Xreferat.com » Рефераты по истории » Грецька національна меншина в Криму в 1917-1938 роках

Грецька національна меншина в Криму в 1917-1938 роках

Размещено на /

Зміст


Вступ

1. Корінні зміни в організації життя грецької спільноти Криму в 1917-20-і рр. XX ст.

1.1 Корінні зміни в територіально – адміністративному житті грецької спільноти 1917 – 1920 рр.

1.2 Розвиток самосвідомості грецької спільноті 1917 - 1920 рр.

1.3 Зміни в житті грецької спільноти на початку правління більшовицької влади

1.4 Культурно – освітні зміни в житті грецької спільноти Криму 20 – 30 рр.

2. Умови існування та напрямки діяльності релігійних громад греків радянського Криму в 20-і рр, XX ст.

2.1 Діяльність релігійних громад греків Криму в 1922 – 1924рр.

2.2 Благочинна Рада кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння на церкву

2.3 Складні умови існування та складні перешкоди релігійній громаді Греків

3. Активізація антирелігійних заходів. Закриття церков греків і знищення грецьких етноконфесійних громад в Криму в 30-і рр. XX ст.

3.1 Початок жорстких репресій грецької національної меншини, та інституту церкви в цілому

3.2 Масове закриття церков і знищення грецьких громад в ІІ пол. 30-х рр

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Актуальність: Як і в інших регіонах діаспори, грецькі громади в Криму наприкінці XVIII- на початку XX ст. у своїй внутрішній організаційній структурі (незалежно від того існували вони як військові поселення чи купецько-торговельні об'єднання) відтворили ті форми розвитку, у яких, під час перебування переселенців за межами основного етнічного масиву, були можливими їхня національно-конфесійна консервація та подальший розвиток.

Сучасні історичні дослідження показують, що сам феномен еміграції передбачає формування організаційних структур, в основі яких лежить національна, соціальна, релігійна чи інша однаковість . Для численних груп грецьких переселенців, вихідців із різних регіонів елліністичного світу, універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість та сповідування їми християнської віри.

Мета: Систематизація і аналіз, відокремлення і реконструювання окремих елементів організації грецьких діаспорних громад Криму у нові часи. як історичного феномену з усіма його особливостями.

Класифікація літератури: Для численних груп грецьких переселенців, вихідців із різних регіонів елліністичного світу, універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість та сповідування їми християнської віри. Історичні проблеми цього часу яскраво висвітлені в працях Понамарьової І. «Етнічна історія греків призов`я», Космеджи Н.А. «Греки крима», Ялі С. «Греки в УСРР», Тереньтьева Н «Греки в Украине: прошлое и настоящее».

З кінця XVIII - по початок XX ст. грецьке населення Криму уявляло із себе етноконфесійні громади, які поступово сформувалися в містах та сільських поселеннях регіону. Осередками духовно-релігійного життя греків, послідовників православного віросповідання, були парафіяльні храми, підпорядковані Російській Православній церкві. Ці питання висвітлено та розкрито в працях Іщенко О.Я. «Етнічна історія грецької спільноти в Україні», Пріора І.С. «Кримська Готія. Очерк етнічної історії Криму», довідник «Історія релігії в Україні. Православ`я в Україні» за редакцією Колодного А., та в багатьох статтях Катуніна Ю.А., Господаренко Н.М., Катуїшного Ю.А.


1. Корінні зміни в організації життя грецької спільноти Криму в 1917-20-і рр. XX ст.


Корінні зміни в територіально - адміністративному житті грецької спільноти 1917 – 1920рр.


Революція більшовиків у 1917р., яка мала наслідком відклик російських військ із Трапезунда та Східного Понту, ""розвіяла ілюзії та привела значні обсяги грецького населення на російську землю'" . Після переселення російськими військами мешканців зазначеного регіону до Кавказу, понтійські греки також вливалися у грецькі громади сусідніх регіонів. Міські грецькі громади Крим в свою чергу поповнилися вихідцями з регіонів Сипопа та Трапезунда.

За свідченнями К. Фотіадіса на початку 1918 р. з території Малої Азії до Росії, Кавказу та Грузії приїхало близько 85 тис. греків. Тільки протягом 1917- 1918 рр. до Євпаторії, за свідченнями грецьких дослідників, на кораблях російського торгового флоту прибули близько З тис. грецьких біженців з Понту . В той же самий час згідно із загальним переписом населення Греції від травня 1928 р. у зв'язку із подіями 1917 - 1920 рр. із Росії до Греції емігрували більше 58 тис. переселенців*.

Події революції 1917 р. та громадянської війни в Російській імперії привели до корінних змін у територіально-адміністративному, політичному та суспільному розвитку Російської держави та її складової частини - Таврійської губернії, до якої входила територія Криму. Внаслідок цього сформувалися нові історичні умови існування та організації економічного, громадського та духовного життя грецьких спільностей регіону.

Після Жовтневої революції та розпаду Російської імперії в Криму почалося формування системи місцевого самоврядування. 20 листопада 1917 р. була створена багатопартійна Таврійська губернська Рада народних представників (РНГІ), до складу якої увійшли мешканці

Криму різних національностей. У 1917 р. у Криму мешкало 20.124 греків (2,5 % від усіх мешканців) .

З листопада 1917 р. до середини січня 1918 р. членом багатопартійної й багатонаціональної Ради Народних Представників від грецького товариства був купець Димитрій Кир'якович Ул'їчов (з 1915р.- член, а потім голова грецького благодійницького братства (пізніше товариства) у Сімферополі)*. РІПІ- проголосив себе вищим органом влади в Криму.

Водночас сформувався кримськотатарські й національний уряд - Директорія. Крим став ареною жорстоких боїв за владу. У політичне протистояння в Криму були втягнуті і грецькі землероби, які мешкали в сілах південного берега Криму. Місцеві греки надали підтримку матросам Чорноморського флоту. Розгорнулися бійки грецької молоді з '"ескадронцями'" татарських національних сил, тобто ситуація набула характеру міжконфесійного конфлікту. Терористичні акції продовжувалися до квітня 1918 р. Під час сутичок постраждали численні греки, мешканці Алуніти. Алупки, Гурзуфа (сіл в окрузі Ялти). Ті з них, хто врятувався, знайшли притулок в Ялті і отримали від благодійного товариства будинки і допомогу.

Проголошена лівими силами Соціалістична Радянська Республіка Таврида проіснувала з 19 березня по кінець квітня 1918 р. Однак кримськотатарські заколоти 1918 р. та інтервенція іноземних військ та підрозділів Центральної ради закінчилися створенням Кримського крайового уряду, яким головував генерал-лейтенант Сулькевич (25 червня - 15 листопада 1918 р.). У складі іноземних військових формувань, які приймали участь у захваті території півострову був і грецький військовий підрозділ, відправлений до України урядом Е. Венізелоеа . В світі тогочасних політичних реалій відправлення корпусу було необміркованим рішенням: ціна його ще не раз буде сплачена греками Криму. Маріуполя, Кавказу.

З рухом на Крим Червоної армії була проголошена Кримська РСР, яка проіснувала до кінця 1919 р. Наступ білих військ призвів до відродження Таврійської губернії.


1.2 Розвиток самосвідомості грецької спільноті

1917 - 1920 рр.


З квітня 1920 р. головне командування Збройними силами на Півдні Росії (пізніше Російською армією) прийняв П. Н. Врангель.

Слід зазначити, що протягом існування усіх вищезазначених короткочасних політичних режимів особливої активності серед греків Криму не простежувалося . Це особливо помітно, на тлі активізації національного руху греків Кавказу та Маріупольщипи.

Так, перший крайовий з'їзд делегатів грецьких громад і колоній Закавказзя відбувся вже 7 травня 1917 р. в Тифлісі. Серед головних завдань, які розглядалися на з'їзді 73 представниками від грецьких громад, були: націоналізація грецьких шкіл, церковні питання, видання грецької газети і заснування національної типографії, бібліотек, створення грецьких кооперативів.

Як підкреслював С.Ялі,«звідси початок національного об'єднання греків і в інших частинах колишньої царської Росії» .

З 29 червня до 10 липня 1917 р. відбувся з'їзд еллінів усієї Росії в Таганрозі. Учасниками з'їзду були 40 делегатів. Із Криму на з'їзд приїхали з Севастополя - II.Апостолідіс, X. Кутрідіс, архімандрит Г. Вукунас. А. Вайанідіс, з Ялти - А. Карасаввас. із Керчі - священик Парис*. Також духівництво представляв архімандрит Панаретос з Катериіюдару. В роботі з'їзду приймали участь шкільні учителі.

Значну увагу депутати приділили обговоренню вирішення земельного питання. Було обговорено і питання "Визначення політичного стану еллінів у Росі. Учасники з'їзду дійшли згоди об'єднати грецьку людність Росії, утворюючи па місцях політичні клуби та спілки для відстоювання правових і національно-культурних інтересів, надання грекам права на представництво нарівні з іншими народностями в усіх губернських, обласних та крайових комісаріатах, а також в урядових і громадських установах і в Установчих зборах. Було ухвалено статут

"Всеросійської спілки еллінів'", членом якої міг бути "кожний грек" незважаючи на його соціальний та фінансовий стан.

У питанні освіти ("націоналізації і реорганізації еллінських шкіл") делегатами було ухвалено залишити "інститут інспекторів народних шкіл", хоча два делегати - вчителі (Лазарідіс і Д. Макрояніс) виступили з протестом щодо цієї постанови. Певні заходи передбачалися для відродження грецької мови: утворення системи закритих жіночих шкіл із викладанням виключно грецькою мовою та введення системи "штрафів за ігнорування національної мови''

Певне місце серед питань з'їзду посідало "церковне питання й автономія грецької церкви"*. З'їзд постановив утворити "шість окремих суто еллінських єпископств, що мали б однакові з рештою єпископств права". При цьому відзначалося, "що всі церкви, церковні й монастирські маєтності, що їх різночасно відібрав старий уряд і які перейшли до національної власності, мають бути в установленому законом порядку повернуті відповідним церквам і монастирям" . Відновлювалося проведення церковної служби грецькою мовою. Делегати постановили вважати ''за неприпустиме в вільній Росії позбавляти вільних громадян еллінів божої служби рідною мовою, як це роблять у Карсі, Александрополі, Маріюпільськім повіті, Криму й інших місцях, де за настоятелів еллінських церков і досі такі особи, що зовсім не знають мови пастви . З`їзд звернувся з відозвами до грецького населення Росії.

Відбулися з'їзди греків у Баку, Катеринодарг . Внаслідок рішень "З'їзду представників грецького народу м. Маріюполя й Маріюпільського повіту" (відбувався в грудні 1917 р.) була створена Є «Мариошльська спілка еллінського народу».

Тієї ж революційної доби, яка продемонструвала розвиток національної самосвідомості греків в Україні і Росії, 1918 р. був створений Комітет грецьких громад Криму в Сімферополі.


1.3 Зміни в житті грецької спільноти на початку правління більшовицької влади

грецька спільнота крим національна меншина

16 листопада 1920 р. Червона армія повністю зайняла Крим. Почалося правління Кримського Революційного Комітету (Кримревкому). У квітні 1921 р. при обласному комітеті була створена Колегія національних меншин, при якій існували національні секції. Була створена і грецька секція, яка об`єднавши усіх греків по містах та районах, вела облік грецької людності, підготовчу роботу по виборах до рад. скликала мітинги та конференції. 10 листопада 1921р. на 1-му Всекримському установчому з'їзді була затверджена Конституція Кримської соціалістичної радянської республіки, яка згідно із декретом Всеросійського ЦВК і Ради народних комісарів РРФСР про створення автономної радянської республіки в Криму від 18.10.1921 р., проголосила "вільний", рівний та тісний союз національних груп працюючого населення Криму".

Однак при всій демократичності, яка була продемонстрована в ті часи більшовицькою владою в національному питанні, слід зазначити, що за віднайденими кримськими дослідниками архівними джерелами, під час голоду 1921 - 1923 рр. "у якості однієї з мір по боротьбі з голодом проводилася евакуація із Криму так званого "'прийшлого'" населення, в тому числі біженців з Турецької Вірменії, іноземних підданих і т. п., передбачалося до травня 1922 р. вивезти до 10 тис. греків"*.У резолюціях XII з'їзду РКП(б) 1923 р. проголошувалася політика «коренізації» тобто забезпечення розвитку національних угруповань, національних мов, їхнього широкого використання в діловодстві радянських закладів, засобах масової інформації, просвітницьких закладах. На керівні пости висувалися особи, які володіли національною мовою. У Криму головним напрямком цієї політики була "татаризація".

Однак, паралельно політика "коренізації" проводилася і щодо інших етнічних угруповань регіону" .

За свідченнями Всесоюзного перепису 1926 р. в Радянському Союзі мешкало близько 200 тис. греків, при цьому у окремих регіонах їхня чисельність складала:


Таблиця №1

Регіони СРСР Чисельність грецького населення (в особах)
Україна 104.666
Грузинська АРСР 37.245
Кримська АРСР 16.036

Дослідник О. Кесмеджи вказує, що у 1921 р. у Криму мешкало 23.868 греків, які складали 3.3 % від загального населення республіки. 65% греків були мешканцями міст" .

Хоча, грецька людність Криму не проявляла політичної активності, вже у 1922- 1925 рр. стати проводитися конференції представників національних меншин, створюватися клуби, бібліотеки. Значну діяльність серед грецького населення Криму проводила севастопольська грецька секція.

Також, за свідченнями перепису, грецьке населення переважало в десяти сільських населених пунктах Криму:

За даними деяких дослідників вже у 1921 р. в Криму мешкало 23.868 греків.*


Таблиця №2

№ Сільский населений пункт Сучасна назва Чисельність грецького населення (в особах)
1 Аутка пмт Чехово у складі м.Ялти 648
2 Корачоль С. Чорнопілля Білогірського р-ну. 397
3 Найман С.Абрікосово Кіровського р-ну. 326
4 Аппак-Джанкой С. Василькове Кіровського р-ну. 325
5 Джантора С.Львово Ленвнського р-ну. 229
6 Бахчі-Єлі С. Багате Білогірського р-ну. 227
7 Шумхай С.Заречне Семферопольського р-ну. 224
8 Камара С.Обороне Севастопольського р-ну. 208
9 Карань С.Флотьське Севастопольського р-ну. 208

Скеля С.Родніковське Севастопольського р-ну. 208

Соціалістичне будівництво, яке проводилося комуністичним урядом у Кримській РСР, призвело до якісних змін у системі життя греків Криму. Організовувалися грецькі колгоспи з грецькими національними сільрадами. Діячі грецького національного руху на Маріупольщині, де також були зорганізовані "національно-грецькі адміністративно-територіальні одиниці"- сільради й райони "з переведенням усієї їх роботи рідною мовою", зазначали, що їх поява є "найконкретніше й найдоцільніше наближення державного апарату радвлади до широких трудящих мас. Як вважалося можливим забезпечиш "спілку" середняка із сільською біднотою, і вирішити проблему розвитку грецької культури й мови. У Криму по місцях компактного мешкання також були утворені національні сільради: в Севастопольському, Феодосійському, Карасубазарському р-нах.


1.4 Культурно – освітні зміни в житті грецької

спільноти Криму 20 – 30 рр.


Складовою радянського будівництва у 20-х рр. XX ст. стала реорганізація парафіяльних шкіл грецьких громад, успішній діяльності яких, на думку тогочасних радянських культурних діячів, заважали "релігійно-побутові забобони... побутова відсталість серед греків, яка глибоко вкоренилася в силу національного гніту при царизмі... із зміною політичного режиму школи (Н. О. Терентьєва зазначає, що грецька інтелігенція та селянство зовсім інакше розуміла ідею ''автономізації"" (створення національних сільрад та районів): як повернення пільг, наданих грекам Маріуполя ще наприкінці XVІII ст.. або земель греків, які були віддані українським та російським селянам в період воєнного комунізму та під час розкуркулення) входили в зону ідеологічного впливу радянської політики. Наказом від 27 листопада 1920 р. були передбачені заходи про перебудову роботи шкіл. Діячі того часу керувалися принципом "релігія - це приватна справа віруючих і не може бути нав'язана школі , Передача "республіці всіх навчальних закладів Криму, в тому числі державних, приватних, громадських і національних" була одним із перших заходів радянської влади в Криму''.

У рамках політики "коренізації" в Криму та згідно з Республіканською Програмою ліквідації неграмотності були відкриті національні дошкільні заклади (в середині 1922 р. існувало 65 таких закладів, 16 були німецькими, єврейськими та грецькими)", 10 грецьких шкіл 1 ступеню із семирічним циклом навчання, а в Керчі була відкрита середня школа. Більшість їх була заснована під час націоналізації парафіяльних навчальних закладів греків Криму. Так. грецька гімназія в Сімферополі була перетворена на "21-у Радянську школу", яка розмістилася в націоналізованих церковних будинках.

У 1925- 1926 рр. в Криму, за підрахунками О. Кесмсджи, працювало 25 грецьких шкіл, в яких російська мова вводилася з другого року навчання'.

Координації діяльності шкіл сприяли численні педагогічні наради, які проходили у другій половині 20-х рр. XX ст. в СРСР. За даними Господарсико Н М. на 1 вересня 1925 р. функціонували 28 грецьких шкіл Найважливішими серед них були: "Всесоюзна нарада з питань освіти й культурного будівництва серед греків СРСР" (10- ІЗ травня 1926 р., Ростов), нарада вчителів Північнокавказького краю (27 лютого 1928 р., Ростов), міжокружна конференція грецьких учителів УССР (14 серпня 1928 р., Маріуполь). Грецькі питання розглядала 1 Всекримська конференція національних меншин (червень 1928 р.). 26 грудня 1929 р. у Криму відбулася міжвідомча нарада при Кримському Центральному Виконавчому Комітеті "По питанню зв'язку роботи НКП УРСР і Криму по культурному обслуговуванню грецько-гагарського і грецько-еллінського населення УРСР".

На всіх нарадах зазначалося, що культурні процеси серед греків проходять уповільнено. Пасивність греків на Україні призвела до елліпізації '"з гори", ліквідації історичної орфографії та введенні "димотикі", яка не могла задовольняти греків-еллінів, що сприяло відчуженню грецького населення від участі в культурних та освітніх процесах, ще раз продемонструвавши '"бажання союзного керівництва навіть у мовних питаннях стати «впереди планети всей» мало розібравшись з культурними особливостями грецьких громад своєї країни і народу Греції.

Схожа ситуація склалася в Криму та на Кавказі, де вона була ще більш ускладнена наявністю різних понтійських діалектів окремих груп грецької людності. Окрім загальних труднощів у діяльності освітніх закладів, педагогічні наради зазначали труднощі, які "специфічно притаманні грецькій школі. Наприклад: абсолютна відсутність літератури грецькою мовою, хоча б методичної, мовна відсутність підручників, непридатність старих грецьких підручників для радянської школи. Радянська школа, звичайно, не могла користуватися тими підручниками, які з точки зору ідеологічної нам зовсім не підходили і потім з точки зору тієї реформи орфографії...

Всесоюзним грецьким культурним центром, в якому видавалася грецька література і виходила грецька газета "Kouvioris", яка розповсюджувалася насамперед серед греків Кавказу і Криму, залишався Ростов ".

На Україні стан видання літератури грецькою мовою був значно гіршим. У листі заступника голови Центральної комісії національних меншин (ЦКИМ) при Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітеті Глінського до Народного комісаріату праці від 10 липня і 930 р. зазначалося, що "намічені НКПраці до видання нацменшинами п'ять брошур нас не задовольняють й ні в якій мірі не можуть бути доказом виконання постанови ЦКІІМ від 25 У-30 року (25 травня 1930 р. - М. А.)... не кажучи вже про дуже обмежену кількість брошур, що їх намічено видати нацмовами, Ваш план не передбачає видання ні одної брошури болгарською та грецькою мовами".

На думку дослідника Л. Д. Якубової "наради, які відігравали певну роль у розробці напрямів поточної роботи не змінили її якісно. Жоден із центрів грецької культури (Крим, Північний Кавказ, Україна) не мав необхідних і достатніх для цього матеріальних й професійних ресурсів".

Відображенням деяких спільних для всіх названих регіонів тенденцій, як ми гадаємо, притаманних для грецької діаспори в Росії, Україні та на Кавказі взагалі, щодо організації діяльності шкіл, було те, що, виникаючи у місцях компактного мешкання грецького населення, вони демонстрували таке охоплення дітей шкільного віку, яке навіть дещо перевищувало рівень, характерний для російських шкіл.

Як і за часів Російської імперії діяльність шкіл фінансували, певною мірою, громадські об'єднання, котрі тепер отримали назву грецьких комітетів. За свідченнями звіту наради вчителів Північнокавказького краю грецьке населення приймає щиру участь у матеріальній підтримці грецької школи... комітети сприяння в деяких місцях дають на рік до 700 - 800 крб. на додаткове утримання грецької школи., учителів у тих місцях, де місцевий бюджет не має можливості повністю утримувати достатній штат в грецькій школі.

Можливо, при залученні до національних шкіл максимальної кількості культурних сил та "узгодження дій та взаємодопомоги", адже саме до таких висновків у ході обговорень прийшли педагогічні наради, на підставі попереднього парафіяльного досвіду і була б відтворена та розвинута система власне національної освіти, але такому розвиткові не вистачило часу. Реалізації проголошених принципів "націоналізації" заважали ідеологічні настанови. Усі критичні вислови іноземних, у тому числі грецьких діячів, щодо можливих наслідків реалізації мовних та інших "прожектів" "націоналізації" сприймалися радянським керівництвом як "напади і наклепи буржуазної Греції на Ленінську національну політику".


2. Умови існування та напрямки діяльності релігійних громад греків радянського Криму в 20-і рр, XX ст.


2.1 Діяльність релігійних громад греків Криму

в 1922 – 1924рр.


Політика радянського уряду щодо етноконфесійних угрупувань греків Криму, якими власне і були парафіяльні об'єднання, і при яких за часи Російської імперії існували доброчинні та навчальні заклади, визначалася загальнодержавним антирелігійним курсом боротьби з церковними інститутами взагалі та всіма проявами релігійності на парафіяльному, родинному та особистісному рівні. Православним грекам, для яких протягом століть церква була не тільки осередком власне релігійної громади, а й носієм національних та просвітницьких традицій, прийняти цю ситуацію бездуховності було дуже складно. Адже, на думку грецьких дослідників, (надамо слово саме їм, тому що вони є представниками тієї ново елліністичної ментальності, про яку йде мова) від часів турецького володіння церква для греків означала не тільки духівництво. Вона існувала як союз духівництва та народу, і це ніколи не розділювалося. Саме тому історична роль церкви в грецькій діаспорі не повинна вимірюватися тільки лептою духівництва, але й внеском усіх віруючих, духівництва та народу разом.

Поставлена перед різноманітними органами радянської влади задача ''зрушити з мертвої й антирадянської позиції православну церкву і позбавити її тієї сили, якою вона володіла до цього часу"" завдяки комплексу мір, у тому числі організації церковною розколу, вже на 1923 р. була певним чином виконана. Як підкреслювалося в доповіді начальника VI відділення Секретного відділу ДНУ Е.А.Тучкова начальникові Т. Д. Дерібасу про роботу у 1923 р.: ''...православна церква, як єдиний апарат до дійсного часу не існує, вона розбита на кілька окремих груп, що мають свої окремі ієрархії, що знаходяться між собою в постійній ворожнечі і зовсім непримиренно відносяться один до одного.

Зазначимо, що по закінченні громадянської війни в православ'ї на території Криму функціонували церкви представників п'яти релігійних угрупувань, час загальної кризи Російської Православної церкви: "обновленців ", "автономістів ". "староцерковників ", "автокефалістів" і Грецького благочиння, яке тяжіло до Константинопольського патріархату. Всі вони, так чи інакше, представляли дві які виникли під головні релігійні течії, які сформувалися в результаті розколу церкви. В інформаційному зведенні VI відділення Секретного відділу ДНУ ""про етап православних церковників" по губерніях СРСР зазначалось: "За останнім часом видп(о). що в Криму підсилюється реакційна тихонівська течія через нерівність сил обновленців, боротьба останніх проти тихонівців послабла. По всьому Криму виділяються церковники міста Євпаторії й округу, де обновленський рух посилився досить міцно.

Грецькі дослідники пов'язують традиційне для. греків прагнення орієнтуватися на патріархат у Константинополі із загальними тенденціями етнозбереження, етновідокремленості громад в етнонаціональному оточенні, хоча б тільки й у конфесійному плані. Численні обговорення церковного питання грецькими делегатами на всіх з'їздах, які були проведені за часів національно-революційного піднесення, продемонстрували, що ідея "національно - церковної автономії", започаткована наприкінці XVIII ст., ніколи не зникала, продовжувала своє існування і протягом повного підпорядкування парафій греків Російській Православній церкві.

Приводом для створення окремого Грецького благочиння у рамках "староцерковної" течії, до якого увійшла більшість грецьких громад Криму, стало рішення "обновленського" помісного собору Російської Православної церкви 1923 р. про зміни в церковному календарі ".

Так, в Ялтинському православному благочинному окрузі Російської православної церкви, отримавши лист благочинного ялтинських церков про перехід на новий церковний календар, настоятель храму св. Федора Тирона у с. Верхня Лутка архімандрит Єлісей Тайгоніді скликав загальні збори парафіян церкви. Вони відбулися 8 жовтня 1923 р. за дозволом Ялтинського окрвиконкому. Головою зборів парафіяни у складі 280 осіб вибрали Фотія Георгійовича Фотіадіса. Настоятель храму повідомив, що в Севастополі, із благословення сімферопольського архієпископа Никодима, іде у 1922 р. було створено Грецьке благочиння, головою якого став Григорій Георгійович Вукунас. Архімандрит Є. Тайгоніді пояснив, що оскільки храм св. Федора Тирона також входить до благочиння, отриманий лист не має законодавчої сили. У постанові зборів зазначалося, що громада церкви с. Верхня Аутка повинна: наперед не признавати ні одну із церковних влад Росії та тимчасово дотримуватися старого стиля, до одержання авторитетних вказівок від вищого керівництва Східної правлячої церкви; прохати Ялтинський окрвиконком направляти безпосередньо причту грецької церкви всі накази і розпорядження влади відносно грецької церкви для їхнього точного та неухильного виконання»

Однак, інституційне оформлення Грецького благочиння відбулося значно пізніше І не викликало, як ми можемо бачити, будь яких серйозних змін у функціонуванні церков греків. Діяльність грецьких парафіяльних громад у 20-і рр. XX ст. визначалася правовими нормативами, передбаченими для всіх релігійних об'єднань Радянського Союзу.

За законодавством того часу, всі релігійні споруди. незалежно від тяжіння церковного кліру та парафіян до якоїсь православної течії, описували, їхнє майно націоналізували, а з головами Рад "двадцяток" релігійних спільної підписували договори про оренду ними ж збудованих церковних та монастирських комплексів для виконання релігійних треб. Члени релігійного об'єднання повинні були берегти майно, використовувати приміщення лише для виконання релігійних служб, вести книгу обліку пожертв. Віруючі парафій сплачували всі витрати по утриманню церков.

Так, ще 1922 р. групі віруючих була передана в оренду націоналізована будівля храму св. Тройці в Сімферополі, також заключили договір із групою парафіян церкви св. Миколая Чудотворця в Карасубазарі про використання ними будівлі грецької церкви для виконання релігійних треб. Подібні договори було підписано і з іншими грецькими релігійними об'єднаннями: "православним релігійним товариством при грецькому соборі (св. Миколая Чудотворця- М. А.) м. Бахчисарая" . релігійним товариством грецької церкви Феодора Гирона в с. Аутка" та іншими. Водночас у 1923 р. грецькій громаді Керчі церква св. Іоанна Предтечі була надана у безстрокове та безкоштовне користування.

Виконання умов договорів ретельно контролювалося- а його порушення з боку віруючих могло розглядатися як привод для закриття церкви. Так, у квітні 1923 р. НКВС Криму стало відомо, що парафіяльна рада собору св. Олександра Невського в Ялті здала в оренду без узгодження з органами влади нижню церкву собору групі віруючих-греків (105 осіб). Релігійна спільнота обов'язувалася сплачувати соборові 50 % прибутків від продажу свічок, що розглядалося органами влади як підприємницька діяльність та було порушенням пунктів договору.

Службу в нижній церкві проводили грецькі священики Георгій Попандопуло, Костянтин Мавромаді й Анфін Попандопуло. які прибули до Криму із Трапезунда у 1928 р. Конфлікт удалося владнати лише чому, що за повідомленням, що надійшло до ІІКВС. голова парафіяльної ради собору Петро Сербінов був у Ялті єдиним священиком, який лояльно відносився до радянської влади.

У грудні 1924 р. Центральне адміністративне управління Криму прийняло рішення про перереєстрацію складу "двадцяток"' усіх культів. Після його виконання православні громади повинні були завірити списки в Таврійському Єпархіальному управлінні або у його представників на місцях. Однак. навряд чи це рішення грецькими громадами було виконане, адже постійні вимоги влади про реєстрацію стануть однією з багатьох проблем існування Грецького благочиння у 1926 - 1929 рр.

За підсумками аналізу навіть неповних даних зібраних владними структурами про церкви греків Криму в 1922- 1924 рр., виявилося, що до складу Грецького благочиння увійшли тринадцять парафіяльних храмів:


Таблиця №3

Таблицю складено на базі даних публікації: Ю.А.Катуїшн "Староцерковное" и "обновленческое" течіння в Криму (1922 -1924 гг.) // Культура народов Причерноморья. - №10.- 1999. —С. 69-77.

№ Церкви Додаткова інформація
1 Св. Тройці в Сімферопол
2 Св. Іоанна Предтечі в Керчі Священник Г.Д. Папаз-Оглу
3 Св. Георгія в с.Кісек -Аратук Голова парафії Морозов Ф.І.
4 Свтг. Ввасилія Великого Богослова, Іоанна Златоустого в Севастополі Настоятель Волков
5 Св. Миколая в Балаклаві Настоятель К. Марков
6 Св. апп. Петра і Павла в с. Мангуш
7 Ведення Присятої Богородиці в Феодосії
8 Св. Іоанна Предтечі в Старому Кримі
9 Св. Георгія (Каплиця) у Старому Кримі
10 Св. Іллі в Євпаторії 150 осіб
11 Св. Федора Терона в с. Аутка 395 членів, Настоятиль Є. Тайгонід
12 Св. Миколая в Карасубазарі
13 Св. Миколая в Бахчісараї

2.2 Благочинна Рада кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння на церкву


16 - 17 червня 1925 р. в Сімферополі зібрався з'їзд грецьких релігійних громад, які вибрали Благочинну Раду кримських грецьких релігійних товариств. У жовтні 1925р. Рада була зареєстрована у Центральному адміністративному управлінні Криму. До складу Ради увійшли архімандрит Григорій Георгійович Вукунас, грецько-підданий (Севастополь) священик церкви св. Іоанна Предтечі; Георгій Дмитрович Папаз-Оглу, грецький підданий (Керч), Панайот Іорданович Іордан, майстер по ремонту човнів (Севастополь); Кандидатами були вибрані Єлєазар Спиридонович Спиридонов, священик церкви св. Іллі (Євпаторія); Георгій Харлампієвич Маврофриді, службовець, грецько-підданий( Керч);

Коротко розглянемо, які питання довелося вирішувати кліру та парафіянам Благочинної Ради кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння на церкву.

По-перше, слід

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: