Xreferat.com » Рефераты по истории » Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського

Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського

них йти не хотів. З перших же днів новий уряд розпочав заходи, щоб унормувати становище. Але це було йому не під силу.

Справа в тому, що Україна перебувала “під контролем" німецьких військ, і про ніякі самостійні кроки і не йшлося.10 вересня 1918 р. був підписаний договір з Німеччиною про передачу їй 35% урожаю на Україні. Після цього (щоправда й до цього теж) почали створюватися і функціонувати каральні загони, що були гарантом забезпечення закону від 8 липня про боротьбу з руїною у сільському господарстві, який відновлював своєрідну форму кріпацтва: селян насильницьки примушували обробляти панські землі. [19]

Селяни, які вже давно звикли думати, що поміщицька земля належить їм за революційним правом, зустріли аграрну політику в багнети. В українському селі нагромадився колосальний вибуховий потенціал. Незабаром по всій Україні вибухнули стихійні й досить значні селянські заколоти. У запеклі бої з німецькими військами кинулися озброєні селянські загони (тоді зброя була легкодоступною) на чолі з ватажками з місцевих жителів. Ці сутички набрали величезних масштабів.

Таким чином буржуазна аграрна реформа П. Скоропадського була спрямована на відновлення сільського господарства України, створення міцного класу хліборобів, які б отримали землю за викуп при посередництві держави шляхом парцеляції великих земельних маєтків. А всі організаційні ланки, що були створені для її впровадження, мали бути об’єктивними адміністративно-господарськими органами. Однак провести в життя задуми уряду не вдалося. І це пояснювалося не лише браком часу. Надто сильною була інерція мислення в колишніх латифундистів, котрі з Гетьманом пов'язували можливість соціального реваншу. Не на висоті виявився низовий виконавчий апарат, що не перейнявся в основній своїй масі новими завданнями, які ставило життя. Уряду Української держави не вдалося пом'якшити продовольчу кризу, забезпечити достатньою кількістю харчів, щоб зменшити соціальну напругу в країні, і тим самим він сам собі окреслив короткотривале існування.

Велика праця припала на міністерство шляхів (В. Бутенко). Залізниці були зруйновані, мости пошкоджені або висаджені в повітря, паротяги та вагони у великому числі вивезені до Росії. Міністерство спромоглося вже в середині літа налагодити нормальний залізничний рух. Великим досягненням була вдала боротьба зі страйками. [28]

З самого початку існування Гетьманату і до його припинення її міністром фінансів був відомий громадський діяч А.К. Ржепецький. Урядом держави одразу ж було додатково асигновано “на утримання центральних установ Міністерства, а також на неодкладні заходи” 10 млн. крб. Ситуацію ускладнювало протистояння новій владі в самому урядовому апараті. Одразу ж після перевороту серед урядовців почалися ширитися протигетьманські відозви й летючки, кидано заклики до саботажу та страйку. За таких умов першим завданням міністра стало налагодження роботи урядового апарату.

Міністерство фінансів поділялося на департаменти: Загальної канцелярії, Митних зборів, Кредитової канцелярії, Простих податків, Посередніх податків, Державної скарбниці. При Міністерстві фінансів було збережено Експедицію заготовок державних паперів (ЕЗДП). Її призначення - виготовлення державних цінних паперів. З цією метою при ЕЗДП продовжив свою роботу Мистецько-гравірувальний відділ. Збережено й основні штати Держскарбниці. Її завданням було господарювання фінансами країни, забезпечення держбюджету через акумуляцію податків, інших прибутків і операцій, знаходження фондів витрат тощо [12]. З 14 червня розпочав роботу й Головноуповноважений по управлінню й ліквідації інституцій і організацій воєнного часу. Згідно з “Законами про тимчасовий державний устрій України", вищою державною установою у цій сфері мала стати Фінансова рада. Сучасникам тих часів неважко було помітити, що пункти “Про Фінансову Раду” “Законів” складені на підгрунті статей “Про Комітет фінансів” Основних законів Російської імперії від 23. ІV. 1906 р.26. З метою вироблення заходів щодо упорядкування грошового обігу та валютної реформи, було сформовано Фінансовий комітет, який провів перше своє засідання 10 травня.28 червня, при Міністерстві було створено й Фінансову комісію, на обов’язки якої покладалося: “розгляд по сутності і з технічно-фінансового боку законопроектів та справ фінансового значіння, або зв’язаних з асигнуванням коштів з державного скарбу” [12, 51]

