є: іl-, іr-, іm-, іn-, -un-, dіs-, mіs-, non-, de-.
1. іn- і його фонетичні варіанти іm-, іl-, іr-, що виникли в результаті регресивної асиміляції з початковим приголосним кореня. Префікс іn- – романського походження; зустрічається, в основному, у складі запозичених слів; надає значення заперечення: іncorrect “неправильный, неверный” – correct “правильный”; improbable "невероятный”, “неправдоподобный" - probable "вероятный, правдоподобный"; illegal "незаконный" - legal "законный". В російській мові відповідає запереченню не.
2. Префікс un- німецького походження; сполучається з іменними й дієслівними основами. Не існує жорстких правил вживання даного префікса, тому ймовірність помилитися з ним істотна, особливо для початківців. В російській мові найчастіше відповідає запереченню не.
Префікс un- є найпродуктивнішим заперечним префіксом і може використовуватися не лише із прикметниками, але й з дієсловами. Наприклад:
Прикметники (дієприкметники): префікс un- часто вживається перед голосними, рідше перед чистим -a: unusual (необычный), unopened (неоткрытый), untidy (неопрятный), unsuccessful (неуспешный).
Іменники: uneasy – uneasiness (неудобство), untidiness (неопрятность).
Дієслова із префіксом un- мають не заперечний, а протилежний зміст: dress – undress (одевать-раздевать), chain – unchain (сковывать-освобождать) [42, с.102].
Префікс dіs- має романське походження. Цей префікс надає утвореним за його допомогою словам значення заперечення: dislike - не любить, або значення протилежної дії: disunite - разъединять, разделять. Майже завжди в російській мові відповідає запереченню не.
Він також вживається з прикметниками, дієсловами (дієприкметниками) та іменниками. Через те, що dіs-, як і деякі інші префікси, може вживатися перед голосними, то випадки його вживання потрібно просто запам'ятати, щоб уникнути плутанини: disagreeable (неприятный), disapproved (неодобренный), disorganized (неорганизованный). Якщо слово починається на невимовної H, то перед нею може вживатися -dіs (dіshonest) [57, с. 12].
Даний префікс може вживатися й перед приголосними: disrespectful (непочтительный).
З іменниками й дієсловами dіs- вживається дуже часто: disfigure (искажать), disjoin (разъединять); dislike (неприязнь), disbalance (дисбаланс).
7. Префікс mіs- можна перекласти, як "неправильний", "помилковий", саме цей зміст даний префікс надає словам.
На відміну від попередніх префіксів mіs- вживається тільки з іменниками, дієсловами та дієприкметниками: misunderstand (неверно понять), misunderstood (неверно понятый), misleading (вводящий в заблуждение).
disbelief (неверие) – misbelief (заблуждение, ересь)
8. Префікс non- вживається не дуже часто. Цей префікс походить безпосередньо від частки no, і може заміняти в деяких випадках інші префікси (зазвичай un-): unprofessional – nonprofessional (непрофессиональный), undurable – nondurable (недолговечный); nonsense (бессмыслица) [30, с.250].
9. antі- – префікс грецького походження; синонім префіксу counter; у російській мові префіксу antі - відповідають префікси противо-, анти-: antitank - противотанковый, antiaircraft - противовоздушный, antifascist - антифашист.
10. de- – префікс романського походження (франц.); оформлює дієслівні й іменні основи; надає значення зворотної дії: decode - расшифровывать; deform - деформировать; або значення руху назад, позбавлення чого-небудь: debar - лишать права адвокатской практики, decolour - обесцвечивать.
Що стосується похідних типу unlіke - не любить, то вони не властиві англійській мові. При дієсловах префікс un-, як і близькі йому префікси dіs-, de-, mіs-, має власно не заперечне, а привативне значення, тобто значення дії, зворотньої (протилежної) дії, вираженому мотивуючим дієсловом, наприклад: to tie - завязывать та to untie -развязывать.
Суфіксація – це спосіб словотвору, при якому нове слово утворюється шляхом приєднання суфікса до основи [30, с.246].
Суфікс – це словотворча морфема, яка йде після кореня й утворює нове слово, яке відноситься до іншої частини мови або до іншого класу. Суфікси є одним з ознак іменника як частини мови. Суфікси іменників англійської мови різноманітні за походженням. Є суфікси, які розглядаються тільки як морфеми, і суфікси, що виникли із самостійних слів; суфікси споконвічні (-hood, -ness, -ful) й запозичені (-ism, –fy, -ment). Поряд із продуктивними суфіксами (-ist, -ee, - ess, -ation), за допомогою яких словниковий склад англійської мови продовжує поповнюватися новими лексичними одиницями, існують непродуктивні (-or, -ard) або малопродуктивні (-ment, -hood), що зустрічаються або в одному або декількох словах, або як морфологічна прикмета іменника.
О.Д. Мешков у своїй книзі "Словотвір сучасної англійської мови" вказує на те, що суфікси можна підрозділити на термінальні й нетермінальні [44, с. 30].
Термінальні суфікси можуть займати тільки кінцеве положення в слові. До них можна віднести суфікси -shіp, -let, -hood, -ness, -al. Але серед термінальних суфіксів немає жодного заперечного афікса. Наприклад: frіendshіp, kіndness, brotherhood.
Нетермінальні суфікси здатні приєднувати після себе інші суфікси, наприклад, reader - readershіp [42, с.87].
У свою чергу П.М. Каращук у своїй книзі "Словотвір в англійській мові" наголошує на підрозділі всіх похідних іменників на утворенні за допомогою агентивних суфіксів (-er, -or) і на ті, що утворенні за допомогою абстрактних суфіксів (-ism, -ship, -dom) [30, с.37].
Посткореневий продуктивний суфікс –less, за допомогою якого можна також виразити заперечення має суто англійське походження. Він вказує на відсутність того, що виражено іменником без цього суфікса. Після цього іменник, стає прикметником: homeless (бездомный), motionless (недвижимый).
Суфікс -free використовується для того, щоб позначити відсутність чи нестачу чого-небудь. Наприклад: fat-free — что-то обезжиренное, також відомі calorie-free – без калорий, cholesterol-free – без холестерина, salt-free – без соли. При перекладі на російську мову зазвичай використовується префікс без [34, c. 247].
Таким чином, заперечні афікси в англійській мові приєднуються лише до іменних основ. Дієслівної ж основи з заперечними афіксами не поєднуються, тому що дієслівне заперечення передається в англійській мові аналітичною формою дієслова з часткою not.
При наявності заперечних афіксів значну більшість становлять префікси. Сполучуваність заперечних афіксів з основами різних частин мови варіюється як від мови до мови, так і в рамках однієї мови. І якщо початкове та похідне слова відносяться до однієї частини мови, то суфікс слугує для розмежування лексико-граматичних классів.
Більшість префіксів російською мовою перекладається за допомогою заперечного префікса не і не викликають труднощів у перекладачів. Заперечні суфікси, яких в англійській мові лише два (-less та –free) при перекладі також не викликають великих труднощів. Суфікс -less відповідає російському заперечному префіксу без: fearless – безстрашный, homeless - бездомный. А заперечний суфікс –free передається російською мовою за допомогою заперечної частки без: calorie-free – без калорий, cholesterol-free – без холестерина
Засоби вираження заперечень на синтаксичному рівні та їх переклад російською мовою
Категорія заперечення має кілька способів вираження і серед них - синтаксичний, коли мовець не користується звичайними лексико-граматичними засобами (типу заперечної частки not, заперечних займенників і прислівників nobody, none, never), а прибігає до субститутів, тобто до заміни частин слів [48].
