Сутність та принципи роботи ЕОМ
•Iнтенсивнiсть
вiдмов
— умовна щiльнiсть
iмовiрностi часу
до виникнення
вiдмови програми
за умови, що до
моменту
вiдмови не було.
Тодi:

Середнiй наробiток
на вiдмову
- математичне
очiкування
тимчасового
iнтервалу мiж
послiдовними
вiдмовами.
В даний час основними типами застосовуваних моделей надiйностi програм є моделi, заснованi на припущеннi про дискретну змiну характеристик надiйностi програм у моменти усунення помилок, i моделi, заснованi на експонентному характерi змiни числа помилок у залежностi вiд часу тестування i функцiонування програми.
Модель надiйностi програм з дискретно-знижуючою частотою (iнтенсивнiстю) прояву помилок
У цiй моделi
передбачається,
що iнтенсивнiсть
виявлення
помилок описується
кусково-постiйною
функцiєю, яка
пропорцiйна
числу не усунутих
помилок. Iншими
словами, передбачається,
що iнтенсивнiсть
вiдмов
постiйна до
виявлення i
виправлення
помилки, пiсля
чого вона знову
стає константою,
але з iншим, меншим
значенням. При
цьому передбачається,
що мiж
i числом помилок,
що залишилися
в програмi, iснує
пряма залежнiсть:
,
де
-
невiдоме первинне
число помилок;
(i – число виявлених
помилок, що
залежить вiд
часу t; К – деяка
константа (рис.
7.2).
Щiльнiсть розподiлу часу виявлення i-ої помилки ti задається спiввiдношенням:
![]()
Значення невiдомих параметрiв К и М може бути оцiнене на пiдставi послiдовних спостережень iнтервалiв мiж моментами виявлення помилок за методом максимальної правдоподiбностi. При цьому для знаходження оцiнок параметрiв К. i М необхiдно розв’язати наступнi рiвняння:

де θm=B/Am;
А=
; В=
;
–
оцiнки вiдповiдно
i
;
– кiлькiсть усунутих
помилок у момент
оцiнки надiйностi
програм.
Розглянута
модель надiйностi
програм є досить
грубою. На практицi
часто не дотримуються
умов, на яких
вона побудована.
Нерiдко при
усуненнi помилки
вносяться новi
помилки. У багатьох
випадках не
дотримується
також основне
припущення,
що при всякому
усуненнi помилки
iнтенсивнiсть
вiдмов зменшується
на одну i ту ж
величину
.
Не завжди удається
визначити й
усунути причину
вiдмови, i програму
часто продовжують
використовувати,
тому що при
iнших вихiдних
даних помилка,
що викликала
вiдмову, може
себе i не виявити.
Модель надiйностi програм з дискретним збiльшенням часу наробiтку на вiдмову
У запропонована модель надiйностi програм, побудована на припущеннi, що усунення помилки в програмi приводить до збiльшення часу наробiтку на вiдмову на ту саму випадкову величину.
Передбачається,
що час мiж двома
послiдовними
вiдмовами
є випадковою
величиною, яку
можна представити
у видi суми двох
випадкових
величин:
,(7.2)
де випадковi
величини
незалежнi i
мають однаковi
математичнi
очiкування
i середньо-квадратичне
вiдхилення
.
З (7.2) випливає,
що
-на
вiдмова програми
вiдбудеться
через час

Передбачається
також, що
.
Пiдставою для
такого припущення
є те, що вiдмва
програми на
початку перiоду
експлуатацiї
виникають
часто. У цьому
випадку можна
вважати, що:
.
При цих припущеннях
середнiй наробiток
мiж
-м
i
–ою
вiдмовою програми
дорiвнює
,(3)
а середнiй наробiток
до виникнення
-ї
вiдмови визначається
виразом:
.(4)
Оцiнка величини
,
,
можуть бути
отриманi за
даними про
вiдмои програми
протягом перiоду
спостереження
наступним
чином:


де
– число вiдмов
програми за
перiод
;
–
момент виникнення
-ї
вiдмови програми.
Функцiя надiйностi визначається в залежностi вiд числа вiдмов, якi виникли:
,(5)
де
— функцiя Лапласа.
Основнi показники надiйностi програмного забезпечення ЕОМ
Програми для
сучасних ЕОМ
можуть нараховувати
багато мiльйонiв
команд. При
створеннi таких
програм можуть
по рiзних причинах
з'являтися
помилки. З цього
приводу жартують,
що немає програм
без помилок,
а є програми
з невиявленими
помилками.
Найбiльш грубi
помилки виявляються
на стадiї налагодження
програм, але
тому що перевiряти
програму у всiх
можливих режимах,
як правило, не
вдається, тому
й немає впевненостi,
що всi помилки
в нiй знайденi.
Зважаючи на
цi обставини,
найкращим є
статистичний
пiдхiд до аналiзу
процесу виявлення
помилок у
програмi. Цей
процес може
бути охарактеризований
функцiєю
,
де
- кiлькiсть виявлених
i усунутих помилок
за одиницю часу
в програмi, що
мiстить
-команд.
,
де
-
кiлькiсть виявлених
i виправлених
помилок за час
у розрахунку
на одну команду.
Вiдповiдно,
.
Функцiя
може бути
експериментально
визначена при
налагодженнi
програм шляхом
фiксацiї кiлькостi
виявлених
помилок. Задача
визначення
спрощується,
якщо припустити,
що
,
де
i
- параметри
,
що визначаються
при налагодженнi.
Тодi
.
При
або
.
Звiдси випливає,
що
- це загальне
число помилок
у програмi перед
початком
налагодження.
Так як процес
налагодження
не може тривати
нескiнчено, то
в програмi завжди
буде залишатися
деяка кiлькiсть
помилок
,
де
- кiлькiсть невиявлених
помилок у розрахунку
на одну команду.
Якщо припустити,
що помилки
рiвномiрно
розподiленi по
всiй програмi,
то iмовiрнiсть
появи помилки
за час
буде пропорцiйна
швидкодiї
машини (середньому
числу команд,
що виконуються
за одиницю
часу) i кiлькостi
помилок, що
залишилися
в програмi, тобто
.
Проводячи
аналогiю мiж
процесами появи
помилок i вiдмовами
апаратури
,
можна зробити
висновок, що
iнтенсивнiсть
помилок
не залежить
вiд часу
i визначається
тiльки iнтервалом
,
на якому оцiнюється
iмовiрнiсть появи
помилки. Звiдси,
наробiток на
"вiдмову", який
викликаний
помилкою, що
проявилася
в програмi, буде
рiвна:
.
Аналiз змiни
може служити
пiдставою для
вибору часу
налагодження
програми, а
саме, налагодження
припиняється,
якщо величина
стає досить
великою.
У випадку, коли
вдається оцiнити
матерiальнi
затрати
вiд появи помилки
в розрахунках,
то час
налагодження
можна оцiнити
кiлькiсно таким
способом. За
час
- роботи програми
вона "вiдмовить"
раз, що викликає
сумарнi затрати
.
Процес налагодження
програм вимагає
витрат машинного
часу та й iнших
витрат, зв'язаних
з ним. Якщо вартiсть
однiєї години
налагодження
позначити
,
то за час
таких витрат
буде
.
Отже, загальнi
втрати
вiд помилок i
витрат на
налагодження
програм будуть
рiвнi:
.
або
,
де
- тривалiсть
налагодження,
що забезпечує
мiнiмум
.
У тих випадках, коли необхiдно виключити помилки в програмах, можна використовувати їхнє "резервування". У цьому випадку те саме завдання вирiшується декiлькома програмами, кожна з яких розроблена незалежними групами програмiстiв, i в основу яких покладенi рiзнi алгоритми, а результати розрахункiв програм порiвнюються i вважаються правильними при їхньому спiвпадiннi, тому що поява помилок у програмах є подiя малоймовiрна, i збiг двох чи бiльше таких подiй є подiєю практично неможливою.
Причиною неправильної роботи ЕОМ може бути наявнiсть у нiй так званих вiрусних програм, тобто програм, призначених для навмисного перекручування результатiв рахунку, знищення файлiв, створення умов для ненормального функцiонування ЕОМ. Частка помилок або ж зависань ЕОМ через вiруси складає приблизно вiд 10 до 30%. Вiдомо бiльш 40 000 вiрусiв i близько 100 антивiрусних програм, призначених для боротьби з ними. Iснують вiруси (самозашифровуючi, полiморфнi вiруси i макровiруси), здатнi протидiяти антивiрусним програмам. Один з рiзновидiв таких вiрусiв "поселяється" в антивiруснiй програмi. Звичайно антивiрусна програма видає, сигнал про своє власне зараження, якщо таке зараження вiдбувається. Час, необхiдний для "лiкування" вiд вiрусу коливається вiд кiлькох хвилин до кiлькох годин. Самим небезпечним вiрусом є вiрус, що знаходиться у файлi, який виконується. Прикладом такого вiрусу є вiрус ONEHALF, що спрацьовує переважно 28 жовтня. В основному вiруси "працюють" коректно i не викликають зависання ЕОМ. Але серед них потрапляються такi, котрi цiлком стирають системнi областi твердих дискiв чи пiдкаталоги iнформацiйних масивiв. У 90% випадках вiруси впроваджуються в ЕОМ через мережi. Причому локальнi мережi самi по собi не є рознощиками вiрусiв. Але користувачi, що працюють з дискетами, зараженими вiрусами, доставляють багато турбот клiєнтам такої мережi.
Ознаками зараження ЕОМ вiрусами є: частiша поява помилки чи зависання ЕОМ; уповiльнене завантаження програм; неполадки (рiзкi уповiльнення i помилки) при роботi принтера; миготiння лампочки дисковода, коли не повиннi вiдбуватися операцiї читання/запису; змiна розмiрiв виконуваних програм; зменшення основної доступної пам'ятi i т.д.
Самими короткими є вiруси, що руйнують, їхня довжина не перевищує 20 Кбайт. Самi довгi вiруси досягають 100 кбайт i бiльше. Останнiм часом особливо багато турбот доставляють користувачам макровiруси, що вражають файли MS Word i MS Excel. Макровiруси цього типу є одними iз самих трудомiстких у дiагностицi i видаленнi.
Якiсть антивiрусної програми визначається за наступними характеристиками, приведеними у порядку спадання їхньої важливостi:
• Надiйнiсть i зручнiсть роботи (вiдсутнiсть технiчних проблем, що вимагають вiд користувача спецiальної пiдготовки).
• Кiлькiсть вiрусiв усiх типiв, що виявляються; можливiсть перевiрки файлiв документiв/таблиць (MS Word, Excel, Office 97), запакованих та заархiвованих файлiв. Можливiсть лiкування заражених об'єктiв.
• Наявнiсть: версiй антивiрусу пiд усi популярнi ОС (DOS, Windows, Novel NetWare, OS/2, Alpha, Linux i т.д.); режимiв "сканування по запиту" i "сканування на ходу"; серверних версiй з можливiстю визначення джерела зараження.
• Швидкiсть роботи та iншi кориснi функцiї.
Навiть якщо користувач має кiлька найкращих антивiрусних програм i користується ними, самим надiйним захистом вiд вiрусiв є профiлактика зараження:
• Регулярне створення резервних копiй (наприклад, раз у тиждень -повне, щодня - часткове копiювання). Наявнiсть незаражених копiй дозволить просто переписати "хворi" файли; наявнiсть заражених, але не зiпсованих, копiй дозволить вiдновити файли пiсля видалення вiрусу.
• Створення резервних копiй iнсталяцiйних дискет перед установкою нового програмного забезпечення (при установцi програми на заражену ЕОМ вихiднi дискети можуть заразитися пiд час iнсталяцiї).
• Перевiрка електронної пошти та файлiв, що пересилаються на наявнiсть вiрусiв.
• Застосування захищених вiд запису дискет при копiюваннi файлiв на твердий диск. Це зупинить проникнення вiрусу на дискету i наступне зараження iнших ЕОМ.
• Перевiрка дискет перед завантаженням з них файлiв.
• Постiйне використання резидентної частини антивiрусної програми, що стежить за всiм пiдозрiлим у роботi ЕОМ.
Застосування стiйких до збоїв програм
Стiйкi до збоїв програми одержують, як правило, шляхом багаторазового повторення обчислень на рiвнi мiкрооперацiй, операцiй, команд, дiлянок чи програм усiєї програми. Так, наприклад, в ЕОМ "Стретч" всi арифметичнi операцiї перевiрялися як спецiальними схемами контролю, так i повторним рахунком, який сумiщався з виконанням наступної команди.
Для пiдвищення надiйностi по збоях всiєї ЕОМ широко використовується метод багаторазового рахунку на рiвнi дiлянок програм. Сутнiсть його полягає в тому, що програма розбивається на ряд дiлянок, кожна з яких обчислюється двiчi, а результати порiвнюються. Якщо результати першого i другого обчислень збiгаються, то вважають, що результат одержали вiрний i переходять до наступної дiлянки обчислень. При розбiжностi, обчислення повторюють доти, поки не будуть отриманi два однакових результати. Достоїнством методу є його простота. При складаннi програми необхiдно лише передбачити вiдповiднi дiї, апаратних витрат метод не вимагає. Недолiком методу подвiйного рахунку є збiльшення часу рiшення задачi бiльш нiж у два рази i неможливiсть виявлення помилок, викликаних вiдмовами.
Продуктивнiсть ЕОМ при використаннi методу подвiйного рахунку залежить вiд числа дiлянок, на яке розбивається програма. Дiйсно, при великiй довжинi дiлянки ймовiрнiсть появи збою буде велика. Отже, замiсть двох прорахункiв прийдеться три i бiльш рази повторювати обчислення, через що час рiшення задачi буде збiльшуватися. З iншого боку, при малiй довжинi дiлянки значна частина часу буде йти на порiвняння i запис у ЗП (запам’ятовуючий пристрiй) результатiв обчислень, виконаних на окремих дiлянках програми.
У зв'язку з цим
виникає задача
про знаходження
оптимального
числа дiлянок,
на якi варто
розбивати
програму i при
яких час
рiшення задачi
буде мiнiмальним.
Введемо позначення:
- час рiшення
задачi при
однократному
рахунку;
- тривалiсть
обчислень на
однiй дiлянцi;