Xreferat.com » Топики по английскому языку » Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикаді методичного досвіду І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева

Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикаді методичного досвіду І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева

установка вокального педагога співакові. Від природи людина просто дихає, не замислюючись над тим, як вона дихає. У вокалі йде цілеспрямована установка всього дихального апарата в цілому. У природі дихальний процес обумовлений забезпеченням надходження кисню в організм для його нормальною життєзабезпечення [12,47].

У співі цей процес порушується свідомо. Як досягти володіння дихальним апаратом настільки, щоб виконати на одному подиху цілий вірш? Дія складається наступним чином: відбувається нагромадження повітря у всіх вищезгаданих порожнинах, затримка цього повітря за допомогою зв'язок, випускання повітря з відповідним тиском, потрібним для отримання звуку на „піано” або „форте”, зрівноваження тиску звуку в надставній трубці за допомогою звуження входу в гортань тиску повітряного стовпа. Якщо дотримуватися такої схеми, можливо одержати результат правильного, професійно „обпертого” звуку. Педагоги, знаючи, що основою прекрасного звучання голосу того або іншого виконавця є „опора” звуку всілякими методами, дають установку співакові: „стовп повітря” у груди, сильну напругу м'язів черевного преса й попереку, підняття ваги та ін. Часто спостерігається зворотний процес. Співак, що має прекрасні дані, але не володіє подихом, швидко утомлюється, втрачає силу голосу, його блиск, втрачає верхні ноти. Голос перестає „нестися”, летіти у зал. Цей голос приречений на „не змикання”, „крововилив” у зв'язки, „вузлики” на зв'язках та інші професійні хвороби співака, та й драматичного актора, лектора, педагога, що часто спілкуються з аудиторією за допомогою голосу.

У наслідку, після закінчення активної професійної роботи в таких людей спостерігаються різноманітні негативні наслідки цієї роботи. Дихальний і голосовий апарат у процесі багаторічної професійної діяльності піддається величезним змінам: роздуті бронхи й легені, втрата активності гладких м'язів цих органів, міжреберних м'язів і діафрагми, преса й артикуляторних органів. Історія має приклади, як треба поводитися виконавцям, що закінчили активну творчу діяльність, щоб зберегти форму. Так співак кінця XIX початку XX століть Маттіа Баттистіні - король баритонів, майже півсторіччя не сходив з афіш світової оперної сцени, кумир меломанів, найяскравіший представник школи „бельканто”, говорив: „Треба правильно й щодня шукати й тренувати голос”. Він і в 70 років виконував щодня вокальні вправи. В даному розділі автор прагнув заповнити знання широкого читача в пізнанні природи співочого голосу, дати елементарні поняття про звукоутворення на основі вже давно відомих даних, бажаючи наблизити читача до першооснов вокалу [12,49].

2.2. Робота вокаліста над звукоутворенням у методиках І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева

У наш час існують найрізноманітніші методики постановки голосу. Але в основі лежить одне - уміння зняти навантаження з голосових зв'язувань, а силу звуку перекласти на подих. У практиці кращє користуватися відомостями, отриманими із праць Ф. Заседатєлєва, Л. Роботнова, М. Фомичова, І. Левидова, з методології В. Багадурова. Теоретичні установки цих авторів, що стосуються роботи голосових зв'язок, черевного преса, процесів дихання, положення гортані при фонації та ін.., науково обґрунтовані й викладені в простій, доступній формі. Є. Малютін, Р. Юссон, Л. Дмитрієв, В. Морозов та інші радянські і закордонні вчені з нових позицій вивчають процес звукоутворення. Пошуки й дослідження в наукових лабораторіях тривають, можливо, що в майбутньому вокальна педагогіка буде ще надійніше поставлена на наукову основу [11,8].

У методиці І. Прянішникова є два пункти що складають основу постановку голосу та виховання співака:

Вірна постановка голосу – що для цього треба.

Положення тіла, рота та язика.

артистичний або художній спів.

Так педагог вважає, що всякий співак повинен володіти, по можливості, приємним, чистим, повним, сильним, нормально вібруючим і витривалим голосом. Всі ці якості даються переважно природою, але досить рідкими є голоси, що володіють ще до навчання всіма цими властивостями, тобто не мають ніяких недоліків. Правильно проведеними та наполегливими вправами розвиваються і значно вдосконалюються ці якості, знищуються недоліки голосу, а також здобувається вміння володіти їм. Це штучне виправлення голосу називається постановкою голосу.

Від правильно поставленого голосу потрібно:

1) правильне положення рота, язика, усього тіла;

2) правильний початок звуку (атака);

3) рівне витримування звуків;

4) правильне зв'язування звуків;

5) правильна постановка звуку у всіх регістрах;

6) бездоганна інтонація.

У цих умовах, у зв'язку із правильним подихом полягає весь склад вокального мистецтва, інше відноситься до розвитку віртуозності й художності співу, які не представляють вже труднощів тому, хто ясно зрозуміє й твердо засвоїть початкові правила й не буде прагнути вперед раніше, ніж голос не буде зовсім поставлений. У постановці голосу головні труднощі вокального мистецтва [10,39].

2. Положення всього тіла, рота та язика. Учень повинен практикуватися в ньому неодмінно стоячи, і при цьому спостерігати, щоб стояти твердо на обох ногах, інакше мускули однієї половини тіла будуть не в однаковій напрузі з відповідними мускулами іншої половини, що відбивається на волі звуку. Згодом необхідно навчитися співати, не дотримуючись цієї обережності, тому що на сцені потрібно співати при всіляких положеннях тіла. Корпус треба тримати прямо, не схрещуючи рук на грудях, отчого стискується грудна клітка, а тримати їх зовсім вільно опущеними долілиць; грудину необхідно тримати трохи піднятою [10.40].

Голова не повинна опускатися вниз та підніматися вгору; вона повинна залишатися в природному положенні, і навіть бути скоріше опущеною, ніж закинутою назад, тому що при цьому положенні звук робиться рідким і недостатньо округленим. Треба звертати увагу на те, щоб не тільки горлові та грудні, але й інші мускули всього тіла не були напружені. Неприродне положення частин тіла, навіть самих віддалених від голосового апарата мають вплив - іноді скривлена ступня або напруга пальців ноги вже впливають на волю голосу. Можна відвикнути від напруги мускулів корпуса, роблячи під час співу руками різні рухи не в такт співу; від напруги шийних мускулів, що особливо впливають на волю голосу, можна відвикнути, рухаючи головою убік, угору та вниз, спостерігаючи, щоб при цьому голос залишався незмінним по звуку і силі, щоб рухи ці не супроводжувалися перервами або тремтінням голосу.

Деякі старі методи співу рекомендують нижню щелепу трохи висувати вперед. Це зовсім помилково, тому що звук голосу робиться при цьому ненатуральним. Насамперед, те, що було сказано вище, стосується положення рота - ніщо в такому ступені не шкодить якості звуку, як неприродне відкривання рота. Неможливо вказати для всіх однаковий ступінь і форму відкривання рота, це залежить від будови рота кожного співака, можна сказати тільки, що рот повинен бути відкритий якнайбільше, але так, щоб співаючий не почував при цьому постійній незручності у вилицях, а також щоб на обличчі не було гримаси. При невмінні нормально відкривати рот, учень спочатку часто почуває незручність у вилицях навіть при мало відкритому роті; до цього учень повинен звикнути, хоча йому буде здаватися, що його вчать неприродному положенню рота - момент появи на обличчі гримаси, та межу відкриття рота може визначити тільки вчитель[10,41].

Також неможливо встановити й загальну для всіх форму рота. Зі зміною форми відкритого рота змінюється характер звуку, чому форма рота, у кожного співака окремо, повинна відповідати найкращій якості звуку; одним доводиться відкривати рот більш вертикально, іншим більш горизонтально, одним дуже сильно, іншим менше - справа вчителя визначити кожному учневі, при якій формі рота голос звучить краще. Рот варто відкривати й надавати йому належну форму до початку звуку. Відкривання рота одночасно з початком звуку шкідливо відзначається на його якості й при співі голосних чується щось схоже на склади уа, уе, уо.