Одним з ефективних еквівалентів заперечення в діалогічному мовленні є повторення адресатом мови всього висловлення мовця або лише тієї його частини, що викликає його заперечення або негативну реакцію.
Своєрідність вираження заперечення за допомогою повтору полягає в тому, що це значення в ньому імплікується. Таким чином адресат мовлення заперечує співрозмовникові, висловлює своє несхвалення, не погоджується зі слововживанням мовця або просто виражає свою негативну емоційну реакцію [9, c.116].
Заперечне значення повтору часто експліцитно підтримується макроконтекстом. Дистрибуція повтору сприяє конкретизації, більшій категоричності заперечного значення, тут уточнюються емоційні відтінки відповідної репліки, розкриваються причини негативної реакції адресата мовлення або висловлювання мовця.
Пояснення контексту: синів доводить до відчаю корисливість матері - усе в будинку здається в найм.
Elіza. Why, І don't know what you're talkіng about, boy. Іf І hadn't trіed to accumulate a lіttle somethіng, none of you would have had a roof to call your own.
Eugene. A roof to call your own? Good God, І never had a bed to call my own! І never had a room to call my own! [15, c.55].
Элайза. Я понятия не имею о чем ты говоришь. Если бы я не пыталась накопить немного денег, ни у кого из вас не было бы дома, который можно было бы назвать своим.
Юджин. Дома, который можно было бы назвать своим? Бог мой, да у меня никогда не было постели, которую я мог бы назвать своей! Комнаты, которую я мог бы назвать своей! [15, с.55]
При вираженні заперечення за допомогою повтору «a roof to call your own» логічна сторона висловлення відступає на другий план, а домінує емоційна. Негативне значення повтору-незгоди «a roof to call your own» передається в усному мовленні специфічною емоційно-негативною інтонацією.
У системі синтаксичних стилістичних засобів англійської мови є так само прийоми, засновані на тому, що їхня синтаксична форма не відповідає їхньому логічному змісту. Одним з таким прийомів є риторичне запитання.
У вітчизняному й закордонному мовознавстві (Е. Падучева [50], І. Гальперін [21] та ін.) неодноразово зазначалося, що заперечення можна відтворити за допомогою речень питальних за формою, але заперечних за змістом, типу Кому какое дело? Стоит ли нервничать? - у російській, What's the use of іt? - в англійській мові.
Відомо, що питання завжди більш емоційно навантажені, ніж твердження або заперечення. Таким чином, природно, що твердження, яке має питальну форму, стає більш емоційно забарвленим, більш емфатичним, і тому воно повніше розкриває відношення мовця до предмета думки [52, с.62].
У традиційній лінгвістиці питальні речення, які не означають запитання, називаються риторичними питаннями. Вважають, що риторичні питання не містять питання про невідоме, вони самі передають думку, у якій щось заперечується або затверджується; причому, при формально позитивній структурі риторичне питання має значення заперечного судження, і навпаки, при формально заперечному плані вираження в ньому реалізуеться твердження.
На конструктивному рівні питально-заперечні речення можуть не містити ніяких формальних лексико-граматичних сигналів заперечного значення, однак на комунікативному рівні вони ідентифікуються мовцями як заперечні. Значення заперечного повідомлення в них імплікується, підказується ситуацією мови; лінгвістичним засобом вираження цього граматичного значення є специфічна інтонація [41]. Наприклад:
As sound as I can make them. He went quickly on. I'd rather hoped humbly in the footsteps of... but he saw too late he was heading for another mistake.
Of whom, dear boy?
Braque?
It was a mistake. David held his breath [75, c.24].
- Работаю в меру своих способностей. — И поспешно добавил: — Я скорее надеялся бы идти по стопам… — Но тут же понял, опять с опозданием, что делает вторую ошибку.
- По чьим стопам, мой друг?
- Брака?
- Это была уже явная ошибка. У Дэвида перехватило дух [23, с.46].
Риторичні питання найчастіше використовуються в усному різновиді публіцистичного стилю - ораторській мові й у стилях художнього мовлення (особливо поезії).
Часте вживання риторичних питань в ораторській мові пов'язане з тим, що риторичне питання все-таки не втрачає ознак питання. Можна сказати, що в риторичному питанні реалізуються два синтаксичних значення одночасно: значення питання й значення твердження.
Характеристика риторичного питання буде неповної, якщо не сказати кілька слів про інтонацію. Інтонація залежить від змісту висловлювання. Однак інтонація питання безпосередньо залежить від форми речення. Вона підкорюється тим загальним законам інтонаційного оформлення висловлювання, які визначаються типами речень в англійській мові. Тому в риторичному питанні, незважаючи на зміст висловлювання, інтонація залишається питальної, там де форма питання вимагає такої інтонації [37, с.7].
Емфаза – це виокремлення якогось елементу висловлювання. Емфатичні моделі – це конструкції, обороти, поєднанн лексико-граматичних елементів, які природно сприймаються в протиставленні з нейтральними. Вони зовсім не повинні розглядатися як відступ від норми чи її порушення, а як закономірне явище експресивного та емоційного мовлення. Емфатичні моделі можуть не лише підкреслювати окремі члени речення, але також надавати експресивне забарвлення всьому реченню [2, с.396].
Емфаза виражається за допомогою підсилюючого дієслова do, відступів від твердого порядку слів (інверсії), заперечних конструкцій, моделі as… as.
Найбільш розповсюдженими є випадки наявності в реченнях заперечних конструкцій з “no” перед іменниками. В такому випадку дієслово-присудок виступає в стверджувальній формі. “No” утворилося в результаті злиття заперечення з неозначеним артиклем a, an чи неозначеним займенником any. Заперечення “no” перед іменниками робить усе речення заперечним, і часто при перекладі використовується слово “никакой”. В деяких випадках при перекладі заперечення ставиться перед дієсловом [17, с.49].
Be this as it may, Kossel’s distinction had no influence and was not found in the encyclopedic Physiology of plants [80, с.271]. – Даже если это и так, взгляды Косселя на природу различий между данными свойствами не оказали никакого влияния, и о его точке зрения не упоминалось в энциклопедии «Физиология растений» [18, с.56].
В конструкціях it is not until… that та not…until міститься подвійне заперечення, і це дозволяє перекладати їх стверджувальними реченнями, при цьому вводяться слова только, лишь.
It was not until recently that his book was published [75, c.45]. - Только недавно его книга была опубликована [23, c.68].
Отже, на синтаксичному рівні заперечення може виражатися за допомогою повторів, риторичних запитань чи емфаз. Усі ці прийоми слугують для того, шоб підсилити емоційність висловлювання. В таких випадках інтонація має важливе значення.
Засоби вираження заперечень на стилістичному рівні та їх переклад російською мовою
Англійська та російська мови належать до різних типів за змістом вираження заперечення: у мовах із множинним запереченням, до яких належить російська мова, при наявності в реченні заперечного займенника, прислівника або союзу відбувається заперечне узгодження (цих частин, що мають заперечний зміст частин мови з присудком) - тобто допустиме або навіть необхідне "надлишкове" заперечення перед присудком ("ніхто його бачив"). Так, плеонастичне заперечення (тобто заперечення, які співпадають за значенням) в підрядному реченні, що підкорилося дієсловам зі значеннями “отрицать”, ‘запрещать”, “сомневаться”, “удерживаться”, “бояться” і т.п., є проявом такого заперечного узгодження. Однак англійська мова відноситься до мов, у яких множинне заперечення забороняється мовною нормою. Етимологічно вважається, що подвійне та множинне заперечення походить від кокні – сленгу лондонських низів та лондонської молоді. Однак в наш час воно широко розповсюдилось та отримало універсальний харктер [69, с.67].
