Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни
8 травня 1942 року німецько-фашистські війська на Керченському півострові перейшли в наступ і до 20 травня заволоділи всім Керченським півостровом, що поставило в критичне становище Севастополь. Радянські війська в районі Севастополя вдвічі поступалися німецьким.
7 червня 1942 року після артилерійської і авіаційної підготовки німецько-фашистські війська перейшли в наступ. В умовах боротьби за Севастополь головне завдання флоту полягало в постачанні підкріплення місту. 5 червня крейсер "Красный Крым", есмінці "Сообразительный" і "Свободный" доставили в Севастополь 1759 бійців, 180 тонн боєприпасів і 275 солдат. 12 червня крейсер "Молотов", есмінці "Безупречный" та "Бдительный" перевезли з Новоросійська в Севастопль138-у окрему стрілецьку бригаду майора П.П.Зелінського, що нараховувала 2665 чоловік, 12 гармат, 4 гаубиці і до 580 тонн різноманітних вантажів.
З середини червня направлення транспортів в Севастополь довелось припинити. Для перевезення почали використовувати тільки бойові кораблі, а також підводні човни 1-ї і 2-ї бригад. Саме в цей період човни починають набувати більш важливого значення в постачанні армії. 5 рейсів за червень зробив в Севастополь підводний човен С-31 ( командир капітан-лейтенант Н.П.Бєлоруков), а Л-5 (командир капітан 3-го рангу Ф.С.Жданов) здійснив 6 рейсів і доставив біля 300 тонн боєприпасів, і 73 тонни продовольства. Тільки за другу половину червня підводний човен М-31 (командир капітан-лейтенант Є.Г.Росточиль) зробив 3 походи і доставив захисникам Севастополя більше 27 тонн різноманітних вантажів, в тому числі 5,5 тонн бензину.
Військо потребувало підкріплення, і 26 червня з Новоросійська на лідері "Ташкент" і есмінці "Безупречный" в Севастополь була направлена 142-га окрема стрілецька бригада. Під час перевезення "Безупречный" був атакований літаками Ю-88 і потоплений, тож до Севастополя дійшов лише лідер "Ташкент".
30 червня 1942 року Військової ради Чорноморського флоту і оборонного району було оголошене рішення Ставки ВГК про остаточну евакуацію Севастополя. В евакуації командного складу, поранених і керівників міста брали участь підводні човни Щ – 209 і Л- 23. для евакуації захисників Севастополя командуванням флоту були направлені базові тральщики "Взрыв", "Защитник", "Щит", БТЖ № 16 і п’ять вартових катерів типу МО - 4.
Протягом червня тральщики і бойові кораблі Чорноморського флоту здійснили в Севастополь 121 рейс, вивезли з міста 25 157 поранених і евакуйованих громадян. В постачанні вантажів в Севастополь взяло участь 23 підводні човни. Вони здійснили 75 рейсів і доставили 2257,4 т боєприпасів, 1037,4 т продовольства, 567,9 т бензину. Зворотнім рейсом вивезли 1411 чоловік поранених і евакуйованих.
В червневих боях під Севастополем німецько – фашистські війська втратили біля 150 тис. солдат і офіцерів, більше 250 танків до 250 гармат і більше 300 літаків. Але загальний успіх під Севастополем все ж був за ними.
Останнім днем оборони Севастополя стало 4 липня 1942 року. Німецько-фашистські війська вступили в місто. Радянське інформбюро повідомило в цей день: "Останні 25 днів противник жорстоко і безперервно штурмував місто з суші і з повітря. Відрізані від сухопутних зв’язків з тилом, відчуваючи труднощі з постачанням боєприпасів і продовольства, не маючи в свому розпорядженні аеродромів, а відповідно і достатнього прикриття з повітря радянські піхотинці, моряки командири і політробітники проявили дива військового завзяття і геройства у справі оборони Севастополя…"
Після відступу частки 47-ї армії по новоросійському напрямку Таманського півострова цілком була покладена на Керченську військово – морську базу(командир контр – адмірал П.А.Грайкін). для виконання цього завдання база мала 6 катерів "МО", плавучу батарею, 5 тральщиків і 23 катери – сейнери. Укріплений сектор берегової оборони мав 27 гармат і 58 кулеметів, а 65 – й зенітний артилерійський полк нараховував 28 гармат і 25 кулеметів. Крім того на базі було два окремих батальона морської піхоти, окрема кулеметна і інженерна рота, окремий хімзавод, служба спостереження і зв’язку, гідрографічний район.