Важливе значення мало заснування 10. VIII. 1918 р. Державного банку. Основний фонд Держбанку становив 100 млн. крб., запасний - 10 млн. крб.30. Не менш значимим для України стало й заснування 23 серпня Державного Земельного банку, завданням якого було сприяти до “створення міцних дрібних господарств і співдія підняттю виробничості сільського господарства". Його земельний фонд склав 142 тис. десятин вартістю 19 800 тис. крб., а резервний - 50 млн. крб. Земельний банк оголосив про початок своїх операцій 1 вересня 1918 р [18].

Розхитані фінанси вдалося налагодити й створити державний бюджет. Спроби побудувати бюджет України на базі власної державності були зроблені в 1917 - 1920 роках. Центральна Рада наприкінці 1917 року намагалася унезалежати фінанси України від фінансів Росії. Повний бюджет було побудовано тільки за гетьмана Павла Скоропадського. Загальну суму його прибутків обраховано на 3249730000 крб., видатків - 5346735000 крб. Дефіцит у 2097005000 крб. повинен бути покритий випуском серії білетів державної скарбниці на суму 1004650000 крб. Та іншими кредитними операціями на суму 1092355000 крб. [34, 49]

Крім цього, гетьманові Павлу Скоропадському дісталася ще одна "спадщина": мав виконати торговельні угоди з продуктового і сировинного постачання до Німеччини і Австро-Угорщини. Розмір поставок був неймовірний: приміром, до 31 червня 1918 року український уряд мав забезпечити відвантаження одного мільйона тонн хліба! Але попередній представник УНР, міністр Порш, з таким планом погодився, практично не розуміючи того, як УНР все це виконуватиме за розвалу українського сільського господарства. Натомість із квітня до жовтня 1918 року професіонали-міністри уряду Павла Скоропадського без продподатків, продрозверстки, а за звичайної ринкової економіки змогли поставити до Німеччини і Австро-Угорщини 44524000 пудів хліба. А з Німеччини і Австро-Угорщини було відвантажено вугілля, мінеральних мастил, сільськогосподарських машин та інших вантажів загальною вагою 24548000 пудів. [19,50]

Доля ж гетьманської скарбниці зацікавила свого часу і українського історика-емігранта, доктора історичних наук Ісидора Нагаєвського, який пише: "…Гетьман передав Директорії державну скарбницю в три більйони карбованців. Залишаючи Київ, Директорія віддала наказ зібрати всі гроші, цінні папери, депозити всіх київських банків. За наказом міністра фінансів Бориса Мартоса з Києва було вивезене все золото, срібло, платина, перли з ювелірних магазинів". Що це було справді так, непрямо свідчив Євген Коновалець, який писав, що до січових стрільців була вимога міністра фінансів Мартоса послати в його розпорядження кілька підрозділів для проведення реквізиції золота в київських магазинах.

Нагаєвський стверджує, що частину зарубіжної валюти Мартос вмістив у берлінські та віденські банки, решту забрали різні місії (їх було близько семи десятків) за кордон. А золото, срібло, платину і перли згодом забрав головний отаман Петлюра. Дещо він роздав партіям: ЦК УСДРП отримав 5 мільйонів німецьких марок і тримав їх у Берліні; ЦК УПРС - 18 мільйонів німецьких марок - у віденських банках. Крім того, Директорія привозила з Німеччини надруковану там українську валюту. У віденських банках головний отаман тримав і валютний запас державної скарбниці, який він вважав за потрібне витратити на поповнення забезпечення армії УНР (зброя, техніка, боєприпаси, медикаменти, взуття, обмундирування). На початку 1919 року з цією місією за кордон виїхав Кедровський. Та не дрімала друга опозиція - українські ліві есери, що залишилися в Києві легально навіть після захоплення міста Червоною Армією. Тепер, після розгрому Української Держави, повернули фронт боротьби проти Директорії. Українські дипломатичні місії ще довго користувалися грошима з гетьманської скарбниці, як і лідери українських демократичних партій. [34, с88]

31 травня 1918 р. гетьман Скоропадський віддав наказ про запровадження нових паперових грошей - гривень. Друкувалися вони у Берліні, оскільки були замовлені в Німеччині ще Центральною Радою [52]

Номінальна вартість паперових грошей усіх країн кінця ХІХ-ХХ ст. вказувалася на них у золотому еквіваленті. Подібне було здійснено і щодо українських грошових знаків. Один карбованець містив 17,424 долі золота (доля = 0,044 434 896 грн.), а гривня - 8,712 долі. До накопичення золотого запасу вартість національної валюти забезпечувалася природними багатствами України та її майном. Сутність такої організації державних фінансів була втілена у світовому механізмі міжнародного золотого стандарту - міжнародній валютній системі, що діяла на межі ХІХ-ХХ ст., відповідно до якої кожна країна встановлювала вартість своїх грошових одиниць у певній кількості золота. Теоретично українські грошові одиниці спиралися на функціональну економічну теорію, згідно з якою, на противагу субстаціональній (металевій) теорії, золоте покриття для державної валюти не було обов’язковим. Міністерству фінансів довелося вдосконалити й уніфікувати правові підстави випуску й забезпечення кредитових білетів і знаків Держскарбниці, що значно облегшило емісійну політику. Було розроблено й проект закону про державну грошову одиницю, якою передбачалося зробити карбованець, що однак не було втілено в життя через падіння влади П. Скоропадськогo [53].

5 серпня 1918 р. з’явились перші паперові гривні. Це були 3,6 - відсоткові облігації внутрішньої позики й називалися "Білетами Державної Скарбниці" номіналом у 50, 100, 200 та 1000 грн. Такі білети друкувалися з 8 купонами (по 4 з кожного боку банкноти). Спочатку планувалося використовувати ці білети як облігації для внутрішньої позики, проте через брак грошей у серпні 1918р. уряд наказав використовувати їх як гроші.

Але уряд П. Скоропадського так і не зміг повністю опанувати становище у сфері фінансів та грошового обігу. Попередня влада залишила своєму наступнику досить важку спадщину. Українська Держава не мала дієвого бюджету, всі установи жили у борг, видатки на державне управління безперервно зростали. Через це Україна жила за рахунок інтенсивної роботи друкарського верстата. Збільшення грошової маси призвело до величезної інфляції та зростання цін [50].

Але, незважаючи на велику кількість випущених знаків, в обігу перебувало дуже мало грошей. Відсутність регулярного сполучення між регіонами, нестача товарів призводили до осідання грошей, переважно на селі. Всі вони офіційно мали один курс: один рубль усіх російських випусків дорівнював одному карбованцю українських та одному карбованцю місцевих емісій, хоч на практиці було зовсім не так. Тому в Україні процвітали спекуляція грошима, гра на курсах.

Уряд гетьмана не наважився на головне: не впровадив українську грошову одиницю як власну валюту і не визнав російську валюту іноземною. А вже у травні почалася емісія поштових марок-грошей, про які йшлося вище. Проте внаслідок скорої інфляції вартість марок упала. Тому у закладах торгівлі їх в’язали по 100 штук разом. В таких "в’язанках" вони були в обігу до кінця 1919 року, а подекуди і пізніше.

Згідно з договором між Україною і Німеччиною, остання мала виготовити до 1 січня 1919 р. українські державні кредитові білети на суму 11500 млн. гривень. Крім того, продовжувати друкувати і знаки державної скарбниці у 25 і 50 карбованців без змін у оформленні.

В оформленні цих гетьманських паперових грошових, що були виконані Георгієм Нарбутом та Іваном Мозалевським знаків були використані мотиви з української народної творчості. [43,49]

15 травня Україною було підписано фінансову угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною, згідно з якою було визначено досить вигідний для неї розрахунковий валютний курс, який становив: 2 крони за 1 крб. та 1,33 1/3 марки за 1 крб (або 0,665 марки за 1 грн). Крім того, Україна зобов’язувалася надати цим країнам в позику 400 млн. крб. З цієї суми половина кредитувалася гетьманському уряду у вигляді українських державних авуарів у Рейхсбанку в Берліні і в Держбанку Австро-Угорщини у Відні та Будапешті. Решта (50%) білетів Держскарбниці Україна мала отримати: половину під 4,5% двохрічними німецькими білетами Держскарбниці та іншу половину австро-угорськими. Ця трансакція значно зміцнила авторитет вітчизняної валюти в центральноєвропейських країнах. Згідно з новою угодою (від 10 вересня) Україна зобов’язувалася надати повністю або частково до 30. VI. 1919 р. вищевказаним державам в позику 1 млрд.600 млн. крб. за курсом 0,85 крб. за марку та 0,50 за крону. В новій угоді відсотки визначалися у 3,5%. Крім того Німеччина зобов’язувалася до 1.I. 1919 р. збільшити прийняті нею замовлення на видрук українських паперових грошей до суми в 5 млрд.750 млн. крб. (11,5 млрд. грн..). Внаслідок цих угод на 14.I. 1919 р. зовнішні платежі України, наприклад, у Німеччині в марковому еквіваленті становили 452 млн.945 тисяч. Таким чином, ці кошти становили на той час зовнішній державний борг Німеччини Україні. Подібні зовнішні фінансові платежі існували й у банках Австрії та Угорщини. [9, 50]

Фінансові взаємини Гетьманату з крайовими урядами, що утворилися на терені колишньої Російської імперії не набули вагомих міждержавних масштабів. Через незавершеність переговорного процесу з більшовицькою Росією між Українською Державою і РРФСР не було укладено фінансового договору. Восени 1918 р. намітилося зближення України з антибільшовицькими урядами, що виникли на південному сході Росії. Тісні торгівельно-економічні відносини Гетьманатом було встановлено з Всевеликим військом Донським.29 жовтня Україною для Дону було відкрито кредит на 10 млн. крб. для відновлення перевозочних операцій. Подібну ж угоду було укладено і з кубанським урядом [9].15. XI. 1918 р. Гетьманом було затверджено таємну постанову про асигнування 10 млн. крб. на організацію Південної армії. Ці кошти призначалися “для передачі їх Урядові Всевеликого війська Донського" [9]. Разом з тим, Україна відмовила у грошовій допомозі Астраханському крайовому урядові. В скрутні для Гетьманату часи, 27. XI. 1918 р., незважаючи на непримириме ставлення А. Дєнікіна до державної України, уряд задовольнив прохання командування Добровольчої армії (очевидно, з огляду на військово-політичну ситуацію) про надання йому в позику 10 млн. крб. Крім того, в позику Грузинській республіці 20 липня було надано 50 тис. крб., а 25 листопада уряд ухвалив надати позику у 100 тис. крб. в розпорядження польського надзвичайного посланця. Більш вагомих угод у фінансовій сфері (подібних до договорів з Центральними державами за змістом, обсягом, політичною та економічною вагою) Гетьманатом так і не було підписано з жодною з країн близького чи далекого зарубіжжя [12, 53].

Самостійність держави передбачає і незалежність її фінансової системи. Кількість різноманітних російських грошей (т. зв. романівок, думських, керенок тощо) в Україні постійно зростала, досягнувши на 1. VI. 1918 р.10 млрд.447 млн. крб. Рубльова маса в Україні невпинно збільшувалася, в той час як вартість рубля стрімко падала (купівельна спроможність рубля впала до 6-7 коп.) і, знаходячись у рівному паритеті з карбованцем, тягнула донизу і його. У 1918 р. на порядок денний постало питання про необхідність унезалежнення української грошової системи від впливу рубля. Передбачалося накопичити близько 1 млрд. крб і лише потім безперешкодно розпочати обмін рублів на українські гроші.14 серпня було обмежено ввезення в Україну 5% серій зобов’язань російської Держскарбниці, а законом від 14 жовтня 1918 р. наказувалось надати до штемпелювання всі 5% короткотермінові зобов’язання до 15 листопада.5. XI. 1918 р. було затверджено закон про обов’язкове надання до обміну кредитових білетів вартістю 250 руб., а 7. XI. 1918 р. ухвалено закон про припинення обігу знаків вартістю 20 і 40 руб. Тоді ж з’явилося розпорядження міністра фінансів про штемпелювання білетів вартістю 1 тис. руб. зразка 1917 р.8 грудня Міністерство фінансів отримало право на цілковите вилучення з обігу будь-яких російських цінних паперів, 2 грудня уряд ухвалив рішення проштемпелювати всі без вийнятку російські грошові знаки61. Завершити заплановані заходи щодо виходу України з рубльової зони у 1918 р. не вдалося, однак процес цей було доведено до логічного кінця Директорією у січні 1919 р.

Основним джерелом прибутків до держбюджету є податкові надходження. Надходження податків за Гетьманату налагоджувалося, перш за все, не шляхом їхнього структурного вдосконалення, а в основному підвищенням ставок вже існуючих та відновленням механізму їх стягнення. Податкова база бюджетних надходжень спиралася в своїй основі на правову базу Російської імперії. Серед неї, зокрема, на Статут про подохідний податок від 6. IV. 1916 р. (із змінами згідно з урядовою постановою від 20. X. 1918 р), Статут про прості податки від 1814 р. (із змінами від 30. VIII. 1918 р) 62 чи, скажімо, на “Устав об акцызных сборах” від 1901 р. (із змінами від 4. X. 1918 р) тощо. Збільшено кілька промислових податків (25 травня, 30 серпня), 15 серпня підвищено ставки оплати зі страхування майна, в 1,5 рази підвищено збір із грошових капіталів і в 2-3 рази - ставки гербової оплати (10 вересня). В листопаді черговий раз підвищено поштово-телеграфний тариф. Було піднято акцизні збори на пиво, дріжджі, цигаркові гільзи, бібулу, нафтові продукти, сірники, тютюн. Започатковано акциз на виноградне вино та чай. Великі прибутки до бюджету давали державні монополії. Найбільші з них (понад 1/3 від усіх) було отримано від цукрової - 355 млн. крб. Горілчана монополія (запроваджена 31 липня) до жовтня 1918 р. дала чистого прибутку 87 млн. крб. Акцизні ж збори від посередніх податків принесли 180 млн. крб., з яких 148 млн. крб. надійшло від акцизу на тютюн. Проте, на нашу думку, за умов тривалішого існування державності зі стабілізацією внутрішньої ситуації та відродженням економіки відбулося б і вдосконалення податкової політики, до чого в Україні були й перспективи, й підстави. [49, 53]

На традиції й закони бюджетного права Росії базувалася праця й з укладання бюджету Української Держави. Російське ж бюджетне право мало в основі загальні кошторисні правила від 22. V.1862 р. та правила про порядок державного розпису прибутків і видатків та про асигнування із скарбу видатків розписом не передбачених від 8. III. 1906 р. Вже 3. V. 1918 р. Міністерство фінансів наказало всім урядовим відомствам надіслати до створеної при ньому Фінансової комісії всі кошториси до 7 липня, в яких мали бути зафіксовані всі їхні видатки та прибутки від 1.I. 1918 р. Зазначені кошториси, однак, надійшли лише у вересні, і праця фахівців над бюджетом розпочалася тільки восени і була завершена наприкінці року. Правда, тепер він вже являв собою швидше зведення річних державних прибутків і видатків, ніж повноцінний бюджет. Загальна сума бюджетних прибутків держави дорівнювала 3 млрд.179 млн.680 тис. крб., видатків же - 5 млрд.346 млн.735 тис. крб.65.14 грудня 1918 р. Гетьманат припинив існування і уряд так і не встиг затвердити український державний бюджет. Втім, праця фахівців над його зведенням не виявилася марною, 24.I. 1919 р. цей проект бюджету було затверджено як держбюджет УНР [49].

Фінансовий ринок України на час приходу до влади П. Скоропадського практично не контролювався державними установами. В той час як у обігу перебувала надзвичайно велика маса різноманітних паперових грошових знаків (від рублів думських і т. зв. “керенок", бонів і грошових сурогатів місцевих самоврядувань до карбованців УНР), сам уряд відчував надзвичайну нестачу коштів. Нестримна інфляція, що спіткала російський рубль, який вільно обертався в Україні, руйнувала вітчизняний фінансовий ринок, знецінювала нову національну валюту, державне грошове господарство було розладнане й знаходилося у стадії поступового остаточного занепаду.

Протягом короткого періоду існування Гетьманату не було здійснено якихось нових чи оригінальних фінансових започаткувань або комбінацій. Проте, попри всі соціально-політичні та економічні труднощі й негаразди (іноземна окупація, економічна криза, занепад системи податкових зборів, розлад управлінської мережі на місцях, зумовлених світовою війною й революційними подіями тощо), урядову фінансову політику було спрямовано в руслі відносно обмеженої вимушеної емісії, налагодження управлінських структур (департаментів Міністерства фінансів, створення Державного банку, податкових органів тощо), активної міжнародної грошової політики, розвитку банківської справи, виходу України з російської рубльової зони й свободи приватної ініціативи. Разом із тим, існували чималі недоліки, уникнути яких за нетривкий термін становлення Української Держави тодішні керівники країни не спромоглися, а виправити не встигли. Серед них, зокрема, зумовлені політичними причинами поступки Німеччині та Австро-Угорщини на переговорах із фінансових питань, незавершеність виходу з рубльової зони, опертя в урядовій податковій і бюджетній політиці на недосконалі дореволюційні закони тощо.

Історія формування вітчизняної фінансової системи й економічної політики уявляється нам як перенесення прийнятої тодішнім фінансовим світом форми російського зразка на український грунт. Разом з тим, враховуючи соціально-економічні й політичні обставини, в яких опинився Гетьманат, така організація й початковий розвиток грошової політики України здаються нам не лише єдино можливими в той час, а й логічними. Сподіватися на швидкий прогрес у цій галузі державних справ було б наївним романтизмом. Фінансове господарство США тієї доби за умов не зруйнованого соціальними і воєнними катаклізмами державно-економічного ладу налагодилося наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., наприклад, лише внаслідок низки послідовних реформ66.

Економічна політика уряду Гетьманату не була ідеальною. Зваження її прибутків і втрат у цій сфері державної розбудови дають нам право заключити, що була вона, в своєму загалові, політикою здорового глузду й обмежених можливостей, зумовлених історичними обставинами; плодом консервативної фінансово-економічної думки її провідників, еволюція якої не відбулася через соціально-політичні потрясіння, які були викликані війною та революцією, що прокотилися Україною і зруйнували не лише Гетьманат, а й знищили згодом і саму українську державність.


2.2 Розбудова освіти, науки та культури в гетьманській Україні


Велике значення під час діяльності гетьманського уряду мали заснування Української Академії Наук, Національної Бібліотеки, Національного Архіву, заходи в справі організації Національної галереї Мистецтва та Історичного Українського Музею. Засновано Державний Драматичний Театр, Національну Оперу, Українську Державну Капелу, Державну Симфонічну Оркестру. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа: засновано ряд великих видавництв, які випускали українські видання в нечуваному доти числі примірників; весь край укрився сіттю українських книгарень - писав історик гетьманської доби Д. Дорошенко. Такі підсумки того, що зроблено в надзвичайно тяжких умовах протягом семи з половиною місяців 1918 року [20,27].

Хоча міністерство народної освіти зустрічало весь час опозицію в своїй праці. Початкові школи легко переходили на українську мову навчання, якщо були забезпечені відповідними вчителями. Тому велику увагу зверталось на організацію навчання української мови в учительських семінаріях.

Складніша була справа з українізацією середніх шкіл. Не можна забувати, що міська людність у значній мірі складалася з росіян, інших національних меншин та зрусифікованих українців. Батьківські комітети в середніх школах, як і педагоги в значній частині ставились вороже до українізації. Тому, щоб уникати конфліктів, гетьманське міністерство освіти, за прикладом міністерств Центральної Ради, вважало за доцільніше засновувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. За Центральної Ради в Києві було три українські приватні гімназії. У 1918 році їх прийнято на державні кошти. Протягом літа того ж року відкрито 84 українських гімназій не тільки по містах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби було їх в Україні близько 150. У гімназіях, які залишилися з російською мовою навчання, введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України і історію української літератури [20].

6-го жовтня 1918 року урочисто відкрито в Києві перший Державний Український Університет, а 22 жовтня другий Український Університет у Кам'янці-Подільському. Передбачалося відкриття українських університетів в інших містах. Тоді ж "Просвіта" та Земство заснували в Полтаві Історично-Філологічний факультет. Засновано Державний Український Архів, в якому мали бути зосереджені документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограду; засновано Національну галерею Мистецтва, Український Історичний Музей та Українську Національну Бібліотеку, яка зростала з надзвичайною швидкістю. Наприкінці гетьманської доби в цій бібліотеці було вже понад 1.000.000 книжок, серед них багато унікумів, стародруків і т.п. Кількістю та якістю книжок Національна Бібліотека могла конкурувати з кращими бібліотеками Європи. (див. додаток В) [2,6]

Поміж науковими закладами перше місце належало Українській Академії Наук. Наприкінці XIX ст. українським науковим осередком в значній мірі стало львівське Товариство ім.Т. Шевченка, яке було реформоване на Наукове Товариство. Засноване в 1908 році в Києві Українське Наукове Товариство не встигло широко розгорнути працю, бо війна 1914 року знищила всі українські установи. За Центральної Ради ставилося питання про створення Української Академії Наук, але в формі реорганізації НТШ. Це питання не вийшло із сфери прелімінарних розмов. Українську Академію Наук заснованого за Гетьмана. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року. Вона мала три відділи: історично-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, а дальших членів мали обирати ці академіки. На президента Академії Гетьман запросив М. Грушевського, але він відмовився. Призначений був професор В. Вернадський.

Українська Академія Наук була найбільшим досягненням України в галузі культури. Протягом багатьох років вона залишалася науковим осередком, який скупчував біля себе найкращі наукові сили України. Значення заснування УАН відзначили сучасники. Хоч протягом багатьох років більшовики намагалися і намагаються довести, що засновано її не в 1918 році, а в 1919 - вже за більшовицької влади. [21]

Створення Академії припадає на період перебування при владі гетьмана Павла Петровича Скоропадського, а саме проголошення Академії як діючої державної інституції відбулося 14 листопада 1918р. Саме в цей день Гетьман підписав (затвердив) “Закон Української держави про заснування Української Академії Наук у м. Києві" (Див. Додаток А). [2]

Гетьман пише у Спогадах про створення Академії Наук та про розбудову вищої освіти на Україні, що для того щоб поповнити нестачу у наукових силах в уряді складались списки тих, кого можна були запросити до роботи на Україні. Була створена комісія під головування професора Вернадського і розроблений закон про Академію з усіма необхідними асигнуваннями, знайдено приміщення для академії. [41, с.160].

З гідною найвищої похвали скромністю Гетьман приписує заслугу у створенні Академії міністру народної освіти та мистецтва Української Держави М.П. Василенку. Що ж це за особа, прізвище якого навіть не згадують цитовані нами радянські енциклопедії?

Микола Прокопович Василенко (14. II.1866-3.Х. 1935) - відомий фахівець з історії української держави та права, автор різних за жанром понад 500 друкованих наукових та публіцистичних праць. Дійсний член УАН з 26.7.1920, голова-президент ВУАН з 17.Х. 1921, голова історичного товариства Нестора-літописця (1922), Соціально-економічного відділу ВУАН (з ХІІ. 1922), Товариства правників і т.д. і т.п. Чому ж прізвище цієї без перебільшення видатної особистості не попало

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: