Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни
Бригада підводних човнів капітана 1-го рангу А.М.Стеценко у важких умовах блокади зуміли підготувати човни до бойових дій на комунікаціях німців. Досвідчені командири – підводники Я.П.Афанасьєв, Є.Я.Осіков і І.М.Вишневський, командир дивізіону підводних човнів В.А.Єгоров та інші провели свої човни через чисельні мінні поля слідом за тральщиками, над якими майже безперервно висіла німецька аіація. Підводникам не легко було подолати порівняно невелику відстань від Кронштадта до острова Лавансарі, але ще важчим виявився перехід від Лавансарі на захід. Відстань цього переходу перевищувала 250 миль і все ж човни першого ешелону вийшли на комунікації ворога. Більше 40 діб провів в морі підводний човен Щ-406 Євгенія Осікова. По поверненню командир човна отримав звання Героя Радянського Союзу, а човен – Червоно-знаменного.
До червня 1942 року кількість мін, поставлених у Фінській затоці перевищувала 15 тис. Першим в цьому місяці форсував затоку підводний човен Щ-304 під командуванням капітана 3-го рангу Я.П.Афанасьєва. Човен потопив ворожий транспорт, але потім був тричі обстріляний артилерією, 7 разів атакований з повітря. 14 разів його переслідували протичовневі кораблі, двічі атакували німецькі підводні човни, 22 рази човен перетинав лінії мін. Противник скинув на Щ-304 41 серію глибинних бомб. З 664 годин проведених на позиції, 606 човен знаходився під водою, не маючи можливості заряджати акумуляторні батареї.
Відомими є також дії підводного човна "Лем біт" під командуванням капітан-лейтенанта А.М.Матіясевича. 4 вересня човен торпедував ворожий транспорт, 14 вересня потопив два з трьох транспортів, що прямували з охороною вартових катерів, після чого потрапив під масовані атаки протичовневих кораблів. Човен отримав ушкодження: вийшла з ладу рація, виникла пожежа, багато членів екіпажу було поранено і отримало контузії. 15 вересня човен потрапив під нові атаки і був закиданий глибинними бомбами, і тільки 17 вересня відірвавшись від переслідування зміг виплести біля острова Лавенсарі.
Оцінюючи дії даного човна, командуючий флотом адмірал В.Ф.Трібуц зазначав: "У військовій історії немає прикладів подібної мужності підводників в таких важких умовах".
В 1942 році кожен підводний човен Балтійського флоту протягом одного бойового походу в середньому 48 раз пересікав лінію мінних загороджень, 4 рази потрапляв під атаки ворожих кораблів і авіації. Підводники потопили за цей час 39 транспортів. На мінах поставлених ними німці втратили 9 транспортів і один підводний човен.
Як зазначалось, кожен вихід підводних човнів був надзвичайно ризикованим. Не сі човни повернулись на бази: не повернувся в Кронштадт підводний човен Щ-317, поблизу острова Сикар загинув човен Щ-405 та інші.
Активні бойові дії в південно-західній частині Балтійського моря проводили підводні човни Л-3 і Д-2. Так, знаходячись на позиції на захід від о.Борнхольм командир підводного човна Д-2 виявив конвой противника в складі двох поромів з охороною, допоміжного крейсера і 5 вартових кораблів. На поромі знаходились війська норвезького легіону. Пороми йшли курсом на Траллеборг. Прорвавши охорону, підводний човен Д-2 атакував головний пором "Дейчланд". В результаті потрапляння торпеди "Дейчланд" отримав суттєві пошкодження.
Активно діяла на морських сполученнях противника також авіація Балтійського флоту. В 1942 році бомбардувальна авіація залучалась до нанесення ударів по портам і базам, а також по силам протичовневої оборони противника з метою забезпечення мінних постановок торпедними катерами, мінно-торпедною авіацією і форсування підводними човнами рубежів протичовневої оборони у Фінській затоці. В другій половині 1942 року для дій на морських сполученнях противника була виділена група літаків мінно-торпедної авіації. Одним з вдалих прикладів діяльності торпедоносців було потоплення ними транспорту противника водовміщенням 6000 тонн 25 жовтня 1942 року в районі острова Великий Тютерс. В 1942 році окрім дій торпедоносців на морських сполученнях авіація залучалась до встановлення мін на підступах до військово-морських баз і на шхерних форматорах.
