Русифікація в Україні – ідеологія і практика КПРС–КПУ
Поширення російської мови видно також з даних про другу мову, яка не є рідною мовою, але якою вільно володіє частина населення. У 1970 — 13,5 млн мешканців УРСР назвало російську мову як таку другу мову (українською мовою як другою вільно володіли 4,4 млн осіб); Поширення обох головних мов в УРСР було таке: українською мовою (як рідною і другою) володіло 37,1 млн осіб (79 % всього населення), російською мовою — 26,8 млн (57 %).
Найбільше мовно зрусифіковані ті області й райони, у яких росіяни становлять великий відсоток: Крим, що у ньому росіяни становлять 67,3 % всього населення, а російську мову вважають за рідну 82,3 % всього населення, (у тому числі 41,0 % українців); Донецький басейн (відповідні відсотки — 41,0 %, 68,5 % і 26,5 %); Дніпровський промисловий район (23,7, 39,6 і 11,1); Харківська область (29,4, 42,6 і 15,4) й Одеська (24,2, 39,6 і 16,1).
Значно сильніше русифікація зазнали ті частини СРСР, які відокремлено від української етнічної території та приєднано до РРФСР: Північна Слобожанщина (південна частини теперішніх областей — Білгородської, Воронізької й Курської), частина Донеччини (частина Ростовської області) та західна Кубань (Краснодарський край) — разом 114 300 км? з (1926) 5 093 000 населення, у тому числі 3 357 000 українців (66,0 % усіх). Ці землі — це єдина в СРСР велика суцільна неросійська територія, яку було включено безпосередньо до РРФСР, навіть без прав автономної республіки чи автономної області; на ній українці не мають жодних національних прав: нема українських шкіл (за винятком недовгого часу українізації), преси, книжкової продукції, а приплив українського друкованого слова з УРСР штучно утруднений. За переписом 1970, на цій території українці становлять ледве 9 % всього населення (за мовою ледве 2 %). Докладніші числа українців є лише для цілих областей: Білгородської, Курської, Воронізької, Ростовської й Краснодарського краю. Зміна частини українців на цій території (у тис. і % всього населення) така: 1926 — 4 140 (35,5 %), 1959 — 542 (4,2 %), 1970 — 534 (3,9 %); число осіб, які подали українську мову, як свою рідну: 1926 — 3040 (26,2 %), 1959 — 183 (1,5 %), 1970 — 180 (1,3 %).
Цілковитої русифікації, згідно з переписами, зазнали українці на мішаному україно-російському Східному Передкавказзі — 163 400 км? з (1926) З 500 000 мешканців, у тому числі 1 170 000 українців (33,4 %); 1970 — лише 50000 українців або 2,3 %. На Надволжі й на Уралі число українців мало б зменшитися з 771 000 у 1926 до 540000 у 1970.
На території Азійської частини СРСР, що до неї українці постійно іміґрували, українці зазнали таких змін (у тис.): 1926 — 2138, 1959 — 2209, 1970 2 235. За обчисленнями В. Кубійовича, число осіб українського походження в Азії становить 8—9 млн.
У травні 1972 року П. Шелеста на посту першого секретаря ЦК Компартії України замінив В. Щербицький, що оцінював добу свого попередника як період “помітного пожвавлення націоналістичних елементів, інспірованого зарубіжними антирадянськими центрами”. У період правління В. Щербицького (1972 – 1988 рр.) “гармонія” російсько-української двомовності у сфері партійного офіціозу дістала своє логічне завершення.
В. Щербицький впровадив російську мову в практику офіційного спілкування партійної і адміністративної верхівки УРСР, відмовивши українській навіть у суто декоративній функції калькування московського новоязу, яку вона мала в попередній період. В одному зі своїх виступів В. Щербицький стверджував: “Сьогодні в процесі культурного будівництва, як ніколи, підвищується роль і значення російської мови, яка по праву є другою рідною мовою у нас в республіці...”
У 70-х – першій половині 1980-х рр. русифікація всіх сфер життя — освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури — відзначалась особливою інтенсивністю. У 1978 р. була видана Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення і викладання російської мови та літератури, у 1983 – Постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення заробітної плати вчителям російської мови на 15 %.
В системі Академії наук було розширено опрацювання спеціальних програм з теми «Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування». І в центрі, і в союзних республіках з’являєтьсяся низка праць, присвячених «розкриттю суспільних функцій російської мови як мови міжнаціонального спілкування і єднання народів СРСР», зокрема, тільки в Києві виходять такі праці: «Ленинская теория национально-языкового строительства в социалистическом обществе» І. Білодіда, його ж «Язык и идеологическая борьба», його ж “Сущий в ней язык...», «Русский язык — источник обогащения языков народов СССР» , «Культура русской речи в национальных республиках» та інші.
В останнє десятиліття існування Радянського Союзу українські русисти уже могли звітувати партійному керівництву про успішне виконання всіх трьох настановчих завдань мовної політики, спланованої Москвою для УРСР ще на початку 30-х років — установлення практики необмеженого впливу російської мови на українську і трактування відповідних процесів як “благотворних” для української, сформованість в українській мові за посередництва тієї ж російської лексичного фонду, спільного з мовами інших республік, та запозичення численних інтернаціоналізмів.
Тільки з утворенням незалежної держави було назавжди припинено проведення русифікації в Україні.
Література
1. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 4256. – Арк. 11.
2. Там само. – Спр.4255. – Арк.59–63.
3. Там само. – Спр. 4256. – Арк. 11–12.
4. Там само. – Спр. 4255. –Арк. 62.
5. Там само. – Оп. 31. – Спр. 1955. – Арк. 18 –28.
6. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України (далі –
ЦДАМЛМ України). – Ф. 661. – Оп.1. – Спр. 277. – Арк. 258–260.
7. Баран В. Україна 1950–1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Л., 1996. –С.223.
9. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 4587. – Арк. 73–74.
10. Там само. – Спр. 4262 . – Арк. 65.
11. Державний архів Служби безпеки України (далі – ДА СБУ). – Ф. 1. – Оп.. –Спр. 42. – Арк. 83.
12. Там само. – Арк. 84.
13. Там само. – Арк. 84, 166.
14. Там само. – Арк. 98.
15. Там само. – Арк. 10, 96–98.
16. Там само. – Арк. 102.
17. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 24. – Спр. 4248. – Арк. 312–313.
18.Там само. – Арк. 314.
19.Україна і Росія в історичній ретроспективі. В 3-х т. – К., 2004. – Т. 2: Радянський проект для України. – С. 498.
20. ЦДАМЛМ України. – Ф. 22. – Оп. 5. – Спр. 95. –Арк. 1–2.
21. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 4687. – Арк. 246–248.
22. ДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968). – Пор. 2. – Арк. 264–276.
23. Там само.
24. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 25. – Спр. 159. – Арк. 18.
25. Там само. – Арк. 29–30.
26. Там само.
27. Там само. – Оп. 24. – Спр. 6001. – Арк. 39.159 З історії православної релігійної культури Сяноцької землі (X–XVII ст.)
28. Там само. – Арк. 40.
29. Там само.
30. Там само. – Арк. 42.
31. Там само. – Оп. 71. – Спр. 284. – Арк. 16.
32. Там само. – Оп. 73. – Спр. 739. – Арк. 267–269.
33. Див. наприклад: Білодід І.К. Мова і ідеологічна боротьба. – К., 1974; Кравцев И.Е.
Развитие национальных отношений в СССР. – К., 1962; Его же. Пролетарский интернаци-
онализм, отечество и патриотизм. – К., 1962;Шамота М. З. За велінням історії. – К., 1965.
34 Сучасність. – 1970. – №2. – С. 81.
35 ЦДАМЛМ України. – Ф. 661. – Оп.1. – Спр. 277. – Арк. 258–260.
36 Я поділяю ваше обурення… Листи до Максима Рильського і його відповіді. Доку-
менти боротьби за українську мову в Українській РСР 1960–1964 // Сучасність. –
1970. – № 2. – С. 88.
37 ДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968). – Пор. 2. – Арк. 264–276.
38 Там само. – Арк. 140–146.
39 Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні :середина 1950-х – поча-
ток 1990-х років. – К., 1998. – С.147–148.
40 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 4302. – Арк. 96–98.
41 Там само. – Спр. 6003. – Арк.20–23.
42 ДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968). – Пор. 2 . – Арк. 121.
43 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 6003. – Арк. 24.
44 Там само. – Арк. 16.
45 Там само. – Спр. 6160. – Арк. 23–25.
46 Там само. – Арк. 16.