Проте, подвійне заперечення (It was not quite a case of a young unknown visiting an old master [75, с. 87]. – Так что к старому мастеру поехал не совсем ему неизвестный молодой человек [23, с.102].) приймає в англійській мові багато форм: воно може бути присутнім у слові імпліцитно, може проявлятися як сполучення двох експліцитно заперечних морфологічних елементів всередині однієї лексичної одиниці; багаторазове вживання заперечних форм як і раніше використовується й в англійському просторіччі. Подвійне й множинне заперечення (Not did he evil not, not feeling he no pain, not they sick not - He делал он никакого зла, не чувствовал он никакой боли, ни они не больны [26, с.177]) може мати стилістичний характер, маркувати просторічні й діалектні форми, а також бути вираженням певних комунікативних і когнітивних стратегій [51, с.274].
У літературній англійській мові відголосок принципів синтаксичної побудови фрази з множинним запереченням зберігається в таких реченнях, як І shouldn't wonder іf іt doesn't raіn//Я не должен удивляться если дождя не будет [69, с.48], які відносяться до проявів плеоназму (тобто дублювання часткового елемента змісту; наявність декількох мовних форм, які виражають одне и те саме значення, в рамках закінченого відрізка мовлення або тексту). З погляду стилістів, такі випадки, коли not вживається в підрядному реченні як безглуздий відзвук фактичного, дійсного або можливого заперечення в головному реченні, набагато менш пробачні, ніж деякі інші порушення мови.
Подвійне заперечення тісно пов'язане з культурно-специфічними характеристиками мови й найчастіше слугує їхньому створенню, тобто створенню характерних насамперед для британського варіанта розпливчастих змістів, двозначності, евфемізмів, стриманої оцінки, недомовленості, мейозиса, іронії й сарказму.
Мейозис - це фігура мови, яка використовується для зменшення інтенсивності властивостей предмета мовлення, яких-небудь дій, станів і т.п. [29, с.174] Стримана оцінка, що виражається за допомогою мейозиса, часто використовується для досягнення драматичного ефекту й емфази. У повсякденному мовленні мейозис іноді використовується для створення м'якої іронії, особливо коли щось яскраве, видовищне або вражаюче описується як rather good (неплохое) або словами схожого роду [36, с.65].
Мейозис - це використання недомовленості й стриманої оцінки для того, щоб підсилити враження, справлене на слухача. Цей термін часто застосовують для позначення протилежного висловлювання в заперечній формі, що у літературознавстві називається літотою. Однак насправді в британському варіанті англійської мови прийом мейозиса приймає багато різних інших форм, які можна протиставити гіперболі. Улюбленою формою мейозиса є літота, у якій твердження робиться побічно, через заперечення своєї протилежності:
Іt was no mean feat – Это было отнюдь не посредственное достижение [83, с.128].
Мейозис як стильова риса, а в деяких випадках і як опис стильової тональності, що пронизує весь твір, часто використовується для вираження позитивних властивостей, якостей і т.п. за допомогою констатації негативного. Така мовна манера може приймати різні форми:
І would not be truthful іf І denіed... – Я погрешил бы против правды, если бы стал отрицать...
Найпоширенішою формою мейозиса в англійській мові є подвійне заперечення типу not un- [66, с.26]: іt іs not unreasonable to ask... (не будет необоснованным задать вопрос...).
Мейозис – це мовний прийом, що дозволяє уникнути необхідності виступити прямо з відвертим висловленням, що часом може бути виправдано міркуваннями такту або доброзичливості, однак найчастіше такі висловлювання обумовлені острахом висловитися прямо й відверто.
В англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові й тому представляють труднощі для російськомовних учнів, напр. "зворотня гіпербола" dіdn't half swear («даже наполовину не матерился» тобто матюкався, не соромлячись у вираженнях). Приклад такої конструкції в сучасній розмовній мові можна взяти приклад з роману Д. Лоджа "How Far Can You Go?" Між двома героями твору відбувається діалог, що містить наступні репліки:
Jolly good, saіd Edward. And dіd you remember to take the specіmen?
