Xreferat.com » Рефераты по истории » Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ?

Л.П. Берія — авантюрист, злочинець, демократ?

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ТІ СВІТОГЛЯДУ Л.П.БЕРІЇ

1.1 Основні етапи життєвого шліху Л.П.Берії

1.2 Участь Л.П. Берії у сталінських репресіях

1.3 Л. П. Берія після смерті Сталіна

РОЗДІЛ 2. Л.П. БЕРІЯ: КАТ У РОЛІ «РЕФОРМАТОРА»

2.1 Злочинна діяльність Л.П. Берії

2.2 Боротьба за владу в СРСР, та місце у ній Л.П.Берії

2.3 Політична діяльність Л.П.Берії після смерті Й.В.Сталіна

РОЗДІЛ 3. СФАЛЬСИФІКОВАНА ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ Л.П. БЕРІЇ

3.1 Злочини до яких Л.П.Берія не причетний

3.2 Загадка смерті Л.П.Берії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ


Актуальність теми дослідження. Феномен Л.П.Берії в історії СРСР ще має потребу в спеціальному дослідженні. Він був для радянських, російських та вітчизняних істориків довгі роки — аж до початку 1990-х рр. — фігурою з позначкою табу. Репутація лиходія й ката, що закріпилася за ним після XX й XXII з'їздів, була підтверджена в суспільній свідомості часу перебудови фільмом режисера Т.Абуладзе «Покаяння», де головний негативний герой — концентроване зло тоталітаризму — був наділений деякими рисами глави радянських каральних органів.

Щодо цього до особистості Л.П.Берії злилися два зовсім не тотожних підходи до минулого. Для ліберальної інтелігенції він був втіленням репресій, невід'ємною частиною сталінізму, підступним негідником. Партійна пропаганда підтримувала ці оцінки, але намагалася до того ж протиставити Берію і «каральні органи, які вийшли з-під контролю партії» самій партії і її керівництву, що нібито нічого не знали й тому не винні в злочинах минулого.

Всі ці оцінки досить далекі від реальності. Звичайно, Берія несе відповідальність за злочини, зроблені владою, однак тією самою мірою, як і його соратники — Маленков, Молотов, Ворошилов, Хрущов, Булганін, та й розстріляні в різний час Ягода, Єжов, Каменев, Бухарін, Кузнєцов, не говорячи вже про Сталіна. Констатуємо очевидне, хоча й небажане для декількох поколінь вітчизняних й іноземних дослідників історії КПРС: моральні принципи Берія були не вище й не нижче, ніж у його товаришів по партійному керівництву.

Л.П. Берія відрізнявся від своїх колег іншим. Він був, безсумнівно, найбільш інформованою людиною в складі тодішнього керівництва, причому його інформація була різноманітна, точна і не залежала від інших відомств. Як заступник голови Ради міністрів СРСР, він одержував відомості про стан економіки країни, окремих її галузей, зокрема про «великі будівництва соціалізму»; як керівник розвідки Берія був у курсі багатьох питань політики й міжнародних відносин, реальних проблем, що виникали між СРСР й іншими країнами. Берія безпосередньо відповідав за розробку ядерної зброї, а це пов'язувало його з армією, зі створенням нових видів озброєнь. Він мав найбільш достовірну інформацію про внутрішньополітичну обстановку в країні, про настрої людей, про всі навіть ледве помітні вираження протесту.

Навряд чи Берія вважав себе відповідальним за масові репресії 1930-х рр. Він був призначений наркомом внутрішніх справ восени 1938 р., коли пік цих репресій залишився позаду. В 1939 р. частина репресованих навіть була звільнена. Це знов-таки не було особистою заслугою нового наркома, але відрізняло його від Маленкова, Кагановича, Ворошилова або Хрущова, персонально відповідальних за терор 1930-х рр.

Розпад СРСР, загострення міжетнічних конфліктів у пострадянських державах зробили вивчення діяльності партійного керівництва у СРСР особливо актуальним. Інтерес дослідників до різних аспектів політики Л.П.Берії зріс, однак, комплексних дослідженнь цієї проблеми зроблено було мало. А без таких дослідженнь неможливо скласти цілісне уявлення про історію Росії та СРСР початку - середини ХХ ст. До того ж Л.П.Берія довгі роки вважався жорстоким карателем, за вказівками якого репресували багатьох безневинних людей. Хоча в даний час багато дослідників вважають, що ці злочини були несправедливо приписані Л.П.Берії партійною верхівкою, із політичною метою. Для того аби розібратися в сумнівних питаннях політичної діяльності Л.П.Берії і обрана дана тема курсового дослідження: «Л.П.Берія — авантюрист, злочинець, демократ?»

Об’єктом дослідження є політична діяльність Л.П.Берії на початку-середині ХХ ст.

Предметом дослідження є спірні питання в історичні науці стосовно діяльності Л.П.Берії, відповідно до яких одні дослідники вважають його злочинцем і авантюристом, а інші — демократом та реформатором.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені періодом життя та діяльності Л.П.Берії на посаді наркома внутрішніх справ СРСР і охоплюють 1899 — 1953 рр.

Метою курсового дослідження є розкриття особливостей політичної діяльності та керівництва Л.П.Берії. Для досягнення окресленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

визначити основні біографічні відомості Л.П.Берії, які ймовірно вплинули на формування його принципів політики та керівництва;

висвітлити основні етапи політичної кар’єри Л.П.Берії ;

з’ясувати особливості політичної діяльності Л.П.Берії;

визначити злочинну діяльність, яку приписали Л.П.Берії, після його арешту.

Ступінь наукової розробки. На сучасному етапі існує багато праць присвячених висвітленню діяльності Л.П.Берії з точки зору вказівок радянського партійного керівництва, завдяки яким у свідомості людей закріпилася думка про Л.П.Берія, як про ката та злочинця. Це роботи таких дослідників, як Петров Н.В.,[19] Скоркін К.В., [19] Торчинов В.А.,[29] Леонтюк А.М.,[29] Антонов-Овсеєнко А.В. [3], [4] З’явиляються і праці дослідників, які дивляться на діяльність Л.П.Берії дещо під іншим кутом, а саме, вони не відбілюють його політичних вчинків, але намагаються дослідити та довести, що Берія не був таким жорстоким катом та тираном, як його малювала радянська політична верхівка. Це такі дослідники, як Мухін Ю.І., [16] Хлевнюк О. В., [30] Берія С.Л., [5]Алексін В., [2] Чилачава Р.[31]

Джерельна база дослідження в основному складається з наукових досліджень, статей, які торкаються діяльності Л.П.Берії як наркома внутрішніх справ СРСР. Більшу увагу при написанні даної роботи було звернено на новітні розробки обраної проблеми російських дослідників — Мухин Ю.І. «Убийство Сталина и Берии»,[16] Хлевнюк О. В. «Л. П. Берия: пределы исторической «реабилитации»,[30] Алексін В. «Оборотная сторона борьбы за власть в СССР» [2] та родичів Л.П.Берії, зокрема його сина Берія С.Л., що написав книгу про діяльність свого батька «Мой отец Л. Берия».[5]

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у подальшій науковій розробці проблеми діяльності та керівництва Л.П.Берії, при написанні бакалаврських, дипломних та наукових робіт, узагальнюючих праць, присвячених внутрішній політиці СРСР, а також при розробці нормативних і спеціальних курсів історії Росії початку-середини ХХ ст.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і побудована за проблемно-хронологічним принципом. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (33 позиції).

Розділ 1. Формування особистості та світогляду Л.П.Берії


Лаврентий Павлович Берія (17 (29) березня 1899 — 23 грудня 1953 рр.) — радянський державний і політичний діяч, Маршал Радянського Союзу (1945), Герой Соціалістичної праці (1943). Входив у найближче оточення Й. В. Сталіна. Як глава НКВС СРСР (1938—1945) брав участь у проведенні репресій кінця 1930-х — початку 1940-х років. Очолював ряд найважливіших галузей оборонної промисловості, у тому числі всі розробки, які стосувалися створення ядерної зброї.

Після смерті Й. В. Сталіна у червні 1953 року Л. П. Берія був арештований (відповідно до офіційної версії) за обвинуваченням у шпіонажі і змові з метою захоплення влади. Розстріляний по вироку Спеціальної судової присутності Верховного суду СССР у грудні 1953року. Позбавлений маршальського звання й нагород. Однак, цю версію спростовують деякі сучасні публіцисти й історики, у тому числі Ю. І. Мухін у своїй книзі «Вбивство Сталіна і Берія». [16] Також існує версія сина Л. П. Берії, Серго Берія, про те, що його батько був убитий відразу ж після або під час арешту в червні 1953 року, спростовується документами, які містяться в засекреченій дотепер, але все-таки частково опублікованій «справі Берії», зокрема протоколами допитів і записками Г. М. Маленкову (можливо, сфальсифікованими органами слідства). [5]


1.1 Основні етапи життєвого шліху Л.П.Берії


Народився Л.П.Берія в селищі Мерхеулі Сухумського району в бідній селянській родині. В 1915 р., закінчивши Сухумське вище начальне училище, Л. П. Берія виїхав у Баку і поступив у Бакинське середнє механіко-будівельне технічне училище. З 17 років він утримував матір і глухоніму сестру, які переїхали до нього.

У березні 1917 р. Л. П. Берія організував при училищі в Баку осередок РСДРП (більшовиків). З березня 1919 р. до встановлення Радянської влади в Азербайджані (квітень 1920 р.) Л. П. Берія до того ж керував нелегальною комуністичною організацією техніків. В 1919 р. Л. П. Берія успішно закінчив технічне училище, одержав диплом техніка архітектора-будівельника. [26, 23]

При підготовці збройного повстання проти меньшовистського уряду у Грузії був арештований і ув’язнений у Кутаїську в'язницю. У серпні 1920 р., після організованої ним голодовки політичних ув'язнених Л. П. Берія був висланий за межі Грузії. Повернувшись у Баку, Л. П. Берія пішов навчатися у Бакинський політехнічний інститут.

У квітні 1921 РКП(б) направляє Л. П. Берію на чекістську роботу. З 1921 - 1931рр. він — на керівних постах в органах радянської розвідки і контррозвідки, був заступником голови азербайджанської Надзвичайної комісії, головою грузинського ГПУ, головою закавказького ГПУ і повноважним представником ОГПУ в ЗСФСР, був членом колегії ОГПУ СРСР. За час своєї діяльності в органах ЧК-ГПУ в Грузії й Закавказзя Л. П. Берія взяв активну участь у боротьбі з меншовиками, дашнаками, мусаватистами, троцькістами, агентурами іноземних розвідок й іншими особами, які протистояли більшовикам, або обвинувачувалися в такому протистоянні. Л. П. Берія був нагороджений орденом Красного Прапору, орденами Трудового Красного Прапору Грузинської РСР, Азербайджанської РСР і Армянської РСР с формулюванням «За успішну боротьбу з контрреволюцією в Закавказзі».

У листопаді 1931 р. Л. П. Берія був переведений на партійну роботу — був обраний першим секретарем ЦК КП(б) Грузії й секретарем Закавказького крайкому ВКП(б), а в 1932 р.— першим секретарем Закавказького крайкому ВКП(б) і секретарем ЦК КП(б) Грузії.

В 1938 році ЦК ВКП(б) переводить Л. П. Берію на роботу в Москву: 22 серпня 1938 року він стає першим заступником народного комісара внутрішніх справ СРСР М.І. Єжова, 29 вересня очолює ключове Головне керування державної безпеки НКВС, а 25 листопада уже змінює Єжова на пості наркома. З 22 березня 1939 р. — кандидат у члени Політбюро.

В 1940 р., відповідно до документів, є ініціатором масового розстрілу польських військовополонених у західній Україні й Білорусії (у тому числі в Катині). [24], [26, 35]

У лютому 1941р. глава НКВС був призначений заступником голови Ради Народних Комісарів СРСР, йому було привласнене звання «Генеральний комісар держбезпеки». У роки Великої Вітчизняної війни, з 30 червня 1941 року, був членом Державного Комітету Оборони, а з 16 травня 1944 р. — заступником голови Державного Комітету Оборони й виконував відповідальні доручення керівництва країни і правлячої партії, як пов'язані з управлінням народним господарством, так і на фронті. Зокрема, Л. П. Берія став ініціатором і куратором Єврейського Антифашистського Комітету.

18 березня 1946 р. Л. П. Берія стає членом Політбюро, тобто входить до числа вищих керівників країни. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1943 р. Л. П. Берії «за особливі заслуги в області посилення виробництва озброєння й боєприпасів у важких умовах воєнного часу» привласнене звання Героя Соціалістичної Праці. 9 липня 1945 р., при заміні спеціальних звань держбезпеки на військові, Л. П. Берії привласнене звання Маршала Радянського Союзу. Лауреат Сталінської премії (1949 р.) «за організацію справи виробництва атомної енергії й успішне завершення випробування атомної зброї». Власник «Грамоти почесного громадянина Радянського Союзу» (1949 р.). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова I-го ступеня, орденами Червоного Прапора Грузинської РСР, Трудового Червоного Прапора Грузинської РСР, Трудового Червоного Прапора Азербайджанської РСР, Трудового Червоного Прапора Вірменської РСР, Республіки Танну-Тува, Сухбаатар (Монголія). [9, 76]

1.2 Участь Л.П. Берії у сталінських репресіях


Дотепер існують різні точки зору на участь Л. П. Берії в репресіях кінця 30-х і 40-х років. Ні в кого не викликає сумніву, що керівник НКВС і МВС у ті роки очевидно мав саме безпосереднє відношення до того, що відбувається, але характер особистого внеску Берії по-різному оцінюється різними дослідниками.

Олексій Панов, журналіст «АіФ», в 2004 році писав, що вже в середині тридцятих років, очолюючи ЦК компартії Грузії, Л. П. Берія особисто й через апарат проводив масові репресії серед інтелігенції Закавказзя. Не приводячи, однак, посилань на документи, Панов стверджує, що є багато показань свідків про те, що Берія сам брав участь у допитах і катуваннях. [21, 65]

Відношення до ухвалення рішення про початок репресій Берія не мав, тому що вони почалися з рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 02.07.1937 року «Про антирадянські елементи». У цей час Л. П. Берія був ще в Закавказзі.

Відомо, що в 1939 році, після вступу Л. П. Берії в посаду наркома НКВС на зміну М.І. Єжову, темпи репресій різко пішли на спад. Більше того, в 1939 році відбувся перегляд ряду (не менш ста тисяч) справ «необґрунтовано засуджених» раніше осіб. У листопаді 1939 року вийшов наказ «Про недоліки в слідчій роботі органів НКВС», який вимагав строго дотримуватись карно-процесуальних норм. Однак, наприклад, професор Рудольф Піхоя, колишній керівник державного архіву РФ, стверджує, що це була гра Й. В. Сталіна проти М. і. Єжова і на підвищення власної популярності, а Л. П. Берія отут вирішальної ролі не зіграв. У той же час, А. П. Паршев, публіцист і письменник, заявляє, що саме Л. П. Берія послужив ініціатором указів про згортання репресій. [21, 67]

Енциклопедія «Кругосвет» і товариство «Меморіал» повідомляють, що в 1939—1941 роках у результаті діяльності Л. П. Берії були вчинені масові депортації жителів приєднаних до СРСР прибалтійских республік, Західної України, Західної Білорусії і Молдови. [26, 75] Незважаючи на зниження темпів репресій, повноваження Особливої наради при НКВС розширилися (особливо після початку Великої Вітчизняної війни, коли Особлива нарада одержала право застосовувати «вищу міру покарання»). З ім'ям Берії супротивники його реабілітації також зв'язують підтвердження права катувати «явних ворогів народу». Ще Л. П. Берію обвинувачують в організації розстрілу в 1940 році значної частини полонених польських офіцерів поруч із Катинью під Смоленськом і ще в декількох таборах за секретною постановою Політбюро. Починаючи з 1943 року і пізніше тотальні депортації були застосовані до калмиків, чеченців, інгушів, карачаєвцям і балкарцям, кримським татарам, туркам-месхетинцям, а також до деяких інших народів Північного Кавказу і Криму, обвинувачених у співробітництві з окупантами. З Л. П. Берією, як керівником НКВС, зв'язують організацію цих депортацій.

У збірниках «Польське підпілля на території Західної України й Західної Білорусії 1939—1941 р.» (т. 1,2. Варшава-Москва, 2001) [24] і «Депортації польських громадян із Західної України й Західної Білорусії в 1940 році», (Варшава-Москва, 2003) [8] стверджується, що депортації на Західній Україні й у Західній Білорусії були спрямовані переважно проти ворожої до радянської влади й націоналістично настроєної частини польського населення.

Наприкінці й після війни Л.П.Берія цілком присвячував себе роботі над ядерним потенціалом СРСР і не міг бути безпосередньо причетний до наступних репресій. При цьому посилаються також на те, що превентивні депортації застосовувалися в країнах-союзниках СРСР по антигітлерівській коаліції, антигітлерівській «депортації відплати» були гуманнішими, ніж ув’язнення більшої частини чоловічого населення депортованих народів у табори й колонії.

Син Л. П. Берії, Серго Лаврентьєвич, в 1994 року опублікував книгу спогадів про батька. Зокрема, там Л. П. Берія описаний як прихильник демократичних реформ, припинення насильницької побудови соціалізму у НДР, повернення Південних Курил Японії і так далі. У той же час, автор стверджує, що його батько, як і будь-який інший вищий начальник СРСР в той час, несе особисту відповідальність за репресії й не може бути реабілітований. [5]


1.3 Л. П. Берія після смерті Сталіна


До моменту кончини Й. В. Сталіна Л. П. Берія, як політична фігура, був багато в чому відтиснутий на другий план: із грудня 1945 року він уже не очолював органи внутрішніх справ і державної безпеки, в 1951—1952 роках нові керівники МВС і МДБ сфабрикували так звану «мінгрельську справу» проти керівників організацій Грузинської компартії в західних районах республіки — зазвичай вважається, що ця акція була побічно спрямована проти Л. П. Берії, який за походженням був мінгрелом (однак, у його паспорті в графі національність було написано «грузин»). Не контролював Л. П. Берія й інші політичні репресії останніх років сталінського правління, зокрема, справу Єврейського антифашистського комітету і «справу лікарів». Проте, після XIX з’їзду КПРС Л. П. Берія був включений не тільки в розширену Президію ЦК КПРС, колишнє Політбюро, але й у створену за пропозицією Й. В. Сталіна «керівну п'ятірку» Президії. [9, 81]

Існує версія про причетність Л. П. Берії до смерті Й. В. Сталіна або, принаймні, про те, що за його наказом смертельно хворому Й. В. Сталіну не була надана своєчасна допомога. Документальні матеріали й свідоцтва очевидців не підтверджують версію, відповідно до якої смерть Й. В. Сталіна була насильницькою. Л. П. Берія брав участь у похоронах Й. В. Сталіна 9 березня 1953р., виголосив промову на жалобному мітингу. До цього часу він уже ввійшов у новий радянський уряд, очолений Г. М. Маленковим, як міністр внутрішніх справ. Знову утворене МВС об'єднало раніше існуючі МВС і Міністерство державної безпеки. Одночасно Л. П. Берія став першим заступником Голови Ради Міністрів СРСР і фактично головним претендентом на одноособову владу в країні. [16, 32]

На посту міністра внутрішніх справ Л. П. Берія провів ряд заходів щодо лібералізації. 9 травня 1953 року була оголошена амністія, що звільнила 1,2 мільйони чоловік. Згідно із секретним наказом Л. П. Берії були скасовані катування при допитах, було велено строго підпорядковуватися «соціалістичній законності». Ряд голосних політичних справ був припинений або переглянутий. Закрита «справа лікарів» — арештовані по ньому вийшли на волю; уперше було відкрито оголошено, що проти обвинувачуваних використовувалися «незаконні методи слідства». Були реабілітовані також всі засуджені по «ленінградській справі» і «мінгрельській справі». Високопоставлені військові, ув'язнені в ході процесів кінця 1940-х— початку 1950-х років, були звільнені й відновлені у званні (у тому числі Головний маршал авіації О.О.Новіков, маршал артилерії Н. Д. Яковлев і ін.) Усього були переглянуті або припинені на реабілітуючих підставах, слідчі справи на 400 тисяч чоловік. [22, 69]

Ряд заходів, розпочатих у ці місяці з ініціативи Л. П. Берії, стосувався внутрішньої й зовнішньої політики. Л. П. Берія виступив за скорочення витрат на військові потреби, за заморожування дорогих будівництв. Він домігся початку переговорів про перемир'я в Кореї, спробував відновити відносини з Югославією. Після початку антикомуністичного повстання в НДР Л. П. Берія пропонував взяти курс на об'єднання Західної й Східної Німеччини в «миролюбну буржуазну державу».[22, 73]

Проводячи політику висування національних кадрів, Берія розіслав у республіканські ЦК документи, де говорилося про неправильну русифікаторську політику й незаконні репресії.

Посилення Л. П. Берії, його претензії на «спадщину» Й. В. Сталіна й відсутність у нього союзників у вищому партійному керівництві привели до його падіння. Членам Президії ЦК із ініціативи М. С. Хрущова було оголошено, що Л. П. Берія планує провести державний переворот і заарештувати Президію на прем'єрі опери «Декабристи». 26 червня 1953 року під час засідання Президії Л. П. Берія, за попередньою згодою М. С. Хрущова з Г. К. Жуковим, був арештований, зв'язаний, вивезений із Кремля на автомобілі й утримувався в ув’язненні в бункері штабу Московського округу ПВО. Тим же днем датується Указ Президії Верховної Ради СРСР про позбавлення Л. П. Берії всіх звань і нагород.[22, 76] У липні 1953 року на Пленумі ЦК КПРС він був формально виведений зі складу Президії й ЦК і виключений з партії. Тільки тоді інформація про арешт і скинення Л. П. Берії з'явилася в радянських газетах, викликавши великий суспільний резонанс. Наприкінці липня 1953 року видається секретний циркуляр 2-го Головного управління МВС СРСР, яким пропонується повсюдне вилучення будь-яких художніх зображень Л. П. Берії.

Щодо подальшої долі Л. П. Берії існує кілька версій різного ступеня вірогідності. Син Л. П. Берії у своїй книзі відстоював версію, відповідно до якої його батько взагалі не був арештований на засіданні Президії ЦК КПСС, а вбитий при проведенні арешту у своєму особняку в центрі Москви.

«Я знаю зі слів мого дядька, начебто Берія загинув під час перестрілки, коли його намагалися взяти. Пам'ятаю, як Леонід Ілліч при цьому додав: «Не забувай, що Лаврентій був кавказькою людиною й нізащо б не дав себе в руки ворогам. Для нього це вважалося приниженням. Він дуже хотів померти гідно». Я вірю в цю версію, тому що дядькові ні до чого було її видумувати» — так говорила племінниця Л. І. Брежнева Любов у газеті «Експрес газета» від 03.04.2002. [21, 43]

Однак, існують записки, підписані ім'ям Л. П. Берії й адресовані різним членам Президії ЦК, включаючи Г. М. Маленкова, М. С. Хрущова і К. Е. Ворошилова: в них Л. П. Берія відстоює свою невинність, визнає свої зовнішньополітичні «помилки» і скаржиться на відсутність нормального освітлення і пенсне. Вони датовані першими числами липня 1953 року, отже, якщо вважати, що вони справжні, то Л. П. Берія в цей час був живий.[21, 57]

За офіційною версією, яка підкріплюється документами (можливо, сфальсифікованими органами слідства), Л. П. Берія дожив до грудня 1953 року й був, разом з деякими своїми колишніми співробітниками з органів держбезпеки (В. Н. Меркуловим, Б. З. Кобуловим і ін.), арештованими протягом того ж року, перед Спеціальною судовою присутністю Верховного Суду СРСР під головуванням маршала І. С. Конева. Він був обвинувачений у великій кількості діянь, які не мали відношення до реальної діяльності Берії: шпигунство на користь Великобританії, прагнення до «ліквідації Радянського робочо-селянського ладу, реставрації капіталізму і відновленню панування буржуазії». [21, 79]

Всупереч слухам, у зґвалтуванні десятків або навіть сотень жінок Л. П. Берія не обвинувачувався; у його справі є лише одна така заява від особи, що багато років була коханкою Берії, народила йому доньку і жила за його рахунок у квартирі в центрі Москви; заяву про зґвалтування вона подала лише, ймовірно, з метою уникнути переслідувань після його арешту. «Берії ставиться в провину те, що він спокусив близько 200 жінок, але читаючи їхні покази про свої відносини з наркомом, видно, що деякі відверто використали знайомство з ним з великою користю для себе» — О. Т. Уколов [21, 83]

Отже, 23 грудня 1953 року справа Берії була розглянута Спеціальною судовою присутністю Верховного суду СРСР під головуванням маршала І. С. Конева. Всі обвинувачувані були присуджені до смертної казні і в той же день розстріляні. Причому, Л. П. Берію розстріляли за кілька годин до страти інших засуджених у бункері штабу Московського військового округу. По власному бажанні перший постріл зробив з особистої зброї генерал-полковник (згодом Маршал Радянського Союзу) П. Ф. Батицький.

Розділ 2. Л.П. Берія: кат у ролі «реформатора»


2.1 Злочинна діяльність Л.П. Берії


Протягом багатьох років у масовій свідомості існував образ Берія, в основі якого лежали пред'явлені йому обвинувачення. Коли наприкінці 80-х — початку 90-х років була розкрита правда про дивовижні злочини тоталітарного режиму в СРСР, ім'я Берія майже завжди стояло поруч із ім'ям Сталіна. Виявлені в останні десять років секретні матеріали з архівів ЦК КПРС і КДБ дають можливість краще представити й повніше відтворити багато обставин, пов'язані зі справою Берії.

Очоливши в 1938 році НКВС, Берія насамперед приступився до ліквідації спільників свого попередника на цьому пості — М. І. Єжова, розстріляного в 1940 році, але одночасно за вказівкою Берія в 1939 році з таборів і колоній було звільнено близько 250 тисяч чоловік. Але відомості про те, що репресії при Берії припинилися, не відповідають дійсності. Арешти тривали, і за деяким даними вже незабаром після призначення Берії наркомом внутрішніх справ було репресовано понад 200 тисяч чоловік. У катівнях НКВС виявилися великий російський учений, академік Микола Вавилов, що загинув в 1943 році у Саратовській в'язниці. Відомий біофізик Олександр Чижевський, знаменитий театральний режисер Всеволод Мейерхольд, відомий письменник Ісаак Бабель, розстріляний в 1940 році, багато інших представників наукової й творчої інтелігенції.

Були розширені повноваження позасудового органа — особливої Наради НКВС і дана вказівка Сталіна про дозвіл катувань арештованих. У березні 1939 року на XVIII з'їзді партії Берія був обраний кандидатом у члени Політбюро.

Незабаром після приєднання у вересні 1939 року до Радянського Союзу Західної України й Західної Білорусії органами НКВС були схоплені видатні діячі польського соціалістичного руху єврейського походження Віктор Альтер і Генрік Єрліх; останній покінчив життя самогубством в 1942 році у в'язниці, а Віктор Альтер за наказом Берії розстріляний в 1943 році. [25, 28]

Берія був ініціатором одного з найстрашніших злочинів сталінського режиму — розстрілу понад 25 тисяч польських офіцерів, захоплених НКВС після падіння польської держави. Арештовані польські військові, а також відомі представники інтелігенції й ділових кіл, католицькі священики, державні чиновники були зосереджені в трьох таборах. 5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б), одержавши зовсім секретне повідомлення Берії Сталіну, у якому пропонувалося розглянути справи польських військовополонених «в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання — розстрілу», ухвалило рішення щодо страти «25700 польських громадян, що перебувають у радянських таборах і в'язницях; розгляд справ провести без виклику арештованих і без пред'явлення обвинувачення». Масові розстріли були вчинені в Катмні (Смоленська область), у Старобельському (біля Харкова) і Осташковому (Калінінська область) таборах, а також в інших місцях ув’язнення, у яких перебували поляки. Був знищений очільники польської армії — одних тільки генералів, полковників, підполковників було 295. У числі загиблих було 320 євреїв. Серед розстріляних у Катині був батько знаменитого польського кінорежисера Анджея Вайди, який збирається поставити фільм про катинську трагедію. [25, 28]

Берія винний у загибелі радянських воєначальників у роки Великої Вітчизняної війни. У червні — липні 1941 року були арештовані два колишні начальники Головного управління протиповітряної оборони — Герої Радянського Союзу генерал-полковник Г. М. Штерн і генерал-лейтенант авіації Є. С. Птухін, всі троє колишніх комадуючих ВПС Червоної Армії: генерал-полковник А. Д. Локтіонов, двічі Герой Радянського Союзу Я. В. Смушкевич. Крім них була арештована велика група генералів

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: