Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикаді методичного досвіду І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева
При вокалізації велике значення має вміле користування «позіхом» - співом при піднятому м'якому небі з маленьким язичком, що сприяє утворенню гарного звуку. М'яке небо піднімається при співі автоматично, цьому допомагає взятий через ніс подих.
Язик при співі повинен лежати спокійно, кінчиком торкатися нижніх зубів. Насильницьке укладання язика при співі протипоказане і шкідливе, однак якщо неспокійне його положення відбивається на якості звуку, варто спробувати обережно виправити цей недолік [11,8].
У методиці В. Самарцева важливим аспектом роботи над постановкою голосу є вивчення голосового апарата:
Фізіологічна частина
Звукопідтримуюча та звукоформуюча частина
Особлива будова надставної трубки у баса
Прикриття звуків верхнього регістра чоловічих голосів.
В. Самарцев вважає, що перша частина голосового апарата – це зв’язки, надставна трубка у вигляді надгортанника, гортанної порожнини рота, носової порожнини. Ще є гайморові порожнини, які теж допомагають звукоутворенню.
Друга частина - звукопідтримуюча та звукоформуюча - грудна клітка в цілому, а вроздріб: трахея, бронхи, легені, гладкі м'язи цих органів і організму в цілому й діафрагма. Початок процесу звуковидобування: грудною кліткою, що служить також резонатором низьких частот, вдихаємо повітря; концентруємо - накопичуємо його в легенях, бронхах, трахеї; виштовхуємо, перекриваючи вихід зв'язками; одержуємо звук, формуємо цей звук, завдяки надставній трубці та резонаторам, випускаємо у вигляді мелодії, пісні або розмови.
Надставна трубка являє собою своєрідний рупор, устям якого є ротовий отвір. З акустики відомо, що віддача звукової енергії рупором тим краще, чим більше розміри устя рупора. Для людського організму цей термін не завжди доречний і для багатьох музичних інструментів також. Колоратурне сопрано, концентруючи звук у головних резонаторах і завдяки більш високій частоті звука, може перекрити голосне звучання хору, симфонічного оркестру. У природі свист буде почутий на більшій відстані, ніж низькочастотний рик. Звук труби буде почутий на більшій відстані, ніж звук туби й т.п. У людській надставній трубці все залежить від її будови, від резонування [12,23].
Бас, маючи особливу будову надставної трубки, уміючи вловити резонанс того або іншого залу та розгойдати це резонування може „валити” колони й балкони. Міфологічні „Ієрихонські труби” - це цілком реально. Звуки голосу італійського тенора Ф. Таманьо були чутні на площі перед Великим театром, хоча він співав у залі.
Сила звуку Ф. Шаляпіна досягала 111 дб - цей звук відповідає звукові злету реактивного лайнера. У природі ричання лева, що перебуває в певній місцевості, але за умови, що сприяють поширенню звука сприяє відповідна резонуюча місцевість. У древніх багатотисячних цирках під кам'яними сидіннями монтувалися горщики, тобто порожнечі, що дають можливість резонувати в цілому тому або іншому залу. Звідси чутність у древніх цирках без якого-небудь посилення людського голосу. У більшості оперних театрів така акустика існує. Із часом і технічними досягненнями людства, що будує багатотисячні стадіони, які пристосовані для масових видовищ, на зміну природному звучанню голосу та інструментів прийшло технічне звучання, що змінює саму природу людського голосу, що дає неправильне уявлення про його можливості. У людства немає альтернативи технічному прогресу.
Є одна альтернатива - візуально сприймати спілкування в живому виді. Інше спілкування - за рамками даного викладу. Як показують спостереження, у живій повсякденній мові й при професійному співі є істотне розходження в частині положення гортані й артикуляторних органів.
У добре поставленому вокальному голосі та сама артикуляторна основа як і в добре поставленому голосі драматичного актора: близькість звуку (на зубах), діапазон звучання, тембральне фарбування, подих, більша довжина фраз на одному подиху, фарбування звучання слова залежно від змісту вимовного слова й фрази, про думку, закладеної в цьому відрізку й про образ у цілому. У повсякденній мові ці компоненти відсутні [12,25].
Найбільш складне питання в педагогіці вокалу - прикриття верхнього регістра чоловічих голосів. Під „прикриттям” звичайно розуміється зміна тембру звука на верхніх нотах, пов'язане зі зміною в роботі голосового апарата. Деякі співаки спеціально навчаються цьому звуку але цей прийом не завжди приводить до бажаного результату; інші по своїй природній постановці голосу самі мають у своєму арсеналі „прийом” прикриття верхніх нот і успішно демонструють цей прийом на практиці.
У деяких співаків у характері звучання при переході до верхнього регістра зміни значні й вимагають спеціального „згладжування” регістрів. У співаків, що мають природну постановку на всьому діапазоні голос сам „прикривається” і звучить майже однородно, шлях до верхніх нот є природним продовженням грудного регістра, що переходить у головний регістр без значних труднощів. Але це явище в природі зустрічається дуже рідко. Значним образом „прикриття” і перехід до головних резонаторів зв'язаний зі звуженням входу в гортань, що обмежує над зв’язкову порожнину гортані. Саме тут проявляється найважливіша якість голосу: „метал”, „блиск”, „близькість” і „помітність” звучання. У високих жіночих голосів ці якості закладені від природи, завдяки більш високій частоті звучання голосу, високому звучанню в головних резонаторах і амплітуді коливання звуку. Серед жіночих, найбільш складний голос сопрано й контральто, що має три регістри, які треба однородно вирівняти [12,44].
Чоловічі голоси бас, баритон, тенор - центральні. На початку виникнення оперного мистецтва в Італії в стародавніх операх часто використовувалися чоловічі сопрано-дисканти або кастрати. Голос цих хлопчиків до мутації має великий сопрановий діапазон, до двох з половиною октав; після кастрації голос залишається на тім же рівні та у зрілих літах.
Це явище пов'язане з використанням католицькою церквою дитячої хорової й сольної пісні в церковних ораторіях і месах, у молитовних службах. При первісному переході церковної пісні на світський рівень і створенні класичної опери та ораторії, що виконується на міфічні сюжети, тенора-кастрати були провідними співаками в Італії. Всі чоловічі голоси при переході від середини співочого діапазону до верхів, поділяються на два регістри, які в обов'язковому порядку повинні бути згладженими. Єдиним вірним шляхом для педагога, який виховує професійного класичного співака, є розуміння правильності співочого звуку у всій сукупності вимог до системи виконавської майстерності голосу. Тільки педагог-професіонал зможе домогтися від співака потрібного результату [12,47].
Висновки до другого розділу:
За результатами аналізу методик вокальних педагогів І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева встановлено, що найголовнішим в методиках по постановці голосу є дихання. Саме завдяки диханню можливе правильне звукоутворення і довголітнє використання голосового апарату. Для цього педагоги І. Прянішников, В. Луканін, В. Самарцев використовують ряд прийомів, завдяки яким можна досягти правильної роботи дихального апарату.
В методиках вокальних педагогів І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева існують однакові погляди на процеси звукоутворення і принципи його правильного використання. Для якісного звучання голосу необхідно вміло використовувати резонатори і знати всі принципи звукоутворення.
Є деякі відмінності методики В. Самарцева від методик І. Прянішникова і В. Луканіна, вони полягають у необхідності виявити найкращі якості учня та розвивати їх, слухати якнайбільш різноманітної вокальної музики та видатних виконавців, щоб згодом мати змогу побачити у своєму учні кращі якості та підібрати відповідний репертуар. Неможна примушувати учня займатися вокалом, він сам повинен прагнути цього. Тільки справжня любов до співу робить учня співаком.
Неможна перешкоджати співаку під час навчання переходити до іншого педагога. Можливо, що в іншого педагога йому буде краще, і він швидше опанує майстерність вокалу. Використовувати методи інших педагогів у роботі з учнем можна, і навіть потрібно, але тільки якщо це не шкодить йому.
Співаку варто займатися вокалом при наявності професійного голосу з діапазоном у дві октави. Виконувати всі вимоги, поставлені педагогом. Повністю довірятися йому. Вести здоровий спосіб життя, підкорити свою волю та розум наполегливому вивченню предмета. Досконально знати музичну грамоту, володіти хоча б одним музичним інструментом. Дбайливо ставитися до свого голосового апарата та завжди попереджати педагога про незручності в гортані під час співу. У випадку хвороби - також.
Максимально звернути увагу на свій організм, вивчити його та пристосовувати до співу. Ніякі педагоги не навчать пасивного співака співати. Лише він сам, під спостереженням педагога, повинен вчитися правильно формувати звук. Він повинен дуже багато читати, пізнавати мистецький світ, бути грамотним, ерудованим, займатися самоосвітою.
Постановка голосу - справа важка і часом недосяжна. Існує багато людей, які мають прекрасні вокальні дані, що не стали співаками у силу тих або інших обставин. Співак - це сукупність безлічі складових: музикальність, зосередженість, сила волі, емоційність, знання в багатьох сферах культури та мистецтва, почуття стилю, музичний слух, акторські дані, уміння спілкуватися з публікою.
До всіх складових треба додати величезне бажання співати і тільки тоді, через певний час, можна стати співаком, але продовжувати вчитися співати приходиться все життя.
ВИСНОВКИ
1. Проблемами постановки голосу співака у різні часи займалися видатні вітчизняні вокальні педагоги, вокалісти-виконавці: М. Глинка, О. Варламов, О. Даргомижський, П. Чайковського, М. Римського-Корсакова та М. Мусоргського, Л. Дмитрієв, В. Морозов, Г. Стулова, А. Менабєні, Д. Люш, М. Павлов, О. Полякова, Н. Малишевої, М. Донец-Тессейер, Ф. Анікєєва і З. Анікєєвої, О. Агаркова, Ю. Ковнер, Б. Васильєва, І. Алієва, П. Степанов,
І. Левідов, О. Серов, та інші.
2. Незважаючи на могутній потенціал, яким володіє вітчизняна школа співу, сучасний стан її розвитку, сучасні запроси вокального мистецтва висувають проблему необхідності узагальнення існуючого педагогічного досвіду педагогів-вокалістів.
3. Для опрацювання були вибрані вокальні методики І. Прянішникова, В. Луканіна та В. Самарцева, чиї методи стали нашим надбанням під час навчання.
4. З появою опер М. Глінки потрібен був новий тип оперного співака, підготовлена не тільки для виконання опер, але й для засвоєння нових творчих завдань. Роль М. Глінки була виняткової тому, що композитор був чудовим співаком і педагогом-вокалістом. По суті, перший композитор-професіонал, М. Глінка був і першим педагогом-вихователем професійних російських оперних співаків.
5. Перед вокальним мистецтвом другої половини XX століття постали складні проблеми: створення нового виконавського стилю відповідного сучасним вокальним жанрам, нової мелодійної мови, а відповідно, створення нової (удосконалення вже існуючої) вокальної техніки.
6. За результатами аналізу методик вокальних педагогів І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева встановлено, що найголовнішим в методиках по постановці голосу є дихання. Саме завдяки диханню можливе правильне звукоутворення і довголітнє використання голосового апарату.
7. В методиках вокальних педагогів І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева існують однакові погляди на процеси звукоутворення і принципи його правильного використання. Для якісного звучання голосу необхідно вміло використовувати резонатори і знати всі принципи звукоутворення.
8. Є деякі відмінності методики В. Самарцева від методик І. Прянішникова і В. Луканіна, вони полягають: у важливості виявлення і розвитку якостей учня, необхідності розвитку його слухацького досвіду, самостійного виявлення учня (вибір педагога) тощо.
9. Самарцев у своїй методиці наполягає на умові занять вокалом при наявності професійного голосу з діапазоном у дві октави, веденням учнем здорового способу життя, досконалого знання музичної грамоти тощо.
10. Постановка голосу – справа важка і часом недосяжна. Співак – це сукупність безлічі складових: музикальність, зосередженість, сила волі, емоційність, знання в багатьох сферах культури та мистецтва, почуття стилю, музичний слух, акторські дані, уміння спілкуватися з публікою.
Список литературы
Асафьев Б. В. Глинка, Музгиз, М, 1947.- 308 с.
Глинка М. И. Записки М, 2004. – 424 с.
Серов А. Н. Избранные статьи, т. 1. Воспоминания о Михайле Ивановиче Глинке, Музгиз, М, 1950. – 627 с.
Степанов П. А. Воспоминания о М. И. Глинке, в сб. «Глинка в воспоминаниях современников», Музгиз, М, 1955. – 67 с.
Левидов И. И. Певческий голос в здоровом и больном состоянии, издательство «Искусство», М – Л, 1939. – 256 с.
Стасов В. В. Избранные статьи о музыке, ст. «Осип Афанасьевич Петров». Музгиз, Л. – М., 1949. – 327 с.
Шорникова М. Музыкальная литература: Русская музыка XX в. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 256 с.
Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики. – М, 1968. - 368 с.
Овчинников М. А. Творцы русского романса. Вып.2: М.: Музыка. -1991. – 415 с.
Прянишников И. П. Советы обучающимся пению. – М, 1958. – 111 с.
Луканин В. М. Мой метод работы с певцами. – Л, 1972. – 48 с.
Самарцев В. И. Певец и голос. – Луг, - 2008. – 140 с.
Очерки истории русской советской драматургии. В двух томах. – М,
1934 – 1945. – 408 с.
Лапшина Н.П. „Мир искусства”. Очерки истории и творческой практики. -М, 1977. - 342 с.
Левая Т.Н. Русская музыка начала XX в. в художественном контексте эпохи. - М, 1991. - 168 с.
Дрейден С.Д. Музыка-революции. - М, Сов. композитор, 1970. - 605 с.
Музыка ХХ века: Очерки: 1890-1945. - 1917-1945. Ч.2., Кн.3. - 589 с.
Музыка ХХ века: Очерки: 1890-1945. - 1917-1945. Ч.2, Кн.4. - 510 с.
Рапацкая Л. А. „Искусство серебрянного века”. – Л. "Владос," 1998. - 192 с.
Келдыш Ю. К. История русской музыки. Части: первая и вторая в двух книгах. М.-Л. Музгиз. 1947-1978г. - 472 с.
teatr-obraz/masterstvo/system-golos.html
bel-canto/
uverenost/p40.htm
golos/
sunhome/psychology/1256
ua.referats/view/27297
citynews/news/2648-vokalnaja-shkola-instituta-kultury-i.html
lib/CULTURE/MUSICACAD/PECERSKAYA/vocal.txt
belcanto-2004.narod/
revolution./culture/00003549.html
studentport/referat/referat.php?id=23779
referat/pub/leech/oLqBb*1hzxEQb2PKvXGw7*o2naJB%24zn5cOAdMFQkscXgSy9IKogi9G0TL3KZEIiTXsgHOEODTB%24l8!NmDRK7C1Rj9XcCFLSdPLW!*9dzko0e
krugosvet/articles/121/1012101/1012101a10.htm