За 1942 рік льотчики-балтійці здійснили біля 30 тис. бойових вилетів. В цих польотах брали участь і пілоти відомого полка Є.Н.Приображенського. що першими бомбардували Берлін. В крейсер них польотах особливо відзначились А.З.Пятков. К.СДеревяних, Г.Я.Червоноокий.
Отже, одне провідних місць в оборонних діях Радянського Союзу в період 1941 – 1942 років належало Балтійському флоту. Його діяльність не обмежувалась операціями на морі, а полягала також в діях на суші і у повітрі.
Ще одним театром бойових дій Великої Вітчизняної війни була північ – зона діяльності Північного Військово-морського флоту.
Німецько-фашистське командування планувало провести в даному регіоні операцію силами армії "Норвегія" (біля 150 тис.), яку підтримувала авіація 5-го повітряного флоту і групи ВМС "Північ". Операція полягала в захопленні Кольського півострова з портом Мурманськ, ізоляції Заполярря від країни і позбавлення Радянського Союзу зовнішніх зв’язків через північні порти.
29 червня 1941 року в 4 години 20 хвилин після артилерійської підготовки і ударів 120 бомбардувальників гірничо-стрілецький корпус "Норвегія" під прикриттям винищувальної авіації перейшов у наступ на мурманському напрямку, де оборонялась 14-а стрілецька дивізія. Підтримуваний вогнем берегової і корабельної артилерії Північного флоту, 135-й стрілецький полк 14-ї стрілецької дивізії зупинили противника на перешийку півострова Середній, не допустивши його просування на радянську територію.
З підходом 52-ї стрілецької дивізії, яку підтримували кораблі і авіація Північного флоту і посиленої частинами морської піхоти, був створений рубіж оборони на р. Західна Лиця. Велику роль у перешкоді німецькому наступу відіграли морські десанти ВМФ, які були висаджені по флангу противника. В результаті запеклих боїв лінія фронту стабілізувалась до кінця вересня 1941 року.
Спроби німецько-фашистських військ захопити гору Кандалакша з тим, щоб відрізати Кольський півострів від країни і перерізати Кіровську залізницю в районі Лоухі, були зірвані 104-ю і 122-ю стрілецькими дивізіями 14-ї армії. Важливу роль в обороні Заполярря відіграли спільні дії Північного флоту і 14-ї армії, в яку були включені загони прикордонників і "Полярна дивізія" народного ополчення (пізніше 186-а стрілецька дивізія).
В жовтні німецько-фашистські і фінські війська в Заполяррі перейшли до оборони. Німецька авіація і підводні човни намагалися ізолювати Заполярьє від зовнішніх зв’язків. З метою зриву морських перевезень з країн – союзників СРСР по антигітлерівській коаліції фашистське командування з 14 січня 1942 року організувало масовані нальоти авіації на Мурманськ і Кіровську залізницю. Місто постраждало від пожеж, але моряки і мешканці міста зуміли забезпечити функціонування порту.
Для зриву німецького наступу на Мурманськ 14-а армія при підтримці Північного флоту провела наступальну операцію, в ході якої 28 квітня 1942 року Північним флотом був висаджений тактичний десант в районі мису Пікшуєв в складі 12-ї особливої бригади морської піхоти (6250 чоловік). 12-13 травня десант, що виконував завдання був знятий.
Для укріплення оборони півостровів Рибачий і Середній, які прикривали вхід в Кольську затоку і приморський фланг фронту 12 липня 1942 року Ставкою ВГК був створений північний оборонний район в складі Північного флоту.
Окремим видом бойової діяльності Північного флоту в роки війни боротьба на морських комунікаціях. Вона включала в себе порушення ворожих і захист власних комунікацій. По північним комунікаціям фашистська Німеччина отримувала для своєї промисловості метал, руду, деревину з Швеції, Норвегії і Фінляндії, а також постачала всім необхідним армію "Норвегія". Через порти Мурманськ і Архангельськ Радянський Союз підтримував зовнішні морські зв’язки з портами Великобританії, Канади, США. По внутрішнім комунікаціям, що зв’язували порти Кольської затоки і Білого моря з Арктикою здійснювались військові і великі народногосподарські перевезення. По комунікаціям на Балтійському морі Німеччина отримувала до 80% стратегічних вантажів.
Головну ударну силу флоту на морі складав загін з 15 підводних човнів. Бойовий рахунок флоту відкрив 14 липня 1941 року човен Щ-402, яким командував старший лейтенант М.Г.Столбов. Проникнувши на рейд порту Хоннігсвог він потопив транспорт противника.
Ще більш сміливими були прориви підводних човнів "малюток" в порт Лінамахарі, що розташовувався в печенізькій затоці. На початку серпня в цей порт з розвідувальною метою проник човен М-174 під командуванням капітан-лейтенанта М.Г.Єгорова. 21 серпня в затоку ввійшов човен М-172, яким командував капітан-лейтенант І.І.Фісанович. Він атакував німецький транспорт і за допомогою гідроакустичних приладів в підводному положенні безперешкодно покинув затоку. 13 вересня в Лінахамері прорвався човен М-171 під командуванням старшого лейтенанта В.Г.Старікова. Противник, посиливши до цього часу протичовневу оборону порту, атакував човен глибинними бомбами. Пролежавши на ґрунті 4 години, човен, дочекавшись зручного моменту повернувся на базу.
Активні дії радянських підводників змусили противника застосовувати для боротьби з ними нові сили і засоби. Зокрема були виставлені протичовневі мережі. Зо вересня 1941 року в таку мережу потрапив човен М-176, яким керував старший лейтенант І.Л.Бондаревич, але все ж йому вдалось виплутатись з мережі.
Найбільш успішно в 1941 році діяв підводний човен Д-3 під командуванням капітан-лейтенанта Ф.В.Константинова. В бойових походах у вересні-жовтні він потопив 4 ворожих транспорти і ще одне судно в листопаді. Цей човен першим на Північному флоті був нагороджений орденом Червоного Знамені, а 3 квітня 1942 року отримав звання гвардійського.
Разом з торпедами підводні човни використовували мінну збою, а також артилерію. Найбільш потужну артилерію (дві 100-мм і дві 45-мм гармати) мали підводні човни типу "К". Першим на Північному флоті успішно застосував її 12 вересня човен К-2 яким командував капітан 3-го рангу В.П.Уткін. Він виявив транспорт, що йшов без охорони і потопив його.
Човен М-171, що здійснив вій 15-й бойовий похід, 23 травня 1942 року потопив ворожий транспорт, але був виявлений. Протягом 6 годин переслідував його, скинувши 102 глибинні бомби. Але човну вдалось врятуватись. В 1941-1942 роках підводні човни Північного флоту потопили 77 транспортів і 27 кораблів противника, що склало приблизно 60 % вантажів втрачених ним на північному морському театрі.
Північний флот активно залучався до захисту союзницьких конвоїв. Союзницькі конвої формувались в портах Шотландії і Ісландії, а пунктами розвантаження транспортів були Мурманськ і Архангельськ. В конвой як правило входило 15-20 кораблів охорони.
З початку 1942 року інтенсивність руху конвоїв зросла і розміри конвоїв збільшились ( в квітні в середньому – 20, в травні – 30, в вересні – 40 транспортів).
Починаючи з конвою PQ-12, що вийшов з Ісландії 1 березня, безпека кожної пари конвоїв (що йшов в СРСР і повертався в Ісландію) забезпечувалась шляхом спеціальної операції яку проводив флот Ісландії і Радянський Північний флот. Північний флот посилював охорону конвоїв починаючи з меридіану 20°00 (Тромсе), розгортаючи підводні човни для перехоплення важких надводних кораблів.
Перші спільні комбіновані атаки різнорідних сил протягом п’яти днів німці наносили по конвою PQ-15, який вийшов 26 квітня з Ісландії в складі 25 транспортів. Зі складу конвою німцям вдалось потопити 4 транспорти. Відбулись чисельні бої в результаті яких бойові кораблі обох сторін отримали ушкодження.
Черговий конвой PQ-16 (34 транспорти, в тому числі 5 радянських) вийшли з Ісландії 21 травня 1942 року. Протягом шести діб на нього здійснювались атаки літаків і підводних човнів, в результаті було втрачено 7 судів. З 26 травня по 2 червня Північний флот провів операцію по захисту конвоїв, використавши при цьому 67 різноманітних бойових кораблів і більше 250 літаків. В ході операцій ескадрені міноносці і вартові кораблі посилювали безпосередню охорону конвою, підводні човни діяли на шляху руху великих кораблів противника, бомбардувальна авіація наносила удари по його аеродромах і базах, а винищувачі прикривали конвой з повітря при підході їх до берега і в місцях стоянок. Авіація флоту за цей час здійснила більше 2 тис. вилетів. В результаті даний конвой не мав втрат.
27 червня з Ісландії вийшов конвой PQ-17 в складі 35 транспортів, 2 танкерів і 24 кораблів безпосередньої охорони. На його суднах знаходилось 297 літаків, 594 танка, 4246 вантажних автомашин, 156 тонн різноманітних вантажів. Щоб забезпечити конвой від нападу надводних кораблів був виділений загін найближчого прикриття ( крейсери і 3 ескадрених міноносця) і сили далекого прикриття ( 2 лінійних корабля, авіаносець, 3 крейсера, 14 ескадрених міноносця). На виходах з баз і шхер Північної Норвегії було розгорнуто 14 підводних човнів, в тому числі 5 радянських. На аеродромах Кольського півострова Радянське командування зосередило 287 бойових літаків і 191 винищувачів, 69 бомбардувальників і 27 літаків розвідки.
Цих сил було цілком достатньо для забезпечення успішного переходу конвою з мінімальними втратами. Однак англійське адміралтейство вважало потоплення німецького лінійного корабля "Тірпіц" важливіше безпеки конвою. Адміралтейство планувало відволікти великі підводні кораблі, особливо "Тірпіц", вивести їх подалі від бази і знищити. Вказані обставини і визначили трагічну долю конвою PQ-17.
З 1 липня 1942 року протягом чотирьох діб підводні човни , бомбардувальники і торпедоносці ворога переслідували конвой, але всі атаки успішно відбивались. 4 липня німецькому підводному човну вдалось потопити перший транспорт. Чотири транспорти отримали ушкодження від влучання авіаційних торпед. Англійське командування 4 липня дало наказ конвою розсіятись і самостійно слідувати в радянські порти, а крейсерам прикриття і кораблям безпосередньої охорони на повній швидкості відійти на захід на з`єднання з лінійними силами.
Ескадра на чолі з "Тірпіцем" дійсно виходила в море, але скоро повернулась на свої бази. 5 липня о 18 годині на північ о.Інгей її виявив і атакував радянський підводний човен "К-21" під командуванням М.А.Луніна. Інформація про це, направлена командуванням Північного флоту, була перехоплена і розшифрована противником. Вважаючи, що його наміри розкриті і прагнучи не ризикувати великими надводними кораблями, німецьке командування дало наказ ескадрі лі повертатися в норвезькі шхери.
Невеликі групи і поодинокі транспорти виявились беззахисними і стали жертвами атак німецьких літаків і підводних човнів. На пошук і прикриття транспортів командування флоту направило майже всі кораблі і авіацію. Але це було вже марно, з того моменту, коли конвой розпався він втратив 21 транспорт. Тільки 11 судам вдалось дійти до радянських портів. 24 втомлених судна вантажем біля 143 тис. тон забрали з собою 3350 автомашин, 430 танків, 210 бомбардувальників і біля 100 тис. тон різноманітних вантажів.
Після розгрому конвою РQ – 17,чергові конвої в Радянський Союз були затримані. На початку вересня після довгих вагань з Ісландії був направлений конвой РQ-18 у складі 40 транспортів. Окрім безпосередньої охорони, він мав потужне ближнє прикриття – крейсер і 16 ескадрених міноносців. Вперше в його склад був включений авіаносець. Як і раніше Північний флот виділив для забезпечення конвою майже всі кораблі і біля 300 літаків. На аеродроми в район Кольської затоки прибули також з Великобританії 24 торпедоносця.
Гітлерівське командування направило проти конвою РQ-18 підводні човни, більше 300 літаків (в тому числі 92 торпедоносця і 133 бомбардувальника). Першими 12 вересня почали атакувати підводні човни. На другий день почались масові нальоти торпедоносців. Німцям вдалось потопити 13 транспортів (10-авіацією і 3-підводними човнами). Значні втрати зазнав і противник - 4 підводні човни і 41 літак. Радянська авіація знищила біля 20 літаків на аеродромах. Англійське командування вважало, що операція проведена вдало, але все ж відправка чергового конвою була відкладена.
Отже, в 1941-1942 роках Північному флоту довелось виконувати різноманітні операції, але провідне місце серед них займала боротьба на морських комунікаціях і захист конвоїв союзників.
Говорячи про діяльність Радянського Військово – Морського флоту у Великій Вітчизняній війні потрібно сказати і про дії, які вели окремі флотилії. Раніше вже говорилось про важливу роль, яку відіграла Ладозька військова флотилія у взаємодії з Балтійським флотом.
Пінська флотилія у зв’язку з загальним відступом радянських військ на схід 11 липня 1941 року розділена на три загони кораблів: Березенський і Прип’ятський, які взаємодіяли з військами південного крила Західного флоту і Дніпровський загін, який діяв спільно з військами Південно – Західного флоту.
В серпні зі складу флотилії був виділений загін кораблів і направлений на р. Десну. Флотилія брала участь в обороні Києва до 19 вересня 1941 року. виконавши завдання, моряки зірвали кораблі і створили два загони морської піхоти, прикривали відступ військ 37-ї армії з міста.
Дунайська флотилія до 20 липня вела бої на Дунаї, після чого відійшла на р. Південний Буг, де брала участь в бойових діях до середини серпня 1941р., а потім в нижній течії Дніпра до 25 вересня. В середині жовтня 1941р. вона відійшла в Керченську протоку і приєдналась до Азовської флотилії. Восени з її складу для бойових дій на р. Дон був виділений окремий загін кораблів і літом 1942р. флотилія направила загін кораблів на р. Кубань.
Восени 1941р. була створена Волзька флотилія, яка спочатку мала завдання готувати бойові кораблі для військових дій на інших ріках і озерах. Але літом 1942р. вона сама стала діючою, вступивши в боротьби з ворогами на середній і нижній течії Волги.
Створені флотилії мали в своєму складі переважно бронекатери, катери – тральщики і канонерські човни, переобладнані з судів річних пароплавів. Загалом в складі озерних і річних флотилій під час війни діяло більше 2 тис. бойових кораблів, катерів і допоміжних судів.
Основним змістом бойових дій флотилії була підтримка сухопутних військ, забезпечення переправи власних військ і боротьби з переправами противника. Велике значення мала артилерійська підтримка сухопутних військ при обороні міст( Ізмаїл, Київ, Херсон, Ростов, Сталінград). Для Волзької флотилії з вересня по грудень 1942р. перевезення військ і вантажів в Сталінград було головним завданням. В період оборони бойові кораблі і допоміжні судна перевезли в Сталінград більше 62 тис. бійців і командирів і більше 15 тис. т. вантажів, біля 500 автомашин. Волзька флотилія також вирішувала завдання протимінної і протиповітряної оборони річної комунікації. В липні – жовтні 1942р. по нижній Волзі було перевезено більше 2 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Отже, перших два роки війни виявились найважливішими для Військово–Морського флоту, як і загалом для Радянської Армії. Період, що в радянській історіографії має назву – стратегічної оборони, став часом найзапекліших боїв та найбільших втрат Військово – Морського флоту. Не дивлячись на запеклу боротьбу на всіх морських театрах Військово – Морський флот, як і інші радянські війська був змушений вести оборонні, відступні бої.
3. Військово-морські сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років
Не дивлячись на втрату Чорноморським флотом в 1942 році основних баз і перебазування на погано обладнані для великих кораблів порти Туапсе, Поті і Батумі, район бойових дій Чорноморського флоту як і раніше охоплював все Чорне море. Чорноморський флот на початок 1943 року мав в своєму складі 1 лінійний корабель, 4 крейсери, лідер, 7 ескадрених міноносців, 2 вартових корабля, 3 канонерських човна, 31 тральщик, 67 торпедних катерів, 29 підводних човнів. Військово – повітряні сили флоту нараховували 280 бойових літаків.
Головним завданням всіх сил Чорноморського флоту була всебічна підтримка радянських військ у наступі, велике значення в цьому відводилась висадкам морських десантів, підтримка їх вогнем корабельної артилерії, забезпечення всім необхідним. Важливим було також продовжувати інтенсивну боротьбу на морських комунікаціях противника, перешкоджаючи його військовим перевезенням, наносити удари по кораблям в портах, по приморських флангах його сухопутних сил.
Масштабною операцією Чорноморського флоту була десантна операція проведена в лютому 1943р. в районі Північно – Кавказького фронту в розгромі новоросійського угрупування противника і звільнення міста і порту Новоросійськ. В даній операції взяли участь основні сили флоту: гвардійські крейсери "Красний Кавказ" і "Красний Крим", лідер міноносців "Харків", есмінці "Безпощадний", "Сообразительний", "Железняков" і " Бойкий", канонерські човни "Красная Грузия", "Красная Абхазия", "Красний Аджаристан". Разом з великими кораблями флоту в десантній операції діяли тральщики, торпедні і вартові кораблі. До складу десанту входили стрілецькі з’єднання, танкові, артилерійські і мінометні частини. В підтримці десанту разом з корабельною артилерією брала участь і берегова артилерія. При десантуванні на західному узбережжі Цемеської бухти, в районі Станічки, особливо відзначився 4-й дивізіон вартових катерів під командуванням старшого лейтенанта М.І.Сінягіна. При підтримці флоту і артилерії Новоросійської військово-морської бази катери несподівано висадили десант і забезпечили захоплення важливого плацдарму. Після висадки десанту противник посилив дії своїх торпедних катерів в цьому районі, намагаючись перервати постачання десантників морем. Розпочались численні і напружені бої радянських торпедних катерів варти з ворожими лагерями. Вартові катера і морські полювальники, сейнери і мотоботи в умовах запеклої боротьби з німецькою береговою артилерією, авіацією і торпедними катерами, а також за умов великої мінної небезпеки більше 7 місяців безперервно постачала всім необхідним армійські частини, що закріпились на плацдармі, підтримували їх артилерійським вогнем, вивозили поранених.
Кораблі Чорноморського флоту доставили 78,5 тис. бійців, біля 600 гармат і мінометів, десятки тисяч тон боєприпасів, продовольства і спорядження.
Вдало діяли легкі сили Чорноморського флоту при визволені Новоросійська. Стрімкою атакою торпедні катери зруйнували загородження ворога при вході у порт, а потім висадили три великих десанти безпосередньо на його причали. Ці десанти відіграли вирішальну роль в дезорганізації німецької оборони. Вони несподіваним ударом захопили найважливіші опорні пункти противника і допомогли військам Червоної Армії, що наступила з суші, звільнити місто. Подальшою висадкою десантів на фронтах відступаючих з Тамані німців Чорноморський флот і відновлена в квітні 1943 року Азовська військова флотилія полегшили сухопутним військам спочатку ліквідацію Таманського плацдарму противника а потім вихід до Керченської протоки.
Під час боїв за Новоросійськ радянські війська розгромили 73-ю піхотну, 4-у і 101-у гірничо-стрілецьку дивізію румун, 16-у і 18-у команди морської піхоти німців.
Велику допомогу надав восени 1943 року Чорноморський Флот і Азовська військова флотилія військам Північно – Кавказького фронту в захоплені плацдармів в Криму. Для проведення десантної операції на Керченському півострові було виділено 17 бронекатерів, 25 торпедних катерів, 40 вартових катерів, 29 катерів – тральщиків і до 200 дрібних транспортних судів. Крім того в операції брали участь військово – повітряні сили флоту.
Готуючи наступ проти кримського угрупування Ставка В.Г. вирішила нанести по ній удари з півночі і сходу військами 4-го Українського і Північно – Кавказьких фронтів. Північно – Кавказький фронт повинен був форсувати Керченського протоку з півночі і півдня від Керчі, заволодіти містом і портом і забезпечити переправу через протоку, розвивати удар на захід з метою очищення від противника Керченського півострова.
Керченська група військ німців складалась з 5-го армійського корпусу 17-ї армії і мала в своєму складі 98-у німецьку піхотну девізію, 3-ю гірничо – стрілецьку і 6-у кавалерійську румунські дивізії, окрему бойову групу чисельністю до 85 тис. військ, 175 гармат, до 50 мінометів, 23 батареї зенітної артилерії і одну танкову групу ( до 40-60 танків). До дії на керченському напрямку противник залучав до 70% авіації, що знаходилась в Криму.
Створена під час операції "керченська переправа", очолювала командуючим Азовської флотилії контр – адмірал С.Т.Горенковим, забезпечувала безперервне постачання Окремої Приморської армії, сформованої з переправлених на півострів частин і з’єднань. У важких умовах боротьби з мінними загородженнями противника, долаючи його артилерійський вогонь, здійснюючи плавання при льодоході, кораблі Азовської флотилії, рибацькі і транспортні судна протягом декількох місяців доставляли через Керченську протоку все необхідне для радянських військ.
Загалом за 1943 рік Чорноморський флот здійснив разом з Азовською військовою флотилією 8 тактичних і 3 оперативних десанти, що відіграли велику роль в створені плацдарму на Керченському півострові, а також що забезпечили звільнення північного узбережжя Азовського моря, Таманського півострова і міст Таганрога, Маріуполя, Осіненко, Талгані, Тамрюка.
Чорноморський флот виконував і інше своє завдання – забезпечив захист морських сполучень вздовж Кавказького узбережжя. По цьому шляху, який мав відстань біля 550 кілометрів, перевозились сотні тисяч тон різного палива для фронту з Поті і Батумі доставлялись в порти Північного Кавказу війська, боєприпаси, продовольство.
Переходи великих танкерів і особливо великих вантажів планувались як особливі операції. Так, для переходу в червні танкера "Й.Сталин" з Батумі в Туапсе і назад було залучено 15 бойових кораблів і велика кількість літаків. Навіть невеликі конвої часто атакувались великою кількістю літаків противника. Так, в ніч на 25 березня 1943 року вартовий катер МО-065 супроводжував з Туапсе в Геленджик транспорт "Ахіллеон" і три шхуни з боєприпасами. Авіація розпочала атаки спочатку силами 8 літаків, а потім їх кількість буза звільнена до 20. Вогнем берегової зенітної артилерії діями винищувачів і вогнем катерів атаки були відбиті.
Черговий наліт німці здійснили в середині дня, коли транспорт вже стояв на причалі. 30 бомбардувальників групами по 2-3 літаки скидала бомби на транспорт і кораблі охорони. Але і ці атаки були відбиті, а ушкоджень зазнав лише центральний катер охорони.
Не дивлячись на велику активність бомбардувальної авіації противника, єдиним її успіхом в 1943 році було потоплення в кінці лютого одного радянського транспорту.
Під захистом флоту тільки протягом перших трьох місяців 1943 року коли відбувались найбільш напружені бої на Північному Кавказі в Чорноморську групу військ було перевезено морем більше 150 тис. солдат і офіцерів. Крім того, було доставлено 387 танків, 463 гармат, 106 мінометів, біля 3 тис. тон боєприпасів і 52 тис. тон продовольства, 15 тис тон нафтопродуктів та інших вантажів. Загалом же за 11 місяців 1943р. між кавказькими портами було перевезено біля 330 тис. бійців і чверть мільйона тонн військових та інших вантажів. Кораблі Чорноморського флоту здійснили біля 4,4 тис виходів для супроводу транспортів з військами і вантажами.
Весною 1943 року вперше на Чорному морі були проведені спільні дії авіації і підводних човнів. В середині квітня на німецькі комунікації вийшли підводні човни "С-33", "Щ-209", "М-35" та інші. 20 квітня підводний човен "С-33" під командуванням капітана Б.А.Алєксєєва виявив конвой противника в складі транспорту і