Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення
На одному боці такого оберега зображався Христос, Богородиця, архангел Михаїл чи ще якийсь святий, на іншому, фігура чи сама лише голова з волоссям у вигляді змій (міфологічний мотив, генетично пов'язаний з античною Медузою Горгоною). На багатьох із виявлених у різних місцях екземплярах присутні грецькі написи заклинання проти зображеного на них демона вже не Горгони. Написи на змійовиках називають цього демона "істера" (давньоруський переклад "дъна", проте це слово можна тлумачити й інакше: "внутрішнє, утроба, її хвороби та демон, що їх спричиняє"). Певно, мається на увазі хвороботворний демон жіночої статі, який часто фігурує в апокрифічних текстах і пов'язаних з ними заклинаннях. Написи грецькою мовою на частині цих амулетів говорять про їх використання саме у вищих соціальних прошарках суспільства Київської Русі. Невибагливі за виконанням змійовики могли носитися й представниками широких мас. Саме так вважають окремі дослідники.
Популярність язичницьких мотивів серед "сильних світу цього" засвідчують і деякі категорії жіночих прикрас: срібні двостулкові браслети-наручі та не менш відомі колти з емалями. Перші з них стягували довгі та широкі рукава сорочок, що вдягалися жінками перед ігрищами, але під час танців знімалися (довгий рукав саме такої сорочки прагне намочити в річці Каяла героїня "Слова" Ярославна, щоб утерти ним криваві рани на тілі свого чоловіка). Другі являли собою фрагменти головного убору. На браслетах часто викарбовувалося зображення жінок у танці, скоморохів, гуслярів, тобто все те, що засуджувалося церковниками як язичницьке. А колти не зрідка прикрашалися зображеннями птахів-сиринів, "деревами життя" - символами будови Всесвіту. Проте слід відзначити, що в XII - XIII ст. у вищих суспільних колах ці речі носилися вже не для демонстрації перед духівництвом і поступово замінювалися сюжетами суто християнськими [31, 560].
Набагато більше свідчень про двовірство знаходимо на рівні народної культури. Про це оповідається в окремих церковних творах, наприклад, у проаналізованому Б. О. Рибаковим "Слові про те, як язичники поклонялися ідолам і приносили їм жертви". Твір, можливо, був написаний у XII ст. церковнослужителем з кліру Київської Софії під час мандрівки на кораблі до Константинополя. Зокрема, в ньому розповідається, що після введення християнства на Русі язичництво відступило на "україни", де люди і в згаданий час молилися "проклятому богу Перуну" та іншим божествам, однак робили це крадькома.
Археологічне підтвердження двовірства отримано під час - робіт на давньоруському сільському поселенні між сучасними селами Автуничі та Лемешівка на півночі Чернігівщини, де поміж численних категорій знахідок були виявлені предмети християнського культур натільні хрестики, виготовлені з металу, перламутру та сланцю, а також енколпіони (хрести-складні). А на одному з уламків горщика XII ст., виготовленого місцевим ремісником-гончарем, вдалося прочитати частину напису: "[Боже] поможи рабу твоєму М...". З усього сказаного випливає, що християнство цілком торжествувало навіть у цьому віддаленому од великих центрів куточку Південної Русі. Проте на сільському кладовищі небіжчиків ховали ще за старими звичаями під курганними насипами.
Слід зазначити, що серед археологічних пам'яток XI - XIII ст. саме поховальні пам'ятки якнайкраще ілюструють побутування релігійного синкретизму в середовищі широких народних мас Адже за християнськими канонами людина з цього світу мусила вирушати до потойбічного з тим, з чим прийшла, тобто без нічого. А на некрополях перших століть II тисячоліття н. є. досліджуються курганні насипи, під якими біля померлих часто знаходять різноманітний інвентар, що за традиційними віруваннями мав допомагати людині в її житті на новому місці. Така ж картина простежується й на багатьох безкурганних (тобто християнських) кладовищах: незрідка фіксуються в могилах кераміка та інші побутові речі, прикраси, елементи одягу тощо. Найчастіше зустрічаються в XI - XII ст. комплекси, де курган - символ язичництва в поховальній обрядовості ще насипався, але саме захоронения за обрядом інгумації вже проводилося в ямі, тобто виконувалася одна з догм нової, християнської релігії.
Ще одним підтвердженням синкретизму вірувань є наявність у культурних шарах багатьох давньоруських міст і сільських поселень, що існували на початку II тисячоліття н. е., амулетів-оберегів та символів християнської релігії. До останніх слід відносити вже згадані хрестики невеликих розмірів та енколпіони, а також іконки прямокутної і овальної форми, виготовлені з різного металу і каміння, фігурні підвіски із зображенням святих. На півдні Русі популярними були зображення Христа, Богородиці, Георгія, Миколая, Пантелеймона, Гавриїла та деяких інших. Зустрічаються не лише місцеві вироби (часто досить високої якості), а й імпортовані з Візантії, Скандінавії.
Вражають розмаїттям амулети перших століть II тисячоліття н. е. Поміж них орнаментовані підвіски круглої форми — символи Сонця, так звані "лунниці" - символи Місяця, мініатюрні топірці із золота та кольорових металів символи Перуна (його символами були ще й крем'яні знаряддя праці та уламки цього каменю), шумні амулети-обереги, які своїм звуком мали відганяти злих духів від людей і домашніх тварин. Крім того, відомі мініатюрні ключики символи багатства, кістяні обереги (ікла кабана, ведмедя, так звані "стилі" зігнуті вістря із зображенням чи орнаментом на одному з кінців, пазури хижаків), глиняні писанки, що уособлювали очисні, відроджувальні сили, та деякі інші речі Навіть певні побутові предмети, зокрема, ножі, потрапляючи в поховання, наділялися новими, магічними функціями, вони відігравали роль супротивників злих сил. Такі властивості окремих предметів побутового призначення зафіксовані і в етнографії.
Часто язичницькі та християнські амулети і символи зустрічаються разом в одному археологічному комплексі (наприклад, у складі однієї низки намиста могло бути кілька лунниць і хрестиків). Іноді протилежні з релігійного погляду мотиви могли переплітатися в одному виробі (наприклад, хрест у колі чи всередині лунниці, або звернення до Бога на язичницькому амулеті кабанячому іклі).
Розглянуті тут матеріали різних історичних джерел дозволяють зробити певні висновки. Можна стверджувати, що коли Київська Русь увійшла до християнського світу як рівноправний партнер, то отримала значні і позитивні імпульси, що безумовно сприяли розвиткові її культури загалом і релігійної свідомості зокрема.
Водночас давньоруська епоха стала добою протистояння старої і нової релігійних систем, взаємопроникнення ідей, що спричинило появу такого духовного феномена, як двовірство. Розвинуте в пору державотворення східнослов'янське язичництво не відразу поступилося місцем новій вірі. Проте апарат Церкви за підтримки світської влади поступово, але неухильно завойовував позиції в усіх куточках східнослов'янської ойкумени і, зокрема, на території південноруських земель.
Функції язичницьких богів перебрали на себе окремі християнські святі (Велес Власій, Перун Ілля), деякі православні свята (Пасха, Різдво) наклалися на прадідівські ритуали.
IX - XIII ст. стали перехідним етапом у розвитку християнства на території сучасної України, як і по всій Східній Європі. Нова доба його утвердження почалася в другій половині XIII ст., коли внаслідок внутрішнього духовного розвитку суспільства, а також глобальної для країни катастрофи - навали орд Батия і загибелі держави - східні слов'яни вже остаточно навертаються в християнство, а прадідівські божества та звичаї виступають переважно як релікти.
Християни, за їх словами, мали попередників в минулому, бо істина тобто соціально-актуальні цінності, існували в світі до приходу Христа і навіть до дарування Закону.
Отож прийняття християнства є якісною зміною свідомості людини та звільнення від пристосування до загальноприродних умов , зроблено новий важливий крок до перебудови розуму і пізнавальних процесів, розуміння та соціальної адаптації.
Висновки
Докорінні зміни, що до підвалин потрясли давньоруське суспільство на зламі Х - ХІ ст., призвели не лише до завершення формування єдиної ранньо –феодальної монархії на неозорих теренах Східної Європи, що прийшла на зміну аморфному конгломератові східно-слов’янських, фіно-угорських та балтійських племен, не лише до заміни родоплемінного ладу ранньофеодальним суспільством, а й включення наших предків до лона Європейської Середньовічної Християнської Цивілізації.
Запровадження християнства в Київській державі наприкінці Х століття було визначальною віхою історії України-Русі, поворотним пунктом усього її подальшого історичного розвитку. Ця епохальна подія була підготовлена всім перебігом внутрішнього розвитку східнослов’янської держави, що проходив у річищі загальноісторичних закономірностей. Ще задовго до офіційного проголошення християнства державною релігією Русі, воно знаходило своїх прихильників серед окремих соціальних груп населення давньоруського суспільства. Нові ідеологічні віяння поступово проникали в суспільну свідомість. Проте цей процес проходив повільно і хворобливо, спричиняючи неоднозначну реакцію різних соціальних груп, що незрідка призводило до протистояння, сутичок і боротьби. Залежно від розстановки усіх сил та політичної кон’юктури, християнське віровчення переживало свої подіння і злети. Такі докорінні зміни не могли не зачепити і такої сторони людського буття, як свідомість і світосприймання.
Трансформація світогляду населення Русі після хрещення була неоднозначною; і воно змінювалось поступово, витісняючи старі традиції і заміняючи їх новими. Стара ідеологія не відразу здавала свої позиції, ми й зараз можемо прослідкувати залишки язичництва в нашій свідомості, що поступово трансформувалися і перетворювалися в "нову" релігію. Зміни проходили поступово – трансформуючи попереднє світобачення, в чомусь замінюючи, перетворюючи, а в чомусь зливались в одне ціле, утворюючи нові принципи та канони, переломлюючись через призму язичеських вірувань, а де в чому нашаровуючись на них. Водночас, це був якісно новий вид мислення і розуміння людьми світу.
Світобачення людей після прийняття християнства зазнало кардинальних змін. Християнство стало якісно новим рівнем світобачення та світосприйняття людей, хоча повністю замінити попередні погляди було неможливо.
Зміни проходили в усіх сферах людського життя, зокрема, поховальних обрядах, побудові храмів замість капищ і святилищ.
Язичницькі уявлення про світ - це царювання природних стихій та магічних сил. Після прийняття християнства люди перейшли від поклоніння силам природи та цілому пантеону богів до поклоніння одному богу, що, безумовно змінило уявлення людей про світ. Християни ж уявляли світ, як упорядкований богом космос. Зміни, які відбувалися в свідомості людей, на мою думку, є результатом не просто заміни однієї релігії іншою, а загалом розвитку людського суспільства, християнство для якого стало новою ланкою духовного розвитку. Окрім уявлень про світ, у людській свідомості проходило й ряд інших трансформацій. Однією з важливих змін, що відбулися, була зміна ціннісних орієнтацій людини, тобто зміна направленості особистості людей, зміна життєвих цінностей та життєвих позицій. Змінювалась свідомість і світосприйняття людей: на стадії родоплемінного ладу боги і люди були майже рівноправні, а після прийняття християнства відбувається своєрідний "перехід" до класового суспільства як на землі, так і в потойбічному світі.
Таким чином, зміни у свідомості людини зі зміною язичництва на християнство були досить суттєвими, якщо не докорінними.
У той же час, у світосприйманні людини зміни, що відбулися, були значно менше вираженими. Звичайно, трупоспалення замінялось тілопокладенням; але в обох випадках, за уявленням середньовічної людини, після смерті вона продовжувала своє життя у потойбічному світі, але вже в іншому вимірі. Проте, язичники вважали, що й у раю багата людина і після смерті лишалась багатою, а раб – рабом. Християни ж вірили, якщо людина веде праведне життя, то неодмінно потрапить в рай, а грішне – в пекло; проте і тим, і там – всі після смерті рівні.
Через зміну світогляду змінились морально-етичні аспекти: відтепер заборонялось людське жертвоприношення при похованні, обмежувалась кровна помста, збільшувались права жінок та в цілому пом’якшувалися нрави. Інші аспекти світосприйняття зазнавали лише незначних змін. Так, наприклад, структура всесвіту, як і раніше, залишалась геоцентричною та поділеною на три яруси (підземний світ - пекло; земля людей; небо - рай).
Це значно пом’якшувало перехід середньовічної людини до нових ідеологічних реалій, спростило сприйняття вчорашніми язичниками нової християнської віри, але, водночас, привели до тривалого існуваня багаточисленних пережитків язичництва, їх "вживання" в християнство, формування такого специфічного давньоруського явища, як двовір’я або синкретизму.
Список використаної літератури
Аничков Е.В. Язычество и Древняя Русь // Записки историко-филологического ф-та С.-Петербургского у-та. – 1914. – Часть 117.
Бахрушин С.В. К вопросу о крещении Киевской Руси // Религия и церковь в истории России. – М., 1975.
Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: "Академія", 1999.
Большаков А.П. Об основах коллективного самосознания "християн" и "язычников" в эпоху поздней античности // Мир психологии. – 2001. – №3. – С. 241 – 252.
Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси: Пер. с укр. / ред. М.В. Прокопович. – К.: Наук. думка, 1989.
Будовниц И.У. Общественно-политическая мысль древней Руси (XІ-XІV вв. ). – М., 1960. С. 81.
Головин С.Ю. Словарь психолога-практика. – Минск, 2001.
Голубинский Е.Е. История русской церкви. – Т. І. - Ч. І.- 402 с.
Греков Б.Д. Избр. труды. – М., 1959. – Т. ІІ.
Данилова А.Г. Возможность исследования ценностных ориентаций личности // Вісник ЧДПУ. – 2002. – Вип. 11. – Серія Психол. Науки. – С. 44-53.
Дмитрієва М.В. Особливості ціннісних орієнтацій сучасної молоді з різними типами світогляду // Вісник ЧДПУ. – 2002. – Вип. 11. – Серія Психол. Науки. – С. 128-133.
Душков Б.А. Психология типов личности, народов и эпох. – Екатеринбург, 2001.
Жуков Ю.М. Ценности как детерминанты принятия решения // Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976.
Знаков В.В. Духовность чел. в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. – 1998 – №3. – С. 104-114.
Зотова О.И., Бобнева М.И. Ценностные ориентиции и механизм социальной регуляции поведения // Методологические проблемы социальной психологии / ред. Е.В. Шорохова. – М., 1975. – С. 241 – 254.
Істория релігії в Україні: у 10 т. – К.: Центр духовної культури, 1996-1998.
История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. Т. L — М., 1985. — С. 541; Византийский сатирический диалог. — Л, 1986.
Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Религиєзнавство. – К.: Наукова думка, 2000.
Климова С.Г. Изменения ценностных оснований идентификации // Социологические исследования. – 1995. – №1. – С. 59 – 72.
Леонтьев Д.А. От социальных ценностей к личности: феноменология ценностной регуляции деятельности // Вестник МГУ. – Серия 14, – 1996. – С. 35 – 44.
Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996. – №4.
Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К.: Глобус, 1996. – 224 с.
Никольский Н.М. История русской церкви. 3-е изд. –М., 1985.
Нікітенко Н.М. Собор святої Софії в Києві. – К.: Техніка, 2000.
Повесть временных лет / ред. А.С. Лихачева; и Б.А. Романова; под. Ред. В. П. Андриановой. – м. Л.: Изд-во АН СССР, 1950.
Пископпель А.А. От трансфармационных ценностей к уникальным смыслам // Вопросы психологии. – 2001. №6.
Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П’яти костюківських читань: В 3-т. – К.: Гнозис, 1998. – Т. ІІІ.
Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубенського, В.І. Теремка. – К.: Академія, 2000. – 408 с.
Религиозное сознание // Основы религиоведения / ред. Яблокова, М.: 1998. – С. 63 – 68.
Рыбаков Б.А. Киевская Русь и другие княжества ХІІ-ХІІІ вв. – М., 1982. – 705 с.
Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – М.: Наука, 1987. – 782 с.
Рыбаков Б.А. Язычество древних словян. – М.: Наука, 1981.
Сидоренков А.В. Христианские ценности и социализация молодежи в современной России // Вопросы психологии. – 2000. – №5. – С.48 – 55.
Скок М.А. Ціннісні орієнтації особистості сучасного студента // Вісник ЧДПУ. – 2002. –Вип. 11. – Серія Психол. науки. – 128 – 133.
Соловъв С.М. История России с древнейших времен. В 15 т. – Кн. 1 (тома 1-2). – М., 1959.
Cидоренков А.В. Христианские ценности и адаптации российской молодежи в современном обществе // Славянский мир. – 1997. - №1.
Слово о полку Игореве: Выставка книг, графики и документов из собрания Святослава Воинова / Сост. и авт. ст. С. С. Воинов – Пермь, 1985. – 94 с.
Татищев В.М. История Российская. – М., Л.,1962. – Т. 1.
Тихомиров М.Н. Начало христианства на Руси // Тихомиров М.Н. Древняя Русь. – М., 1975. – 502 с.
Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Абрис, 1996. – 358 с.
Толочко П.П. Древний Киев. – К.: Наук. думка, 1983.
Толочко П.П. Древняя Русь: Очерки социально-политической истории. – К.: Наук. думка, 1987.
Щавелева Н.И. Послание єпископа краковского Матвея Бернарду Клерво-скому об "обращении русских" // Древнейшие государства на территории СССР. – М., 1968.
Методичний додаток
Тема: Запровадження християнства як державної релігії на Русі
Мета: з’ясувати причини прийняття християнства на Русі; охарактеризувати соціально-економічні передумови виникнення християнства; прослідкувати етапи впровадження християнства на Русі, проаналізувати наслідки його прийняття за Володимира Святославича; розвивати історичне мислення; формувати в учнів уміння та навики аналізувати історичні факти і події, оцінювати їх значення, давати характеристику історичним діячам, визначати хронологічні рамки подій; аналізувати документи та писемні джерела; висловлювати власну думку та брати участь в обговоренні історичних питань; виховувати інтерес до вивчення історії; сприяти формуванню шанобливого ставлення до історичного минулого.
Основні знання: соціально-політична ситуація на Русі за язичництва; основні етапи прийняття християнства на Русі; соціально-політична ситуація на Русі після прийняття християнства.
Поняття і терміни: релігія, язичництво, волхви, християнство, єпископ.
Основні дати та події: 860 р. – договір Аскольда з Константинополем, однією із статтей якого було хрещення Русі, поч.Х ст. – відродження язичницьких звичаїв за Олега, 957 р. – хрещення Ольги, 988 р. хрещення Русі за Володимира Святославича.
Особистість в історії: князь Аскольд, князь Олег, княгиня Ольга, князь Володимир Святославич.
Навчально-методичне забезпечення.
1. Підручники:
Коляда І. А.та ін. Історія України: Підручник для 6-7 класів / І. А. Коляда, К. І. Крилач, С. П. Юренко. -.К.: Генеза, 1998.
Лях Р. Д., Темірова Н. Р. Історія України: Підручник для 7 класу середньої школи. – К.: Україна, 1991.
Смолій В. А., Степанков В. С. Історія України: Давні часи та середньовіччя: Пробн. підручник для 7 класу. – К.: Освіта, 2000.
2. Навчальні посібники:
2.1. Винокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України: Навч. посібник для 7 кл. – К.: Глобус,1996.
2.2. Коляда І. А. Історія України: Навч. посібник для 7 кл. середньої школи. – К. : АСК, 1999.
3. Робочі зошити: Баханов К. О. Історія України: Робочий зошит учня 7 кл. – К.: Абрис, 1997.
4. Карти, атласи: Україна: Історичний атлас для 7 кл. – К. – МАПА, 1998.
5. Дидактичні матеріали:
5.1. Гольденберг Я. М. Історія України: Схеми, таблиці, джерела, думки істориків. Частина І. – К.: Орбіта, 1999.
5.2. Дух Л. І Історія України в таблицях для 7-11 кл. – Х.: ННМУ, Розвиваюче навчання, 1998.
5.3. Хрестоматія з історії України: Посібник для вчителів 7-11 кл. / Упоряд.: В.Гусєв, Г. Сургай. – К.: Освіта, 1996.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Вид заняття: урок-практикум.
Структура уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1 "Аскольдове хрещення" та повернення до язичництва за Олега, віротерпимість за Ігоря.
2. Поширення християнства на Русі за Ольги.
3. Хрещення Русі за Володимира Святославича.
ІV. Закріплення та повторення вивченого матеріалу
V. Підсумковий етап
VІ. Домашнє завдання
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1. "Аскольдове хрещення" та повернення до язичництва за Олега.
Характеристика учителя.У ході уроку ми з'ясуємо, чому запровадження християнства вважається епохальним переворотом в історії Київської держави. На уроці ми будемо користуватись історичними джерелами, для чого вам потрібно ознайомитися з пам'яткою.
Пам'ятка до роботи з історичним джерелом Уважно прочитати зміст історичного джерела. Виділити в тексті головне і другорядне. Звернути увагу на час написання джерела. Порівняти свої знання про історичну подію з інформацією, яку містить джерело.
Висловити власну думку щодо даного історичного джерела.
За князів Аскольда і Діра політичні інтереси Київської Русі були спрямвані на південний схід, де знаходилися найрозвинутіші на той час держави, такі як: Східна Грузія, Іранські провінції, Візантія. Особливо авжливими для зовнішнішньої Русі були походи на Візантію (860, 863, 874 рр.), внаслідок яких були укладені вигідні торгові договори.
Евристична бесіда
Велике значення для Київської держави мав похід на Взантію 860 р.. внаслідок цього походу Аскольд почав думати про прийняття християнської віри як офіційної.
Запитання.
1.Що означає поняття "релігія"?
2. Яка віра панувала в Візантії?
3. Яка віра панувала на території Київської держави?
4. Чим відрізняється язичництво від християнства? Назвіть риси притаманні цим релігіям, дайте їм характеристику (Вчителю можна розділити учнів на дві групи: "язичників" та "християн", провівши між ними історичний турнір).
Учитель підсумовує відповіді учнів і робить узагальнюючий висновок, у якому підкреслює суттєві відмінності між язичництвом і християнством.
Розповідь учителя. "Повість минулих літ" говорить, що після завершення походу 860 р. Аскольд послав до Константинополя послів із проханням направити на Русь місіонерів, щоб здійснити святе хрещення населення держави. Через деякий час до Києва з Константинополя прибув єпископ. Він розповів князю та старшині про християнські вірування, а також про чудеса, які творив Учитель, Син Божий – Ісус Христос. Руси стали вимагати дива. Тоді єпископ кинув у вогонь Євангеліє, і воно залишилося неушкодженим. При цьому він сказав: " Святе Письмо – нетлінне". Переконавшись у диві, русичі прийняли християнство.
Однак спроба охрестити всю Київську державу і встановити християнство як офіційну релігію не мала успіху. У 882 році Аскольд несподівано загинув. На думку істориків, причиною загибелі князя була змова волхвів, що не хотіли поступатись своєю владою.
Запитання.
Визначте, яке внутрішньо- і зовнішньополітичне значення мало "Аскольдове хрещення" Русі.
Чому Аскольдові не вдалася спроба запровадження християнства як офіційної релігії? Аргументуйте.
Які основні, на вашу думку, причини цієї невдачі?
Систематизація і узагальнення учителем відповідей учнів. Так, дійсно, успіхи християнізації на Русі в 60-80 рр. ІХ ст. були незначними. Для активного поширення християнства ще не визріли умови. Нова віра зустрічала упертий опір не лише широких мас, а й значної частини пануючої верхівки.
Розповідь учителя.
За князя Олега (882-912) для християнських общин настали важкі часи. Під час його правління відбувається відродження язичницьких обрядів. Ситуація змінилася після смерті Олега, коли київським князем став Ігор. Його правління характеризувалося віротерпимістю. Це негайно позначилося на пожвавленні християнської віри на Русі.договір 944 р. відобразив це досить переконливо. Руси-християни і руси-язичники виступають у ньому як дві рівноправні общини, що беруть участь у церемонії утвердження договору. Поширеним було християнство серед дружинників Ігоря.
Після вбивства Ігоря в 945 р.великим київським князем формально став його син Святослав, але фактично вся повнота влади перейшла до його матері – Ольги.
2. Поширення християнства на Русі за Ольги.
Розповідь учителя.
Ми уже дізналися про ставлення до релігії за Аскольда, Олега та Ігоря. Тепер давайте з’ясуємо, яким було ставлення княгині Ольги, Святослава та Ярополка до християнської віри
Саме княгиню Ольгу всім відомий Нестор-літописець порівнював із яскравою зорею, що передує сходу Сонця. Княгиня Ольга була християнкою. Факт цей беззаперечний і не потребує додаткової аргументації. Але важливим є з’ясувати обставини її хрещення, а також вплив цього факту на поширення християнської релігії на Русі Саме її православна церква канонізувала як Рівноапостальну, прилучивши до лику святих.
Колективна робота за завданням.
Учитель по черзі демонструє класу картки з написаними роками: 957, 959, 961.
Учні називають події, що відбулися у ці роки:
957р. – княгиня Ольга здійснила дипломатичну подорож до Константинополя й уклала новий договір із Візантією, а також прийняла хрещення.
959 р. – княгиня вислала своє посольство до імператора Священної Римської Імперії Оттона І.
961 р. – на Русь прибула місія Оттона І з метою прилучити Русь до римо-католицького світу, але успіху не мала.
Княгиня Ольга багато зробила для поширення християнства на Русі (Є свідчення, що на місцях капищ Ольга встановила хрести, що, можливо, вказують на заснування княгинею християнських храмів). Багато, але не все, що вона могла зробити як правителька країни. На останній вирішальний крок – проголошення християнства офіційною державною релігією – вона так і не наважилася.
Запитання.
Чому, на вашу думку, Ольга не наважилася зробити християнство державною релігією?
Учитель узагальнює відповіді учнів.
Розповідь учителя.
Християнізації Русі, яка так успішно здійснювалася за Ігоря і Ольги, було завдано великої шкоди в роки правління їх сина Святослава. При ньому на Русі відбувся поворот до язичництва: руйнувалися православні храми, розгромлювалися християнські общини.
Зі смертю Святослава і вступом на престол його сина Ярополка язичницькі безчинства, санкціоновані раніше верховною владою, змінилися віротерпимістю, що теж виходило від влади.
Таким чином, ставлення до релігії змінювалось відповідно до тих чи інших обставин і відношення самих князів до неї.
3. Хрещення Русі за Володимира Святославича
Повідомлення вчителя.
Володимир проводив широкомасштабну і далекоглядну внутрішню політику, спрямовану на зміцнення могутності Київської Русі через концентрацію державної влади у руках князя. Заходами, які могли б це забезпечити, стало впровадження ряду реформ. Важливу роль серед них відіграла релігійна реформа. На цій реформі князя слід зупинитися більш ґрунтовно, розглянувши історичні джерела, які оповідають нам про її проведення.
Спочатку Володимир Святославич спробував реформувати язичництво.
Колективна робота за завданням.
Прослухати уривок вірша, відповісти, про що йдеться мова.
Біля княжої палати
Зеленіє княжий сад,
Попід липами густими
Стали ідоли уряд.
Ідол Волоса, Перука,
Ось Сворожич, там Стрибог,
А за ними найщедріший Дажбог.
Перед кожним тиха жертва
Тліє в полум'ї блідім,
І іде, летить угору,
Як молитва, сизий дим.
Репродуктивна бесіда за запитаннями.
Які сили природи уособлювали вищеназвані боги?
Робота з історичним джерелом.
Розглянути два уривки з "Літопису Руського", які оповідають про протилежні дійства: почитания язичницьких богів (А) та прийняття християнства русичами (Б).
А. "У рік 6488 (980). І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі поза двором: Перуна дерев'яного, а голова його була срібна, а вус — золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Мока. І приносили їм люди жертви, називаючи їх богами, і проводили синів своїх, і жертвували їх цим бісам, і