Грецька національна меншина в Криму в 1917-1938 роках
Ще у 1920 р. було закрито монастир св. вмч. Климента, сп. Римського, а протягом 1924 -1931рр. закриті всі храми. Роком пізніше у 1921р. припинив своє існування печерний монастир Успіння Пресвятої Богородиці Бахчисарайської. У серпні 1925 р. були закриті п'ять храмів цього скиту, три церкви скиту св. безср. Козьми і Даміана. Будівлі останнього були зруйновані у 1929 р. Водночас закрили монастир св. вмц. Анастасії Узорішительниці. У травні 1929 р. були закриті храми монастиря св. вмч. Георгія Побідопосця, в листопаді весь комплекс. На початку 30-х рр. XX ст. була ліквідована кіновія свв. безср. Козьми і Даміана.
Влітку 1925 р. 34 віруючих грецької громади Бахчисарайського району звернулися із проханням про передачу їм трьох храмів монастиря св. Успіння (після закриття скиту вони числилися в місцевому Охрісі). парафії Салачика, двох сторожок. Незважаючи на те що громада на умовах договору обіцяла здійснити ремонти храмів, вона отримала відмову. Архімандрит Г. Г. Вукунас у вересні 1926 р. звернувся до представника Вселенського патріарха в СРСР, архімандрита Дімопуло із проханням про організацію компанії по передачу храмів монастиря Успіння Пресвятої Богородиці Бахчисарайської грецьким етноконфесійним громадам Криму. Це ж питання планувалося розглянути на черговому з'їзді Благочинної Ради.
По-друге, церковні архієреї грецької Благочинної Ради здійснювали численні спроби спертися на допомогу Константинопольського патріархату, до якого вони історично тяжіли. Гак, у жовтні було розглянуто питання про поминання під час служби лише Святішого Патріарха Василія. У листопаді надійшла грамота патріарха, яка стосувалася канонічних питань святкування Паски. Від імені усіх греків Криму члени благочиння направили патріархові поздоровлення з Паскою.
Однак, вагомої підтримки по будь-яких питаннях від Константинопольського патріархату грецькі релігійні громади Криму не отримали. Внаслідок власного складного становища, патріархія не тільки не могла допомогти грекам в СРСР, але й її представники були вимушені розглядати всі вимоги та звернення віруючих через призму стосунків духівництва церков греків із «обновленнями». Діячі ж "обновленської" церкви розглядали представників будь-яких "автономних" церковних об'єднань як "можливих союзників їхніх суперників "староцерковників", тобто прихильників церкви патріарха Тихона. У листі представника Всесвітнього Патріарха й Архієпископа Синайського в СРСР, архімандрита Василія Дімопуло, настоятелям грецьких церков у СРСР наводилося роз'яснення про те, що автономія, надана їм Синодом "не повинна використовуватися для втручання в політичне життя СРСР (при порушенні взаємного зв'язку зі Св. Синодом і ухилом у табір "староцерковників". як яскраво політичний)" .
По-третє, протягом 1926 р. була реалізована одна зі складних вимог реєстрації Благочинної ради кримських релігійних громад - надання протягом трьох днів до Центрального адміністративного управління Криму інформації про проведення Радою зібрань грецьких парафіяльних об'єднань. її виконання ускладнювало те, що громади розташовувалися по всій території Криму, та використання в офіційному діловодстві Криму лише державних, тобто, російської, або татарської мов. Такі звіти почали надходити до адміністративних управлінь з жовтня 1926 р.
У листопаді 1926 р. до всіх грецьких громад були надіслані листи з пропозицією про скликання з'їду. Однак, його проведення було перенесено на наступний рік. У квітні 1927 р. в Центральне адміністративне управління Криму надійшла заява про проведення з'їду в Сімферополі (28 - 29 червня) у приміщенні грецької громади міста. За думкою Г. Г. Вукунаса з'їзд повинен був проводитися щорічно. На з'їзд повинні були приїхати, як представники духівництва, гак і парафіяни, 26 - ЗО осіб. Передбачалося розглянути і питання про храми Успенського скиту. За резолюцією ДПУ, якою було відзначена заява архімандрита, це питання було викресленим з порядку денного. Але і в 1927 р. з'їзд не було проведено. Греки, члени громад, стали писати про необхідність благословення патріарха для скликання з'їзду. Строки проведення благочинного з'їзду знову були перенесені, про що були повідомлені й органи місцевої влади. У запрошенні, надісланому до патріарха, підкреслювалося, що духівництво грецьких церков Криму не втручається у складну ситуацію, яка склалася у зв'язку з розколом Російської Православної церкви, та виносилася подяка владним структурам Криму за вільну можливість віросповідання. Також у листі приводилося прохання про благословення проведення з'їзду грецьких громад Криму .
2.3 Складні умови існування та складні перешкоди релігійній громаді Греків
Завдяки об'єднанню зусиль греків по збереженню їхньої духовно-релігійної спадщини у другій половині 20-х рр. XX ст. у Криму ще продовжували функціонування більшість храмів, збудованих грецькими етноконфесійними громадами, але їх функціонування вже у другій половині 20-х рр. XX ст. було ускладнено численними економічними перешкодами, які не тільки визначалися загальним антирелігійним курсом, але й були збільшені місцевою адміністрацією. Окрім того, ще у 1925 р. усім іноземним громадянам, які мешкали в Криму, наказувалося зробити розписки, за якими вони відмовлялися були членами релігійних громад, керувати ними, виносити пропозиції та виступати на публічних релігійних зібраннях, відправляти обряди в якості служителів кульгу. У 1925- 1926 рр. такі розписки не були зроблені греками Криму, які мали іноземне підданство. У 1927 р. ВЦВК РРФСР направив на місця циркуляр щодо іноземних віруючих. Слід зазначити, що це обмеження розповсюджувалося і на інші сфери громадської діяльності: "Тим із греків, які ще зберігали грецьке громадянство. категорично заборонялося займати керівні місця, як шпигунам, яким не можна довіряти.
Для грецьких громад Криму поєднання цих двох факторів, економічного тиску на парафії та вилучення з числа парафіян іноземних підданих, які складали найактивнішу частину етноконфесійних об'єднань, означало поступову ліквідацію.
Більшість членів релігійного товариства грецької церкви Феодора Тирона в с. Лутка, яке налічувало на той час 395 членів . також не мали радянського громадянства. Настоятель церкви С. Тайгоніді також був іноземним підданим. Восени 1927 р. звернулася у міськвиконком із проханням загримати виконання постанови грецька громада Севастопольської церкви евгт. Василія Великого. Григорія Богослова. Іоанна Златоустого ". Із 301 її члена 9 було громадянами СРСР, а із 20 членів ""двадцятки"'- 19 іноземці, у тому числі й архімандрит Г. Г. Вукунас. В Керчі іноземними громадянами були член Благочинної ради Г. Д. Папаз-Оглу та голова церковної "двадцятки" Ф. П. Кайданіді.
Така ж проблема виникла перед керівництвом "релігійного товариства зарубіжних греків м. Карасубазара грецької церкви" св. Миколая, яке зверталося з подібною заявою до голови Всесоюзною Центрального Виконавчого Комітету М. І. Калініна .
В серпні до Кримського Центрального Виконавчого Комітету (Крим ЦВК) надійшло колективне звернення від усіх грецьких громад Криму, у якому зазначалося, що виконання постанови призведе до фактичної ліквідації парафій. Лист голови Севастопольського Радянського Виконавчого Комітету (РВК) Губанова, направлений у серпні того ж року до Крим ЦВК інформував, що у зв'язку з названими подіями спостерігається серйозне невдоволення грецької людності міста. Завідуючий адмінвідділу КримЦВК Отпущенніков був вимушений звернутися до ВЦВК РРФСР. Після чого владним структурам Криму було дозволено внести корекцію у постанову. 8-го вересня 1927 р. тимчасово виконуючий обов'язки завідуючого адмінвідділом адміністративних органів управління Криму Дементьєв повідомив голову Севастопольської РВК. про те, що необхідно "1. Дати грекам іноземним підданим річний строк для пошуку собі бажаного служителя культу з числа громадян СРСР; 2. У той же річний строк усунути іноземних підданих греків від активної діяльності у "двадцятках'"; 3. Релігійні товариства, які складалися з іноземних підданих, проголосити розпущеними. У відношенні інших - не греків п. 1 і 2 наст повідомлення не приймати».
На початку жовтня 1927 р. архімандрит Г. Г. Вукунас звернувся з листами до голови Олександрійського патріарха архімандрита Павла у Москві, в якому він просив направити до Криму єпископа-екзарха і до посланника Грецької республіки в СРСР із проханням, якщо можливо вирішити проблеми в Криму. 13 жовтня 1927 р. посол направив запит до Міністерства іноземних справ СРСР. Відповідь заступника наркома іноземних справ М. Литвинова, пояснювала, що постанови забороняють релігійну пропаганду іноземцям, а не "мають на увазі завадити діяльності іноземних громадян у складі церковних рад "'двадцяток", які є за характером своїх функцій органами адміністративно-церковного управління
Однак на практиці все проходило інакше. 9 лютого грецька громада Сімферополя звернулася до Крим ЦВК із скаргою на дії місцевої влади, яка протягом трьох місяців ігнорувала заяву членів "двадцятки" із проханням дозволити грецьким підданим, членам церковної ради, "двадцятки" та "п'ятидесятки" виконувати строком на один рік свої обов'язки, тому що це було до збору розписок наприкінці вересня на початку жовтня минулого року. Також співробітник церковного столу Сімферополя у своїй усній заяві повідомив, що священикам церкви св. Тройці буде дозволено проведення церковної служби до 1 жовтня 1928р., релігійне товариство ("п'ятидесятка") розпускалося, а грецькі піддані "двадцятки" повинні бути заміненими громадянами Радянського Союзу. Вони ж не могли бути членами церковної ради. Кримські чиновники також наполягали па переукладанні договору. 10 лютого питання "Про право іноземних підданих бути в т. зв. "церковних радах" було заслухано на засіданні ІДК по справах культу при Президії Крим ЦВК. Представники влади Криму звернулися до ВЦВК РРФСР. У листі вони звинувачували заступника наркома іноземних справ М. Литвинова. у тому що він надав недостатньо обгрунтовану відповідь грецькому посланнику, яка є в протиріччі до циркуляра ВЦВК РРФСР № 78 від 28 лютого 1927 р. 9-го березня 1928 р. секретар голови ВЦВК інформував Крим ЦВК, що президія ВЦВК не бачить протиріччя між нотою М. Литвинова та секретною постановою від 24 жовтня 1927 р.- грецькі громадяни могли входити до релігійних громад у якості священиків та бути в церковних радах .
Однак, невдалі спроби перешкодити діяльності грецьких парафіяльних об'єднань у Криму продовжилися. У травні 1928 р. влада спробувало розпустити громаду церкви св. Іллі в Євпаторії, що не увінчалося успіхом, оскільки в розпорядженні об'єднання була нотаріально завірена копія ноти М. Литвинова.
Було дозволено продовжити служіння в храмі св. Тройці Сімферополя іноземно-підданому священику Адаміді, тому що громада не змогла підібрати іншого з числа громадян СРСР. Усі пільги, які вдалося отримати грекам Криму, не стосувалися громадян інших держав.
3. Активізація антирелігійних заходів. Закриття церков греків і знищення грецьких етноконфесійних громад в Криму в 30-і рр. XX ет.
3.1 Початок жорстких репресій грецької національної меншини, та інституту церкви в цілому
30-і рр. XX ст. стала часом фактичного руйнування надбань етноконфесійних громад греків Криму. Воно проходило на тлі жорстоких репресій, спрямованих, з одного боку, безпосередньо проти національних меншин СРСР. у тому числі грецького населення, а з другого, проти інституту церкви в цілому.
За наказом наркома внутрішніх справ СРСР М. Сжова у 1937 р. передбачалися спеціальні заходи проти розгрому шпигунських диверсійних контингентів". Масові арешти були проведені в містах України; Києві, Донецьку, Маріуполі, Харкові та інших. Загалом у СРСР у справах грецьких контрреволюційних організацій 1937- 1938 рр. було заарештовано 5474 особи. У 1937 р. греки Севастополя, які мали іноземне громадянство, були виселені в інші райони Криму. Пізніше, письменник А.Приставши зазначав: "Хто знає про муки греків Криму, тих, які. якщо вже я почав про це говорити, знаряджали осаджений Севастополь водою, і між ними не було зрадників. Їх вислали в Казахстан і Сибір.
У другій половині 30-х рр. XX ст. були ліквідовані національні сільради. Школи національних меншин також були закриті. В постановах про реорганізацію національних шкіл зазначалося, що вони були перетворені «ворогами народу» на «вогнища буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей», що позбавляло учнів можливості прилучатися до досягнеш, радянської культури і науки, не давало змоги надалі набувати освіту в технікумах, вищих учбових закладах.
Була закрита і більшість церков, а священики були репресовані разом з активістами релігійних громад. Як зазначають дослідники, грецькі церкви мали однакову долю з іншими церквами України. Була заборонена їхня діяльність. більшість будівель була зруйнована, пограбована, або надана різним державним підприємствам та організаціям . Релігійна активність духівництва грецьких церков, як Російської Православної церкви взагалі, наприкінці 30-х рр. XX ст. не тільки знизилася, але й відбувалася, головним чином, на церковнопарафіяльному рівні, тобто була зведена до проведення богослужінь по неділях і святкових днях.
Хоча у 20-і рр. XX ст. боротьба з церквою була важливою ділянкою ідеологічної діяльності, але носила епізодичний характер. Проведення антирелігійної боротьби комуністи доручили радянським, профспілковим, комсомольським організаціям та Союзу войовничих безбожників.
За новим законодавством про релігійні об'єднання від 8 квітня 1929 р. і Постановою народного комісаріату внутрішніх справ від 1 жовтня 1929 р. передбачалася заборона всілякої церковної діяльності поза церковними стінами, адже така діяльність стала розглядатися як пропаганда. Священикам дозволялося відвідувати хворих та помираючих, але після отримання дозволу місцевої влади. Релігійні об'єднання не мали права влаштовувати дитячі, юнацькі, жіночі молитовні та інші зібрання, організовувати групи для навчання релігії, а також кружки біблейські, літературні чи рукодільні. Заборонялася організація екскурсій, спортивних площадок, бібліотек, читальних залів, санаторіїв та пунктів медичної допомоги. Діяльність священиків була обмежена місцем їхнього проживання та місцями мешкання членів парафії, яка їх наймала. Місіонерські поїздки до місць, де не було церков та духівництва, розглядалися як порушення закону. Усі релігійні об'єднання повинні були зареєструватися протягом одного року, а органи місцевої влади могли відмовити в реєстрації, що вело до закриття церкви та ліквідації парафії. Місцеві владні структури зберігали право контролювати склад "двадцяток" та відхиляти небажаних кандидатур, яких представляла парафія. Заборонялося організовувати будь-які центральні каси для збору добровільних пожертв, обов'язкові збори і підписувати будь-які контрактні угоди. Заборонялася доброчинна діяльність навіть у відношенні до духівництва та їхніх сімей. Ремонти церков могли проводитися по договору окремими членами парафії, і тому розглядалися як приватні комерційні угоди й обкладалися високим податком, так як і самі церкви, що розглядалися як приватні підприємства*. Вводилося обов'язкове державне страхування культових приміщень, оцінка кожної споруди проводилася окремо і визначала суму внеску, що приводило до повної свавілля місцевих органів влади.
На думку окремих дослідників, митрополитові Сергію на деякий час вдалося призупинити репресії проти церкви, але навіть цей тимчасовий перепочинок був наповнений постійними спробами через економічний та психологічний тиск знесилити як саму Церкву, гак і окремі парафії.
Якщо додати і виселення, або фізичну ліквідацію, лідерів грецьких сільських та міських етноконфесійних громад Криму, які мали іноземне підданство, стане зрозумілим, що успіх державних антирелігійних заходів був забезпечений.
За ініціативою місцевих органів влади, яка була підтримана кримським урядом, для придушення діяльності парафіяльних рад церков почали використовувати перш за все засоби економічного тиску. Так, у 1928 - 1929 рр. релігійні громади отримали наказ про обов'язкове проведення ремонтів храмів - відмова громади від його проведення автоматично приводила до розірвання договору. Однак, коштів на здійснення ремонтів у релігійних об'єднань не вистачало, і у серпні 1929 р. в Криму була відремонтована лише споруда церкви Введення Пресвятої Богородиці у Феодосії .
У квітні 1930 р. відбулося засідання бюро Кримського Окружного Комітету ВКП(б), на якому розглядалося питання використання церковних га монастирських будівель іншими радянськими оздоровчими та освітніми організаціями.
31 січня 1931 р. на засіданні секретаріату Кримською Окружного Комітету ВКП(б) при культпромі окркому партії була створена антирелігійна комісія, головою якої став Н. Кудрявцев, а членами Логинович, Гукова, Челинджи та Камалова. 15 червня того ж року при Крим ЦВК була створена комісія по розгляду релігійних питань. Функціями комісії стали: організація обліку релігійних організацій та об'єднань, нагляд за виконанням на місцях законів про культи, рішення питання закриття та відкриття храмів, розгляд скарг громадян та релігійних об'єднань. її створення привело до значної активізації дій, спрямованих на вилучення релігійних установ із життя населення Криму.
З початку 30-х рр. XX сі. почалось масове закриття церков Криму. 1930 р. у с. Карачоль місцевий актив закрив церкву свв. рівноапостольних царів Костянтина і Слеші. Однак віруючі спромоглися тимчасово відновити її діяльність. У січні 1932 р. віруючі-греки, мешканці села, звернулися з заявою до підрозділу релігійних культів КримЦВК, де повідомляли про '"неправильне закриття церкви". Згідно з повідомленням Комісії по культах КримЦВК до Постійної комісії по культах при Президії ВЦВК від 29 лютого 1932 р.- православна церква с. Карачоль була тимчасово відкрита до остаточного рішення питання про закриття церкви.
5 лютого 1931 р. за рішенням Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК церкву св. вмч. та цілителя Пантелеймона с.Валіа-Чокрак було передано на використання в культурних цілях. За тією ж постановою комісії будівлю собору свв. першоверховних апп. Негра та Павла на південній частині Севастополя передали музею. За свідченнями "Книги обліку ліквідованих храмів і культових будівель" (31. 01. 1926-26.12.1933 рр.) деякий час, церковна споруда не використовувалася . В середині XX ст. в соборі розмістився міський будинок культури. Тоді ж припинила діяльність і церква св. Тройці в с. Кадикой. КримЦВК за період 1932 р. стали законодавчою основою для закриття церков у містах і сільських поселеннях Криму. Так, церкву Постанови Постійної комісії по питаннях культів при св. пророка Іллі в Євпаторії (рішення від 20 червня 1932 р.) було ліквідовано у зв'язку із припиненням дії угоди з грецькою релігійною громадою церкви. У 1936 р. було знято дзвони з церкви. Члени релігійної громади надіслали листа до грецького консула у Москві. В результаті священика СпиридоноваЄ.С. було заарештовано, а інших - вислано за кордон як іноземних громадян із формулюванням "за клєвету" . (З кінця 50-х рр. XX ст. будівля церкви використовувалася як гімнастична зала. Були спроби її зруйнувати.) Та ж сама постанова (від 20 червня 1932 р.) передбачала закриття церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Нижня Аутка . Церковна будівля передавалася на будівельні матеріали. 2 вересня 1932 р. було розірвано договір із грецькою громадою церкви св. Тройці у Сімферополі.
Споруду церкви 4 грудня 1932 р. було передано під архів, але після руйнації собору св. Олександра Невського в місті саме ця церква отримала статус кафедрального собору. У 1933 р. під підлогою грецької церкви св. Тройці в Сімферополі органами НКВС Криму були знайдені більш ніж 50 пудів богослужбових виробів,виготовлених із срібла, та декілька торбинок із побутовим золотом. За інформацією окремих священиків, цінні богослужбові речі були сховані за усним наказом архієпископа Никодима незадовго до офіційного повідомлення про вилучення цінностей, тобто, ще до Постанови Президії ВЦВК ''про вилучення церковних цінностей для реалізації на допомогу голодуючим" від 16 лютого 1922 р. Так, відкрилася серія "пограбувань" деяких храмів єпархії у 20-і рр. XX ст. Чому всі заарештовані священики церкви після розгляду справи були звільнені, ще повинно стати темою окремого дослідження.
У 1933 р. відбулася значна активізація діяльності Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК. За рішенням комісії від 27 травня 1933 р. були передана під клуб будівля закритої ще у 20-і рр. XX сг. церкви свв. рівноапостольних царів Костянтина і Єлени у с. Карань.
Тоді ж зробили спробу закрити церкву св. Іоанна Предтечі в Керчі. У березні 1933 р. комісія по питаннях релігійних культів поставила вимогу парафіяльному об'єднанню церкви про термінове внесення у договір пункту про зберігання грошей на рахунках Держощадкаси. Вимогу віруючих показати закон, на підставі якого вносився названий пункт, владні органи трактували як відмову. Саме про це 1 березня 1933 р. на засіданні комісії по питаннях культів Керченської міськради доповів секретар комісії Фест. Комісія прийняла постанову, в якій просила КримЦВК розірвати договір із грецькою церквою. 22 березня того ж року рішення схвалила Президія Керченської міськради. Десь у середині 30-х рр. XX ст. в Севастополі було закрито церкву свтт. Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого (Трьохсвятительську).
3.2 Масове закриття церков і знищення грецьких
громад в ІІ пол. 30-х рр.
Масовий характер закриття церков і передача церковних будівель різним організаціям прийняли в 1936 р. За постановою від 23 травня було передано на гуртожиток будівлю Балаклавської церкви свв. Першоверховних апп. Петра та Павла. Пізніше вона була розібрана. В с. Камарі церкву св. при. Марини 23 травня 1936 р. за тим самим рішенням передано під комору. Церква св. ап. Луки у с. Лакі за рішенням Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК від 15 серпня 1936 р. передавалася під клуб. Постанова комісії від 26 вересня 1936 р. закріпила передачу церкви Спасу (Преображення) с. Скеля під школу. Там, де існувала досить численна релігійна громада і закрити культову споруду було складно, приймалися постанови про припинення дії договору з віруючими, що було першими кроками на шляху ліквідації церкви. Таким чином, наприклад, було проведено ліквідацію церкви в Карасубазарі. 20 грудня 1936 р. за рішенням Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК було розірвано угоду з грецькою релігійною громадою церкви свт. Миколая Чудотворця, а, в липні 1938 р. церква була закрита. У протоколі рішення Президії КримЦВК від З липня 1938 р. зазначалося, що церковна будівля передається "під культурний заклад".
Протягом 1937 р. були закриті церква Введення до храму Пресвятої Богородиці у Феодосії, церква свт. Миколам Чудотворця в Балаклаві. Члени релігійного товариства, яке існувало біля грецької церкви в Балаклаві, зверталися з численними скаргами щодо закриття церкви до прокуратури СРСР . В багатьох містах рішення про закриття церков приймали Президії міськрад. Саме так була закрита церква у Феодосії. 25 квітня 1937 р. Президія Феодосійської міської ради постановила припинити подальшу експлуатацію ''двадцяткою" віруючих грецької церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці у зв'язку з "небезпечним технічним станом будівлі церкви до проведення капітального її ремонту". Відтепер церковна споруда використовувалася як гімнастична зала.
У другій половині 30-х рр. XX ст. були зняті бані з церкви вмч. Георгія Побідоносця с. Кісек-Аратук (Кліновка Перовської сільради Сімферопольського р-ну), а церкву було перетворено на клуб. В 50-і рр. XX ст. будівля церкви була зруйнована, біля церкви зберігся лише фонтан, на ньому і зараз можна побачити дату його спорудження.
Остаточне припинення діяльності православних церков, які протягом 150 років були осередками духовно-релігійного життя грецьких громад Криму, відбулося у 1938 р. Так. цього року за постановою Президії Керченської міськради припинила діяльність церков св. Іоанна Предтечі в Керчі (лютий 1938 р.). Закрито культовий заклад, було з приводу "...відсутності "двадцятки"... враховуючи клопотання громадян про закриття церкви... . Будівля була передана Керченському історичному музею.
Тимчасово припинила діяльність церква св. вмч. Федора Тирона с. Верхня Аутка (вперше закрита у березні 1938 р.). Протокол № 11 засідання Президії Ялтинської міськради від 4 березня 1938 р. повідомляв про її закриття й передачу споруди церкви під "культурно-просвітні цілі" . Деякий час вона діяла підчас Великої вітчизняної війни: з 1942 р. по липень 1944 р. Остаточно церква св. вмч. Федора Тирона була закрита в січні 1961 р.
Також, у 1938 р. в Бахчисараї було закрито собор свт. Миколая Чудотворця. Не має свідчень щодо припинення діяльності соборного храму Успіння Пресвятої Богородиці міст. Єнікалє (с. Сіпягіно. м. Керч). Церковна споруда була зруйнована у 40 - 50-і рр. XX ст.
У тому ж 1938 р. закінчився "грецький період" в історії церкви св. Тройці в Сімферополі, на той час кафедрального собору міста і єдиного діючого храму в єпархії. 21 березня 1938 р. останній священик церкви М. Н. Василькіоті подав заяву на ім'я завідуючого столом релігійних культів м. Сімферополя Храмченко, у якій він повідомив, що у зв'язку з хронічними захворюваннями, пов'язаними з його похилим віком (93 роки), він з 15 грудня 1937 р. не проводить службу в храмі. Священик просив зняти його з обліку та видати відповідну довідку.
У 1938 р. став розпадатися і склад засновників громади. До Сімферопольської міськради про вихід із складу '"двадцятки" подали заяви К. Савенкиді, А. Савіниді, І. Котариді, Ф. Попандоиуло, К. Василіаді, Є. Василіаді. Інші 15 засновників релігійної громади, у тому числі Лнастас Ксентопуло, Панайот Василіаді, Лнастас Савенкітиді, Іван Георгіді, Спиридоп Ксентопуло. Олександр Саввіді, Миколай Кипнопуло. Костянтин Василіаді, Георгій Ісхнопуло, Георгій Милахіді, Кузьма Євстафьєв і Лазар Піомиді були заарештовані.
Відбулися арешти й засновників інших церков Криму, які не подали заяви про добровільні виходи зі складу "двадцяток". їхні подальші долі також потребують додаткових досліджень.
Після руйнації собору св. Олександра Невського кафедральним собором міста стала церква св. Тройці, Цей храм, збудований грецькими переселенцями ще у 1796 р.. був єдиною православною культовою спорудою у Криму, яка наприкінці 30-х рр. XX ст. продовжувала функціонувати.
Висновки
1. Таким чином, після революцій 1917 р. в організації економічного. громадського та духовного життя і грецьких спільностей Криму, які продовжували поповнюватися іноземними переселенцями, сталися корінні зміни. Внаслідок зростання національно-революційних настроїв відбулися з'їзди греків на Кавказі, в Росії, в Україні, де були обговорені важливі економічні, культурні і релігійні питання. Делегатами цих форумів були окремі представники грецьких громад Криму. В численних обговореннях революційної доби відродилася ідея "церковної автономії" окремих єпископств греків в інституті Російської Православної церкви.
Після встановлення радянської влади на Півдні України держава сприяла розвиткові лише світських форм культури греків Криму, що визначалося загальними засадами богоборчої політики більшовиків.
2. Наприкінці 20-х рр. XX ст. у Криму за різними даними мешкали від 16 до 23 тис. греків. Більша половина їх була міськими мешканцями. Існували окремі сільські поселення зі значною кількістю грецького населення, у яких після проголошення на XII з'їзду РКП(б) 1923 р. політики "коренізації" організовували грецькі національні сільради й райони. Були створені національні грецькі секції. Націоналізовані парафіяльні школи греків були перетворені на радянські навчальні заклади (наприкінці 20-х рр. XX ст. їх налічували близько 25), які часто функціонували в церковних спорудах і фінансувалися традиційними для греків благодійними об'єднаннями, які тепер отримали назву комітетів сприяння.
Антирелігійний курс радянської держави також позначився у введенні багатьох обмежень, які спрощували форми діяльності етноконфесійних угруповань греків Криму. У роки кризи Російської Православної Церкви була заснована Благочинна Рада грецьких релігійних товариств, до складу якої увійшли 13 грецьких парафій. Основною задачею, яку вирішували грецькі релігійні спільності регіону в умовах економічного та психологічного тиску,