20 серпня німецькі війська вступили на Таманський півострів, а на другий день зайняли станиці Кримська і афінська. 2 вересня розпочався наступ з метою знищення всіх радянських сил на півострові. Прагнучи об’єднати зусилля військ армії і флоту ще 17 серпня був створений Новоросійський оборонний район, командування яким було покладене на генерал – майора Г.П.Котова. оборона міста з моря покладалась на берегову артилерію, кораблі ВМБ і авіацію флоту (87 гармат берегової артилерії, 2 канонерські човни, 26 кораблів, 17 торпедних катерів, 112 літаків морської авіації). Разом з частинами 47-ї армії на сухопутних рубежах Новоросійського оборонного району змагались моряки Азовської флотилії і Чорноморського флоту.
Протягом перших днів боїв всі дрібні загони моряків були переформовані в 1-й (майор Н.О.Красотченко). 3-й (майор И.Г. Пораспок), 4-й (капітан – лейтенант А.С. Шерман) і 6-й (старший лейтенант П.И. Іванов) батальйони морської піхоти. Також під Новоросійськ було переведений окремий батальйон піхоти Керченської ВМБ (командир – майор Ф.И. Шитов) і укомплектований за рахунок Азовської флотилії 14-й батальйон морської піхоти ( командир майор А.Л.Хлябич). Шлях противника на відрізку Неберутаєвська – Новоросійськ перекривала 1-а бригада морської піхоти (командир підполковник Д.В.Гордєєв).
В період з 1 по 5 вересня радянські війська вели важкі бої з чисельними силами противника. Частини 1-ї зводної бригади морської піхоти відбивали безперервні атаки противника з боку Неберутаєвської 5 вересня противник збив з зайнятої позиції 83-ю бригаду морської піхоти і зайняв селище Борисівка, Федотівка, Василівка, підійшовши на 8-10 км до Новоросійська. Командування базою терміново формувало нові підрозділи і частини. 6 вересня була сформована 2-а бригада морської піхоти (командир полковник М.П.Кравченко).
7 вересня німецько-фашистські війська захопили залізничний вокзал, потім елеватор і порт. Військова рада флоту звільнила генерал – майора Г.П.Котова від керівництва військами 47 армії і Новоросійського оборонного району. Новим командуючим був призначений генерал – майор А.А.Гречко. але все ж 9 вересня більша частина Новоросійська була захоплена.
Найбільш ефективно в обороні Новоросійська проявила себе берегова артилерія. Загалом з 19 серпня по 11 вересня 1942р. берегова артилерія провела 286 бойових стрільб, використавши 6471 снаряд. Нею було знищено 3500 солдат і офіцерів, 12 артилерійських і мінометних батарей, 12 танків, 212 автомашин.
Оборона Новоросійська була останньою великою операцією в період стратегічної оборони, в якій був задіяний Чорноморський флот. Надалі до переходу радянських військ у наступ головне завдання Чорноморського флоту полягало в захисті морських сполучень на Чорному морі.
Важливу роль в оборонних діях радянської армії на початковому етапі Великої Вітчизняної війни відіграли й інші флоти, зокрема Балтійський. Бойові дії в Прибалтиці, як і на всьому радянсько – німецькому фронті розпочались 22 червня 1941 року. головне завдання, яке було поставлене на початку війни перед балтійським флотом, полягало в тому, щоб прикрити дальші підступи до Ленінграду з моря і допомогти радянським військам, що вели оборонні бої в Прибалтиці. Також перед Балтійським флотом стояло завдання зірвати морські перевезення противника, не допустити постачання фронту через Ригу.
Повітряні сили фронту наносили масові удари по німецьким портам: Віндава, Любава, Рига, Пярну та іншим портам розвантаження транспортів зазнавали систематичних ударів бомбардувальної авіації. Так, 30 червня у Віндаві і Ірбенській протоці були пошкоджені два міноносця і втоплені два тральщика противника. 12 липня авіація балтійського флоту атакувала конвой противника (більше 50 транспортів, барж і вартових кораблів) в Ірбенській протоці. Одночасно конвой обстріляла 180-мл. батарея, встановлена на півострові Сирве. Наступного ж дня цей самий конвой був атакований торпедними катерами та бомбардувальниками. В результаті спільних атак, лише за 12-13 липня було знищено 18 транспортів, барж і кораблів охорони, а 14 різноманітних судів отримали пошкодження. Дії авіації і легких сил флоту проти конвоїв поєднувались з встановленням активних мінних загороджень на форматорах противника.
В серпні 1943 р. ескадрені міноносці провели декілька успішних обстрілів портів Агнаті, Росія, Мерсрагс, Салацгріва, які використовували німці для розвантаження транспортів.
Першим великим завданням, яке довелось виконувати Балтійському флоту на початку війни була оборона Талліна – головної військово – морської бази Балтійського флоту. Для оборони планувалось залучення всіх бойових кораблів, берегової артилерії, зенітної артилерії і частини авіації флоту.
20 серпня 1941 року німецькі війська розпочали атаки на Таллін. На допомогу сухопутним військам для оборони головної бази з суші були мобілізовані всі внутрішні резерви - особовий склад кораблів, частин і управлінь флоту. Авіація флоту наносила удари по скупченням військ в Тапа, Раквере та інших пунктах.
27- тисячний гарнізон бази (командуючий адмірал В.Ф.Трібду, член воєнної ради – дивізійний комісар Н.К.Смірнов), підтримувані корабельною і береговою артилерією протягом трьох тижнів втримували тиск чотирьох піхотних дивізій ворога (до 60 тис. чол.) з великою кількістю танків і літаків. Ала все ж, коли всі можливості утримання міста були вичерпані, захисні бази були посаджені на судна і евакуйовані в Кронштадт і Ленінград.
З евакуацією Талліна на перший план вийшла оборона інших баз Моонзундських островів і Ханко. В обставинах що склалися навіть тимчасове утримання островів архіпелагу мало велике значення, оскільки це відволікало частину сил противника, що наступав на Ленінград, перешкоджало діям його ВМС в Ризькій Фінській затоках. Керував обороною острова комендант Берегової оборони Балтійського району генерал- лейтенант А.Б.Єлісєєв. До початку наступу противником було споруджено 260 дотів і дзотів, встановлено 23,5 тис. мін і фугасів, а на підступах до островів було встановлено 180 мін. Артилерія нараховувала 213 гармат. На острові базувалось 6 торпедних катерів, 17 трапельщиків, та інші плавзасоби. На аеродромах о. Сарема знаходилось 12 винищувачів. Гарнізон острову нараховував більше 24 тис. чоловік.
Фашисти виділили для захоплення архіпелагу 61-у і 217-у піхотні дивізії. Загальна кількість угрупування складала більше 50 тис. чоловік. Дії сухопутних військ підтримували з моря 3 крейсери і 6 міноносців.
6 вересня вогнем берегової батареї о.Осмуссар була відбита спроба противника висадити десант. Однак 8 вересня йому вдалось висадити десант на о. Ворсі і після запеклих боїв до 11 вересня заволодіти ним. Гарнізон відійшов на о.Хіума. 14 вересня німці розпочали висадку на о. Муху. Захисники острова утримували його чотири дня. Одночасно вогнем берегової артилерії і торпедних катерів була зірвана висадка двох морських і одного повітряного німецьких десантів на о.Серема. 17 вересня після важких боїв гарнізон залишив о. Муху, але продовжив наполегливо оборонятись на о. Сирве і утримувати оборонні рубежі до 30 вересня. Захисників підтримували вогнем берегові батареї, торпедні катери противника, що обстрілювали позиції радянських військ. 30 вересня бійці, що захищали півострів відійшли в середню його частину де оборонялись до 3 жовтня. В ніч на 4 жовтня частину гарнізону острову вдалось на торпедних катерах перевезти на о. Хіума.
12 вересня німецькі війська при підтримці берегової артилерії, артилерії кораблів одночасно в декількох пунктах почали висадку на о. Хіума. Не дивлячись на чисельну більшість ворога і блок боєприпасів, гарнізон о.Хіума шість днів вів запеклі бої. 18 жовтня Військова рада Балтійського флоту віддала наказ про евакуацію гарнізону на півострів Ханко і о.Осмуссар, яка закінчилась 22 жовтня.
В боях за Моонзунські острови з 6 вересня по 22 жовтня німці втратили більше 26 тис. чоловік і більше 20кораблів і суден, 41 літак. Але і після взяття островів шлях противника в Фінську затоку перекривала берегова батарея півострова Ханко і о. Осмуссар.
Система оборони Ханко включала в себе два оборонні рубежі. На найближчих до Ханко островах створювались опорні пункти, які входили в загальну систему оборони. Для відбиття морського і повітряного десантів район бази поділявся на бойові ділянки. Для створення більш сприятливих умов оборони півострова Ханко були висаджені морські десанти, що зайняли 18 найближчих островів. Важливу роль в обороні Ханко відіграла авіація бази. В надзвичайно важливих умовах вона підтримувала дії військ і висадку десантів, вела розвідку, наносила удари по кораблям, батареям і аеродромам противника. В період з 22 червня по 28 серпня авіа група бази збила 24 німецьких літака, не втративши жодного власного. Велику допомогу Ханко надавала також авіація Балтійського флоту, що базувалась на аеродромах Прибалтики. Пілоти – харківці капітан А.К.Антоненко і лейтенант П.А.Бринько першими на Балтиці збили ворожий літак і отримали звання Героя Радянського Союзу.
Після залишення Талліна становище гарнізону Ханко, що опинився в глибокому тилу ускладнилось. Наближення льодосплаву створило додаткові труднощі для оборони бази і її зв’язку з базами Балтійського флоту. Ситуація, що склалася під Ленінградом не дозволяла виділити підкріплення і боєприпаси для оборони бази, тому за рішенням Ставки ВГК з 26 жовтня по 2 грудня гарнізон Ханко був евакуйований. Не дивлячись на важкі умови(обидва узбережжя Фінської затоки були в руках противника, активно діяли його флот і авіація, були встановлені міцні мінні загородження), 9 конвоїв зуміли доставити в Ленінград і Кронштадт більше 23 тис. чоловік, озброєння, техніку і продовольство. В результаті запеклих бойових дій за приморські райони літом і восени 1941р. Балтійський флот, діючи спільно з сухопутними військами відіграв важливу роль у зриві німецько-фашистського плану "миттєвої" війни. Обороняючи Таллін, Моонзундські острова і Ханко балтійці відволікли до 100 тис. солдат і офіцерів противника, які він не міг використовувати у вирішальних битвах під Ленінградом.
Ще одним завданням у вирішені якого безпосередньо брав участь балтійський флот була оборона Ленінграду. Під час запеклих боїв війська Ленінградського флоту при взаємодії з Балтійським флотом зірвали наступ німецьких військ на Ленінград у серпні 1941 року. німецькі війська були зупинені перед Красно гвардійським укріпленим районом. На іншій ділянці фронту до кінця серпня війська посилили атаки, в результаті яких їм вдалося захопити Чудово, Любань, Тосно, Мгу, Шлісьбург і тим самим підійти до Ленінграду зі сходу. З перших днів вересня 1941 року, коли бої же йшли на ближніх підступах Ленінграду, кораблі Балтійсьго флоту, а особливо лінкори "Марат" і "Октябрьска революція" вели вогонь по танковим колонам ворога. Роблячи постріли з великою точністю лінкори завдавали фашистам великих проблем своїми 305- міліметровими снарядами. Не випадково на ці кораблі були кинуті великі з’єднання авіації. "Марат" отримав перше пошкодження від крупної бомби 16 вересня, коли стояв на вогневій позиції і робив постріли по ворожим колонам. Але за свідченнями очевидців самий великий наліт на цей лінкор відбувся 21-23 вересня. Тоді він стояв вже у Петровській гавані Кронштадта. Корабель отримав суттєві пошкодження. Вся носова частина, перша башта і місток були зруйновані. "Марат" сів на мілину, але замінені неушкодженими три башти через два місяця знову продовжували стріляти.
21 вересня виявилось невдалим для лінкора "Октябрьская революція". В 12 годин дня, коли лінкор знаходився в морському каналі, підтримуючи своїм вогнем сухопутні частини, важка бомба потрапила в новий відсік корабля і зруйнувала всю верхню палубу, але все ж лінкор залишився в строю і продовжував діяти.
Для сприяння військам, що обороняли місто були створені три групи артилерійських кораблів. Перша група зайняла позиції на Неві в самому місті, друга група на Неві в районі Іванівських кораблів і третя в районі Кронштадта. Кораблі зайняли бойові позиції з таким розрахунком, щоб найбільш успішно використовувати свою артилерію для підтримки сухопутних військ. Була розроблена система укріплень кораблів і берегової артилерії, вибрав вогневі позиції для кораблів і берегових батарей, побудовані берегові батареї, організована взаємодія морської артилерії з сухопутною, а також з авіацією і сухопутними військами, створена мережа спостережу вальних і корегувальних постів.
Для надання підтримки приозерному флангу радянських військ, які вели бої з фінами на Карельському і олонець кому перешийках, а також для забезпечення сполучення на Ладозькому озері була створена Ладозька воєнна флотилія.
Черговий масовий штурм Ленінграду розпочався 12 вересня. Захисники міста, кораблі, берегові батареї і авіація в тісній взаємодії відбили і цей штурм міста. Особливо важкі втрати наносила ворогові артилерія Балтійського флоту, яка знищила сотні танків і тисячі солдат на різних ділянках флоту. Виключну роль в цих боях відіграли бригади морської піхоти, які були сформовані з особливого складу флоту.
Балтійський флот виділив частину сил для протидії флоту противника. При вході у Фінську затоку на шлях імовірного руху противника були поставлені підводні човни, а в районі Ханко – торпедні катера і авіація. Німецький флот так і не наважився прорватись у Фінську затоку і після провалу даного наступу відійшов на свої бази. 18 вересня військами флоту було проведено низку контрударів, які дещо покращили радянські позиції.
Активну участь в обороні взяла Ладозька флотилія. До вересня 1941 року флотилія допомагала сухопутним військам у відбитті атак противника на Карельському перешийку. Під час вересневого наступу на Ленінград, Ладозька флотилія артилерійським вогнем і висадкою десанту сприяла військам у відбитті атак противника у районі Шкінельбурга. Одночасно кораблі флотилії артилерійським вогнем підтримували сухопутні війська на східному узбережжі Ладозького озера.
На початку вересня, коли німецьким військам вдалось вийти до Неви і перерізати всі шляхи, що з’єднували з тиловими районами, головним завданням Ладозької флотилії стали постачання Ленінграду, фронту і Балтійському фронту всіх видів спорядження, перекид резерв, авіація населення Ленінграду і заводського обладнання. До початку льодоставу флотилія перевезла на західний берег озера більше 40т. різноманітних вантажів.
В жовтні склалась загроза виходу противника через Волков і Тихвін на р.Сверь і створення другого кільця блокади. Щоб парирувати удари противника потрібно було терміново провести рокіровку військ фронту з заходу на схід. Для цього Балтійський флот перевіз з Ленінграду через Ладозьке озеро на посилення 54 –ї армії, що вела оборонні бої на волхівсько – тихвінському напрямку 44-у і 19у стрілецькі дивізії, 6-у бригаду морської піхоти(біля 21тис. чоловік). В той же час біля 15 тис. чоловік було знято з островів Фінської затоки і перевезені для поповнення частин на оранієнбаумському плацдармі.
Німецькі війська, перейшли до блокади, почали вести посилений обстріл міста; почастішали масові бомбардування авіацією. В цих умовах контр-батарейна боротьба стала одним з найважливішим завданням артилерії взагалі, а морської зокрема. Морська артилерія мала велику дальність стрільби, сильну руйнівну дію снарядів і швидко направила батареї ворога. Тому основні завдання контр батарейної боротьби були покладені на морську артилерію.
Ведучи контр-батарейну боротьбу, артилерія флоту в той же час прийняла активну участь і в підтримці військ, що розгорнули наступальні дії з метою відволікти сили противника з району на схід від Ленінграду. При підтримці морської артилерії війська нанесли удари від Неви до Красно гвардійська (Ям, Жора, Коліно), на Іванівському (Усть – Тосно) і мгінсько – синявському напрямках. В результаті цих ударів війська дещо покращили свої позиції, розширили плацдарм на східному березі Неви, відволікли на себе значні сили, які противник не міг перекинути в район Тихвін – Волков.
Одночасно з діями по підтримці військ артилерійським вогнем сили флоту 3-8 жовтня висадили десант в район Стрельни. Ця висадка на захоплене ворогом узбережжя довела, що оборона берегу противника ще не обладнала. Під впливом висадки цього і наступних невеликих десантів противник почав поспіхом будувати протидесантну оборону на всьому узбережжі Фінської затоки і на островах, відволікаючи для цього великі сили з головного напрямку.
На початку зими 1941-1942 років з’явилась необхідність створення зимової оборони Ленінграду з моря для попередження спроб противника здійснити наступ по льоду. Силами і засобами флот була організована зимня оборона західної частини міста в з боку моря, підступів до Кран штату і островів в східній частині Фінської затоки. Було поставлено велику кількість оборонних споруд, підготовлені загороджувальні вогні, поставлено велику кількість мін.
В надзвичайно важких умовах блокадної зими моряки за допомогою ленінградських робітників відремонтували більш як 200 кораблів, в тому числі лінкор "Октябрьская революция", 2 крейсери, 6 есмінців. Це посилило артилерійські удари по ворогові.
Одночасно з організацією оборони узбережжя і островів силами флоту була об лаштована льодова дорога, по якій підтримувався зв'язок з островами у східній частині Фінської затоки і здійснювалась їх постійна оборона. Особливо відповідальне завдання було покладене на Ладозьку флотилію. У важких умовах кораблі Ладозької флотилії розвозили в Ленінград продовольство і військове спорядження. Допомога блокованому місту значно зросла коли силами військ, гідрографічної служби, Балтійського флоту і Ладозької флотилії, за активної підтримки населення Ленінграду, по льоду Ладозького озера була прокладена військово – автомобільна дорога з виходом до залізничної магістралі, названа ленінградцями "дорогою життя".
В січні 1942 р. силами Ленінградського фронту за підтримки артилерії кораблів флоту німецьким військам було завдано на любансько-тосненському напрямку. В цих боях корабельна артилерія продовжувала виконувати вогневі завдання по обороні міста, вела контр батарейну боротьбу і підтримувала наступальні дії військ. Частина морської піхоти при підтримці авіації і артилерії розгорнули наступальні дії по льоду проти островів Гоглану, Великий і Малий Тютерс у Фінській затоці.
В літню компанію 1992 року перед Балтійським Флотом, як і раніше стояло завдання активної оборони Ленінграду з моря і надання підтримки військам в обороні міста з суші. Слід зазначити, що умова для діяльності фронту в 1942 році значно погіршились. Німецько – фашистські війська отримали завдання заблокувати Балтійський флот в Східній частині Фінської затоки і забезпечити свої шляхи сполучення у Балтійському морі. Для досягнення цієї мети основні сили фінського і німецького флотів були зосереджені в районі Ханасарських шхер. Флот противника здійснював масові мінні постановки. Радянським підводним човнам довелось долати чисельні мінні загородження, поставлені у Фінській затоці. Також німцям були створені потужні рубежі проти – човнової оборони в районі островів Готланд, Великий Тютерс і в районі Найссар, Порикала–Уду.
Враховуючи важливість обстановки, формування підводними човнами протичовнової оборони ворога в східній частині Фінської затоки забезпечувалось авіацією і кораблями флоту. Авіація флоту бомбардувала протичовневі і мінні загородження, притримувала тральщики. Малі кораблі використовувались для знищення мін контр вибухами.
З настанням весни Ладозька військова флотилія продовжила вирішувати своє головне завдання – здійснювати перевезення військ, військових вантажів і огородження для Ленінграду. За літо 1942р. силами флотів через Ладозьке озеро в Ленінград і з Ленінграду було перевезено більш одного мільйона тон вантажів і біля 800 тис. чоловік.
Війська Ленінградського фронту при підтримці авіації і артилерії Балтійського флоту в період з 20 по 24 липня нанесла потужний удар в район Урицька та Старо – Паново, в результаті якого радянські війська покращили свої позиції. В серпні радянські частини перейшли в наступ в напрямку на Тосно і на схід від Колпіно. В цьому районі бої тривали до вересня. У вересні радянські війська просунулись на невському напрямку і при підтримці важкої артилерії флоту захопили плацдарм на лівому березі Неви – біля Московської Дубровки.
Ладозька військова флотилія протягом літа і осені наносила удари по кораблям противника, що намагались перервати сполучення Ленінградського фронту з тилом. Так, наприклад 1 жовтня 17 десантних кораблів противника намагались вийти на трасу радянських конвоїв, але їх атаки були відбиті силами флотилії. 9 жовтня кораблі флотилії вели бої з 16 – ю десантними судами і 7 катерами противника і змусили їх відступити.
22 жовтня німецько-фашистська флотилія у складі 16 десантних барж під прикриттям літаків підійшли до о.Сухо і висадили на нього передові загони десанту. Не дивлячись на погану погоду в районі бою, авіація балтійського флоту нанесла удар по десантним кораблям противника, по десанту що висадився на о.Сухо і відрізала атаки авіації противника, яка намагалась прикрити свої кораблі. В результаті злагоджених ударів авіації флоту, гарнізону о.Сухо і кораблів флотилії німці втратили 13 десантних судів, 5 десантних катерів і озброєний пароплав. В повітряних боях було збито 14 літаків. Крім того, 2 десантних судна, десантний катер і 4 літака отримали ушкодження. Спроба противника захопити о.Сухо була зірвана.
Окрему сторінку займає діяльність Балтійського флоту на морських сполученнях противника. Систематичний рух німецьких конвоїв, який включав як правило 3-5 транспортів, 4-6 самохідних барж і охоронні кораблі, розпочався на Балтійському морі ще з липня 1941 року.
Бойові дії радянських сил на морських сполученнях противника в Балтійському морі відбувались у важких умовах. В початковий період війни значна чисельна перевага німецької авіації над авіацією Балтійського флоту, а також важка мінна обстановка на театрі не дозволяла широко використовувати надводні кораблі для боротьби з німецькими перевезеннями, до того ж радянські надводні кораблі використовувались головним чином для сприяння приморським флангам сухопутних військ в оборонних операціях. В результаті надводні кораблі залучались до діяльності на морських сполученнях лише епізодично.
Відповідно в умовах, що склались, основними силами, що діяли на німецьких морських сполученнях були підводні човни флоту. Підводні човни наносили удари по морським сполученням на всьому театрі; авіація і підводні човни – на підступах до Ірбенської протоки, торпедні катера, авіація, берегові батареї а іноді і ескадрені міноносці – в Ірбенській протоці; авіація, ескадрені міноносці і торпедні катера – в Ризькій затоці.
26 липня 1941 року в Ірбенській протоці групою бомбардувальників і торпедних катерів був атакований німецький конвой, який нараховував 2 транспорти і 6 кораблів охорони. В результаті спільного удару було потоплено два транспорти і два корабля охорони. 21 серпня 1941 року радянські ескадрені міноносці, повертаючись з мінної постановки, виявили в Ризькій затоці конвой у складі трьох транспортів в супроводі кораблів охорони. Ескадрені міноносці пішли на зближення з конвоєм і відкрили вогонь по транспортам. Транспорти виявились озброєні 105-мм гарматами і з центрального транспорту був завданий вогонь у відповідь. В результаті прямих влучань два німецьких транспорти і два охоронних катера затонули.
2 вересня 1941 року в районі мису Колкасрагс торпедні катера завдали удар по невеликому. Але з гарною охороною конвою противника у складі одного транспорту. Підтримувані артилерійським вогнем берегової батареї з миса Сирве, радянські катери атакували кораблі противника. В результаті атаки був потоплений міноносець, транспорт і катер.
В