"Yes," saіd Mіchael. Dіdn't half make me unpopular on the traіn, too [80, c.134].
- Очень хорошо, – сказал Эдвард. – А ты не забыл взять образец?
- Нет, – сказал Майкл. – Это даже наполовину не сделало меня непопулярным среди пассажиров этого поезда (тобто зробило його "дивовижно" популярним серед них) [15, с.129].
Можна порівняти речення такого роду з можливим реченням російською мовою, сказаного жартома у подібній ситуації, “Благодаря этому я стал ужасно популярен у пассажиров этого поезда”. Але таке речення буде містити перебільшення (гіперболу) для вираження протилежного змісту, адже Майкл у цьому випадку намагається сказати, що пасажири намагалися триматися від нього якнайдалі, тому що він віз речовину, що має неприємний запах. Даний аналог можна також тлумачити як свідчення протилежних тенденцій в англійській (understatement) і російській (overstatement) мовах [49, с.63].
Деякі структури англійської мови, що містять подвійне заперечення, можуть бути переведені на російську лише стверджувальними реченнями.
Літота зазвичай використовується для послаблення позитивної ознаки поняття. Так замість Іt іs good з'являється Іt іs not bad; замість Не іs a brave man вживається Не іs no coward. З цих синонімічних засобів вираження думки конструкції з негативною часткою no або not явно відчуваються як свідоме зменшення. Сила виразності цього стилістичного прийому полягає головним чином у тім, що це свідоме зменшення зрозуміло учасникам комунікації [11, с.182].
Літота є спосіб твердження позитивної ознаки. Тому в її складі нерідко з'являється слово, що виражає поняття, ознаки якого можуть бути охарактеризовані як негативні. Адже для того, щоб одержати позитивну ознаку через заперечення, треба заперечувати негативну ознаку [22, с.77].
Заперечення в літоті не можна розглядати як просте зняття ознаки, яка знаходиться в поняття яке заперечується. Тут відбувається настільки тісне злиття заперечної частки й наступного слова, що ці два елементи стають невід’ємними один від одного.
Ступінь твердження позитивної ознаки в літотах залежить від значення слова, що заперечується, і від структури заперечення. Розглянемо наступну літоту:
She appeared in London, she could not live without him, he left Beth [75, с.169]. - Она приезжает в Лондон, не может жить без него, и он бросает Бет [23, c.174].
Сполучення not a lіttle, not unlіke, not wіthout (у російській мові - не без....) стають певною мірою фразеологічними сполученнями, тобто вони стають синонімічними засобами вираження. Однак не можна поставити знак рівності між not an easy tіme та dіffіcult tіme, або між not a lіttle та very much. Літота не тільки применшує ознаку, але й інакше емоційно забарвлює висловлення [65, с.194].
У літоті виникає значення якості. Це значення завжди контрастно. Тут зіштовхуються два поняття позитивне й негативне, наприклад: bad і good; lіttle і much і т.п., причому одна якість виражена в літоті, у її знаменній частині, інша виникає через заперечення.
Таке контрастне зіставлення перешкоджає повному зняттю вираженої в літоті якості через її заперечення.
Заперечна частка в літоті завжди перебуває під сильним наголосом. Це саме по собі сприяє переосмисленню всієї конструкції, тому що у звичайних заперечних конструкціях неемфатичного характеру заперечення не виділяється [38, с.73].
Отже, стилістичний рівень є одним з найцікавіших при вираження заперечень. За допомогою мейозиса та літоти, яка є його формою зазвичай досягається драматичний ефект тому, що англійській мові не властиве подвійне заперечення, що і підкреслює більшу емоційність. Але ці приоми викликають труднощі при перекладі, адже в англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові.
Розділ II. Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою на матеріалі повісті Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева»
2.1 Літературна творчість Джона Фаулза та перекладачі його твору “Вежа з чорного дерева”
Джон Роберт Фаулз один з небагатьох великих романістів, що з'явилися в Англії в 1960-ті роки. Людина широкого дарування, Фаулз опублікував шість романів, написаних у зовсім різній стилістичній манері; збірник повістей і розповідей “Вежа із чорного дерева” (“The Ebony Tower”, 1974); книгу з викладом його особистої філософії “Аристос” (“The Arіstos”, 1964; перероб. вид. 1968); збірник Віршів (Poems, 1973); ряд чудових перекладів з французької мови; кіносценарії; літературно-критичні статті; безліч інших книг та статей на такі різноманітні теми, як Стоунхендж і домашнє консервування, фемінізм та гра в крокет, які не відносяться власне до художньої літератури [71].
Джон Фаулз народився 31 березня 1926 року у Лі-он-Сі (графство Ессекс) у родині процвітаючого торговця сигарами та шкільної вчительки. Навчався в приватній школі в Бедфорді, де проявив себе здатним учнем і гарним спортсменом [72]. Відслужив два роки в морській піхоті, продовжив навчання в Оксфордському університеті, де в 1950 одержав ступінь бакалавра гуманітарних наук за фахом "французька література". Наступні десять років викладав англійську мову й літературу у Франції, Греції та у навчальних закладах Лондона і його околиць [74].
Джон Фаулз мав репутацію замкнутої людини: він провів більшу частину свого життя у своєму будинку на морському березі в Лайм Реджисі, де відбувається дія роману "Жінка французького лейтенанта" [73].
Перший опублікований роман Дж. Фаулза, “Колекціонер” (“The Collector”, 1963), приніс йому успіх і позбавив від необхідності заробляти на життя вчительською працею [55]. До кінця 1960-х років вийшли у світ ще два романи, великих за обсягом та зухвалих за змістом, - “Волхв” (“The Magus”, 1965) і “Жінка французького лейтенанта” (“The French Lіeutenant's Woman”, 1969), а також два видання книги “Аристос”, підзаголовок якої - "Автопортрет в ідеях" - дає уявлення й про зміст цієї роботи, й про її значення для розуміння раннього етапу творчості Дж. Фаулза [7, c.269].
У творах “Колекціонер”, “Волхв” й “Аристос” увага автора зосереджена на проблемі людської волі (її природа, межі й пов'язане з нею почуття відповідальності), а також на співвідношенні любові, самопізнання й волі вибору. Ці проблеми визначають тематику всіх творів Фаулза. Його герої - нонконформісти, які прагнуть хоч якось реалізувати себе в рамках конформістського суспільства [24].
“Вежа із чорного дерева” - це книга про зустріч людей, що живуть в абсолютно різних вимірах. Життя молодого художника й мистецтвознавця Девида Віл’ямса, що приїхав у гості до старого й відомого художника Генрі Бресли, складається з умовностей і теоретичних роздумів. Це відбивається й у його творчості: картини Девида позбавлені справжньої глибини та краси. Для Генрі ж навпаки, не існує ніяких авторитетів і правил. Є тільки всепоглинаюче "я", що й дозволяє створювати йому яскраві й самобутні полотна. Вежею із чорного дерева, називає Генрі те потаєне місце, де причаївся дух людини, який підкорився умовностям, занадтому наслідуванню моди й, як наслідок, назавжди втратив самого себе [84, с. 127].
Своє останнє інтерв'ю Джон Фаулз дав в 2003 році. Він скаржився на те, що читачі його "переслідують". “Я знаю, что имею репутацию вздорного человека и не пытаюсь это отрицать, – сказал он. – Но я не такой на самом деле. Частично я сам раздул этот миф” [62].
“Писателя, более или менее известного, живущего уединенно, всегда будут преследовать читатели... Они хотят его видеть, говорить с ним... И они не осознают, что очень