Закривати рот треба після закінчення звуку. В іншому випадку здається, що голос раптово обірвався, і при цьому часто чується приголосний звук м, особливо якщо рот закривається раніше закінчення звуку. Рот повинен бути відкритий однаково як на високих, так і на низьких нотах - більше або менше відкриття рота не має впливу на висоту звука. Язик при співі голосних кінцем трохи торкається задньої поверхні нижніх зубів у самого кореня.

Це положення язика найбільш вигідне для сили, повноти й свободи звука, при ньому звуковим хвилям створюється найбільш вільний вихід.

Для вимови приголосних, крім участі губ, щік та інших органів артикуляції, потрібні лише рухи самого кінця язика і його середини, але не втягування або стискання всього язика. Корисно під час співу дивитися у дзеркало, щоб бачити, чи правильно виконується все сказане вище, а також щоб не робити обличчям гримас. У багатьох співаків з'являється під час співу певна гримаса, наприклад, у вигляді скривлення рота, піднімання брів, морщення чола, косого положення очей та ін., - все це відбувається тільки тому, що при первісному навчанні не зверталося уваги на подібні дурні звички, що вкорінюються настільки, що спів без них робиться неможливим [10.42].

3. Кожен, хто цілком володіє технікою співу, описаною в попередніх розділах, може вважатися у віртуозному відношенні закінченим співаком. Але щирому артистові-художникові треба мати ще артистичну, художню сторону, без якої немислимо справжнє мистецтво. Ця артистичність, хоча б у зародку, дається природою, і справа артиста розробити її; той же, хто позбавлений цього артистичного дарунка, ніколи не буде захоплювати слухачів, діяти на їхню душу, як би він не намагався замінити цей недолік закінченістю техніки. Однак і співак, обдарований навіть самою художньою натурою, дарма буде намагатися виразити своє безпосереднє захоплення й почуття, якщо він не володіє способами, якими воно виражається.

Способи ці становлять:

1) музичні відтінки (нюансіровка);

2) драматичне вираження (фразування).

Музичні відтінки (нюансіровка). До музичних відтінків або інакше, до нюансировки відносяться всілякі ступені сили звуку, тембри, crescendo, decrescendo, різні способи зв'язування звуків і т.д., тобто всі відтінки співу, що не залежать від тексту. Наприклад, вокалізи мають тільки музичне вираження або тільки музичні відтінки; також досить одних музичних відтінків при виконанні будь-якої вокальної п'єси, як вокалізу, тобто співу без слів на якому-небудь гласному звуці. Технічне виконання всіх засобів нюансировки було розглянуто в іншому розділі, треба встановити, як і коли вони можуть уживатися, згідно з вимогою художнього вираження й гарного смаку [10,85].

Розробку нюансів у п'єсі можна зрівняти з обробкою картини в живописі - як там робиться спершу контур малюнка, потім кладуть головні тіні, і, нарешті, відбуваються різні деталі, так і в співі треба насамперед вивчити музику й текст твору без усяких відтінків, потім застосувати головні фарби нюансировки, forte, piano, portamento, характерні тембри, і потім уже обробляти дрібні подробиці цих нюансів. Вибір фарб залежить від почуття й розуміння співаючого, але можна й строго визначити деякі правила нюансировки, застосування яких буде завжди доречно. Найбільш елементарні із цих правил полягають у наступному:

1) усяка нота значної тривалості не повинна бути від початку до кінця однієї сили, а повинна бути філірувана;

2) кожна фраза, що прямує вгору повинна йти crescendo, a кожна спадна desrescendo;

3) при повторенні музичної фрази, треба змінювати відтінки, щоб додати повторюваній фразі нову привабливість і інтерес.

Однак можуть зустрітися численні відступи від цих правил, особливо заради драматичного вираження. Ступінь сили або рельєфності нюансировки має велике значення — якщо нюансувати занадто слабко, виконання робиться холодним, при занадто ж сильних фарбах воно переходить в утрировку; ступінь нюансировки залежить винятково від особистого смаку, розуміння й відчуття артиста.. Все джерело музичних ефектів полягає в їхній розмаїтості та у протилежностях. Підготовлювання ефектів і зміна одного ефекту іншим, протилежним служить кращим засобом нюансировки; наприклад, пасажу, що складається зі швидких нот, повинні передувати кілька витриманих нот; forte повинне чергуватися з piano, але чергування це повинне бути натуральним, осмисленим і різноманітним; forte тільки тоді робить враження дійсної сили, коли воно підготовлено попередньої piano. He варто співати все однаково сильно й енергійно, тому що тоді враження сили губиться, вухо слухача незабаром звикає до цієї незмінної сили й перестає зауважувати її. Те ж саме можна сказати й відносно pianissimo, не підготовленого попереднім forte.

Початок музичної фрази не повинен бути уривчасто грубим або відразу занадто сильним - вухо і почуття слухача вимагають, щоб усякий вступ, зберігаючи натуральність і легкість, був спокійним і стриманим. Відтінки повинні йти підсилюючись, і поступово дійти до максимуму, показати найбільшу силу фарб, необхідну твором, який виконується. Найбільш доречні ефекти бувають неприємними, коли робляться зненацька або рвучко. Це зауваження стосується не тільки цілих фраз, але й окремих нот, тобто коли окремий звук повинен бути виконаний forte, то й у цьому випадку силу треба підготувати деяким посиленням звуку, а не викрикувати його відразу forte, що є й некрасиво, і шкідливо для голосу [10,87].

Методика звукоутворення та виховання співака В. Луканіна ґрунтувалася на працях радянських та закордонних вчених. Основа її полягає у: 1) якості співака – художника; 2) процесі звукоутворення.

В. Луканін вважає, що необхідно якомога раніше прищеплювати студентові бажання усвідомити та уявити собі процес звукоутворення. Вітчизняна вокально-методична література по цьому питанню існує.

На думку педагога, співак-художник повинен володіти: 1) гарним голосом 2) музичним і сценічним даруванням 3) гарними зовнішніми даними. Відсутність одного із цих елементів заважає роботі педагога і знижує її якість. Приймаючи студента у клас, педагог має враховувати все компоненти обдарованості співака (особливо його музикальність), а не зосереджувати увагу тільки на голосі.

Для того, щоб реалізувати ці якості, перетворити починаючого вокаліста в професійного артиста-художника, у першу чергу педагог повинен домогтися гарної постановки голосу, сформувати співочий тон, виявити тембр; навчити співака вокальній техніці та умінню розпоряджатися нею; розвити в ньому художнє сприйняття музики, здатність проникати в її зміст, розуміти її стильові особливості; навчити відрізняти глибину почуттів від чутливості; навчити музичної декламації та музичному виконанню взагалі; прищепити художній смак і високу вимогливість до себе як виконавця.

Співак повинен дбайливо ставитися до музичного добутку, до авторських ремарок, уникати не зазначених автором нюансів, особливо фермат і невиправданих прискорень, „говірка” замість співучих речитативів.

При роботі над твором співак повинен учитися мислити великим планом, більшими шматками, не засмічуючи виконання зайвою деталізацією й перебільшеною нюансіровкою. Необхідно прищеплювати критичне відношення до творчості інших співаків. Корисно запозичити гарне, коштовне у великих артистів, але в жодному разі не копіювати їх. Варто завжди пам'ятати, що найголовніше у співака - його індивідуальність, його власний неповторний тембр, його розуміння і його трактування твору [11,14].

У процесі звукоутворення В. Луканін визначає найбільш важливі моменти:

1.Положення гортані. При співі гортань повинна бути в трохи зниженому стані, причому цей стан треба втримувати до закінчення фонації. Узяття подиху через ніс сприяє встановленню такого положення.

2. Момент «пам'яті вдиху». Під час співу в гортані повинне бути відчуття продовження подиху. Це називається «пам'яттю вдиху». Вона сприяє втриманню глотки у вільному широкому стані, завдяки чому вдається уникнути стиску її шийними м'язами.

3.Еластичність подиху. Вона забезпечується м'якою, ненапруженою й рівномірною роботою м'язів діафрагми й черевного преса при співі. При цьому основні труднощі полягають в тім, як розподілити запас подиху, не створюючи зайвого підв’язкового тиску.

4.Координація між натягом зв'язок і подачею подиху. Відомо, що взятий подих утримується і регулюється певними м'язами й черевним пресом, тому необхідно остерігатися передчасного (перед узяттям подиху) затиску цих м'язів, а також

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: